День Св. Пророка Єлисея

  Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Пророка Єлисея. Єлисей, син Шафата з племені Іссахара, був пророком Божим для Північного Царства Ізраїлю приблизно у 849-786 р. р.  до Р. Х. Побачивши вознесіння свого наставника, Св. Пророка Іллі на небеса, Єлисей набув пророцьке служіння і отримав плащ свого попередника. Як і Ілля, Єлисей брав активну участь у подіях політичних.  Він також вчинив багато чуд, як-от: зцілення від прокази воєначальника сирійських військ, Наамана (2 Царів 5) і оживлення сина шунамітки (2 Царів 4:8-37). Його невпинний та голосний спротив поклонінню Ваалові, як і все служіння цього пророка яскраво відображалися і в його імені, Єлисей, яке означає "Мій Бог - спасіння". Ілюстрація: "Не бійся, бо ті, що з нами, численніші від тих, що з ними" (2 Царів 6:16, 17).

Молитва на День Св. Пророка Єлисея:

     Господи Боже, Отче Небесний!  Через пророка Єлисея Ти продовжив пророцький взірець  навчання Твого народу правдивій вірі та через чудеса зцілення творива від ран гріха, Ти виявляв Свою присутність серед творива Твого. Дай, аби Твоя Церква бачила в Сині Твоєму, Ісусові Христові, останнього пророка кінцевих днів, вчення і чуда Якого тривають у Церкві Твоїй через цілющі ліки Євангелія і Таїнств; через Ісуса Христа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Якби всі на світі були справжніми християнами

     Якби весь світ складався із правдивих християн, тобто істинних віруючих, то не було би потреби в князях, королі, панові, мечі або законові та й користі з них не було б. Вони не служили б ніякій меті, адже християни в своєму серці мають Святого Духа, Який  і навчає, і спонукає їх не чинити ніякої несправедливості, всіх любити і страждати від несправедливості і навіть смерті самої зазнавати бадьоро та охоче від рук будь-якої людини. Коли немає нічого окрім непідробного чинення добра і знесення кривди, то немає ніякої потреби в подаванні позовів, в судовій тяганині, суді та судді, покаранні, в законі або мечі. Через це не може тимчасовий меч або суд знаходити для себе якусь роботу посеред християн, оскільки з власної волі християни роблять набагато більше, аніж того вимагають усі закони та вчення, як і Павло каже в 1 Тимофія 1: «Закон не даний для праведника, але для беззаконних».

            А чому так? Бо праведний з власної волі чинить усе і навіть більше, аніж того вимагає закон. А неправедні не роблять нічого з того, що вимагає закон, - тож через це  вони й потребують закона для навчання, стримування і примусу їх до добра. Добре ж дерево не потребує ані навчання, ані настанов для того, аби приносити добрі плоди[1] – сама його природа спричиняє приносити ті добрі плоди відповідно до виду і без жодного закону або повчання.

 Мартін Лютер

---

[1] Пор. Матвія 7:17-18).

День Св. Боніфація Майнцького, місіонера до германців

 Боніфацій був народився наприкінці VII століття в Англії. Хоча він здобув освіту, став монахом і був рупокладений до пресвітерського служіння в Англії, його надихали приклади інших людей, які несли місіонерське служіння. Отримавши папське доручення 719 року по Різдві Христовому на працю в Німеччині, Боніфацій присвятив своє життя заснуванню, організації та реформуванню церков і монастирів у Гессе, Тюрінгії і Баварії. В сані Архієпископа Боніфацій 743 року був призначений на Кафедру в Майнці. Через десять років він відмовився від своєї посади, аби провадити місійну працю в Нідерландах. 5 червня 754 року, коли Боніфацій і його супутники чекали на групу катехітів для проведення конфірмації, на них напала банда поганів і замордувала їх. Св. Боніфацій відомий як апостол і місіонер до германців.

Молитва на День Св. Боніфація, місіонера до германців:

Всемогутній Боже! Ти покликав Боніфація, аби він був свідком і мучеником на германських землях. І працею його, і стражданнями Ти піднімав народ власності Твоєї. Виливай Твого Духа Святого на Церкву Твою в кожному краї, аби службою і жертвою багатьох Твоє святе Ім'я прославлялось і Твоє Царство зростало; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою, і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Освячені правдою: проповідь на 7-у неділю Великодня

                  ОСВЯЧЕНІ ПРАВДОЮ              

          (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

      Святий Отче, заховай в Ім'я Своє їх, яких дав Ти Мені, щоб як Ми, єдине були! Коли з ними на світі Я був, Я беріг їх у Ймення Твоє, тих, що дав Ти Мені, і зберіг, і ніхто з них не згинув, крім призначеного на загибіль, щоб збулося Писання. Тепер же до Тебе Я йду, але це говорю Я на світі, щоб мали вони в собі радість Мою досконалу. Я їм дав Твоє слово, але світ їх зненавидів, бо вони не від світу, як і Я – не від світу. Не благаю, щоб Ти їх зо світу забрав, але щоб зберіг їх від злого. Не від світу вони, як і Я – не від світу. Освяти Ти їх правдою! Твоє слово – то правда.  Як на світ Ти послав Мене, так і Я на світ послав їх. А за них Я посвячую в жертву Самого Себе, щоб освячені правдою стали й вони (Євангеліє від Св. Івана 17:11б-19). 

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (2 Кор. 1:2) Амінь. 

Любі брати і сестри, вже майже сотню років один англійський священик зауважив, як люди за його життя ставились до правди. «Люди дивляться на вас із щирим здивуванням», – говорив він, «коли ви кажете, що є така річ, як незмінна правда і з відвертою зневагою дивляться на вас, коли ви натякаєте, що протилежність до цієї правди мусить бути брехнею. Якщо ж ви так говорите, то, на їхню думку, ви якась старомодна людина. Ви допотопна людина і чим швидше ви повернетесь у Ноїв Ковчег, тим краще. 

Хтось каже, що чорне – це біле. А я кажу, що це не так. Проте, коли я так кажу, то я недобрий, я – агресивний. Слід казати: «Можливо, любий брате, ти маєш рацію, хоча на мою думку, це не зовсім так». А ми, любі брати і сестри, всі чули про політкоректність, яка до зовсім недавнього часу панувала в багатьох демократичних країнах. Ця політкоректність, яка буквально значить «політична правильність» мало чого мала спільного з правильністю і з правдою. Вона радше намагалась стишити голоси проти гріха і наслідки цього замовчування правди, яка все-таки залишається незмінною, ми зараз дуже сильно і боляче відчуваємо. 

А як ви ставились до правди, любі брати і сестри?  Чи бувало у вас таке, що ви мусили промовчати, коли хтось глузував із правди Божого Слова? Чи коїли ви колись такий гріх? Чи сміялись ви із безбожних жартів, які осміювали Христа або Його Церкву? Чи ви не звертали уваги на богохульства або мовчки нехтували  відверто безбожним способом життя ваших ближніх? 

Чи ставали ви невід’ємною частиною світу, який лежить у злі, а отже і частиною того зла, у яке занурений цей світ? Сьогодні в Євангелії ми чуємо молитву нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа за Своїх учнів і, звісно, за нас. Він молиться до Отця Небесного, аби Він зберіг тих, кого дав Ісусові. Любі брати і сестри, не ми самі прийшли до Сина Божого, а Отець наш Небесний дав нас Своєму Синові Улюбленому. 

Не ми створили нашу віру якимись своїми розумовими чи емоційними потугами – така віра нічого не вартувала б. Але Святий Дух створив спасенну віру в наших серцях через Євангеліє. Ми не просто так опинились у Церкві Христовій. Христові нас дав нам наш Отець Небесний. 

Тож Син Божий, Якому ми належимо, тепер молиться за нас. Цю молитву Він промовив незадовго до арешту в Саду Гетсиманському і смерті за гріхи світу на хресті Голгофи. А потім буде воскресіння і вознесіння на небеса на сороковий день. Ісус не буде більше видимо ходити разом із Своїми учнями. Тож Він просить Отця берегти їх і нас. Але в чому полягає це зберігання? Ісус пояснює: «щоб як Ми, єдине були!» Ісус просить про те, щоб Отець Небесний зберігав Церкву живою і єдиною. 

Коли Він видимо ходив із Своєю Церквою, із Своїми Апостолами, учнями, то ніхто з них, крім одного, не загинув ані фізично, ані в невірстві. Загинув лише Юда Іскаріот, який не був віруючим, але був людиною матеріалістичною і зрадницькою. Він не був частиною Церкви, він вдавав із себе віруючого та Христового учня. Тож він, зрадивши Христа, повісився і пішов у глибини пекла. Про таку зраду одного з найближчих до Христа, пророкували Писання. І пророцтво виконалось. 

А всі інші учні були збережені. Коли Ісус був з ними присутній видимо, то вони не могли не радіти. Вони були свідками Його всемогутності. Де був Ісус там не було місця ні хворобам, ні смерті. Вони і всі, хто були поряд з Христом мали достаток і хліба, і риби, і чудового вина. Вони раділи товариством Сина Божого, яке передвіщало велику радість Царства Небесного. 

Та Христос має бути піднесеним на хреста, померти за наші гріхи, воскреснути і так сталось. Він вознісся на небеса і більше не перебуває з нами видимо – так як Його звикли бачити учні. Тож під загрозою – радість. Світ часто зображує християн, як понурих і безрадісних людей. Але справжнє християнство сповнене радості. 

Як нам не радіти, коли наші гріхи прощені? Як нам не радіти, коли ми маємо мир з Богом? Як нам не радіти, коли наш розп’ятий і воскреслий Господь вознісся і царює над усім створінням? Він – Цар над царями і пан над панами!  Як нам не радіти, якщо ми маємо вічне життя і по смерті нас чекають небеса, воскресіння і вічне життя в Царстві Христовому?! Ми радіємо нашим Спасителем і нашим спасінням! 

Наш Спаситель Христос хоче аби ми мали повну радість і молиться про це до Отця Небесного. А далі Він говорить про величезний скарб, який Він нам дав. Він каже: «Я їм дав Твоє слово».  Ми маємо Боже Слово, ми маємо Святу Біблію. Для нас це невимовний скарб, але для грішного світу – загроза. Господь каже далі в молитві до Отця Небесного про Своїх учнів: «Світ їх зненавидів, бо вони не від світу, як і Я – не від світу». 

Що означає: ми не від світу? Хіба ми не народились у цьому світі? Хіба ми тут не виросли і далі тут не живемо? Так, це правда: ми тут народились, виросли і живемо. Ми – у світі, але ми не від світу. До віри в Христа ми були поєднані зі світом гріхом і злом у якому живе світ. Але, отримавши віру в Христа, ми стали відділені від світу праведністю Христовою, у яку Він нас зодягнув. 

Христос став тим, хто від’єднав нас від світу в злі Своїм тілом і Своєю кров’ю, яку Він пролив на хресті Голгофи. Христос далі відділює нас від світу в злі Своїми істинними тілом і кров’ю, якими Він нас причащає у хлібові та вині Святої Євхаристії і чинить нас єдиними із Собою і з Отцем Небесним, і зі Святим Духом – одним Богом у Святій Трійці. 

Світ не просто не любить тих, хто відділений від нього – святих Христових, але й ненавидить нас. Якби Господь не стримував світу Своєю всемогутньою силою, то світ вже давно з нами розправився б, як то він полюбляв робити з християнами, де Бог допускав до влади безбожні режими, останніми з яких є колишній радянський і нинішній російський режими. 

Якби ми були відділені від Христа, то вони до нас претензій не мали б. Але світ ненавидить тих, хто належить Христові. Світові не потрібні святі, тобто віруючі у Христа. Світові потрібні ті, хто бунтує проти Бога, хто не хоче слухати Його Слова, і хто воліє жити в гріхові і помирати нерозкаяним грішником. А нас світ ненавидить. 

Ось чому нам настільки потрібен захист нашого люблячого і всемогутнього Отця Небесного. Цей захист потрібен і від фізичних атак світу, і від спроб світу знищити нашу християнську віру. А цих нападів на нашу християнську віру стає дедалі більше, починаючи від шкіл, де висміюється Біблійне вчення про створення світу Богом, закінчуючи різноманітними мас-медіа та соціальними мережами, де повно пропаганди гріха і богохульства. 

Якщо ми до цього часу живі і віруємо в Христа, то це все – винятково завдяки Богові і завдяки Його святому невпинному Промислу та опіки над нами, Його улюбленими дітьми.  Отець Небесний виконує прохання Свого Сина Єдинородного: «Не благаю, щоб Ти їх зо світу забрав, але щоб зберіг їх від злого». Найбільше зло, любі брати і сестри, яке може статись із нами – втрата спасенної віри у Христа. Над цим трудяться у тісному тандемі і світ, і диявол.

 Господь не просить Отця, щоб Отець забрав нас із світу – ми будемо перебувати в світі аж до смерті нашої грішної плоті або до кінця світу – до того славного Останнього Дня, коли наш Спаситель Христос повернеться у славі. І той Останній День може настати будь-якої миті. Але до того часу ми будемо у світі. Впродовж усього нашого життя наш Отець Небесний береже нас від злого. 

А ми, допоки ми віруємо в Христа, то як і Він, ми – не від світу. Ми не належимо світові, ми не ходимо його злими дорогами, ми не радіємо гріхом і злом. Ми – інші. Ми – Божі святі. І Отець Небесний продовжує нас освячувати. А як Він нас освячує? Він освячує нас Своїм Словом. Саме про таке освячення молиться до Отця Небесного Божий Син, кажучи: «Освяти Ти їх правдою! Твоє слово – то правда». 

Боже Слово – незмінна і повна правда. Божим Словом освячує нас наш Отець Небесний. Ми слухаємо чисту євангельську проповідь і тоді нас освячує наш Отець Небесний. Ми слухаємо читання Біблії – нас освячує наш Отець Небесний. Ми розгортаємо Біблію і читаємо її – нас освячує наш Отець Небесний. 

Диявол і світ не хочуть нашого освячення. Через це вони так запекло воюють проти Божого Слова, проти Біблії. Та й наша грішна плоть не дуже хоче Боже Слово радісно слухати та вивчати. Бо чим більше освячення, тим менше залишається місця і простору для гріха, тим більше буде бажання жити з Богом і по-Божому, каятися в гріхах і радіти прощенням гріхів і спасінням, яке ми маємо в Божому Сині Ісусі Христі. 

І виконувати нашу християнську місію. Бо ж просто про наше освячення молитва Сина Божого не закінчується. Бо ж далі Він каже: «Як на світ Ти послав Мене, так і Я на світ послав їх». Господь послав на нас на світ, аби ми свідчили про Нього. А у свідченні про Христа неприпустима ніяковість, замовчування правди або ж політкоректність, бо від того, чи люди чують правду, залежить їхнє життя не лише в цьому світі, але й упродовж цілої вічності. 

Тож нам потрібна не ніяковість, а відвага, не замовчування правди, а проголошування правда, не політкоректність, а мудрість звіщати Закон тим, хто потребує каяття і Євангеліє – розкаяним грішникам, пам’ятаючи про головне правило, про яке нам нагадує Апостол Павло – щоб ми говорили правду в любові (Еф. 4:15), бо за всіх людей Христос присвятив у жертву Себе, аби кожен, хто вірує в Нього не загинув, але мав життя вічне. Амінь. 

      А Тому, Хто може зробити значно більш над усе, чого просимо або думаємо, силою, що діє в нас, – Тому слава в Церкві та в Христі Ісусі на всі покоління на вічні віки. Амінь (Еф. 3:20, 21).