ПРОПОВІДЬ НА ПЕРШУ НЕДІЛЮ ЧОТИРИДЕСЯТНИЦІ

ВІД ЛЮБОВІ БОЖОЇ НЕ ВІДЛУЧИТИ!

 (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Що ж скажем на це? Коли за нас Бог, то хто проти нас?  Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього?  Хто оскаржувати буде Божих вибранців? Бог Той, що виправдує.  Хто ж той, що засуджує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, Він праворуч Бога, і Він і заступається за нас. Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Як написано: За Тебе нас цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення. Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив. Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!  (Римлян 8:31-39).

            Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!  (Рим. 1:7). Амінь.

            Дорогі брати і сестри, в американському штаті Мінесота на одній з ферм, її власник збудував був своїми руками стодолу. Вона була велика, простора.  Господар нею дуже пишався і пофарбував її у білий колір.  І вона досить довго стояла, милуючи зір мандрівникам та радуючи око власникові.

Одніє п’ятниці, пізно ввечері,  сільськими дорогами каталися в авто якісь старшокласники, які щойно одержали водійські посвідчення. Коли фари їхньої машини вихопили з темряви величну білосніжну будівлю, то вони спинили авто і пішли до тієї стодоли з балончиками чорної фарби і почали писати на стінах будівлі всякі брудні слова.

Яким же шок пережив наступного ранку господар ферми, коли побачив, що витворили зловмисники із його дорогим майном! Він не міг повірити, що хтось міг бути таким жорстоким. Та все-таки він узяв білу фарбу і пофарбував всю стодолу знову в білий колір так, так що через декілька днів праці вона стала сяяти ще більше.

Але настав вечір наступної п’ятниці і ті самі старшокласники проїздили повз ту саму ферму. Вони поставили машину на тому самому місці і побігли до тієї самої стодоли.  Проте замість чорного спрію у їхніх руках тепер була каністра з бензином.  У темряві вони знайшли двері, зайшли всередину, полили бензином долівку, стіни, а потім запалили сірник.  Проблема була в тому, що смакуючи видовище, вони не звернули уваги на те, що замок на дверях можна було відчиняти тільки знадвору, а двері за ними вже зачинилися. 

Ось так вони й опинилися у вогняній пастці. Марно вони гупали в стіни, намагаючись вирватися із охопленої вогнем стодоли.  Повітря ставало все пекучішим і вони попадали на підлогу. Єдине, що вони запам’ятали потім було те, що двері розчахнулися, а в дверях стояв чоловік.  Проте  в ту ж таки мить обвалилася стеля і охопила його полум’ям. Та учні змогли вибратися неушкодженими. Наступного дня з решток  чоловіка, якого знайшли в попелі, ідентифікували власника ферми. Він віддав своє життя за нерозумних і непорядних старшокласників.

Дорогі брати і сестри, згадаймо своє життя.  Чи не поводилися ми часом, як ті нерозумні старшокласники.  Ми маємо не лише досить своїх, особистих історій, але й маємо історію усього людського роду. Нашим прабатькам було дано рай.  Вони і всі їхні нащадки мали би там жити вічно, без болю та смутку. Але, будучи зведені сатаною, вони повелися як недобрі старшокласники – згрішили і через Адама у світ увійшов гріх.

Тепер ми всі, хочемо того чи не хочемо, народжуємося грішниками і як ті старшокласники, що підпалили стодолу, ми через гріх – приречені до вічних мук у вогні пекла.  У історії про стодолу, в критичну мить, коли вже юнаки попадали на підлогу, господар стодоли зумів відчинити двері і тим врятував тих учнів, проте загинув сам.

Творець світу, Бог Всемогутній послав Свого Єдинородного Сина, щоби Він на Себе взяв усі наші гріхи і провини.  Ісус забрав їх усі до одного і поніс їх на Голгофський хрест. За ці всі гріхи людства наш Спаситель-Христос поніс повну кару. На Собі  Божий Син відчув повний гнів Божий і помер за кожен гріх, за кожного з нас.  Христос віддав Своє життя за вас.  Чому?  Тому  що Він вас усіх так сильно любить.

Звісно, історія Христа не закінчується на Голгофі.  Бо на третій день Господь Ісус воскрес із мертвих. Він подолав нашу смерть. В Ім’я Його ми прощені. Бог тепер дивиться на вас і бачить не грішників, яких потрібно осудити на вічні муки, а любих дітей. Бог – наш Отець, люблячий тато, Який хоче бути зі Своїми дітьми та пілкуватися про них, тобто, піклуватися про кожного з вас.

Апостол Павло каже про цей наш сьогоднішній стан такі слова: «Коли за нас Бог, то хто проти нас?»   Звісно, - ніхто!  Хто може мати успіх виступивши проти Бога?  Ніхто, жодна сила, ні земна, ні небесна.  Коли за нас Бог, то ніхто не має достатньо сили, щоб Його перебороти, Його перемогти.  А Він не просто, використовуючи військову термінологію – наш союзник. Він – наш всемогутній Отець. Ми – члени Його Церкви. Апостол Павло каже так про тих, що вірують у Христа: «Ви – вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога» (Еф. 2:19).  Хтось хоче виступити проти домашніх Божих?  Його долі не позаздриш.

А що ж чекає на тих, за кого помер Божий Син?  Апостол Павло продовжує: «Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього?»  Якщо Отець віддав найдорожче – Свого Сина Улюбленого за кожного з вас, то Він також попіклується і про значно менші речі, які можуть здаватися для нас чимось великим або недосяжним, бо для Бога «немає неможливої жодної речі». 

Тому ми з такою упевненістю молимося: «Хліб наш насущний дай нам сьогодні» і стверджуємо у Символі віри: «Вірую у воскресіння мертвих і життя будучого віку».   Тому ми з такою упевненістю йдемо додому і лягаємо спати, і пробудужуємося, бо наш Господь каже «Отож, не журіться, кажучи: Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось?  Бож усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться» (Мт. 6:31, 32).

Звісно, противник людського роду буде з сіх сил переконувати нас у зворотньому і казати, що ми – грішники, що Бог нас ненавидить і, що саме про це свідчать наші невдачі у світі (в якому, між іншим, князює диявол). Але його аргументацію перериває Господь Святий Дух словами апостола Павла: «Хто оскаржувати буде Божих вибранців?» Хто це там оскаржує тих, кого вибрав Бог?  Хто це там погрожує їм судом?  Кому там хочеться так попрацювати прокурором?  Твої намагання, дияволе – марні!   Чому?  З однієї простої, але такої величної причини: Бог – Той, що виправдовує.

Якби це виправдання залежало від нас, то нам справді нікуди сховатися від вогняних стріл диявола, від його жахливих звинувачень.  Але виправдання залежить не від нас, не від наших діл і навіть не від наших молитов. А виправдання залежить від Бога.  І що ж наш Бог робить?  Відповідь Господь дає чітку: Бог вас виправдовує!  Ви – прощені!

Ну, звичайно ж, сатана буде й далі кидати у ваш бік масу звинувачень. Але хіба означають щось ці звинувачення, якщо на вашому боці Сам Бог? Якщо вашим Адвокатом зголосився бути Єдинородний Божий Син?  Та й Адвокат – Христос сидить у Президії Божого Суду  - по правиці Божій. Кожне звинувачення проти вас – безпідставне, каже апостол. Чому?  Бо Христос – помер за всі ваші гріхи та провини.  За кожен гріх уже понесене покарання, то як же можна в тих гріхах звинувачувати?  Бог виправдовує!  Христос помер за кожен гріх. Ви – прощені. Воскреслий Христос заступається за нас.

І це Христове заступництво ніколи не спиниться. Як і ніколи не спиниться Його до нас любов. Немає такого створіння і немає такої сили, яка може відлучити нас від любові Христової. Апостол Павло каже, що світ не бачить цієї любові Божої до християн. Навпаки, «нас цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення». Господь знає, що це таке і власне Він Сам каже: «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною» (Мт. 16:24).

Апостол Павло каже, що долею християн в цьому світі може бути навіть брак найбільш необхідних речей. Але ні недоля, ні утиски, ні переслідування, ні голод, ні нагота, ні жодна небезпека, ні навіть меч або фізична смерть неспроможні нас відділити від Христової любові.  Бо ця любов – вічна, як і Сам Христос.  Ця любов – безмежна, як і Сам Христос.  Ця любов для нас, як і Сам Христос.

І яким би не був наслідок усіх тих бід і проблем, з якими ви зіштовхуєтеся, ви – переможці. Ви виправдані в Божих очах, на Божому суді. Ви – члени Божої сім’ї.  Ви – діти Божі, отже ви, як і Син, перемагаєте у всіх справах. Але перемагаєте не своїми силами, бо ми би самі ніколи не встояли би проти спокус або проти диявола.  А перемагаємо ми Тим, Хто нас полюбив – Ісусом Христом, Божим Сином.

Христова любов – із нами.  Ми чуємо її зі Слова.  Ми причащаємося нею у правдивому тілі Христовому і в правдивій Його крові у хлібі та вині Святої Вечері. Христос не далеко. Він – тут, поряд.  Він промовляє через Писання до вас і доторкується до вас Своїми тілом і кров’ю.  А де Він – там Божа любов, там вічне життя, там – перемога.

Апостол Павло підбадьорює нас, аби ми не тремтіли від тих викликів, які з’являються нам сьогодні в нашому житті й каже: «Я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!»  Жодна сила в світі не може стати між нами і любов’ю Божою, бо наш Бог – Бог всемогутній, Бог, Який нас любить безперервно. В Ім’я Христа.  Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь. (Рим. 16:24).