Новий Заповіт: проповідь на 5-у неділю Чотиридесятниці

           НОВИЙ ЗАПОВІТ            

                             (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

      Ось дні наступають, говорить Господь, і складу Я із домом Ізраїлевим і з Юдиним домом Новий Заповіт. Не такий заповіт, що його з їхніми батьками Я склав був у той день, коли міцно за руку їх узяв, щоб їх вивести з краю єгипетського. Та вони поламали Мого заповіта, і Я їх відкинув, говорить Господь! Бо це ось отой Заповіт, що його по цих днях складу з домом Ізраїля, каже Господь: Дам Закона Свого в середину їхню, і на їхньому серці його напишу, і Я стану їм Богом, вони ж Мені будуть народом! І більше не будуть навчати вони один одного, і брат свого брата, говорячи: «Пізнайте Господа!» Бо всі будуть знати Мене, від малого їхнього й аж до великого їхнього, каже Господь, бо їхню провину прощу, і не буду вже згадувати їм гріха!(Єремії 31:31-34). 

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і спільність Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь. (2 Кор. 13:13). 

Любі брати і сестри, кожен із вас укладав якісь угоди. Це могла бути звичайна домовленість про роботу або послуги. Ви виконували якусь працю для інших людей і вам за це платили або ви платили за якусь роботу, яку для вас виконували інші люди. Навіть у магазині, коли ми щось купуємо, особливо в цю пору інтернету, ми укладаємо угоду, інколи негласну – ми платимо кошти і за них отримуємо якісний товар – товар, який нас влаштує. 

А як щодо угоди з Богом? Чи Бог укладав угоду з кожним із вас? Відповідь буде «Так!» Бог укладав угоду з нашими прабатьками ще в час нашого створення. Бог чітко зазначив про умови вічного життя і перебування в Раю нашим прабатькам, Адамові і Єві, наказуючи Адамові: «Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти. Але з дерева знання добра й зла не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!» (1 М. 2:16, 17). Бог завжди спочатку дає величезне благословення, а потім застерігає як його не втратити.

Бог створив нас для вічного життя. Угода була простою – слухатись Бога і радіти вічним життям у Раю. Там мали народитись і вирости, і жити повіки віків у щасті та радості всі ми – нащадки Адама і Єви.  Проте угоду було порушено. Адам і Єва ослухались Бога, відступились від люблячого Творця і у світ увійшов гріх, а з гріхом смерть. 

Донині ми маємо в нашому сумлінні відлуння тієї райської угоди, Закон, який записний у наше серце. Щоправда він нині затьмарений гріхом і про його дію каже Господь Святий Дух через Апостола Павла: «Погани, що не мають Закону, з природи чинять законне, вони, не мавши Закону, самі собі Закон, що виявляють діло Закону, написане в серцях своїх, як свідчить їм сумління та їхні думки, що то осуджують, то виправдують одна одну» (Рим. 2:14, 15). 

Будучи язичниками, ми не мали чіткого розуміння про Божу волю. Бо одного разу ми розуміли, що робили зло і засуджували його а вже інша думка, внаслідок того, що наша плоть заражена гріхом, могла знаходити виправдання тому злу. Проте був один народ, який мав особливе благословення: Бог вибрав Ізраїль, аби з нього вийшов, обіцяний всьому людству, Спаситель світу і з ним Господь уклав особливий Заповіт, підтвердивши його кров’ю тварин. 

Ізраїль був народом рабів у Єгипті. Сильною рукою, чудами Господь вивів вибраний народ із єгипетської неволі і на Сінаї уклав з Ізраїлем заповіт. Цей заповіт обіцяв Божі рясні благословення і навіть вічне життя усім, хто досконало виконає Божий Закон – Його святі Десять Заповідей, суспільний закон і закон обрядовий. Цей Закон не був затьмарений гріхом. Він був добрий і Божі Десять Заповідей до цього часу лунають вже у всіх істинних церквах Божих по цілому світі. 

Проте хто міг виконати цей Закон і жити? Ніхто! Закон добрий і святий. Проблема в тому, що ми грішні і наша плоть настільки заражена гріхом, що як би ми не старались, ми не в стані виконати цей Закон. Ізраїль, маючи таких славних царів і пророків, раз за разом зазнавав невдач і навіть національних поразок. Виконати Заповіт із Богом Ізраїль не зміг. Ізраїль потребував Спасителя. 

Виконати святий і досконалий Закон не може ні один народ. Всі народи світу потребують Спасителя від гріха. Ми потребуємо Спасителя від гріха. Сьогодні ми чуємо чудесну обіцянку Господа Ізраїлеві, Його Старозаповітній Церкві.  Господь через Свого пророка Єремію каже: «Ось дні наступають, говорить Господь, і складу Я із домом Ізраїлевим і з Юдиним домом Новий Заповіт. Не такий заповіт, що його з їхніми батьками Я склав був у той день, коли міцно за руку їх узяв, щоб їх вивести з краю єгипетського. Та вони поламали Мого заповіта, і Я їх відкинув, говорить Господь!» 

Ці слова Господь говорить фактично напередодні руйнування Єрусалиму і всієї Юдейської держави, після якого євреї потраплять на довгі 70 років у вавилонську неволю. Дім Ізраїля і Юдин дім не змогли виконати Старий Заповіт – угоду з Богом. Падіння Єрусалиму – це доказ неможливості виконати Закон Божий грішними людьми, незважаючи на те, хто ті люди – євреї чи язичники. Всіх, хто намагається ділами добитись спасіння, чекає катастрофа і повна руїна. 

Тож весь Закон свідчить про нашу потребу у Спасителі і в Новому Заповіті, який обіцяє Бог. Цей Заповіт укладе Він. І Господь говорить про особливості цього Заповіту. «Бо це ось отой Заповіт, що його по цих днях складу з домом Ізраїля, каже Господь: Дам Закона Свого в середину їхню». Слово «Закон» у Старому Заповіті мало подвійне значення: властиво Закон, який ставив перед людьми вимоги Божі і повне Слово Боже, яке включало і Закон, і Обітницю, тобто Євангеліє. 

Тож Господь тут дає обітницю про укладання зі Своєю Церквою Нового Заповіту і каже, що Церква отримає Христове Євангеліє, Добру Новину про спасіння самою вірою в Сина Божого, Який, будучи вічним Богом, став істинною людиною задля нашого спасіння. Він єдиний, будучи святим Богом і святою людиною в одній Особі, міг виконати Закон і виконав Його на нашому місці і замість нас. 

А перед Своїми муками на хресті Бог Христос на Його Вечері з Апостолами Своїми узяв «хліб і вчинивши подяку, поламав і дав їм, проказуючи: «Це – тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спомин про Мене!» По вечері так само ж і чашу, говорячи: «Оця чаша – Новий Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається» (Лк. 22:19, 20). Цей Новий Заповіт Бог уклав у Христі, Своєму Синові Єдинородному, у Його невинній і святій крові. Цей Новий Заповіт – у Христі. 

