(У час великої спокуси)
не журіться – воістину таке випробування є найкращою ознакою Божої благодаті і Його любові до людини. У такий час добре молитись Псалмом 142,[1]
читати цей Псалом і його співати – він дуже помічний саме в таку пору…
…
(Випробовувана) людина повинна також правильно знати Христа і пам’ятати, що
лише Ним Самим за всі наші гріхи заплачено, а нам дана Божа благодать, аби
ніхто не наважувався діяти з Богом напряму і без цього Посередника.
Але, якщо після цих ліків внутрішні напади ставатимуть ще більш жорстокими, то хай вона нічого не робить, а користується лише тією порадою, яку я виклав. Бо ця сувора спокуса – добрий знак про те, що все скоро закінчиться, і що диявол вже майже подоланий. Просто зараз він робить свою найсильнішу спробу. Фараон теж переслідував вкрай жорстоко дітей Ізраїля лише перед самим своїм кінцем. Це видно й у фізичній недузі. Якраз перед тим, як починають діяти ліки і перед тим як вони починають зцілювати людину, їй стає надзвичайно зле. Тож ця людина повинна мати уповання і бути бадьорою.
Мартін Лютер[1] В частині
українських перекладів, наприклад в перекладі доктора Огієнка, це Псалом 141.
Він починається словами: «Мій голос до Господа, я кличу, мій голос до Господа,
я благаю!»
Немає коментарів:
Дописати коментар