Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 13 липня 2014 р.

Проповідь на 5-у неділю П'ятдесятниці

      ОЧІКУЮЧИ СИНІВСТВА
                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
                          
                Бо я думаю, що страждання теперішнього часу нічого не варті супроти тієї слави, що має з'явитися в нас. Бо чекання створіння очікує з'явлення синів Божих, бо створіння покорилось марноті не добровільно, але через того, хто скорив його, в надії, що й саме створіння визволиться від неволі тління на волю слави синів Божих. Бо знаємо, що все створіння разом зідхає й разом мучиться аж досі. Але не тільки воно, але й ми самі, маючи зачаток Духа, і ми самі в собі зідхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла (Римлян 8:18-23).


Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир!  (1 Петр. 1:1, 2) Амінь.


Дорогі брати і сестри, у наших громадах є особлива категорія парафіян – через стан власного здоровя вони не можуть самостійно вийти з дому. Вони де-факто закриті в стінах власної квартири або дачі. Вони страждають не лише через біль, який завдає їм хвороба, але й, буває зазнають голоду тоді, коли їхні діти та внуки не дуже поспішають попіклуватися про тих, хто дав їм життя, виростив і виховав. Буває й так, що вони потерпають від самотності, від браку спілкування, бо якщо раніше вони могли без жодних проблем побувати в неділю в церкві, на службі Божій, вийти в місто, кудись поїхати, то тепер через старість і супровідні хвороби, нічого цього робити не можуть. Тепер вони страждають.

Ми бачимо так багато страждання у світі. Особливо нині, у час війни, коли мало не щодня ми чуємо про загибель наших українських воїнів, які захищають Україну від російської агресії на Донбасі. Ми бачимо страждання і біль родин, які втрачають чоловіків, синів, братів, батьків. Кожому християнинові та кожній християнці загибіль воїнів, які поклали своє життя за свободу нашого народу, за нашу країну, відгукується у серці болем і бажанням щось зробити, особливо для тих, підні яких загинули.

Ми бачимо поранених і то не просто тих, яких легко зачепила куля, але й бачимо тих молодих хлопців, що залишилися хто без рук, а хто без ніг. Війна, розвязана Путіним проти українського народу, принесла і далі несе дуже багато страждань. Сатана не хоче, аби жили в спокої та мирі, диявол не хоче, аби ми розбудовували нашу країну та церкви, а будучи убивцею і неправдомовцем, обманщиком, намагається звести якомога більше людей і знищити якомога більшу кількість людських душ не лише в цьому житті, але й в цілій вічності.

Коли ви бачите страждання хворих, коли ви бачите убивства і викрадення людей, як це роблять терористи на Донбасі і, як це зробила Росія з українською льотчицею, Надією Савченко, то згадайте першопричину усіх цих бід і страждань. І ця першопричина – гріх. Не гріх воїнів, які захищають свій рідний край. Захищати Україну владі та всім військовим наказав Господь Бог. Не гріх Надії Савченко, яка, будучи військовою, захищала свою рідну країну від тих ворогів, які хочуть роздерти Україну на клапті і поневолити наш народ, віддати його знову під владу бандитів. Хоча і всі наші воїни, і ми – грішні.  Першопричиною усіх страждань, які сьогодні є в Україні та в цілому світі є ще прабатьківський гріх, відступництво в раю наших прабатьків, Адама та Єви від святого Бога. Апостол Павло так підсумовує наслідок того найпершого гріха: «Тому то, як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили» (Рим. 5:12).

Усі згрішили і страждаємо усі. Цар і пророк Давид сповідує, що вже від миті нашого зачаття ми – грішні. «Я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя» (Пс. 50:7). Весь світ перебуває у гріхові, а де гріх, там – смерть, і звісно там – страждання. Страждають не лише люди, але все створіння. Погляньте, наприклад, на світ тварин. Недаремно існують ветеринарні лікарні. Погляньте на своїх домашніх улюбленців – їм теж відоме страждання. Недавно я бачив відео, на якому чоловік, зі співчуття до своєї старої вівчарки, запливав із нею в річку, бо лише у воді у тієї тварини, переставали боліти лапи і вона могла хоча б на деякий час заснути.

«Знаємо, що все створіння разом зідхає й разом мучиться аж досі», – промовляє нам сьогодні Апостол Павло. Причину цього зітхання і мук зазначив Господь Бог у час вигнання Адама і Єви з раю: «За те, що ти послухав голосу жінки своєї та їв з того дерева, що Я наказав був тобі, говорячи: «Від нього не їж», – проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свойого життя. Тернину й осот вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову. У поті свойого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, і до пороху вернешся» (Буття 3:17-19). «Проклята через тебе земля», – каже Господь Бог нашому праотцеві, який ослухався Господа і впав у гріх. Пичина всіх страждань, всіх мук – у людському гріхові.

Диявол і його слуги, фальшиві проповідники і пастирі всіляко намагаються цю проблему применшити, адже коли ворога недооцінюєш, то маєш всі шанси програти не лише одну-дві битви, але й цілу війну. Фальшиві проповідники переконують людство в тому, що в нього достатньо сил, аби прийти самим до Бога, аби побудувати на світі, враженому гріхом, досконале суспільство, змінити все на краще. Україна на власному гіркому досвіді переконалася у марнотності співів фальшивих проповідників від політики, які переконували нас в тому, що в ХХ і в ХХІ столітті можна обійтися без ядерної зброї, без належності до НАТО і навіть без потужної армії. Мовляв, люди і міжнародна система договорів стають все кращими і доскроналішими. Сьогодні через обмани продажних політиків, через крадіжки колишніх українських можновладців і власне марновірство український народ вмивається кров’ю. Світ досконалим не стає і досконалим цей грішний світ ніколи не стане. Бог каже правду. Писання промовляє нам істину.

Єдина наша надія, єдина втіха, єдине підбадьорення і єдина сила, яка ніколи нас не підведе – Господь Бог. Вірність, піклування, любов нашого Бога робить нас оптимістами. «Бо я думаю, що страждання теперішнього часу нічого не варті супроти тієї слави, що має з'явитися в нас» – каже Апостол Павло.  На місці страждаь через переслідування за Христа, на місце болю і смерті, на місце смутку і сліз має зявитися слава. У листі до филипян (1:23, 24) Апостол Павло пише: «Маю бажання померти та бути з Христом, бо це значно ліпше. А щоб полишатися в тілі, то це потрібніш ради вас». Бути з Христом значно ліпше навіть без тіла.

Але в нашому сьогоднішньому тексті Апостол не говорить про чекання воскресіння, яке мають душі покійних біля Божого престолу.  Тут Апостол говорить про повне і остаточне визволеня усього створіння, яке нині «покорилось марноті». Апостол, а через нього Господь Святий Дух промовляє про той день, коли наш Господь Ісус Христос повернеться у славі.

Цей день – дуже особливий для історії всього створіння. День, коли Адам і Єва, через підбурення диявола, впали у гріх, став найчорнішим днем історії світу.  Відтоді всі віруючі чекали на прихід Спасителя.  Слова війська небесного: «Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!» (Лк. 2:14), якими ангели небесні хвалили Бога за народження Його Єдинородного Сина пролунали власне лише для вух пастухів, які пасли свої отари, і які першими прийшли поклонитися воплоченому Богові, що спочивав у яслах. Решта світу чудесного хору не чула.

Ангельські сурми, які залунають в Останній День змушені будуть почути не лише всі живі, але й мертві. Для одних цей      день буде днем страшного суду.  Для вас, що віруєте в Христа – день слави, день синівства, день відкуплення тіла. День страшного суду буде для тих, хто не кається у власних гріхах, не вірує в Христа і відкидає Його як Спасителя і Бога. Бо з Христом вони відкидають і те, що Він звершив і те, що Бог дає в Його Ім’я розкаяним віруючим.

Для нас це буде день слави, бо ми віруємо в Христа. Для нас це буде день слави, бо Христос вирішив найголовнішу проблему людства – проблему гріха. Ми всі були народжені в гріхові. А Христос народжений був без гріха.  Ми всі – грішні люди, а Христос – праведний і святий Бог, і праведна та свята людина. Через гріх ми всі були приречені не лише фізичної (тимчасової) смерті, але й до смерті вічної та нескінченних мук в аду. А Христос, будучи святим Богом і досконалою людиною мав би нескінченно жити.

Але Христос – милосердний Спаситель. Він не просто співчуває нам у наших слабкостях, болях і стражданнях, Він нас невимовно любить.  Через цю Свою невимовну любов Він, істинний Бог, стається істинною людиною.  Він стається істинною людиною, аби визволити нас із марноти гріха, аби принести кінець гріхові, а з гріхом принести кінець стражданню, болю і смерті.  Аби ми були прощені, Христос забирає усі наші гріхи на Себе і несе їх на Голгофу і там, будучи розп’ятим – невинний за винних – Він зазнає невимовних мук, бо на Нього був покладений не один гріх, а всі гріхи цілого світу – ваші і мої гріхи. Коли з уст Бога зриваються слова: «Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?...» (Мть. 27:46), то яке ще треба свідчення про біль і страждання, які зазнав наш Спаситель за всіх нас?

Господь і Спаситель в муках вигукує ці слова, бо на Ньому не лише лежать усі гріхи людства – на Нього виливається весь гнів Божий за ці гріхи – за ваші і мої гріхи. Кров Христова обмиває всі наші гріхи і Христос, будучи принесений у жертву за всі наші гріхи, помирає за кожного з нас. Багато-хто тоді не бачив на Голгофі Царя Слави, а бачили знеславленого Ісуса Назарянина, Який помер ганбеною смертю. З ними через їхнє невірство їхня ганба залишиться навіки.  Бо Христос воскрес на третій день, проголошуючи віруючим виправдання і грядуще наше воскресіння з мертвих у день Його повернення у славі.

І той день буде днем нашої слави. Бо Ісус – наш Цар Слави. Нащ – Спаситель від гріха, від смерті та від влади диявола. Коли той день слави настане ми не знаємо, але до нього все ближче і, аби ми мали силу бути у славі наш Спаситель живить на весь час Своїм Словом, годує нас щонеділі Своїм істинним тілом у хліба та поїть нас Своєю істинною кровю у вині Святої Вечері, які, як і завжди поєднують нас із Ним і з тим прощенням, яке Він здобув для нас на хресті.

Коли Христос повернеться у славі, то ми будемо прославлені каже Апостол Павло. Ми, якщо будемо ще жити у час поврнення Христа, перемінимось, а якщо помремо до дня Його славетного повернення, воскреснемо у славі, аби тішитися вже досконалими, нетлінними тілами і життям у Божому Царстві повіки віків. То буде день коли ми зявимось, як Божі сини і Божі доньки – прекрасні, світлі, безгрішні, готові до вічного життя, до вічної радості, до вічного служіння Богові і до вічного прославлення нашого люблячого Спасителя.

То буде чудесний день відкуплення тіла – воскресіння і насолода тим, що Христос був вже зробив ще на Голгофі, відкупивши нас від прокляття гріха Своїми святими тілом і кров’я і то буде здійснення того, у що ми віруємо сьогодні, коли знову й знову підсумовуючи наше вірування промовляємо: «Чекаю воскресіння мертвих і життя будучого віку!» Заради Христа. Амінь.  Прийди, Господи Ісусе!  Хай швидше зявиться в нас Твоя слава. Амінь.


Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

Немає коментарів: