Ви дуже добре знаєте, що ми – грішники і розташовані в пащі смерті. Тому дивно й чудно лунає для вас, що ми маємо подолати гріх і смерть, і що ми не повинні боятися Божого суворого суду та гніву. Це справді дивно. Але ось! Який Божий план? Вам би ніколи не спала на думку така відповідь. Через Свою божественну мудрість, раду та милосердя Бог дає Свого Однородженого Сина, Який також є Син Людський як ліки від гріха, смерті і вашої старої природи та народження. Цей Син «дається» нам, помираючи за нас і тим, що Його за нас хоронять. І це, вважаю я, є ще одне чудо і то чудо набагато більше. Якщо ви здивовані та вважаєте за неймовірне, що людина мусить народитися знову, то це чудо повинне вражати вас ще більше. Бог настільки полюбив бідного грішника, що дав Йому не якогось ангела чи пророка, а Свого Однородженого Сина. Він Його дав так, що цей Син стався людиною, а мета цього давання полягала в тому, щоб Він міг бути розп’ятим. Про це ви мусите дізнатися, а після того, як про це ви дізнаєтеся і побачите ці чудесні речі, то ваше серце змушене буде промовляти: «Це справді дивовижно! Як це може бути?» але якщо ви можете це прийняти і в це увірувати, то зможете зробити висновок: «Врешті-решт, якщо Божий Син є ліки та бальзам від гріха й смерті, то чому я повинен дивуватися, оскільки я знаю, що Божий Син – більший від гріха, диявола та моєї смерті?» Просто віруйте в це і ви побачите, що Він – більший. Це, звісно, правда, що своєю силою я не можу прогнати смерть, а мушу померти навіть, якщо вдягнуся в чернецьку сутану, вступлю в усі монаші ордени і виконуватиму їхні правила, ходитиму на прощі та виконуватиму всі добрі діла, на які вони покладають свою надію. Але нічого з цього не є правильним рецептом і ліками. Але якщо я можу вірувати та приймати ці ліки – що Бог дає Свого Сина – не звичайного сина, як Авраам, Ісак і Давид – таких у Бога є багато, а Свого Однородженого Сина – то певним є те, що цей Син може в нас виконати нове народження і тому може бути переможцем і завойовником диявола. Це через те, що Божий Син надзвичайно більший ніж смерть, сильніший ніж гріх і диявол. Через Нього ми маємо радше благодать Божу, а не гнів і все, що ми повинні мати ще. Якщо вас дивує, як то людина має перейти з царства диявола до Царства Божого, то ще більше має вас дивувати Божий дар Його Сина. І якщо ви приймете це у вірі, то про інше більше дивуватися не будете. Якщо на нашому боці ми маємо Сина Божого, Який зустрічається зі смертю і від нашого імені чинить опір дияволові, то хай диявол лютує собі як хоче. Якщо Син Божий помер за мене, то хай мене поглине та пожере смерть, бо Він звісно ж матиме повернутися та відновити мене, а я стоятиму перед Ним. Христос помер – смерть пожерла Сина Божого. Але так вчинивши, смерть проковтнула тернину і мала її позбутися. Втримати Його смерть не змогла. Бо ця Особа – Бог, і через те, що і Бог, і людина, в одній неподільній Особі увійшли в черево смерті і диявола, то смерть з’їла кусень, який розірвав її шлунок.
Споконвіку рада Божа полягала в тому, щоби зруйнувати смерть, знищити царство диявола і дати дияволові маленьку пігулку, яку він радісно проковтне, але яка створить в його череві та світові великий гамір. А Господь хоче сказати: «Любий Никодиме, дивно, як бачиш, що Бог повинен задля нашого відродження витратити такий великий і дорогоцінний скарб. Бо хіба ж не диво, що Я, Син Людський і Син Божий в одній Особі, віддаюся в жертву смерті і входжу в пащу смерті та диявола? Але там Я не залишуся. Я не лише звідти вийду, але й розірву черево смерті, бо отрута – надто могутня і померти мусить сама смерть».
Немає коментарів:
Дописати коментар