(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Надіє Ізраїлева, Господи, – посоромлені будуть усі, хто Тебе залишає! Ті,
що Мене покидають, на піску будуть списані, бо вони покинули Господа, джерело
живої води. Уздоров мене, Господи, і буду вздоровлений я, спаси Ти мене, і я
буду спасений, – бо Ти слава моя! (Єремії 17:13-14).
Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа (Гал. 1:3) Амінь.
Дорогі брати і сестри, напевно,
багато-хто з нас пробував у дитинстві ліпити з піску замки або якісь різні
фігурки. Діти зазвичай це роблять на пляжах, чи то на березі річки, озера і,
звичайно, моря. Ліпити такі споруди або фігурки цікаво та легко. Інколи вони
можуть бути навіть вражаючих форм і розмірів. Єдина проблема – вони довго не
тривають.
Проходило трохи часу, припікало
сонечко, починав дути сильніший вітер і такі будівлі та фігури починали
піддаватися ерозії, а згодом і зовсім руйнувалися. На них також могли налітати
хвилі і теж їх руйнували. А потім минало ще трохи часу і на пляжі вже нічого не
залишалося окрім піску, на якому слідів нашої діяльності вже не було видно.
Пісок – не той будівельний
матеріал, з якого слід будувати будівлі чи пам’ятники. Будь-що або будь-що
поза Христом не дає нам спасіння і вічного життя. Все поза Христом – наче
пісок, з якого дітлахи будують своїм замки на пляжах. Все поза Христом раніше
чи пізніше перетворюється на ніщо, на руїну.
І не грає ролі, як воно
привабливо виглядає, і наскільки нам воно подобається. Якщо Христа там немає,
то майбутнього там не має. Навіть якщо є величні храми, але ті храми – без
Христа, без Його Євангелія, то майбутнього і надії там немає. Якщо там уповання
не винятково на Христа, а на щось інше чи на когось іншого, то такі храми нічим
не допоможуть.
У Єрусалимі стояв храм Господній.
Велична споруда, в якій обіцяв зі Своїм народом перебувати Бог. Цареві
Соломонові Господь був обіцяв: «Вислухав Я молитви твої та благання твої, якими
благав ти перед лицем Моїм, Я освятив той храм, що ти збудував, щоб покласти
Ім'я Моє там аж навіки. І будуть там Мої очі та серце Моє по всі дні. А ти,
якщо будеш ходити перед лицем Моїм, як ходив був батько твій Давид, у чистості
серця та в правоті, щоб зробити все, що наказав Я тобі, якщо будеш
дотримуватися уставів Моїх та постанов Моїх» (1 Цар. 9:3, 4). Це Бог обіцяв
заради Христа, бо Він далі пояснює: «як Я говорив був батькові твоєму Давидові,
кажучи: Не буде переводу нікому з нащадків твоїх на Ізраїлевім троні» (1 Цар.
9:5).
А потім Господь додав: «Якщо ж
справді відвернетеся ви та ваші сини від Мене, і не будете дотримувати
заповідей Моїх та уставів Моїх, що Я дав вам, і підете, і будете служити іншим
богам, і буде те вклонятися їм, то Я винищу Ізраїля з поверхні землі, яку дав
їм, а цей храм, що Я освятив для Ймення Свого, відкину від лиця Свого. І стане
Ізраїль за приповістку та за посміховище серед усіх народів! І храм цей
найвищий, кожен, хто проходитиме біля нього, скам'яніє та свисне від
здивування. І скажуть: За що Господь зробив так цьому Краєві та храмові
цьому?...» (1 Цар. 9:6-8).
Наш славний Пророк Єремія жив
якраз у таку пору, коли Ізраїль відвернувся від істинного Бога, перестав
уповати на грядущого Христа, а отже й не зважав на Божі заповіді. Це був дуже
складний час. Адже храм Господній ще стояв і вселяв у євреїв фальшиву
упевненість у те, що навіть у невірстві вони мали Бога, Який зобов’язаний їх
захищати, годувати, поїти і оберігати від усіх ворогів.
Таку фальшиву упевненість можемо
мати й ми, коли думаємо, що раз ми були колись охрищені, то можемо обходитись
тепер без Бога і будувати власне життя, бізнес і навіть розбудовувати країну.
Проте те, від чого ми очікуємо добра і слави, не перебуваючи з Христом і у
Христі, не принесе нам добра. Бо коли ми покидаємо Христа, то будемо
посоромлені, а не прославлені.
Єремія пророкує: «Надіє
Ізраїлева, Господи, – посоромлені будуть усі, хто Тебе залишає!» Не буде такої
людини, яка полишає Христа і буде мати славу, і життя. Будуть засоромлені усі
без винятку. В Ізраїля була лише одна надія – Господь. Якщо ж цю єдину надію і
цей єдиний захист залишити, то ж тоді залишиться? Безнадія. Беззахисний народ,
який стає жертвою усіх довколишніх хижацьких націй і найгірше стає жертвою
гріха, влади диявола і смерті.
Бо, коли люди полишають Господа,
то це не просто полишання служби Божої, а це зміна цілого способу життя. Це
відкидання також Божих доріг, покидання світла і перехід у темряву гріха. Яким
нерозумним треба бути, щоб покидати надію, яка ніколи нікого на засоромлювала і
з головою поринати у ганьбу та сором. Втім, істину каже Псалмоспівець: «Безумний
говорить у серці своїм: «Нема Бога!» Зіпсулись вони, і обридливий чинять
учинок, нема доброчинця!... (Пс. 13:1).
Ті, що покидають Бога, думають,
що вони достатньо сильні, аби справитись із гріхом і дияволом. Або вони
думають, що їм допоможуть інші духовні сили, чужі боги, які насправді ніякі не
боги, а звичайні ідоли або демони, або й сам сатана. Вони нічого не зможуть
протиставити справедливому суду Божому, і отримають справедливий вирок, який
самі заслужили, і якого з усіх сил добивались.
Господь каже: «Ті, що Мене
покидають, на піску будуть списані, бо вони покинули Господа, джерело живої
води». Це ще гірше, ніж будувати замки на піску. Господь каже, що ті, хто Його
кидають, будуть наче букви на піску. Повіє вітер, налетить хвилька і з тих букв
не залишиться і сліду. Так само й імена тих, що покидають Господа. Це тут вони визначні діячі, власники
бізнес-імперій і розпорядники людських доль. Але якщо вони без Христа, то їхні
імена Бог записав на піску.
Не випадково, ми не знаємо імені
багатого, який опинився у аду. Лазаря ми знаємо. А багатого, який полишив
Христа, ми не знаємо. Ми знаємо лише, що він укинений на вічні муки до пекла.
Іншого результату у тих, хто покидає Христа, бути не може, бо як промовляє
через Єремію Господь, вони кидають Господа, джерело живої води, тобто джерело
життя.
Але наш Господь – благодатний і
милостивий. Господь не хоче, щоб ми помирали у гріхах. Господь не хоче, щоб
наші імена були списані на піску і щоб ми повіки, безіменні, мучились у пеклі.
Господь хоче, щоб ми жили і, щоб ми мали життя подостатком – повіки віків у Його
Царстві.
І про це знає Єремія. Про це
знають усі пророки та усі віруючі люди. Тож молитва Єремії і молитва усіх
віруючих така: «Уздоров мене, Господи, і буду вздоровлений я». Уздоров мене,
Господи, від моєї духовної недуги – від мого маловірства, від мого недовірства.
Уздоров мене від моїх усіх духовних хвороб, –
молиться Єремія. І Він висловлює упевненість, що він буде уздоровлений.
Так само й молився Давид. Коли
він промовляв у покаянному Псалмі: «Дай почути мені втіху й радість, і
радітимуть кості, що Ти покрушив» (50:10), то він, звісно, визнавав свої
духовні немочі. І Господь дав духовне одужання Давидові. Дав Господь духовне
одужання Єремії і всім, хто до Нього звертався. Так само Господь дає духовне
одужання і вам, любі віруючі брати і сестри. Лишень уповайте на Господа,
моліться до Нього і Він уздоровить вас.
Єремія також молиться: «Спаси Ти
мене, і я буду спасений». Спасти може лише Господь. Тут мова не йде про
порятунок від якихось фізичних нещасть. Хоча Господь може від них теж
порятувати і спасти. Тут мова йде про спасіння набагато більше і спасіння
найголовніше – спасіння для вічного життя.
Юдеї в час Єремії втрачали свою
країну, бо перед тим покинули Господа, свою надію і втратили вічне спасіння.
Тож утрата рідного краю була лише питанням часу. Якби вони довіряли Богові і не
кидали Христа, то Юдеї вони теж би ніколи не втратили. Тож духовне – завжди
головніше ніж будь-яке світське. Якщо є спасіння і Царство Небесне, то буде й
усе необхідне, як про це каже Господь: «Шукайте ж найперш Царства Божого й праведності
Його, а все це вам додасться» (Мт. 6:33). І Апостол Павло каже: «Той же, Хто
Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із
Ним і всього?» (Рим. 8:32).
Тож Єремія молиться про спасіння.
Бо якщо навіть буде втрачений край, то Обіцяний Небесний Край, Царство Небесне,
ніколи не буде втрачений. Єремія
висловлює упевненість, що він буде спасенний, бо Господь – його слава. Не земне
багатство, не храм у Єрусалимі і ніщо на цьому світі, а Господь.
Єремія славить Бога і називає
Його Своєю славою. Він називає Господа своїм Спасителем і уповає на Нього.
Єремія наче бачить Христа, який забирає його неславу і нашу неславу і несе все
це, падаючи під Своїм хрестом, на Голгофу. І там, Син Божий, джерело живої води,
що у спразі куштує оцет, стає неславою за весь світ, за всіх людей.
Там Він, Скеля спасіння, помирає
замість нас, приносячи Себе у жертву, аби наші імена не були списані на піску,
а були записані на небі, яке Він для нас відкриває Своєю смертю і воскресінням,
даруючи Єремії і всім нам прощення гріхів, і виправдання, і вічне життя, і
Царство Небесне.
Все, що ми будуємо в цьому житті,
промине. І коли ми живемо без Христа, коли ми полишаємо Його, коли не маємо
поживи Слова, коли нас не покріплює істинне тіло Христове та Його істинна кров
у Святій Вечері, то ми тоді нагадуємо дітей, які будують замки на піску. Мине
трохи часу, років, або століть, як вже зволить Господь, і в час Його повернення
усе буде знищене, стерте.
Але якщо ми з Христом і Він є
наша слава, і наше джерело живої води, і життя, то вкінці ми увійдемо у радість
і славу Царства Небесного, аби жити в ньому з нашим Царем Христом, нашою надією
і нашою славою повіки віків. Господь каже: «Тіштесь, що ваші ймення записані в
небі!» Славте Христа, любі брати і
сестри, і в усьому уповайте на Нього. Заради Нього. Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса
Христа нехай буде з духом вашим...! Амінь (Гал. 6:18).
Немає коментарів:
Дописати коментар