неділя, 30 грудня 2018 р.

Проповідь на неділю після Різдва

                           
     ПАГІНЧИК ІЗ ПНЯ ЄССЕЯ 
     І ПЛІДНА ГАЛУЗКА
            (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

І вийде Пагінчик із пня Єссеєвого, і Галузка дасть плід із коріння його. І спочине на Нім Дух Господній, – дух мудрости й розуму, дух поради й лицарства, дух пізнання та страху Господнього. Його уподобання – в страху Господньому, і Він не на погляд очей своїх буде судити, і не на послух ушей Своїх буде рішати, але буде судити убогих за праведністю, і правосуддя чинитиме слушно сумирним землі. І вдарить Він землю жезлом Своїх уст, а віддихом губ Своїх смерть заподіє безбожному. І станеться поясом клубів Його праведність, вірність же – поясом стегон Його! (Ісаї 11:1-5).

            Христос народився! Славімо Його! 

Дорогі брати і сестри, за днів Ісаї царі Юдеї стрімко втрачали свою легітимність, нехтуючи своїми прямими обов’язками, які на них поклав Господь: карати зло і хвалити добро. Вони обрали для себе набагато легший і як, вони вважали, набагато прибутковіший спосіб життя. Ось як Господь описував стан правителів Юдеї: «Горе законодавцям несправедливим, та писарям, які пишуть на лихо, щоб від правосуддя усунути бідних, і щоб відняти права від убогих народу Мого, щоб стали вдовиці здобичею їм, і пограбувати сиріт...» (10:1, 2). 

Юдейська влада стрімко вироджувалась, перетворюючись на звичайних злодіїв, обманщиків і грабіжників народу, над яким поставив був цю владу Господь. Дерево Давида стало трухлявим і плоду, якого від нього очікував Бог, воно більше не приносило. Пройде ще трохи часу і виконається неминуче – те, що відбувається завжди, коли нерозкаяні думають, що Бог їхніх гріхів не бачить. Послання Івана Христителя дуже подібне до послання Ісаї і Єремії: «Вже до коріння дерев і сокира прикладена: кожне ж дерево, що доброго плоду не родить, буде зрубане та й в огонь буде вкинене» (Мт. 3:10).

Дерево Юдеї, яке не приносило доброго плоду, було зрубане і вкинуте в огонь. Царство Юдеї було знищене, а дім Давида перетворився на сухий пень. Сьогоднішній наш Біблійний текст починається із пророцтва Ісаї про Різдво. Ісая дивиться на 700 років вперед і бачить тотальну руїну царського дому Давидового. Він бачить сухий пень Єссея.  Це все, що залишилось із колишньої слави Ізраїлю. В ньому немає життя. Він придатний лише для того, щоб його викорчувати, порубати на дрова і спалити. Більше ні для чого він не придатний. 

Але Ісая пророкує про чудо Різдва. Він бачить, як виходить «Пагінчик із пня Єссеєвого». Ісая наче бачить рід царя Давида, але в цьому роду вже нічого царського не залишилося. Немає влади, немає багатства, немає пишності, немає пошани. Є лише живі нащадки Єссея, Давидвого батька і самого Давида. Але вони нікому невідомі.

Відомими на весь світ є римські правителі. Відомим, принаймні у Юдеї та в Римській імперії є Ірод, лицемірний і жорстокий цар, але він до дому Давидового, до родини Єссея ніякого відношення немає  Проте в його руках велика влада і багатство, і пишнота, і якщо не повага, то принаймні, улесливість від його підданих, які не хочуть впади у немилість свого правителя. 

А Йосип і Марія в очах світу нічого не представляють. Бідні нащадки царя Давида, які мусять через указ імператора здійснити непросту мандрівку для вагітної Марії з Назарету до Віфлеєма, родинного гнізда Єссея, Давидового батька. Так мандрує сухе листя, сухі гіллячки і порох, які жене могутній вітер, ради якому вони дати не можуть.

«Справді, народ – то трава», – напише Ісая дещо пізніше, «Трава засихає, а квітка зів'яне, Слово ж нашого Бога повіки стоятиме!» (40:8). І Слово Боже діє. Через сімсот років Апостол і Євангеліст напише про здійснення того, що передвіщав був пророк Ісая: «І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця» (Ів. 1:14). 

Бог виконує Свою обітницю. Це Він виходить із мертвого, аби дати життя не лише нащадкам Єссея, але й принести плід Своєї благодаті, Своєї любові для всіх народів землі. Син Божий народжується від Діви Марії, нікому ще невідомої святої вірою у Христа, аби бути Спасителем світу, Якому першому вклоняться пастухи, до Якого прийдуть в гості мудреці зі Сходу, і Якого на руках триматиме наш євангельський Семен і славитиме в нашому сьогоднішньому Євангелії Анна.

Пагінчик із пня Єссеєвого, Христос, сповитий у пелюшках, принесений до храму, через обрізання поставлений під Закон Мойсея, втечею до Єгипту врятований від Іродової розправи у Віфлеємі, оселиться у Назареті, аби виростати там. Ісая називає Христа Галузкою, яка дасть плід із коріння Єссея. Цей плід буде не такий, як дають усі інші, народжені в природний спосіб. Бо ми всі народжуємось грішними. Але Ісус Христос – Єдинородний Божий Син, істинний Бог та істинна людина, святий, невинний і праведний.

Коли у час Свого Хрищення Господь Христос вийшов із йорданських вод, то Іван Христитель свідчив: «Бачив я Духа, що сходив, як голуб, із неба, та зоставався на Ньому» (Ів. 1:32). Бог засвідчив Своєму народові, що Ісус із Назарету – обіцяний Спаситель світу, Христос, Месія, істинний Цар, Цар над царями. 

Юдейські царі втратили своє царство і владу, бо відкинули Бога і Його Слово. Їх відкинув Бог, бо вони узурпували владу не для служіння своєму народові, а для збагачення і визиску тих, кого вони покликані були Богом захищати і яким вони повинні були допомагати, а не вступати у нечестивий союз із хабарниками і злодіями, несправедливими суддями і безбожниками. 

Христос Цар використовує дари Духа – мудрість і розум. Це особлива мудрість і особливий розум. Вони не заражені гріхом і не спрямовані на чинення зла. Господь, народжений у Віфлеємі – Світло для світу і Він «Той, Хто просвічує кожну людину, що приходить на світ» (Ів. 1:9). Але Господь Христос знає і бачить не лише нас, і наше єство. Він бачить і знає все на світі. Він – Бог всезнаючий. І Він Своє всевідання і Свою мудрість використовує нам на добро.

Христос Цар має Духа поради і лицарства. Він - Дитя, народжене у Віфлеємі, Яке Ісая раніше називає Дивним Порадником (9:5). Він – Дивний Порадник, бо Він проповідує Євангеліє, Він радить винятково добро. Це ж Він був промовляв через Соломона: «Послухайте, я бо шляхетне кажу, і відкриття моїх губ то простота. Бо правду говорять уста мої, а лукавство – гидота для губ моїх. Всі слова моїх уст справедливі, нема в них крутійства й лукавства. Усі вони прості, хто їх розуміє, і щирі для тих, хто знаходить знання» (Пр. 8:6-9).

Слово цього Дивного Порадника лежить у нас на престолі і на кафедрі. Воно розташоване в наших домівках. Це – Писання, Свята Біблія. Господь не затримує унікальних, божественних порад у Себе. Він щедро ділиться з нами, бо Він вас любить і бажає вам, любі брати і сестри, добра.

Господь також діє, як лицар. Він захищає Своїх людей. Він не залишає нас на одинці із нашими викликами, бідами та проблемами. Коли Він народився у Віфлеємі, то Ангел Господній оголосив, що народився для нас Спаситель. Він – наш Захисник і Пастир, про якого виспівує цар Давид: «Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не буду боятися злого, бо Ти при мені, Твоє жезло й Твій посох – вони мене втішать!» (Пс. 22:4).

Син Божий, народжений у Віфлєемі має також Духа пізнання і страху Господнього. Ісус знає Отця так, як Його не можемо знати ми. Він каже: «Я й Отець – Ми одне!» (Ів. 10:30). Син знає те, що знає Отець і водночас Синове уподобання у страху Господньому, у Вітцівській волі. Ісус прийшов, аби виконати волю Отця. 

Ісус – істинна людина, але водночас Він – вічний Бог, Який прийшов спасти нас від наших гріхів. Його любов до кожного з нас перевершує Його прагнення жити. Христове уподобання у страху Божому та бажання чинити волю Божу так сильно виражає Його молитва перед арештом і дальшими муками та розпяттям: «Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити її, нехай станеться воля Твоя!» 

Христа від Голгофи не відвернув ні страх смерті, ні глузування світу і диявола. Він приніс Себе у жертву за всіх нас, аби ніхто більше не міг нас звинувачувати у гріхові. Бо коли хтось захоче звинуватити нас у гріхові, і скаже, шо наш гріх – непростимий, то ми такому скажемо: «Твої слова – повна нісенітниця. Христос приніс Себе у жертву за всі гріхи світу. Немає такого гріха, за який Христос не пролив Свою святу кров. Немає такої людини, за яку Божий Син не помер. Ми святкуємо Різдво, бо Христос не просто народився для нас, але й помер за всі наші гріхи. І не лише це, бо якби Він помер, то Різдва ми б не святкували. Але ми святкуємо Різдво, бо Христос, народжений у Віфлеємі і розп’ятий на хресті, вийшов також переможцем над смертю і кожному, хто вірує в Христа, тому Бог віру в Христа зараховує у праведність, і дає такому воскресіння і вічне життя у Його Царстві».

«Чому ж так багато тих, що називають себе християнами, збираються за Різдвяними столами, але живуть наче найгірші з язичників», може хтось спитатись. Такому ми теж дамо відповідь і скажемо. Ісая каже, що Христос, Який народився у Віфлеємі – не просто Дитя Людське, але й Син Божий. Ось що каже Ісая: «Він не на погляд очей своїх буде судити, і не на послух ушей Своїх буде рішати, але буде судити убогих за праведністю, і правосуддя чинитиме слушно сумирним землі».

Христа не обмануть ні улесливі слова, ані оманливі поклони тих, що не роблять Христа своєю єдиною надією і своїм упованням. Коли вони в серці своєму не вірують, що Христос – їхній єдиний Спаситель від гріха, від влади диявола і смерті, то Господь Христос це бачить і дуже добре знає. 

Нас же утішає те, що Він нас судить за праведністю і каже нам, аби ми не боялися ніяких погроз світу чи диявола, а просто довіряли Йому, прислухалися до Його Слова і покладали нашу надію на Нього. Він – не такий, якими бувають байдужі та хабарні правителі в цьому світі. Він не прийшов, аби нас судити. Він прийшов, аби нас спасти. І кожен, хто вірує в Христа, хто довіряє Йому, той спасеться. Не буде жодної людини, яка має віру Христову і не спасеться. Ні, спасуться всі, хто уповає на Христа. Він не прийшов, аби в нас усе відібрати, Він народився у Віфлеємі, аби все нам дати і то дати навіть Самого Себе і прощення гріхів, і воскресіння, і вічне життя.

Хто ж не вірує в Нього, тому краще каятися вже і вже починати вірувати. Бо Ісая каже, що настає час, коли Христос «вдарить Він землю жезлом Своїх уст, а віддихом губ Своїх смерть заподіє безбожному. І станеться поясом клубів Його праведність, вірність же – поясом стегон Його!»  Це так само точно настане, як настало найперше Різдво Христове у Віфлеємі. Бо Господь вірний і Слово Його повік пробуває. І Різдво тому підтвердження. Христос народився!  Славімо Його! Амінь.

Немає коментарів: