Рости на спасіння (проповідь)

пʼятниця, 10 червня 2016 р.

Відчуття благодаті

Благочестива людина відчуває гріх більше ніж благодать, гнів більше ніж ласку, суд більше ніж викуплення. Неблагочестива людина майже не відчуває гніву, але є самовдоволеною так наче гніву ніде немає і наче ніде немає Бога, Який виявляє Свою праведність. Найчастіше це буває серед тих, що хочуть мати якийсь вигляд релігії… З іншого боку чим більше благочестивий відчуває власну слабкість, тим палкіший він у молитві. З такою мудрістю одночасно починається тривала молитва. Оскільки відчуття гріха не припиняється, то не припиняються зітхання і молитва, що просить, аби ця мудрість була досконала. Ця молитва – не βαττολογια (Мт. 6:7), а палке бажання супроти битви плоті, яку ми відчуваємо, щоб коли множиться відчуття гріха, то щоб ще більше там зарясніло відчуття благодаті та втіха Духа (Рим. 5:20). Через це в Захарія (12:10) дух благодаті поєднується з духом молитви. Благочестиві завжди так говорять наче вони – грішники – і такими вони є насправді – але через те, що вони в істині, Бог їх любить і вони – в благодаті. Це відчуття благодаті слабше через плоть. Тому хоча вони мають прощення гріхів, вони далі моляться і зітхають про прощення гріхів. З іншого боку самовдоволені грішники кажуть: «Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди», як молився той чоловік в Луки (18:11).
      Ось де причина того, чому благочестивий просить благодаті – людина, яка щойно починає бути благочестивою і має смак до цього вчення. Це вчення викликає велику спрагу. Розум не вдовольняється першими плодами Духа (Рим. 8:23), а хоче радше мати їх повноту, як каже Павло: «Не тому, що я вже досягнув, або вже вдосконалився, але прагну, чи не досягну я того, чим і Христос Ісус досягнув був мене» (Фил. 3:12).

           Мартін Лютер, З лекції на Псалом 51

Немає коментарів: