Ми не повинні сумніватися, що в нас мешкає Святий Дух, але ми повинні бути впевнені та визнавати, що ми є, як каже Павло: «храм Духа Святого» (1 Кор. 6:19). Бо коли хтось відчуває любов до Слова, і якщо йому подобається чути, говорити, думати, навчати та писати про Христа, то він повинен знати, що це – не діло людської волі або розуму, а дар Святого Духа. Бо неможливо, аби це відбувалося без Святого Духа. З іншого боку, де є ненависть і зневага до Слова, там диявол, «бог світу цього» (2 Кор. 4:4), править засліплюючи серця людей і втримуючи їх у полоні, не даючи, щоби на них засяяло світло Євангелія слави Христової. Саме це ми бачимо сьогодні в наброді – їм байдуже про Слово, вони його самовдоволено зневажають так, наче воно їх не стосується взагалі. Ті, в кому є певне полум’я і прагнення до Слова, повинні з вдячністю визнавати, що це почуття було влите в них Святим Духом. Бо ми не народжуємося із цим почуттям, як і не можемо бути навчені жодними законами, аби його здобути. Це – правиця Всевишнього, чиста й проста, яка змінила нас (Пс. 76 (77):11). Тому, коли ми раді почути проголошення про Христа, Сина Божого, Який стався людиною за нас і покорився Законові, аби нас викупити, тоді цим проголошенням і через нього Бог безперечно у наші серця посилає Святого Духа. Тому вкрай корисно побожним знати, що вони мають Святого Духа. Кажу це, аби спростувати небезпечну доктрину софістів і монахів, які навчали та вірували, що ніхто не може точно знати чи він перебуває у стані благодаті, навіть якщо робить добрі діла відповідно до своїх можливостей і веде бездоганне життя. Це твердження, загальноприйняте і в нього вірували, воно було принципом і практично статтею віри по всьому папстві. Цією своєю нечестивою ідеєю вони цілковито руйнували доктрину віри, перевертали віру, непокоїли сумління, анулювали в церквах Христа, затьмарювали та відкидали всі благословення та дари Святого Духа, скасовували правдиве поклоніння Богові та запроваджували ідолопоклонство, зневагу до Бога та богохульство в серцях людей. Бо кожен, хто має такі сумніви про волю Божу щодо себе, і хто не вірує з упевненістю, що він перебуває у стані благодаті, не може вірувати, що має прощення гріхів, що Бог про нього піклується або що він може спастися.
Немає коментарів:
Дописати коментар