неділя, 19 квітня 2020 р.

Проповідь на Великдень

                        
       ВОСКРЕСЛИЙ ЦАР ХРИСТОС
        (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Ось стане розумне робити Мій Отрок, підійметься й буде повищений, і височенним Він стане! Як багато-хто Ним дивувались, – такий-то був змінений образ Його, що й не був людиною, а вигляд Його, що й не був сином людським! Так Він здивує численних народів, царі свої уста замкнуть перед Ним, бо побачать, про що не говорено їм, і зрозуміють, чого не чували вони!...  (Ісаї 52:13-15).

            Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (1 Кор. 1:1-3) Амінь.

            Дорогі брати і сестри, є така легенда про одного старого священика, який знайшов гілку терену, яка була настільки  покручена, що нагадувала терновий вінець.  Думаючи про те, що це буде гарна прикраса для вівтаря на Велику П’ятницю, він заніс цей вінець у свою церкву перед службою. А вранці на Великдень він підхопився, згадавши, що так і не забрав ту тернову гілку із вівтаря.  Швиденько побіг він до церкви і, відчинивши двері, із захопленням помітив, що на престолі тернова гілка – терновий вінець укрилась чудесним цвітом.

            Подібне ми чуємо в нашому великодньому тексті зі Старого Заповіту у Св. Пророка Ісаї, який жив за 700 років до Різдва Христового. У Велику П’ятницю ми чули про Слугу, Який страждає. Ми бачимо Царя із терновим вінцем на голові. Ми бачимо, як Його б’ють і як Його ведуть мов ягня на заколення. Царя Христа бачать лише віруючі очі. Царя Христа провіщає лише Слово Боже і Його вірні пророки, Його віддані проповідники.

            Юдейський провід, який віддає Христа на розп’яття цього не бачить. Їм Слово Боже цікавить лише в тих місцях, де воно говорить про їхню винятковість і про те, що Христос, який прийде від юдеїв буде звеличений і пануватиме над усіма народами світу. А Христа Царя упокореного вони не визнають. Він як та покручена тернова гілка, яка лежить край дороги і на яку ніхто не звертає уваги.

            Звісно, що ті юдеї, які очікували на прихід Царя Христа, звертають увагу і на цей текст у Ісаї. Адже тут написано, Який Він, цей Слуга Божий, Христос буде: Він підійметься й буде повищений, і височенним Він стане!  Проте вони пропускають ті слова, які кажуть, що таким Він буде після розп’яття і після смерті. Таким Він буде після воскресіння.

            Власне кажучи, нам теж радісні Великодні піснеспіви можуть більше подобатися, аніж урочисто сумні гімни на пору Великого посту. Нам теж може більше подобатись говорити про грядуще Царство слави, аніж говорити про те, який жахливу владу має далі гріх над людством і про те, що ми теж грішні люди.

            Набагато легше говорити про радісне майбутнє у Христовому Царстві, аніж визнавати власні гріхи та провини перед своїми ближніми: перед членами своєї сім’ї, перед друзями, перед братами і сестрами із нашої церкви. Проте без тернового вінця, без хреста, без гробу не може бути Христа воскреслого. Бог це дуже чітко промовляє і повторює не один раз. Спочатку страждання, хрест, муки, смерть, гріб, а вже потім: воскресіння і слава Небесного Царства.

            Але світ у це не вірує. Ми бачимо римлян, які вдягають терновий вінець на Сина Божого. Ми бачимо, як вони глузують з Ісуса, називаючи Його Царем Юдейським. Ми бачимо вагання  Понтія Пілата, дружина якого має віщі сни від Бога. І ми чуємо насмішки розбійника на хресті та багатьох юдеїв під Ісусовим хрестом.  Вони не розуміють Писання. Гріх засліпив їхній розум. Вони, як буває й ми, керуються логікою цього світу і не розуміють головної місії Отрока-Слуги Божого.

Його місія – у тому, щоб спасти світ від нашої головної проблеми, від гріха. Для цього Він стається людиною і забирає усі до одного наші гріхи на Себе. Усіх їх Він обмиває Своєю святою і невинною кров’ю. За всіх нас Ісус приносить Себе у досконалу жертву на хресті Голгофи. За всіх нас Божий Син помирає. І для всіх нас Він воскресає, аби кожен, хто вірує в Нього, був виправданий і мав вічне життя.

На третій день по смерті хресті виходить наш Спаситель переможцем над смертю із гробу. І з гробу Він виходить зміненим. До Його воскресіння, каже нам Ісая, на Христа дивляться, як на звичайну і навіть просту людину. Чому роздирає на собі ризи первосвященик і обвинувачує Христа в тому, що Він – богохульник, бо називає Себе Богом?  Первосвященик так робить, бо  бачить звичайну людину, а чує таку відповідь на запитання про те, чи Ісус то Христос, чує таке Слово: «Ти сказав... А навіть повім вам: відтепер ви побачите Людського Сина, що сидітиме праворуч сили Божої, і на хмарах небесних приходитиме!» (Лк. 24:63, 64).

Так само й римляни до воскресіння бачать у Христі просту людину. Лише коли у час смерті Божого Сина здригнулись земні стихії і настала темрява по всій землі, римський сотник визнав: «Чоловік Цей був справді Син Божий!» (Мр. 15:39). Римські воїни, які були поставлені стерегти гріб, були упевнені, що вони стережуть гріб звичайно людини. Чи могли вони подумати про те, що станеться на світанку найпершого Великодня? «І великий ось ставсь землетрус, бо зійшов із неба Ангол Господній, і, приступивши, відвалив від гробу каменя, та й сів на ньому.  Його ж постать була, як та блискавка, а шати його були білі, як сніг. І від страху перед ним затряслася сторожа, та й стала, як мертва» (Лк. 28:2-4).

Тепер, коли Христос з’являється перед невіруючим світом чи переслідниками Церкви, вони не бачать Його, як звичайну людину. Коли воскреслий Ісус з’явився Савлові, який був переслідником Церкви, то ось як це сталося: «Коли (Савл) ішов й наближався до Дамаску (щоб там арештовувати тих, хто вірив у Христа воскреслого), то ось нагло осяяло світло із неба його, а він повалився на землю, і голос почув, що йому говорив: «Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?» А він запитав: «Хто Ти, Пане?» А Той: «Я – Ісус, що Його переслідуєш ти. Трудно тобі бити ногою колючку!» А він, затрусившися та налякавшися, каже: «Чого, Господи, хочеш, щоб я вчинив?» А до нього Господь: «Уставай, та до міста подайся, а там тобі скажуть, що маєш робити!» А люди, що йшли з ним, онімілі стояли, бо вони чули голос, та нікого не бачили. 8 Тоді Савл підвівся з землі, і хоч очі розплющені мав, нікого не бачив...» (Дії 9:3-8).  Савл став Апостолом Павлом.

Але до Своїх любих віруючих Ісус з’являється далі у благодаті, у Його невимовній любові. Таким Ісус, наш Господь, з’являється до Марії Магдалини, яка стоїть і плаче біля гробу, бо думає, що Ісус далі мертвий і його тіло просто кудись забрали. Так Ісус з’являється учня за замкненими дверима і благословляє їх миром.

Так Ісус з’являється учням з Еммаусу. Так наш воскреслий Господь промовляє наляканим учням: «Погляньте на руки Мої та на ноги Мої, це ж Я Сам! Доторкніться до Мене й дізнайтесь, бо не має дух тіла й костей, а Я, бачите, маю» (Лк. 24:39).


Так воскреслий Ісус з’являється навіть Хомі, який сумнівається у Його воскресінні і благословляючи усіх Своїх учнів і Хому миром, промовляє: «Простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий!» (Ів. 20:27).

А по Вознесінні Ісус з’являється до Своєї Церкви у Слові і у Таїнстві, потішаючи нас, що наші гріхи прощені, що влада диявола зруйнована, що Христос здобув перемогу над смертю для нас, і нам тепер належить спасіння, воскресіння і вічне життя у Його Царстві. Яка чудова пора Великодня, коли ми вітаємось: «Христос воскрес! Воістину воскрес!» І співаємо: «Христос воскрес із мертвих! Смертію смерть подолав і тим, що в гробах життя дарував!»

Ісая теж радіє Христовим воскресінням. Бо ж Христос дарував життя і йому і всім, хто вірує в Нього. Ісая пророкує про нас. Адже ми не юдеї. Ми розташовані далеко від Юдеї, як і чимало інших народів світу.  Ісая каже, що воскреслий Спаситель «здивує численних народів, царі свої уста замкнуть перед Ним, бо побачать, про що не говорено їм, і зрозуміють, чого не чували вони!...»

Одним із тих народів був наш народ. Як воскреслий Ісус здивує численні народи? Як Він здивував наш народ? Хоча Він – воскреслий Господь і Цар над царями та Пан над панами і хоча Він має повноту влади над усім світом і може в будь-який момент проявити Свою божественну силу, Він дивує народи по-іншому.

Воскреслий Господь посилає Своїх Апостолів і проповідників. Вони – звичайні люди, але вони мають Христове Слово, Євангеліє яке на перший погляд, немічне і навіть лунає як глупство для невіруючого світу. Але як проголошує Апостол Павло, який був Савлом до з’явлення йому розп’ятого і воскреслого Христа: «Я не соромлюсь Євангелії, бо ж вона – сила Божа на спасіння кожному, хто вірує, перше ж юдеєві, а потім гелленові» (Рим. 1:16). І: «Юдеї жадають ознак, і греки пошукують мудрости, а ми проповідуємо Христа розп'ятого, для юдеїв згіршення, а для греків безумство, а для самих покликаних юдеїв та греків Христа, Божу силу та Божую мудрість!» (1 Кор. 1:23, 2).

Саме це Слово Євангелія, євангельська проповідь дивує численні народи і змушує царів замикати уста перед Христом. Колись правителі з язичників, як-от: наші славні князі, Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах, Костянтин Острозький та багато інших володарів будуватимуть церкви та собори, засновуватимуть школи та університети, друкуватимуть Біблії і робитимуть усе, аби Ім’я Христа розп’ятого і воскреслого було вищим понад усі імена на землі.

Ось так діє наш Господь Христос благодаті через Слово і Таїнства. Той Самий наш воскреслий Господь, якого бачить Апостол Іван на острові Патмос і ділиться з нами побаченим: «Я побачив сім свічників золотих; а посеред семи свічників Подібного до Людського Сина, одягненого в довгу одежу і підперезаного по грудях золотим поясом. А Його голова та волосся білі, немов біла вовна, як сніг; а очі Його немов полум'я огняне. А ноги Його подібні до міді, розпалені, наче в печі; а голос Його немов шум великої води. І сім зір Він держав у правиці Своїй, а з уст Його меч обосічний виходив, а обличчя Його, немов сонце, що світить у силі своїй. І коли я побачив Його, то до ніг Йому впав, немов мертвий. І поклав Він на мене правицю Свою та й промовив мені: Не лякайся! Я Перший і Останній, і Живий. І був Я мертвий, а ось Я Живий на вічні віки. І маю ключі Я від смерти й від аду» (Об. 4:12-18).

Для нас Він Своїми ключами закрив смерть і ад і відчинив Царство Боже для життя в ньому навіки віків. Бо Христос воскрес із мертвих! Смертію смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував!  Христос воскрес! Воістину воскрес! Амінь.

Христос воскрес! Воістину воскрес!


Та я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу, сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі... (Йов 19:25-27).


ХРИСТОС ВОСКРЕС!  ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!

Любі брати і сестри!

Зичу Вам благословенного і радісного святкування Великодня!  Це свято  набуває ще більш особливого значення у світі, який наляканий кількістю смертей від моровиці ХХІ століття. Але навіть посеред великих бід, болю, ізоляції і страждань ми можемо сміливо утверджувати Великоднє проголошення праведного Йова: «Та я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу, сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі...» Ніщо не може відібрати від нас оптимізму, бадьорості і радості.  Бо Христос воскрес!  Воістину воскрес!


У Христі Ісусі, нашому живому Викупителі та Богові,

+ В’ячеслав Горпинчук,

Єпископ Української Лютеранської Церкви

субота, 18 квітня 2020 р.

Велика Субота

    
Спомин про Велику Суботу охоплює спочинок нашого Господа в гробі та Його сходження в пекло. Проте сходження у пекло не є глибиною Христового пониження, а радше демонстрацією Його цілковитої перемоги над смертю. Цей день забирає нас із глибин найбільшого смутку і переводить до відлюдного місця роздумів про Христові Страждання, і до святкування перемоги, коли ми очікуємо, як у Великдень Христове воскресіння засяє у всій своїй славі.


Молитва на Велику Суботу:
Боже!  Ти вчинив, аби ця найсвятіша ніч засяяла славою воскресіння Господнього. Вбережи нас в духові усиновлення, якого Ти нам дав, аби ми оживлені в тілі та душі, могли служити Тобі у всякій чистоті; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

пʼятниця, 17 квітня 2020 р.

Проповідь на Велику П'ятницю

                  
ЗВЕРШИЛОСЬ!
     (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

            Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (1 Кор. 1:1-3) Амінь.

            Дорогі брати і сестри, про що ми думаємо або говоримо, коли чуємо сьогоднішні слова із Євангелія? Що ми, бува, чуємо від інших людей про Велику П’ятницю?

Думки наші можуть бути дуже різними. Інколи ми чуємо лише співчуття і оплакування Христа, Якого б’ють у первосвященика, бичують і надягають терновий вінець у Понтія Пілата; закривавленого Сина Божого, Який падає під тягарем хреста, що його несе Він на Голгофу і Який страждає від невимовних мук розп’яття на Голгофі. Такі думки великої користі не принесуть.

Бо тоді ми нагадуємо дівчат і жінок із Єрусалиму, які оплакують Христа, Якого ведуть на розп’яття. І ми повинні пам’ятати відповідь Сина Людського: «Дочки єрусалимські, не ридайте за Мною, за собою ридайте й за дітьми своїми! Бо ось дні настають, коли скажуть: Блаженні неплідні, та утроби, які не родили, і груди, що не годували... Тоді стануть казати горам: Поспадайте на нас, а узгір'ям: Покрийте нас! Бо коли таке роблять зеленому дереву, то що буде сухому?» (Лк. 24:28-31).

А інколи ми чуємо нарікання на Юду, на те який він великий нечестивець і зрадник. Кому у такий день подобається говорити про зраду юдеями свого істинного Царя і Бога. Такі думки теж користі нікому не принесуть: ані тим, хто їх озвучує, ані тим, хто до них прислуховується.

Бо ті думки насправді не про Велику П’ятницю і не про Христа, а про нечестивість Юди чи юдеїв, які Христа видали на розп’яття. Якщо нам подобається осуджувати  у цей день чи то Юду Іскаріота, чи то невіруючих юдеїв у смерті Христа, ми нагадуємо тоді людей, які носять рукавички, як їх зараз, у пору карантину та моровиці, часто носимо ми, роблять своїми руками у рукавичках якесь зло, а потім засуджують рукавички за скоєний злочин чи гріх.

Адже Христос покараний за гріх. Бачите Христові страждання? Бачите, як Його мучать? Бачите Його кров? Бачите Його агонію на хресті Голгофи? Ви бачите гнів Божий! Якщо Божий гнів виливається так на Його Улюбленого Сина, що на Себе забрав наші гріхи, то як Божий гнів буде виливатись не нерозкаяних грішників у Останній День, у день, який ще справедливо для грішників називається Страшним Судом? Хай жах перед гріхом наповнює наші серця, любі брати і сестри.

Але Христос, Божий Син помирає за наші гріхи. Як написано: «Направду ж Він немочі наші узяв і наші болі поніс, а ми уважали Його за пораненого, ніби Бог Його вдарив поразами й мучив... А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено!» (Іс. 53:4, 5). Це ми винні у муках Божого Сина. Це ми винні у розп’ятті і смерті Ісуса Христа.

Послухайте, як Апостол Петро проповідує до юдеїв у День П’ятидесятниці: «Ото ж, нехай ввесь Ізраїлів дім твердо знає, що і Господом, і Христом учинив Бог Його, Того Ісуса, що Його розп'яли ви!» (Дії 2:36). Ісуса розп’яли римляни. Хоча видали Ісуса римлянам юдеї, все-таки мучили Господа римляни, терновий вінець йому надівали римляни і руки та ноги до хреста прибивали Йому римляни, Апостол Петро юдеїв називає тими, хто розіпнув Господа. І вони тоді розкаюються та промовляють: «Що ж ми маємо робити, мужі-браття?» (Дії 2:37). Так само каятись повинні і ми. Бо коли ми дивимось на те, як Христа мучать, як прибивають Його руки до хреста, то ми маємо бути впевнені, що це – наших рук діло.

Не Ісус заслужив ці страждання, а ми – кожен із нас. Це нас слід було допитувати у первосвященика і будьмо впевнені, нас було би в чому обвинуватити на тисячу справедливих вироків. Але Ісус забирає усі наші переступи на Себе. Це нас слід було бити по щоках і нас слід було бичувати і те бичування було б ще малою карою за наші злодіяння перед Богом і нашими ближніми. Так само, як це на нас слід було вилити весь Божий гнів.

Лишень замислімось про наші гріхи. Не ставмося до цього легковажно так наче згрішити – це як просто вдихнути повітря, а розкаятись – наче зітхнути. Пам’ятаймо, що «заплата за гріх смерть» і визнаваймо разом із царем Давидом: «Свої беззаконня я знаю, а мій гріх переді мною постійно. Тобі, одному Тобі я згрішив, і перед очима Твоїми лукаве вчинив, тому справедливий Ти будеш у мові Своїй, бездоганний у суді Своїм. Отож я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя» (Пс. 50:5-7).

            Як і молімось до Бога, аби Господь зі своєї благодаті пом’якшував наше серце, аби наше каяття і міркування про Христові страждання не були простим промовлянням слів, а щирим визнанням нашої причетності до того, що Христові було завдано таких мук. Співаймо наші чудові гімни на пору Великого посту, бо вони – Слово Боже покладене на музику.

            А в кінці пам’ятаймо, що Господь Христос забрав усі наші гріхи на Себе. Лише Він може дати їм раду, а більше ніхто. Тож не вагаймося передавати наші гріхи на Сина Божого, аби наше сумління нас не мучило і аби диявол нас ніколи не атакував. Адже Син Божий забирає усі провини з нас і кладе їх на Себе. Як ми сьогодні чули в Ісаї: «Усі ми блудили, немов ті овечки, розпорошились кожен на власну дорогу, і на Нього Господь поклав гріх усіх нас!» (53:6). І як каже Апостол Павло, що Христа, Який: «не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою праведністю в Нім!» (2 Кор. 5:21). І як нас потішає Апостол Іван: «Кров Ісуса Христа, (Божого) Сина, очищує нас від усякого гріха» (1 Ів. 1:7).

            Ми бачимо, що на Сині Божому, нашому Господі Христі, наші гріхи залишатися не можуть. Вони поглинаються Його воскресінням і хоча на Ньому є нагадування про Його розп’яття, однак Його воскресіння свідчить, що жоден гріх не залишається неочищеним Його святою і невинною кров’ю. Жоден гріх не залишається непрощеним. Жоден гріх не залишається на Христові, Який «був виданий за наші гріхи, і воскрес для виправдання нашого» (Рим. 4:25).

            Ісус любить нас і все Він зробив із любові до нас. Іншого способу спасти нас від гріха не було. Тож дякуймо Христові, споглядаймо Його любляче серце, горнімося до Нього у Святій Вечері і виконуймо Його поклик: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою!» (Мт. 11:28). Христос дає нам спокій і мир, і запевнює нас про Свою божественну любов, про Свою благодать.

            Тепер ми прощені тим прощенням, яке здобув для нас Божий Син Своєю великою жертвою на хресті Голгофи і ми тепер – вороги гріха, бо ми знаємо, що Бог не карає нас, а любить. І ми любимо Бога. І знаємо, що Його любов до нас ніколи не перестає. Ця любов не перестає у час нашої радості. І ця любов не перестає у час нашої біди, цієї моровиці чи страждань. Та й що таке наші страждання і навіть сама смерть у порівняння зі стражданнями і смертю святого Божого Сина на хресті?

            Як сильно нас Бог полюбив і любить невпинно нині, коли ми ще живемо в цьому світі і Він потішає нас щоразу показуючи нам хрест Христів і запевнюючи, що наше прощення звершилось і що воно повне, і що ми Його діти.  А ми, будучи дітьми Божими, є ворогами і гріха, і пороків, і всіх поганих звичаїв і звичок. Христос помер за наші гріхи і воскрес для виправдання нашого. Ми тепер – Христові. «А ті, що Христові Ісусові, розп'яли вони тіло з пожадливостями та з похотями» (Гал. 5:24).  І як каже Апостол Петро: «Отож, коли тілом Христос постраждав за нас, то озбройтеся й ви тією самою думкою, бо хто тілом постраждав, той перестав грішити» (1 Петр. 4:1). Заради Христа.  Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь.

четвер, 16 квітня 2020 р.

Проповідь на Чистий Четвер

         
ІСТИННЕ ТІЛО ТА ІСТИННА КРОВ
         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Бо прийняв я від Господа, що й вам передав, що Господь Ісус ночі тієї, як виданий був, узяв хліб, подяку віддав, і переломив, і сказав: «Прийміть, споживайте, це – тіло Моє, що за вас ломається. Це робіть на спомин про Мене!» Так само і чашу взяв Він по Вечері й сказав: «Ця чаша – Новий Заповіт у Моїй крові. Це робіть, коли тільки будете пити, на спомин про Мене! Бо кожного разу, як будете їсти цей хліб та чашу цю пити, смерть Господню звіщаєте, аж доки Він прийде». Тому-то, хто їстиме хліб цей чи питиме чашу Господню негідно, буде винний супроти тіла та крови Господньої! Нехай же людина випробовує себе, і так нехай хліб їсть і з чаші хай п'є. Бо хто їсть і п'є негідно, не розважаючи про тіло, – той суд собі їсть і п'є! Через це поміж вами багато недужих та хворих, і багато-хто заснули. Бо коли б ми самі судили себе, то засуджені ми не були б. Та засуджені від Господа, караємося, щоб нас не засуджено з світом (1 Коринтян 11:23-32).

            Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (1 Кор. 1:1-3) Амінь.

            Дорогі брати і сестри, в Англії, у Вестмінстерському аббатстві понад 500 років тому, придворний розгубився, бо під час промови велемовного і красномовного проповідника,  не міг знайти в натовпі короля Генріха V, який заходив був із ним разом до церкви. Придворний почав розшукувати свого короля і незабаром знайшов його у тихій частині будівлі, де було всього декілька людей, які причащалися Господньою Вечерею.

            Коли придворний спитався у свого короля, чому той не слухав такої цікавої проповіді посеред великого натовпу перед кафедрою, король йому відповів: «Я волію радше зустрітись із своїм Другом особисто, аніж чути як хтось про Нього лише говорить». Як часто такими зустрічами, на жаль, нехтують, зокрема ті, що про Христа можуть багато говорити! Є чимало таких церков, де Господню Вечерю святкують або один раз на місяць або через тиждень, або двічі на місяць.

            А деякі церкви взагалі вважають, що Святу Вечерю слід давати Божим людям чотири рази на рік, бо так, мовляв, навчав доктор Мартін Лютер. Доктор Лютер справді говорив про причащання істинними тілом і кров’ю Христовими чотири рази на рік. Мартін Лютер писав у передмові до Малого Катехізису: «Хто не шукає чи не прагне Таїнства принаймні чотири рази на рік, то такого треба боятися, як людини, що зневажає Таїнство і не є християнином, так само як і не є християнином той, хто не вірує в Євангеліє, або не чує його».

            Іншими словами, якщо ти не причащаєшся принаймні чотири рази на рік, то ти вже навіть не християнин. Ти – невіруюча людина. Ти не прагнеш споживати тіло Христове. Ти не прагнеш пити Його кров. Ти наче людина, що помирає – її їжа теж не цікавить. Тож так само дія і людина, що перебуває в стані духовної смерті. Їй не хочеться спілкуватись із Богом. І тим більше не хочеться їй споживати небесний скарб.

            Але навіть, якщо ми причащаємось декілька разів на місяць, то як ми тоді можемо уникати не лише величний дар істинних тіла та крові Христових, але і Його прямий Заповіт – причащатися завжди, коли Церква має спомин про Ісуса, тобто, коли вона має святий день, незважаючи на те, в який день тижня вона збирається. «Це робіть на спомин про Мене», – каже наш розп’ятий і воскреслий Господь.

            Сьогодні ці слова нам нагадує Христів Апостол, Павло. Заповіт про Святу Вечерю він отримав не від звичайних віруючих, і навіть не від інших Апостолів. Заповіт про Святу Вечерю Апостол Павло отримав безпосередньо від Господа Христа. Апостол ставить на цьому наголос для християн у Коринті, до яких звернене це Послання Апостола і для всіх християн, бо християни в Коринті мають неправильне уявлення про Святу Вечерю, як і ми можемо мати неправильні уявлення про те, що наказував Господь, коли дозволимо вручатись у вкрай важливі справи Церкви фальшивим учителям або й навіть нашому розумові і людській логіці.

            Ні Святу Вечерю запровадив Господь. Це Його Заповіт, а Заповіт, як відомо ніхто не має права скасовувати або й навіть змінювати. Тим більше ніхто не має права цього робити щодо Заповіту Сина Божого. Бо Христів Заповіт - це Заповіт, який перевершує Старий Заповіт і дає нам усі благословення, які здобув для нас Господь Христос.        

            Господь запроваджує Свою Вечерю не для Самого Себе, а для Церкви, для всіх віруючих у Нього. Наш Господь, каже Апостол: «ночі тієї, як виданий був, узяв хліб, подяку віддав, і переломив, і сказав: «Прийміть, споживайте, це – тіло Моє, що за вас ломається. Це робіть на спомин про Мене!»  Господь не каже: «Цей хліб символізує Моє тіло», як і не каже Він: «Ось цей хліб перетворюється або преосуществляється на Моє тіло».

            Ці дві помилки властиві багатьом християнським спільнотам. Одні не можуть збагнути, як хліб може бути правдивим тілом Ісуса. А інші вважають, що раз уже є правдиве тіло Ісуса, то хліба вже більше у Таїнстві не існує. Перша помилка гірша за другу, бо, керуючись людською логікою, повністю заперечує Заповіт Божого Сина. Друга, у намаганні благочестя, перекручує Боже Слово і противиться тому, що промовляє Божий Син і Апостоли.

Апостол Павло, наприклад навчає: «Чаша благословення, яку благословляємо, чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового?» (1 Кор. 10:16). Для Апостола все чітко і зрозуміло. Вино – спільнота крові Христової, а хліб – спільнота Христового тіла. У Таїнстві залишається і вино, і хліб. Водночас в Таїнстві є кров Христова і Христова кров. 

Для Апостола ніяких символів не існує. Все реальне. Істинний хліб та істинне тіло Христове. Істинне вино та істинна Христова кров. Так само нікуди хліб і вино не зникають і ні на що вони не перетворюються. Свята Вечеря не магічний ритуал і не жертвоприношення, навіть не безкровне жертвоприношення. Це, як сповідує наша Літургія Св. Івана Золотоустого –  велика Тайна Тіла і Крові Господа нашого Ісуса Христа. 

І ця Тайна діється заради нас, любі брати і сестри. Господь про це теж дуже чітко промовляє: «за вас ломається». В Євангелії від Св. Луки Він каже про Свою кров: «за вас проливається». Маємо хліб, але хліб за нас не ламається, ламається не символ тіла Христового, а тіло Христове за нас, тобто за наші гріхи і провини. Не вино проливається за нас, а за нас, тобто за наші гріхи, проливається Христова кров.  Не символ крові, а істинна кров Христова. 

Однак ми споживаємо хліб, а з ним, в ньому і під виглядом його істинне тіло Христа. Ми п’ємо вино, а з вином, у вині і під виглядом вина п’ємо істинну кров Христову.  А з ними ми причащаємось і тим, що вони приносять для нас: прощення гріхів, а отже і всі благословення, які даються разом із прощенням гріхів: спасіння, воскресіння і вічне життя.

Коли ми споживаємо тіло Христове, коли ми п’ємо Його кров, ми звіщаємо Його смерть на хресті. Тобто ми проголошуємо нашу віру в те, що наш Господь помер за наші гріхи і приніс повну жертву за всі наші провини. Ми проголошуємо, що Син Божий здобув для нас прощення гріхів і спасіння. І ми це будемо робити, допоки наш Спаситель не повернеться Останнього Дня у славі, аби воскресити нас із мертвих і дати нам вічне життя у Його Царстві.

У той день припиниться святкування Господньої Вечері, адже нам тоді вже не потрібне буде прощення, бо тоді ми отримаємо безгрішні, досконалі тіла. Ми будемо з Господом і з усіма віруючими в Христа – воскреслими святими – жити у раю повіки віків. Ми будемо славити Господа за спасіння, але причащатися Його тілом і кров’ю вже не будемо, бо нині, як каже трохи далі Апостол Христа і Царство: «бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці, але потім обличчям в обличчя» (1 Кор. 13:12).

А до того часу люблячий Господь, розп’ятий і воскреслий Христос, далі дає нам Своє істинне тіло та Свою істинну кров, аби торкатися нас, аби причащати нас Собою і покріплювати нас Собою Самим. Ця Свята Вечеря наче запевнює нас і в тому, що істинний Божий Син далі залишається істинним Сином Людським, Який після воскресіння промовив був до Своїх учнів: «Погляньте на руки Мої та на ноги Мої, це ж Я Сам! Доторкніться до Мене й дізнайтесь, бо не має дух тіла й костей, а Я, бачите, маю» (Лк. 24:39).  Навіть, коли у нашому воскресінні Церква перестане святкувати Господню Вечерю, Людиною наш Бог ніколи бути не перестане.

Тим більше Його тіло і Його кров завжди перебувають з нами у Святій Вечері. Ми причащаємось у вірі і отримуємо прощення гріхів і спасіння. Проте, хто споживає Святу Вечерю у невірстві, тобто не вірує, що в ній присутні істинні тіло та кров Христа, той причащається негідно і стає винним супроти тіла та крові Господніх. Такий грішить і замість благословення, отримує Божий суд.

Деякі спільноти навчають, що невіруючі нічого не отримують із Господньої Вечері. Вони обманюють. Невіруючі, як ми чуємо сьогодні з уст Христового Апостола, отримують суд. Якщо віруючі прагнуть причаститися тілом і кров’ю Христовими, бо це Причастя несе Божу благодать, Божу любов, прощення гріхів, спасіння і вічне життя, то невіруючим слід остерігатися Святої Вечері, як великого гріха.

Апостол кличе кожну людину, яка збирається іти до Святого Причастя, випробовувати себе. Яким має бути це випробування? Насамперед, звісно, це випробування, чи ми віруємо, що у Святій Вечері ми причащаємось істинними тілом і кров’ю Христовими на прощення наших гріхів?  Якщо хтось не вірує в реальну присутність тіла та крові Христових і не вірує у слова Христа, що вони приносять прощення гріхів, то Причастя слід уникати. 

Кожен повинен випробовувати сам себе, бо ніхто з нас не може заглянути в серце іншої людини. Це може зробити лише Бог. І коли хтось приходить до Святої Вечері без такої віри, такий негідний, такий грішить і за свій гріх понесе заплату, яку визначить Господь, Який на обличчя не дивиться. Через це в громаді у Коринті, каже Апостол є «багато недужих та хворих, і багато-хто заснули». Хай ці слова пробуджують усіх нас до серйозного ставлення до цього чудесного Таїнства.

Підступаймо до нього з розкаяними серцями із серцями, що шукають втіхи, прощення гріхів і ми у цій Святій Вечері отримаємо їх через нашу особисту зустріч із нашим Другом і Господом, і Спасителем. Зустріччю на банкеті, на якому Він живить, покріплює, прощає і благословляє нас особисто Своїми істинними тілом і кров’ю. І з ними дає істинне прощення гріхів, істинне спасіння та істинне вічне життя. А нині, у час цієї моровиці, покріпляй Господи тих, хто не може прийти до Твоєї Вечері Словом Твоїм. Будь завжди посеред нас, Господи Ісусе!  Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь. 

понеділок, 13 квітня 2020 р.

Святий Тиждень

   
     Входом Господнім до Єрусалиму (Вербною неділею) розпочався Святий або ж Страсний Тиждень, упродовж якого ми згадуємо урочистий в’їзд Господа Ісуса Христа на віслюкові до Своєї земної столиці, запровадження Святої Вечері, останні дні служіння і життя Спасителя перед Його розп'яттям на Голгофі за наші гріхи. Завершується цей тиждень Великою Суботою після якої настає Воскресіння нашого Господа Ісуса Христа із мертвих і починається нова епоха у житті Божої Церкви.  У ці дні ми пам'ятаємо, що не політики, не природа, не диґвол і не світ контролюють усе в цьому житті. Все й далі перебуває під контролем Божим. Бог усе чинить нам на добро. "Знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре" (Римлян 8:28).

неділя, 12 квітня 2020 р.

Проповідь на Вербну неділю

                       
РАДІЙ ВЕЛЬМИ, ЦЕРКВО!
                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Радій вельми, о дочко Сіону, веселись, дочко Єрусалиму! Ось Цар твій до тебе гряде, справедливий і повний спасіння, покірний, і їде на ослі, і на молодім віслюкові, сині ослиці. І вигублю Я колесниці з Єфрема, і коня з Єрусалиму, і військовий лук знищений буде. І народам Він мир сповістить, а Його панування – від моря до моря, і від Ріки аж до кінців землі (Захарії 9:9, 10).

            Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Фил. 1:2) Амінь.

            Дорогі брати і сестри, що було б у Єрусалимі, якби тієї найпершої Вербної неділі, засурмили сурми, забили барабани і в місто увійшов Ісус Христос, як могутній цар Ізраїлю у супроводі непереможної армії із могутніх велетнів і ангелів небесних? Тоді, напевно, у лави перших тих, хто вітав би такого месію, стали б ті, що донині шукали способів убити того Месію, Який був обіцяний Богом і прийшов до Свого народу.

            Тоді фарисеї і первосвященики і не закривали б рота віруючим людям, а стали б у почет могутнього царя і воїна, верховного головномандувача небесного війська, який прийшов прогнати римлян і всіх інших окупантів. Вони йшли б як почесна варта біля такого царя і до нього не підпускали б простих смертних, як це робиться часто тоді, коли навіть земні президенти опиняються на вулицях своїх міст і країн.

            О, як би тоді первосвященики і фарисеї доводили б свою відданість такому месії! Вони один перед одним вишукували б способів, аби йому сподобатись та в перспективі допомагати йому збирати данину з народів, перерозподіляти її і керувати усіма іншими ізраїльтянами, юдеями. І не лише ними, але й поганами – усіма народами світу.  Якби ж то такий месія заходив у брами Єрусалиму тієї найпершої неділі! Але вони не вірували в Христа. Вони відкидали послання Святого Духа. Вони були сліпими читцями Слова.

            Втім такі сподівання на месію мали не лише первосвященики і фарисеї. Іван і Яків та їхня мати мали не інші плани та сподівання. Вони навіть спробували вести сепаратні перемовини з Ісусом, аби у час відновлення Царства, один з них був першим замом Христа-Царя, а інший другим. Інші десятеро учнів ображаються на Івана та Якова не через те, що вони захотіли бути замами Христа і великими панами в Ізраїлі.

            Інші десятеро учнів ображаються на Івана та Якова через те, що вони вели сепаратні перемовини, поза рештою учнів, які теж хотіли би панувати не лише над Ізраїлем, але й над цілим світом. А якби ми були на місці учнів, чи ми не мріяли б про могутню державу із праведним царем-чудотворцем, жити під владою якого було б щастя? Чи нам не хотілося б подолати усіх наших ворогів, прогнати ворога та окупанта з наших рідних земель і повернути усе втрачене? Чи нам не хотілося б миттю зупинити нинішню епідемію і ніколи не хворіти?

            Хтось може сказати: «Це – природні бажання». Так, звісно, це природні бажання. Адже ми живі люди. Але коли ми хочемо раю в грішному світі, то ми забуваємо про те, чому ми втратили рай на землі. Ми забуваємо Бога. І ця причина – гріх. Апостол Павло нагадує нам про прабатьківський гріх, про гріх Адама: «Як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили» (Рим. 5:12).

Гріх мечем не знищиш. Меч може знищити людину і країну, але гріх у світі меч не знищить. Закон і меч можуть стримати певні гріхи, але гріх вони ніколи не знищать. Бажання панувати над іншими – природне для гріха. Тож якби месія ішов, аби забезпечити панування грішного Ізраїлю над світом, фарисеї і первосвященики вітали б його першими. Вони забули Бога. А багато-хто з них Бога ніколи й не знали.

Бо якби вони знали Бога, то чули б Його голос, який промовляв за чотириста з лишком років до найпершої Вербної неділі через пророка Захарія: «Радій вельми, о дочко Сіону, веселись, дочко Єрусалиму! Ось Цар твій до тебе гряде, справедливий і повний спасіння, покірний, і їде на ослі, і на молодім віслюкові, сині ослиці». І вони безперечно звернули б увагу на слова не лише про радість, яку буде мати віруючий люд Юдеї, але й на те, яким саме має бути обіцяний Богом Цар.

Захарій пророкує Христа, Який буде справедливим. Захарій бачить Месію, Який повний спасіння. Він не йде з мечем, ані з луком, ані з якою іншою зброєю, аби когось судити і вбивати. Ні, мета Його приходу інша. І вона не полягає в тому, аби дати панування над світом єврейському народові, який Ісус дуже любить. Його мета – усправедливити євреїв і всі народи землі, і дати євреям і всім народам землі спасіння. 

Свою мету і місію Божий Син чудово підсумовує у нічній розмові із Никодимом: «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:16, 17). 

Ось яку справедливість несе Божий Син – не справедливість мирську, яка часто полягає у зведенні рахунків між країнами та народами та окремими людьми. Божий Син несе ту справедливість, яка зведе рахунки між Богом і людством. Ісус іде, аби виконати доньці Сіону і доньці Єрусалиму, Божим людям, Церкві Старого і Нового Заповітів найвеличнішу справедливість – на Себе забрати усі до одного наші гріхи та провини. 

Ісус – справедливий. Він – праведний. Його немає в чому обвинуватити. Йому немає навіть за що просто докорити. І Він несе справедливість. Іван Христитель буде показувати Ісуса Христа і промовляти: «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!» (Ів. 1:29). Ісус не лише забирає на Себе усі до одного гріхи людства. Він приносить Себе Самого в жертву за ці гріхи. Ось де найвища справедливість!  Бог стається людиною і помирає за всіх людей, за вас і за мене!

Христова жертва принесена за всі гріхи світу. Ісус помер за кожного з нас. Його жертва настільки покриває усі гріхи світу, що Апостол Павло проголошує: «Де збільшився гріх, там зарясніла благодать, щоб, як гріх панував через смерть, так само й благодать запанувала через праведність для життя вічного Ісусом Христом, Господом нашим» (Рим. 5:20, 21). Христової благодаті, Христової жертви завжди більше від наших гріхів. Ось такий справедливий Цар входить у Єрусалим тієї найпершої неділі.

Ісус – повний спасіння. Ісус не помер, аби стати і бути нашим Суддею. Послання про те, що Ісус – жорстокий Суддя лунає дуже часто. Але це послання не від Бога. Ісус входив у Єрусалим, щоб померти на хресті не для того, аби бути нашим Суддею. Він і так є Суддя споконвіку. Адже Він – вічний Бог і Бог справедливий. І Він дає пізнати Свої суди.

Але Ісус вдовольняє Своєю жертвою Божу справедливість щодо наших гріхів не для того, аби нас судити. Ісус Христос, як сповідує Апостол Павло: «був виданий за наші гріхи, і воскрес для виправдання нашого» (Рим. 4:25). Ісус – не Суддя для віруючих. Для нас Він повний спасіння. Слова пророка Захарія звернуті до віруючих людей. Ісус помер за гріхи цілого світу. Ісус дає спасіння кожному, хто в Нього вірує. Кожен віруючий виправданий в Ім’я Ісуса. 

Якби Ісус до нас ішов як Суддя, то Захарій бачив не би покірного Царя на віслюкові, а розгніваного Царя-месника на баскому коні або на колісниці від якого втікають урозтіч вороги. Але Захарій бачить Того Ісуса, Який входить у Єрусалим, їдучи на віслюкові. Ісус – покірний. Він іде послужити усім нам. Він приходить без видимої слави, без помпезності, без якихось царських відзнак. Він не намагається справити враження про те, наскільки Він могутній. 

Його слова, Його діла, Його чуда, звісно, свідчать про те, що Він – Бог. Але Христова поведінка, Його одяг, Його ставлення до ближніх, до всіх без винятку людей свідчать про Його покірність і лагідність. Коли на Нього дивились ті, хто Його не знав, то вони бачили звичайного юдея. Можливо, хтось бачив простого пастуха, а хтось рибалку. 

Тож і в Єрусалим Він прибуває на віслюкові. Бо Він іде, як наш Спаситель і як наш Цар, Який «прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох!» (Мт. 20:28). Невіруючий світ цього не бачить, як і не бачать цього лицеміри в богослужебних шатах. Але це бачить віруючий Єрусалим, тобто ті в Єрусалимі, що чекають на прихід Христа-Царя і вітають Його, як обіцяного Сина Давидового і Спасителя світу. Хоча навіть і вони, славлячи Христа і Бога, ще не розуміють повноти того, що означає цей Цар, Який їде на віслюкові, аби здійснити надзвичайне і жертовне служіння для цілого світу.  

Ісусом радіє Єрусалим і радіємо з усіма віруючими й ми. Захарій бачить цю найпершу Вербну неділю і проголошує далі, що Царство Його не буде поширюватись силою, а винятково проповіддю Євангелія. Єрусалим і Єфрем, тобто Юдея і Ізраїль, які колись були одним царством, а потім розділились на два, не повинні надіятися на Христа, Який буде їхнім воєводою, а вони мечем і колісницями будуть служити Йому і завойовувати собі інші народи. Ні, Захарій чітко каже, що Бог знищить військову міць і Єрусалиму і Єфрема. 

            Сила істинного Ізраїлю, тобто Церкви Христової буде в іншому. Цар Христос буде не воєнним провідником, а миротворцем. Ісус здобуває для нас мир із Богом і Він цей мир для нас звіщає. Він звіщає мир усім народам. Христове Євангеліє проповідується по всьому світові. Господь хоче, аби всі люди спаслися, мали мир з Богом і воскресли до вічного життя у Його Царстві.

            Як написано: «У Христі Ісусі ви, що колись далекі були, стали близькі Христовою кров'ю. Він-бо – наш мир, що вчинив із двох одне й зруйнував серединну перегороду, ворожнечу, Своїм тілом, Він Своєю наукою знищив Закона заповідей, щоб з обох збудувати Собою одного нового чоловіка, мир чинивши, і хрестом примирити із Богом обох в однім тілі, ворожнечу на ньому забивши. І, прийшовши, Він благовістив мир вам, далеким, і мир близьким» (Еф. 2:13-17).

            Ось так виконалось пророцтво Захарія. Воно виконалось у ту найпершу Вербну неділю. І виконується воно й нині, коли ми чуємо Євангеліє Христове, коли причащаємось істинними тілом і кров’ю Сина Божого у Святій Вечері.  Воно виконається повністю у Останній День, коли наш розп’ятий і воскреслий Спаситель, Ісус Христос повернеться у славі, і Його пануванню, яке нині триває благодатно у серцях віруючих – Його пануванню у славі не буде меж по всьому світові і старому, і новому – в якому вже не буде ні гріха, ні болю, ні смерті. А буде лише вічна радість і блаженство. Радій вельми, Церкво! Ось Цар твій до тебе гряде у благодаті: у Слові і Таїнстві. Радій вельми, Церкво! Настає ось день, коли Цар твій до тебе прийде у славі і дасть тобі вічне життя у Своєму Царстві. У Христі. З Христом. І заради Христа. Амінь.

Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 4:23).

вівторок, 7 квітня 2020 р.

Тривалість цілющого впливу Хрищення

    
     Цілющий вплив Хрищення триває упродовж усього життя людини на цьому світі, фактично - аж до життя вічного (Марка 16:16). Так само, у Хрищенні ми народжуємось знову, аби бути спадкоємцями вічного життя за надією (Тита 3:7; пор. Ефесян 5:26, 27). Вона справді починається в цьому житті, але повністю справдиться у житті прийдешньому. І найсолодша втіха воістину полягає в тому, що упродовж усього життя Хрищення є для нас знаком дуже міцного союзу та публічним свідченням про те, що ми стали співучасниками Христових заслуг таким чином, що завжди можемо знаходити в них та отримувати з них постійну втіху так само, як Павло втішає галатів одного разу отриманим Хрищенням тоді, коли вони розкаялися... (Галатів 3:27). 

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства

понеділок, 6 квітня 2020 р.

День Св. Лукаса Кранаха і Альбрехта Дюрера, художників

    
    
Сьогодні ми дякуємо Господу за двох митців: Лукаса Кранаха (1472-1553 р. р.) і Альбрехта Дюрера (1471-1528 р. р.). Лукас Кранах був близьким другом Мартіна Лютера і визначним художником-портретистом. Він також прославився вівтарними полотнами та різьбою по дереву. Альбрехт Дюрер, мешканець Нюрнберга, який був найбільш ученим із художників епохи Відродження, палко підтримував Мартіна Лютера. Він так само прославився картинами та різьбою по дереву. Ці двоє митців у своїх творах відображали славу, велич, благодать і милосердя нашого Триєдиного Бога. Ілюстрацією сьогодні служить твір Лукаса Кранаха "Істинна релігія християн і фальшива релігія Антихриста".


     Молитва на День Св. Лукаса Кранаха і Альбрехта Дюрера, художників:

    Отче Небесний! Ти - Податель усякого добра і всіх талантів. Ти дав чудесні таланти Твоїм усиновленим дітям, Лукасові та Альбрехтові, і таланти ті вони використовали на славу Твого Святого Імені та на будування Твоєї святої Церкви.  Прийми нашу подяку за талановитих дітей Твоїх і благослови нас, аби й ми всі наші дари та таланти використовували Тобі на славу і нашим ближнім на добро. Через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.

неділя, 5 квітня 2020 р.

Проповідь на 5-у неділю Великого посту

                         
БЕРЕГТИ ХРИСТОВЕ СЛОВО
     (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

«Хто з вас може Мені докорити за гріх? Коли ж правду кажу, чому Мені ви не вірите? Хто від Бога, той слухає Божі слова; через те ви не слухаєте, що ви не від Бога». Відізвались юдеї й сказали Йому: «Чи ж не добре ми кажемо, що Ти самарянин і демона маєш?» Ісус відповів: «Не маю Я демона, та шаную Свого Отця, ви ж Мене зневажаєте. Не шукаю ж Я власної слави, – є Такий, Хто шукає та судить. Поправді, поправді кажу вам: Хто слово Моє берегтиме, не побачить той смерти повік!» І сказали до Нього юдеї: «Тепер ми дізнались, що демона маєш: умер Авраам і пророки, а Ти кажеш: Хто науку Мою берегтиме, не скуштує той смерти повік.  Чи ж Ти більший, аніж отець наш Авраам, що помер? Та повмирали й пророки. Ким Ти робиш Самого Себе?» Ісус відповів: «Як Я славлю Самого Себе, то ніщо Моя слава. Мене прославляє Отець Мій, про Якого ви кажете, що Він Бог ваш.  І ви не пізнали Його, а Я знаю Його. А коли Я скажу, що не знаю Його, – буду неправдомовець, подібний до вас. Та Я знаю Його, – і слово Його зберігаю. Отець ваш Авраам прагнув із радістю, щоб побачити день Мій, – і він бачив, і тішився».  А юдеї ж до Нього сказали: «Ти й п'ятидесяти років не маєш іще, – і Авраама Ти бачив?» Ісус їм відказав: «Поправді, поправді кажу вам: Перш, ніж був Авраам, – Я є». І схопили каміння вони, щоб кинути на Нього. Та сховався Ісус, і з храму пішов (Євангеліє від Св. Івана 8:46-59).

            Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа (Гал. 1:3) Амінь.

            Дорогі брати і сестри, кажуть, що в Римі, є палац із дуже величним і високим куполом.  Всередині того куполу намальовано твір Гвідо Рені, який відомий під назвою «Світанок». Аби відвідувачі могли той шедевр побачити, просто під куполом було розташовано стіл, а на столі дзеркало. Коли людина дивиться на дзеркало, то бачить величний твір угорі. Коли ми дивимось на Ісуса, ми бачимо наче дзеркальне відображення Бога.

            Проте не всі так на Ісуса дивляться. Власне кажучи, християн на світі меншість. Звісно, у порівнянні з іншими світовими релігіями, християнство – найбільша світова релігія. Але в Христа не вірують юдеї. В Христа не вірують індуси. В Христа не вірують мусульмани. В Христа не вірують інші релігії. Але навіть ті, що вдають нібито вони – християни, теж не вірують у Христа. Наприклад, тоталітарний культ «Свідки Єгови» теж не вірує у Христа, об’явленого у Писанні. Як і не вірують у Христа, об’явленого в Писанні, мормони, хоча й вони прикриваються Іменем Ісуса Христа у своїй офіційній назві.

            Сьогодні Євангеліє показує нам про запеклий опір, який Син Божий отримав від Свого народу.  Юдеї були Його народом і залишаються Його народом по-плоті. Адже Син Божий був зачатий Святим Духом в утробі єврейської Діви, юдейки Марії. Ісус був плоттю від плоті євреєм і юдеєм. Тож юдеї були воістину Його рідним народом. Ісус і далі залишається по плоті євреєм.

            Але Він також прийшов до Свого народу, як до народу, який Він вибрав для того, аби цей народ став Божим народом – народом носієм обітниці про прихід Христа. Як пише у Посланні до римлян Апостол Павло: «вони – ізраїльтяни, що їм належить синівство, і слава, і заповіти, і законодавство, і Богослужба, і обітниці, що їхні й отці, і від них же тілом Христос, що Він над усіма Бог, благословенний, навіки» (Рим. 9:4, 5). Він опікувався про них упродовж століть, дав їм Обіцяний Край, в який обіцяв прийти до них, як Спаситель їх і не лише їх, але й як Спаситель світу. Він заступався за них, дисциплінував їх, оберігав їх і, звісно, їх любив.

            Він учив їх уповати на обіцяного Месію-Христа, а не на власні діла, на власну історію, власне походження, або на щось інше, до чого нас кличе наша плоть, диявол і світ. Проте вони, як і ми, буває, відкидали Господню мудрість, яка промовляє: «Надійся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся!» (Пр. 3:5).

Сьогодні Господь запитує у юдеїв, чому вони в Нього не вірують. Він каже: «Хто з вас може Мені докорити за гріх? Коли ж правду кажу, чому Мені ви не вірите?»  Перше Христове запитання – риторичне. Ніхто з них не може Христові докорити за гріх. Він – святий. Він –істинний Бог та істинна людина. Якщо ми всі маємо наші вади та гріхи, то Христос – безвадний і безгрішний.

Тож ніхто не може докорити Христові за гріх. За Христом юдеї пильнували, вони стежили за Ним, вони прагнули спіймати Його на слові, а тим більше на якомусь поганому вчинкові. Окрім досконалого, бездоганного життя, Господь Христос чинив чуда серед юдеїв. Євангеліє від Св. Івана першим таким чудом називає перетворення води на вино. А ще були зцілення хворих, насичення голодних, вигнання бісів, припинення бурі і навіть воскресіння померлих. Якби Христос сьогодні був в нашому краї і опинився серед хворих на коронавірус, Він зцілив би їх так, що вони не мали б ніяких ускладнень. І таке зцілення відбулося б миттєво.

Таких зцілень Ісус здійснив чимало серед юдеїв. Тож Христа вони мали лише хвалити і бачити в Ньому виконання усіх пророцтв, які стосувались приходу Месії, Спасителя світу. Якби вони справді довіряли Божому Слову, то побачили б у Ньому Свого Царя Бога. Та вони в Нього не вірують. Тож Він їм каже: «Хто від Бога, той слухає Божі слова; через те ви не слухаєте, що ви не від Бога».

Він їм ставить дуже серйозний діагноз. Хоча вони пишаються, що вони – Божий народ, насправді вони – не від Бога. Бо людина, яка від Бога, така людина слухає Божі слова. А отже така людина вірує в Божого Сина – в Ісуса Христа. Господь весь час говорить про Слово Боже. Він кличе юдеїв пильно досліджувати Писання, бо Писання свідчать про Нього. Він кличе учнів, усіх нас залишатися у Слові, бо лише таким чином ми виявляємо, що ми істинні учні Христові.

Але гріх і гординя, і невірство кидають у відповідь Божому Синові: «Чи ж не добре ми кажемо, що Ти самарянин і демона маєш?» Вони обвинувачують Божого Сина в тому, що Ним рухає диявол, а все Його вчення – обман. Вони обвинувачують, що Він – самарянин, тобто чужинець і не має уявлення про те, як правильно поклонятися Богові.  Це – мова єресі і єретиків. Ці юдеїв втратили віру в Бога і водночас вдають наче вони далі залишаються народом Божим. Вони глузують і обвинувачують Того, Хто їх вибрав і покликав, і вчинив Своїм народом.

І про це їм Ісус каже: ««Не маю Я демона, та шаную Свого Отця, ви ж Мене зневажаєте. Не шукаю ж Я власної слави, – є Такий, Хто шукає та судить».  Він фактично каже, що коли вони не шанують Сина, то й не шанують Отця. Якщо вони зневажають Бога Сина, то й одночасно зневажають Бога Отця. Їхній розум і їхнє серце засліплені гординею. І напад на Христове вчення є нападом на Отця Небесного.  І їх судитиме за це Бог.

Бо Син Божий не шукає власної слави, а слави Отця Небесного. І не шукає Він добра власного, а шукає Він добра для тих юдеїв, які Його сьогодні обвинувачують і з Нього глузують. І шукає Він добра усіх людей світу. Адже «так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). Сьогодні в Євангелії Ісус каже їм: «Поправді, поправді кажу вам: Хто слово Моє берегтиме, не побачить той смерти повік!»

Ці слова зведуть їх зовсім з розуму. Ісус не лише каже про те, що Його вчення, яке вони приписують демонові, правильне і від Отця. Але Він каже також про те, що Його вчення настільки чудесне, що воно дає владу над дияволом, над смертю, над гріхом і дає вічне життя. Тут відбувається конфлікт між божественною мудрістю і людським розумом. Раціоналісти, якими були наші юдеї по суті, не можуть збагнути, як  це Христове слово може визволити їх від смерті і дати їм вічне життя?

Любі брати і сестри, цей конфлікт людського розуму і божественної мудрості відбувається і нині. Можливо й ми колись були на стороні людського розуму і не могли зрозуміти, як це може бути так, що Христове Слово дає вічне життя. Розуміння цього дає лише Святий Дух. Він діє через це Слово і, зокрема – через Євангеліє. І у Слові Він доносить нам Христа. Він ставить Христа перед нами – Христа, Який восторжествував над гріхом, над дияволом і над смертю.

Тож та людина, яка хапається за Христа поставленого перед нами Словом, лине до Нього, горнеться до Нього у Слові і у Його істинних тілі та крові Святої Вечері, має все те, що має Христос і те, що Він здобув для нас: прощення гріхів, виправдання, воскресіння і вічне життя. Тож Христове Слово – це Слово вічного життя. Господь каже сьогодні, що це слово ми повинні берегти, тобто берегти у серці, розважати про нього і його цінувати.

І тоді ми не побачимо смерті повік. Тоді смерть для нас буде наче сном, у який ми увійдемо. Ми, наче заснемо і будемо мати чудовий сон, а прокинемось у воскресінні вже у прославлених тілах і увійдемо в Царство Небесне, і будемо там жити з Христом і з усіма святими повіки віків. Через це ми не маємо смерті такої, яку мають безбожні і якої вони так бояться, що хочуть уникнути її в цю пору моровиці, вимагаючи для себе в країні, яку запекло до цього руйнували і грабували, VIP-палати з окремою медичною обслугою. Вони не мають Слова Христового, а отже не мають вони життя вічного, а мають лише смерть, і вічні муки в аду. Ніякі палати від аду їх не спасуть.

Ми ж знаємо, що навіть посеред смерті ми маємо вічне життя у Христі і з Христом. Він каже: «Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре» (Ів. 11:25, 26). Невіруючі юдеї ще більше беруть на кпини Божого Сина. Вони бояться смерті. Вони кричать, що не лише пророки, але й навіть Авраам, їхній отець по плоті помер, тож як це Ісус може говорити, що «Хто науку Мою берегтиме, не скуштує той смерти повік?»

І тоді Ісус робить заяву, що їх шокує. Він каже: «Як Я славлю Самого Себе, то ніщо Моя слава. Мене прославляє Отець Мій, про Якого ви кажете, що Він Бог ваш.  І ви не пізнали Його, а Я знаю Його. А коли Я скажу, що не знаю Його, – буду неправдомовець, подібний до вас. Та Я знаю Його, – і слово Його зберігаю. Отець ваш Авраам прагнув із радістю, щоб побачити день Мій, – і він бачив, і тішився».  Він їх обвинувачує у брехні. А про Себе каже, що Авраам бачив день Господній і тішився.

Звісно, Христос говорив з Авраамом і тоді, коли кликав його піти до краю ханаанського, і під дубами Мамре, коли обіцяв йому через рік сина, і багато інших разів. Але Авраам насампред бачив день Господній вірою у Слово обітниці про його нащадка, грядущого Спасителя усіх народів землі, тобто у Євангеліє, яке проголосив йому Бог, як ми чули сьогодні: «І благословляться в тобі всі племена землі!» (1 М. 12:3). Авраам наче дивився у дзеркало в римському палаці і бачив чудові події нашого спасіння.

Коли невіруючі юдеї не можуть прийти до тями і дивуються, як міг Авраам, який жив за півтори тисячі років до Христа, бачити Христів день, то наш Господь і Спаситель каже, з Ким насправді має справу невіруючі юдеї і Хто перед ними стоїть у плоті, успадкованій від Авраама: «Перш, ніж був Авраам, – Я є».
Перед ними у людській, єврейській плоті стоїть Бог, їхній Спаситель. І якби не Бог стався людиною, то будь-яка людина, навіть якби вона померла тисячі разів, ніколи не викупила б нас від гріхів, від влади диявола і від влади смерті.  І не здобула б для нас прощення гріхів і вічного життя. Зробити це міг лише істинний Бог. І Він це зробив. І Він стояв перед юдеями і просив їх увірувати в Нього і теж мати прощення гріхів і вічне життя.

Але тут розум дуже обурюється і нападає на Христа і на Його Слово. Юдеї хапають каміння і нападають на Бога, і на Його Слово, на Його Євангеліє, а отже і на прощення гріхів і на вічне життя. Розум не може примиритися з божественною мудрістю. Але він ніколи не знайде ні Христа, ні Його спасіння. За спасіння ми славимо лише Христа і Його Духа, Який покликав нас до віри через Слово Христове і тримає нас у цій спасенній вірі теж через Євангеліє у Слові і Таїнстві. Заради Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з духом вашим…! Амінь (Гал. 6:18).

четвер, 2 квітня 2020 р.

Розум не може осягнути величину божественного милосердя

Розум не знає і не може осягнути величину божественного милосердя або того, наскільки важливою і дієвою є віра.  З цієї причини люди не припиняють хоронити Слово Боже під купою людських вигадок.

Мартін Лютер

вівторок, 31 березня 2020 р.

День Св. Патріарха Йосипа

    
     Сьогодні ми згадуємо Св. Йосипа, Патріарха і дякуємо за нього Господу. Йосип був сином Якова і Рахілі. Будучи улюбленим сином батька, Йосип викликав заздрощі у своїх старших братів, які продали його в рабство у Єгипті, а батькові розповіли, що його роздерли дикі звірі (Буття 37). В Єгипті Йосип став головним слугою в домі Потіфара, військового посадовця. Оскільки Йосип відкинув статеві домагання дружини свого пана, вона його несправедливо звинуватила в спробі зґвалтування і  Йосипа вкинули до в'язниці (Буття 39). Через декілька років він витлумачив фараонові сни, який потім визволив Йосипа з в'язниці і поставив його над усією країною. Коли в пошуках їжі його брати прийшли з Ханаану до Єгипту, вони Йосипа не впізнали. В кінці він їм відкрився, простив їх і запросив їх разом із батьком жити в Єгипті. Йосипа особливо згадуємо і вшановуємо за вірність Господу, моральну праведність (Буття 39) і за його готовність прощати (Буття 45 і 50).