День Св. Єронима, перекладача Св. Писання

 Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Єронима (Св. Єроніма або ж Св. Ієроніма). Єроним народився в маленькомі селі на узбережжі Адріатичного моря приблизно 345 року по Р. Х. В молодому віці він відправився на навчання до Риму, де й був охрищений. Після тривалих подорожей він обрав чернецьке життя і провів п'ять років у сирійській пустелі. Там він опанував гебрейську (давньоєврейську) мову, мову Старого Заповіту. Після рукопокладання в Антіохії та відвідин Риму й Константинополя, Єроним оселився у Віфлеємі.  Свої мовні здібності він використав для перекладу Біблії з давньоєврейської, арамейської та грецької мов (мов оригіналу) на латину, найбільш поширену тогочасну мову. Понад тисячу років цей переклад, який називається Вульґата, залишався авторитетною версією Біблії у Західній Церкві. Ставши одним з найбільших вчених у ранній Церкві, Єроним був покликаний до осель небесних 30 вересня 420 року. Першим місцем його поховання став Віфлеєм, а потім його останки було перенесено до Риму. День Св. Єронима через його перекладацький подвиг також вважається Міжнародним днем перекладача.

Молитва на День Св. Єронима, перекладача Св. Писання:

Господи, Боже правди!  Твоє Слово - світильник для ніг наших і світло для нашої стежки. Твій слуга, Єроним, радів, досліджуючи Святе Писання та переклав був його латиною. Поблагослови Церкву Твою здібними та вірними перекладачами, аби люди Твої завжди мали Слово Твоє і побожні твори Твоїх учителів і слуг рідною мовою. Подай, аби ті, що далі читають, позначають і споживають Твоє Слово, знаходили в ньому поживу спасіння і джерело життя.  Через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Бог нічого не дає тобі через твою достойність

     Але потім приходить диявол і нашіптує тобі на вухо: «Але допустимо, що ти прийняв Таїнства недостойно і через твою недостойність ти сам відкинув таку благодать?» У такому разі перехрестися і не допускай, аби тебе мучило питання про твою достойність чи недостойність. Просто подбай, аби ти вірував, що це – певні знаки, істинні слова Божі і тоді ти воістину є і будеш залишатися достойними. Достойним робить тебе віра, а недостойним – невірство. Нечистий дух піднімає це питання про достойність і недостойність, аби збурити в тобі сумніви і таким чином звести нанівець користь Таїнств, а також зробити Бога обманщиком у тому, що Він каже.

Бог нічого не дає тобі через твою достойність, і не будує Він Своє Слово чи Таїнство на твоїй достойності, але з чистої благодаті Він ставить тебе, недостойного, на основі Його Слова і знаків. Горнись до цього і промовляй: «Той, Хто дає і дав мені Свої знаки і Своє Слово, які запевнюють мене, що Христове життя, благодать і небеса стримують мій гріх, смерть і пекло від того, аби вони завдавали мені шкоди, є істинний Бог, Який безперечно все це для мене збереже. Коли священик проголошує мені відпущення гріхів, то я довіряю цьому як самому Божому Слову. Оскільки це – Боже Слово, то воно, звісно ж, сповниться. Ось така моя позиція і на ній будучи, я помру». Ти повинен довіряти відпущенню гріхів від священика так сам непохитно наче Бог послав тобі особливого ангела або апостола і то навіть так, наче Сам Христос відпускає тобі твої гріхи.

Мартін Лютер

Межі церковної спільноти

        Саме Ауґсбурзьке Віросповідання вважається таким, що вирізняє щиру євангельську доктрину і церкву від «перекручень папства, як також інших сект» (ПП «Правило і норма», 5). Помилки, проти яких спрямована Формула Злагоди, ті відмінності своєю чергою затьмарювали та компрометували чисту доктрину на двох напрямках – папстві та його синергізмі з одного боку та спіритуалістичних тенденціях Цвінглі, Кальвіна та їхніх церков із іншого. Якщо це дуже спростити, то питання полягала в захисті самої благодаті на одному фронті та  засобів благодаті на іншому. Євангеліє атаковане на двох фронтах і на двох таки фронтах його слід захищати та сповідувати…

Тож по-суті  Формула Злагоди проводить межі церковної спільноти точно там, де їх проводить Ауґсбурзьке Віросповідання. Межі церковної спільноти збігаються з межами чисто проповідуваного Євангелія і Таїнств, які правильно відправляються.

 Курт Маркварт

Розуміти Америку (Х)

     І, нарешті, є ще одна річ, яка пояснює той стан речей, який я описав. Це - доктрина про рівність усіх людей. Американським християнством править концепція про те, що всі люди - брати. У проповідях вона доводиться словами з Дій 17:26, де Бог створив увесь людський рід на землі з однієї крові...

    ...Загальне братерство усіх людей - велика передумова для дії, яка створює основу для плавильного процесу.  Це - articulis stantis et cadentis nationis ("стаття, на якій народ стоїть або падає"). Звідси й релігійна відданість цій концепції. Оскільки, без цієї віри житя нації втратить значення, то її згода з християнством утверджується, а відкидання її вважається за богохульство.

Германн Зассе

Таїнства - певний знак Божої благодаті

     У Таїнствах Сам Бог дарує вам всі ті благословення... (пов'язані) з Христом.  Бог хоче, щоб Таїнства були знаком і свідченням про те, що Христове життя на себе забрало вашу смерть, а  Його послух забрав ваш гріх, Його любов - ваше пекло і здолали їх...

    ...Таїнства, тобто зовнішні слова Божі, промовлені священиком, є воістину великою втіхою і водночас видимим знаком Божого наміру. У непохитній вірі ми мусимо горнутися до них наче до доброго посоха, який використовував патріарх Яків, переходячи Йордан (Буття 32:11) або до світильника, яким маємо бути ведені і обережено йти з широко розплющеними очима темною стежиною смерті, гріха та пекла, як і пророк проголошує: "Для моєї ноги Твоє слово - світильник" (Псалом 119:105). Св. Петро також проголошує: "І ми маємо слово пророче певніше. І ви добре робите, що на нього вважаєте, як на світильника" (2 Петра 1:19). Немає іншої помочі в смертельних муках, бо кожен спасається лише тим знаком. Він вказує на Христа і на Його образ, спонукаючи вас перед обличчям смерті, гріха та пекла промовляти: "Бог обіцяв і в Своїх Таїнствах дав мені певний знак Його благодаті, що Христове життя здолало мою смерть у Його смерті; що Його послух стер мій гріх у Його стражданнях і що Його любов здолала мою смерть у Його полишенні. Це - знак і обітниця мого спасіння не казатиме мені неправди і не обманюватиме мене. Бо обіцяв її Бог, а Він не може обманювати ані в словах, ані у вчинках". (Ілюстрація: Мартін Лютер здійснює служіння Слова і Таїнства жертвам чуми у Віттенберзі 1535 року).

Мартін Лютер

Єдність Духа в союзі миру: проповідь на 13-ту неділю по П'ятидесятниці

        ЄДНІСТЬ ДУХА В СОЮЗІ МИРУ

   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

Отож, благаю вас я, в'язень у Господі, щоб ви поводилися гідно покликання, що до нього покликано вас, зо всякою покорою та лагідністю, з довготерпінням, у любові терплячи один одного, пильнуючи зберігати єдність духа в союзі миру. Одне тіло, один дух, як і були ви покликані в одній надії вашого покликання. Один Господь, одна віра, одне хрищення, один Бог і Отець усіх, що Він над усіма, і через усіх, і в усіх. А кожному з нас дана благодать у міру дару Христового. Тому й сказано: «Піднявшися на висоту, Ти полонених набрав і людям дав дари!» А те, що піднявся був, що то, як не те, що перше й зійшов був до найнижчих місць землі? Хто зійшов був, – Той саме й піднявся високо над усі небеса, щоб наповнити все. І Він, отож, настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів, щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового, аж поки ми всі не досягнемо з'єднання віри й пізнання Сина Божого, Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти, щоб більш не були ми малолітками, що хитаються й захоплюються від усякого вітру науки за людською оманою та за лукавством до хитрого блуду, щоб були ми правдомовні в любові, і в усьому зростали в Нього, а Він Голова, – Христос. А з Нього все тіло, складене й зв'язане всяким допомічним суглобом, у міру чинности кожного окремого члена, чинить зріст тіла на будування самого себе любов'ю (Ефесян 4:1-16). 

Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 4:23). 

      Любі брати і сестри, найпростіший спосіб зруйнувати сім’ю, спільноту або й навіть цілу країну – роз’єднати її. Я впевнений, що ви чули про багато різних історій про колись щасливі сім’ї, які руйнувались, бо в них поставала незгода, якої не могли ті сім’ї або й родинп подолати. І всі ми є свідками того, як Росія намагалась зруйнувати єдність українського народу.     

      Звісно, Росія і її прихвостні, плекали також і шовінізм, продукуючи свої різноманітні серіали та шоу, в яких, якщо не росіяни, то принаймні російськомовні зображувались благородними і розумними героями, а всі інші, з українцями включно, загалом людьми несповна розуму. Це був один із найпотужніших способів для виховання зневаги до всіх, хто не говорив російською. І так коївся масовий гріх, з якого мільйони людей захоплено реготали. І в Україні теж. 

      А з іншого боку, скажімо, на виборах Президента України, в українське суспільство закидались листівки нібито із західної України, де українців поділено було на три сорти: вищий сорт починався, звичайно ж, від західних наших кордонів. Ось так росіяни намагались розпалити всередині нашої країни ворожнечу між мешканцями українських же областей. Творців і виконавців цього гріха не знайшли або й не намагались шукати. Чим, відповідальні за це люди, скоїли ще один тяжкий гріх. 

      Тож атака на єдність сім’ї, суспільства, народу – це прелюдія до руйнування сім’ї, знищення суспільства і вбивства народу. Після руйнування єдності приходить смерть того або іншого союзу. Згадаймо, врешті-решт, як у цей світ увійшла смерть. Диявол зруйнував довіру між людьми, нашими прабатьками і Богом. Адам і Єва покинули Бога, відступились від Нього, і почали ховатись від люблячого Творця. І через нашого праотця, який мусив був плекати довіру до Бога, єдність з Богом – через Адама «ввійшов до світу гріх, а гріхом – смерть» (Рим. 5:12). 

      «Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!...»  – проповідує мудрий Еклезіяст. Диявол, звісно, майстер тисячі вмінь, але найбільш заповзятливо він трудиться, аби зруйнувати єдність у найважливішій сім’ї – сім’ї Божій, Христовій Церкві. І він намагається цього добитись через наш спосіб життя, прагнучи нас повернути до гріхів. 

      Але ми вже – інші. Ми – викуплені діти Божі. Ми покликані Богом до вічного життя у Його Царстві. І це життя не просто вічне. Це життя – зовсім інше. Через це й Апостол каже, щоб ми поводились згідно нашого покликання. Він має на увазі саме християнське покликання. Апостол наводить чотири невід’ємні елементи такого способу життя. 

      Першим елементом іде покора. Так це слово перекладене в нашому тексті. Я волію радше використовувати старе церковне слово «смиренність». Саме ця риса – повна протилежність до головної риси диявола і всіх бунтівних духів. Смиренність – повна протилежність гордині. Смиренність – це покора в усьому Богові та Його Слову. 

      Наступний елемент – лагідність, яка є протилежністю до насильства. Христос Господь був сповнений лагідності і до такої лагідності покликано й нас. Християни – не люди насильства. Ми хочемо ходити, жити та діяти в смиренності та лагідності. А де є смиренність і лагідність, там буде і довготерпіння, яке теж дарується Святим Духом і дає нам можливість прощати нашим винуватцям і не тримати на них зла. 

      Так само як до прощення нас спонукає і любов, яка прагне добра нашим ближнім, адже Друга Заповідь кличе нас: «Люби свого ближнього, як самого себе». А хто ж то наш ближній? Це ті люди, які перебувають в полі нашого зору. Ось такі чотири риси необхідні для християнського способу життя. Але Апостол на цьому не завершує. Він далі підсумовує, що ми повинні особливо цінувати в нашому християнському житті. 

      Він каже, щоб ми пильнували «зберігати єдність духа в союзі миру». Нашу спасенну віру в Христа створив у нас Господь Святий Дух. І так само єдність християнську, єдність Церкви нашої створив теж Господь Святий Дух. Самі її створити не можемо. Як ми можемо порушити цю єдність? 

      Ми можемо її порушити, коли ми не будемо смиренні, лагідні, довготерпеливі і в любові ставитись до наших братів і сестер. Апостол Яків застерігав християн, які прагнули жити по-плотськи і писав до них: «Звідки війни та свари між вами? Чи не звідси, від ваших пожадливостей, які в ваших членах воюють? Бажаєте ви та й не маєте, убиваєте й заздрите та досягнути не можете, сваритеся та воюєте та не маєте, бо не прохаєте, прохаєте та не одержуєте, бо прохаєте на зле, щоб ужити на розкоші свої. Перелюбники та перелюбниці, чи ж ви не знаєте, що дружба зо світом то ворожнеча супроти Бога? Бо хто хоче бути світові приятелем, той ворогом Божим стається» (4:1-4). 

      Звісно, де ворожнеча там немає миру і там немає єдності. Пам’ятаєте, як росіяни намагались послабити Україну, руйнуючи єдність українського народу і намагаючись усіх поділити на розумних і дурних, добрих і поганих, і таким чином усіх нас розсварити? Так само діє гріх у нашій плоті, світ і сатана. Тож Апостол кличе нас до пильнування про єдність духа в союзі миру. 

      А це – єдність сповідання Церкви і це – єдність у поведінці. Ми добре знаємо Христових людей, наших братів і сестер і ми знаємо, що від них очікувати. І так, нам потрібно буде докладати зусиль, аби ми припадком не стали причиною порушення цього миру – аби наші гріхи вільні та невільні не призвели б до тих сварок і воєн, про які застерігає інший Христів Апостол, Яків. 

      Наша ж єдність – у Христі. Ми – Його тіло. І це тіло – одне. Як і один Дух Святий, Який покликав нас в одній надії нашого покликання. Ця наша надія – Божий Син, прощення гріхів, праведність, спасіння, воскресіння і вічне життя, які ми маємо в Ньому. Наша єдність у одному Господі і в одній вірі. Є лише одна дорога до спасіння і вона лише через Господа Ісуса Христа. 

      Коли ж ми говоримо про одну віру, то маємо на увазі істинне сповідання віри – те сповідання, яке ми намагаємось більше пізнати, досліджуючи Катехізис або читаючи Книгу Злагоди, Сповідання нашої любої Церкви. Так легко без цього Сповідання збитись на манівці і втратити цю одну віру, про яку говорить Апостол. 

      І одне Хрищення. Не два, не три, а одне Хрищення. Ті ж, що спокушують людей перехрищуватись, не розуміють Писання і не пильнують зберігати цю єдність, до якої кличе нас Господь Святий Дух устами Апостола Павла. Єдність – у Христі, єдність – у сповіданні віри, єдність – у Хрищенні, бо й «один Бог і Отець усіх, що Він над усіма, і через усіх, і в усіх». 

      І кожному з нас, любі брати і сестри, дана благодать. Всі ми отримали особливу мірку Христової благодаті. І ми її отримали не просто так. Син Божий заплатив дуже високу ціну, аби це дар був у нас. Вічний Бог Син зійшов із небес, стався людиною і, залишаючись істинним Богом у людському тілі, приніс Себе у жертву за всі наші гріхи: за всю нашу гординю, за нашу жорстокість, за нашу нетерпеливість і за наш егоїзм. Він помер за кожного з нас і за всі наші гріхи. 

      І Він здолав саму смерть, воскреснувши із мертвих на третій день, аби ми мали прощення гріхів і Його праведність, і вічне життя. Ми були полонені гріха, диявола і смерті, але Христос розбив силу наших ворогів, вознісся на небеса і нас полонив. Тепер ми – Христові полонені. Ми полонені розп’ятим і воскреслим Сином Божим до вічного життя у Його Царстві. 

      А дорогою до Царства, ми маємо вже тут використовувати всі Його щедрі дари, особливими з яких є служіння Слова і Таїнства у Апостольстві за їхніх днів, у проповідуванні, у євангелізації, у парафіяльній праці, у викладанні в Семінаріях і різних семінарах. Ці чоловіки, які отримали пастирський поклик, вони отримали його, щоб «приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового», тобто розбудовувати Церкву, людей Божих, проповідуючи Закон і Євангелія, щоб усі ми мали цю єдність у Христі і з Христом, про яку так багато сьогодні говорить нам Апостол Павло. 

      А також, щоб ми слухаючи проповідуване Слово, причащаючись істинними тілом і кров’ю Христовими у Святій Євхаристії, не поводились як малолітки, які можуть мати масу захоплень, цікавлячись усім новим і кидаючись з одних крайнощів у інші. Диявол і світ, хочуть від нас, саме такої поведінки. І вони весь час будуть творити різні спокуси, ажіотаж, видіння, об’явлення, псведовідкриття, аби ми спокусились і відступились від Господа Христа і були поглинуті неправдою, а потім, щоб самі ще стали неправдомовцями. Бо коли віруєш у неправду, то хіба будеш проголошувати правду? Звісно ж, не будеш. 

      Ми ж покликані залишатись правдомовними, тобто свідчити правду про Христа. Водночас ми покликані не рубати правду так, щоб і людей з нею рубати. Ні, ми покликані промовляти правду в любові, щоб «в усьому зростали в Нього, а Він Голова, – Христос. А з Нього все тіло, складене й зв'язане всяким допомічним суглобом, у міру чинности кожного окремого члена, чинить зріст тіла на будування самого себе любов'ю». Заради Христа. Амінь. 

      Цареві ж віків - нетлінному, невидимому, єдиному, [премудрому] Богові, - честь і слава на віки вічні, амінь (1 Тим. 1:17).

День Св. Матвія, Апостола та Євангеліста

   Сьогодні ми згадуємо Св. Матвія Апостола і Євангеліста та дякуємо за нього Господу. Св. Матвій, відомий також, як Левій, ідентифікує себе як колишнього митника, який, отже вважався за нечистого, публічного грішника, вигнанця із єврейського суспільства. Втім, саме його Господь Ісус покликав від роботи й багатства, аби він став Його учнем (Матвія 9:9-13).  Матвій не лише став учнем Господа, але й був покликаний і посланий, як один з дванадцяти Господніх апостолів (Матвія 10:2-4).  З часом він став євангелістом і його, натхненний Богом, запис Євангелія, поставив його на перше місце серед книг Нового Заповіту. Серед чотирьох Євангелій, саме Матвій зображує Христа особливим чином, як нового та більшого Мойсея, Який благодатно виконує Закон і Пророків (Матвія 5:17) та установлює Новий Заповіт спасіння у Своїй крові (Матвія 26:27-28).  Євангеліє від Св. Матвія також добре знають і люблять за те, як він описує відвідини волхвів зі Сходу (Матвія 2:1-12); за Нагірну проповідь, що включає Блаженства та Отче наш (Матвія 5-7) і за запровадження Святого Хрищення та найвиразніше об’явлення Святої Трійці (Матвія 28:16-20).  Передання не має певності про останнє поле праці Св. Матвія, як і немає чітких відомостей про те, чи помер він від старості, а чи мученицькою смертю. Тож, святкуючи цей день, ми дякуємо Богові за те, що Він могутнім чином керував Своєю Церквою і захищав її через Св. Матвія, який був покликаний і посланий Христом, аби служити вівцям Його пасовиська Святим Євангелієм.

Молитва на День Св. Матвія, Апостола та Євангеліста:     

     Сину Божий!  Благословенний Спасителю Ісусе Христе!  Ти покликав Матвія, митника, аби він був апостолом і євангелістом. Подай, аби через його вірне та натхненне свідчення, ми також могли йти за Тобою, полишаючи усякі пожадливі бажання і любов до багатств; бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

 Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Курта Маркворта, пастиря, сповідника і учителя Церкви

     Сьогодні ми згадуємо Превелебного доктора і професора Курта Маркворта, великого святого і учителя Християнської Церкви, пастиря і сповідника і дякуємо за нього Господу.  Професор Маркворт був тим богословом, який значною мірою і безпосередньо вплинув на відродження і становлення Української Лютеранської Церкви, як через свої поради, книги так і через лекції та семінари, які він проводив в Україні.

           Курт Маркворт народився 20 червня 1934 року в Таллінні (Естонія) і незабаром через Таїнство Хрищення став громадянином Царства Небесного. Зазнаючи чимало переслідувань і втеч від радянського режиму через близькість до царської родини,  сім’я Курта Маркворта  спершу опинилася на півночі Західної Німеччини, а потім в Сполучених Штатах Америки, де 1952 року Курт став причасником Лютеранської Церкви в Наєку, Нью  Йорк.  Освіту Курт Маркворт здобув у Колегіальному Інституті "Конкордія" в Бронксвіллі (Нью Йорк), Семінарії "Конкордія" в Сен-Луїсі (штат Міссурі) та Університеті Західного Онтаріо (Канада).
     

     Пастирське служіння Курта Маркворта розпочалося з Церкви Святої Трійці в Везерфорді (штат Техас) і продовжилося в лютеранських парафіях Австралії (Квінзленд).  Там пастир Маркворт служив у Раді Коледжу "Конкордія" в Тувумбі. Від 1975 року аж до часу завершення земного життя святий Курт Маркворт служив професором Богословської Семінарії "Конкордія" спочатку в Спрінгфілді, а потім у Форт Вейні (штат Індіана).  Професор Маркворт став уславленим і дуже популярним професором, письменником, апологетом і промовцем.  

    

     Святий Курт Маркворт з любов’ю ставився до України. Саме з України (м. Таганрог), як це любив повторювати професор, мала походження його мати. Доктор Маркворт похвально згадував Преамбулу до Конституції України, в якій згадується Бог і відповідальність перед Ним, і говорив, що наша країна у такому ставленні до Бога – унікальна і несе приклад позитивний цілому світові. 

     Непохитна віра в Господа, чинна любов’ю – такі характеристики можна дати цьому учителеві Церкви, енциклопедичні знання і богословський геній якого яскраво проявилися, як у його лекціях, семінарах, так і в книгах, і в практичному житті. Простота і водночас аристократичність, надзвичайно гармонійне поєднання серйозності та гумору у викладанні, у працях і спілкуванні робили доктора Маркворта улюбленим професором студентів богослов’я на багатьох континентах.     

     Глибоке знання Писання, відданість Лютеранським Віросповіданням, пошана до Отців Церкви, любов до літургії Церкви і зокрема до літургії Івана Золотоустого, якою користується наша Церква, що їх мав і практикував отець Курт, служать підбадьоренням для кожного богослова і будь-якого християнина, який любить свою Церкву і цінує її спадщину з багатьох тисячоліть. Професор Маркворт любив усю Церкву Христову і однаково прагнув добра всім християнам, самовіддано працюючи над тим, аби «могуче росло та зміцнялося Божеє Слово» (Дії 19:20) по всьому світові. Зараз він перебуває із Господом, у небесній домівці.  Українські лютерани мають можливість читати українською мовою його одну з його найбільш відомих праць "Церква та її спільнота, служіння і управління", а також ознайомлюватись із різними частинами його творів на цьому блозі.

Молитва на День Св. Курта Маркворта, пастиря, сповідника і учителя Церкви:

     Господи Боже, Отче Небесний! Через вчення і приклад життя професора Маркворта, Ти готуєш нас до приходу Твого Сина, аби Він забрав Свою Наречену, Церкву Твою, щоб з усіма викупленими ми могли в кінці увійти на Його вічний весільний банкет. Прийми нашу подяку за життя цього святого і подай нам щедрою міркою дар Духа Твого Святого, аби ми повторювали його приклад; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Шукайте себе лише в Христі

     Бог має бути Богом і ви повинні приймати те, що Він знає про вас більше, аніж ви про себе знаєте самі...  Шукайте себе лише в Христі, а не в собі і ви знайдете себе в Ньому навіки віків...

   Христос - образ благодаті Божої проти гріха, який Він забрав на Себе, але у Своєму досконалому послухові Він подоланий гріхом не був. Він є небесний образ - Той, Кого Бог покинув як проклятого, але Він пекло здолав через Свою всемогутню любов, довівши таким чином, що Він - найулюбленіший Син, Який дає всю її нам, якщо ми лишень просто віруємо.

    Мартін Лютер

День Св. Кіпріана Карфагенського, пастиря і мученика

 Сьогодні ми згадуємо Св. Кіпріана Карфагенського і дякуємо за нього Господу.  Св. Кіпріан (прибл. 200-258 р. по Р. Х.) був славетним єпископом північно-африканського міста Карфаген приблизно 248 року по Різдві Христовім. Під час переслідувань римського імператора Деція, Кіпріан із Карфагену втік, але через два роки повернувся.  Він був змушений брати участь у розв'язанні проблеми тих християн, які відпали від віри під час переслідувань, а тепер хотіли повернутися в Церкву.  Було ухвалено рішення, що цих християн, що були відпали, можна відновлювати, але їхнє відновлення може відбуватися лише після періоду покути, яка продемонструє їхню вірність. Під час переслідувань у час імператора Валер'яна, Кіпріан спочатку переховувався, а потім здався владі. 258 року по Різдві Христовім йому за віру в Христа відрубали голову.

Молитва на День Св. Кіпріана Карфагенського, пастиря і мученика:

 Всемогутній Боже!  Ти дав слузі Твоєму, Кіпріанові, відвагу сповідувати Ім'я нашого Спасителя, Ісуса Христа, перед правителями цього світу і Ти дав йому мужність померти за проголошувану ним віру. Подай нам сили, аби ми завжди готові були звістити причину надії нашої і радісно постраждати заради нашого Господа Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. 
Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Свято перемоги християнства (День хреста Господнього)

   Сьогодні в нас - одне із найперших свят, яке Церква почала святкувати щорічно і робить це далі. Свято перемоги християнства або ж День Воздвиження Хреста Господнього традиційно служить нагадуванням про віднайдення 14 вересня 320 року хреста, на якому був розп'ятий Ісус. Цей хрест було віднайдено Оленою, матір'ю римського Імператора Костянтина Великого.  У зв'язку із освяченням базиліки на місці розп'яття Ісуса і Його воскресіння, Костянтин 335 року видав наказ про святкування цього дня.  Благочестива християнка Олена допомогла визначити і провести дослідження  багатьох Біблійних місць, пов'язаних із життям, служінням, смертю і воскресінням Ісуса. День Воздвиження Хреста Господнього залишився популярним і в східному , і в західному християнстві.  Чимало лютеранських парафій називаються парафіями Святого Хреста. 

Молитва на Свято перемоги християнства:

Милосердний Боже!  Твій Син, Ісус Христос, був піднесений на хреста, аби понести гріх світу і притягнути до Себе всіх людей. Подай, аби ми, що славимо Його смерть задля нашого викуплення, могли вірно прислухатися до Його поклику нести хрест і йти за Ісусом, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Ліберальне богослов'я - між позою Прометея і Тантала

 …Ціла історично-критично налаштована теологія сьогодення завмирає десь між позою Прометея у прагненні вибороти істину з небес додолу та відчаєм і марнотою Тантала у вічних пошуках правди недосяжної. Таким чином сучасне богослов’я відманило та спокусило християнський світ до гонитви за велетенською псевдопроблемою: так наче основним викликом для християнства є радше відкриття і заява Євангелія, а не його плідне застосування живою вірою!

Це так наче б шахи або теніс були скорочені до безконечних диспутів і дисертацій про їхні відповідні правила. Але ж, звісно, виклик у шахах і тенісі не криється у їхніх правилах. Будь-який дурень може їх опанувати за декілька хвилин. Суть полягає в тому, щоб опанувавши правила, перейти до гри та розвивати в ній певні вміння і майстерність.  І той виклик може тривати упродовж цілого життя. Так само і в християнстві. Ортодоксія[1], тобто чистота Євангелія, є просто питанням чіткого розуміння основних правил. Справжнім же викликом є вірувати в цей небесний скарб, застосовувати та використовувати його задля корисної розбудови тіла Христового (Ефесян 4:12 і далі). Тут віра і любов мають перед собою величезне поле, на якому є чим займатися і вправлятись допоки Бог дарує життя і можливість дихати. Ортодоксія – це просто передумова та припущення. Це – Богом даний мінімум, точка відліку, а не недосяжна верхня межа. Тож сповідники Формули Злагоди[2]  наглухо закріпили цю точку відліку, аби далі займатися вагомим, на життя й на смерть завданням бути церквою. Тим часом сучасне богослов’я серйозно займається скляними бусинками людської мудрості та легковажить хрестоподібною мудрістю Божою. Воно просто грається в релігію, бо безрезультатно чіпляючись до точки відліку, ніяк не може справді почати.  Як трагічно знецінювати Євангеліє до загадки у пошуках рішення, коли насправді воно є Божим готовим рішенням або радше розрішенням[3], яке пропонує повноту життя і спасіння!

Курт Маркварт

---

[1] Інколи термін Orthodoxy, який використовується в оригіналі, перекладається як «православ’я», але в наших обставинах, це позначало б одну із конфесій, яка лише носить відповідну назву. Зазвичай цим терміном позначають консервативне богослов’я, і зокрема, лютеранське конфесійне, віросповідне богослов’я – Примітка перекладача.

[2] Одна з частин Віросповідань Євангельської Лютеранської Церкви – Примітка перекладача.

[3] Розрішення – відпущення гріхів – Примітка перекладача.

Розуміти Америку (ІХ)

 ... Соціальний талант американця. Тут ми маємо на увазі його конгеніальність з іншими людьми у спільному дискурсі життя, який розвинувся у процесі формування уніфікованої нації. Інколи дивно бачити його ввічливість, бажання допомогти і гостинність до чужинців.  Важливою справою є дружба. Навіть якщо з людиною зустрілись всього один раз, вона - друг, і це не просто слова... 

Звісно це не зовсім ті друзі, за якими, у муках власної самотності, тужив Фрідріх Ніцше - але все одно, американська дружба щось означає. Це явище також є симптомом "ставання" нацією, суспільством, яке все більше зростає у внутрішній єдності. Я зумисно та виразно зобразив цей плавильний процес із цього погляду, бо він - важливий, якщо ми хочемо зрозуміти це по-американськи. Саме з цього погляду набагато глибше розуміються політичні теорії американців.  Вони можуть думати про історію людства лише з огляду на такий процес уніфікації, бо американське життя  є уніфікаційним процесом маси людства, яке зібране з усіх націй старого світу. Американці при цьому можуть думати водночас і національно, і між-національно, не суперечачи самим собі (і це теж дуже суттєво), бо в Америці формування нації означало уніфікацію різних національних елементів.

Германн Зассе

Не дивіться на гріхи у грішниках

     Ви не повинні дивитись на гріхи у грішниках або ж у вашому сумлінні або й у тих, що до самого кінця перебувають у гріхах і є приреченими. Якщо ви будете так робити, то звісно ж будете слідувати за ними і вони вас теж здолають. Свої думки ви повинні від того відвертати і дивитись на гріх лише в образі благодаті. З усіх сил своїх вирізьбіть собі цей образ і тримайте його собі перед очима. А образ благодаті - це ніщо інше, як образ Христа на хресті і всіх Його улюблених святих.

А як це розуміти? Благодать і милосердя - там, де Христос на хресті забирає з вас гріх ваш, несе його і його знищує. Непохитно в це вірувати, тримати це перед очима своїми і не сумніватись у цьому означає дивитись на образ Христа і вирізьблювати його в собі...

   Ось таким чином ви можете дивитись на гріх у безпеці, не завдаючи мук власному сумлінню. Тут гріхи ніколи не є гріхами, бо вони подолані і поглинуті в Христі. На Себе Він забирає вашу смерть і душить її так, що зла вам вона вже не заподіє, якщо віруєте, що робить це Він для вас і бачите власну смерть у Ньому, а не в собі. Подібним чином Він також забирає на Себе ваші гріхи і долає їх Своєю праведністю із чистого милосердя і якщо ви віруєте в це, то ваші гріхи зла вам ніколи не заподіють. Ось таким чином Христос, образ життя і благодаті супроти образу смерті та гріха, є нашою утіхою. Про це каже Павло в 1 Коринтян 15:57: "Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав".

Мартін Лютер

Бігти до Ісуса: проповідь на 11-ту неділю по П'ятидесятниці

                          БІГТИ ДО ІСУСА

   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

      І посходилися до Ісуса апостоли, і розповіли Йому все, як багато зробили вони, і як багато навчили. І сказав Він до них: «Ідіть осібно самі до безлюдного місця, та трохи спочиньте». Бо багато народу приходило та відбувало, аж навіть не мали коли й поживитись. І відпливли вони човном окремо до місця безлюдного. І побачили їх, коли плинули, і багато-хто їх розпізнали. І пішки побігли туди з усіх міст, та й їх випередили. І, як вийшов Ісус, Він побачив багато народу, і змилувався над ними, бо були, немов вівці, що не мають пастуха. І зачав їх багато навчати. І, як минуло вже часу доволі, підійшли Його учні до Нього та й кажуть: «Це місце –  безлюдне, а година вже пізня. Відпусти їх, нехай підуть в осади та села близькі, і куплять собі чого їсти». А Він відповів і сказав їм: «Дайте їсти їм ви». Вони ж відказали Йому: «Чи ми маємо піти та хліба купити на двісті динаріїв, і дати їм їсти?» А Він їх запитав: «Скільки маєте хліба? Ідіть, побачте!» І розізнавши, сказали: «П'ять хлібів та дві рибини». І звелів їм усіх на зеленій траві посадити один біля одного. І розсілись рядами вони, по сто та по п'ятдесят. І Він узяв п'ять хлібів та дві рибини, споглянув на небо, поблагословив, і поламав ті хліби, і дав учням, щоб клали перед ними, і дві рибини на всіх поділив. І всі їли й наїлися! А з кусків позосталих та з риб назбирали дванадцять повних кошів. А тих, хто хліб споживав, було тисяч із п'ять чоловіка! (Євангеліє від Св. Марка 6:30-44). 

Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 4:23). 

      Любі брати і сестри, в своєму 1 Посланні до коринтян Св. Апостол Павло для опису обов’язків пастирів використовує грецьке слово ойкономус, яке найпопулярніші українські переклади Біблії подають, як доморядник, управитель і навіть завідувач. Всі ці слова добре описують значення цього слова ойкономус, яке раніше могли б ще й передати найближчим до нього словом економ, якби воно не мало історичного шлейфу поборів із селян, а не роздачі їм усякого добра від їхнього пана. 

      В англійських перекладах Біблії це слово перекладається знайомим нам терміном стюард. І ми, звісно, знаємо про роль стюардів, а також стюардес на кораблях і літаках. Вони не є власниками кораблів чи літаків, але мають відповідальність використовувати те, що є на кораблі чи літаку, у визначений спосіб, для добра мандрівників. 

      А кому належить весь цей світ, яким подорожуємо ми? Відповідь чуємо від Святого Духа: «Господня земля, і все, що на ній, вселенна й мешканці її, бо заклав Він її на морях, і на річках її встановив» (Пс. 23:1, 2). Вся земля і навіть уся вселенна належать Богові Отцеві, Синові, і Святому Духові.  І всі люди, які є на землі будуть давати Богові звіт за те, якими вони були економами, завідувачами, управителями, стюардами. 

      Адже Господь кожному з нас щось доручив. Ми всі маємо свої обов’язки. Свої обов’язки мали і наші любі Апостоли, які ось тепер у нашому Євангелії прийшли відзвітувати Господу за пророблену ними працю. Дещо раніше ми читаємо про те, що вони робили. Апостоли «проповідували, щоб каялися. І багато вигонили демонів, і оливою хворих багато намащували і вздоровляли» (Мр. 6:12, 13). 

      Тож їм було багато про що розповісти Господу. Вони вірно виконували Його доручення і бачили Його Слово в дії. А тепер вони отримали від Христа інше доручення – піти в тихе місце, де немає людей і там відпочити. Бог хоче нашого відпочинку. Недаремно Його Третя Заповідь передбачає наш відпочинок. Звичайно цей відпочинок має бути з Господом і з Його Словом, але це має бути таки відпочинок, а не якась інша праця. 

      А вони мусили знайти якесь віддалене, безлюдне місце, бо коли люди побачили їхню працю, їхнє служіння, то стільки до них «багато народу приходило та відбувало, аж навіть не мали коли й поживитись». Сам Бог дає нам наказ про відпочинок. Тож наші любі Апостоли разом із нашим Господом Христом відпливли «човном окремо до місця безлюдного». 

      Там не мало бути людей, яким весь час щось потрібно і там мав бути справжній відпочинок разом із Господом. Однак тепер люди пильнують за Христом і за Його Апостолами. Їм не вдається так легко втекти від людського натовпу. Щойно люди зауважили, куди простує човен із Христом та Його Апостолами, як вони «пішки побігли туди з усіх міст, та й їх випередили». 

      Уявляєте, як тисячі людей вибігали із різних міст і бігли туди, куди простував човен? Це був надзвичайний забіг і він сам по собі був справжнім чудом. Не часто ми бачимо сьогодні, щоб тисячі людей бігли до Церкви. А Христос же перебуває у Своїй Церкві і зі Своєю Церквою, як і був обіцяв: «І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!» (Мт. 28:20). 

      Чому ж бігли люди до очікуваної пристані Христової? Бо в них були свої потреби, насамперед потреби фізичні. Так і в нашому житті буває. Коли в нас все добре, то ми про Христа забуваємо. «А як тривога – так до Бога», як каже мудра українська приказка. У всіх цих людей була тривога. Вони бігли до Бога. 

      Поки плив човен з Богом, вони вже були на пристані Христовій і там чекали на Нього, кожен із власною тривогою, із власною бідою, із власними очікуваннями та сподіваннями. А що ж робить наш Господь? Він, вийшовши із човна, і побачивши таку велику кількість народу, не каже їм: «Люди добрі, і Я, і Мої Апостоли стомлені. І то ми не просто стомлені, а змучені! Сьогодні у нас вихідний, тож ідіть додому, а приходьте чи прибігайте, як вже так хочете – завтра!» 

      Ні, наш Господь Христос не такий. «Він побачив багато народу, і змилувався над ними, бо були, немов вівці, що не мають пастуха». Звісно ж, Він позцілював їхні недуги. Адже Господь хоче милості, а не жертви. Бог любить нас. І саме Христос є найбільшим доказом Божої любові. Адже «так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:16, 17). 

      Господь не судить людей, а виявляє милість до них. Господь не судить вас, любі брати і сестри, а виявляє милість до вас. А потім ми чуємо, що Господь «зачав їх багато навчати». Адже вони були «немов вівці, що не мають пастуха». Тобто вони не мали тих, хто їх би правильно навчав. Вони не мали тих, хто проповідував би їм Закон, аби вони каялись у власних гріхах. І не було в них тих, хто їм, розкаяним грішникам, проповідував би Євангеліє Царства Божого – Євангеліє Христове. Христос пастирював, тобто проповідував і навчав. Бо бути пастирем саме це і означає: проповідувати і навчати. 

      Швидко промайнув час науки Христової і першими це зауважили учні Господа, які підійшли до Сина Божого з раціональною пропозицією: «Це місце –  безлюдне, а година вже пізня. Відпусти їх, нехай підуть в осади та села близькі, і куплять собі чого їсти». Учні запропонували, щоб люди розійшлись по хуторах і селах та й купили в господарів, у селян якоїсь поживи. 

      Але Господь їхній раціоналізм руйнує Своїм дорученням: «Дайте їсти їм ви». Ми можемо лише уявити навіть не здивування, а шок на обличчях учнів, коли вони чують таке доручення Христа. Як це вони можуть дати їсти тисячам цих людей? Любі брати і сестри, і в нас буває постає здивування, коли ми чуємо щось у проповіді або читаємо у Божому Слові те, що нам здається неможливим. Але чи справді для Бога є щось неможливе? Згадаймо, де і з чого починалось прилюдне служіння Сина Божого. Воно починалось у Кані Галілейській, на весіллі. І що сталось на тому весіллі? Яка там була проблема? 

      На весіллі було багато людей, а вино скінчилось. Але на весіллі був Господь Христос, Св. Діва Марія і Христові учні. І ми пам’ятаємо, що Господь перетворив воду на чудесне вино. Майже п’ятсот літрів прекрасного вина Він чудом Своїм дав як Свій дар Нареченому і Нареченій. Але як ми забуваємо про чуда Божі, так і учні, вочевидь забули про те найперше чудо. Тож, почувши Боже доручення нагодувати людей, вони не діють так, як діяла Божа Мати, звертаючисть до Христа - вони вдаються за допомогою не до Христа, а до власних розрахунків, аби лишень збагнути неможливість виконати доручення Христове власними силами. 

      Проте за спонуканням Христа вони знаходять п’ять хлібів і дві рибини у людей. А потім вони виконують ще одне доручення Господа Христа, Який «звелів їм усіх на зеленій траві посадити один біля одного. І розсілись рядами вони, по сто та по п'ятдесят». Вони розсілись наче у великій банкетній залі. Так, там не було стільців і столів. Усе заміняла м’яка зелена трава, на якій було приємно сидіти. 

      А потім Син Божий «узяв п'ять хлібів та дві рибини, споглянув на небо, поблагословив, і поламав ті хліби, і дав учням, щоб клали перед ними, і дві рибини на всіх поділив. І всі їли й наїлися!» Їжа в руках Сина Божого не закінчувалась – хліб буквально зростав у руках Ісуса!  Бо ж «Господня земля, і все, що на ній!» 

      Апостоли ж тепер діяли як доморядники, економи або ж стюарди. Вони роздавали поживу зголоднілим людям. «І всі їли й наїлися!» Не залишилось ні однієї голодної людини. П’ять тисяч чоловіків і їхні дружини та діти - всі наїлися досхочу! Але чудо на цьому не закінчилось. Частинки з дарованого Богом хліба повернулись до Христа і Його учнів! 

      «А з кусків позосталих та з риб назбирали дванадцять повних кошів. А тих, хто хліб споживав, було тисяч із п'ять чоловіка!» Про кошику – для кожного Апостола! Вони були доморядниками, стюардами Божого чуда, але й вони не залишились без поживи. Господь знайде спосіб як попіклуватись про Свою Церкву і про її служителів, пастирів і дияконів, і всіх, хто в ній трудиться. 

      І найголовніше – як фізична пожива буквально зростала з рук Сина Божого, так само з Його пробитих римськими цвяхами рук і ніг, з Христа розп’ятого і воскреслого зростає прощення гріхів і життя вічне для усіх, хто в Нього вірує. Усі, хто прийде до Ісуса – кожен, хто уповатиме на Христа розп’ятого і воскреслого, отримає прощення гріхів. Кожен, хто вірує у воскреслого Христа – виправданий і має вічне життя і спадщину Царства Небесного. Спасіння творить Христос і дає його усім потребуючим, усім розкаяним грішникам, усім віруючим. 

      Це прощення і спасіння роздають нам Його слуги, покликані пастирі і їхні помічники. Вони – доморядники Божих таємниць, вони – економи, стюарди, які вам дають те, що здобув для всіх нас Христос. І ми отримуємо від цих стюардів все це у проповідуваному Слові, у відпущенні гріхів, у купелі Хрищення і в Святому Причасті, яке подається кожному з тих, хто уповає на Христа, нашого Господа і Спасителя. Без спасіння, воскресіння і вічного життя, не залишиться ніхто хто вірує в Христа і приймає ці Христові дари. 

    Бо Він Святий – для святих. А ми зі страхом Божим, вірою і любов’ю приступаймо до Христа. І навіть біжімо до Нього, особливо коли у нас така тривога - ця жахлива війна, яку розпочала і веде проти нас віроломна Росія. Коли на нас летять російські, північно-корейські чи тепер уже й іранські ракети і шахеди - біжімо до Ісуса, молімось до Нього, уповаймо на Нього. Коли нам страшно і в нас біда - біжімо до Ісуса, молімось до Нього, уповаймо на Нього. Ми знаємо, що б не сталось тут, на цій грішній землі - ми все одно будемо з Христом і в Його Царстві.

    А коли нам добре і радісно  - теж біжімо до Ісуса, молімось до Нього, уповаймо на Нього. Ми знаємо де Христів човен і Його пристань. Ми знаємо нашу церкву. Христос посеред нас. Він знає нашу біду і Він змилується над нами, а в в кінці в нас буде повна ситість - радість вічного життя в Христовому Царстві. В Його святе Ім'я. Амінь. 

      Цареві ж віків - нетлінному, невидимому, єдиному, [премудрому] Богові, - честь і слава на віки вічні, амінь (1 Тим. 1:17).

Нечистий дух перевертає все догори дригом

     Нечистий дух перевертає для нас все догори дригом. Допоки ми живемо і не повинні випускати з поля зору образ смерті, гріха і пекла, як про це читаємо в Псалмі 50 :5 "Мій гріх переді мною постійно" - диявол затуляє наші очі і приховує ці образи. А в годину смерті, коли наші очі повинні бачити лише життя, благодать і спасіння, він одразу розкриває наші очі і лякає нас цими невчасними образами, аби ми не бачили образів істинних...

    Диявол  користується своїм найбільшим, найсильнішим і найлукавішим мистецтвом і силою... Допоки людина шукає ознак Божої волі і стає нетерпеливою... диявол підносить людину над Богом  Людина дивиться на Бога з підозріливістю так, що незабаром уже бажає мати якогось іншого Бога. Коротко кажучи, диявол сповнений рішучості вибити з людського розуму Божу любов і заповнити його думками про Божий гнів. Чим слухняніше людина слідує за дияволом і приймає ці думки, тим небезпечнішим стає її становище. В кінці спасти себе вона не може і стає жертвою ненависті та богохульства...

   Ми ж мусимо з усією старанністю не відкривати наших домівок ні одному з цих образів і не малювати чорта на дверима. Ці вороги й самі сміливо вриваються і прагнуть захопити наші серця своїм образом, своїми доводами і своїми ознаками. А коли таке стається, то людина - приречена і зовсім забуває про Бога.  Єдине, що слід із цими зображеннями в такий час робити - проти них боротись і викидати їх геть. Воістину, де є лише ці зображення, а інших немає, то місце їм лише в пеклі серед бісів. 

   Ви ж мусите дивитись на смерть, поки живете і бачити гріх у світлі благодаті, а пекло - у світлі небес і не дозволяти, аби щось відвернуло вас від саме такого погляду. Тримайтесь цього навіть тоді, якщо всі ангели, усі створіння і навіть ваші власні думки зображують Бога в іншому світлі - але (істинні святі ангели) цього не робитимуть. Таке враження навіює лише нечистий дух. 

Мартін Лютер

День Свв. Захарія і Єлисавети

 Cьогодні ми згадуємо святих Захарія і Єлисавету та дякуємо за них Богові. Захарій і Єлисавета були "праведні перед Богом, бездоганно сповняючи заповіді й постанови Господні" (Луки 1:6). Захарія, священика у єрусалимському храмі, привітав ангел Гавриїл, який оголосив про те, що в Захарія і Єлисавети народиться син. Спочатку Захарій не повірив оголошенню ангела, через свій і Єлисаветин літній вік. За таке невірство Захарія було покарано німотою. Народивши сина, Єлисавета назвала його Іваном. Захарій підтвердив вибір дружини, і його здатність говорити було відновлено. У відповідь він заспівав "Благословенний Господь, Бог Ізраїлів..." - гімн - величний підсумок Божих обітниць у Старому Заповіті та передбачення діла Івана, як Предтечі Христа (Луки 1:68-79). Захарій і Єлисавета згадуються Церквою, як приклади вірності та побожності.

 Молитва на День Свв. Захарія і Єлисавети: 

Боже! Лише Ти тчеш усіх немовлят в утробі. Ти обрав слуг старих і бездітних, аби вони зачали та виховали Предтечу Христа і таким чином Ти знову виявив Свою силу в слабкості. Подай нам, аби ми, такі ж слабі й немічні, як Захарій і Єлисавета, мали нагоду любити Тебе і служити Тобі відповідно до Твоєї доброї і благодатної волі; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

 Зі Скарбниці щоденної молитви

Як ставитись до Святих Таїнств

     Ми мусимо щиро, ревно та високо цінувати  Святі Таїнства, тримати їх у пошані, вільно та бадьоро уповати на них і так їх виставляти проти гріха, смерті та пекла, щоб вони їх значно переважували. Ми повинні значно більше займатися Таїнствами і їхніми чеснотами, аніж нашими гріхами.

Мартін Лютер

День Св. Ганни

Сьогодні ми згадуємо Св. Ганну (Анну) і дякуємо за неї Господу. Ганна була улюбленою дружиною Елкани, єфремлянина і благочестивою матір'ю Св. Пророка Самуїла. Він народився в неї через багато років гіркої бездітності (1 Самуїлова 1:6-8) та палких молитов про сина (1-а Самуїлова 1:9-18). Після відлучення сина, Ганна виявила свою вдячність Господу, повернувши свого сина до служіння Господу в Шіло (1 Самуїлова 1:24-28).  Її молитва (псалом) подяки (1 Самуїлова 2:1-10) починається словами "Звеселилося Господом серце моє, мій ріг став високим у Господі". Ця пісня передвіщає "Величальну", пісню, яку, через багато століть, проспіває Св. Діва Марія (Луки 1:46-55). Ім'я Ганна походить з єврейського слова благодать. Ганну згадують і вшановують за радісне виконання обітниці, яку вона принесла до народження сина і за те, що вона віддала сина на довічне служіння Господу.     

Молитва на День Св. Ганни:

Боже, Отче Всемогутній!  Ти - Творець усього.  Ти зглянувся на біду Твоєї бездітної слуги, Ганни і не забувся про неї, а відповів на її молитви даром сина.  Почуй і наші так благання та прохання і наповни нашу порожнечу, даруючи нам довіру у Твоє піклування, щоб і ми, як Ганна, могли приносити Тобі подяку і славити Тебе, і радіти чудесним народженням Твого Сина, Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви