Таїнственне і духовне споживання Господньої Вечері

 Для того, щоб використовувати цю Вечерю із користю, потрібне двояке споживання та пиття, а саме: таїнственне та духовне і про це каже нам Сам Христос. Таїнством є те, що чиниться устами тіла і виражається Христовими словами: "Прийміть, споживайте! Це є тіло Моє!  Пийте!  Це є кров Моя" А духовним є і називається те, що чиниться із щирим каяттям, вірою, якою ми отримуємо, і застосовуємо до себе всі Христові заслуги, які Він здобув і заслужив, видавши Своє тіло та проливши Свою кров за нас. І Христос говорить про це духовне споживання, кажучи: "Робіть це на спомин про Мене".

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства 

День Св. Євангеліста Луки

 Сьогодні ми згадуємо Св. Євангеліста Луку і дякуємо за нього Господу. Св. Лука, про якого згадує Св. Павло як про улюбленого лікаря (Кол. 4:14), показує нам Ісуса, кров Якого є ліками безсмертя. Будучи супутником Павла у його подорожах, Апостол відгукувався про Євангеліє від Луки, як про своє за його цілительство душ (Євсевій). Лука перебував із Павло у його другій місіонерській подорожі, долучившись до тієї подорожі після того, як Павло отримав македонський поклик нести Євангеліє у Європу (Дії 16:10-17). Ймовірніше за все, Лука на сім років залишився у Филипах, долучившись знову до Павла у час його третьої місіонерської подорожі у Македонії. Він подорожував із Павлом до Троад, Єрусалиму та Кесарії, де Павла було на два роки ув'язнено (Дії 20:5-21:18). Очевидно, саме перебуваючи в Кесарії, Лука отримав слова для використання в його Євангелії. Після того Лука супроводжував Павла в його подорожі до Риму (Дії 27:1-28:16). Особливо улюбленими в Євангелії від Луки є оповіді про Доброго Самарянина (Луки 10:29-37), блудного сина (Луки 15:11-32), багатого і Лазаря (Луки 16:19-31) і фарисея та митника (Луки 18:9-14). Лише Лука наводить детальну оповідь про народження Христа (Луки 2:1-20) і величальні Марії (Луки 1:46-55), Захарія (Луки 1:68-79) і Семена (Луки 2:29-32). Аби показати, як Господь Христос продовжував Своє діло у Ранній Церкві через Апостолів, Лука також записав Дії Апостолів. З-під пера Св. Євангеліста Луки вийшло понад третину Нового Заповіту.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Великий подарунок: проповідь на 17-у неділю по П'ятидесятниці

                                         ВЕЛИКИЙ ПОДАРУНОК

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           

І сталось, – наступного дня Він відправивсь у місто, що зветься Наїн, а з Ним ішли учні Його та багато народу. І ось, як до брами міської наблизився Він, виносили вмерлого, одинака в своєї матері, що вдовою була. І з нею був натовп великий із міста. Як Господь же побачив її, то змилосердивсь над нею, і до неї промовив: «Не плач!» І Він підійшов, і доторкнувся до мар, носії ж зупинились. Тоді Він сказав: «Юначе, кажу тобі: встань!» І мертвий устав, і почав говорити. І його Він віддав його матері. А всіх острах пройняв, і Бога хвалили вони й говорили: «Великий Пророк з'явився між нами, і зглянувся Бог над народом Своїм!» І розійшлася ця чутка про Нього по цілій Юдеї, і по всій тій країні  (Євангеліє від Св. Луки 7:11-17).

 Нехай буде вам благодать та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Еф. 1:2). 

Дорогі брати і сестри, похорони – надзвичайно сумна реальність нашого життя. Пандемія лише загострила усвідомлення того, що смерть трапляється частіше ніж ми того навіть очікуємо. Врешті, як і гібридна війна, яку проти України розпочала Росія,  забрала вже понад півтора десятка тисяч українських життів. Смерть косить і старих, і малих. 

Здавалося б, людина перебуває у розквіті сил, в неї повно задумів, планів на наступні роки, але раптом життя її закінчилось і все відбувається так, як описано в Псалмі: «Не надійтесь на князів, на людського сина, бо в ньому спасіння нема: вийде дух його і він до своєї землі повертається, того дня його задуми гинуть!» (Пс. 145:3, 4). 

І не грає ролі, князь це чи звичайна людина, багата чи бідна, її плани і задуми гинуть у день її смерті. Мудрий Соломон так писав: «І зненавидів я ввесь свій труд, що під сонцем трудився я був, бо його позоставлю людині, що буде вона по мені, а хто знає, чи мудрий той буде чи нерозумний, хто запанує над цілим трудом моїм, над яким я трудився й змудрів був під сонцем?» (Екл. 2:18, 19). Син Соломона, Рехав’ам запанував над усім трудом його і привів до розколу Ізраїля на два царства. 

Смерть особливо дошкуляє рідним покійного – тим рідним, які його любили. Смерть особливо завдає болю вдовам і дітям. Адже часто чоловік – годувальник сім’ї і від його праці та заробітків залежав їхній добробут і те, як складалось їхнє життя. Не випадково Господь стає на захист саме цих двох категорій людей: вдовиць і сиріт. Він знає, що їм доводиться найтяжче. 

Вони не просто зазнають важкого болю втрати рідної людини, але й часто страждають від матеріальної скрути та браку батьківської опіки, підтримки та порад. Смерть приносить у такі домівки подвійне або й потрійне горе. Втім, як кажуть, ми звикли до того, що діти ховають батьків. Але найстрашніше горе трапляється тоді, коли батькам доводиться ховати своїх дітей.  Неймовірне горе приходить тоді у такі домівки. 

            Але незрівнянно більше горе буває тоді, коли людина помирає без надії на воскресіння до вічного життя. Так багато людей помирають без віри в Христа і приречені до вічних мук у аду. Така смерть набагато страшніша за будь-яку іншу… 

Диявол знав, що робив у Еденському саду, спокушуючи наших прабатьків до гріха. Він добився своєї страшної, жахливої мети.  Як сказано в Писанні: «Через одного чоловіка (Адама) ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили» (Рим. 5:12). Я впевнений, що до кінця своїх земних днів наші прабатьки, Адам і Єва, жалкували про те, що повірили дияволові і не сприйняли всерйоз застереження люблячого Творця: «Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти. Але з дерева знання добра й зла не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!» (1 М. 2:16, 17). 

Але люблячий Творець не залишив нас на одинці із нашою страшною бідою.  «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). Бог Син стався людиною, аби ми мали життя. «І життя було в Нім, а життя було Світлом людей» (Ів. 1:4). Господь Христос – Господь життя. 

Сьогодні у Євангелії ми бачимо, як наш Господь відправився у місто, що зветься Наїн, нічим не примітне місто, яке однак увійде в історію саме через те, що в цей день у нього відправився Господь Христос. За Господом Христом – Господом життя ішли учні Його та багато народу. І коли Господь життя наблизився до брами Наїну, то натрапив там на інший великий натовп. Але той натовп не слідував за життям. Той натовп супроводжував похорон. 

То був натовп людей, які співчували жінці, що втратила свого єдиного сина. То був натовп, який плакав разом із нею і намагався їй показати, що вони поряд і розуміють її горе.  А її горе було невимовне. Вона була втратила чоловіка. Але таке часто буває. Врешті-решт, жінки частіше переживають чоловіків. Але смерть не лише забрала її чоловіка, вона й забрала її сина. 

Коли я згадував про те, як Бог полюбив світ, то читав 16-ий вірш Євангелія від Св. Івана і там ставиться наголос, що Бог послав нам Свого Сина Єдинородного. В Бога більше народжених дітей немає. В грецькому оригіналі Євангелія від Луки таке саме слово «моноґенейс» використовується і для позначення сина вдовиці. Він був «єдинородний». Більше дітей в неї не було. Її горе було справді невимовне. 

Але на зустріч смерті і похорону прийшов Господь життя. Він бачить горе матері і Він співчуває їй. І Він не просто їй співчуває. Писання каже, що Він: «змилосердивсь над нею».  Бо таким є Бог. Він – довготерпеливий і многомилостивий. Він любить нас. Він хоче нам добра. І Він виявляє милосердя. 

Господь промовляє до жінки: ««Не плач!» Це Боже повеління. А коли Бог щось наказує, то все відбувається відповідно до Його наказу. Христові коряться стихії. Христові коряться біси. Немає нічого на світі, що не підкорилося б Синові Божому.  А тут Господь наказує не плакати. 

В очах того великого натовпу такі слова Христа виглядали зухвальством і навіть жорсткістю. Як не могла плакати ця бідна жінка, коли перед цим через цю міську браму люди виносили на поховання її чоловіка?  Як може вона не плакати нині, коли несуть ховати її єдину дитину? 

Проте Ісус не дає часу, аби здивування натовпу переросло в обурення або й гнів. «І Він підійшов, і доторкнувся до мар, носії ж зупинились». Слова Христа і Його вчинки дуже дивні. Ніхто не може наказати згорьованій матері не плакати, а Він ось – наказує!  Ніхто просто так не буде торкатись, особливо в юдействі, будь-чого пов’язаного з мертвим, а Він Сам підходить і торкається мар, нош, на якій несли покійного!  Все, що робить Христос, робить Він всупереч усталеним поглядам, традиціям і добрим звичаям. 

Адже коли смерть, то є і плач, і сльози, і похорон. Але пролунала заборона на плач. І похоронну процесію зупинено. Все відбувається дуже швидко. І величезний натовп не перестає дивуватись з однієї події, а тепер з другої. Проте на цьому все не закінчується! 

Господь життя промовляє тепер до мертвого: «Юначе, кажу тобі: встань!» Ісус промовляє до мертвого, наче до сплячого, якого можна дуже просто збудити. І для Нього це справді просто.  Для створення світу було достатньо Його слова. Для зцілення достатньо Його слова. Для воскресіння мертвих достатньо Його слова. Бо все кориться Христові, через якого все постало. 

Для Христа воскресити покійного – все одно, що для мене чи для вас розбудити сплячого. «І мертвий устав, і почав говорити». Він почав діяти так наче він був просто заснув, а тепер його збудили і він прокинувся! А потім Господь робить прекрасний дар згорьованій матері – «І його Він віддав його матері». 

Який чудесний дар! Наш Бог любить давати такі дари! Адже Він так нас любить! Він такий милостивий і благодатний. І Він змилосердився нам нами, коли через гріх, який увійшов у світ ми стали помирати. Він послав Свого Сина Єдинородного, аби Він на Себе забрав усі наші гріхи і приніс Себе за нас у жертву на хресті Голгофи. Там Господь життя помер на нашому місці і замість нас, аби ми мали прощення гріхів. 

Його Мати, Св. Діва Марія, вдова оплакувала смерть свого Єдинородного Сина довше ніж вдова з Наїну. Адже наш Господь лише на третій день воскрес із мертвих, здолавши смерть і вирвавши жало смерті – гріх назавжди, аби кожен, хто вірує в Христа, був виправданий і став спадкоємцем вічного життя у Царстві Божому. 

Ми донині ховаємо наших покійних. Похорони на землі не припинились. Бо гріх, хоча й прощений, далі живе в нашому тілі, яке має померти. Але в нас є надія, і віра, і впевненість у воскресінні. Бо наш Господь каже: «Оце ж воля Мого Отця, щоб усякий, хто Сина бачить та вірує в Нього, мав вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня» (Ів. 6:40).  Кожного, хто вірує в Ісуса, Господь життя воскресить Останнього Дня, тобто у день Його повернення у славі. 

А раз Він обіцяв, то Він так і зробить. Для Господа наші покійні і ми, якщо ми помремо до Його повернення у славі – наче сплячі. І воскресити нас для Нього буде наче збудити нас зі сну. Який то буде чудовий для нас подарунок у всіх відношеннях!  Перше – нам буде відновлено життя в тілі і то вже в тілі без гріха, у прославленому тілі. Це зараз ми страждаємо від гріха, а отже і від болю, і помираємо. А тоді, у воскресінні, ми будемо лише радіти у вічному блаженстві.  

Ми будемо щасливі повіки віків і будемо насолоджуватись кожною миттю нашої вічності. А по-друге, Господь воскресить для нас і всіх наших покійних рідних, родичів, друзів – усіх, хто вірував у Христа. Він поверне нам їх зі смерті, подібно до того, як Він повернув був безутішній вдові з Наїну її єдинородного сина. Яке то буде воз’єднання і яка то буде велика радість воскресіння життя, яке здійснить Господь життя – Ісус Христос, наш люблячий Спаситель! 

Народ, який бачив те чудо у Наїні, спочатку налякався, а потім почав говорити: ««Великий Пророк з'явився між нами, і зглянувся Бог над народом Своїм!» Вони ще не зрозуміли, що серед них Месія і Спаситель. Ми це розуміємо і в це віруємо. І якщо вони говорили про Христа по всьому своєму краї, то робімо так і ми. Бо віра – від слухання Слова Христового. А хто вірує в Христа, того Христос воскресить Останнього Дня.  Прийди, Господи Ісусе!  Амінь. 

Благодать зо всіма, що незмінно люблять Господа нашого Ісуса Христа! Амінь (Еф. 6:24).

День Св. Ігнатія Антіохійського, пастиря і мученика

   Сьогодні ми згадуємо Св. Ігнатія Антіохійського і дякуємо за нього Богові. На початку ІІ століття н.е. Ігнатій був єпископом Антіохії в Сирії (зараз місто Антакія в Туреччині) і став одним з  християнських мучеників. Наприкінці правління римського імператора Траяна (98-117 р.р. н.е.) Ігнатія було заарештовано, в кайданах доставлено до Риму, а в кінці його кинули диким звірам на арені. Дорогою до Риму він писав листи до християн в Ефесі, Магнезії, Траллах, Римі, Філадельфії, Смирні, а також листи до Полікарпа, єпископа Смирни.

     В цих листах, що мають надзвичайно гарний пастирський характер, Ігнатій застерігав про певні єресі (фальшиві учення). Він також неодноразово ставив наголос на повній людськості та божественності Христа і реальності Христової тілесної присутності в Господній Вечері, верховній владі єпископа та єдності Церкви, яку вона мала у своїх єпископах. Ігнатій був першим, хто вжив слово католицька для опису вселенськості Церкви. Його Христоцентричність, мужність перед обличчям мучеництва та ревність до істини у боротьбі проти фальшивої доктрини є тривалою спадщиною Церкви.

Молитва на День Св. Ігнатія Антіохійського, пастиря і мученика:

Всемогутній Отче!  Ми славимо Твоє Ім'я за Ігнатія Антіохійського, пастиря і мученика. Він, будучи вірним пастирем і чудовим проповідником Твого Слова, був кинутий переслідниками Церкви диким звірам, наче зерно на землю. Але у його мучеництві Ти ще раз засвідчив силу Твого Євангелія на ревність грядущим поколінням сповідників Твоєї Церкви і на життя вічне усім, хто вірує Ісуса Христа, Твого Сина,  а нашого Господа, з Яким і зі Святим Духом Ти живеш і царюєш, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Справжні і фальшиві обіти

 Якби понтифіки та проповідники хотіли відговорити та утримати людей від їхньої схильності до складання обітів, то їхньою найпершою і найкращою порадою було б показати їм, що відвідування Святої Землі, Риму, Компостелли та інших святих місць, як і постування, моління та виконання само-обраних діл - ніщо у порівнянні з тими ділами, які вимагає Бог і обітами, які ми взяли у Хрищенні. Ці обіти кожен може виконувати вдома, маючи справи зі своїми ближніми, зі своєю дружиною, дітьми, слугами та панами і таким чином, здобуваючи незрівнянно більшу заслугу ніж ту, яку він може знайти у само-обраних ділах або обітах, які Бог не заповідає. Дурна думка простолюдинів і показний блиск булл призвів до того, що ці обіти про паломництва, постування, моління і всякі інші діла, дотримувались набагато більше ніж Заповіді Божі, виконати які сповна нам завжди бракуватиме сили. На мою думку, не повинно взагалі бути ніяких обітів для християн, окрім тих, які ми взяли у Хрищенні - і виглядає, що саме такою була практика раніше, і я бажаю, аби кожна людина розуміла, що саме вимагається у послухові до Божих Заповідей. Бо обіти Хрищення були всіляко здешевлені через надто велику узвичаєність, показний блиск, поширення цих обітів та спокуту, яку вони обіцяють. З усієї сили берімося за це завдання і ми побачимо, що в Хрищенні ми взяли більше обітів, ніж можемо виконати.

Мартін Лютер

Могутня зброя, незнищенний скарб

     Молитва – могутня зброя, незнищенний скарб, багатство, яке ніколи не закінчується, завжди тиха гавань, основа спокою. Молитва – коріння і джерело, і матір десяти тисяч благословень.  Вона могутніша ніж сама імперія.

Іван Золотоустий

З Днем Господньої Покрови!

 Блаженний, кому подарований злочин, кому гріх закрито,
блаженна людина, що Господь їй гріха не залічить, що нема в її дусі лукавства!
Коли я мовчав, спорохнявіли кості мої в цілоденному зойку моєму,
бо рука Твоя вдень та вночі надо мною тяжить, і волога моя обернулась на літню посуху! Села.
Я відкрив Тобі гріх свій, і не сховав був провини своєї. Я сказав був: "Признаюся в проступках своїх перед Господом!" і провину мого гріха Ти простив. Села.
Тому кожен побожний відповідного часу молитися буде до Тебе, і навіть велика навала води не досягне до нього!
Ти - покрова моя, Ти від утиску будеш мене стерегти, Ти обгорнеш мене радістю спасіння! Села.
"Я зроблю тебе мудрим, і буду навчати тебе у дорозі, якою ти будеш ходити, Я дам тобі раду, Моє око вважає на тебе!
Не будьте, як кінь, як той мул нерозумні, що їх треба приборкати оздобою їхньою вудилом і вуздечкою, як до тебе вони не зближаються".
Багато хвороб на безбожного, хто ж надію свою покладає на Господа - того милість оточує!
Веселітесь у Господі, і тіштеся, праведні, і співайте із радістю, всі щиросерді!
(Псалом 32)

Істинна та ілюзорна єдність

     Якраз тут і лежить великий вододіл, який відділяє Реформацію від сучасного Екуменічного Руху. Лютеранська Реформація вдовольняється тим, що вірує у Святу Церкву, ходячи строго вірою у світлі Божого Слова. Екуменічний Рух думає, що він може бачити Церкву. Він міняє віру на зір. Тож з'являється фальшива напруга між істиною і єдністю. В Новому Заповіті єдність твориться істиною Євангелія. Єдність на іншій основі - людська ілюзія. Які б щирі наміри така (остання) єдність не мала, їй слід чинити рішучий опір (див. Мт. 16:22).

Курт Маркворт, Спасенна істина: доктрина для мирян

Нове число Стягу

 Вийшло друком і розіслано в громади Української Лютеранської Церкви нове число Стягу. В цьому числі традиційно містяться новини Церкви та релігійного життя, проповідь Божого Слова, статті на християнську тематику, зокрема стаття о. Тараса Коковського "Йоганн Себастьян Бах - вірний учень Мартіна Лютера" і стаття сестри Олени Деревської "Художні особливості Псалмів Давидоових: погляд літературознавців". Вашій увазі пропоную редакторську статтю.

День Св. Пилипа, диякона

 Сьогодні ми згадуємо Св. Пилипа і дякуємо за нього Господу. Пилип, якого також названо євангелістом (Дії 21:8), був одним із семи мужів, яких призначили для допомоги в праці Дванадцяти Апостолам і ранній Церкві, що швидко зростала. Вони мали наглядати за розподілом їжі для бідних (Дії 6:1-6). Після мучеництва Степана, Пилип проголошував Євангеліє у Самарії і привів Симона ворожбита до віри в Христа (Дії 8:4-13). Він також був дієвим у приведенні до навернення ефіопського євнуха (Дії 8:26-39), через якого Пилип став відповідальним за принесення Доброї Новини про Ісуса до народів на африканському континенті. У місті Кесарії він приймав в себе вдома Апостола Павла, який зупинявся там під час своєї останньої подорожі до Єрусалиму.

Молитва на День Св. Пилипа, диякона:

     Всемогутній і віковічний Боже! Ми дякуємо Тобі за Твого слугу Пилипа, диякона. Ти покликав його, аби він проповідував Євангеліє людям Самарії і Ефіопії. Піднімай у нашому та в кожному краї посланців Твого Царства, аби Твоя Церква могла проголошувати невимовні багатства нашого Спасителя, Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь. 

Зі Скарбниці щоденної молитви

Ходити Духом: проповідь на 16-у неділю по П'ятидесятниці

                       ХОДИТИ ДУХОМ

   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)           

Коли Духом живемо, то й Духом ходімо! Не будьмо чванливі, не дражнімо один одного, не завидуймо один одному! Браття, як людина й упаде в який прогріх, то ви, духовні, виправляйте такого духом лагідности, сам себе доглядаючи, щоб не спокусився й ти! Носіть тягарі один одного, і так виконаєте закона Христового. Коли-бо хто думає, що він щось, бувши ніщо, сам себе той обманює. Нехай кожен досліджує діло своє, і тоді матиме тільки в собі похвалу, а не в іншому! Бо кожен нестиме свій власний тягар! А хто слова навчається, нехай ділиться всяким добром із навчаючим. Не обманюйтеся – Бог осміяний бути не може. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне! Бо хто сіє для власного тіла свого, той від тіла тління пожне. А хто сіє для Духа, той від Духа пожне життя вічне. А роблячи добре, не знуджуймося, бо часу свого пожнемо, коли не ослабнемо. Тож тому, поки маємо час, усім робімо добро, а найбільш одновірним!  (Галатів 5:25-6:10). 

            Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа, що за наші гріхи дав Самого Себе, щоб від злого сучасного віку нас визволити, за волею Бога й Отця нашого, – Йому слава на віки вічні, амінь! (Гал. 1:3-5). 

Дорогі брати і сестри, що ми використовуємо для мірила нашого життя і нашої поведінки? Світ пропонує свої стандарти, які весь час змінюються. Те, що було недобрим, скажімо десять років тому і на що навіть дивились з огидою, сьогодні стає загальноприйнятним правилом. І коли хтось висловить заперечення проти якоїсь неприйнятної ще десяток років тому поведінки, то на нього дивитимуться якщо не з осудом, то, принаймні, з подивом. 

Але попри свою мінливість, світ зазвичай любить пишноту і багатство. І світ, звісно, наповнений гординею. Світ змагається за те, яка країна і яка людина є багатшою, розумнішою, а часто й просто – хитрішою. І світ безжалісно дивиться на тих, хто потрапляє на його узбіччя, називаючи таких людей «лузерами»  – «невдахами». 

Сьогодні Господь Святий Дух через Апостола Павла кличе нас не наслідувати світ і відкидати спонукання нашої грішної плоті.  Чому? Тому, що наше життя – інше ніж у світу.  Світ, тобто невіруючі люди, живуть у грішній плоті, яка їх повністю контролює.  Окрім цього вони полонені дияволом. Вони перебувають у рабстві гріха і диявола. Звідси і їхні всі вчинки і їхній весь спосіб життя. 

А ми вже не належимо дияволові і світові.  Як сталася ця переміна? Через Христа, Який забрав усі наші гріхи на Себе і обмив їх Своєю святою і невинною кров’ю.  Він помер замість нас і на нашому місці на хресті Голгофи, принісши Себе в жертву повну і досконалу за всіх людей на світі.  Він воскрес із мертвих, аби кожен, хто вірує в Нього, був виправданий і мав вічне життя. 

            Цю спасенну віру в Христа, через яку ми виправдані і маємо вічне життя, створив у нас Господь Святий Дух. Це Він нас переставив із темряви до світла і Він живе в нас, і Ним, каже Апостол Павло, ми тепер живемо. 

А раз ми  живемо Святим Духом, каже Апостол, то й спосіб нашого життя теж повинен визначатися Святим Духом.  А Дух кличе нас облишити одну із рис, властиву світові – чванливість. Що таке чванливість? Це пишання своїми заслугами, чи то уявними, чи справжніми і приписування всіх цих заслуг не Богові, не Божому благословенню, а самому собі. Чванливість – не від Бога, а від гріха. 

Ця чванливість наче кидає виклик іншим людям. Мовляв, я добився ось цього, а чого добився ти? Саме як кидання виклику ми можемо перекласти «прокалуменой» в грецькому оригіналі. Іншим перекладом цього слова також може бути «провокувати». Фактично, це означає, що чванлива людина кидає виклик іншим людям повторювати її плотські вчинки. Чванлива людина провокує інших до мирського способу життя. 

З іншого боку, Апостол кличе нас не заздрити один одному. Якщо хтось добився успіху в якійсь справі, то що має робити християнин?  Звісно ж, радіти за успіхи брата чи сестри! А заздрість, завидки – не від Бога, а від лукавого. Тож і чванливість, і завидки – це все частини грішного способу життя, який ведуть люди, якими керує грішна плоть. 

А що нам робити, коли хтось посеред нас чваниться? Що нам робити, коли якась людина завидує своєму братові або своїй сестрі або коїть якийсь інший гріх?  При чому, коли ми говоримо про гріх, то ми не маємо на увазі наших особистих уявлень про те, що правильно, а що ні, бо для когось гріхом може бути уявлення про те як хтось одягається або стоїть чи сидить. Коли ми говоримо про гріх, то маємо на увазі саме реальні гріхи – тобто переступи проти однієї Десяти Заповідей Божих. 

Тож, що робити коли є гріх?  Апостол ділить людей на духовних і недуховних. Духовна людина – віруюча. Недуховна може вдавати із себе віруючу, але віруючою не бути. Так ось – справжня духовна людина буде виправляти іншу людину, що впала в гріх духом лагідності. По-іншому виправляти гріх не можна, бо тоді сам грішиш, відштовхуючи людину ще далі від Церкви і від Христа. 

До того ж Апостол каже, що й ми самі можемо спокуситись, адже й ми живемо (як і ті, що згрішили) у плоті, яка заражена гріхом. Тож ми мусимо дуже пильнувати, щоб тим часом і самим не впасти у гріх. До того ж, коли ми самі згрішимо, якого виправлення ми захочемо – з нагайкою чи з духом лагідності? Звісно ж, з духом лагідності. І саме такий дух лагідності у виправленні грішника хоче побачити у нас Господь. 

Саме такий дух лагідності, який дається Святим Духом, дає нам змогу носити тягарі один одного. Тобто, ставитись із співчуттям до брата чи сестри, які схильні до гріха або впали у гріх. Людей недуховних і без Святого Духа, легко впізнати за їхніми атаками саме не на гріх, а на людину.  Вони не хочуть їй допомогти або підставити їй плече, а хочуть її морально добити, знищити. 

