ДОСТОЙНИЙ, НЕДОСТОЙНИЙ, ВІРУЮЧИЙ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
А коли Він скінчив усі слова Свої до народу, що слухав Його, то ввійшов у Капернаум. У одного ж сотника тяжко раб занедужав, що був дорогий йому, і вмирати вже мав. А коли про Ісуса почув, то послав він до Нього юдейських старших, і благав Його, щоб прийшов, і вздоровив раба його. Вони ж прибули до Ісуса, та й ревно благали Його й говорили: «Він достойний, щоб Ти це зробив йому. Бо він любить народ наш, та й для нас синагогу поставив». І пішов Ісус із ними. І коли недалеко від дому вже був, сотник друзів послав, щоб сказати Йому: «Не турбуйся, о Господи, бо я недостойний, щоб зайшов Ти під стріху мою. Тому то й себе не вважав я за гідного, щоб до Тебе прийти. Та промов тільки слово, і раб мій одужає. Бо й я людина підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: піди, то йде він, а тому: прийди, і приходить, а своєму рабові: зроби теє і зробить». Почувши ж таке, Ісус здивувався йому, і, звернувшись до натовпу, що йшов слідком за Ним, промовив: «Кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри!» А коли посланці повернулись додому, то знайшли, що одужав той раб! (Євангеліє від Св. Луки 7:1-10).
Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа, (Гал. 1:3) Амінь.
Дорогі брати і сестри, як визначити достойна людина чи ні? Які саме параметри використовуєте ви, аби сказати: «Ця людина – достойна»? Сьогодні наш текст з Євангелія від Св. Луки розповідає нам одну історію про чоловіка, достойним якого вважали євреї. Жив той чоловік у Капернаумі, серед єврейського народу, але євреєм він не був. Походження його було інше, подібне до нашого – він був язичник. До того ж він був одним з командирів в окупаційній римській армії – він служив сотником і під своєю орудою мав людей, які могли виконати будь-який його наказ, адже вони були професійні солдати, які спеціалізувалися на тому, щоби ефективно вбивати ворогів Римської імперії.
Але чому його євреї вважають за достойного? Відповідь їхня складається із двох пунктів: «Він любить народ наш». Окупант, але він любить окупований його країною народ. А чи ви, дорогі брати і сестри, любите свій рідний народ? Чи ви маєте любов до всіх людей, які перебувають довкола вас? Чи маєте ви любов до своїх членів сім’ї, друзів, сусідів, колег по роботі – любов, яку описує Господь Святий Дух, любов, яка «довготерпить, милосердствує, не заздрить, не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить?» Чи достойні ви з огляду на ці слова Божі? Чи можуть про вас сказати інші віруючі: «Ця людина любить український народ? Вона – достойна».
Капернаумський сотник, обтяжений римською владою, виявляє таку любов не до свого народу, а до народу підневільного. І цю любов він виявляє ще й у будівництві для цього народу церкви-синагоги. Через віру, яку в його серці створив Господь Святий Дух, цей сотник став частинкою підневільного, але віруючого народу.
Коли в цього римського офіцера настає біда – його раб стає смертельно хворим, то він робить усе можливе, аби цього раба уздоровити. Він звертається по допомогу до Старозаповітної Церкви, членом якої він теж був. Він просить про молитви віруючих, а ще благає запросити до себе Месію. Власне кажучи, саме з благання старших синагоги ми й довідуємося про достойність цього віруючого сотника, бо «вони ж прибули до Ісуса, та й ревно благали Його й говорили: «Він достойний, щоб Ти це зробив йому. Бо він любить народ наш, та й для нас синагогу поставив».
А що ж робить Ісус, у відповідь на благання Церкви? Відповідь ми знаходимо в наступному реченні: «І пішов Ісус із ними». В Посланні до євреїв (4:16) написано: «Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать». Ісус – воплочення благодаті. Ісус – невичерпне джерело благодаті. І відповідь Ісуса – завжди милість і благодать. Так само, як Ісус відповідає на благання віруючих церкви в Капернаумі, так само Він відповідає на благання віруючих київської церкви і всіх церков по Україні та всьому світові. Він ходить з нами. Він хоче на допомогти. Він любить віруючих людей і про них піклується. Сьогодні Ісус приходить на поміч вам. А того дня Він, разом із іншими віруючими йшов до будинку капернаумського сотника, якого народ вважає за мужа достойного.
Але що це відбувається недалеко від дому цього достойного сотника? На зустріч Ісусові поспішають друзі римського офіцера і передають Господу слова чоловіка, якого достойним вважають усі капернаумські віруючі: «Не турбуйся, о Господи, бо я недостойний, щоб зайшов Ти під стріху мою». Юдеї вважають його за достойного, але він вважає себе недостойним. Він сповідує разом із царем Давидом: «Я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя» (Пс. 50:7). Разом із митником, який стає віддалік у храмі, він б’є себе в груди і благає в молитві до Бога: «Боже, будь милостивий до мене грішного!...» (Лк. 18:13) Разом із блудним сином він звертається до Отця Небесного і промовляє: «Прогрішився я, отче, проти неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм...» (Лк. 15:21).
Сотник – не самоправедний лицемір, не самовпевнений фарисей. Він віруючий, який усвідомлює свою недостойність: він язичник, який увірував в Бога. Він, за висловом Апостола Павла «відтятий з оливки, дикої з природи, і проти природи защеплений до доброї оливки» (Рим. 11:24). До Христа цей сотник промовляє: «Тому то й себе не вважав я за гідного, щоб до Тебе прийти». Він – прощений грішник, а не зухвалий самоправедник. Він – правдивий віруючий, який має покірне серце. І це серце довіряє Богові, довіряє Божому Слову.
Тому він далі, через своїх друзів, каже: «Та промов тільки слово, і раб мій одужає». Сотник сповідує, що Ісус – Син Божий. Сотник сповідує, що Ісус – Бог всемогутній. Сотник вірує в силу Божого Слова. Через це Слово він розкаявся в своїх гріхах. Слово Боже створило в його серці віру в Месію. Про це Слово в Посланні до євреїв (11:3) сказано: «Вірою ми розуміємо, що віки Словом Божим збудовані, так що з невидимого сталось видиме». Ісусове слово може вчинити все, що лишень Ісус забажає.
Сотник вірить в слово Ісусове, бо сотник вірить в Ісуса і цю віру в Ісуса він підтверджує словами: «промов тільки слово, і раб мій одужає. Бо й я людина підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: піди, то йде він, а тому: прийди, і приходить, а своєму рабові: зроби теє і зробить». Якщо слово звичайної людини, навіть якщо вона зодягнена всього на всього у світську владу, має таку силу, то наскільки більше має слово Христа, Який не лише правдива людина, але й правдивий Бог.
Сотник сповідує божественність Ісуса. Божественність Ісуса відкидають садукеї. Божественність Ісуса відкидають фарисеї. До того, як чітко свідчить нам Євангеліє від Св. Івана (5:18), вони «намагалися вбити Його, що не тільки суботу порушував Він, але й Бога Отцем Своїм звав, тим роблячись Богові рівним». Але на так із тим, хто вважає себе недостойним в очах Божих, не так із віруючим, покірним, люблячим капернаумським сотником. Він вірить у Ісусову всемогутність. Він вірить в силу Ісусового слова. Він вірить, що Ісус – Божий Син, Спаситель.
І віра його, звісно ж, не залишається непоміченою. Наш євангельський текст звіщає: «Почувши ж таке, Ісус здивувався йому, і, звернувшись до натовпу, що йшов слідком за Ним, промовив: «Кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри!» Слова нашого Спасителя підсумовують сутність усього, розказаного нам Господом Святим Духом, Який використовує євангеліста Луку, в сьогоднішній оповіді.
Капернаумський сотник має віру в Христа. Його віра приносить плоди. Один з найвеличніших плодів цієї віри – любов до віруючих іноплемінників – євреїв. Віра робить його достойним. Ірод розбудував був цілий храмовий комплекс, але його щедрі жертви на юдейське діло не зробило його достойним. Радше навпаки, в історію він увійшов тираном і зараз цей багатий тиран мучиться в аду. Але сотник капернаумський вірує в Христа і віра, що чинна ділами, робить його достойним в очах інших віруючих.
Капернаумський сотник вірує в Христа. І ця віра не дає йому величатися. Вона навчає його серце, що перед Богом він – недостойний. Йому нема чим хвалитися перед Христом. І якщо він буде хвалитися, то буде хвалитися саме Христом. Його віра така сама, як віра апостола Павла, який в Посланні до галатів (6:14-16) сповідує: «А щодо мене, то нехай нічим не хвалюся, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, що ним розп'ятий світ для мене, а я для світу. Бо сили немає ані обрізання, ані необрізання, а створіння нове. А всі ті, хто піде за цим правилом, мир та милість на них, і на Ізраїля Божого!»
Ми, як і сотник – недостойні зватися дітьми Божими, але Ісус, Який іде до дому сотника, також пішов на Голгофський хрест і поніс туди всі наші гріхи та провини. Ісус, Який зцілив сотникового раба, зцілив нас від нашої найбільшої недуги – гріха, обмивши всі наші гріхи Своєю святою і дорогоцінною кров’ю. Наш сьогоднішній текст каже, що «коли посланці [сотника] повернулись додому, то знайшли, що одужав той раб». І всі чотири Євангелія свідчать нам про те, що коли Великоднього ранку жінки, а потім учні, прийшли до гробу, де лежало тіло нашого розп’ятого Господа, то Його там не знайшли. Бо Христос одужав від смерті – воскрес і сьогодні Він Сам є ліками від смерті.
Сьогодні в нашій парафії лунає Христове слово прощення. «Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!» (Євр. 13:8). В Капернаумі Господь Христос зцілює смертельно хворого раба. Недалеко від дому сотника Він хвалить віру цього язичника, більшої від якої немає в цілому Ізраїлі. В Києві цей Самий Господь Христос сьогодні нас проголошує прощеними та виправданими і запрошує вас, усіх, хто вірує і вважає себе недостойними грішниками, причащатися Його правдивими тілом і кров’ю у Святій Вечері, яка є могутніми ліками від хвороби гріха.
Христове Євангеліє зцілює вас від духовної недуги, аби вкінці була подолана й ваша недуга тілесна. І це станеться тоді, коли наш Господь Христос повернеться у славі Останнього Дня і буде воскресіння мертвих і всі, хто вірує в Ісуса, отримають нові, прославлені тіла і увійдуть в Царство Небесне, де будемо ми перебувати в щасті і радості з нашим Господом повіки.
А поки що, будьмо достойними серед віруючого люду, визнаючи нашу недостойність перед Господом і, живлячи нашу віру Словом Христовим і Його Таїнством. В Його святе Ім’я. Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з духом вашим…! Амінь. (Гал. 6:18).
Немає коментарів:
Дописати коментар