Собор ВЄЛС

Від 25 по 29 липня ц. р. в місті Вотертауні, штат Вісконсин, відбувся Собор Вісконсинського Євангельського Лютеранського Синоду (ВЄЛС), нашої найбільшої сестринської церкви в США. Це вже 61-ий Собор ВЄЛС, який проводиться щодва роки.  Собор, який відкрився чудовою літургією в церкві Св. Івана, заслухав звіт Президента Марка Шрейдера та переобрав його на черговий чотирирічний термін служіння Президентом Синоду (українською термінологією - Єпископом Церкви). Я був зворушений атмосферою Собору, на якому панували любов до Слова та братів, бажання служити Господу та Його Церкві, вірність Писанню та Лютеранським Віросповіданням. Неможливо переоцінити працю на добро УЛЦ й мого друга та брата у Христі, пастиря Ніла Шрейдера, який ще в неділю 17 липня проповідував був у нашій парафії "Воскресіння", а за тиждень вже представляв свою Єпархію на Соборі ВЄЛС. Окремих добрих слів заслуговують й два есе про таїнственне життя християн і про пастирське служіння.  Собор розглянув багато інших питань, які стосуються, як внутрішньо-церковного життя, місій, а також християнського ставлення до інших подій, як-от: абортів, нового перекладу Біблії NIV тощо. Я мав привілей бути запрошеним Президентом Марком Шрейдером на це шановне зібрання братів у вірі, поспілкуватися з делегатами та гостями Собору серед яких були й сенатори та мав  можливість виступити там з презентацією про Українську Лютеранську Церкву. Президент Марк Шрейдер висловив запевнення про те, що Вісконсинський Євангельський Лютеранський Синод стоятиме поряд із Українською Лютеранською Церквою та надаватиме їй підтримку.

День Святих Апостолів Петра і Павла

Сьогодні ми дякуємо Господу за святих Апостолів Петра й Павла. Церковні джерела стверджують, що ці два стовпи Новозаповітної Церкви стали мучениками в один і той самий день, під час переслідування Нерона.
    Новий Заповіт багато розповідає про цих двох апостолів.  Петро був з Ісусом від початку Його служіння і служив як речник учнів. Незважаючи на непохитну віру, Писання свідчить також про декілька його падінь, як-от: докір Ісусові (Матвія 16:21-23) і його потрійне відречення від Господа (Матвія 26:69-75).  Після Ісусового вознесіння, Петро далі залишався лідером у Церкві (Дії 1:15; 2:14; 15:7).
     Павло, побожний єврей, відомий також як Савл, вийшов на сцену світової історії, як переслідник Церкви. Після чудесного навернення, у якому Савлові з'явився Сам воскреслий Христос, Павло став могутнім проповідником благодаті Божої.  Під час своїх трьох місіонерських подорожей (Дії 13-14; 16-18; 18-21) Павло пройшов сучасну Туреччину і Грецію.  Новозаповітна оповідь про його життя закінчується тим, що Павла взято під домашній арешт в Римі (Дії 28:16), хоча церковна традиція притримується того, що перед повернення до Риму, Павло побував у Іспанії.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Перше мусиш відродитися!

3.      Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства.

           

            Ці слова сильно знецінюють добрі діла і другу частину доктрини – проголошення добрих діл. Це не означає, що Христос заперечує діла цілковито, бо добрі діла хваляться, але вони мусять залишатися у визначеному колі та сфері. Порівняно з доктриною, яку я обговорюю зараз, а саме – вірою і відродженням, вони вельми незначні. Вони не можуть привести людину на небеса або ж наблизити його до того місця, де він відчує бажання побачити небеса чи увійти в життя вічне. Ні, вона мусить народитися знову. Без цього нового народження не може бути членства в церкві.  Ці слова Христові – зрозумілі та чіткі.  Никодим – достатньо побожний, він перебуває в добрих ділах, а тепер він упокорюється і приходить до Господа Христа. Анна і Кайяфа цього не зробили би. Никодим визнає, що Христос – учитель правди. Але Господь каже йому: «Твоя покірність  і побожність нічого не варті, бо на небеса ти не потрапиш, допоки не народишся знову».

            Кожен, хто в це увірував і вважає це за правду, стоятиме напоготові, аби дати належну відповідь на праведність і побожні ідеї турків і папістів, які кажуть одній людині підперізуватися поясом, другій – носити сутану, а третій – вирушати в паломництва.  Можна сказати: «Хоча ти й довго молишся і постиш і будуєш скромні доми, на небеса через це ти не потрапиш. Ні. Написано: «Мусиш народитися знову». Це все-одно, що казати: «Тепер, з усіма твоїми ділами, поведінкою і життям, ти – мертвий. Ти – засуджений і твоя святенницька і фарисейська праведність нічого не вартує». Це все-одно, якби сьогодні хтось звернувся до папи та кардиналів із такими словами: «У вашому стані ви – мертві, засуджені і приречені!» Але ж вони в це не вірять.

            Дозвольте мені навести ілюстрацію. Дитини, яка має народитися через два роки від сьогодні, ще не існує. Наразі та дівчина, яка має виносити та народити цю дитину – ще незаміжня.  Дитина, яка має народитися від неї – ніщо і нічого робити ще не може. Кожен мусить визнати, що допоки не маєш життя, то зробити нічого не можеш.  Тому всі діла, якими би цінними та гарними вони не були – якщо вони зроблені перед відродженням – є абсолютно ніщо. Вони – ніщо, а лише гріх і смерть.  Відповідно, Господь Христос вважає, що Никодим і всі фарисеї і навіть весь єврейські люди, які не приймають Христа і не вірують в Нього – є ніщо. Бо вони ще не відродилися.

            Якщо це – правда, то що ж нам тоді думати про тих, що роблять діла набагато нижчі від діл Никодима, як-от: монахи та черниці, і всі папісти, діла яких бліднуть у порівнянні з ділами Никодима?  Вони також не можуть робити добрих діл, бо вони ще не відроджені. Хоча вони й обтяжують людей багатьма нібито добрими і дорогоцінними ділами, все це не приносить жодної користі.

            Це не означає, що ми засуджуємо добрі діла але ми дотримуємося того, що людина, перед тим, як зможе робити добрі діла, мусить перше стати належною і бути відродженою. Ми були би щасливі мати людей, які роблять діла, які справді добрі і по таких людей ми повинні згадувати в наших проповідях.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана

Вимога молитовного життя

     «Уважайте ж на себе, щоб ваші серця не обтяжувалися ненажерством та п'янством, і життєвими клопотами, і щоб день той на вас не прийшов несподівано» (Луки 21:34)

     

     Ця думка веде Ісуса до завершення напучування, аби Його учні «пильнували». Сам факт, що не дається жодної точної дати про те, коли саме має настати кінець світу, вже є причиною для того, аби завжди бути готовими. Ісус застерігає про різноманітну діяльність, яка  обтяжуватиме людей і втримуватиме їх від пильнування. Вислів «обтяжуватися» має таке саме значення, як «мати депресію». «Ненажерство» означає життя марнотратного самовдоволення.  Таке життя є часто наслідком депресії, симптому браку віри. 

    Пильнування вимагає молитовного життя.  Ісус дав Своїм учням живий приклад Особи, відданої молитві. Він спонукає їх молитися, аби вони змогли уникнути жахливого руйнування, яке гряде на Єрусалим, а вкінці «стати перед Сином Людським», як вірні сповідники Його Імені.

Віктор Пранге, Народна Біблія: Євангеліє від Святого Луки (коментар)

Вічний апартеїд у кальвінізмі та цвінґліанстві

     Віросповідний дух Церкви Ауґсбурзького віросповідання абсолютно не узгоджується з антивіросповідним поглядом, який надихає реформатські (цвінґліанські та кальвіністські) церкви.  Останні, як це правильно побачив Карл Барт, знають кінець-кінцем, що немає такої речі, як "реформатська доктрина".  Замість лютеранського наполягання на належно зрозумілому Писанні, реформатські церкви в основному дотримуються абстрактного принципу sola Scriptura, тобто "безперервного звернення до відкритої Біблії та Духа, від яких ведеться розмова з нашим духом"...
     Тут вирішальним імпульсом, який очевидний вже в Кальвіна, але ще сильніший у Барта, є глибоко платонічний, противоплоченнєвий спіритуалізм, який проголошує вічний апартеїд між обмеженим і необмеженим, тимчасовим і вічним, людським і Божественним. Реалії у цій антитаїнственній схемі постійно повинні ширяти поза досяжністю конкретного, історичного втілення, останнє ж відправляється у вигнання на похмуре дно відносного та умовного...

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

Проповідь на 3-ю неділю по П'ятидесятниці

                                                                           ЧОТИРИ ВОСКРЕСІННЯ

                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           

            І сталося по тих пригодах, заслаб був син тієї жінки, господині того дому. І була його хвороба дуже тяжка, аж духу не позосталося в ньому. І сказала вона до Іллі: «Що тобі до мене, чоловіче Божий? Прийшов ти до мене, щоб згадувати мій гріх та щоб убити мого сина!...» І сказав він до неї: «Дай мені сина свого!» І він узяв його з лоня її, і виніс його в горницю, де він сидів, і поклав його на своєму ліжку. І кликнув він до Господа й сказав: «Господи, Боже мій, чи й цій удові, що я в неї мешкаю, учиниш зло, щоб убити її сина?» І витягся він тричі над дитиною, і кликав до Господа та казав: «Господи, Боже мій, нехай вернеться душа цієї дитини в неї!» І вислухав Господь голос Іллі, і вернулася душа дитини в неї, і вона ожила...  І взяв Ілля дитину, і зніс її з горниці додолу, і віддав її матері її. І сказав Ілля: «Дивися, – твій син живий!» І сказала та жінка до Іллі: «Тепер то я знаю, що ти Божий чоловік, а Господнє слово в устах твоїх – правда!»  (1 Царів 17:17-24).

Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа,  (Гал. 1:3) Амінь.

Дорогі брати і сестри, одного разу батько й син їхали в авто і в салон машини залетіла оса. Син дуже перелякався, бо він мав жахливу алергію на укуси комах – від одного укусу він міг померти. Батько простягнув руку, миттю схопив осу, здушив її у своїй руці, а потім відпустив її.  Оса літала по салону автівки й далі, а син продовжував заціпеніло дивився на ту велику комаху.  Але батько знову простягнув руку і показав, що жало оси було в його руці.  «Не бійся», - сказав він синові. «Те отруйне жало забрав я».

Сьогодні багато чого в світі нагадує нам про отруйне жало гріха, яке вражає кожну людину, яка народжується на світ і найжахливіше нагадування про це жало є смерть. Господь Бог у Своєму Слові чітко стверджує: «Заплата за гріх – смерть!» Порушив хоча би одну з Десяти Заповідей – смерть. Маєш гріх – смерть.  Народився в гріху – смерть.  Твої батьки грішні – смерть, жахлива реальність, яка переповнює світ відтоді, коли Адам і Єва вперше відступилися від Бога і заповіли нам цю страшну заплату.

Сьогоднішній текст із Писання нагадує нам реалії нашого життя оповіддю про життя вдовиці. До неї спрямував Господь Бог пророка Іллю.  Саме про цю вдовицю згадує наш Господь Ісус Христос, дорікаючи невіруючим Своїм одноплемінникам: «Поправді кажу вам: Жаден пророк не буває приємний у вітчизні своїй. Та правдиво кажу вам: Багато вдовиць перебувало за днів Іллі серед Ізраїля, коли на три роки й шість місяців небо було зачинилося, так що голод великий настав був по всій тій землі, а Ілля не до жадної з них не був посланий, тільки в Сарепту Сидонську до овдовілої жінки».

Вдова в якої,за наказом Господа, спинився Ілля, мала віру. Та віра могла бути слабкою, але то була віра в грядущого Месію. Господь у чудесний спосіб піклувався про цю вдову та її сина – в її дзбанку не кінчалася мука, а в горнятку не скінчалася олія. І здавалося, що і ця збідована сім’я і пророк, посланий до них Богом, переживуть страшний голод. 

Але сталося горе: «По тих пригодах, заслаб був син тієї жінки, господині того дому. І була його хвороба дуже тяжка, аж духу не позосталося в ньому». Хвороба буває закінчується смертю.  Так сталося й тут. Син тяжко захворів і помер.  Смерть людини настає тоді, коли її покидає дух. В книзі Екклезіяста (12:7) написано: «І вернеться порох у землю, як був, а дух вернеться знову до Бога, що дав був його!»  Дух померлого хлопчика – в Бога. А на руках бідної вдови тіло хлопчика. В її душі невимовний біль, а на вустах згорьований крик до пророка Іллі: ««Що тобі до мене, чоловіче Божий? Прийшов ти до мене, щоб згадувати мій гріх та щоб убити мого сина!...»

            Вона часто чула проповіді Іллі про гріх і про його наслідок.  І тут ця язичниця, що увірувала в грядущого Христа, сповідує свій гріх і визнає себе грішною перед Богом. Але тут у її плачі лунає й докір Іллі, і волання до Господа. Через дев’ятсот років, інший муж Божий, апостол Павло напише в 1-ому листі до громади з колишніх язичників в Греції: «Вірний Бог, Який не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її» (10:13).

            Велике випробування впало на плечі цієї жінки, але не більше ніж вона могла знести.  І тривало воно не довше, ніж вона могла його знести. Бо одразу пролунали слова Іллі: «Дай мені сина свого!»  Ілля знає, що робити.  Він узяв сина вбитої горем жінки та «виніс його в горницю, де він сидів, і поклав його на своєму ліжку. І кликнув він до Господа й сказав: «Господи, Боже мій, чи й цій удові, що я в неї мешкаю, учиниш зло, щоб убити її сина?»  Горе не лише у вдовиці.  Біда і в пророка Іллі.  Він вірує в Бога.  Ілля любить Бога. Ілля любить ближніх.  А любов віруючих людей, справжня любов «милосердствує і сподівається всього» (1 Кор. 13:4, 7).

            Християнин не може радіти з чужого горя, зловтішатися із чужої біди.  Віруюча людина завжди виявлятиме милосердя і співчуття, особливо в час смерті ближніх і молитиметься за її рідних до Господа.  Ілля не лише виявляє співчуття до цієї бідної жінки. Він молиться до Господа і благає Його: «Господи, Боже мій, нехай вернеться душа цієї дитини в неї!» Ілля вірує, що Бог може воскресити дитину. Таку віру мав Авраам. Таку віру мав Йов, який сповідував Христа грядущого: «Я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу,  сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі» (Йов. 19:25-27).

            Ілля в цій непохитній вірі в Господа, до Господа молиться.  Він робить те, що від нас очікує Спаситель, кажучи: «Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам» (Мт. 7:7). І вислухав Господь голос Іллі, і вернулася душа дитини в неї, і вона ожила... Бідна вдова плаче, голосить.  Ілля молиться.  Бог воскрешає дитину. Він забрав дух її і Він дух цієї дитини повернув у неживе тіло. 

            Коли Господь вдихнув духа в тіло нашого праотця Адама то, як написано: «стала людина живою душею» (1 М. 2:7).  Тепер цей хлопчик, що був ще кілька митей тому мертвий – живий. А далі трагедія перетворюється на радість і демонстрацію життя: «І взяв Ілля дитину, і зніс її з горниці додолу, і віддав її матері її. І сказав Ілля: «Дивися, – твій син живий!»  Плач вдови перетворюється на сповідання віри: «Тепер то я знаю, що ти Божий чоловік, а Господнє слово в устах твоїх – правда!» 

            Син цієї вдови був воскрешений Господом так само як через майже дев’ятсот років буде воскрешений ще один син вдови, яка мешкала в Наїні.  Про це воскресіння сьогодні нам свідчив наш євангельський текст.  Втім між першим воскресіння про яке ми чуємо в 1 Книзі Царів і воскресінням, яке описане в сьогоднішньому євангельському тексті є велика різниця.  Ілля в Сарепті Сидонській молився до Господа, а біля Наїну Сам Господь підійшов до нош з неживим тілом юнака і наказав тому встати. Наш текст описує всю дивовижність цього воскресіння у простоті дій Господа Христа: «Він підійшов, і доторкнувся до мар, носії ж зупинились. Тоді Він сказав: «Юначе, кажу тобі: встань!» І мертвий устав, і почав говорити. І його Він віддав його матері» (Лк. 7:14, 15).

            Але ці два воскресіння не були би можливого без третього воскресіння, про яке ми згадуємо сьогодні і про яке наша віра завжди пам’ятає, на яке вона надіється.  Воно настало після Великої П’ятниці, в яку наш Спаситель Христос був розп’ятий на Голгофі за всі наші гріхи та провини. Ісус був розп’ятий за гріхи Іллі, і за гріхи вдови із Сарепти Сидонської, і за гріхи її сина, і за гріхи вдови з Наїну, і за гріхи її сина – і за ваші гріхи та мої.

            Його кров всі ці гріхи обмила раз і назавжди.  Його воскресіння на третій день по Його хресній смерті – яскравий доказ того, що Христова жертва – досконала, а наше прощення – повне, а виправдання належить усім, хто надіється на Христа розп’ятого і воскреслого.  Ілля молився до Господа про воскресіння сина вдови із Сарепти.  Про воскресіння Сина Божого ніхто не молився.  Господь наказав синові вдови з Наїну воскреснути.  Христу ж ніхто воскресати не наказував, бо Він – Сам Господь Бог і тому хоча й апостоли проповідують: «Його воскресив Бог із мертвих, чого свідками ми!» (Дії 3:15), вони також сповідують: «Христос воскрес із мертвих, первісток серед покійних» (1 Кор. 15:20).

            Воскресіння сина вдови із Сарепти бачив пророк Ілля.  Воскресіння сина вдови із Наїну бачили учні Господа та вся похоронна процесія. Воскресіння Христа бачив лише Бог Отець, Син і Святий Дух, бо воно – таємниця, як і багато чого з того, що робить наш всемогутній і милосердний Господь. Але водночас Христове воскресіння – доконаний факт.  Про Христове воскресіння Апостол Павло сповідує в 1-ому листі до коринтян (15:3-7):  «Я передав вам найперш, що й прийняв, що Христос був умер ради наших гріхів за Писанням, і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням, і що з'явився Він Кифі, потім Дванадцятьом. А потім з'явився нараз більше як п'ятистам браттям, що більшість із них живе й досі, а дехто й спочили. Потому з'явився Він Якову, опісля усім апостолам».

            Христос воскрес і нині царює на небесах.  Христос воскрес і нині перебуває серед нас у Своєму святому й непомильному Слові.  Воскреслий Христос сьогодні доторкується до нас у невимовний і таїнственний спосіб – Своїми святими і правдивими тілом і кров’ю у хлібі та вині Святої Вечері, живлячи нас до вічного життя у Своєму Царстві. В тому Царстві ми побачимо і пророка Іллю, і вдову із Сарепти, і всіх, хто вірує що гріхи його прощені заради Ісуса, і що лише в Його святе Ім’я він має вічне життя і буде воскрешений Христом в іншому воскресінні, про яке ми сповідуємо в нашому Символі віри: «Чекаю воскресіння мертвих і життя будучого віку» і завершуємо це сповіданням чітким словом подарованої Святим Духом християнської упевненості: «Амінь!»

            І це останнє воскресіння настане тоді, коли наш розп’ятий і воскреслий Господь повернеться у славі. І це воскресіння радикально відрізнятиметься від тих воскресінь, які давав Господь грішним людям. Врешті-решт вони помирали знову. Але ми воскреснемо як Христос – до вічного життя.  Ви всі отримаєте прославлені тіла. Всі ви будете бачити, як ті, що відреклися Христа та Його Слова, будуть вкинуті у вогняне озеро для вічних мук. Всі ви будете бачити воскреслого Господа, воскреслих віруючих і будете тішитися їхнім товариством у Царстві Небесному повіки віків.

            Коли батько та його син їхали в авто, то батько врятував життя своєму синові-алергікові, спрямувавши жало оси в свою руку.  Ми ж врятовані і спасенні до вічного життя Христом, Який спрямував жало смерті на Себе і вирвав Його, аби ми скінчили нашу мандрівку цією долиною сліз вдови зі Сарепти сидонської, долиною наших сліз, у Його славному і вічному Царстві, де «не буде вже смерти. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде» (Об. 21:4).  Бо Христос – наш живий Спаситель.  Прийди, Господи Ісусе! Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з духом вашим…! Амінь. (Гал. 6:18).