неділю, 22 травня 2011 р.

Проповідь на 5-у неділю Великодня

                                             Нова заповідь
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
            Тоді, як він вийшов, промовляє Ісус: «Тепер ось прославивсь Син Людський, і в Ньому прославився Бог. Коли в Ньому прославився Бог, то і Його Бог прославить у Собі, і зараз прославить Його! Мої дітоньки, не довго вже бути Мені з вами! Ви шукати Мене будете, але як сказав Я юдеям: «Куди Я йду, туди ви прибути не можете», те й вам говорю Я тепер. Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви! По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою.  (Євангеліє від Св. Івана 13:31-35).

Христос воскрес!  Воістину воскрес!

Дорогі брати і сестри, в Англії часів Олівера Кромвеля була така історія. Молодий солдат за щось провинився і військовий трибунал приговорив його до страти.  Страта мала відбутися ввечері, коли вдарить вечірній дзвін. Наречена цього засудженого солдата за кілька годин до страти забралася на дзвіницю і привязалася до серця величезного дзвону. Коли настала пора вечірнього дзвону, то з дзвіниці почулися лише якісь приглушені удари.

Кромвель віддав розпорядження дізнатися про причину відсутності звуку. Його солдати піднялися на дзвіницю і побачили, що серце величезного дзвону оповило скривавлене і побите тіло нареченої засудженого до страти.  Вони знесли її додолу, а Олівер Кромвель, чоловік зовсім несентиментальний, побачивши її готовність страждати через любов до когось іншого, наказав засудженого звільнити і промовив: «Сьогодні вечірнього дзвону не буде».

Нам невідома дальша доля цієї зарученої пари, але ми добре знаємо історію іншої любові, любові яка триває від початку створення цього світу і, яка не закінчиться ніколи. Це не історія нашої любові до Бога.  Це історія любові благодатного і милостивого Господа до нас.

Якби це була історія нашої любові до Бога, то читаючи її ми мусили би спалахувати від сорому. На сторінках книги життя, яка описувала би наше ставлення до Бога було би чимало ганебних сторінок і опис: невірність і зрада.  Через пророка Єремію  (2:20-22) Господь так докоряє народові,  який Бог називає дочкою Сіону. Бог докоряє народові, який відступився від правдивого Бога та коїв різноманітні гріхи: «Віддавна зламала ти, дочко Сіону, ярмо свої, пірвала свої поворозки й сказала: «Не буду служити!» Бо на кожному взгір'ї високому, і під кожним зеленим деревом ти клалась блудницею...  А Я ж посадив був тебе виноградом добірним, увесь він насіння правдиве! І як ти змінилась Мені на виродка винограду чужого? Тому то хоч би ти й помилася лугом, і мила багато собі зажила б, проте плямою буде вина твоя перед обличчям Моїм, – говорить Господь Бог!»

Наші провини перед Богом не менші.  Ні луг, ні мило не допомагають ці провини змити. Їх не прикрити якимись бізнесовими здобутками, суспільними чи навіть релігійними.  Вина перед Богом залишається. Його трибунал суворий і непідкупний – ми винні. Ми маємо понести покарання і це покарання – смерть: тимчасова і вічна.  Бог не звертає на крики: «Я не винен, так склалися обставини!»  «Та ж це лишень немовля!»  Або: «Звідки мені було знати?  Я жив у безбожній країні!» Або: «Але ж я, навіть не знаючи про Тебе, Боже,  намагався завжди жити за законом свої країни та совістю та робити добро!» Вироку Божого суду це не помякшить і апеляції подати нікуди – над Богом немає нікого. Це Він над усіма.

І вирок не забариться – настане Останній День, засурмлять ангельські сурми і залунає вирок: «Раба непотрібного вкиньте до зовнішньої темряви, буде плач там і скрегіт зубів!» (Мт. 25:30)  Але що це заглушує це Божий вирок?  Що змушує суворого Суддю міняти гнів на милість, а суворий вигляд обличчя на лагідне, усміхнене лице? Бо бачить Бог не нас. а Когось Іншого.  Хто це там прибитий до серця дерева, до Голгофського хреста?  Хто там висить збичований і Хто спливає кровю у терновому вінці? Той, над Ким прибито надпис: «Ісус Назарянин, Цар Юдейський».  Ісус, Який в сьогоднішньому нашому Євангелії каже: «Тепер ось прославивсь Син Людський, і в Ньому прославився Бог».

Для світу – смерть на хресті ганьба. А для Бога та для Його Єдинородного Сина, Ісуса Христа – слава. Бо на хресті виявляється уся глибина, ширина і вишина Божої любові до кожного з вас.  Бо це проти нас зручно вмістився на прокурорському сидінні диявол.  Це проти нас укладено багато томів карних справ із різними звинуваченнями, починаючи ще від часу вашого зачаття – усі гріхи, із прабатьківським гріхом включно.  Це на нас чекає, облизуючи свою страшну пащеку, смерть.  Вся ця нечиста трійка, в тисячі разів гірша від сумнозвісних червонопрапорних сталінських судів-тройок, готова запустити весь маховик, що приведе до вкидання нас у пекло.

Але є хрест, а на Ньому розпятий, скривавлений і побитий Божий Син, Який перед смертю вустами, яких щойно доторкнувся палючий оцет, вигукує: «Звершилось!» І вже диявол – не могутній прокурок, а червяк із розчавленою головою.  А на місці отих нескінченних томів звинувачень нас у гріхах – стоси паперів із вашими іменами, які пропечатані печаткою «Виправданий в Імя Ісус Христа, Сина Божого, Який помер на Голгофі за всі його гріхи!»  А паща смерті перекривлена, бо її зуби, її жало – гріх вирвані світлим воскресінням нашого Спасителя Христа на третій день по Його смерті.

Перед Суддею стоїть наш воскреслий Господь із пробитими руками та ногами, із проколотим боком, показує на нас і каже: «Отче, Я їх настільки люблю, що віддав за них Самого Себе.  Я виконував Твою волю щодо них, бо й Ти їх любиш. Ти ненавидиш гріх, але ось Я приніс за гріхи всіх людей повну заплату.  Я прославив Тебе, бо і Мною рухала Твоя любов, бо це ж Ти так «полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16).

Суддя лагідно усміхається і проголошує вас невинними.  Він каже вам: «Живіть, бо Ісус – Мій Єдинородний Син і через Нього, через Його жертву, через Його любов до вас  і відданість я не лише прощаю вам усі ваші гріхи та провини, не лише відпускаю вас у вічне життя, але й проголошую вас Своїми дітьми, бо в Христі «прославився Бог, то і Його Бог прославить у Собі» бо це ж і Я вас люблю споконвіку і хочу, щоб ви жили вічно» (Ів. 5:22).

А люблячий Христос, розпятий заради вас і воскреслий для вашого виправдання каже: «Багато осель у домі Мого Отця… коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я були й ви» (Ів. 14:2, 3).  Він дуже вас любить.  Пройде ще трохи часу і Він повернеться у славі, щоби забрати вас у Своє святе й вічне Царство, аби ви там жили з Ним у повній радості, щасті та блаженстві повіки віків. Це ж про Христову любов Господь Святий Дух каже вустами Апостола Павла: «Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Як написано: «За Тебе нас цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення».  Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив. Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!» (Рим. 8:35).

Це Христова любов – невимовна, любов жертовна, любов, яка перевершує навіть любов тієї нареченої, що привязала себе до серця дзвона, аби спинити вирок суду Кромвеля щодо її любого наречного.  І люблячий Христос сьогодні звертається до нас не так, як звертається командир до свого війська чи президент країни до свого народу.  Ні Він до нас звертається, як до улюблених Своїх синів і дочок. Він звертається до нас: «Мої дітоньки».

Він звертається так до нас, бо ми споріднені з Ним через віру.  Він звертається до нас, бо ми належимо до Його тіла – Церкви, а також Його правдиве тіло підтримує та Його свята і правдива кров лине в нас у Його Святій Вечері під виглядом хліба та вина.  Господь тримаючи нас на Своїх люблячих руках, промовляє до нас такі слова: «Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного!»  

Господь і раніше заповідав любити своїх ближніх. Але нині Він показує, яка саме любов мається на увазі в Його заповіді.  Він каже: «Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!» Господь заповідає любити не шукаючи вигоди, не прагнучи слави.  Господь заповідає нам, аби ми мали таку саму любов, що її виявив до кожного з нас Він – полюбивши нас до кінця – до хреста Голгофи.

Хтось сказав, що легко любити абстрактно, але важко любити конкретно. Господь любить кожного з вас конкретно. За кожного вас особисто Він перетерпів неймовірні і ні з чим незрівнянні муки на хресті. Кожного з вас Він любить цілком конкретно, як і кожному з вас цілком конкретно відпускає гріхи та причащає Своїми правдивими тілом і кров’ю у Святій Євхаристії.   

І так само Його заповідь: «Він не каже любіть весь світ і всі планети!» Ні, Він заповідає нам любити один одного: батькам любити дітей, а дітям батьків, як любить їх Ісус.  Працедавцям – робітників, а робітникам – працедавців, як любить їх Ісус. Чоловікам і дружинам – любити одне одного, як любить їх Ісус. Любити своїх одновірців, дбаючи про добро одне для одного і цілої спільноти, і то не лише церковної, але й усього суспільства.

Ця любов має свої виміри, про які звіщає Господь Святий Дух: «Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає! (1 Кор 13:4-8).

І так само, як Син Божий прославляє Отця Небесного Своєю любов’ю, виявляючи її на хресті Голгофи, так само й ми прославляємо Сина Божого, коли несемо свої хрести, зрікаючись егоїстичної натури в самих собі та виявляючи любов до цілком конкретних людей, які нас оточують, а найбільше в нашій сім’ї  і в нашій парафії.

Це важливо і про це Господь далі каже: «По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою».  Марно торочити весь час про Бога, бити поклони та проказувати масу молитов, якщо немає любові. Якби наречена, про яку ми згадували на початку проповіді, не виявила своєї любові, вона би не мала свого нареченого.  Якщо ми не виявляємо любові, то стверджуємо про відсутність віри в Ісуса.

 І навпаки, де є любов у Церкві один до одного, де є любов, яка «довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!» там є Христос. Його люди бачать у вас. Вони бачать, як Він живе і діє.  Бо Він воскрес! Воістину воскрес!  Амінь.

Немає коментарів: