четвер, 28 травня 2020 р.

Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа

    
День Вознесіння – коронація нашого Господа, у якій Його проголошено Царем всесвіту. Ісусове вознесіння до Отця є Його входом до величнішого існування поза границями часу та простору, яке більше не обмежене Його станом пониження. Ісус тепер сидить по правиці Божій, що означає, відповідно до правильного вчення Лютера – повсюди. Це також означає, що Він знову перебрав ту владу та силу, які належали Йому ще з передвічності. Але все-таки наш Господь присутній з нами, що залишаємося обмеженими часом і простором. Він – з нами, як правдивий Бог і правдива людина і Він править Своєю Церквою через засоби благодаті, які Він запровадив: Його Слово і Його Таїнства. В цих засобах благодаті ми можемо осягати Царя всесвіту і отримувати передсмак грядущого банкету.

Молитва на Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа:

Всемогутній Боже! Твій Син Єдинородний, наш Господь Ісус Христос, вознісся на небеса, аби й ми могли возноситися в серці та розумі та весь час перебувати зі Спасителем, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

середа, 27 травня 2020 р.

Меса - лише для тих, що мають сумне, змучене сумління

   
Меса була дана лише для тих, що мають сумне, змучене, занепокоєне, приголомшене і грішне сумління – лише такі можуть причащатися гідно. Бо оскільки слово божественної обітниці у цьому Таїнстві подає прощення гріхів, то хай безстрашно приступає кожен, ким би він не був, хто занепокоєний власними гріхами, чи то каяттям, а чи спокусою. Бо цей Заповіт Христів – саме ліки від гріхів, колишніх, теперішніх і майбутніх. Але якщо ви горнетесь до нього у нехитній вірі і віруєте, що вам безкоштовно дається те, що проголошують слова цього Заповіту.  Але якщо ви в це не віруєте, то ніколи, ніде, ніякими власними ділами і зусиллями не зможете знайти миру сумління. Бо лише віра означає мир сумління, а невірство означає лише муки сумління.

Мартін Лютер

вівторок, 26 травня 2020 р.

Нове число "Стягу" - редакторська стаття

                         



ЧАС ВИЯВУ ЛЮБОВІ ДО БОГА І БЛИЖНІХ

     Цьогорічний Великдень був дуже особливий. Замість велелюдного зібрання віруючих на служби Божі, церкви були практично порожні, із десятьма, а то й меншою кількістю парафіян. Коронавірус виявився справжньою загрозою для життя і здоров’я людства. В листопаді 2019 року таким він не здавався навіть для найбільш розвинених країн. Те, що відбувалось на батьківщині вірусу COVID-19, в китайському Вухані, викликало тривогу, але в Китаї таке періодично бувало, тож вочевидь більшість урядів вважали, що і цього разу все обійдеться далекосхідними країнами і, можливо, невеликими проблемами по всьому світові.

Ми всі опинились у новій реальності після новин з Італії, країни, що займає перші місця в світі за кількістю довгожителів і країна, яка прихистила в себе сотні тисяч українців, що були вирушили туди на заробітки. Коли звідти почали надходити новини про те, що за добу від коронавірусу помирає понад тисячу осіб, багатьох людей охопив страх і уряди почали вживати заходи для стримування того, що вже стало пандемією, епідемією всесвітнього масштабу. Український уряд теж запровадив карантин, який триває і в час написання цієї редакторської статті.

Ці заходи викликані піклуванням про людей і призначені, насамперед для того, щоб уникнути масового одночасного захворювання, коли лікарні не матимуть змоги лікувати вражених коронавірусом людей – саме це сталося в Італії, новини з якої у пік епідемії в тій країні, викликали і співчуття до італійців, і бажання їм якось допомогти, і, звісно, молитви за Італію, потім за Іспанію, а тепер й вже за Сполучені Штати Америки.

Як поводитись церкві у таку пору? Ми, звісно, підтримуємо, запроваджений урядом карантин. В нас можуть бути різні ідеї про те, як все можна було краще організувати, але, на мою думку, влада вдалася до розумних заходів. Те, що буває, коли карантин ігнорують, ми побачили у Києві та в Почаєві, коли деякі монастирі стали вогнищами інфекції і «агентами» коронавірусу в Києві та на Тернопільщині. Мені важко пояснити принципи, якими користувалися священики, що служать у тих великих християнських спільнотах. Але ті принципи довели до великої біди.

Набагато інші принципи використали інші християнські церкви та спільноти, які дослухались до прохань уряду. Ті принципи значною мірою відповідають тим порадам, які за 500 років до нашого часу дає доктор Мартін Лютер у пору набагато серйознішої і смертельної моровиці – чуми. Поради Реформатора Церкви можна прочитати в цьому числі Стягу. Підсумувати ми можемо їх таким чином: робив все, що залежить від тебе, аби залишатись здоровим і не заражати інших людей. Якщо ж ти дієш по-іншому, тоді ти стаєш убивцею твоїх ближніх і винен у порушенні Заповіді Божої «Не вбий!»

Саме так, любов до Бога спонукає нас до поклоніння нашому благодатному Господу.  Через це ми прагнемо бути на службі Божій, молитися, сповідувати нашу віру і сповідатися у наших гріхах, співати гімни і Псалми і особливо – причащатися істинними тілом і кров’ю Божого Сина у Святій Вечері. Слава Господу, що за таких особливих умов ми можемо брати участь у службі Божій через інтернет. Зі Святою Вечерею все набагато складніше. Втім завжди залишається можливість узгодити час індивідуального причащання із пастирем або ж доведеться чекати до послаблення карантинних заходів або до їх послаблення.

І саме любов до ближнього спонукає нас зводити всі фізичні контакти і навіть особисте спілкування із іншими людьми до мінімуму, носити маски, респіратори, рукавички,  проводити дезінфекцію рук, певних речей і приміщень, а також допомагати вижити тим людям, які втратили роботу або самі не можуть піти в магазин по продукти чи в аптеку по ліки.. Пояснення доктором Мартіном Лютером П’ятої Заповіді у нашому Малому Катехізисі дуже доречне на цю пору карантину: «Ми повинні боятися і любити Бога так, щоб не завдавати болю чи шкоди нашому ближ­ньому щодо тіла його, а допомагати йому та бути другом у всякій тілесній потребі (у кожній потребі та небезпеці для життя і тіла)».

І молімося, аби ця моровиця сучасності минулась. Молімось, аби одужали всі наші хворі брати і сестри. Молімось, аби багато людей покаялись і увірували в Христа, щоб разом із ними ми, подібно до царя Давида, співали у той день, коли ми зможемо іти, без страху заразитись, до церкви на службу Божу: «Я радів, як казали мені: Ходімо до дому Господнього!» (Псалом 121:1).

В’ячеслав Горпинчук

понеділок, 25 травня 2020 р.

День Св. Теодора Ярчука, душпастиря, українського реформатора і мученика

    
Сьогодні ми дякуємо Господу за блаженної пам’яті Теодора Ярчука (на фото з дружиною, Ольгою), українського лютеранського душпастиря, провідного богослова Української Реформації ХХ століття. Він був і місіонером, і вчителем, і редактором, і перекладачем, і реформатором. Родом із Тернопілля, освіту здобував у Тернополі, Римі, Тюбінгені та Ерлянгені. Проповідував в Україні, друкувався в своєму рідному краї, який тоді перебував під владою Польщі, та в Німеччині. Серед інших його визначних творів є реформування тогочасної Літургії Св. Івана Золотоустого, повернення її до Божественних, Біблійних принципів. У вересні 1939 року радянські війська окупували Волинь і Галичину. Пастир Теодор Ярчук, вірний муж Божий, був заарештований НКВС 1939 року і був замордований радянськими каральними органами в Івано-Франківській тюрмі 8 листопада 1940 року разом із тисячами інших невинно убієнних українців: селян, священиків, учителів, лікарів, інженерів, усіх тих, хто видавався загрозою для тоталітарного комуністичного режиму. Пастир і сповідник Теодор Ярчук буде сяяти у час воскресення, як зоря, бо вірний Бог, Який каже: «А розумні будуть сяяти, як світила небозводу, а ті, хто привів багатьох до праведности, немов зорі, навіки віків» (Даниїла 12:3). 
Молитва на День Св. Теодора Ярчука, душпастиря, українського реформатора і мученика:
Господи! Ти підняв для Церкви Твоєї Св. Теодора Ярчука, аби через нього повернути українцям проповідь чистого Євангелія і відправлення Таїнств відповідно до Твого святого Слова. Благословляй нашу Церкву, аби кожне покоління українських пастирів повторювало його приклад відданості Тобі і Твоїй Церкві, бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь

неділя, 24 травня 2020 р.

Проповідь на 6-у неділю Великодня

          
                      ПРОСІТЬ В ІСУСОВЕ ЙМЕННЯ І ОТРИМАЄТЕ
                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

«Поправді, поправді кажу вам: Чого тільки попросите ви від Отця в Моє Ймення, – Він дасть вам. Не просили ви досі нічого в Ім'я Моє. Просіть  – і отримаєте, щоб повна була ваша радість. Оце все Я в притчах до вас говорив. Настає година, коли притчами Я вже не буду до вас промовляти, але явно звіщу про Отця вам. Того дня ви проситимете в Моє Ймення, і Я вам не кажу, що вблагаю Отця Я за вас, – бо Отець любить Сам вас за те, що ви полюбили Мене та й увірували, що Я вийшов від Бога. Від Отця вийшов Я, і на світ Я прийшов. І знов покидаю Я світ та й іду до Отця». Його учні відказують: «Ось тепер Ти говориш відкрито, і жадної притчі не кажеш. Тепер відаємо ми, що Ти знаєш усе, і потреби не маєш, щоб Тебе хто питав. Тому віруємо, що Ти вийшов від Бога!» (Євангеліє від Св. Івана 16:23б-30).

            Христос воскрес!  Воістину воскрес!

            Дорогі брати і сестри, 1540 року один із друзів і важливих помічників Мартіна Лютера, Фрідріх Миконій, захворів.  Він перебував при смерті. Вже перебуваючи на смертному ложі він тремтячою рукою написав прощального листа Лютеру. Мартін Лютер отримав цього листа і одразу написав і відправив відповідь:

            «Наказую тобі в Ім’я Бога жити, бо я ще маю в тобі потребу для праці з реформування Церкви… Господь ніколи не дозволить мені почути, що ти – помер, а дозволить тобі пережити мене. За це я молюся. Така моя воля і хай буде вона, бо я шукаю лише як прославити Бога».  

            Ці слова можуть декого з нас шокувати, бо ми часто не так говоримо, як звик говорити Лютер. Ми не так думаємо, як звик думати він. Але правда також у тому, що багато-хто з нас не знає Христа так добре, як Його знав доктор Лютер. Але повернімось до листа. Миконій отримав його вже тоді, коли втратив дар мовлення. Але по прочитанні листа Мартіна Лютера Миконій незабаром одужав. Він прожив ще шість років і на два місяці пережив доктора Мартіна Лютера.

            Нам є багато чому повчитись у доктора Мартіна Лютера, який так беззастережно довіряв Синові Божому, Його проповідував і Його прославляв. Проповідуючи в неділю, подібну до цієї і на цей самий текст, Мартін Лютер зазначив, що наш Господь і Спаситель каже нам про те, що для істинної молитви потрібні п’ять складових речей.

            Перша річ, каже Лютер – це Божа обітниця, яка є головною річчю і є основою та силою усіх молитов. Ми чуємо, любі брати і сестри, цю обітницю в нашому сьогоднішньому Євангелії. «Поправді, поправді кажу вам: Чого тільки попросите ви від Отця в Моє Ймення, – Він дасть вам». Коли Господь Христос промовляє ці слова «Поправді, поправді», які грецькою звучать «Амінь, амінь», то Він промовляє наче аксіому духовного життя.

Віруйте в ці слова, уповайте на них і будьте певні, що це є незаперечна істина, навіть якби весь світ кричав би протилежне і навіть якби ангели з небес волали, що це не так, довіряймо цим словам Христа. Люди, які моляться, не довіряючи цій обітниці Сина Божого, уявляють собі Бога розгніваного, якого треба умилостивлювати своїми словесами. Без віри в обітницю Христову немає ні відваги приступати до престолу Божої благодаті, ані бажання істинно молитись. І, звісно, де немає обітниці, там не буде і відповіді на молитву. 

Але, коли ми молимось, то робімо це відважно. І ця відвага криється не в тому факті, що ми можемо переконати Бога чи перебороти Його у словесній дискусій, а ця відвага криється у обітниці Христовій, яку ми сьогодні чули. Тож геть із усім іншим окрім обітниці Христа, Божого Сина, в Якому уподобання Отця! Бо ми негідні, а Ісус – Улюблений Син Божий, наш Господь і Спаситель і молитви в Його Ім’я Бог вислуховує і на них Він відповідає.

Друга умова істинної молитви, каже Лютер, що випливає із Божої обітниці, є віра – наша віра в те, що обітниця істинна, віра, яка не сумнівається в тому, що Бог дасть те, що обіцяв. Про цю віру нам нагадують також Апостоли Христові. Апостол Яків пише: «Нехай просить із вірою, без жадного сумніву. Бо хто має сумнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер. Нехай бо така людина не гадає, що дістане що від Господа» (1:6, 7).

Апостол Іван теж нас навчає: «Оце та відвага, що ми маємо до Нього, що коли чого просимо згідно волі Його, то Він слухає нас. А як знаємо, що Він слухає нас, чого тільки ми просимо, то знаємо, що одержуємо те, чого просимо від Нього» (1 Ів. 5:14, 15).  Ось таке віруюче серце: воно відважне і воно настільки зосереджене на молитві до Бога і впевнене у Його милості, у Його благодаті, у Його любові, що молиться так наче вже одержує те про що просить.

Звісно, така віра не твориться людьми, а є дар від Святого Духа. Ця віра – від слухання Слова Христового, тобто Євангелія. Ця віра покріплюється Божим Словом і Таїнством Христовим: істинними тілом і кров’ю Христа у хлібові та вині Святої Вечері. І через цю віру тіла наші стають храмами Святого Духа. У нас живе Святий Дух, любі брати і сестри.

Мартін Лютер називає третю умову істинної молитви – слід чітко називати те, що приносиш до Бога або за що молися, як-от: за сильну віру, за любов, за мир і за втіху для свого ближнього. Наприклад у наших єктеніях на службах Божих ми просимо насправді про певні речі і цих прохань досить багато. Але вони радше стосуються нашого парафіяльного, церковного, суспільного і національного життя. Втім, коли ми переходимо до молитов за здоров’я, там ми молимось за конкретних людей, наших братів і сестер, дітей, родичів, друзів, колег тощо. 

У молитвах ми можемо молитись про все, що нам потрібно. І ці прохання слід чітко формулювати та висловлювати без страху, в упованні на Божу обітницю, у непохитній вірі в цю обітницю та в Христа. Господь кличе нас молитися за наші потреби, аж допоки наша радість не стане повною. Іншими словами ми повинні молитись про все, що нам потрібно аж до повернення нашого розп’ятого і воскреслого Спасителя у славі в Останній День. 

Саме тоді наша радість буде повною. Адже тоді, ми, що віруємо, що наші гріхи обмито Христовою кров’ю і що ми виправдані в Ім’я Христа воскреслого, буде воскрешені Господом до вічного життя і увійдемо в Царство Небесне, і там буде повна радість, повне блаженство, і життя у цій радості безмежне, повіки віків. До того часу молімось про конкретні речі до нашого Отця Небесного, не вагаючись, щодня аж до останнього дня нашого життя або до повернення нашого Спасителя у славі в Останній День цього світу.

Четвертою складовою істинної молитви Мартін Лютер називає наше бажання, аби наше прохання було виконане, що власне означає ніщо інше, як просити саме так, як нам каже Христос, промовляючи: «Просіть!» І ми просимо.

Проте бувають у нас і такі миті, що й слово промовити важко. Нам болить і серце, і душа. Нам, здається, що ми у безвиході. Але навіть на такий час ми маємо підбадьорення від Апостола Павла: «Так само ж і Дух допомагає нам у наших немочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зідханнями» (Рим. 8:26).  

У час випробувань, у час бід, у час неспокою Господь Святий Дух заступається за нас. А ми просімо вже як можемо. Ми можемо не відчувати сили свого зітхання, ми можемо мати зовсім інші відчуття, зовсім інші емоції. Ми можемо мати зовсім не ті думки які слід було мати, на нашу думку, коли ми озираємось на минулі події. Але тоді душа наша возноситься до Бога і висловлює Йому свої бажання через Святого Духа, Який живе в нас.

У час біди, у час випробування, у час неспокою, у час небезпеки, коли ми не можемо зосередитись на словах і на почуттях, молімося як можемо і будьте певні – Сам Святий Дух буде заступатись за вас. А коли ви отримаєте серця вашого бажання, тоді компонуйте ваші псалми і гімни, і прославляйте Бога, і моліться з усіх сил знову, як можете.

П’ята умова істинної молитви, каже Лютер – просити в Ім’я Христа. Це дуже велика втіха. Адже Христос любить нас, Своїх віруючих дітей. Він віддав Самого Себе за кожного з нас. Він – на небесах праворуч Отця не просто як Цар над царями і Пан над панами, а як наш Спаситель і Посередник. Ось що каже Апостол Павло: «Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, Він – праворуч Бога, і Він і заступається за нас» (Рим. 8:34). 

Ми молимось правильно тоді, коли звертаємось до Отця Небесного не через наші заслуги, заслуги святих, ангелів і будь-кого або будь-що інше. Тоді наша молитва істинна, коли ми молимось заради Христа і в Його святе Ім’я, як Він Сам нас сьогодні навчає. Бо Він – Син Божий Улюблений і Бог дає нам усе у Христі і заради Христа. Як і каже Апостол Павло: «Що ж скажем на це? Коли за нас Бог, то хто проти нас? Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього?» (Рим. 8:31, 32).

Господь промовляв це до Своїх учнів і промовляє це нам сьогодні: «Отець любить Сам вас за те, що ви полюбили Мене та й увірували, що Я вийшов від Бога». Христос любить нас. Ми любимо Христа і через це Отець любить нас. Не через діла любить нас Отець. Не через святих любить нас Отець і навіть не через ангелів любить нас Отець. Отець нас любить через Христа, Який перше нас полюбив і то полюбив аж до смерті на хресті.

Господь Христос ці слова промовляє незадовго до розп’яття. До цього часу учні ходили з Ісусом і в них ніяких потреб не було. Адже з ними і посеред Них перебував Божий Син, Бог во плоті. Тепер же Він промовляє до Апостолів і до нас, Своїх дітей і учнів так що ми теж можемо сказати, що слова Христа – цілком зрозумілі. Це не притчі, які потребують пояснення, а дуже прості і легкі для осягання речення. 

Відповідь Апостолів – теж дуже чітка і дуже щира. Вони не політики. Вони не займаються словоблуддям. Вони – учні Христові. Вони діти Божі. Як і ми – Христові учні. Як і ми – Божі діти. Христос наш Господь і Спаситель промовляє до нас дуже чітко і зрозуміло. Він усе зробив для нашого спасіння і вічного життя у Його Царстві.

Він любить нас. А ми у відповідь любимо Христа. Нам немає що від нашого Господа приховувати. Не лише через те, що Він – Бог всевідаючий, але через те насамперед, що ми Його любимо і знаємо, що Він любить нас ще більше. Ісус перебуває із Своїми учнями, як люблячий друг і брат. І так само, любі брати і сестри, Ісус, наш розп’ятий і воскреслий Спаситель, перебуває посеред нас у Своєму Слові і в Своїх Таїнствах.

А ми радіємо і упевнено звертаємось до Отця Небесного в Ім’я Христове з усіма нашими проханнями. Звертаємось з упевненістю, у вірі, простими, чіткими словами і в Ім’я Христа. І ми знаємо, що наша молитва буде почута, вислухана. І ми отримаємо все, що нам потрібно. Бо Христос воскрес! Воістину воскрес! Амінь.

День Св. Естер

    
Сьогодні ми згадуємо Св. Естер і дякуємо за неї Господу. Події з життя Естер, описані в книзі Біблії, яка названа її іменем. Єврейське ім'я Естер - Гадасса, що означає "мирт". Її краса, шарм і відвага знадобилися їй як дружині царя Ахашвероша. Будучи царицею. Естер змогла урятувати свій народ від геноциду, який був запланував Гаман, головний радник царя (Естер 2:19-4:17). 
     Зусилля Естер у викритті змови привели до повішання Гамана на тій самій шибениці, яку він збудував для Мордехая, дядька та опікуна Естер. Після цього цар призначив Мордехая на високу посаду замість Гамана. Ця історія - приклад того, як Бог втручається у історію країн заради Своїх людей, аби визволяти їх від зла так само, як тут через Естер Він зберіг Старозаповітний люд, з якого вийде Месія.

Молитва на День Св. Естер:

Господи! Через Естер Ти знову засвідчив про те, що саме Ти, в любові до Церкви Твоєї, контролюєш хід історії світу і все перебуває у Твоїх всемогутніх руках. Просимо благословляти нас Твоїми людьми на всіх рівнях країни, які відданні Тобі і люблять Твою Церкву, і наш народ, аби вони були Твоїми чинниками у спинені злочинців і похвалі доброчинців. В Ім'я Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Спасителя. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

субота, 23 травня 2020 р.

Де помирає віра - там Вавилонська неволя


Де помирає віра і слово віри мовчить, там одразу на їхньому місці з’являється натовп діл і приписи про діла.  Ними ми відведені із нашого рідного краю наче у Вавилонську неволю і від нас відібрано наші найдорогоцінніші володіння.

Мартін Лютер

пʼятниця, 22 травня 2020 р.

Коли охрищені перебувають під Божим судом

    
Цілющі плоди Хрищення... осягаються, зберігаються та підтримуються вірою (Марка 16:16). Тому там, де немає покаяння і де не приноситься жодних добрих плодів, а є лише злі плоди, то там дійсно немає істинної і спасенної віри... І так само людина, яка не шукає Божої благодаті у Христі і не зберігає її, а зневажає та відкидає її, істинної віри не має. І хоча такі люди охрищені, однак перебувають вони під вироком Божого суду: хто не вірує, - буде засуджений.


Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства

четвер, 21 травня 2020 р.

День Св. Імператора Костянтина, християнського правителя та Св. Олени, його матері

          
     Cьогодні ми дякуємо Богові за Імператора Костянтина, християнського правителя та  за  матір цього імператора, Св. Олену.  Костянтин І служив римським імператором від 306 по 337 роки по Р. Х.  Впродовж його правління міланським указом від 313 року було заборонено переслідування християн, а в кінці християнська віра набула повної підтримки від імператора.  Костянтин активно цікавився життям і вченням Церкви та 325 року скликав Нікейський Собор, на якому було дано визначення та захист православному християнству. На Костянтина мала сильний вплив його матір, Олена (роки життя прибл. 255-329 по Р. Х.). Її великий інтерес до географії святих місць християнської віри привів її до того, що вона стала однією з перших паломниць до Святої Землі. Її дослідження привели до ідентифікації Біблійних місць у Єрусалимі, Віфлеємі та в інших місцях, які й донині відвідуються християнами з усіх куточків світу.

Молитва на День Св. Імператора Костянтина, християнського правителя та Св. Олени, його матері:

     Отче Небесний!  Ти піднімаєш наших братів і сестер у Христі на високі посади в земних урядах. Приносячи Тобі подяку за Імператора Костянтина і його матір Олену, просимо благословляти наших християнських правителів, аби вони були Твоїми слугами на добро нашого народу і Твоєї Церкви, а нас - аби ми весь час за них молилися і були сумлінними та добрими громадянами нашої країни, як Ти навчаєш нас у Твоєму Слові, бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Заради Христа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Сутність літургії

Відповідно до своєї сутності, меса (літургія) – ніщо інше, як вищесказані слова Христа: «Прийміть, споживайте, тощо» (Мт. 26:26) так, наче Він каже: «Дивись, грішна та засуджена людино, з чистої та незаслуженої любові, якою Я тебе полюбив, і волею Отця усякого милосердя (2 Кор. 1:3), поза будь-якою твоєю заслугою або поза будь-яким твоїм бажанням, Я обіцяю тобі в цих словах прощення усіх твоїх гріхів і життя вічне. І, аби ти була повністю упевнена в цій Моїй обітниці, яка не скасовується, Я дам Моє тіло і проллю Мою кров, підтверджуючи цю обітницю самою Моєю смертю і залишаючи тобі Моє тіло та Мою кров і як знак і спомин про цю саму обітницю. Щоразу коли ви будете причащатися ними, згадуйте про Мене, проголошуйте і прославляйте Мою любов та щедрість до вас, і складайте подяку».

                             Мартін Лютер

середа, 20 травня 2020 р.

Вітаємо Єву-Марію Скореньку з Конфірмацією і Першим Причастям!

      Щиро вітаємо сестру Єву-Марію Скореньку – нову причасницю Української Лютеранської Церкви. Єва-Марія пройшла курс Катехізису, привселюдно визнала християнську віру та готовність в ній завжди перебувати, піклуватися про Церкву і свідчити Євангеліє потребуючим. Тож  в неділю, 17 травня вона була конфірмована пастирем В’ячеславом Горпинчуком  та вперше  приступила до Господньої Вечері. Разом із  сестрою Євою-Марією Скоренькою вітаємо також і її сім'ю та родину і зичимо всім їм рясних Божих благословінь та многих і благих літ у Господі!

неділя, 17 травня 2020 р.

Проповідь на 5-у неділю Великодня

                   
                             ПОРОДЖЕНІ СЛОВОМ ПРАВДИ
                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Не обманюйтесь, брати мої любі! Усяке добре давання та дар досконалий походить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни. Захотівши, Він нас породив Словом правди, щоб ми стали якимсь первопочином творів Його. Отож, мої брати любі, нехай буде кожна людина швидка послухати, забарна говорити, повільна на гнів. Бо гнів людський не чинить правди Божої. Тому-то відкиньте всіляку нечисть та залишок злоби, і прийміть із лагідністю всіяне Слово, що може спасти ваші душі (Якова 1:16-21).

            Христос воскрес!  Воістину воскрес!

            Дорогі брати і сестри, Апостола Якова часто неправильно витлумачують і навіть інколи намагаються приписати йому те, що він був засновником вчення про виправдання ділами.  Багато-хто наполягає на тому, що для того, аби здобути прощення, виправдання і вічне життя, однієї віри не достатньо. Для цього потрібно додавати ще й добрі діла.  

            Ісус, звісно, Божий Син, навчають ці неправдиві учителі. Але й ми – не зовсім промах. Ми не так, щоби вже аж повністю мертві у гріхах. І воля наша схильна до духовного добра і до ухвалення рішень на корить Бога навіть ще до того, як ми увіруємо. Тож ми, наче кажуть вони, допомагаємо Ісусові спасти нас. Ми співпрацівники з Ісусом у ділі нашого спасіння і тут без нашої співпраці, синергії, Ісус ніяк не обійдеться.

            Господь Святий Дух, звісно, передбачав таке відхилення від Божого Слова. Зовсім не випадково Він вкладає в уста Апостола Якова слова: «Не обманюйтесь, брати мої любі!» Не дайте, аби вас звів диявол або й навіть ваш власний розум. Не дайте, аби ви відійшли від чистого вчення Писання, від непомильного Божого Слова на манівці, на які вас кличуть біси і неблагочестиві проповідники!

            «Усяке добре давання та дар досконалий». – далі каже Апостол, «походить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни». Усяке, тобто все без-винятку, каже Апостол, добре давання і досконалий дар походить від Отця нашого Небесного. Звісно ж Творець дає нам усе добро, що ми маємо на цьому світі.

Цар Давид захоплюється тим, як Господь створив світ у своєму Псалмі (8): «Господи, Владико наш, – яке то величне на цілій землі Твоє Ймення, – слава Твоя понад небесами! З уст дітей й немовлят учинив Ти хвалу ради Своїх ворогів, щоб знищити противника й месника. Коли бачу Твої небеса – діло пальців Твоїх, місяця й зорі, що Ти встановив, – то що є людина, що Ти пам'ятаєш про неї, і син людський, про якого Ти згадуєш? А однак учинив Ти його мало меншим від Бога, і славою й величчю Ти коронуєш його! Учинив Ти його володарем творива рук Своїх, все під ноги йому вмістив: худобу дрібну та биків, їх усіх, а також степових звірів диких, птаство небесне та риби морські, і все, що морськими дорогами ходить! Господи, Боже наш, – яке то величне на цілій землі Твоє Ймення!»

Проте тут мова не йде лише дари, які Бог дає нам у дочасному житті. Тут мова йде про ті абсолютно добрі давання і цілковито досконалі дари, які стосуються нашого спасіння і вічного життя. І прощення гріхів, і виправдання, і спасіння, і воскресіння даються нам нашим Господом Богом. Ми все це отримуємо лише як дар від благодатного Спасителя.

А що ж може запропонувати людина, її серце? Пророк Єремія проголошує: «Людське серце найлукавіше над все та невигойне, хто пізнає його?» (17:9). І Син Божий промовляє: «Бо з серця виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги» (Мт. 15:19).  «Не обманюйтесь!» –  каже Апостол Яків. Не будьте зведені (таким є ще одне значення грецького слова, перекладеного в нас, як «не обманюйтесь)ю!  Не будьте зведені до єресі!  Годі шукати в цьому світі  і в собі добрі давання і досконалі дари, які дає лише Отець Небесний!

До того ж Господь Святий Дух нас чітко називає мертвими в гріхах (Еф. 2:1, 5). Звісно Він говорить про духовну смерть. Тож нічого духовного у духовних справах прощення гріхів, спасіння і вічного життя духовно мертві зробити не можуть.  Мертві повинні спочатку воскреснути, ожити.  Лише живі духовно можуть робити добре в очах Божих. І наш любий Апостол про це ще нам скаже.

Ми в гріхах зачаті, ми народжуємось вже духовно мертві. Ось чому сьогоднішні слова Апостола такі чудові: «Захотівши, Він нас породив словом правди». Ось хто дає нам нове народження – Господь! Коли до Христа вночі приходив Никодим, учитель Ізраїлів, то Син Божий сказав Йому: «Коли хто не родиться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже.  Що вродилося з тіла є тіло, що ж уродилося з Духа є дух» (Ів. 3:5, 6).  На запитання Никодима: «Як це статися може?» Ісус відповів і до нього сказав: «Ти учитель ізраїльський, то чи ж цього не знаєш?» (Ів. 3:9, 10).

Господь говорив Никододимові про Хрищення і про віру в Христа. Лише в літах Никодим, вже будучи учителем Ізраїля, дізнається істину і повертається з манівців, з омани, тобто з учення про спасіння до вічного життя через синергію, через співпрацю з Богом – до Божої істини про те, що ми – духовно мертві, ми – плоть. Але нас оживлює Дух Божий. Він дає нам вічне життя. Господь Христос говорив Никодомові про Хрищення, тобто воду і Духа.

Апостол Яків нам говорить сьогодні про Слово, адже Дух Святий діє через Слово. Він Сам вибрав Слово як Свій засіб для творення віри у наших серцях і для підтримання цієї істинної спасенної віри Христової в нас аж до самого кінця. Бог, каже Апостол, народжує нас через Слово правди. Що таке Слово правди? Це Боже Слово, як молиться наш Спаситель, звертаючись до Отця: «Освяти Ти їх правдою! Твоє Слово – то правда» (Ів. 17:17).

Ось так і народжує нас Бог у Хрищенні через Слово поєднане з водою. І творить віру в наших серцях, коли проповідується Євангеліє. «Віра – від слухання, а слухання – через Слово Христове» (Рим. 10:17). Ось так нас породжує Бог. Яків не каже: «Ви відроджуєтесь через те, що ви маєте достатньо волі дати відповідь Богові». Він не каже: «Ваші діла наближають вас до Царства Небесного».  Про такі ось думки він каже: «Не обманюйтесь! Не сходьте на манівці!

Є лише один спосіб бути спасенними – бути народженими від Бога. І це народження здійснює Сам Бог. І Він народжує нас через Своє Слово правди, через Євангеліє Христове». Ось таке послання ми маємо сьогодні від Христового Апостола.  Господь Христос каже: «То дух, що оживлює, тіло ж не помагає нічого. Слова, що їх Я говорив вам, – то Дух і життя». Слово Христове – правда, і Дух, і життя.

Любі брати і сестри, ось який добре давання і досконалий дар ми отримуємо від нашого Отця Небесного – народження згори, народження від Духа, тобто народження від Слова Христового, від Його Євангелія – Євангелія, яке звіщає нам, що Божий Син забрав усі наші гріхи на Себе, обмив їх усі Своєю святою і невинною кров’ю і помер за нас на хресті Голгофи. А на третій день по Своїй смерті Він вийшов із гробу, аби й ми у час Його повернення у славі, воскресли, повиходили із наших гробів і увійшли в радощі вічного життя в Царстві Божому.

Апостол каже, що народжуємось ми не самі, а народжує нас Господь Бог Своїм Словом. А народжує нас Він не для того, аби ми мов свині валялись у болоті гріха. Ні! Апостол каже, що Бог породив нас «щоб ми стали якимсь первопочином творів Його». Тут краще замість слова «первопочин», яке вживає + д-р. Огієнко і «початком», яке вживає о. Турконяк вжити слово «первоплоди». Саме в такому значенні грецьке слово, яке використовує тут Апостол Яків «апархі», вживається, наприклад, в Приповістях 3:9 в Септуаґінті, грецькому перекладі Старого Заповіту, який підготували грекомовні євреї. Чому я вдаюся до цих тонкощів? Я роблю це, аби ми чітко розуміли, що мова йде про первоплоди, тобто про те, що є найкращим із творива і що віддається, і посвячується Господу.

Бог породив нас не для того, аби ми знову вертались у світ і ставали рабами гріха.  Ісус заплатив дуже високу ціну, неймовірну ціну, аби нас викупити від гріха, від влади диявола і від смерті. І ми вже не належимо світові. У світі ми ще живемо. Але наш Господь Христос молиться до Отця Небесного: «Не благаю, щоб Ти їх зо світу забрав, але щоб зберіг їх від злого. Не від світу вони, як і Я не від світу» (Ів. 17:15, 16).

І про це нам каже сьогодні Христів Апостол. Ми народжені Богом, аби ми належали Йому, проживаючи ще в цьому світі і йдучи дорогою до Царства слави. Апостол Яків у своєму Посланні багато говорить, що означає бути народженою дитиною Божою, людиною в якій Бог створив Своїм Словом віру і первоплодом творів Його, тобто належати Йому посеред творіння, яке впало у гріх. Але сьогодні наш Біблійний текст обмежується лише декількома речами. Проте вони важливі для нашого щоденного життя.

Наш переклад пропускає одне важливе грецьке слово «істе», тобто «знайте». Апостол кличе нас, кажучи: «Знайте це, брати мої любі!» Тобто, не забувайте про це. Це вкрай важливо. Не обманюйтесь, не дайте себе звести на манівці. Ви спасенні з благодаті, самою вірою в Христа, адже Сам Господь породив вас Словом Христовим. Не забувайте і про те, що ви тепер первоплоди Божі серед Його творива в цьому світі, тобто – ви тепер належите Йому.

І, будучи народженими Богом, тепер хай ваша поведінка відрізняється від поведінки людей у цьому світі. «Нехай буде кожна людина швидка послухати, забарна говорити, повільна на гнів. Бо гнів людський не чинить праведності Божої (тут грецьке слово – дікайосуне, праведність)». Будьте у ваші мові поважні, не перебивайте один одного, вислуховуйте те, що кажуть вам ваші брати і сестри, бо коли люди не виявляють терпеливості один до одного, тоді і до гніву один крок.

А де є людський гнів, там праведності, тобто плодів праведності, плодів нашого виправдання, нашої віри в Христа, не буде. Як скаже пізніше Апостол Яків: «А плід праведності сіється творцями миру» (3:18). Народжені Богом успадковують від Христа Його лагідність, стриманість, спокій. Про плоди Духа, праведності навчає нас і Апостол Павло: «Плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість» (Гал. 5:22).

«Тому-то відкиньте всіляку нечисть та залишок злоби, і прийміть із лагідністю всіяне Слово, що може спасти ваші душі». Ось що спасає нас від гріха, спасає душі наші – Слово Христове. Знову й знову повертається до Слова Христового Апостол Яків. Це Слово в нас посіяне. Це Слово в нас приносить плоди. Це Слово спонукає нас відкидати всяку нечисть і залишок злоби і ще більше горнутися до Христа у Слові і Таїнстві, аби причащаючись Його істинними тілом і кров’ю у Святій Вечері, ми ще більше раділи прощенням прощенням гріхів, праведністю і воскресінням на життя вічне. Бо Христос воскрес1 Воістину воскрес! Амінь.

четвер, 14 травня 2020 р.

Вітаємо Максима Петренка з Конфірмацією і Першим Причастям!


Щиро вітаємо брата Максима Петренка – нового причасника Української Лтеранської Церкви. Максим, пройшовши курс Катехізису, привселюдно визнавши християнську віру та готовність в ній завжди перебувати, піклуватися про Церкву і свідчити Євангеліє потребуючим, на Богослужінні був конфірмований пастирем В’ячеславом Горпинчуком 10 травня 2020 та вперше  приступив до Святої Вечері. Щиро вітаємо брата Максима Петренка та його родину і зичимо йому рясних Божих благословінь та многих і благих літ у Господі!


понеділок, 11 травня 2020 р.

День Св. Кирила та Мефодія, просвітителів слов'янських

         
         
Сьогодні ми дякуємо Господу за двох братів-місіонерів, святих Кирила (Костянтина) та Мефодія.  Брати Кирило та Мефодій народилися в грецькій сім’ї у Солуні. (Ім'я Кирило молодший брат, Костянтин взяв незадовго до смерті, ставши ченцем 868 р.) Після рукопокладання Кирило став бібліотекарем у соборі Святої Мудрості «Гаґія Софія» у Константинополі 862 р. Згодом Кирило і Мефодій були послані Імператором місіонерами до Моравії (центр - на території сучасної Чеської Республіки). Там вони проповідували Слово Боже і навчали місцевих слов’ян їхньою рідною мовою.

     Кирило, використовуючи елементи алфавіту, який він виявив у русичів у Корсуні (на території сучасного Севастополя), уклав абетку, яка відома нині як «кирилиця» і вона стала основою для писемності слов’янських народів. Сьогодні кирилицею користуються: українці, білоруси, росіяни, болгари, македонці, серби і чорногорці (прикро, але через переслідування латинян, кирилиця не збереглася серед чехів і словаків). Традиційні християнські церкви серед цих народів, як правило, також використовують східний обряд.
     Саме завдяки діяльності цих двох святих братів, слов’яни мали можливість чути Слово Боже на зрозумілій мові, бо святі брати Кирило та Мефодій, на відміну від багатьох інших місіонерів, першими почали використовувати для євангельської місії зрозумілу мову. Св. Кирило і Мефодій зазнали також переслідувань від західних місіонерів, які вважали, що в церкві все повинне бути одноманітним: служба Божа має відправлятися за західним обрядом і обов’язково латиною (святою, на їхню думку, мовою).
     Для українців роль Св. Кирила і Мефодія переоцінити важко. Певно, що перші паростки християнства з’явилися на Русі (сьогодні Україна) через цих місіонерів, адже більша частина західної України на ту пору (як про це зазначає «Енциклопедія Українознавства») належала до Великого Князівства Моравського. Не випадково, «Повість врем’яних літ» вшановуючи нашу Велику Княгиню Ольгу, не менше вшановує і святих братів-місіонерів, Кирила та Мефодія.

Молитва на День Св. Кирила та Мефодія, просвітителів слов'янських:


Господи!  У Своєму великому милосерді Ти, через Імператора Візантії, послав двох місіонерів, Кирила та Мефодія, які зрозумілою мовою несли Твоє Євангеліє у Моравії, а звідти проповідь Твого Слова, разом із писемністю, освітою розійшлася по багатьох інших слов'янських краях.  Благослови нас, аби ми цінуючи дар Твого Євангелія нашою рідною мовою, трудилися, аби  місія Твоєї Церкви і проповідь Твого Євангелія не спинялася ні в нашому рідному краї, ані в цілому світі ні на мить, бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.