(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Я не соромлюсь Євангелії, бо ж вона – сила Божа на спасіння кожному, хто вірує, перше ж юдеєві, а потім гелленові. Праведність-бо Божа з'являється в ній з віри в віру, як написано: «А праведний житиме вірою». Бо гнів Божий з'являється з неба на всяку безбожність і неправедність людей, що правду гамують неправедністю, – тому, що те, що можна знати про Бога, – явне для них, бо їм Бог об'явив. Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме. Так що нема їм виправдання, бо, пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемніли своїми думками, і запаморочилось нерозумне їхнє серце. Називаючи себе мудрими, вони потуманіли, і славу нетлінного Бога змінили на подобу образа тлінної людини, і птахів, і чотириногих, і гадів. Тому-то й видав їх Бог у пожадливостях їхніх сердець на нечистість, щоб вони самі знеславляли тіла свої. Вони Божу правду замінили на обман, і честь віддавали, і служили створінню більш, як Творцеві, що благословенний навіки, амінь (Римлян 1:16-25).
Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7) Амінь.
Дорогі брати і сестри, як ми ставимось до Євангелія? Це питання не настільки просте, як це може нам здатись. Здається, у Льва Толстого один із солдатів зазначає, що вони Євангелія не читають, а під Євангеліє стають. Євангеліє, звісно, читається або й навіть пропсівується в більшості церков. Євангеліє прикрашають дорогими обкладинками, на яких бувають і дорогоцінні метали і коштовне каміння.
Тож, на перший погляд, може здатись, що Євангелія справді не соромляться, а Євангелієм пишаються і його величають. Та чи є так все насправді? Чи ця пошана така, яку мав Апостол Павло, слова якого ми сьогодні чуємо – слова, які вклав у серце та вуста Апостола Господь Святий Дух? В Павла не було Євангелія в окладі з коштовним камінням, хоча Писання він дуже шанував і в листі просив свого учня, Тимофія: «Як будеш іти, то плаща принеси, що його я в Троаді зоставив у Карпа, і книжки, особливо пергаменові» (2 Тим. 4:13).
Однак Апостол більше говорить не про зовнішній вигляд Писання, а про його зміст. Євангеліє на перший погляд може здатись дуже легкою книгою, а зміст Євангелія надто простим для того, щоб в нього просто вірувати і на нього уповати. Власне кажучи, Євангеліє – наче відображення Христа і віри в Нього.
Юдеї не мали проблеми з Ісусом, коли він перетворював воду на вино або зцілював хворих. Вони не мали проблеми з Ісусом, коли він годував п’ять тисяч п’ятьма хлібинами і двома рибинами так, що залишилось після такого годування ще дванадцять кошів відбірної риби та чудового хліба.
Проблеми почались тоді, коли Ісус почав говорити: «Оце діло Боже, щоб у Того ви вірували, Кого Він послав… Поправді, поправді кажу Вам: Хто вірує в Мене, життя вічне той має. Я – хліб життя! Отці ваші в пустині їли манну, і померли. То є хліб, Який сходить із неба, щоб не вмер, хто Його споживає. Я – хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити. А хліб, що дам Я, то є тіло Моє, яке Я за життя світові дам… Поправді, поправді кажу вам: Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя. Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той має вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня» (6:29, 47-51, 53, 54).
Юдеї були готові «ставати під Євангеліє», тобто пити чудесне вино, перетворене з води, отримувати зцілення з рук Ісуса, їсти хліб і рибу, відмінну поживу, створену Ним. Але вірити в Нього, споживати Його як хліб живий, причащатись плоттю Його і кров’ю для вічного життя – це було для них занадто.
Тож і Євангеліє – це не просто книга, а Добра Новина, саме так воно перекладається з грецької мови про наше спасіння самою вірою в Ісуса Христа, Божого Сина. Це не книга для обряду, хоча християнські обряди без Євангелія втрачають сенс. Але Євангеліє, як каже Св. Павло – сила Божа на спасіння кожному, хто вірує.
Сила Божа на спасіння кожному, хто вірує. Апостол ставить наголос на вірі в Сина Божого. Це не просто віра в Його існування, бо таку віру, як каже інший Апостол, Яків, мають і демони. Але ця віра – повне уповання на Христа у своєму спасінні. Це віра в те, що Ісус Христос – Син Бога Живого і Агнець Божий, Який на Себе забрав всі гріхи світу і приніс Себе в досконалу жертву за ці гріхи на хресті Голгофи. І ця віра в те, що на третій день по смерті на хресті Син Божий воскрес із мертвих, і вознісся на небеса і, що Його кров далі очищує кожного, хто вірує в Нього, від усякого гріха.
Чи є у Євангелії щось таке, чого можна соромитись? Немає. А ми можемо спитатись: «Та хіба хтось Євангелія соромиться?» Подивіться лишень на те, як Євангеліє прикрашають! Так-то воно так, але як ми можемо розцінити ставлення, наприклад, до людини, яку вшановують, навіть одягають їй орден на груди, але не вірять тому, що вона каже? Коли їй не вірять, то невже нею будуть пишатись?
Звісно ж, ні. Як я вже згадував, Євангеліє виглядає надто простим, щоб у нього вірувати. Новина надто добра, аби виглядати істиною у цьому недоброму, злому і нечестивому світі. Як Ісусові плоть і кров не виглядали правдивою поживою для юдеїв, що від Нього пішли, так і Євангеліє не виглядає правдивим для тих, що хочуть уповати не на Бога, а на власні діла, і не вірять Христові, що Він – Спаситель світу.
Але Євангеліє є саме тим, що каже Св. Павло. Воно виглядає надто простим, надто легким і навіть дурним для тих, що гинуть. Але для Апостолів і для всіх віруючих Євангеліє – сила Божа на спасіння кожному, хто вірує. Чому? Апостол дає відповідь: «Праведність-бо Божа з'являється в ній з віри в віру, як написано: «А праведний житиме вірою». Бо Євангеліє чинить віру в Христа. Всякі людські байки, вигадки, передання можуть сприяти невірству. Віри вони ніколи не створять.
Через Євангеліє у Слові і в Таїнствах Хрищення та Святої Вечері діє Святий Дух і через Євангеліє Господь Святий Дух приносить нам прощення, здобуте для нас Христом Спасителем на хресті. Через цю спасенну віру в Христа воскреслого ми оголошені Богом виправданими. Тож у Євангелії і ніде інде з’являється нам праведність з віри в віру.
Євангелія соромляться тоді, коли чинять опір Святому Духові. Тоді воно їм не цікаве і тоді ті, кому воно проголошене думають і говорять, як мешканці Афін, які, почувши проповідь Апостола Павла про воскресіння, «насміхатися стали, а інші казали: «Про це будемо слухати тебе іншим разом...» (Дії 17:32). Таким людям Євангеліє нецікаве. Вони його соромляться і уникають.
А нам, що віруємо, воно – найдорогоцінніше послання на світі, найбільш цінна і найцікавіша книга на землі. І ми його не соромимось. Ми пишаємось ним. Ми разом із Апостолом Павлом хочемо його чути знову й знову. Воно – сила, яка дає нам спасіння і яке живить нашу віру і покріпляє її. І ми чекаємо на повернення Христа у славі, на воскресіння мертвих і на вічне життя в Царстві Божому.
Проте, що чекає на людей, які соромляться Євангелія? Вони не мають спасіння. А натомість, каже Апостол Павло: «гнів Божий з'являється з неба на всяку безбожність і неправедність людей, що правду гамують неправедністю, – тому, що те, що можна знати про Бога, – явне для них, бо їм Бог об'явив». Вони мають уявлення про те, що існує Бог. Це від них не закрито.
Але вони відкидають Його істину, тобто Його Слово, Його Євангеліє. Де немає Євангелія, там немає віри в Христа. Де немає віри в Христа, там немає праведності. Де відкидають послання Євангелія про те, що ми виправдовуємось самою вірою в Христа, без діл Закону, там панує неправедність.
І дія цієї неправедності якраз і полягає у спротиві істині Євангелія. Цей спротив може діяти по різному: від атаки на вчення про виправдання самою вірою в Христа, без діл Закону з певних церковних кафедр, що перебувають під впливом Антихриста – до переслідувань тими самими людьми вірних проповідників чистого Євангелія.
У світі це гамування правди може мати теж подібний характер – від обчорнювання християнського вчення та глузування з Церкви, наприклад, з екранів телевізорів, до відвертих гонінь на християн і то не обов’язково пастирів, проповідників, але усіх християн, які залишаються вірні Христові і в своєму спасінні уповають лише на Сина Божого.
Виправдання вчинкам таких нападів на правду, таких глузувань з правди Божого Слова, такого гамування Божого Слова, звісно, немає. Боже «невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество», – каже Апостол, «думанням про твори стає видиме. Так що нема їм виправдання, бо, пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемніли своїми думками, і запаморочилось нерозумне їхнє серце».
Неможливо, дивлячись на цей світ, не визнавати існування Того, Хто його створив. Божі «відбитки пальців» повсюди. Заперечувати Творця – все одно, що заперечувати те, що будинок збудований людьми. Глупство людей, що відкидають існування Бога Творця і їхня активність у боротьбі проти Бога стрімко зростають. Через те запаморочення виникло ідолопоклонство. Ми, звісно сюди ж відносимо й атеїзм з його дітками – комунізмом і нацизмом. А потім настають гіркі плоди такого відкидання Бога. Як каже Апостол «Тому-то й видав їх Бог у пожадливостях їхніх сердець на нечистість, щоб вони самі знеславляли тіла свої».
Врешті-решт, чи не нагадують нам дальші слова Апостола історію України в час комуністичної тиранії? «Вони Божу правду замінили на обман, і честь віддавали, і служили створінню більш, як Творцеві, що благословенний навіки, амінь». Лєнін, Сталін і всі комуністині вожді, які відкидали Бога, хіба вони не були живими ідолами, в жертву яким було принесено сотні мільйонів людських життів? А скільки, засліплених їхньою лжею, людей пішло у вічні муки аду?
Тож не стидаймось Євангелія. Бо воно – сила Божа на спасіння кожному, хто вірує. І через нього ми увірували в Христа. І через нього ми маємо прощення гріхів, воскресіння і життя вічне в Божому Царстві. Заради Ісуса. Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).
Немає коментарів:
Дописати коментар