Молитва напередодні Нового року

        Отче Небесний!  Ти постійно піклуєшся про душі всіх людей.  Простягни Свою всемогутню руку та захисти мене від нещасть, коли я ввійду в новий рік благодаті. Відмежуй мене від шкоди і небезпек, які можуть зустрічатися мені на шляху.  Захисти мене від нещасних випадків і хвороб, і вбережи мене в спасенній вірі, яка зробить мене переможцем над будь-якими спокусами, сумнівами та невірством.

     Сьогодні я згадую про свої гріхи та переступи і прохаю Тебе - у ласці Твоїй і любові обмий їх усі без винятку дорогоцінною кров'ю мого Спасителя. У доброті Своїй наближуй мене до Себе, аби я міг ходити дорогами праведності. Хай моєю радістю і скарбом буде мир розуму та надія на небеса.

     Збережи в нашому суспільстві Своє спасенне Євангеліє і вчини успішною працю Церкви, яку заснував Твій Син, Ісус Христос, аби всі до останнього краю землі знали, що немає під небом іншого Імені, яке спасає, окрім Імені Сина Твого, нашого розп'ятого Спасителя і Господа. Зроби сильним український народ. А особливо, Господи, пошли Україні ще й земний мир, покріпи та захисти всіх українських воїнів, які обороняють нас і нашу рідну країну, а Росію і всі народи, що воєн бажають, розпорош Господи, за Словом Твоїм.

     Боже!  Ти єси зажди добрим до мене у ласці Своїй.  Ти прощаєш мені гріхи мої щодня. Зішли мені благодать, аби в новому році я непохитно перебував у спасенній вірі і продовжував свій шлях, як дитя Твоєї родини, за допомогою Ісуса Христа, мого вічного Викупителя.  Амінь.

З Молитовника

З'явилась любов Божа: проповідь на Надвечір'я Різдва Христового

                             З’ЯВИЛАСЬ ЛЮБОВ БОЖА

            (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

 Улюблені, любім один одного, бо від Бога любов, і кожен, хто любить, родився від Бога та відає Бога! Хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є любов! Любов Божа до нас з'явилася тим, що Бог Сина Свого Однородженого послав у світ, щоб ми через Нього жили. Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи. Улюблені, коли Бог полюбив нас отак, то повинні любити і ми один одного! Бога не бачив ніколи ніхто. Коли один одного любимо, то Бог в нас пробуває, а любов Його в нас удосконалилась. Що ми пробуваємо в Ньому, а Він –  у нас, пізнаємо це тим, що Він дав нам від Духа Свого. І ми бачили й свідчимо, що Отець послав Сина Спасителем світу. Коли хто визнає, що Ісус – то Син Божий, то в нім Бог пробуває, а він – у Бозі. Ми пізнали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас. Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває! (1 Івана 7:10-14). 

Христос рождається! Славімо Його! 

      Любі брати і сестри, слова Апостола Івана «Бог є любов» так часто цитують різні люди, які відкидають Христа і глузують із християнського послання, що інколи, коли я чую, що хтось мені каже: «Бог є любов», то я мимоволі насторожуюсь. І ловлю себе на тому, що чекаю на якийсь підступ або на якусь каверзу. Бо доволі часто мені потім починають говорити про те, що Бог любить нас грішників такими як ми є у всіх наших гріхах. Мовляв живуть собі люди у перелюбі і все гаразд, Бог на них не гнівається, адже Бог є любов! 

      Або іде марш збоченців київськими вулицями і хтось уже переконує, що з ними все гаразд і Бог підтримує їхні збочення, адже Бог є любов. Іншими словами Бог любить однаково і добро, і зло. Бог любить праведність, і Бог любить гріх. Ось що вони вкладають у ці слова Бог є любов. А Різдво Христове – це просто майже романтична історія про нелегку подорож двох закоханих до Віфлеєма, Ісусика в яслах, ангелів на небі, повз яких пролітає на санях, запряженими оленями, Санта, він же – Святий Миколай. 

      І ні одного слова про те, чому сталося Різдво. Якщо послухати всіх тих, хто виправдовує гріх і переконує нас, що в гріхах можна спокійно жити, то можна подумати, що Різдво Христове настало через те, що Бог так сильно полюбив гріх. Проте така думка – абсолютна протилежність до істини. Що думає Бог про світ? 

      Чи Він думає, що світ розвивається і стає все кращим і безпечнішим, як нас ще донедавна переконували іноземні, а особливо доморощені пропагандисти? Аби дізнатись, що думає Бог, нам варто перегорнути аркуш нашого Писання на одну сторінку назад і прочитати те, що вклав в уста Св. Апостолові Іванові Святий Дух. «Ми знаємо, що ми – від Бога, і що ввесь світ лежить у злі» (1 Ів. 5:19).

       Світ лежить не в добрі, не в блаженстві і, звичайно, не в любові. Світ лежить у злі! Війна, корупція, масова розпуста, пиятики, зневага Христа і Його людей – християн. Це – зло. Світ буквально поглинутий злом. Людство, наче страшними гнояками вкрите гріхами. Ми, кожен із нас, тут присутніх, має свої власні гріхи, які також не є добром в очах Божих, а є злом. 

      Згадайте власне життя до сьогоднішнього вечора. Чи у вас є за що каятись перед Богом? Якщо ми зараз подумки або й навіть вголос скажемо: «Немає нам за що сьогодні каятись!», то нам заперечить сам Апостол і скаже: «Коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди!.. Як кажемо, що ми не згрішили, то чинимо з Нього неправдомовця, і слова Його нема в нас!» (1 Ів. 1:8, 10). Сьогодні і завжди ми маємо за що каятись перед Богом. І ми визнаємо, що власними гріхами ми заслужили лише на Божий гнів і на Його тимчасову та вічну кару. 

      Але «Любов Божа до нас з'явилася тим, що Бог Сина Свого Однородженого послав у світ, щоб ми через Нього жили». Ось як до нас з’явилась Божа любов – у Його Сині Ісусі Христі. І вона з’явилась для того, щоб ми жили. Але жили через Нього, тобто через Ісуса Христа. Ось Божа любов – Христос народжений у Віфлеємі. Ось Божа любов лежить сповита в пелюшках. 

      Бог є любов!  Христос родився! Бог воплотився! Якщо хтось хоче знати Божу любов, то хай подивиться на Дитятко, яке лежить у Вифлиємських яслах. А якщо хтось хоче знати про світ і його ставлення до Божої любові, то хай загляне на кілька днів вперед і побачить армію від Ірода, яка влітає у Віфлеєм, аби в ньому повбивати всіх немовлят аж до дворічних. Світ не хоче нам добра. 

      Але Бог нас любить, бо Він сам є любов. Він стався людиною, аби виявити цю любов сповна або ж як написано, полюбити нас до кінця, аби ми не вмирали через наші гріхи, але жили. Щоб ми жили Син Божий не лише народився, але й прожив досконале життя на нашому місці і замість нас. І щоб ми жили Він забрав наші гріхи на нас. Бо причиною всіх бід і самої нашої смерті є наші гріхи. 

      Щоб ми жили Ісус забрав усі наші гріхи на Себе і помер за всіх їх на Голгофському хресті. Бог стався людиною і помер за нас, аби наші гріхи були прощені, і аби смерть не торжествували над нами, бо на третій день Він воскрес із мертвих, аби й ми торжествували Його перемогою над смертю і вірою в Христа, розп’ятого і воскреслого, були виправдані, мали спасіння, воскресіння і вічне життя. 

      Син Божий народився у Віфлеємі, щоб ми через Нього жили. Ці слова через Нього означають, що поза вірою в Христа життя не існує. А де є віра в Христа, там немає місця для гріха. Як проголошує Апостол Павло: «Отож, ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя. Бо коли ми з'єдналися подобою смерти Його, то з'єднаємось і подобою воскресення, знаючи те, що наш давній чоловік розп'ятий із Ним, щоб знищилось тіло гріховне, щоб не бути нам більше рабами гріха» (Рим. 6:4-6). 

      Жити через Христа, означає жити у вірі в Сина Божого, любити Бога і водночас робити те, до чого кличе нас Святий Дух через Апостола: «Любов нехай буде нелицемірна; ненавидьте зло та туліться до доброго!» (Рим. 12:9). Різдво Христове – не про лицемірство, а про істинну любов. Різдво Христове, Віфлеєм і ясла з Дитям Ісусом – це про любов Божу не до гріха, а до грішників – до людей таких як ми: до вас і до мене. 

      А далі Апостол каже: «Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи». Різдво Христове – не про виправдання ділами і про нашу внутрішню силу для навернення, відродження і духовного преображення і про те, як ми можемо самотужки полюбити Бога і людей.  

      Ні, Різдво Христове про ту любов, яка з’явилась перед тим, як ми навіть народились згори, а не те, що вже любили Бога. Ні, наша любов є лише відповіддю на Божу любов. Він перше нас полюбив. Він відродив нас Своїм Духом Святим через Євангеліє. Він почав жити в нас і живе, і лише через це ми можемо любити. Христос перше полюбив нас і через це ми зараз любимо Бога і славимо Його любов, прославляючи Сина Божого  в наших колядках. Бо гріхи наші Син Божий забрав на Себе і обмив їх Своєю святою і невинною кров’ю. Ось як Він нас полюбив. Він нас спас. Він нас оживив. І ми тепер, живі Його діти, викуплені із рабства гріха, диявола і самої смерті, любимо Бога і прославляємо Його Різдвяними піснеспівами. 

      А далі Апостол каже: «Улюблені, коли Бог полюбив нас отак, то повинні любити і ми один одного!» Любов не завершуються у Церкві співом колядок. Любов простягається до наших ближніх, до братів і сестер. У світі є так багато різних людей. Але кого Бог? Він полюбив нас. І Він полюбив інших людей. Він полюбив усіх людей! 

      І так само в Церкві Христовій є багато різних людей. І Господь хоче, щоб ми любили усіх їх, а не лише тих, хто нам з тих або інших причин подобається. А далі Апостол каже, як можна впізнати в людині Бога. Перше Іван каже, що «Бога не бачив ніколи ніхто». Він має на увазі, що ніхто з людей не бачив Отця Небесного. Син, звісно, Отця бачив і бачить, знав і знає. А хто знає Сина, той знає Отця і бачив Його. 

      І подібним чином із нами. Якщо ми любимо наших братів і сестер, то каже Апостол «Бог в нас пробуває». Подібним чином промовляє і Син Божий: «Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви! По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою» (Ів. 13:34, 35). Коли в нас пробуває Бог, то ми любимо один одного. І навпаки – ця наша любов один до одного є свідченням того, що в нас пробуває Бог. 

      І навіть більше по нас, по нашому ставленні до наших ближніх, по тому, що ми справді любимо наших братів і сестер, видно, що «любов Його в нас удосконалилась». Ось так проявляється Божа любов – з ясел Віфлеємських до Голгофського хреста через порожній гріб, з якого Син Божий вийшов переможцем над гріхом, дияволом і смертю і до любові нашої до інших людей, а саме – до наших братів і сестер, до наших одновірців. 

      Те слово «удосконалилась» можна також перекласти, як «звершилась» або ж «виконалась». Бог досягнув Своєї мети в нас – ми стали іншими людьми. Ми – Його відроджені діти. Ми любимо Бога і ми любимо наших братів і сестер. «Духа плід Твого любов я Тобі віддать готов», – співаємо ми в одному з наших гімнів. Наша любов до ближніх наших є свідченням про те, що Бог дав нам Свого Духа. 

      Іван продовжує: «І ми бачили й свідчимо, що Отець послав Сина Спасителем світу. Коли хто визнає, що Ісус – то Син Божий, то в нім Бог пробуває, а він – у Бозі». Іван не був серед пастухів на віфлеємських полях, які прийшли першими поклонитись народженому Спасителеві світу. Іван не був серед тих мудреців, що прийшли поклонитись народженому Цареві Юдейському і принесли Йому дари. Іван був набагато молодшим за Христа і був наймолодшим з Апостолів. 

      Але він разом із іншими Апостолами бачили простягнутий перст Іван Христителя і чули його пророцьке свідчення: «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере» (Ів. 1:29). І вони чули Слово Христове, і Його життя, і Його чуда, і смерть, і воскресіння, і вознесіння. Вони були очевидцями і свідчать про це нам, щоб ми вірували, що Ісус – то Син Божий і щоб у нас Бог пробував, а ми у Бозі. 

      Наступні дванадцять днів – особливі дні для нашого свідчення. Це – дні святкування Різдва Христового, в які ми співаємо наші колядки, які свідчать про те, що Ісус, народжений у Віфлеємі – то Син Божий. Співаймо ці колядки. Вони є в Служебнику. Хто не знає колядок, беріть Служебники додому і вчіть, і співайте, і радійте. Бо Христос народився! Славімо Його! Амінь.

Христос народився! Славімо Його!

 І ось раптом з'явилася з Анголом сила велика небесного війська, що Бога хвалили й казали: «Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!» (Євангеліє від Св. Луки 2:13, 14).

         Христос народився!  Славімо Його!

                  Любі брати і сестри!

На перше Різдво Христове ангельські хори славили Бога за народження у Віфлеємі Спасителя світу і проголошували мир на землі, і на людях Його благовоління. У цю Різдвяну пору долучаймось і ми до цього хору, співаючи наші колядки і величаючи Христа Рожденного – Князя миру, через Якого ми маємо мир з Богом і через Якого на нас перебуває Боже благовоління. Цей мир мають наші воїни, захищаючи Україну у шанцях. Цей мир маємо ми, коли небо і земля здригаються від вибухів російських бомб, ракет і шахедів. Його не відібрати від нас ні сатані, ані його російським прислужникам. Хай ангельські хори і наші лунають у ці святкові дні все сильніше, і хай міцнішою стає наша віра у Князя миру народженого у Віфлеємі – одного дня Він покладе край і цій несправедливій війні, і всім війнам на світі, бо Він гряде у славі, і Його таки Царство, і сила, і слава повіки віків. Христос народився! Славімо Його!

  

         У народженому Спасителеві Христові,

          Єпископ В’ячеслав Горпинчук,

Українська Лютеранська Церква

День Св. Прабатьків, Адама і Єви

 Сьогодні ми дякуємо Господу за наших прабатьків - Адама та Єву. Адам був першою людиною, створеною на образ Божий і йому було дано панування над усією землею (Буття 1:26).  Єва була перша жінка, створеною з одного з Адамових ребер, аби бути його супутницею та помічницею (Буття 2:18-24).  Бог розташував їх у Саду Еденському, щоби вони, будучи Його представниками, піклувалися про творіння.  Та вони покинули Боже Слово і занурили світ у гріх (Буття 3:1-7).  За цей непослух Бог із Саду їх вигнав. Єва страждатиме від болю в час народження дітей і буде роз'ятрюватися через покору Адамові.  Адам буде трудитися посеред терну та осоту і повернеться в порох земний.  Але Бог обіцяв, що Насіння жінки розчавить голову змія (Буття 3:8-24). Гріх увійшов був у Боже досконале творіння і змінив його аж до того часу, допоки Бог не відновить його через Христа.  Єва - праматір людського роду, Адам же - представник усього людства і гріхопадіння, як пише апостол Павло: "Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть" (1 Коринтян 15:22).

Молитва на День Св. Прабатьків, Адама і Єви:

Господи Боже, Отче Небесний!  Ти створив Адама на Свій образ і дав йому Єву за помічницю, а після їхнього падіння в гріх Ти обіцяв їм Спасителя, Який роздушить міць диявола.  Милосердям Своїм порахуй нас серед тих, що вийшли від великого горя з печаткою живого Бога на чолі і одежі яких були вибілені у крові Агнця.  Заради Ісуса Христа, нашого Господа.  Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Євангеліє приносить дари різноманітні

     Інакше кажучи, Павло наче промовляє: «Любі браття, благаю, зважте на те, яку рясну благодать і які щедрі дари вам було дано Богом. Вони подаровані вам не через Закон або через вашу праведність, ваші заслуги і діла. Вам не дано ні однієї причини для величання над іншими людьми або ж започатковувати секти та розколи. Зовсім ні! Усі ці благословення вам дано безкоштовно у Христі і заради Нього через проповідування Євангелія. Євангеліє – це благодать, яка приносить вам дари різноманітні, Христом ви багатієте в усьому. Нічого вам не бракує від Бога і ви чекаєте лише на одне – на той блаженний день, коли Христос об’явиться вам з усіма тими небесними дарами, якими ви вже володієте у вірі».

Мартін Лютер

День Св. Пророка Даниїла і трьох юнаків

 Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Пророка Даниїла. Даниїл і троє юнаків, Шедрах, Мешах і Авед-Неґо належали до еліти народу Юдеї, який було забрано у вавилонську неволю. Але навіть у чужому краю вони залишалися вірні єдиному правдивому Богові у своїй побожності, молитві та житті. Через таку непохитну вірність перед обличчям поганського ідолопоклонства, трьох юнаків було вкинуто у розпалену піч, з якої вони були врятовані Господом і вийшли неушкодженими (Даниїла 3).  Подібним чином Даниїла було вкинуто до лев'ячої ями, з якої він також був урятований (Даниїла 6).  Благословенні у всіх своїх починаннях Господом - і, незважаючи на ворожнечу деяких людей - Даниїл і троє юнаків піднялися до високих посад у Вавилоні (Даниїла 2:48-49; 3:30; 6:28).  Зокрема, Даниїлові Господь об'явив тлумачення снів і знаків, які давалися цареві Навуходоносорові і цареві Валтасарові (Даниїла 2, 4, 5).  Самому Даниїлові Господь дав видіння останніх часів. (Ілюстрація: Знак від Бога - Рукописання на стіні).

Молитва на День Св. Пророка Даниїла і трьох юнаків:

Господи Боже, Отче небесний!   Через чудесне втручання ангела, Ти врятував Даниїла з лев'ячої ями, а трьох юнаків із розпаленої печі. Спаси нині й нас через присутність Ісуса, Лева з племені Юди, Який подолав усіх ворогів наших через Свою кров і забрав усі гріхи наші, будучи Агнцем Божим, Який править тепер із небесного престолу з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і по віки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Достойні через Достойного: проповідь на неділю Праотців

                 ДОСТОЙНІ ЧЕРЕЗ ДОСТОЙНОГО

     (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

            Був один чоловік, що від Бога був посланий, йому ймення Іван. Він прийшов на свідоцтво, щоб засвідчити про Світло, щоб повірили всі через нього. Він тим Світлом не був, але свідчити мав він про Світло…  А це ось свідоцтво Іванове, як юдеї послали були з Єрусалиму священиків та Левитів, щоб спитали його: «Хто ти такий?» І він визнав, і не зрікся, а визнав: «Я – не Христос». І запитали його: «А хто ж? Чи Ілля?» І відказує: «Ні!» «Чи пророк?» І дав відповідь: «Ні!» Сказали ж йому: «Хто ж ти такий? щоб дати відповідь тим, хто послав нас. Що ти кажеш про себе самого?» Відказав: «Я –  голос того, хто кличе: «В пустині рівняйте дорогу Господню», як Ісая пророк заповів». Посланці ж із фарисеїв були. І вони запитали його та сказали йому: «Для чого ж ти христиш, коли ти не Христос, ні Ілля, ні пророк?» Відповів їм Іван, промовляючи: «Я водою хрищу, а між вами стоїть, що Його ви не знаєте. Він – Той, Хто за мною йде, Хто до мене був, Кому розв'язати ремінця від узуття Його я негідний». Це в Віфанії діялося, на тім боці Йордану, де христив був Іван (Євангеліє від Св. Івана 1:6-8, 19-28). 

Бог миру нехай буде зо всіма вами. Амінь. (Рим. 15:33). 

      Любі брати і сестри, в зимову пору, особливо, ближче до Різдва Христового, денного світла стає все менше. Якщо раніше ми могли сказати: «Не біда! Ми увімкнемо світло в наших домівках, ми засвітимо ліхтарі на вулицях, а ще, готуючись до свят, підключимо святкову ілюмінацію – і стане і світліше, і веселіше», то нині все набагато важче. 

      Росіяни намагаються позбавити нас світла і тепла. Рік за роком, день за днем, вони б’ють по наших електростанціях і всій електричній інфраструктурі, аби занурити нас у темряву та холод. Нічого нового в їхній стратегії і тактиці немає. Подібну стратегію і тактику має їхній учитель – сатана. 

      В Юдеї, де проповідував був Іван Христитель такої зими, як у нас, звісно, немає. Там теплий і навіть спекотний клімат та й світла там більше, бо чим ближче до екватора тим рівнішою мірою ділять між собою час фізичне світло і темрява. Однак не так усе із темрявою духовною. Коли наші прабатьки Адам і Єва відступились від Бога, то таким чином через Адама «до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили» (Рим. 5:12). 

      Над усім людством запанувала темрява гріха, духовна темрява. Але Світло було, є і буде. Цим Світлом є Бог. Де панує гріх, де немає віри в Христа – там панує темрява. Вона панує навіть у найяскравіший світловий день. Невіруючі – духовно сліпі, тож вони, не знаючи Христа, Який є істинне Світло, не розуміють, що таке темрява.

       Їм здається, що вони перебувають у світлі. А ворог людського роду, сатана, з усіх сил переконує їх у тій темряві залишатись і наводить ще густішу темряву, пропонуючи спасіння добрими ділами, власними заслугами та заслугами святих. Коли люди хочуть замість смерті мати життя, то сатана через своїх слуг переконує нас, що життя вічне можна здобути самотужки, просто потрібно дуже старатись виконувати різні правила. 

      Він применшує владу гріха і його наслідки, і переконує нас, що не все вже й так погано з нами. Мовляв, ми люди не зовсім пропащі. Ми ж нікого не вбивали, ні над ким не чинили ніякої наруги, тож і майбутнє наше не таке вже й страшне. Пекло нам точно не грозить. Ми ж ніякі там не вбивці і не ґвалтівники. Тож аби відвести нас від Світла і ще більше занурити нас у темряву, сатана затуляє від нас Христа, і скеровує нас до різних діл. 

      Коли біля Йордану з’явився Божий Пророк, Іван Христитель, то його послання було зовсім іншим. Він кликав людей до покаяння і вказував, де для всіх людей є прощення гріхів, спасіння і вічне життя. Він вказував на Христа. Його одяг був незвичний. І проповідь Його була незвична. Він не проповідував, як-то було заведено, про спасіння добрими ділами. Навпаки, він засуджував уповання на власні діла і кликав каятись тих, хто на власні діла покладався. 

      Він кликав людей полишати темряву і діла темряви і бути у Світлі. До Івана сходились натовпи людей, бо хто слухав Івана, той раптово починав бачити Світло. Його проповідь і зацікавила, і насторожила священиків і левитів, які послали до Івана своїх людей, аби дізнатись, хто він такий і що він таке робить. Адже чимало юдеїв чекали на Христа, Який мав прийти і дати свободу єврейському народові. Іван же притягував людей до себе, наче обіцяний у Писаннях Христос. 

      Якби Іван був фальшивий пророк, то маючи масу учнів, а також натовпи послідовників, він легко міг би проголосити себе Месію і назватись Христом. Проте він був істинний пророк Божий і він свідчив про Світло – про Христа. Через це на питання делегатів від юдейського церковного істеблішменту він дає дуже чіткі та правдиві відповіді. 

      Перше питання «Хто ти такий?» стосувалося того, чи він – Христос. «І він визнав, і не зрікся, а визнав: «Я – не Христос». Він – не Христос і навіть не Ілля. Про Іллю вони питались, бо в пророка Малахію Господь був обіцяв: «Ось Я пошлю вам пророка Іллю, перше ніж день Господній настане, великий й страшний! І приверне він серце батьків до синів, і серце синівське до їхніх батьків, щоб Я не прийшов, і не вразив цей Край прокляттям!» (Мал. 4:5, 6). 

      Чимало юдеїв думали, що з’явиться саме той пророк Ілля, який був забраний Господом живим на небеса. Але Іван не був саме тим вознесенним на небеса Іллею. Іван був другим Іллею – Іван виконував служіння Іллі. Адже він відвертав серця свого народу від праведності діл до Христа. У відповідь на питання «Хто ж ти такий? щоб дати відповідь тим, хто послав нас. Що ти кажеш про себе самого?» Іван пояснює: «Я –  голос того, хто кличе: «В пустині рівняйте дорогу Господню», як Ісая пророк заповів». 

      Іван говорить про виконання того пророцтва, яке був проголошував Ісая, який жив за сім сотень років до Різдва Христового: «Голос кличе: На пустині вготуйте дорогу Господню, в степу вирівняйте битий шлях Богу нашому! Хай підійметься всяка долина, і хай знизиться всяка гора та підгірок, і хай стане круте за рівнину, а пасма гірські за долину! І з'явиться слава Господня, і разом побачить її кожне тіло, бо уста Господні оце прорекли!» (Іс. 40:3-5). 

      Таке послання людям, які впевнені у власній праведності і в тому, що вони можуть здобути прощення власними добрими ділами не подобається. Як більшість народу не слухала Ісаї, коли він пророкував і проповідував, так цим посланцям з Єрусалиму, невтямки було для чого потрібно проповідувати покаяння і для чого треба перед Богом каятись взагалі. 

      Вони ж Божий народ. Очевидно, що вони стали Божим народом, що вони такі розумні, талановиті і непорочні. Вони – особливі і не такі, як інші люди. Їм, власне кажучи, навіть нема в чому особливо й каятись. Їхнє мислення дуже нагадує мислення багатьох наших співгромадян з-поміж українського народу, які не знають Божого Слова і не розуміють ані того, що таке покаяння, ані власних гріхів, а отже і не розуміють необхідності щиросердечного розкаяння. 

      Фарисеї, які ставлять Іванові це питання: «Для чого ж ти христиш, коли ти не Христос, ні Ілля, ні пророк?» не хочуть чути слів докору за гріх, у яких вони погрузли по самі вуха. Як буває і ми не хочемо чути докору за наші гріхи, заклику до покаяння, вважаючи, що ми і так достатньо добрі люди. 

      Проте Іван нагадує і фарисеям, серед яких Христос буде незабаром проповідувати і нам, що будемо незабаром святкувати Його Різдво, а потім через трохи часу побачимо Христа у славі – так ось і тим фарисеям, і нам, Іван нагадує Ким є Христос. Іван каже: «Я водою хрищу, а між вами стоїть, що Його ви не знаєте. Він – Той, Хто за мною йде, Хто до мене був, Кому розв'язати ремінця від узуття Його я негідний». 

      Іван проповідує покаяння і христить на покаяння задля добра усіх юдеїв, з фарисеями включно. Христові вірні слуги проповідують покаяння задля нашого добра й нині. Хто не знає Христа і Бога, тому покаяння, на його думку – думку людини, що перебуває у темряві гріха, не потрібне. Але коли ти бачиш Світло, то розумієш у якій темряві ти перебуваєш і розумієш свою недостойність перед Богом. 

      Хто достойний розв’язати ремінця від взуття Христового? Ви, я? Іван Христитель, славний пророк Божий був недостойний це зробити. Тим більше недостойні ані ви, ані я. Ми можемо лише каятись у наших гріхах і промовляти подібно до Івана: «Я недостойний, Господи, розв’язати навіть ремінця на Твоєму взутті. Просити гріхи мої і помилуй мене!» 

      І водночас, любі брати і сестри, розважте про цю велику любов Божу, любов Христову. Він – віковічний Бог, святий і праведний стався людиною – Сином Людським, Який ходив нашим грішним світом і носив звичайні сандалі. Нас, що недостойні були Йому ремінці на сандалях Його зав’язати Він так полюбив, що забрав усі до одного наші гріхи на Себе, аби пролити Свою святу і невинну кров за кожного з нас і аби принести Себе, святого Бога і святу людину в повну і досконалу жертву за всі наші гріхи.   

      Христос помер за всіх нас недостойних. Така велика була Його любов до всіх нас. Такою великою Є Його любов, бо на третій день Він воскрес із мертвих, аби кожен, хто вірує в Нього, був виправданий від усіх гріхів своїх, мав спасіння, воскресіння і вічне життя. Христос помер і воскрес, аби ми всі, недостойні грішники, через віру в Нього, отримали достоїнство називатись дітьми Божими. 

      Христос помер і воскрес за нас, недостойних грішників, аби ми удостоїлись життя вічного у Царстві Божому. Ми, що недостойні були розв’язати ремінця сандалів Христових, тепер маємо спадщину в Царстві Небесному і будемо співцарювати із Сином Божим у радості небес повіки віків. Нас, що були недостойні розв’язати ремінця взуття Його, Син Божий причащає тут Своїми істинними тілом і кров’ю під виглядом хліба і вина Святої Євхаристії, щоб ми брали участь у небесному банкеті радості, радіючи вже тут, у цьому світові, який справедливо називається ще долиною сліз. 

      Нині дні все коротші, а ночі – все довші. Ще більше темряви додають нам росіяни своїми безперервними обстрілами. Але навіть серед темряви ми маємо Світло, бо Христос, наше Світло із нами завжди, як і обіцяв. Світло сяє із Слова. Світло сяє у Хрищенні і Святій Вечері. І Світло Христос незабаром засяє Останнього Дня, аби світити нам повіки у Його раю. Прийди, Господи Ісусе. Амінь. 

Ісус сказав: «Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!» (Ів. 14:27). Амінь.     

Ісус подолав гріх і смерть

 Закон робить нас грішниками, а гріх нас робить винними у смерті. А хто ж оцих двох подолав? Хіба наша праведність? Хіба наше життя? Ні, їх подолав Ісус Христос, воскреснувши із мертвих, засудивши гріх і смерть, подавши нам Його праведність, обдарувавши нас Його заслугами і простягнувши над нами Свою руку. А тепер у нас все добре: ми виконуємо Закон і перемагаємо гріх і смерть. Честь, слава і подяка за все це належить Богові повіки віків. Амінь.

Мартін Лютер

Головний ключ до істинного смислу Писання

 Головним ключем до істинного, передбаченого смислу Писання є відмінність Закону і Євангелія, яка також відділяє істинне «богослов’я хреста» (theologia crucis; див. 1 Кор. 1-2) від усієї мирської мудрості та марноти («богослов’я слави).

Курт Маркварт 

Диявол на перепочинок не спиняється

 Диявол на перепочинок не спиняється. І коли лишень Євангеліє проповідується у всій його чистоті, там він змішується із дітьми Божими і сіє своє насіння. 

Мартін Лютер

Христос і вози від Йосипа

Коли[1] (Яків-Ізраїль) почув, що його син, Йосип - правитель над Єгиптом, то він став мов та людина, яка пробудилась із глибокої дрімоти. Хоча йому повторювали[2] слова про Йосипа, він не повірив їм аж допоки вони не показали йому ті вози, що їх прислав був Йосип…

 Христос, звісно, є найдорогоціннішим «возом», який Бог вчинив для нашої праведності, освячення, викупу, і мудрості, як про це проголошує Апостол в 1 Коринтян 1:30. Я – грішник, але Його святість є моїм освяченням, у якому я гладенько їду. Я – нерозумний невіглас, але Його мудрість несе мене вперед. Я заслуговую на суд, але я – визволений Його викупленням, яке для мене є безпечним возом.

Таким чином християнин (якщо він лишень вірує), може прославлятись у заслугах Христових і у всіх Його благословеннях так, наче б то він сам їх здобув. Настільки воістину вони є його власні, що він сміливо може чекати на Суд Божий, яким би нестерпним той Суд мав би бути. Такою великою річчю є віра, такі благословення вона нам приносить, такими славетними синами Божими вона нас робить!

Мартін Лютер

---

[1] Буття 45:26-28.

[2] Його сини – Примітка перекладача.

Один день і тисяча років: проповідь на 2-у неділю церковного новоліття

           ОДИН ДЕНЬ І ТИСЯЧА РОКІВ

  (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

                  Нехай же одне це не буде заховане від вас, улюблені, що в Господа один день – немов тисяча років, а тисяча років – немов один день! Не бариться Господь із обітницею, як деякі вважають це барінням, але вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття.  День же Господній прибуде, як злодій вночі, коли з гуркотом небо мине, а стихії, розпечені, ринуть, а земля та діла, що на ній, погорять... А коли все оце поруйнується, то якими мусите бути в святому житті та в побожності ви, що чекаєте й прагнете скорого приходу Божого дня, в якім небо, палючися, зникне, а розпалені стихії розтопляться? Але за Його обітницею ми дожидаємо неба нового й нової землі, що праведність на них пробуває. Тож, улюблені, чекаючи цього, попильнуйте, щоб ви знайшлися для Нього нескверні та чисті у мирі (2 Петр 3:8-14). 

Бог миру нехай буде зо всіма вами. Амінь. (Рим. 15:33). 

      Любі брати і сестри, зараз існує чимало передач і навіть художніх фільмів про пожежників. В одному з таких фільмів був епізод, коли на пожежників рухається величезна лісова пожежа. Дме сильний вітер і вони розуміють, що від того спопеляючого вогню їм не втекти. Тож вони ухвалюють рішення створити безпечне місце і випалюють довкола себе велике коло. Доки вогонь до них добереться, то там, де вони стоять вже не буде чому горіти. Їм доведеться похвилюватись і, можливо, наковтатись диму, але вони будуть живі. 

      Сьогодні Апостол Петро, а через нього Господь Святий Дух, попереджує нас про грядущу величезну пожежу в Останній День. Він описує її такими словами: «З гуркотом небо мине, а стихії, розпечені, ринуть, а земля та діла, що на ній, погорять...» Дещо раніше він нас застерігає від того, аби ми не піддавались на глузування безбожників, які сміються із християни і кажуть: «Ну, де ж ваш Бог? Де Христос? Обіцяв повернутись у славі, а ось скоро вже буде дві тисячі років, а Його все нема! Він забувся про вас чи що?» 

      Втім навіть чимало з них залюбки знімають і переглядають різноманітні художні фільми про якісь катастрофи – чи то навалу інопланетян, чи падіння якихось гігантських астероїдів, ядерної війни, а чи щось подібне до цього. І в тих катастрофах планетарного масштабу виживають найрозумніші, найсильніші і найкмітливіші з них, аби почати життя цивілізації наново. 

      Світ не вірить у повернення Христа у славі. Світ не вірить, що ця земля буде спалена огнем від Бога і тому не вважає за потрібне прислухатись до слів Божих посланців – Його Апостолів. А коли люди не вірять попередженням про грядущу катастрофу то, як ми знаємо це з досвіду російського повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року, платять за це жахливу і криваву ціну. 

      Господь не хоче, щоб ми платили таку ціну. Господь не хоче, щоб ми загинули у вогні і Він не хоче, аби ми мучились у вогні аду повіки віків. Він хоче нам добра. Він хоче нашого спасіння. І ось чому сьогодні ми чуємо ці слова Христового Апостола. Він каже нам: «Нехай же одне це не буде заховане від вас, улюблені, що в Господа один день – немов тисяча років, а тисяча років – немов один день!» 

      Так, для нас останні два тисячоліття – це дуже довгий відтинок часу. Якщо взяти до уваги, що одне покоління – це 25 років, то від часу розп’яття, воскресіння і вознесіння Сина Божого, вже минуло 80 поколінь людського роду. А Христа все ще немає. Проте, що для нас дві тисячі років, то для Бога – це наче два дні. Чи два дні на тижні для вас довго? Я впевнений, що ні. Так само і для вічного Бога. Ми не можемо вимірювати Боже людським. І ми не повинні вимірювати людським божественне. Нас Бог кличе вірити в Нього і довіряти кожному Його слову. 

      Він все завжди виконував. І Він далі виконує всі Свої обіцянки. А нам Він нагадує, що наш погляд на час і Його погляд на час сильно відрізняються. Тож нам слід пристосовувати до Божого погляду, до Божого відліку і знати, що так – краще для всіх нас. І далі Апостол пояснює, чому це краще для всіх нас. «Не бариться Господь із обітницею, як деякі вважають це барінням», – каже він,  «але вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття». 

      Навряд чи всі ви, любі брати і сестри, із самих пелюшок, непохитно уповали на Господа. Навіть якщо Святий Дух був створив у ваших серцях віру в Сина Божого ще в мить вашого Хрищення, чи не полишали ви Бога і не збивались на манівці у своєму житті, забуваючи і Христа, і ваше Хрищення? І як добре, що Бог довготерпів вам, відводячи вам достатньо часу, аби ви покаялись і сьогодні сиділи тут у церкві, слухали проповідь Божого Слова і причащались істинними тілом і кров’ю Сина Божого під виглядом хліба та вина Святої Євхаристії, а з ними отримували прощення гріхів, спасіння і вічне життя. 

      А Бог же «хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди» (1 Тим. 2:4). Тож ці всі роки, тисячоліття – не баріння, а довготерпіння людському родові, аби все більше людей були спасенні і, аби всі місця, всі оселі в Царстві Небесному, які приготував для нас Христос, були заповнені Божими дітьми. Проте все так не буде. 

      Апостол Петро далі попереджує: «День же Господній прибуде, як злодій вночі». Син Божий повернеться раптово тоді, коли Його найменше чекатимуть. Його день прибуде так, як прибуває злодій – а злодій прибуває тоді, коли його найменше чекають. Господь, звісно, не злодій і методи Христа – не злодійські. Але Він повернеться у славі раптово. Раптово для віруючих, бо в нас немає часу весь дивитись угору і так чекати на прихід Сина Божого, бо Він дав нам роботу, якої нам не переробити. 

      У нашого народу є така приказка «Стільки роботи, що нема коли вгору глянути». І власне кажучи, Сам Господь не казав нам, щоб ми дивились весь час угору, а вірували і трудились Йому на славу, поки є день, поки є можливість такої праці. А вдивлятись, вчитуватись ми повинні в Біблію. Тож для нас прихід Христа буде, хоча й очікуваним, проте несподіваним – дуже приємною несподіванкою саме в той День. 

      А для безбожних він буде не те що неприємним сюрпризом, а жахливою несподіванкою. Бо тоді «з гуркотом небо мине, а стихії, розпечені, ринуть, а земля та діла, що на ній, погорять...» Все, на що вони покладали свої надії і сподівання, буде зруйноване. Всі їхні діла, всі їхні багатства, які вони накопичували, можливо, навіть не одне покоління, будуть спалені. 

      І навіть більше самі вони постануть перед Христом, Який проголосить їм Свій вирок: «Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований… І ці підуть на вічную муку…» (Мт. 25:41, 45). Можливо, ви знаєте таких людей. Можливо, хтось із таких безбожників або маловірів є серед ваших домашніх або ваших друзів чи колег. Пам’ятайте, що Бог довготерпить і їм також. Він хоче і їхнього покаяння. І хтозна, чи через саме ваше християнське свідчення вони будуть приведені до покаяння, увірують в Христа і не будуть вкинуті навіки віків у невгасимий огонь аду, а будуть спасенні і увійдуть у радість вічного життя в Царстві Небесному.

      Але й самих нас кличе Апостол пильнувати про наше власне життя. Адже ми живемо у грішній плоті та у світі, який лежить у злі. Піднебесся наповнене духами злоби, бісами, які прагнуть нашої погибелі тимчасової і вічної. Тож Апостол кличе нас пильнувати і каже: «А коли все оце поруйнується, то якими мусите бути в святому житті та в побожності ви, що чекаєте й прагнете скорого приходу Божого дня, в якім небо, палючися, зникне, а розпалені стихії розтопляться?»  

      Ми не можемо жити так, як живе цей злий світ. Наше життя повинне бути іншим. Апостол наче каже: «Ви чекаєте на повернення Христа у славі. Ви молитесь, аби Він швидше повернувся, прохаючи: «Прийди, Господи Ісусе!». Тож ви мусите бути особливими у святому житті і побожності». Бачите, ці дві речі – святе життя і побожність між собою дуже тісно пов’язані. Диявол хотів би, аби ми цього зв’язку не помічали або забувались про нього і тоді, намагались проводити святе життя без побожності, тобто без уповання на Христа. 

      І якщо ми будемо прагнути вести святе життя самі, поза Христом, поза Його Словом і Таїнствами, то обов’язково прийдемо до тієї самої катастрофи, що й безбожники. Святе життя можливе лише в Христі. Пам’ятаєте, як пожежники рятуються від вогню, що мчить на них наче вогняна лавина. Вони випалюють довкола себе велике коло, аби до них вогонь не доступився. І тоді, коли все довкола них горить і палає, вони залишаюся у безпечному місці. 

      Наше безпечне місце – Ісус Христос. Він наче випалив увесь наш гріх, усі наші провини і переступи проти Бога. Усі гріхи наші Він забрав на Себе і обмив їх Своєю святою і невинною кров’ю на хресті Голгофи. Він помер за всіх нас грішних і Він воскрес на третій день із мертвих, щоб кожен, хто вірує в Нього, був виправданий від усіх своїх нечестивих учинків, мав праведність Христову і вічне життя. 

      Вогонь призначений лише для грішного світу і для нечистих. А ті, що перебувають у Христі, тобто вірують у Сина Божого, уповають на Ісуса – до них діла цьому вогневі вже немає, бо вони – ведуть святе життя у побожності. А побожний – це кожен, хто визнає, що він – нещасний грішник і уповає на Христа, в Якому і лише в Якому він має прощення гріхів, спасіння, воскресіння і вічне життя. 

      Цим побожний відрізняється від лицеміра, який заявляє про те, що він теж вірує в Христа, але водночас вважає, що в нього самого є ще якісь сили для спасіння і що власними  ділами він заслуговує собі прощення бодай якоїсь частини гріхів. Поза Христом же це неможливо. Побожний – це той, хто уповає на Христа у всьому, хто любить Слово Христове і язик свій використовує для прославлення Самого Христа. 

      Адже Христос – наша праведність. Лише Він на хресті Голгофи дуже високою ціною – ціною Своєї крові і Самого життя Свого, здобув для нас прощення гріхів і вічне життя. Він обіцяв нам, що віруємо в Нього нове небо і нову землю, на яких пробуває праведність. Коли ми перебуваємо у Христі, тобто уповаємо лише на Нього, то дочекаємось не пекла, а дочекаємось нового неба і нової землі і почуємо запрошення Христа нашого Господа і Спасителя: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу» (Мт. 25:34). 

      Коли ми в Христі – ми в безпеці нині і завжди. Апостол же, завершуючи своє послання до нас, підбадьорює нас: «Тож, улюблені, чекаючи цього, попильнуйте, щоб ви знайшлися для Нього нескверні та чисті у мирі», тобто у вірі в Нього, в нашого любого Спасителя. Бо де є віра в Нього, там скверни вже немає, бо нам зараховується праведність Христова і війни з Богом теж немає, бо Ісус здобув для нас мир із Богом і дає нам Свій мир, кажучи: «Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!» (Ів. 14:27). Прийди, Господи Ісусе! Амінь. 

      Господь стерегтиме тебе від усякого зла, стерегтиме Він душу твою, 8 Господь стерегтиме твій вихід та вхід відтепер аж навіки! (Пс. 121:7, 8). Амінь.

День Св. Амвросія Медіоланського, пастиря і автора гімнів

 Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Амвросія Медіоланського, пастиря та автора християнських гімнів. Він народився 340 року по Різдві Христовім у Трірі і став одним із найвеличніших латинських учителів Церкви (разом із Августином, Єронимом і Григорієм Великим). Св. Амвросій написав багато гімнів, найвідомішим з яких є Veni, Redemptor Gentium ("Спасителю народів, прийди").  Його ім'я також пов'язане з амвросіанським розспівом, який використовувала Церква в міланській провінції.

     Маючи посаду світського губернатора, Амвросій намагався примирити християн у Мілані, що були поділені на фракції, між якими весь час точилися суперечки.  Коли 374 року по Р. Х. мав бути обраний новий єпископ, то хтось із натовпу вигукнув: "Амвросій - єпископ!"  А все зібрання таку ідею підтримало.

    Така підтримка Амвросія, 34-річного чоловіка, який на той час вивчав Катехізис, привела до того, що 20 грудня він був охрищений, а потім висвячений на єпископа Міланського.  Будучи сильним захисником віри, Амвросій переконав римського імператора Ґратіана заборонити 379 р. по Р. Х.  аріанство на Заході. Наступник Ґратіана, Феодосій також, через спонукання Амвросія, чинив публічний опір аріанській єресі. Помер Св. Амросій у Велику П'ятницю, 4 квітня 397 р. по Р. Х. Будучи мужнім учителем і музикантом, він відстоював і поширював істини Божого Слова.

Молитва на День Св. Амвросія Медіоланського, пастиря і автора гімнів:

Боже!  Ти дав слузі Твоєму, Амвросієві, благодать красномовно та у силі проголошувати Євангеліє.  Будучи єпископом великої громади в Мілані, він безстрашно терпів зневагу заради Твого Імені. Милосердно подай таку досконалість у проповідуванні і вірності Слову Твоєму всім  пастирям і єпископам, щоби народ Твій причащався божественною природою; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Молитва за Збройні Сили України

 Господи війська небесного!  Простягни Твою всемогутню руку, аби зміцнити та захистити тих, що служать у Збройних Силах України. Підтримуй їх у час війни, хай Твій Ангел стане табором довкола нашого війська, аби лихі вороги не мали влади над ними і не могли заподіяти їм шкоди. Благослови наших воїнів, аби вони з Тобою пробиралися крізь мури і всі небезпеки,  долали ворожі відділи, захищаючи наш рідний край і поверталися з перемогою до рідних домівок. В час миру, Господи, утримуй їх від усякого зла, а у всі часи дай їм мужність і вірність українському народові. Благослови їх, аби вони служили чесно і бездоганно. Заради Христа. Амінь.

День Св. Миколая, єпископа Мир Лікійських

 Сьогодні ми дякуємо Господеві за Св. Миколая, єпископа з Мир Лікійських (на території сучасної Туреччини).  З багатьох святих, які згадуються Християнською Церквою, Св. Миколай (упокоївся 342 р. по Р. Х.) – один із найбільш відомих. Св. Миколай у багатьох країнах асоціюється із благодійністю, бо часто виявлявся справжнім другом тих, що перебувають у горі або біді.  Голландці називають Св. Миколая Сінте Клаас, звідси Санта Клаус в англійській та інших мовах, а також досить успішна й нині радянська мімікрія - Дід Мороз, яким атеїсти намагалися замістити реального християнського єпископа - благодійника - Св. Миколая.  

      Ми особливо вдячні Господу за життя цього святого, який виявив наполегливість у захисті Слова Божого на Нікейському Соборі (сцена з того славного Собору та Св. Миколаєм зображена у Надбрамній Церкві Св. Трійці в Києво-Печерській Лаврі) та благочестивому християнському житті піклування про інших. Сьогодні чудова нагода подякувати Богові за цього єпископа і самому допомогти бодай одній людині, яка має гірше становище за нас. 

Молитва на День Св. Миколая, єпископа Мир Лікійських:

     Всемогутній Боже!  Ти наділив Свого слугу Миколая з Мир Лікійських любов'ю і відданістю до Твого Слова та невпинним даром благодійництва.  Подаруй Твоїй Церкві благодаті ставитися у щедрості та любові до дітей та всіх бідних і згорьованих, а також ставати на захист тих, що не мають помічника, а особливо за тих, кого мучать сумніви або горе.  Просимо це заради Того, Хто віддав Своє життя за нас, Твого Сина, нашого Спасителя, Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Як не втратити Святого Духа і початого духовного життя

      Хоча й Павло визнає[1], що християни вмерли з Христом до земного і в Христі мають життя, все-таки каже він їм умертвляти свої частини тіла на землі і перераховує гріхи блуду, пожадливості тощо.

Це воістину дивна ідея, що людям, які померли і воскресли з Христом, а отже їх учинено справжніми святими – що їм необхідно умертвляти свої земні схильності у частинах власного тіла. Апостол згадує про це в Римлян 7:5, 8, 23 та в деяких інших місцях, часто пояснюючи, як саме святі далі залишаються у різноманітних пристрастях прабатьківського гріха, які весь час з’являються у намаганні прорватись наверх і то навіть великі зовнішні пороки. Ось цим і слід чинити опір. Вони достатньо сильні для того, аби уярмити людину, упокорити її найбільшій провині, як про це пояснює Павло (в Римлян 7:23) і вони свого, звичайно доб’ються, якщо кожен зокрема не буде вірою і з допомогою Святого Духа, чинити опір їм, і їх долати.

Через це святі,якщо не хочуть утратити Божої благодаті і своєї віри, мусять енергійним і невпинним воюванням упокорювати свої грішні пристрасті. В Римлян 8:13 Павло каже: «Коли живете за тілом, то маєте вмерти, а коли Духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити». Тож, аби зберігати Духа та почате духовне життя, християнин мусить боротися проти себе самого.

Цього не здійснити чернецьким лицемірством, яким дехто сподівається чинити опір гріхові. Бо забруднення гріха – це не просто щось таке, що стосується одежі чи шкіри назовні і легко змивається. Це не щось таке, що можна видалити з тіла постом і бичуванням. Ні, воно проникає в плоть і кров, і розсіюється по всій людині. Позитивне умертвіння – необхідне, або ж це забруднення гріха людину зруйнує. А ось як слід умертвляти гріх: його потрібно осмислювати у серйозному невдоволенні та в ньому каятись; а через віру в Христа слід шукати прощення гріхів і знаходити його. Ось таким чином потрібно чинити опір гріховним схильностям і стримувати їх від того, аби вони на вами торжествували.

 
Мартін Лютер

---

[1] В Колосян 3:1-7.

День Св. Івана Дамаскина, богослова та автора гімнів

 Сьогодні ми дякуємо Господу за святого Івана Дамаскина (675-749 р. р), великого упорядника православних сповідань і останнього великого грецького богослова. Будучи уродженцем Дамаска, Іван покинув впливову посаду на ісламській державній службі, щоб присвятити своє життя християнській вірі.

      Приблизно 716 року Господнього він вступив у монастир поза Єрусалимом і був висвячений на священика. Коли візантійський імператор Лев Ісавр 726 року Господнього видав постанову, яка забороняла ікони (образи), Іван такій постанові вчинив опір. У своїх Апостольських бесідах він доводив легітимність шанобливого ставлення до образів, що принесло йому пізніший осуд від Іконоборчого Собору 754 року Господнього.

     Іван також писав праці на захист православної віри проти тогочасних єресей. До того ж він був обдарований автор гімнів і зробив свій внесок у літургію Візантійських церков. Його найбільша праця - "Джерело мудрості", стала масивною збіркою істин від попередніх християнських богословів, що покривала практично кожну доктринальну тему. Підсумок Іваном Дамаскином православної віри залишив тривалий слід і в Східній, і в Західній Церкві.

Молитва на День Св. Івана Дамаскина, богослова та автора гімнів:

Господи!  Через Свого слугу Івана Дамаскина Ти у силі проголошував таємниці правдивої віри. Зміцни нашу віру, аби ми могли сповідувати Ісуса правдивим Богом і правдивою людиною, співаючи хвалу воскреслому Господеві, щоби силою Його воскресіння, ми також могли отримати радість вічного життя; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Хто співчуває убивцям, той радіє їхніми вчинками

     Справедливість Бога є Сам Бог… Тож як і Його милість, так і Його справедливість або ж суди Його слід любити, хвалити і прославляти понад усе. Саме в цьому сенсі промовляє Давид: «Праведний тішитись буде, бо помсту побачить, у крові безбожного стопи свої він обмиє!» (Псалом 57:10). З тієї самої причини Господь заборонив Самуїлові далі оплакувати Саула, промовляючи: «Аж доки ти сумуватимеш за Саулом? Таж Я відкинув його, щоб не царював над Ізраїлем» (1 Сам. 16:1). Він наче каже: «Чи моя воля настільки тебе не вдовольнила, що ти віддаєш перевагу волі людській, а не Моїй?» Одним словом, по всьому Псалтиреві лунає голос хвали і прославлення, а саме, що Господь – Суддя вдовам і батько сиріт і що Він буде обороною бідних і захисником безпомічних так, що ворог збентежений буде, а безбожні поруйновані… Якщо хтось у глупому співчутті відчуватиме жаль до того покоління, яке вбиває праведних і то навіть Самого Сина Божого або до натовпу нечестивців, то він перебуває серед тих, що радіють їхніми провинами і схвалюють їхні вчинки.

Мартін Лютер