Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 28 лютого 2010 р.

ПРОПОВІДЬ НА 2-У НЕДІЛЮ ЧОТИРИДЕСЯТНИЦІ


   ТУТ ДІМ БОЖИЙ І БРАМА НЕБЕСНА!
                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
І вийшов Яків із Беер-Шеви, і пішов до Харану. І натрапив він був на одне місце, і ночував там, бо сонце зайшло було. І взяв він з каміння того місця, і поклав собі в голови. І він ліг на тім місці. І снилось йому, ось драбина поставлена на землю, а верх її сягав аж неба. І ось Анголи Божі виходили й сходили по ній.  І ото Господь став на ній і промовив: «Я Господь, Бог Авраама, батька твого, і Бог Ісака. Земля, на якій ти лежиш, Я дам її тобі та нащадкам твоїм. І буде потомство твоє, немов порох землі. І поширишся ти на захід, і на схід, і на північ, і на південь. І благословляться в тобі та в нащадках твоїх всі племена землі.  І ось Я з тобою, і буду тебе пильнувати скрізь, куди підеш, і верну тебе до цієї землі, бо Я не покину тебе, аж поки не вчиню, що Я сказав був тобі».  І прокинувся Яків зо свого сну, та й сказав: «Дійсно, Господь пробуває на цьому місці, а того я й не знав!» І злякався він і сказав: «Яке страшне оце місце! Це ніщо інше, як дім Божий, і це брама небесна». І встав Яків рано вранці, і взяв каменя, що поклав був собі в голови, і поставив його за пам'ятника, і вилив оливу на його верх (Буття 28:10-17).

            Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!  (Рим. 1:7). Амінь.

            Дорогі брати і сестри, славетний адмірал Нельсон був одним із найбільш досвідчених мореплавців, від якого багато чому можна було навчитися. Один із офіцерів британського флоту під час походу до Вест-Індії записав такі слова: «Ми дуже змучені недоїданням та іншими незручностями. Ми так довго не заходили в порти, але наша нагорода в тому, що з нами – Нельсон».

Сьогоднішній наш Біблійний текст розповідає нам теж про одного чоловіка, в якого раптово з’явилася маса неприємностей, і який перебував у далекій мандрівці. Звали його Яків.  Мати Якова, Ревека, ще до народження Якова та його старшого брата-близнюка, Ісава, дуже переживала про те, що відбувається з нею, бо «кидалися діти в утробі її» (Буття 25:22).  Це настільки Ревеку непокоїло, що вона пішла питатися поради в Господа і Бог дав їй таку відповідь: «Два племена в утробі твоїй, і два народи з твого нутра будуть виділені, і стане сильніший народ від народу, і старший молодшому буде служити» (Буття 25:23).

Першим народився Ісав, а другим Яків. Власне кажучи, ще до їхнього народження вже була обітниця Божа про те, що молодший син, Яків, одержить благословення. Це було видно ще задовго до хвороби Ісака, сина Авраама і батька Ісава та Якова.  Ісава не дуже цікавило Слово Боже.  Коли він виріс, то одружися на двох язичницьких жінках, які зневажали Бога, а отже й свою свекруху Ревеку та свого свекра Ісава.  Настільки напружені були взаємини в домі патріарха Ісака з язичницями-членами їхньої сім’ї, що віруюча Ревека сказала патріархові Ісакові: «Життя мені обридло через дочок Хетових. Коли Яків візьме жінку з дочок Хетових, як ці, з дочок цього Краю, то нащо й жити мені?» (Буття 27:46)

Яків був не такий.  Яків горнувся до Слова, часто над ним міркував.  Як хотів віруючий Яків, аби обітниця про народження Месії, народження Спасителя світу, була виконана через Нього, через Його сім’ю!  Але він часто схилявся до думки, що він повинен сам щось робити для того, аби обітниця Божа виконалася.  І вигадував різні плани, як він повинен пришвидшувати виконання обітниць.  Яків любив Слово Боже, а Ісав був до Слова байдужий.  Зневага Ісава до Слова Божого проявилася особливо в час повернення з полювання.  Він був дуже втомлений і хотів їсти. Його ноги та руки тремтіли від виснаження і здавалося, що порятувати Ісава може саме та гаряча миска сочевиці, яка була в руках його брата, Якова.  Яків дав миску сочевиці своєму братові в обмін за право первородства, за право бути предком Месії. Два брати торгуються. Ісаву бракує віри, Якову – любові до брата та впевненості, що Бог безперечно виконає те, що обіцяв.

Дорогі брати і сестри, чи не буває в нас гріхів з подібною амплітудою: від байдужості щодо Писання і аж до енергійної невпевненості у силі та вірності Слова Божого і бажанні самому прискорити виконання обіцяного нашим Творцем?  Якщо не розкаємось, то наслідки таких гріхів не заставлять себе довго ждати ще в цьому житті.

Ось і Яків, коли його батько був при смерті, і будучи сам підбадьорений своєю матір’ю, обманом здобув первородство, а тепер втікає від гніву свого рідного брата Ісава, чоловіка сильного та войовничого.  Сьогодні ми зустрічаємо з Яковом більш як за сотню кілометрів від рідного дому, змученого, стривоженого, виснаженого може навіть більше як Ісав, який продав право первородства та всі свої духовні цінності за спокій та ситість із мискою чечевиці. 

Яків розкаявся.  У нього була можливість це зробити ще в батьківському домі, коли Ісак його ще раз поблагословив і за ці декілька днів втечі від родинного вогнища, де на нього чекала би смерть від рук невіруючого Ісава. Натомість він простує до Харану, виконуючи доручення батька, який простив Якова: «Не бери жінок з дочок ханаанеянських», що означало: «Шукай дружину, яка буде віруюча. Ти – нащадок Авраама та Ісака, ти нащадок віруючої сім’ї».

Ми зустрічаємося із Яковом, який моститься до сну, поклавши в голови камінь. Хоча Писання про це й не згадує, ми знаємо, що Яків перед сном молиться ( бо так роблять усі віруючі люди), лягає і, певно що, швидко, ще навіть не встигнувши завершити молитву, засинає. Далеко від дому, втікач Яків бачить сон: «Ось драбина поставлена на землю, а верх її сягав аж неба». Сама драбина, що простягається з небес до землі вже є дивовижною річчю, як на яву так і в сні.

«І ось Анголи Божі виходили й сходили по ній». Яка дивовижа!  Яке захоплююче видовище! З небес до місця, де спить Яків сходять Ангели Божі.  Місце, яке так далеко від рідного дому, місце, де в головах лежить лише камінь, але що на цьому місці відбувається – відкрите небо, і Ангели Божі, які спускаються, аби підтримати втікача, який вірує у Бога та Його обітниці і який прагне належати до роду, з якого вийде Месія.

Але й це ще не все!  «І ото Господь став на ній»!  Ангели Божі – лише прелюдія, Почесна Варта Господа Бога, Який усміхнено дивиться на  Якова-віруючого, Якова – знесиленого втікача і промовляє: «Я Господь, Бог Авраама, батька твого, і Бог Ісака». Господь наче каже: «Хоча ти й нині втікач, Якове і тобі дуже сумно нині, і врай самотньо,ти – не один. Бо Я – Господь з тобою. Я – Той Самий Господь, Який був із твоїм дідом Авраамом, і є з твоїм батьком Ісаком. Я водночас є з тобою.  Будь бадьорий, віруючий сину, бо з тобою – вічний і всемогутній Бог».

Далі Господь промовляє: «Земля, на якій ти лежиш, Я дам її тобі та нащадкам твоїм. І буде потомство твоє, немов порох землі. І поширишся ти на захід, і на схід, і на північ, і на південь». Яків можливо оплакував у молитві своїй, що він не має, де притулити своєї голови, а вимушений ось так тулитися до каменя у чужому краю.  Господь же дає відповідь на молитву віруючого сина Ісака, що ця земля належатиме йому та його нащадкам.  Господь обіцяв це був ще Авраамові, а наш Бог – вірний і Він завжди виконує те, що обіцяв. До того ж цей край буде розширений на всі чотири боки, і нащадків Якова буде безліч.

І ще Господь каже: «І благословляться в тобі та в нащадках твоїх всі племена землі».  Як радісно Якову чути ці слова, слова які він не один раз чув у проповіді Ісака, коли той переповідав про благословення, які Бог обіцяв Авраамові та йому!  Як приємно почути, що Яків буде одним із пращурів Спасителя усього світу, Месії-Христа.

Господь, Який зійде з небес і народиться від Діви Марії, правдивий Бог і правдива людина говоритиме Своїм першим учням: «Поправді, поправді кажу вам: Відтепер ви побачите небо відкрите та Анголів Божих, що на Людського Сина підіймаються та спускаються» (Ів. 1:51).

Саме через Христа грядущого небо відкрилося для віруючого втікача Якова.  Саме через Христа, Який прийшов, відкривається небо і Царство Небесне для кожного з нас. Аби Небеса були відкриті для Якова і нас, великий Нащадок Якова, був піднесений на Голгофського хреста. Там на Ісуса були покладені гріх байдужості Ісава, гріх хитрості та брак невпевненості Якова, усі ваші гріхи та гріхи мої.  На Христа, розп’ятого на Голгофі були покладені всі гріхи всього світу. За них Він помер і на підтвердження перемоги над гріхом, смертю і дияволом Він воскрес на третій день. 

Воскреслий Христос далі навчав Своїх учнів, з’являвся їм, а на сороковий день вознісся. Пройшло трохи часу і відчинене небо побачив Степан, один із дияконів, якого побивали камінням за вірність Богові Авраама, Ісака та Якова. «Степан, повний Духа Святого, на небо споглянув, і побачив Божу славу й Ісуса, що по Божій правиці стояв, і промовив: Ось я бачу відчинене небо, і Сина Людського, що по Божій правиці стоїть!...» (Дії 7:55, 56).

Господь завжди тримає небо відчиненим для Своїх віруючих дітей. Сьогодні Він підбадьорює нас, запевнюючи, що наші всі гріхи прощені.  Ми – прощені Божі діти.  Як і Яків, ми – мандрівники цим грішним світом, цією долиною печалі, до нашої справжньої домівки  на небесах. Нас можуть утискувати, створювати нам жахливі обставини для життя, нас можуть навіть змусити до втечі, але повсюди, де б ми не йшли, ми знаємо – Бог із нами. 

Сьогодні ми маємо відчинене небо.  Сьогодні ми чуємо голос Божий із Священного Писання.  Сьогодні Бог Син, Який промовляв до Якова, промовляє до нас, і доторкується до нас Своїми правдивими тілом і кров’ю у Святій Вечері.  Він робить це, бо любить кожного з вас і хоче, щоб ви почувалися безпечно під могутньою правицею Бога Авраам, Ісака та Якова, Бога, Який є Отець, Син і Святий Дух.  Бог захистив Якова. Захистить Він і нас.

Він каже Якову і нам: «І ось Я з тобою, і буду тебе пильнувати скрізь, куди підеш, і верну тебе до цієї землі, бо Я не покину тебе, аж поки не вчиню, що Я сказав був тобі».  Він дасть нам вічне життя у Його прекрасному, досконалому та святому Царстві. Бо Він завжди виконує те, що обіцяв.

Яків прокидається зі сну і каже: «Дійсно, Господь пробуває на цьому місці, а того я й не знав!» І злякався він і сказав: «Яке страшне оце місце! Це ніщо інше, як дім Божий, і це брама небесна». І встав Яків рано вранці, і взяв каменя, що поклав був собі в голови, і поставив його за пам'ятника, і вилив оливу на його верх.

Так само Бог перебуває з усіма вірними Його людьми сьогодні, з Його Церквою.  Навіть коли нам здається, що обовязково має бути якась велична будівля, памятайте, що дім Божий і брама небесна були не в добре влаштованому домі Ісава, а дім Божий і брама небесна були серед поля, там де спав віруючий Яків. Так і сьогодні Бог серед Свого віруючого люду, що збирається довкола Слова й Таїнcтв. Тут – дім Божий.  І тут – брама небесна. В Імя Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь. (Рим. 16:24).

субота, 27 лютого 2010 р.

ЗАВТРА

Як на те буде Божа ласка та воля, завтра під час вивчення Катехізису ми будемо розглядати Четверту Заповідь Божу. Під час Біблійного уроку ми розпочнемо досліджувати Книгу Ездри, а служба Божа будуватиметься довкола слів з Книги Буття, розділ 28, вірші 10-17 (драбина Якова).

Розклад на завтра:

9:30 - Основи християнської віри (Катехізис)

10:00 - Біблійний урок

11:00 - Служба Божа і Недільна школа для дітей

Київська парафія Воскресіння проводить служіння у приміщенні Інституту Математики, вул. Терещенківська, 3 (біля станції метро "Театральна"). Ласкаво просимо!

пʼятниця, 26 лютого 2010 р.

ВИЗНАЧЕННЯ ХРИСТИЯНИНА


Тому ми визначаємо християнина у такий спосіб: християнин – це не той, хто не має гріха або гріха не відчуває.  Це – той, кому через його віру Бог гріха не зараховує.  Ця доктрина приносить непохитну втіху змученим сумлінням посеред справжніх мук. Тому не марно так часто і так наполегливо ми прищеплюємо доктрину про прощення гріхів і про залічення праведності заради Христа, як і доктрину про те, що християнин не має нічого спільного із Законом і гріхом, особливо в час спокуси. Бо до тієї міри, до якої він – християнин, він – понад Законом і гріхом, бо у своєму серці він має Христа, Господа Закону, як перстень має перлину. Тому коли Закон звинувачує, а гріх непокоїть, він сподівається на Христа. І коли він схопився за Нього вірою, то має присутнього із Собою Переможця над Законом, гріхом, смертю і дияволом – Переможця, правління Якого над усім цим, не дає їм завдати шкоди.
Тому християнин, якщо давати йому належне визначення – вільний від усіх законів і не підданий нічому. Але я навмисно сказав «до тієї міри, до якої він – християнин» (а не «до тієї міри, до якої він – чоловік або жінка»), тобто, до міри, що він має своє сумління вишколеним, прикрашеним і збагаченим цією вірою, цим великим і неоціненним скарбом або ж, як називає його Павло цим «невимовним даром» (2 Кор. 9:15), якого не можна надто сильно звеличити і похвалити, оскільки він робить людей синами і спадкоємцями Божими.  Отже християнин – більший від усього світу. Бо в серці своєму він має цей нібито маленький дар, але мализна цього дару і скарбу, який він тримає у вірі – більша від небес і землі, бо більший – Христос, Який є цей дар.

Мартін Лютер З Лекцій на галатів.

четвер, 25 лютого 2010 р.

НА СВЯТКОВОМУ ПРИЙОМІ В ПРЕЗИДЕНТА ЯНУКОВИЧА

Сьогодні мене було запрошено Президентом України, Віктором Януковичем, на Урочисте Прийняття з нагоди  вступу В. Януковича на пост Президента України.  Прийняття відбувалося в Українському Домі на Хрещатику.  Було багато гостів, серед яких і Президент Європарламенту пан Єжи Бузек, ревний і побожний лютеранин.

Від імені Української Лютеранської Церкви я особисто привітав нового Президента України, побажав йому рясних Божих благословень у його служінні, а також запевнив про повагу нашої Церкви до Президента та молитви нашої Церкви за нього. Віктор Федорович висловив свою вдячність. Прошу всіх відвідувачів цього блогу підносити й надалі молитви і за нашого Президента, і за Україну.

середа, 24 лютого 2010 р.

НА ДНІ НАРОДЖЕННЯ В ПРЕЗИДЕНТА ЮЩЕНКА

Вчора у складі Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО) я взяв участь у привітанні Президента України, Віктора Ющенка, з Днем народження. Від імені нашої Церкви я вручив Президентові книгу лютеранських проповідей та побажав йому рясних Божих благословень.  Від імені ВРЦіРО єпископ Маркіян Трофим'як зачитав привітальний адрес, у якому поряд із привітаннями Президентові Ющенку, було висловлено подяку за його працю над зміцненням в Україні свободи віросповідання та сподівання на те, що ця свобода розвиватиметься і надалі.  Спілкування з Президентом завершилося святковим частуванням.

вівторок, 23 лютого 2010 р.

ЕККЛЕСІА - ЦЕРКВА - ЗІБРАННЯ, А НЕ ЮРБА

Семантичний рельєф, позначений віхами "екклесіа" - [церква] , стоїть у свідомому контрасті не лише до відповідного рельєфу "сунаґоґе", але й особливо до застосувань "релігійної мови поганства"... Уже світське значення "екклесіа", як "зібрання" включало в себе ідею "запрошених" або ж "регулярно зібраних" і рішуче відрізнялося у цьому відношенні  від розпливчастого "охлос" (натовпу або юрби). Відповідно до Дій 19:32, 39, 41, "екклесіа", або ж публічні збори, мусить відповідати певним стандартам. Єврейське "кагал", яке можливо є спорідненим із "кол" (голос), може означати у світському використанні "скликання", але як "кагал Ягве", чітко має на увазі започатковуючу та засновуючу діяльність Бога (5 М. 23:2 і далі).

Курт Маркворт, З книги "Церква та її спільнота, служіння і управління"

понеділок, 22 лютого 2010 р.

САЙТ ПАРАФІЇ ВОСКРЕСІННЯ

Парафія Української Лютеранської Церкви Воскресіння має тепер свій сайт. Розробкою його займалися наші двоє дияконів: Сергій Березін та Дмитро Прокопчук. На сайті громади можна знайти новини громади, щотижневі молитви, поради з читання Біблії та Книги Злагоди, переглянути фото з життя церкви тощо.  З часом сайт стане багатшим за наповнюваністю.  Адреса сайту:  http://luther-kiev.narod.ru

Ласкаво просимо!

неділя, 21 лютого 2010 р.

ПРОПОВІДЬ НА ПЕРШУ НЕДІЛЮ ЧОТИРИДЕСЯТНИЦІ


ВІД ЛЮБОВІ БОЖОЇ НЕ ВІДЛУЧИТИ!
 (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Що ж скажем на це? Коли за нас Бог, то хто проти нас?  Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього?  Хто оскаржувати буде Божих вибранців? Бог Той, що виправдує.  Хто ж той, що засуджує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, Він праворуч Бога, і Він і заступається за нас. Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Як написано: За Тебе нас цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення. Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив. Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!  (Римлян 8:31-39).

            Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!  (Рим. 1:7). Амінь.

            Дорогі брати і сестри, в американському штаті Мінесота на одній з ферм, її власник збудував був своїми руками стодолу. Вона була велика, простора.  Господар нею дуже пишався і пофарбував її у білий колір.  І вона досить довго стояла, милуючи зір мандрівникам та радуючи око власникові.

Одніє пятниці, пізно ввечері,  сільськими дорогами каталися в авто якісь старшокласники, які щойно одержали водійські посвідчення. Коли фари їхньої машини вихопили з темряви величну білосніжну будівлю, то вони спинили авто і пішли до тієї стодоли з балончиками чорної фарби і почали писати на стінах будівлі всякі брудні слова.

Яким же шок пережив наступного ранку господар ферми, коли побачив, що витворили зловмисники із його дорогим майном! Він не міг повірити, що хтось міг бути таким жорстоким. Та все-таки він узяв білу фарбу і пофарбував всю стодолу знову в білий колір так, так що через декілька днів праці вона стала сяяти ще більше.

Але настав вечір наступної пятниці і ті самі старшокласники проїздили повз ту саму ферму. Вони поставили машину на тому самому місці і побігли до тієї самої стодоли.  Проте замість чорного спрію у їхніх руках тепер була каністра з бензином.  У темряві вони знайшли двері, зайшли всередину, полили бензином долівку, стіни, а потім запалили сірник.  Проблема була в тому, що смакуючи видовище, вони не звернули уваги на те, що замок на дверях можна було відчиняти тільки знадвору, а двері за ними вже зачинилися. 

Ось так вони й опинилися у вогняній пастці. Марно вони гупали в стіни, намагаючись вирватися із охопленої вогнем стодоли.  Повітря ставало все пекучішим і вони попадали на підлогу. Єдине, що вони запамятали потім було те, що двері розчахнулися, а в дверях стояв чоловік.  Проте  в ту ж таки мить обвалилася стеля і охопила його полумям. Та учні змогли вибратися неушкодженими. Наступного дня з решток  чоловіка, якого знайшли в попелі, ідентифікували власника ферми. Він віддав своє життя за нерозумних і непорядних старшокласників.

Дорогі брати і сестри, згадаймо своє життя.  Чи не поводилися ми часом, як ті нерозумні старшокласники.  Ми маємо не лише досить своїх, особистих історій, але й маємо історію усього людського роду. Нашим прабатькам було дано рай.  Вони і всі їхні нащадки мали би там жити вічно, без болю та смутку. Але, будучи зведені сатаною, вони повелися як недобрі старшокласники – згрішили і через Адама у світ увійшов гріх.

Тепер ми всі, хочемо того чи не хочемо, народжуємося грішниками і як ті старшокласники, що підпалили стодолу, ми через гріх – приречені до вічних мук у вогні пекла.  У історії про стодолу, в критичну мить, коли вже юнаки попадали на підлогу, господар стодоли зумів відчинити двері і тим врятував тих учнів, проте загинув сам.

Творець світу, Бог Всемогутній послав Свого Єдинородного Сина, щоби Він на Себе взяв усі наші гріхи і провини.  Ісус забрав їх усі до одного і поніс їх на Голгофський хрест. За ці всі гріхи людства наш Спаситель-Христос поніс повну кару. На Собі  Божий Син відчув повний гнів Божий і помер за кожен гріх, за кожного з нас.  Христос віддав Своє життя за вас.  Чому?  Тому  що Він вас усіх так сильно любить.

Звісно, історія Христа не закінчується на Голгофі.  Бо на третій день Господь Ісус воскрес із мертвих. Він подолав нашу смерть. В Імя Його ми прощені. Бог тепер дивиться на вас і бачить не грішників, яких потрібно осудити на вічні муки, а любих дітей. Бог – наш Отець, люблячий тато, Який хоче бути зі Своїми дітьми та пілкуватися про них, тобто, піклуватися про кожного з вас.

Апостол Павло каже про цей наш сьогоднішній стан такі слова: «Коли за нас Бог, то хто проти нас?»   Звісно, - ніхто!  Хто може мати успіх виступивши проти Бога?  Ніхто, жодна сила, ні земна, ні небесна.  Коли за нас Бог, то ніхто не має достатньо сили, щоб Його перебороти, Його перемогти.  А Він не просто, використовуючи військову термінологію – наш союзник. Він – наш всемогутній Отець. Ми – члени Його Церкви. Апостол Павло каже так про тих, що вірують у Христа: «Ви – вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога» (Еф. 2:19).  Хтось хоче виступити проти домашніх Божих?  Його долі не позаздриш.

А що ж чекає на тих, за кого помер Божий Син?  Апостол Павло продовжує: «Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього?»  Якщо Отець віддав найдорожче – Свого Сина Улюбленого за кожного з вас, то Він також попіклується і про значно менші речі, які можуть здаватися для нас чимось великим або недосяжним, бо для Бога «немає неможливої жодної речі». 

Тому ми з такою упевненістю молимося: «Хліб наш насущний дай нам сьогодні» і стверджуємо у Символі віри: «Вірую у воскресіння мертвих і життя будучого віку».   Тому ми з такою упевненістю йдемо додому і лягаємо спати, і пробудужуємося, бо наш Господь каже «Отож, не журіться, кажучи: Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось?  Бож усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться» (Мт. 6:31, 32).

Звісно, противник людського роду буде з сіх сил переконувати нас у зворотньому і казати, що ми – грішники, що Бог нас ненавидить і, що саме про це свідчать наші невдачі у світі (в якому, між іншим, князює диявол). Але його аргументацію перериває Господь Святий Дух словами апостола Павла: «Хто оскаржувати буде Божих вибранців?» Хто це там оскаржує тих, кого вибрав Бог?  Хто це там погрожує їм судом?  Кому там хочеться так попрацювати прокурором?  Твої намагання, дияволе – марні!   Чому?  З однієї простої, але такої величної причини: Бог – Той, що виправдовує.

Якби це виправдання залежало від нас, то нам справді нікуди сховатися від вогняних стріл диявола, від його жахливих звинувачень.  Але виправдання залежить не від нас, не від наших діл і навіть не від наших молитов. А виправдання залежить від Бога.  І що ж наш Бог робить?  Відповідь Господь дає чітку: Бог вас виправдовує!  Ви – прощені!

Ну, звичайно ж, сатана буде й далі кидати у ваш бік масу звинувачень. Але хіба означають щось ці звинувачення, якщо на вашому боці Сам Бог? Якщо вашим Адвокатом зголосився бути Єдинородний Божий Син?  Та й Адвокат – Христос сидить у Президії Божого Суду  - по правиці Божій. Кожне звинувачення проти вас – безпідставне, каже апостол. Чому?  Бо Христос – помер за всі ваші гріхи та провини.  За кожен гріх уже понесене покарання, то як же можна в тих гріхах звинувачувати?  Бог виправдовує!  Христос помер за кожен гріх. Ви – прощені. Воскреслий Христос заступається за нас.

І це Христове заступництво ніколи не спиниться. Як і ніколи не спиниться Його до нас любов. Немає такого створіння і немає такої сили, яка може відлучити нас від любові Христової. Апостол Павло каже, що світ не бачить цієї любові Божої до християн. Навпаки, «нас цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення». Господь знає, що це таке і власне Він Сам каже: «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною» (Мт. 16:24).

Апостол Павло каже, що долею християн в цьому світі може бути навіть брак найбільш необхідних речей. Але ні недоля, ні утиски, ні переслідування, ні голод, ні нагота, ні жодна небезпека, ні навіть меч або фізична смерть неспроможні нас відділити від Христової любові.  Бо ця любов – вічна, як і Сам Христос.  Ця любов – безмежна, як і Сам Христос.  Ця любов для нас, як і Сам Христос.

І яким би не був наслідок усіх тих бід і проблем, з якими ви зіштовхуєтеся, ви – переможці. Ви виправдані в Божих очах, на Божому суді. Ви – члени Божої сімї.  Ви – діти Божі, отже ви, як і Син, перемагаєте у всіх справах. Але перемагаєте не своїми силами, бо ми би самі ніколи не встояли би проти спокус або проти диявола.  А перемагаємо ми Тим, Хто нас полюбив – Ісусом Христом, Божим Сином.

Христова любов – із нами.  Ми чуємо її зі Слова.  Ми причащаємося нею у правдивому тілі Христовому і в правдивій Його крові у хлібі та вині Святої Вечері. Христос не далеко. Він – тут, поряд.  Він промовляє через Писання до вас і доторкується до вас Своїми тілом і кровю.  А де Він – там Божа любов, там вічне життя, там – перемога.

Апостол Павло підбадьорює нас, аби ми не тремтіли від тих викликів, які з’являються нам сьогодні в нашому житті й каже: «Я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!»  Жодна сила в світі не може стати між нами і любовю Божою, бо наш Бог – Бог всемогутній, Бог, Який нас любить безперервно. В Імя Христа.  Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь. (Рим. 16:24).

субота, 20 лютого 2010 р.

ЗАВТРА

Як на те буде Божа ласка та воля, завтра під час вивчення Катехізису ми будемо розглядати Третю Заповідь Божу. Під час Біблійного уроку 4-ий розділ з Послання Апостола Павла до колосян розкаже нам, якої поведінки та слів очікує від нас Господь, а служба Божа будуватиметься довкола слів з Послання Св. Апостола Павла до римлян, розділ 8, вірші 31-39.

Розклад на завтра:

9:30 - Основи християнської віри (Катехізис)

10:00 - Біблійний урок

11:00 - Служба Божа і Недільна школа для дітей

Київська парафія Воскресіння проводить служіння у приміщенні Інституту Математики, вул. Терещенківська, 3 (біля станції метро "Театральна"). Ласкаво просимо!

пʼятниця, 19 лютого 2010 р.

ТАЇНСТВА І НАША ГІДНІСТЬ


Наше Таїнство не залежить від нашої гідності.  Ми не охрищуємося, бо ми – гідні та святі.  Як і не йдемо ми до Сповіді, бо ми – чисті та без гріха.  Навпаки, ми йдемо, бо ми – бідні, нещасні люди. Ми йдемо саме через те, що ми – негідні. Це [не стосується того], хто не бажає ніякої благодаті та Відпущення гріхів, і не має намірів мінятися.

Мартін Лютер, З Великого катехізису

четвер, 18 лютого 2010 р.

СТАЛІНІЗАЦІЯ МОСКВИ

За повідомленням сайту NEWSRU.COM (http://www.newsmsk.com/article/18Feb2010/stalin_pobeda.html) влада російської столиці, розпочинаючи з квітня, має намір популяризувати Сталіна через численні плакати та панно, на яких кривавий диктатор буде героїзований, як Верховний Головнокомандувач радянського війська в ІІ Світовій війні. На совісті Йосипа Сталіна - десятки мільйонів невинно убієнних людей, руки його - по лікті в крові. Оприччина найодіознішого з московських царів, Івана Грозного, тьмяніє у порівнянні з масштабами злочинів сталінського режиму, який, до речі, жахливо переслідував українське лютеранство і спричинився до мученицької смерті наших душпастирів, заслання в концтабори наших дияконів і мирян.  Очевидно, лаври тирана та масового убивці, таки не дають спокою очільникам Москви.

середа, 17 лютого 2010 р.

НОВІ ДИЯКОНИ ТА ДИЯКОНЕСИ


В неділю 14 лютого, в парафії Воскресіння відбулося висвячення  трьох дияконів і трьох дияконес, які будуть "служити при столах" (Дії 6), будучи помічниками пастиря та виконуючи різноманітні доручення, що будуть спрямовуватися на розбудову Церкви. Дияконів Анатолія Дмитренка, Сергія Березіна, Дмитра Прокопчука і дияконес: Ганну Кучму, Анжелу Горпинчук і Емілію Зінченко привітала громада Воскресіння і молитовно попросила в Господа для них многая і благая літа. Перед висвяченням ці брати і сестри понад рік навчалися в школі "Дияконія" під патронатом Української Лютеранської Богословської Семінарії Святої Софії.

понеділок, 15 лютого 2010 р.

ПРОПОВІДЬ НА 4-У НЕДІЛЮ ПО БОГОЯВЛЕННІ


    ЗВІЩАТИ ЄВАНГЕЛІЄ І СЛУЖИТИ БЛИЖНІМ
        (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Бо коли я звіщаю Євангелію, то нема чим хвалитись мені, це бо повинність моя. І горе мені, коли я не звіщаю Євангелії! Тож коли це роблю добровільно, я маю нагороду; коли ж недобровільно, то виконую службу доручену. Яка ж нагорода мені? Та, що, благовістячи, я безкорисливо проповідував Христову Євангелію, не використовуючи особистих прав щодо благовістя. Від усіх бувши вільний, я зробився рабом для всіх, щоб найбільше придбати.  Для юдеїв я був, як юдей, щоб юдеїв придбати; для підзаконних був, як підзаконний, хоч сам підзаконним не бувши, щоб придбати підзаконних. Для тих, хто без Закону, я був беззаконний, не бувши беззаконний Богові, а законний Христові, щоб придбати беззаконних. Для слабих, як слабий, щоб придбати слабих. Для всіх я був усе, щоб спасти бодай деяких. А це я роблю для Євангелії, щоб стати її спільником  (1 Кор. 9:16-23).

            Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим, зо всіма, що на всякому місці прикликають Ім'я Господа нашого Ісуса Христа, їхнього і нашого, благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа (1 Кор. 1:2, 3). Амінь.

            Дорогі брати і сестри, певно ви чули коли-небудь історію про Симеона-Стовпника. Він сам собі дав обітницю жити на верхові стародавньої колони, аби втекти від світу людей і жити у побожних роздумах і молитвах. Один із переказів каже, що свого часу до цього аскета і відлюдька, Симеона-Стовпника з’явився ангел і спонукав його спуститися. Коли він це зробив, то ангел привів його до дому чоловіка, який пас гусей. У бідному домі цього пастуха Симеон знайшов дівчинку, батьків якої було вбито, коли вона була дуже маленька. Пастух узяв її до себе додому, ділився із нею хлібом насущним і як тільки міг про неї опікувався. Там ангел покинув Симеона, який нарешті збагнув, що йому треба було залишатися в долині, аби допомагати, служити, жертвувати у звичайному житті серед звичайних людей. І це було би Богові більш угодним.

Більшість людей, принаймні в нашій країні, захоплюють саме подвиги, обрані самими людьми, і які передбачають якогось видовища.  Врешті-решт, хіба не був Симеон-Стовпник видовищем для багатьох людей, які приходили до стовпа-колони, задирали свою голову доверху і бачили там відлюдька, який всьому світові, а насамперед самому собі намагався довести, що він простує до небес і добивається таким чином святості.

Можна також подивитися на монастирі до Реформації. В монастирі втікали багато людей у надії на те, що там, покинувши цей світ, а часто відповідальність за сімю, за дружину і дітей за батьків, вони заслужать прощення гріхів у Бога та вічне життя.  Один із церковних документів засуджує таку втечу і стверджує: «Бо діла, вибрані нами, є непотрібними службами. Але ще чіткіше виглядає, що Христос не схвалює цієї втечі з того факту, що Він говорить про покидання дружини та дітей. Однак ми знаємо, що Божа заповідь забороняє покидання дружини і дітей….

Смішним було би притримуватися того, що службою Божою є покидати без Божої заповіді набутки, друзів, дружину, дітей…. Тому очевидним є те, що вони нечестиво перекручують Христове слово для чернецького життя. Хіба що сюди додати, що вони одержують «стократно в цьому житті». Бо багато хто стали монахами не через Євангеліє, а через розкішне життя і лінощі, які знаходять найрясніші багатства замість скромних родових маєтків» (Апологія АВ, Ст. XXVII).  

А хіба сильно монастирі нашого часу відрізняються від того, чого жахалися побожні мужі за днів доктора Лютера?  Певно, що це – питання риторичне. Бо всяка втеча від відповідальності, даної Богом – гріх.  Так само, як гріхом є будь-які спроби заслужити в Бога прощення гріхів своїми ділами або своїм способом життя.  Це – все-одно, що очікувати груш на вербі, або сподіватися, що буряни принесуть рясний урожай пшениці. Господь каже: «Не може… дерево зле плодів добрих родити» (Мт. 7:18) і ще Він каже: «Усяке ж дерево, що доброго плоду не родить, зрубується та в огонь укидається» (Мт. 7:19).

Сьогоднішній наш текст протиставить ставленню Симеона-стовпника, ставленню ченців і всіх тих, хто ховається у віддалені місця або келії Своє святе і непомильне Слово.  Відчуженості відлюдьків і монахів, Господь протиставляє апостола Павла і його кипучу діяльність з проповідування Євангелія. Він каже: «Горе мені, коли я не звіщаю Євангелія!»  Горе тому проповідникові, який скеровує людей не до Христа, а в монастирі, на прощі, до святих, до мощей і пошуків праведності у самому собі!

«Горе тому проповідникові», - каже Павло, «який не каже: Христос, Єдинородний Божий Син, стався людиною, прожив святе і досконале життя замість вас і помер за всі ваші гріхи і провини на Голгофському хресті!» Павло проповідує це солодке Євангеліє, кажучи, що Христос: «був виданий за наші гріхи, і воскрес для виправдання нашого» і продовжує: «Отож, виправдавшись вірою, майте мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа» (Рим. 4:25-5:1).  Євангеліє проголошує сьогодні вас, дорогі брати і сестри, прощеними, виправданими в Імя Христа.  Євангеліє каже вам, що ви, кожен з вас має мир з Богом.  Коли Бог дивиться на вас, то більше не бачить грішників, які заслуговують на смерть, а бачить Свою любу дитину в Його Єдинородному Синові Ісусі Христі.

Євангеліє каже, що Бог любить вас і дає вам вічне життя задарма, винятково заради Христа розпятого і воскреслого. А це означає, що в нас – зовсім інший статус і в цьому світі, від тих людей, що в Христа ще не вірують. Павло говорить про свій статус, звертаючись до коринтян. Він каже: «Коли я звіщаю Євангелію, то нема чим хвалитись мені, це бо повинність моя». Він не проповідує Слово для того, щоб заробити собі на прожиття.  Він – не наймит.  І це він пояснює: «Коли це роблю [проповідує Євангеліє] добровільно, я маю нагороду; коли ж недобровільно, то виконую службу доручену» і тоді нагороди небесної очікувати не слід, бо є нагорода земна і бракує чогось для того, щоби отримати нагороду небесну.
Але повинність проповідувати Євангеліє є тоді, коли є віра.  Далі в цьому листі до коринтян (15:3-9) Павло так сповідує своє ставлення до Христа і до Євангелія: «Бо я передав вам найперш, що й прийняв, що Христос був умер ради наших гріхів за Писанням, і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням, і що з'явився Він Кифі, потім Дванадцятьом. А потім з'явився нараз більше як п'ятистам браттям, що більшість із них живе й досі, а дехто й спочили. Потому з'явився Він Якову, опісля усім апостолам. А по всіх Він з'явився й мені, мов якому недородкові. Я бо найменший з апостолів, що негідний зватись апостолом, бо я переслідував був Божу Церкву Та благодаттю Божою я те, що є, і благодать Його, що в мені, не даремна була, але я працював більше всіх їх, правда не я, але Божа благодать, що зо мною вона».

Іншими словами, Павло не може по-іншому жити. Він настільки вдячний Христові за прощення гріхів, за вічне життя, за благодать, що свою любов до Господа цей апостол виявляє проповідуванням Євангелія.  Тогочасним світом, як і нинішнім вешталося чимало бродячих проповідників, які були вправні у красномовстві і заради заробітку могли збирати великі натовпи людей, щось їм проповідуючи.  Вони робили це за гроші.  Але не апостоли. Не Павло.  Чи вони мали право на заробіток?  Звісно, адже, як написано «Господь наказав проповідникам Євангелії жити з Євангелії» (1 Кор. 9:14). 

У апостолів – інший мотив.  І цей мотив – вдячність Христові за спасіння. Христові проповідники проповідують з любові до Христа, і до людей. І по-іншому вони не можуть. Так само як Божі люди жертвують на підтримку проповідників Євангелія з вдячності до Христа за прощення гріхів, яке вони мають і вічне життя, яке належить усім віруючим.   

З вдячності до Христа апостол Павло каже: «Від усіх бувши вільний, я зробився рабом для всіх, щоб найбільше придбати».  Це – християнський парадокс. Ми, як і Павло – вільні.  Водночас ми – слуги всіх людей. Але ми слуги не людських примх, не бажань чиєїсь плоті. Ми слуги для того, щоб придбати якомога більше людей для Євангелія, тобто для віри в Христа.  Бо більшої користі навряд чи можна уявити для людини, аніж привести її до Христа.

Апостол Павло каже, що він був для юдеїв, як юдей, а для язичників, як язичник.  Юдеї і язичники сильно відрізнялися.  Юдеї дотримувалися обрядових законів.  Юдеї уникали нечистої, відповідно до Мойсеєвого Закону, їжі, якою могла бути, наприклад, свинина.  Юдеї мали обрізання. Будучи християнином, Павло, як ви і я, вільний від Закону. Але серед євреїв він дотримувався їхніх свят і приписів, аби нікого не образити, а мати нагоду проповідувати Євангеліє. Бо де лунає Євангеліє, там буде віра в Христа, а отже і спасіння, і вічне життя.

Так само він поводився серед язичників. У нашому тексті він називає їх «беззаконні», бо вони не мають Закону Мойсея. Павло їв ту саму їжу, що й вони і пив ті само напої.  Звісно він усе робив морально і для того, щоб посіяти Слово Боже в Європі. І Господь працю Павлову поблагословив.   

«Для слабих, як слабий, щоб придбати слабих. Для всіх я був усе, щоб спасти бодай деяких», - каже Павло.  Павло має свободу, але якщо людина може легко образитися чи спокуситися, то він краще цією свободою користуватися не буде. Він буде утримуватися, можливо від певної їжі, або напоїв, аби лишень спаслася та людина, з якою він ділиться Євангелієм Христовим.

Жоден апостол не залазив на якогось стовпа або в якусь глибоку і далеку печеру.  Всі вони, як і Павло несли Євангеліє Христове, щоб «спасти бодай деяких».  По-іншому вони діяти просто не могли.  Бо в усьому покладалися на Спасителя-Бога, Який стався людиною заради нас, людей і викупив нас від прокляття гріха, смерті та диявола. Тому Яків проповідує у Єрусалимі. Петра ми бачимо в Кесарії у домі сотника Корнилія.  Павло перебуває у Галатії, в Корниті, в Римі і в багатьох інших містах, будучи усім для всіх, «щоб спасти бодай деяких». 


Христос стає усім для нас і ми стаємо всім для людей.  Як людина і Бог, Він причащає нас сьогодні Своїми святими та правдивими тілом і кров’ю у Святій Вечері на прощення наших гріхів і вічне життя.  Христос – наш і для нас.  Він служить нам і хоче, аби ми служили одні одним.

 Сьогодні в нашій парафії ми висвячуємо дияконів і дияконес.  Ці чоловіки та жінки – наші брати і сестри, які здобули додаткову освіту і виявили бажання служити «при столах», тобто бути помічниками пастиря у його служінні громаді: виконувати різноманітні доручення, аби піклуватися насамперед про матеріальні потреби нашої парафії. Таке піклування включає відвідування хворих, організацію частування, підготовку до служб Божих, ведення інтернет-сторінки, допомога під час служби Божої, допомога в євангелізації і багато чого іншого, бо є так багато способів для того, щоби жити на славу Божу «для Євангелії, щоб стати її спільником», а в кінці одержати винагороду від Господа.  В Його святе Ім’я. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь.

субота, 13 лютого 2010 р.

ЗАВТРА

Як на те буде Божа ласка та воля, завтра під час вивчення Катехізису ми будемо розглядати Другу Заповідь Божу. Під час Біблійного уроку планується презентація книги із серії Народна Біблія: Галатів, Ефесян (коментарі), а служба Божа будуватиметься довкола слів з 1 Послання Св. Апостола Павла до коринтян, розділ 9, вірші 16-23.

Розклад на завтра:

9:30 - Основи християнської віри (Катехізис)

10:00 - Біблійний урок

11:00 - Служба Божа і Недільна школа для дітей

Київська парафія Воскресіння проводить служіння у приміщенні Інституту Математики, вул. Терещенківська, 3 (біля станції метро "Театральна"). Ласкаво просимо!

пʼятниця, 12 лютого 2010 р.

ЛІБЕРАЛЬНИЙ БОГОСЛОВ=АТЕЇСТ

Як повідомляє сайт Православие.ru, Нідерландська Протестантська Церква (НПЦ) дозволила далі служити в Церкві своєму клірику, Клаасу Гендріксе. Раніше цей теолог, який прослужив 17 років в церкві в Міддельбурзі, визнав себе атеїстом і 2007 року видав книгу, яку назвав "Вірую в Бога, Якого не існує". Цікавим є аргумент, чому НПЦ, яка об'єднує і реформатів, і лютеран, дозволила атеїстові далі проповідувати. Він полягає в тому, що "погляди клірика Клааса Гендріксе не мають фундаментальних відмінностей від поглядів ліберальних богословів Протестантської Церкви".  Ось так виразно та однозначно було проведено фактично знак рівності між ліберальними богословами та атеїстами.  Слід також зазначити, що чверть богословів з НПЦ висловили незгоду з дозволом Клаасу Гендріксе служити далі.

четвер, 11 лютого 2010 р.

НЕ МОЖЕ БУТИ...

Не може бути безсловесного Духа, як і не може бути Слова без Духа.

Клемет Пройс, "Вогонь і посох: лютеранське богослов'я на практиці"

вівторок, 9 лютого 2010 р.

Я ХОЧУ БУТИ ВПЕРТИМ


На меті ми маємо лише те, щоби була збережена слава Божа, щоби праведність віри залишалася чистою і здоровою. Щойно утверджується це, а саме те, що виправдовує Сам Бог винятково Своєю благодаттю через Христа, то ми готові папу не лише на руках носити, але й цілувати його ноги. Але оскільки такої поступки здобути ми не можемо, то ми, своєю чергою, неймовірно пишаємося в Богові. І ми відмовляємося поступитися навіть на крок чи то небесним ангелам, чи то Петрові, чи то Павлові, або й навіть сотні імператорів, або тисячі пап, або й навіть цілому світові! Нізащо ми не повинні тут упокорюватися, бо вони хочуть нас позбавити нашої слави, а саме: Бога, Який створив нас і дав нам усе, і Христа, Який викупив нас Своєю кров’ю.  Коротко кажучи, ми можемо витерпіти втрату наших набутків, нашого імені, нашого життя і всього іншого, але ми не дамо, аби від нас відібрали Євангеліє, нашу віру та Ісуса Христа. Ось так. Хай проклята буде всяка покірність, яка тут кориться або чинить поступки!  Хай кожен радше тут буде гордим і наполегливим, якщо не хоче зректися Христа.   
Тому з Божою поміччю я буду більш твердолобим, аніж будь-яка інша людина. Я хочу бути впертим і відомим, як упертюх. Тут я ношу надпис: «Не поступаюся нікому». І переповнююся радістю, якщо мене називають бунтівним і непоступливим. Тут я відверто визнаю, що я є і залишаюся непорушним і не поступлюся тут нікому й на міліметр. Любов «усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить» (1 Кор. 13:7); тому вона поступається. Але не віра – вона не стоятиме за будь-що. Як у приказці: «Не можна бавитися з репутацією людини, її вірою і очима».[1]  Тому щодо віри, християнин – гордий і непохитний наскільки це можливо і він не повинен розслаблятися або поступатися й на півкроку...  Отже, віра – незмінна. Тому вона не повинна щось терпіти або в чомусь поступатися.  Але щодо любові, то християнин повинен поступатися у всьому та терпіти все, бо тут він – лише людська істота.

Мартін Лютер З Лекцій на галатів.


[1] Приказка каже: Non patitur ludum fama, fides, oculus.

понеділок, 8 лютого 2010 р.

МОЛИТВА НА ДЕНЬ СВ. ТИТА

Всемогутній Боже!  Ти покликав Тита до діла пастиря і вчителя. Учини всіх пастирів отари Твоєї старанними в проповідуванні Твого святого Слова, аби весь світ міг пізнати незміренні багатства нашого Спасителя Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

четвер, 4 лютого 2010 р.

СВ. ТИМОФІЙ, ПАСТИР І СПОВІДНИК

Cьогодні Українська Лютеранська Церква згадує Св. Тимофія. У своїй сім'ї він мав християнських віруючих. Його матір, Евнікія, була християнка і донька християнки Лоіди (2 Тимофія 1:5). Книга Дій зазначає, що Св. Павло познайомився із Тимофієм під час його другої місіонерської подорожі і хотів, аби Тимофій перебував із ним (16:1-3).  З часом Тимофій став близьким другом і вірним співробітником Павла, якому Павло довірив місійну працю в Греції та Малій Азії. Тимофій також перебував із Павлом в Римі. Відповідно до передання, по смерті Павла, Тимофій перейшов до Ефесу, де служив єпископом і став мучеником за віру в Христа приблизно 97 року Господнього.  Св. Тимофія найчастіше згадують, як вірного супутника Св. Апостола Павла, який вірно служив посеред церков з язичників.

Зі Скарбниці щоденної молитви

середа, 3 лютого 2010 р.

НА РАДІО

Вчора побував у прямому ефірі "Світлого радіо - Еммануїл".  Розмову зі мною вела ведуча Марія Курбатова. Поспілкувався також із слухачами радіопередачі "Світлі люди на світлому радіо". Окрім цього записав проповідь і дві молитви (ранкову та вечірню молитву доктора Мартіна Лютера) для дальшої їх ретрансляції. "Світле радіо" - фактично, єдина християнська радіостанція в Україні. Сподіваюся, що кількість християнських радіостанцій буде зростати, а з ними будуть зростати нагоди для поширення Євангелія.

вівторок, 2 лютого 2010 р.

СВЯТА САРРА, ДРУЖИНА СВ. ПАТРІАРХА АВРААМА

Сьогодні ми згадуємо Сарру, дружину (і напів-сестру) єврейського патріарха Авраама (Буття 11:29; 20:12). У послухові до Божого наказу (Буття 12:1), вона здійснила довгу та важку подорож на захід, разом зі своїм чоловіком і його родичами, від Уру Халдейського до Харану, а потім і в Край Ханаанський. Вона залишалася бездітною до глибокої старості. Потім, у відповідності до давньої обітниці Божої, вона народила сина і нащадка заповіту (Буття 21:1-3).  Її згадуємо і вшановуємо, як дружину Авраама і матір Ісака, другого із трьох патріархів. Вона також з вдячністю згадується за її гостинність до приходнів (Буття 18:1-8). Коли вона померла у віці 127 років, її тіло поклали спочивати у печері Махпела (Буття 23:19), де пізніше був похований її чоловік.

Зі Скарбниці щоденної молитви