Вони [апостоли] беззастережно кажуть йому [в’язничному сторожеві]: «Віруй в Господа Ісуса Христа». Це чітко роз’яснює апостольську практику. У кожному випадку, де їхнє слово чинило віру, вони одразу ж здійснювали Хрищення. Вони не говорили: «Нам треба провести тебе через розширений курс навчання і представити тобі чітко та повністю усі статті християнського Символу віри. А після того, нам треба буде тебе випробувати, аби побачити, чи ти можеш бути добрим християнином». Нічого подібного. Дозорець просить, аби його охристили, бо він знає, що це – засіб прийняття його у Царство Христове і вони швидко здійснюють Хрищення по відношенню до нього.
Порівняйте цю апостольську практику із нинішньою Реформатською церквою. (Я посилаюся на всі ті секти, які відбрунькувалися від Реформатської церкви). Якби вони побачили, як лютеранський служитель приймає практику апостолів, то заволали би: «Як може той безбожний і розбещений проповідник так діяти? Йому ж перше треба справити на грішника сильне враження, аби той мусив відчути ту благодать Божу у своєму серці. А замість цього він утішає його і навіть христить». Проте це якраз Біблійний метод, а будучи Біблійним, він ще й лютеранський метод; бо Лютеранська церква є нічим іншим, як Біблійною Церквою – вона не відходить від Біблії, як і не відбирає щось від Біблії та не додає нічого до неї, але непорушно стоїть на Слові Божому. Це – провідний принцип, який Лютеранська церква використовує в усіх своїх вченнях і у своїй практиці.
Доктор К.В.Ф. Вальтер з «Належної відмінності між Законом і Євангелієм: Лекція чотирнадцята».
Немає коментарів:
Дописати коментар