А Святий Дух каже навпаки ставитись терпеливо до таких братів і сестер. Це не означає толерувати гріх, але це означає ставитись до таких людей із терпеливістю і в лагідності пояснювати, чому той або інший вчинок є злом, докоряти у любові і прагнути повернення такого брата або сестри до Христа. В цьому полягає виконання заповіді «Люби свого ближнього як самого себе». Ми ж хочемо, щоб нас не знищували, а допомагали, правда ж? Робімо так і ми. Ведімо християнський спосіб життя – ходімо Духом. 

Інколи ми чуємо, як люди хваляться то своїм походженням, то своєю освітою, то своїм минулим, то спорідненістю із кимось, набиваючи собі таким чином ціну і, зростаючи все більше й більше, насамперед у власних очах, а інколи і в очах, слабких християн. Апостол кличе нас, аби серед нас такого не було.  Він каже: «Коли-бо хто думає, що він щось, бувши ніщо, сам себе той обманює. Нехай кожен досліджує діло своє, і тоді матиме тільки в собі похвалу, а не в іншому!» 

Подібні слова каже також інший Апостол, Яків: «Коли ви Закона Царського виконуєте, за Писанням: Люби свого ближнього, як самого себе, то ви робите добре. Коли ж дивитеся на обличчя, то чините гріх, бо Закон удоводнює, що ви винуватці. Бо хто всього Закона виконує, а згрішить в одному, той винним у всьому стає.» (2:8-10). Хочеш знати наскільки ти великий? Подивись у дзеркало Божого Закону. Ти зрозумієш, що ти перший посеред грішників. Порівнюй свої діла із святим і досконалим Законом Божим, а не з ділами іншої людини. 

І ще одній речі навчає нас сьогодні Господь Святий Дух через Апостола Христового. Він навчає нас дбати про навчання Євангелію. Яким чином? Через підтримку проповідників, через підтримку пастирів. Звісно, цієї неділі у нашій парафії, через ковід, оголошено карантин і ми не можемо покласти наші кошти на тарілку для пожертв або вкинути їх до скарбничок. Але є інші способи, як це служіння підтримати. Один із них переказати кошти, наприклад, із своєї карточки на банківський рахунок нашої громади. Дані про цей рахунок я виставлю пізніше в неділю. Або ж ці дані можна знайти на моєму блозі, на сторінці, яка має назву «Бажаєте підтримати служіння Євангелія»? 

Віруюча людина завжди захоче підтримувати таке служіння. Хто ж не бажає підтримувати служіння, той наче висміює Бога і каже: «Ну що Він мені зробить, якщо я не буду давати належних пожертв у церкву?» Що ж, осміяний буде не Бог, а така людина. «Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне!» – каже Апостол. І ділить людей на дві категорії. 

До першої належать ті, що сміються з Бога, не підтримуючи проповідників. Апостол каже, що такі люди – плотські і тлінні, тобто приречені до вічних мук у аду. Він каже: «Хто сіє для власного тіла свого, той від тіла тління пожне». Тобто, хто дбає лише про власний добробут лише в цьому світі, не даючи пожертв на проповідників, пожне тління, тобто погибель у вічності.  

І навпаки, каже Павло: «Хто сіє для Духа, той від Духа пожне життя вічне». Він каже, що той, хто підтримує проповідників непофальшованого Євангелія, той матиме вічне життя. Наші пожертви, наче насіння, яке проростає у Царстві Божому.  Звісно ж мова йде про людей віруючих, бо спасіння за гроші не купиш. Тут Апостол фактично повторює думку Якова, який каже про те, що віра без діл мертва. Іншими словами, якщо не даєш належних пожертв у церкву, то твоя віра мертва і ти ідеш на погибель. А якщо даєш належні пожертви, то Господь дасть тобі нагороду ще й у Своєму вічному Царстві. 

Проте Апостол не обмежується лише пожертвами в церкву. Він каже: «А роблячи добре, не знуджуймося, бо часу свого пожнемо, коли не ослабнемо».  Тобто, не обмежуймось лише пожертвами в церкву. Але робімо добро всім людям довкола нас. Це не означає «роздаваймо всім людям довкола нас гроші». Ні, робити добро можна дуже по-різному.  Я часто натрапляю на ставлення, особливо серед чиновників, яке можна визначити одним словом «знущання». Як робити добро таким чиновникам?  Перестати знущатись із українців, а всіляко їм допомагати. Я думаю, що кожен з нас знає про те, як зробити добро людям довкола нас. 

І насамкінець Апостол кличе нас: «Поки маємо час, усім робімо добро, а найбільш одновірним!»  Це дуже важливі слова «поки маємо час», бо вони нагадують нам про те, що наше життя тут, у цьому світі обмежене, і коли ми помремо, то там будуть або вічні муки в аду або нагорода від Господа за наше вірне служіння Йому і за чинення добра всім людям, а особливо нашим одновірним, братам-християнам і сестрам-християнкам.  Вони у нас в пріоритеті. Заради Христа. Амінь. 

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з духом вашим...! Амінь (Гал. 6:18).

День Св. Патріарха Авраама

      Сьогодні ми згадуємо Св. Патріарха Авраама і дякуємо за нього Богові. Авраам, який раніше називався Аврамом, був покликаний Богом, аби стати отцем великого народу (Буття 12). Маючи 79 років, у послухові до Божого наказу, він, його дружина Сара (яка стане називатися Сарра) і його племіник Лот з міста Харану перебралися на південний захід, у Ханаанський край.

        Там Бог установив з Авраамом заповіт (Буття 15:8), пообіцявши Ханаанський край його нащадкам. Коли Авраамові виповнилося 100 років, а Саррі було 90 років, вони були благословенні Ісаком, сином, якого їм давно обіцяв Бог. Авраам виявив винятковий послух Богові, Який наказав йому принести Ісака в жертву цілопалення. Бог пощадив життя юнака лише в останню мить і взамін у жертву надав барана (Буття 22:1-19).
         Авраам помер у віці 175 років і був похований у печері Махпела, яку раніше був купив для поховання своєї дружини Сарри. Його особливо вшановуємо, як першого з трьох Старозаповітних Патріархів - і за його праведність перед Богом через віру (Римлян 4:1-12).
                              
     Молитва на День Св. Патріарха Авраама:

     Господи Боже!  Отче Небесний! Ти обіцяв Авраамові, що він стане батьком багатьох народів. Ти привів його в край Ханаанський і Ти запечатав Твою з ним обітницю проливанням крові. Благослови, аби ми бачили в Ісусові, Насінні Авраамовім, обітницю Нового Завіту Твоєї Святої Церкви, запечатану Ісусовою кров'ю на хресті, яка дається нам нині у чаші Нового Заповіту; через Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви.

Нова жертва не потрібна

 Та єдина умилоствлююча жертва, яку Христос одного разу приніс на вівтарі хреста, є досконалим, достатнім і повним умилостивленням за всі гріхи всіх часів (1 Ів. 2:2; Євр. 9:12;10:14). Через це нам не потрібно іншої або нової умилостивлюючої жертви. Потрібно лише те, щоб ця єдина Христова жертва застосовувалась до нас, аби ми стали учасниками її плодів і сили. Але для цього не потрібно якоїсь особливої зовнішньої жертви, а лише Євангеліє і запровадження Вечері, які показують нам те, яким чином це застосовується і запечатується.

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства 

День Св. Генріха Мельхіора Мюленберга, пастиря

 Сьогодні ми згадуємо пастиря  Генріха Мельхіора Мюленберґа і дякуємо за нього Богові.  Генріх Мельхіор Мюленберґ народився 1711 року в Айнбеці, Німеччина, а в американські колонії він прибув 1742 року. Перебравшись із Європи до Америки, пастир Мюленберґ установив взірець лютеранських парафій у Північній Америці.  Сам він служив упродовж сорока п'яти років у Пенсільванії. Будучи невтомним мандрівником, Мюленберґ допоміг заснувати чимало лютеранських громад і був головним організатором першого лютеранського синоду в Північній Америці, Міністеріуму Пенсівальнії, який було засновано 1748 року. Пастир Мюленбнрґ цінував роль музики в лютеранській службі Божій і часто служив сам органістом. Він також був головним упорядником американської лютеранської літургії ( упорядкована теж 1748 року). Пастиря Мюленберґа пам'ятають, як церковного провідника, журналіста, літургіста і понад усе - як пастиря громади під його опікою. Пастир Мюленберґ був покликаний до небесної домівки 1787 року, залишивши велику родину та тривалу спадщину - американське лютеранство.

Молитва на День Св. Генріха Мельхіора Мюленберга, пастиря:

Господи Ісусе, Добрий Пастирю Твого люду!  Приносимо Тобі подяку за слугу Твого, Генріха Мельхіора Мюленберга, який був вірний у піклуванні про отару, передану під його опіку. Благослови, аби ми могли повторювати його приклад і на практиці застосовувати його вчення про святе життя. Подай сили пастирям, які опікуються Твоєю отарою нині, аби Твоєю благодаттю люди Твої могли зростати у повноті життя, яке призначене для них у раю; бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків! Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви