БЛАГОСЛОВЕННЯ АЖ НАДМІР
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава
Горпинчука)
Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм
храмі, і тим Мене випробуйте, – промовляє Господь Саваот: чи небесних отворів
вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір? І ради вас насварю Я
все те, що жере, і воно не понищить вам земного плоду, і не заб'є винограду вам
на полі, говорить Господь Саваот. І будуть всі люди вважати вас блаженними, бо
будете ви любим Краєм, говорить Господь Саваот (Малахії 3:10, 12).
Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (2
Кор. 1:2) Амінь.
Дорогі брати і сестри, для чого
Богові в Його храмі страва? Невже Бог
споживає людські дари? Невже Богові
потрібна баранина, хліб і вино? Навіщо Богові десятина, про яку Він сьогодні
промовляє до нас зі Слова Божого через уста пророка Малахії?
Якщо ми не будемо розуміти цих
слів правильно, у нас може скластись чудернацьке уявлення про Бога і наші пожертви,
про наші приношення Богові. Отже чи Бог споживає ягнят, волів, хліб, вино і
все, що приносилось до Старозаповітного храму? Звісно, що Бог особисто цього не
споживає. Господь Христос каже самарянці: «Бог є Дух» (Ів. 4:24). Дух, звісно,
не споживає матеріальної їжі.
Чому ж тоді Бог вимагає
принесення дарів у Його храм? Чому Він вимагає,
щоб у Його храмі була страва? Навіть більше – Бог закликає таким чином Його випробувати
і таке випробування Він пов’язує
із надзвичайними благословеннями! Чому ж
Бог хоче, щоб у Його храмі була страва? Чому Бог кличе віруючих приносити до
храму, до Його церков щедрі дари?
Бог це робить для нашого добра.
Він кличе нас жертвувати на Його храм, у Його храм, на Його церкву, для Його церкви,
щоб у неї була страва – щоб пастирі і проповідники Його Слова не думали про те,
де їм взяти кусень хліба, як прогодувати сім’ю. Бог хоче, щоб Його служителі були забезпечені, щоб вони займалися
роботою Божою і виконували той поклик, який дав їм Бог.
Десятина, про яку каже Господь,
була визначена Ним для підтримки життя Його Старозаповітної Церкви. Жертви і пожертви, які приносились у храм,
мали йти на підтримку життя левитів і священиків. Все їхнє життя мало спрямовуватись
на служіння Господу, на проголошення Його Слова, Його Закону, на проповідь про
Христа грядущого.
Таке служіння було важливе не
лише для них, але й для всього Ізраїлю, для всіх людей. Адже спасіння і вічне
життя залежали від віри в Христа грядущого. Як і нині воно залежить від віри в
Христа розп’ятого і воскреслого
– Христа, на повернення Якого в славі Останнього Дня чекаємо ми, віруючі Нового
Заповіту.
Але що було, коли люди нехтували
підтримкою служіння? Священики і левити
мусили дбати про те, як вижити. А отже були змушені нехтувати своїм служінням і
обов’язками. Вони більше
не могли присвячувати весь необхідний час виконанню поклику від Бога. Люди, які
менше приносили пожертв або не приносили їх взагалі, все менше і менше чули Боже
Слово. Менше ставало проповідників, які його проголошували. Ставало гірше не лише проповідникам, але й
народові. Адже віра завжди була від слухання – слухання обітниці, Євангелія.
Нехтування пожертвами було виявом
відступництва від Бога. Дещо раніше Господь промовляв: «Від устав Моїх ви
відступили з днів ваших батьків, і їх не стерегли. Верніться ж до Мене, і
вернусь Я до вас! промовляє Господь Саваот. Та говорите ви: «У чому
повернемось?» Чи Бога людина обманить? Мене ж ви обманюєте, ще й говорите: Чим
ми Тебе обманили? Десятиною та приносами! Прокляттям ви прокляті, а Мене
обманили, о люду ти ввесь!» (Мал. 3:7-9).
Люди, які отримали від Бога все,
відплачували Богові чорною невдячністю ще й удавали з себе невинних. Вони не підтримували
служіння Церкви як слід і наче казали: «Хай служителі працюють і заробляють
самі на себе. А ми виявимо їм честь вже тим, що просто прийдемо їх послухати».
Через багато століть Апостол
Павло проголошуватиме таким докір Божий: «Оце оборона моя перед тими, хто
судить мене. Чи ми права не маємо їсти та пити? Чи ми права не маємо водити з
собою сестру, дружину, як і інші апостоли, і Господні брати, і Кифа? Хіба я
один і Варнава не маємо права, щоб не працювати? Хто коштом своїм коли служить
у війську? Або хто виноградника садить, і не їсть з його плоду? Або хто отару
пасе, і не їсть молока від отари? Чи я тільки по-людському це говорю? Хіба ж і
Закон не говорить цього? Бо в Законі Мойсеєвім писано: «Не в'яжи рота волові,
що молотить». Хіба за волів Бог турбується? Чи говорить Він зовсім для нас? Для
нас, бо написано, що з надією мусить орати орач, а молотник молотити з надією
мати частку в своїм сподіванні. Коли ми сіяли вам духовне, чи ж велика то річ,
як пожнемо ми ваше тілесне?» (1 Кор. 9:4-11).
Звісно, Бог не турбується про
волів і не про те, що поїсти Самому. А Він турбується про Своїх проповідників і
про всіх нас. Адже коли не буде проповіді чистого Євангелія, то й не буде
спасенної віри. А отже не буде прощення гріхів, праведності і вічного життя.
Залишиться лише тимчасове життя у достатку чи без нього, а потім смерть, воскресіння
суду і вічні муки в аду. Тож Бог, закликаючи нас підтримувати Церкву,
піклується про нас.
Як і Господь Христос каже: «Отож,
не журіться, кажучи: «Що ми будемо їсти», чи: «Що будемо пити», або: «У що ми
зодягнемось?» Бо ж усього того погани
шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж
найперш Царства Божого й праведності Його, а все це вам додасться» (Мт.
6:31-33). Минають тисячоліття, але
нічого не змінюється. Першим і головним залишається Царство Боже і його
праведність. Бо коли є Царство Боже, коли є праведність, тоді є Христос і мир з
Богом, а отже є і все.
А коли на перше місце виходить
пошук земного багатства, тоді все довкола перетворюється все більше на пекло,
аж доки не настане пекло у всіх його проявах і вічних муках. Тож Бог кличе нас
виставити правильний пріоритет. Це не пізно зробити просто зараз. Господь кличе
випробувати Його. Він наче каже: «Довіртесь мені. Вашу віру виявте у ваших щедрих
пожертвах. І тоді ви побачите Мої щедрі благословення.
Господь обіцяє відкрити небесні
отвори. Звісно, Він обіцяє хліборобам дощі, від яких ізраїльські селяни були
особливо залежними. Втім, як і ми теж залежні від дощів. Хіба не часто ми чуємо
про тривогу українських хліборобів, що без дощів ми можемо залишитись без урожаю
і без хліба? Господь говорить про рясні благословення в цьому нашому,
матеріальному світі.
Господь обіцяє також вберегти народ
від голоду і від бідності, коли каже: «І ради вас насварю Я все те, що жере, і
воно не понищить вам земного плоду, і не заб'є винограду вам на полі». Він
обіцяє Свій святий і всемогутній захист Своїм віруючим дітям, які жили до воплочення
Христа. І звісно, що Він обіцяє Свій святий і всемогутній захист і Свої рясні
благословення і нам, що живемо у час по вознесінні Христа.
Господь хоче, щоб ми довіряли
Йому і не боялись Йому довіритись. Цей рік, попри тривалу пандемію, яка призвела
і до сьогоднішнього карантину в церкві, ми маємо за що дякувати Богові. Бог має
нам за що докоряти. Бо слова про десятину можуть повною мірою стосуватись і нас.
Ми змогли б пізнати набагато
більші благословення Божі, якби сповна довірились Йому, і якби ми, зокрема,
щедро наповнювали стравою, нашими пожертвами, Його храм, наші церкви і рахунки
наших церков. Адже Бог вже дав нам Його найбільше благословення – Сина Його
Єдинородного Ісуса Христа.
Бог дав нам
Своє найдорожче і найцінніше – Свого Сина, аби Він забрав наше найгірше: наші
гріхи і провини. Христос забрав на Себе і наші гріхи невдячності до Бога за всі
Його рясні благословення. Син Божий забрав на Себе всі наші гріхи, якими ображали
Бога, не приносячи щедрі та щирі пожертви в Його церкву. Христос забрав на Себе
усі наші гріхи невдячності, коли ми споживали хліб наш насущний і не дякували
за нього Подателеві хліба – нашому щедрому і благодатному Богові.
Син Божий забрав
на Себе наші гріхи, коли ми стільки днів і років жили у невірстві та байдужості
до Божого Слова. Усі ці гріхи Ісус обмив Своєю святою і невинною кров’ю. За всі до одного наші гріхи Він помер на
хресті Голгофи. І зробив це Він на нашому місці і для нас – щоб усі ці гріхи
були прощені. І щоб ми вірою в Христа воскреслого, були виправдані і жили у
вірі в Нього тепер ще в цьому світі і повіки віків у Його Царстві.
Сьогодні
слова з книги Св. Пророка Малахії звернуті і до нас, любі брати і сестри. Господь
віддав нам найдорожче – Свого Сина. І
Він кличе нас покласти надію на Нього. Він кличе нас давати Йому не найдорожче,
а лише частку, хоча й значну частку з тих матеріальних дарів, що ми отримали з
Його щедрої правиці для життя в цьому світі і для управління ними, щоб Царство
Боже і проповідь Божого Слова, не маліли в нашому краї, а зростали.
Господь дам нам найбільше благословення у Своєму
Сині Ісусі Христі – прощення гріхів, праведність, воскресіння і вічне життя в
Його Царстві і Він обіцяє нам Свої рясні благословення, допоки ми не увійдемо в
Останній День у Його Царство слави. Він кличе нас довірятися Йому. Наші щедрі
пожертви – це вияв довіри до люблячого і благодатного Бога, Який про нас
піклується і дбає.
Господь
кличе нас довіряти Йому через пророка Малахію. І Господь кличе нас довіряти Йому
через Апостола Павла, який навчає нас: «Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але
видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього?» (Рим. 8:32).
Звісно, Бог, Який видав Свого Сина за всіх нас, дасть нам усе необхідне для
нашого життя в цьому світі, щоб ми упевнено ішли своєю дорогою до Царства
Небесного.
Св. Малахія
промовляє сьогодні ще такі слова: «І будуть всі люди вважати вас блаженними, бо
будете ви любим Краєм, говорить Господь Саваот». Коли в нашому краї проповідники будуть
радісно звіщати Євангеліє. Коли вони будуть звіщати це Євангеліє рясно, то така
проповідь принесе свої рясні благословення. Така проповідь приносила рясні земні
благословення у Старому Заповіті. Така проповідь принесе рясні земні
благословення і в Україні, і кругом, де буде Боже Слово чисто і багато
проповідуватися, як про Україну ми співаємо в нашому гімні: «Тоді теж Україну
прославить цілий світ, коли ми сповним вірно Ісусів заповіт» – усім будемо проповідувати Євангеліє. Заради
Христа. Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця,
і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь (2 Кор. 13:13).