Цей Новий Заповіт – про неймовірну Божу, незаслужену нами любов, про Його благодать, яку Він виливає на нас у Своєму Єдинородному Сині, Ісусі Христі, якою ми спасенні через саму віру в Ісуса Христа, Сина Божого розп’ятого за наші гріхи і воскреслого з мертвих, аби ми теж мали воскресіння і вічне життя. 

 Це Євангеліє Бог дає всім віруючим людям: і євреям, і язичникам у саму нашу середину. Через майже п’ять сотень після цих слів, що були проказані Богом через Єремію, Апостол Павло буде проголошувати: «Каже-бо Писання: «Кожен, хто вірує в Нього, не буде засоромлений». Бо нема різниці поміж юдеєм та гелленом, бо той же Господь є Господом усіх, багатий для всіх, хто кличе Його. 

Бо кожен, хто покличе Господнє Ім'я, буде спасений. Але як покличуть Того, в Кого не ввірували? А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника? І як будуть проповідувати, коли не будуть послані? Як написано: «Які гарні ноги благовісників миру, благовісників добра». Але не всі послухались Євангелії. Бо Ісая каже: «Господи, хто повірив тому, що почув був від нас?» Тож віра – від слухання, а слухання – через Слово Христове» (Рим. 10:11-17). 

Він також буде проголошувати: «Законом я вмер для Закону, щоб жити для Бога. Я розп'ятий з Христом. І живу вже не я, а Христос проживає в мені. А що я живу в тілі тепер, живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Самого Себе» (Гал. 2:19, 20). Ось так Бог дав нам Своє Євангеліє у нашу середину. Він створив ним віру в Христа і навіть більше Христос тепер живе у Своїх віруючих. 

Ісус забирає на Себе наші гріхи проти святого і доброго Закону Божого. Апостол Іван, улюблений учень Христа, пише: «кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха. Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправедності всілякої» (1 Ів. 1:7, 9). Ось таким є Новий Заповіт. Наші гріхи Ісус забирає на Себе і очищує нас від усякої неправедності Своєю святою і невинною кров’ю. 

Натомість нас Ісус розп’ятий і воскреслий зодягає у Себе, у Свою святість і в Свою праведність, як і виспівує Церква, повторюючи Апостольські слова: «Закон вихователем був до Христа, щоб нам виправдатися вірою. А як віра прийшла, то вже ми не під вихователем». Все, наче каже Апостол, Старий Заповіт закінчився. Бог уклав Новий Заповіт. Тепер «ви всі – сини Божі через віру в Христа Ісуса! Бо ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися!» (Гал. 3:24-27). Христос виконав Закон і коли ви віруєте в Христа, то Його виконання зараховується вам. 

Ваша віра в Христа зараховується вам у праведність, любі брати і сестри. Сам Христос живе у вас – ось сутність Нового Заповіту. Ваше тіло – тепер храм Духа Святого! Ось як виконалось пророцтво, яке Господь вклав в уста Своєму речникові Єремії, кажучи: «Дам Закона Свого в середину їхню, і на їхньому серці його напишу, і Я стану їм Богом, вони ж Мені будуть народом! І більше не будуть навчати вони один одного, і брат свого брата, говорячи: «Пізнайте Господа!» 

Господь каже: «Всі будуть знати Мене, від малого їхнього й аж до великого їхнього, каже Господь, бо їхню провину прощу, і не буду вже згадувати їм гріха!» Сам Дух Святий навчатиме Божих віруючих дітей. Він робить це із маленькими дітками, яких приносять до Хрищення. Він навчає всіх через Своє проповідуване Слово. Він прощає наші провини, коли ми чуємо слова Відпущення гріхів із уст пастиря. 

Він прощає наші гріхи і не згадує їх нам, коли ми приступаємо до Святої Вечері, аби причаститись істинними тілом і кров’ю Сина Божого у хлібові та вині Святої Євхаристії. У Новому Заповіті немає потреби, каже Бог, вимагати від інших людей: «Пізнайте Господа!» бо Його знають віруючі люди і мають спасіння у Євангелії Христовому – солодких словах Спасителя, Який гряде у славі, аби воскресити усіх мертвих і забрати Його Церкву, усіх нас, любі віруючі до вічного життя в Царстві Небесному. Прийди, Господи Ісусе! Амінь. 

Бог же надії нехай вас наповнить усякою радістю й миром у вірі, щоб ви збагатились надією, силою Духа Святого!  (Рим. 15:13). Амінь.

Повстання ніколи не має рації

      Повстання ніколи не приносить бажаного покращення. Бо повстанню бракує проникливості – загалом воно завдає більше шкоди невинним, аніж винним. Тож ніяке повстання ніколи не має рації, незважаючи на те, за яку справедливу справу воно береться. Воно завжди приносить більше шкоди аніж вдосконалення і підтверджує приказку «Погане стає гіршим». Владу та меч було запроваджено для того, аби карати нечестивих і захищати невинних, аби запобігати повстанням, як каже Св. Павло в Римлян 13 і як про це ми читаємо в 1 Петра 2. Та коли вибухає Пан Натовп, то він не може відрізнити нечестивого від праведного або розділити їх; він кладе всіх направо й наліво, і неминучою стає велика і жахлива несправедливість.

Тож не зводь очей із влади і, допоки вона не робить ніякого руху і не видає ніяких доручень, просто тримай свою руку, вуста і серце в спокої, і ні чого на себе не перебирай. Але якщо ти розворушиш владу, аби вона щось робила і віддавала накази  - ось тоді ти можеш діяти. А якщо влада не хоче, то й ти мусиш теж не хотіти. А якщо ти почнеш щось з власної ініціативи, тоді ти вже не маєш рації і ти вже гірший від своїх опонентів. Я перебуваю і завжди буду перебувати на боці тих, проти кого спрямоване повстання, незважаючи на те, якою є їхня справа. Я противлюсь тим, що повстають, незважаючи на те, наскільки справедливою є їхня справа, бо не може бути такого повстання, де не буде завдано шкоди невинним і де не буде пролита невинна кров…

Тож повстання може робити все лише гіршим, бо воно йде проти Бога – Бог же не на боці повстання.

Мартін Лютер

Піднесений Син Людський: проповідь на 4-у неділю Великого посту

     ПІДНЕСЕНИЙ СИН ЛЮДСЬКИЙ             

     (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

       І, як Мойсей підніс змія в пустині, так мусить піднесений бути й Син Людський, щоб кожен, хто вірує в Нього, мав вічне життя. Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся. Хто вірує в Нього, – не буде засуджений; хто ж не вірує, – той вже засуджений, що не повірив в Ім'я Однородженого Сина Божого. Суд же такий, – що світло на світ прибуло, люди ж темряву більш полюбили, як світло, лихі-бо були їхні вчинки! Бо кожен, хто робить лихе, ненавидить світло, і не приходить до світла, щоб не зганено вчинків його. А хто робить за правдою, той до світла йде, щоб діла його виявились, бо зроблені в Бозі вони (Євангеліє від Св. Івана 3:14-21).

 Благодать вам і мир від Того, Хто є, Хто був і Хто має прийти (Об. 1:4). Амінь. 

Любі брати і сестри, коли ви востаннє нарікали на Господа Бога? Коли ви висловлювали, бодай подумки, власне невдоволення Богом через те, як відбувались якісь недобрі події у вашому власному житті або й світі? Чи не буває з нами таке, що нам інколи можуть не подобатись чимало з того, що відбувалось із нами або з кимось іншим і тоді ми забуваємо про причину бід у світі і замість того, аби каятись у наших власних гріхах, ми починаємо звинувачуємо Бога і кажемо: «Ну як Бог міг таке допустити? Хіба Бог любить нас, коли дозволяє такому статись?» 

Згадайте події тижневої давності. Молоде подружжя втікало від російських обстрілів із Оріхова на Запоріжжі і знайшло прихисток в одній з київських церков. І минулої неділі росіяни туди спрямували свій смертоносний «Шахед». Загинув батько см’ї, його п’ятирічна донька, поранена мати і зруйнована церковна будівля. Але чи є в цьому Божа провина? Ні, тут провина повна на Росії і на російському народові, який вже по голову занурився у кров українців і далі прагне нас убивати і знищувати. 

Для нас це – біда і це – випробування для українського народу. Якщо ми не робимо усього необхідного і все, що ми можемо, аби захистити нашу країну, то ми цього випробування не пройдемо. І це випробування не лише для українського народу, але й для всіх народів світу, зокрема тих, що пишаються своїм християнським походженням і своєю демократією. Бо якщо вони не зроблять усього необхідного і всього, що можуть, то й вони не пройдуть цього випробування і не гідні будуть пишатись ані своєю християнською історією, ані своєю демократією. 

Коли сьогодні було читання із Чисел, то ми чули, як народ Ізраїля, який з Божих рук отримав свободу від свого лютого рабовласника, Єгипту, нарікав у пустині на Свого Творця і Визволителя. Їм не подобалась пожива з неба – манна, якою Господь годував їх у пустині. «Нащо ви вивели нас із Єгипту, щоб ми повмирали в пустині? Бо ж нема тут хліба й нема води, а душі нашій обридла ця непридатна їжа» – нарікав народ на Бога і на Мойсея. 

Вони стали вільним народом. Вони йшли до Обіцяного Краю. Дорогою вони не мали дбати про поживу – її давав їм Бог. Але вони нарікали вже на визволення від рабства і на одноманітну їжу. І були за це покарані. Ми чули, як Господь послав на них зміїв сарафів, від укусів яких загинуло багато людей. Лише Божа кара привела народ до тями і до покаяння. І  Господь змилувався над народом і наказав Мойсеєві: «Зроби собі сарафа, і вистав його на жердині. І станеться, кожен покусаний, як погляне на нього, то буде жити». І зробив Мойсей мідяного змія, і виставив його на жердині. І сталося, якщо змій покусав кого, то той дивився на мідяного змія і жив!» 

      Люди жили не тим, що самі лікувались, бо таке лікування було неможливе – від тієї отрути протиотрути не було. Бог створив чудо. Люди спасались, дивлячись на піднесеного змія. Дивлячись на піднесеного змія, вони отримували зцілення, спасіння і життя. І як все інше знамення Господнє, цей піднесений змій теж вказував на грядуще велике спасіння, яке народ і навіть весь світ буде мати у Христі- Спасителі. 

      Тож у нашому Євангелії ми чуємо слова Сина Божого, звернуті до Никодима, віруючого учителя народу Ізраїля і в цих словах Господь говорить про єдиний спосіб спастися від укусу змія: від гріхів, від влади диявола і смерті. Він каже: «І, як Мойсей підніс змія в пустині, так мусить піднесений бути й Син Людський, щоб кожен, хто вірує в Нього, мав вічне життя». Господь тут говорить про Своє розп’яття на хресті. Аби ми мали спасіння і вічне життя, Він мав бути піднесеним на хресті. 

      Аби ми могли жити вічно, Син Божий повинен був померти смертю грішника і злочинця через муки розп’яття на Голгофі. Іншого ліку від укусу диявола, від гріха не існує. Немає іншої протиотрути окрім Христа і то – Христа піднесеного, тобто Розп’ятого. Бо за гріх має бути заплата, яка є смерть (Рим. 6:23). Лише Бог, Який воплотився, стався святою і досокналою Людиною є тим Ягням Божим, яке помирає за гріхи цілого світу і кров Якого всі ці гріхи змиває. 

      Ось чому Син Божий каже про те, що МУСИТЬ піднесений, розп’ятий бути Син Людський Ісус Христос. Лише дивлячись на Ісуса Розп’ятого, тобто віруючи в Нього, ми маємо зцілення від укусу змія-диявола – прощення гріхів, спасіння і вічне життя. Іншого способу вижити від укусу сарафів у пустині не було. Іншого способу спастись від гріхів у людства немає. Є лише один спосіб – дивитись на піднесеного Сина Людського – вірувати в Ісуса Христа Розп’ятого за наші гріхи і Воскреслого на третій день із мертвих, аби ми були виправдані, мали спасіння, воскресіння і вічне життя. 

      А далі Господь пояснює, чому Бог все це зробив і далі робить. Він  робить це не через те, що ми це заробили чи заслужили. Що заслужили люди з народу Ізраїля за власні гріхи? Смерть від сарафів. Що заслужили ми за наші гріхи? Ми вже про це сьогодні говорили – ми заслужили за наші гріхи лише смерть. Тож чому Господь робить усе це? 

      Ісус далі промовляє слова, які ще називаються золотим віршом Біблії: «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне». Ось причина того, чому Бог видає Свого Єдинородного Сина, Свого Улюбленого на розп’яття, на жахливі муки і смерть на хресті. Бог віддає Сина Свого Єдинородного, бо Він нас так полюбив. 

      І ця любов Його незмінна. Бог любить світ і Бог хоче спасіння усіх без винятку грішників. Кожен з нас може замість слова «світ» поставити своє власне ім’я і прочитати цей вірш зі своїм ім’ям і не помилиться, бо в поняття світ включені усі люди без винятку – ви і я, і всі, хто жив, живе і буде ще жити в цьому світі. За всіх нас виданий Божий Син на смерть. За кожного з нас Ісус Христос піднесений на хресті. 

      Однак не всі будуть спасенні. Так само як у пустині спались лише ті, що дивились на змія на жердині так само будуть спасенні лише ті, хто вірує в Ісуса Розп’ятого за наші гріхи. Кожен, хто вірує в Нього, каже Господь, не загине, але має життя вічне. Немає такої людини, яка уповала би на Христа розп’ятого і воскреслого, і не була б спасенною і не мала вічного життя. Спасуться усі, хто вірує в Ісуса Христа. Спасеться кожен, хто вірує в Ісуса Христа.

            «Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся». Бог не послав Ісуса, аби якомусь віруючому дати прощення гріхів, а якогось віруючого засудити. Ні, не для цього Бог послав Свого Сина Єдинородного. Ісус не судить нікого, хто в Нього вірує. Ісус спасає кожного грішника і кожну грішницю, яка вірує в Нього, Христа розп’ятого. 

      Через це Він каже далі: «Хто вірує в Нього, – не буде засуджений». Не майте сумнівів – якщо ви віруєте в Христа – все, ви прощені. Вас Бог судити не буде. Ви вже виправдані. Ваша віра в Христа розп’ятого і воскреслого вже зарахована вам у праведність. Ви, любі віруючі брати і сестри – виправдані через саму віру в Сина Божого. Тож Бог вас не судитиме і не засудить. Лишень віруйте в Христа і в усьому уповайте на Сина Божого. 

      Проте чи буде Бог судити світ? Чи будуть засуджені? Будуть! Ісус каже: «Хто ж не вірує, – той вже засуджений, що не повірив в Ім'я Однородженого Сина Божого». Хто не вірує в Христа, той вже засуджений. На Останньому Суді ми, що віруємо в Сина Божого, почуємо запрошення нашого Господа увійти в Царство Небесне, аби жити в радості та блаженстві з нашим Спасителем повіки віків. 

      А невіруючі почують вирок, який включатиме і їхні діла, вчинені у невірстві в Сина Божого і їхній присуд до вічних мук у невгасимому вогні аду. Чи Бог хоче їхньої погибелі? Ні, не хоче. Бог хоче, щоб усі люди спаслись. І для цього Він послав Свого Сина Єдинородного. І хто вірує Нього, мають спасіння і вічне життя. А хто не вірує в Ісуса Христа, той вже засуджений, що не вірує в Божого Сина. І провина за це невірство лежить винятково на невіруючому чи на невіруючій. 

      Господь далі каже про те, що більшість світу віддає перевагу невірству, за яке ті невіруючі засуджені: «Суд же такий, – що світло на світ прибуло, люди ж темряву більш полюбили, як світло, лихі-бо були їхні вчинки!» Людям подобаються їхні гріхи. Вони люблять гріх більше ніж праведність. Через це вони відкидають Христа і віру в Нього. Вони настільки люблять темряву і гріх, що Бог проголошує їм вирок, а вони закривають вуха і вважають, що з ними нічого поганого ніколи не станеться! 

      І навіть більше – вони ненавидять Світло. Вони ненавидять Христа! І про це Господь теж каже дуже чітко: «Бо кожен, хто робить лихе, ненавидить світло, і не приходить до світла, щоб не зганено вчинків його!». Кожен, хто робить лихе, хто коїть гріхи, той не є нейтральним до Сина Божого. Людина, яка перебуває у гріхах, Христа ненавидить. Бо Христос є Світло.  

      Цим невіруючим не хочеться каятись у власних гріхах. Їм заважає це зробити їхня любов до темряви і їхня власна гординя, бо ж вони хочуть бути впевненими, що роблять усе правильно. А якщо Христос є Світло і їм докоряє, то Світло слід загасити. Власне кажучи, ці спроби позбутись Христа ми бачимо не лише у фарисеїв, саддукеїв і всього Синедріону, а в будь-якої групи невіруючих, малої чи гігантської. Тож вони ходять під Божим гнівом і судом. 

            А віруючі, спасенні діти Божі, ви і я, любі брати і сестри, йдемо до світла. Бо наші діла – це плоди віри в Христа, Сина Божого Єдинородного – Сина Людського Піднесенного на хресті. Ми робимо їх з радістю і прагнемо, аби всі люди славили за них істинного Бога: Отця, Сина і Святого Духа. Заради Христа. Амінь. 

А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).

 

День Св. Патріарха Йосипа

 Сьогодні ми згадуємо Св. Йосипа, Патріарха і дякуємо за нього Господу. Йосип був сином Якова і Рахілі. Будучи улюбленим сином батька, Йосип викликав заздрощі у своїх старших братів, які продали його в рабство у Єгипті, а батькові розповіли, що його роздерли дикі звірі (Буття 37). В Єгипті Йосип став головним слугою в домі Потіфара, військового посадовця. Оскільки Йосип відкинув статеві домагання дружини свого пана, вона його несправедливо звинуватила в спробі зґвалтування і  Йосипа вкинули до в'язниці (Буття 39). Через декілька років він витлумачив фараонові сни, який потім визволив Йосипа з в'язниці і поставив його над усією країною. Завдяки мудрості Йосипа, який діяв під проводом Божим, Єгипет був урятований від голоду. Коли в пошуках їжі його брати прийшли з Ханаану до Єгипту, вони Йосипа не впізнали. В кінці він їм відкрився, простив їх і запросив їх разом із батьком жити в Єгипті. Так був урятовані від голоду діти Ізраїля і з ласки Божої вони отримали нагоду вирости у великий народ. Йосипа особливо згадуємо і вшановуємо за вірність Господу, моральну праведність (Буття 39) і за його готовність прощати (Буття 45 і 50). (Ілюстрація: Йосип прощає своїх братів).

Молитва на День Св. Патріарха Йосипа:

Владико неба і землі! Через Апостола Павла Ти утішаєш нас: "Знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре" (Римлян 8:28). Життя Св. Патріарха Йосипа є таким яскравим і чудовим свідченням про істинність Твоїх слів. Благослови нас вірністю до Тебе і терпеливістю, аби наслідуючи приклад Св. Патріарха Йосипа, ми були благословенням для Твоєї Церкви в усьому, заради Ісуса Христа. Амінь.

Христос розпочате діло завершить

 Те добре діло, яке Христос розпочав у вас і в ньому вже Він вас запевнив, – Він безперечно завершить його у вас аж до кінця і навіки віків, якщо ви не відпадете через невірство або не відкинете від себе Його благодать. Бо Його Слово або обітниця, яку Він дав вам, і Його діло, розпочате у вас – незмінні як то буває з людським словом і ділом, але Христове діло – непохитна, певна, божественна, непорушна істина.  Оскільки ви володієте цим божественним покликанням, то з нього черпайте втіху і без вагань на нього надійтесь.

Мартін Лютер

Є всі умови для добробуту

    Воістину вже в першому розділі Буття Бог достатньо показав як Він про нас піклується. Перше Він створив все на небі і на землі, разом із тваринами та всіма рослинами до того, як Він створив людину. Таким чином Він продемонстрував яким чином Він створив для нас достатній запас на всі часи їжі та одягу ще навіть до того, як ми про це попросимо. Усе що нам потрібно – працювати та уникати лінощів і тоді ми, звісно, будемо і нагодовані, і зодягнені. Однак жалюгідне невірство відмовляється це визнавати.

Мартін Лютер

День Св. Патрика, місіонера до Ірландії

 Сьогодні ми разом із християнами Заходу, а особливо з ірландцями, згадуємо святого Патрика, місіонера до Ірландії. Він народився у християнській сім’ї приблизно 389 року. Підлітком його захопили в полон ірландці, які напали на його батьківщину і змусили працювати в них пастухом. Через шість років він утік до монастиря у Франції. 432 року його було рукопокладено на єпископа і він повернувся до Ірландії, в якій він провів решту життя, проповідуючи Євангеліє і організовуючи християнські спільноти. У час загрози доктрині про Святу Трійцю, він її наполегливо захищав – трилисник (листок конюшини) використовувався Патриком, як ілюстрація про триєдиність Бога. Донині християни читають його «Сповідь» і проказують його молитви та співають гімни написані цим ревним слугою Господнім, якого Він забрав до Себе приблизно 466 року. Як кажуть мої американські друзі - у день Св. Патрика - всі трохи ірландці.

З молитви Св. Патрика:

Сьогодні я зв'язую себе
Сильним Ім'ям Трійці,
Закликаючи її:
Трьох в Одному та Одного в Трьох.

Зв'язую сьогодні себе ось цим навіки:
Силою віри, Христового воплочення,
Хрищення Його в Йордані,
Смерті Його на хресті для мого спасіння,
Його проривом із гробу в пахощах,
Його підйомом небесною дорогою,
Його приходом в день приречення
Я зв'язую себе сьогодні...

Де немає Християнської Церкви

 Ті, серед кого цей скарб – Слово або ж доктрини і знання її – не знайти, не можуть бути Християнською Церквою, ані її членами, і з цієї причини вони не можуть правильно молитись чи вірувати або ж робити Богоугодні добрі діла. Звідси випливає, що в Божих очах усе їхнє життя загублене і засуджене, хоча вони й можуть старанно величати Бога і Церкву та й перед світом можуть мати вигляд і репутацію людей, що ведуть особливе святе життя, а в чеснотах і честі перевершують навіть правдивих християн. Незаперечним фактом є те, що поза Церквою Христовою немає ані Бога, ані благодаті, ані блаженства, як каже Павло  (Еф. 4:5): «Один Господь, одна віра, одне хрищення, один Бог і Отець усіх» тощо. І Дії 4:12 кажуть: «І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали».

Мартін Лютер

Апостоли, єпископи і священики в сім'ї

  Найбільшим добром у подружньому житті, яке виправдовує усі страждання і труд у шлюбі є те, що Бог дає нащадків і заповідає, щоб вони приводились Йому для поклоніння і служіння. Це найшляхетніша і найцінніша робота в усьому світі, бо не може для Бога бути щось дорожче від спасіння душ. А оскільки всі ми маємо, якщо треба буде, померти, заради того, щоб привести бодай одну душу до Бога, то ви бачите, яким багатим на добрі діла є подружній стан. Його лону Бог доручив душі, зачаті з його власного тіла, на які можна пролити море всяких християнських діл. Безперечно батько і мати є апостолами, єпископами та священиками для своїх дітей, бо саме вони знайомлять дітей своїх із Євангелієм. Одним словом, немає на землі більшої і шляхетнішої влади, аніж влада батьків над їхніми дітьми, бо ця влада – і духовна, і тимчасова. Хто лишень навчає когось Євангелію, той воістину його апостол і єпископ. Митри та посохи і високі звання воістину породжують ідолів, а вчення Євангелія породжує апостолів і єпископів. Тож дивіться, яким добрим і величним є Боже діло та Його постанова![1]

 Мартін Лютер

---

[1] Про шлюб.

День Св. Ярослава Мудрого, християнського правителя

 Сьогодні ми згадуємо Св. Ярослава Мудрого і дякуємо за нього Господу. Св. Ярослав Мудрий був сином Св. Володимира Великого і гідно продовжив діло свого батька із поширення християнства нашим рідним краєм. Св. Ярослав Мудрий, будучи надзвичайно освіченою людиною і знаючи багато мов, поширював освіту, створював бібліотеки та будував храми. Саме він збудував найвеличнішй храм Русі - Святу Софію Київську. За Ярослава Мудрого, якого ще називають «тестем Європи», прагнули родичатися з Руссю європейські держави. Минуло лише покоління, а християнська Русь Ярослава Мудрого, сина Володимира Великого, стала світовим лідером, як і Ізраїль за Соломона, Давидового сина, став світовим лідером свого часу. Силу дає Бог. Господь силу дає Своїм віруючим дітям і цілим націям. Так само нашому народові силу подавав  Бог через таких  християнських правителів, як Св. Ярослав Мудрий.

Молитва на День Св. Ярослава Мудрого, християнського правителя:

Отче Небесний, у цей день ми приносимо Тобі щиру подяку за князя київського, Ярослава Мудрого, якого Ти вчинив Своїм інструментом для поширення і зміцнення християнства на просторах Русі-України. Просимо благословляти наш рідний край правителями, які наслідуватимуть приклад Св. Ярослава Мудрого і сприятимуть утвердженню спасенної християнської віри в Україні і по цілому світові. Заради Христа. Амінь.

День Св. Мартіна Лютера, доктора і сповідника

 Сьогодні, відповідно до стародавньої християнської традиції, ми дякуємо Господу за доктора Мартіна Лютера. Народився він 10 листопада 1483 року в Айселебені (Німеччина). Спочатку він вивчав юриспруденцію. Проте після близької зустрічі зі смертю він почав досліджувати богослов'я і вступив до августинського монастиря. 1505 року його було ординовано на священика і 1512 року він здобув докторський ступінь. В час професорства в новоствореному університеті у Віттенберзі його дослідження Писання поставили під сумнів чимало вчень і практик Церкви, особливо щодо продажу індульгенцій. Його відмова відступитися від своїх переконань закінчилася відлученням його від римської церкви 1521 року. Після періоду ізоляції у Вартбурзькому замку, Лютер повернувся до Віттенберґу, де провів решту свого життя, проповідуючи та навчаючи, перекладаючи Писання і пишучи гімни та численні богословські трактати. Його пам'ятають і вшановують за постійний наголос на тій Біблійній істині, що заради Христа Бог проголошує нас праведними благодаттю через саму віру. До небесної домівки Господь покликав доктора Мартіна Лютера 18 лютого 1546 року, коли Реформатор відвідував місто в якому народився.

Молитва на День Св. Мартіна Лютера, доктора і сповідника:

Боже! Ти наша Твердиня і сила наша. Ти підніс слугу Свого, Мартіна Лютера, аби він реформував та обновив Твою Церкву у світлі Твого живого Слова, Ісуса Христа, Господа нашого. Захищай і очищуй Церкву в наш час і дай, аби ми сміливо проголошували Христову вірність аж до смерті і Його воскресіння, яке виправдовує усіх, віруючих в Сина Божого, як дав це Ти пізнати слузі Твоєму, Мартіну через Ісуса Христа, нашого Спасителя, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Хочу, – будь чистий: проповідь на 6-у неділю по Богоявленні

              ХОЧУ, – БУДЬ ЧИСТИЙ!

(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

       І приходить до Нього прокажений, благає Його, і на коліна впадає та й каже Йому: «Коли хочеш, – Ти можеш очистити мене!» І змилосердився Він, – простяг руку Свою, і доторкнувся до нього, та й каже йому: «Хочу, – будь чистий!» І проказа зійшла з нього хвилі тієї, і чистим він став. А Він, погрозивши йому, зараз вислав його, і йому наказав: «Гляди, – не оповідай нічого нікому. Але йди, покажися священикові, і принеси за своє очищення, що Мойсей заповів, їм на свідоцтво». А він, вийшовши, став багато оповідати й говорити про подію, так що Він не міг явно ввійти вже до міста, але перебував віддалік по самітних місцях. І сходилися звідусюди до Нього (Євангеліє від Св. Марка 1:40-45).

 Сам Господь миру нехай завжди дасть вам мир усяким способом. Господь з вами всіма! (2 Сол. 3:16). Амінь.

 Любі брати і сестри, проказа – дуже серйозна хвороба. Навіть у наш час вона потребує ізоляції хворого та доволі інтенсивне лікування. Якщо ж цю хворобу не лікувати, то вона може до невпізнання зруйнувати людину. Цю хворобу помітно по змінах на шкірі. Вона наче пожирає шкіру до такої міри, що шкіра покривається виразками. 

Згодом у прокаженої людини можуть почати руйнуватись частини тіла, порушується зір аж до сліпоти, западає ніс і може настати параліч. В деяких країнах, зокрема в деяких азійських країнах проказа донині становить серйозну загрозу для людей – настільки серйозну, що там існують спеціальні закони, створені саме для боротьби з цією хворобою. 

            Ця страшна хвороба була також поширена на Близькому Сході. Коли Ізраїль виходив із Єгипту, із дому рабства, то Бог теж дав особливі закони про те, як ставитись до прокажених людей, допоки вони не одужають. Такі люди у час подорожі до Обіцяного Краю мали перебувати поза табором, а якби до них наближались інші люди, то вони мали би попереджувати інших про свою небезпечну і заразну хворобу голосними криками: «Нечистий! Нечистий!» 

            Людина, яка чула такі крики, мала зрозуміти небезпеку спілкування з такою хворою і заразною людиною і триматися від прокаженого чи прокаженої віддалік. Повернення такої людини в суспільство, до людської спільноти дозволялось лише після того, як таку людину огляне священик і, впевнившись що вона тепер не має симптомів хвороби, оголосить її чистою. В таборі на марші, в містах і селах Божого народу могли жити лише чисті. 

            А прокажені, нечисті, мали перебувати поза табором. Долі прокажених звісно не позаздриш. Ми можемо легко зрозуміти горе Наамана, сирійського воєначальника, про якого ми сьогодні чули у читанні зі Старого Заповіту і який був захворів на проказу. Для нього поїздка в до Єлисея, пророка в Ізраїлі, була практично останньою надією. 

            Ми чули про відчай царя Ізраїлю, який боявся сирійців і не уповав на Бога. Бо він теж добре знав про те, що таке проказа і вилікувати він її не міг. А про Бога і про Його пророків, проповідників, як то буває і з нами, він не дуже добре пам’ятав чи й хотів знати та пам’ятати. Та через пророка Єлисея Бог виявив милість до Наамана, сирійського воєначальника і коли той занурився сім разів у Йордані, то зцілився. Його зцілив Бог. 

            Минуло майже 900 років, а проказа не відступала. Люди хворіли на проказу і в тридцятих роках нашої ери – ери нашого Господа, християнської ери – ери, коли в Ізраїлі ходив Божий Син і проповідував Євангеліє Царства Божого. Наше Євангеліє сьогодні переносить нас саме в таке місце, де був прокажений, який чув про Євангеліє Христове і який бачив Христа і чув не лише Його Слова, але й чув про чуда, вчинені Христом. 

            Пам’ятаєте, як повинні були поводитись прокажені?  Вони повинні були кричати: «Нечистий! Нечистий!» Вони повинні були так кричати, аби не заразити своїх ближніх. Та й ближні остерігались прокажених і нічим самі допомогти їм не могли. Але наш прокажений він не кричить: «Нечистий! Нечистий!», хоча й добре знає, що він – нечистий, хворий і прокажений. 

            Ні, він іде до Ісуса. А чому він іде до Ісуса? Бо він знає, що Ісус любить людей і ще не було нікого, кому Ісус відмовив би у Своїй божественній допомозі. Він знає, що Христос може йому допомогти. Він іде, уповаючи на Христа, на Його милість і на Христову любов. Як і ми, любі брати і сестри, знаємо, що Бог любить нас. Ми знаємо, що Бог – милостивий і хоче нашого спасіння. Так само і ми можемо, і навіть повинні завжди підходити до Сина Божого, уповаючи на Нього. 

            Ось так і наш прокажений благає Христа, і на коліна впадає та й каже Йому: «Коли хочеш, – Ти можеш очистити мене!» Він не сумнівається у всемогутності Спасителя-Христа. Він упевнений у Христовій всемогутності. Тож він лише просить про очищення, якщо Христос цього хоче. Який це гарний приклад молитви. Ми теж знаємо і віруємо, що Ісус – всемогутній Бог і ми теж можемо до Нього звертатись з усіма нашими проханнями. І ми теж, звісно, у всіх проханнях, що стосуються нашого життя в цьому грішному світі, маємо додавати ці слова «коли хочеш Ти» або «якщо воля Твоя». 

            Господь зцілював усіх, хто до Нього звертався у вірі. Тож і тут змилосердився Він, – простяг руку Свою, і доторкнувся до нього, та й каже йому: «Хочу, – будь чистий!» Коли юдеї бачили прокажених, вони від них відходили, втікали. Але не Ісус. Він виявляє милість, бо по-іншому Він не може, адже Він є невичерпне джерело милості. Він  торкається прокаженого і промовляє Своє могутнє Слово. 

            І відбувається чудо – «проказа зійшла з (хворого) хвилі тієї, і чистим він став». На ньому не залишилось і сліду від хвороби. Тепер він – колишній прокажений, колишній хворий. Тепер він міг відновити своє членство у спільноті народу Божого і радіти товариством Божих людей своїх домашніх і у спільноті віруючих поклонятися Богові. 

            Цього хоче, звичайно, для нього й Ісус, Який наказує зціленому чоловікові: «Гляди, – не оповідай нічого нікому. Але йди, покажися священикові, і принеси за своє очищення, що Мойсей заповів, їм на свідоцтво». Ісус прийшов не зруйнувати Закон, а виконати Закон на місці усіх підзаконних.  І Він також свідчить, що Закон – добрий. Адже, що вимагає Закон? Він не лише виявляє нам гріх, але й настановляє нас на те, як нам слід жити задля добра не лише нашого, але й задля добра цілого суспільства. 

            А ще Закон спонукав ізраїльтян свідчити про Божий гнів на гріх і про Божу милість і любов, яка в Старому Заповіті проливалась на них через Христа грядущого. Все свідчило про Христа. А тут вже Христос перебуває і виливає Свою милість і любов на всіх людей довкола, як написано: «З Його повноти ми одержали всі, а то благодать – на благодать. Закон-бо через Мойсея був даний, а благодать та правда з'явилися через Ісуса Христа (Ів. 1:16, 17). 

            Про Христа мали би свідчити усі священики у храмі, адже про Христа і про Його чуда було стільки свідчень. Таж Господь скеровує нашого зціленого до храму, до священиків. Але зцілений чоловік настільки переповнений радістю, що він не може стримати її. «Він», чуємо про нього, «вийшовши, став багато оповідати й говорити про подію, так що Христос не міг явно ввійти вже до міста, але перебував віддалік по самітних місцях». Коли ви, любі брати і сестри, свідчили про те, як Господь Христос допоміг вам у вашому житті, – наприклад через церкву?  Я впевнений, що ви це робите і то робите з радістю. 

            І у нас є причина робити це щодня. Бо ми маємо у нашій плоті щось гірше від прокази. Від самого нашого зачаття ми заражені гріхом наче проказою. А подібність гріха і прокази вражає. Як проказа спотворює людське тіло, так і гріх вражає не лише наше тіло, але й нашу душу, і наш розум. Як проказа може привести до паралічу і навіть до смерті, подібним чином і гріх паралізує людину, захоплюючи над нею владу так, що вона стає неспроможною до добра, до щирого та справжнього служіння своїм ближнім.     

        І, звісно ж – «заплата за гріх – смерть» (Рим. 6:23). Всі ми – наче той прокажений у великій біді. Але, любі брати і сестри – Христос із нами! Він може очистити нас від гріха. І не лише це. Ми точно знаємо, що Ісус хоче, аби ми були чисті від гріхів наших! Бо саме для цього вічний Божий Син стався людиною. 

            Аби ми були чисті від наших гріхів, Ісус забрав усі наші гріхи на Себе і Він усі до одного обмив їх Свою святою і невинною кров’ю на хресті Голгофи. Він приніс Себе Самого у повну, святу і досконалу жертву за наші гріхи і провини. Чому? Бо Він нас любить! Він хоче нашого спасіння. Він нас так полюбив, що помер на нашому місці і замість нас, за наші гріхи! Але смерть тримати Христа Божого не змогла. 

            На  третій день Він воскрес із мертвих. І сьогодні Він живе і царює, як Цар над царями і Пан над панами, і наш люблячий Спаситель, Друг і Брат! Він все це зробив для нашого спасіння, щоб кожен із вас, любі віруючі брати і сестри, мав прощення гріхів, спасіння, воскресіння і вічне життя. Ісус хоче, щоб ви і я були чистими! Ісус хоче, щоб ми були чистими від духовної прокази – від усіх наших гріхів і провин. 

            Завжди, коли ми каємось у наших гріхах і просимо заради Христа Божого прощення, яку відповідь ми чуємо від Ісуса? «Хочу, – чистий!» – каже нам Ісус. Твої гріхи прощені. Ти виправданий від усіх своїх провин. Ти маєш спасіння і вічне життя. Кожен, хто вірує в Христа – очищений і має спільноту з Богом і з усіма святими та спадщину вічного життя у Божому Царстві. 

            Сьогодні ми будемо стояти на сповіді, визнавати наші гріхи і просити Божого змилування заради Христа. Яку відповідь ми почуємо? Ми добре цю відповідь знаємо. У ній будуть ці золоті слова, які Господь доручив промовити пастиреві: «Ось цим заявляю вам змилування Боже і прошення усіх ваших гріхів в Ім’я Отця і Сина, і Святого Духа». 

            Сьогодні ви, любі віруючі, будете приступати до Святого Причастя істинними тілом і кров’ю Сина Божого у хлібові та вині Святої Євхаристії. Христос торкається нас у цьому Святому Таїнстві і очищує нас від усіх наших гріхів, даруючи нам прощення гріхів, спасіння і вічне життя. Христос любить нас і хоче, щоб ми були чисті. Пам’ятаєте про реакцію зціленого чоловіка, як він ішов і в радості розповідав про Христа? Робімо і ми так, і сьогодні, і завтра, і завжди. В Христове святе Ім’я. Амінь. 

            І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі. (Фил. 4:7). Амінь.

День Свв. Филимона та Онисима

 Сьогодні ми згадуємо святих Филимона та Онисима та дякуємо за них Господу. У першому столітті Филимон був відомий християнин, який мав раба на ім'я Онисим. Хоча ім'я Онисим означає "корисний", Онисим виявився "некорисним", втікши від свого пана і, можливо, навіть щось в нього укравши (Филимона 18). Якимось чином Онисим познайомився із апостолом Павлом, який пізніше перебував у в'язниці (можливо в Римі) і через Павлове проголошення Євангелія він став християнином. Визнавши перед Павлом, що він був утеклим рабом, Онисим був спрямований Павлом до його пана та став знову "корисним". Аби допомогти прокласти дорогу для Онисимового мирного повернення додому, Павло відправив разом із ним листа, в якому спонукав Филимона простити свого раба за втечу та "прийняти його як мене" (в. 17), "і вже не як раба, але вище від раба, як брата улюбленого" (в. 16). Цей лист пізніше був прийнятий Церквою як одна з книг Нового Заповіту.

Молитва на День Свв. Филимона та Онисима:

Господи Боже, Отче Небесний! Ти відправив Онисима назад до Филимона, як брата у Христі, визволивши його від рабства гріха через проповідування апостола Павла. Очисти глибини гріха всередині душ наших і спини в нас образи за минулі переступи, щоби милосердям Твоїм були ми примирені з нашими братами та сестрами і, щоби наше життя відображало Твій мир; через Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Валентина, мученика

   Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Валентина. Св. Валентин, який був лікарем і пастирем, і мешкав у Римі під час правління Імператора Клавдія ІІ, став одним із найбільш визначних мучеників ІІІ століття. Спомин про його мученицьку смерть, яка настала 270 року по Різдві Христовім, стала частиною поминального календаря Західної Церкви перших століть. Причиною арешту цього пастиря могло бути вінчання ним пар, що прагнули одружитись, всупереч забороні тодішнього імператора, Клавдія ІІ, який вважав, що шлюб заважатиме чоловікам воювати. Передання каже, що у день його мученицької смерті за християнську віру Валентин залишив записку із підбадьоренням для доньки в'язничного сторожа, яку, на прохання сторожа, він навчав Катехізису. Записка з підбадьоренням плекати християнську віру була написана на клаптику паперу з підписом "Твій Валентин". Таке привітання стало взірцем для написання записок про підбадьорення, любов і піклування, що стали популярними серед багатьох народів саме в день спомину Св. Валентина.

Молитва на День Св. Валентина, мученика:

Всемогутній і віковічний Боже! Ти розпалив полум'я Твоєї любові у серці Твого святого мученика, Валентина. Подай нам, Твоїм покірним слугам, подібної віри та любові, аби ми, радіючи Христовим торжеством, були втіленням Його любові в нашому житті; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь. 

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Свв. Акили, Прискилли та Аполлоса

 Сьогодні ми згадуємо святих Акилу, Прискиллу та Аполлоса і дякуємо за них Господу. Акила та його дружина, Прискилла, були єврейськими сучасниками Св. Павла і багато подорожували.  Через переслідування в Римі, вони перейшли до Коринту, де познайомилися з Апостолом Павлом, який приєднався до них у ремеслі з виготовлення наметів (Дії 18:1-3). Своєю чергою вони приєдналися до Павла в його місії проголошення християнського Євангелія.  Пізніше це святе подружжя мандрувало з Павлом з Коринту до Ефесу (Дії 18:18), де вони мали домівку, яка служила осередком гостинності для новонавернених християн.  Аполлос був одним із багатьох єврейських учнів віри.  Будучи красномовним, Аполлос "палаючи духом, промовляв і про Господа пильно навчав" (Дії 18:25). Пізніше він здійснив подорож від Коринту до провінції Ахая та "переконував пильно юдеїв, Писанням прилюдно доводячи, що Ісус - то Христос" (Дії 18:28).  Ми вшановуємо Акилу, Прискиллу та Аполлоса за їхню велику місійну ревність.

Молитва на День Свв. Акили, Прискилли та Аполлоса:

Триєдиний Боже!  Ти святий Єси у природі Своїй!  Навчи нас бути вірними Твоєму Слову, палати Духом, як Аполлос, аби ми правильно навчали і настановляли на правдиву дорогу тих, хто був зведений до фальші й помилки, щоб ми могли повторювати приклад Акили й Прискили задля добра Твоєї Церкви, яку Ти установив тут і доручив її під нашу покірну опіку, бо Ти, Отець, Син, і Святий Дух, живеш і царюєш, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Сили, співробітника Св. Петра і Св. Павла

  Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Силу. Він був одним із провідників Церкви в Єрусалимі і Св. Павло вибрав його для супроводу під час другої місіонерської подорожі з Антіохії до Малої Азії і Македонії.  Силу, разом із Павлом було ув'язнено у Филипах і вони пережили заворушення в Солуні та Верії.  Знову приєднавшись до Павла в Коринті, Сила, очевидно,  залишався там впродовж тривалого часу.  Дещо пізніше він, очевидно, став супутником Апостола Петра і, можливо, служив його секретарем (1 Петр. 5:12). Згідно з Переданням, Сила став першим єпископом Коринту.

Молитва на День Св. Сили, співробітника Св. Петра і Св. Павла:

Всемогутній і віковічний Боже!  Твій слуга, Сила, проповідував Євангеліє поряд із Апостолами Петром і Павлом народам Малої Азії, Греції і Македонії. Ми дякуємо Тобі за те, що Ти в нашому краї і в кожній землі, піднімаєш євангелістів і проповідників Твого Царства, щоби Твоя Церква могла далі проголошувати недослідимі багатства нашого Спасителя Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Коли шукаєш у Церкві вади та недоліки

      Неодноразово я зазначав: християнський світ не є настільки безвадним, що серед нього не замішались якісь фальшивці та нечестивці, як і серед пшеничного поля ви завжди разом із пшеницею знайдете зілля і кукіль або й дику гірчицю. І той, хто досліджуватиме Церкву, аби знайти в ній вади та недоліки серед тих, хто називається християнами, Церкви той не зауважить, як і не зауважить Євангелія і Христа – та й Церкви такий ніколи не знайде.

    Та ми маємо втіху у знанні про те, що коли ми маємо Євангеліє чистим, то маємо скарб, який Бог дає Своїй Церкві і ми не можемо зійти манівці та й не хочемо. Але оскільки ми ще не досягли того ступеню досконалості, коли всі слухачі Євангелія осягають його цілковито й повністю і не є безвадними  у вірі та житті, то завжди буде хтось, хто не вірує, і хтось слабкий, і недосконалий. Проте той великий скарб і рясне благословення – тут. В ньому немає хиби і він діяльний і родючий. Той факт, що хтось не вірує, не робить Хрищення, Євангелія або й Церкву слабшими. Загалом – де залишається Слово, там безперечно є також і Церква. Бо де лишень є чиста доктрина, там буде в чистоті Хрищення, Таїнство, Відпущення гріхів, Десять Заповідей, Господня Молитва, добрі діла і всі покликання, а де лишень ви знайдете якусь ваду чи непослідовність, то докорити тому, виправити те і направити те, можна Словом.

Мартін Лютер 

День Св. Якова (Ізраїля), патріарха

 Сьогодні ми згадуємо Патріарха Якова (Ізраїля) і дякуємо за нього Господу.  Яків, третій з єврейських Патріархів, був молодшим з двійнят-синів Ісака та Ревеки.  Після боротьби з Ангелом Господнім, Яків, ім'я якого означає "обманець" було змінене на Ізраїль, що означає "бореться з Богом" (Буття 25:26; 32:28).  Його сімейне життя було сповнене бід, що були викликані його вчинком обману щодо батька та брата, Ісава, а також сімейним фаворитизмом, який він виявляв до свого молодшого сина, Йосипа.  Значна частина його дорослого життя була проведена в смуткові через смерть його улюбленої дружини, Рахілі та позірної смерті Йосипа, якого було призначено єгипетським фараоном відповідальним за роздачу їжі під час голоду в краю.  Перед смертю Якова Бог вклав в його уста благословення на його синів, у якому зазначив, що Месія-Христос прийде з роду четвертого Якового сина, Юди (Буття 49).

Молитва на День Св. Якова (Ізраїля), патріарха:

Господи Ісусе - Ти скіпетр, який постає з Якова і Ти - Агнець Божий, що на Себе гріх світу береш.  Царюй у серцях наших через Свій страдницький хрест і прощай нам провини наші, аби ми могли стати причасниками Твого божественного життя, бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви