Цар гряде: проповідь на Вербну неділю

                    ЦАР ГРЯДЕ!

  (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

      Радій вельми, о дочко Сіону, веселись, дочко Єрусалиму! Ось Цар твій до тебе гряде, справедливий і повний спасіння, покірний, і їде на ослі, і на молодім віслюкові, сині ослиці. І вигублю Я колесниці з Єфрема, і коня з Єрусалиму, і військовий лук знищений буде. І народам Він мир сповістить, а Його панування від моря до моря, і від Ріки аж до кінців землі. Також ти, за кров заповіту твого Я пустив твоїх в'язнів із ями, в якій немає води.  До твердині верніться, о в'язні надії! І сьогодні звіщаю: Подвійно тобі поверну! (Захарії 9:9-12). 

Сам Господь миру нехай завжди дасть вам мир усяким способом (2 Сол. 3:16). Амінь. 

      Любі брати і сестри, якби Юдея була вільна за днів земного життя Христа і якби вона була, скажімо, демократичною республікою і якби вибори проводились у Вербну неділю, то хто виграв би вибори, принаймні у Єрусалимі? Слова, які ми чули сьогодні з Євангелія, свідчать на користь Ісуса Христа. Він був би переможцем. Єрусалим проголосував би за Христа! Це змушені були визнати навіть ті, хто Христа ненавидів, фарисеї. «Фарисеї тоді між собою казали: «Ви бачите, що нічого не вдієте: ось пішов увесь світ услід за Ним!» 

      І підстави для торжества в народу були! Відколи Ісус почав проповідувати в Юдеї про грядуще Царство Боже, Він підтверджував Свої слова чудами. Всі чуда Христові свідчили, що Він – Месія, Спаситель і обіцяний Богом Цар Ізраїлю. Останнє чудо Христа, про яке чув весь Єрусалим, бо те чудо відбулось у Віфанії, неподалік від столиці – воскресіння із мертвих Лазаря. 

       Його тіло вже почало розкладатись, але Ісус воскресив Лазаря з мертвих!  Ісус – Месія і давно обіцяний Син Давидів. Маса народу в цьому сумнівів не мала. І ось настала неділя, коли Ісус мав увійти до Єрусалиму.  Про Ісуса говорили. Про Ісуса знали. На Ісуса чекали, і на Ісуса покладали надію. І коли той день настав, то виконалось пророцтво із Захарії, який, будучи ведений Духом Святим, дуже чітко описував Христа-Спасителя. 

      Звертаючись до віруючих, Господь Святий Дух, обіцяв, що вони побачать Свого Спасителя і Царя, Який буде входити в Єрусалим в дуже особливий спосіб. Він не буде їхати на баскому скакуні, з мечем при боці і зодягнутий в кольчугу. Ні, Він – «покірний, і їде на ослі, і на молодім віслюкові, сині ослиці». Саме таким Царем кличе доньку Сіонську, тобто віруючий Єрусалим, радіти пророк Захарія. 

      Радій, донько Сіонська!  Радій, Церкво Старого Заповіту! Бо ось до тебе гряде твій Цар. Він не такий, як мирські царі і тим більше не такий, як представники окупаційної влади.  Вони сповнені несправедливості, бо ти для них нерідна. Вони з тебе знущаються, визискують тебе і тобі ніколи не бачити з ним правосуддя і справедливості. 

      Але до тебе гряде твій істинний Цар. Він – справедливий. В Ньому немає ні краплинка зла. Він любить тебе, бо Він – твій Цар. І хоча Він – істинний Бог, Він – плоть від плоті Твоєї, бо ж Він – також Син Давидів. Він любить тебе і Він повний спасіння. Твоя країна була зруйнована, ти зазнала неволі, донько Сіонська, Церкво Божа, але Він тобі дасть спасіння. 

      Коли Божий Син тієї найпершої Вербної неділі входив до Єрусалиму, то народ вітав Його як Сина Давидового, саме того Царя, про Якого пророкував Захарія. Народ хотів Царя справедливого, повного спасіння і покірного.  Ісус був саме таким Царем. Обіцяне Господом стало реальністю. 

      Проте очікування народу були інші. Вони мріяли про земне царство. Адже, коли вони слухали дальші слова Захарії: «І вигублю Я колесниці з Єфрема, і коня з Єрусалиму, і військовий лук знищений буде. І народам Він мир сповістить, а Його панування від моря до моря, і від Ріки аж до кінців землі», то думали про мир і процвітання в їхньому земному Єрусалимі, який був відбудований з руїн після вавилонської неволі. 

      Коли Господь утішав їх тим, що будуть вигублені колесниці, і коні, і знищений буде меч, то вони думали, що грядущий Цар розправиться з їхніми окупантами. І що ані Рим, ані будь-яка інша ворожа столиця вже не буде загрожувати їхньому рідному Єрусалимові, бо всі вони перестануть існувати, як держави і як будь-яка загроза для їхнього народу. 

      Адже війни вже не буде. Мир буде для всіх народів на землі, а влада Царя простягнеться від Єрусалиму до самого краю землі. Для них це означало відновлення Царства Ізраїлю у кордонах про які вони могли лише мріяти. Це ж вони були тими в’язнями надії, яких закликав Господь вернутись до твердині, тобто до Сіону, до Єрусалиму. 

      Їх не турбував той парадокс, що Цар ішов покірний, а Рим був могутнім, зухвалим і кривавим. Їх це зовсім не турбувало, бо їхній Цар був повний спасіння. А історія Ізраїлю свідчила, що коли Бог воював за них, то не обов’язково навіть було братися за меча і лука. Ісус Христос, Який входив до Єрусалиму одним Своїм Словом міг зруйнувати усіх ворогів і захистити Свій народ. 

      Якби в Єрусалимі тієї найпершої Вербної неділі проводились вибори, то Ісус Христос став би їхнім вибраним Царем. Вони вибрали б тоді Його Собі на Царя. Але через чотири дні після цього славного входу Христа в Єрусалим, коли їм Римська влада організує справжні вибори, вони Христа Царем не виберуть. Вони кричатимуть, що у них немає царя крім римського кесаря. А натомість виберуть собі Варраву. «А той за повстання одне, яке сталося в місті, і за вбивство посаджений був до в'язниці» (Лк. 23:19). 

      Вони відреклися від Христа, бо Він не виправдав їхніх сподівань. Як і не можемо Христа вибрати ми, не будучи перше вибрані Христом і покликані до віри в Христа Святим Духом через Євангеліє. Наша грішна плоть воліє обирати Варраву. Або Варраву, який маскується під Христа. Нам хочеться змін тут і зараз. Грішна плоть хоче змін довкола себе, тим більше не хоче хреста і смерті. 

      Якби ми спитались у нашої плоті, якого саме Христа вона хотіла б мати і вітати у Києві, то я впевнений, що бажання нашої плоті мало відрізнялася б від бажання плоті тих, хто мешкав у Єрусалимі. Проте Господь Святий Дух сьогодні вказує нам на Христа не завойовника, а Христа на ослику, Христа покірного і водночас Христа, повного спасіння. 

      Ось таким Христом-Царем кличе Бог радіти Сіонську доньку – Своїх віруючих людей, Свою Церкву. Бо Христос, звісно міг би Своїм Словом зруйнувати в мить і Рим, і Москву, і всі їхні армії. Проте Божу справедливість можна було задовольнити лише заплатою за гріх. А заплата за гріх, навіть найменший, завжди залишається незмінно високою – смерть. 

      Цар, Який гряде в Єрусалим – справедливий. Він іде, аби виконати справедливість і задовольнити Божу справедливість. А Божа справедливість вимагала жертви – жертви святої і досконалої. Цар, Який любить Свій народ, Цар над царями і Пан над панами, істинний Бог, Який стався людиною, святою, невинною і безгрішною, гряде, аби вчинити найвищу справедливість – віддати Себе Самого у повну і досконалу жертву за всі гріхи людства – за всі ваші гріхи і за всі мої гріхи. 

      Він – повний спасіння, бо те, що Ісус здійснив на хресті, несе спасіння усім без винятку людям. І для цього Цар Сіонської доньки став покірним. Упокорився істинний Бог, аби на Собі зазнати повноту Божої справедливості за наші гріхи і здобути прощення гріхів, і спасіння для кожного з нас.     

      Про це звіщає чудово Апостол Павло, що Ісус Христос: «Бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної... Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім'я, що вище над кожне ім'я» (Фил. 2:6-9). 

      Коли на виборах у преторії стояв закривавлений Ісус, люди не побачили Бога у Його стражданнях і пониженні – Бога-Царя, Який ішов, аби пролити Свою кров за народ. Натомість  вони вибрали розбійника, який був готовий проливати їхню, людську кров. Вони думали, що так здобудуть довго омріяну свободу, а здобули лише прокляття на себе і повну руїну своєї країни, і храму, і столиці. 

      Пророк Захарія промовляв істину, якої юдеї не могли збагнути сповна, радіючи одного дня приходом Христа і палаючи гнівом до Сина Божого іншого дня. Донька Сіонська має радіти своїм Царем, Який приходить у покорі, бо саме так Він здобуває спасіння – через Голгофський хрест. Сьогодні так само – радій донько Сіонська, радій Церкво, бо Цар твій до тебе й сьогодні гряде в покорі, але Він приходить, сповнений спасіння.

       Бо хоча Він промовляє словами нашої людської мови зі сторінок звичайної, на перший погляд Біблії, навіть якщо вона має заломлені краї обкладинки і затерті від частого використання сторінки, - слова Його несуть прощення гріхів, виправдання усім, хто вірує в Христа, спасіння і вічне життя.

       А коли ми дивимось на престол і бачимо там звичайний хліб і вино, то не забуваймо, що Святий Дух кличе нас радіти таким покірним приходом до нас Христа, коли ми у хлібові та вині причащаємось Його істинними тілом і кров’ю, які повні спасіння, грядущого воскресіння і вічного життя.  Цар Христос і далі приходить до нас в покорі. 

      Але як же з іншою частиною пророцтва Захарії про мир і про руйнування усіх ворожих сил аж до кінців землі? Пам’ятаймо, що найбільша наша проблема – гріх, а ворог наш – диявол і його військо. Христове розп’яття, смерть і воскресіння, Євангеліє, яке проповідується вже по всьому світі є ознаками наближення того дня, коли Христос прийде вже не в покорі, а повернеться у славі. 

      Очікуючи на повернення Христа-Царя у славі ми, будучи істинною донькою Сіонською – Церквою Христовою, щодня радіємо Його покірному приходу до нас у проповідуваному Слові, у Святому Причасті, отримуючи спасіння, прощення гріхів і виправдання, здобуті для нас на хресті Голгофи і в перемозі Христового воскресіння, і молячись, як і молилась рання Церква про повернення Христа у славі: «Прийди, Господи Ісусе!» Амінь. 

            Мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі (Фил. 4:7). Амінь.