Коротко кажучи, це Таїнство
Рукопокладання було і залишається далі
чудесним засобом для установлення всього того жахливого, що донині творилось у
Церкві і ще має творитись. Тут згинуло християнське братерство, тут пастухи
перетворились на вовків, церковники на щось гірше ніж мирські.
Якби їх змусили визнати, що всі
ми, що були охрищені, є однаково священиками, а ми такими воістину є, і що їм
було лише доручене служіння, втім з нашої спільної згоди, вони б тоді знали, що
не мають ніякого права над нами правити окрім як в тих межах, на які ми самі
вільно погодилися б. Бо ось так написано в 1 Петр. 2 (:9): «Ви – вибраний рід,
священство царське, народ святий». Через це ми всі, хто є християнами –
священники. А священики, як ми їх називаємо – служителі, вибрані з-посеред нас.
Все, що вони роблять, вони роблять від нашого імені, священство – ніщо інше, як
служіння. Про це ми довідуємось із Кор.
4 (:1): «Нехай кожен нас так уважає, якби служителів Христових і доморядників
Божих таємниць».
Звідси випливає, що кожен, хто не
проповідує Слова, хоча й він був покликаний Церквою саме це робити – взагалі не
священик і що Таїнство Рукопокладання не може бути нічим іншим, як обрядом,
яким Церква обирає собі своїх проповідників. Бо саме таке дається визначення
священика в Мал. (:7): «Уста священикові
знання стережуть та Закона шукають із уст його, бо він Ангол Господа Саваота».
Немає коментарів:
Дописати коментар