неділя, 6 вересня 2009 р.

ПРОПОВІДЬ НА 13-У НЕДІЛЮ ПО П'ЯТИДЕСЯТНИЦІ

                                             ВЕЛИКА ВІРА


(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

І, вийшовши звідти, Ісус відійшов у землі тирські й сидонські. І ось жінка одна хананеянка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: «Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів, демон тяжко дочку мою мучить!» А Він їй не казав ані слова. Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та казали: «Відпусти її, бо кричить услід за нами!» А Він відповів і сказав: «Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого...»


А вона, підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: «Господи, допоможи мені!» А Він відповів і сказав: «Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам...» Вона ж відказала: «Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті кришки, що спадають зо столу їхніх панів». Тоді відповів і сказав їй Ісус: «О жінко, твоя віра – велика, нехай буде тобі, як ти хочеш!» І тієї години дочка її видужала (Матвія 15:21-28).

Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7). Амінь.

Дорогі брати і сестри, Френсіс Бекон колись промовив: «Не те, що люди їдять, а те що вони перетравлюють робить їх міцними. Не то, що ми заробляємо, а те, що ми заощаджуємо, робить нас багатими. Не те, що ми читаємо, а те, що ми запам’ятовуємо, робить нас вченими. Не те, що ми проповідуємо або молимося робить нас християнами, а те, що ми віруємо і практикуємо».

Сьогодні Господь Святий Дух через Євангеліє розповідає нам про події, які відбулися за земного життя Ісуса Христа, Божого Сина і про одну жінку, яка практикувала свою віру. Він – Насіння, яке було обіцяне ще нашим прабатькам Адамові та Єві в Раю. Він – Потомство Авраамове, у Якому благословилися «всі народи землі» (Буття 26:4). Він – правдивий Бог і правдива людина. Він – Месія, Який прийшов до Своїх – «та свої відцурались Його» (Ів. 1:11).

Він зцілював хворих ув Ізраїлі, Він створював їм їжу і насичував їх нею так, що коли після трапези вони збирали позосталі кусні, то «дванадцять повних кошів наклали кусків, що лишились їдцям із п'яти ячних хлібів» (Ів. 6:13). І Він ніс їм Євангеліє. Але коли Він їм проповідував їм Себе, живого Бога у людській плоті, то юдеї стали «ремствувати на Нього, що сказав: Я той хліб, що з неба зійшов» (Ів. 6:41).

І навіть багато з тих, що увірували, коли чули як Він каже про життя вічне, яке несуть Його правдиве тіло та кров «гомоніли: Жорстока це мова! Хто слухати може її?» (Ів. 6:60). «Із того часу відпали багато-хто з учнів Його, і не ходили вже з Ним» (Ів. 6:66). З-понад п’яти тисяч чоловіків, що радісно смакували подарованим і безкоштовним хлібом, коли Бог Син почав проповідувати про хліб духовний, залишилися лише Дванадцять.

Така природа невірства. Коли існує перспектива наїстися або поліпшити здоров’я, то відбою немає від бажаючих бути біля їжі або здоров’я, яке пропонує Бог. Невірство – сліпе. Воно не ходить очима віри і закриває очі та вуста на тіло і кров Христа, і затуляє вуха, не бажаючи чути ні Його Закону, ні Його Євангелія. Невірство глузує з Бога і з вірних Йому людей. Невірство про них пліткує і думає лише про зиск для своєї грішної плоті.

Сьогодні Господь іде від таких людей. Він простує у землі тирські й сидонські. Цієї території юдеї не контролюють. Він тут може побути на самоті і відпочити. Відпочити від безглуздих звинувачень і нападів, від намагань Його скомпрометувати і вбити. Він на певний час іде від юдейства, яке «пробуває … у темряві й ходить у темряві, і не знає, куди він іде, бо темрява очі йому осліпила» (1 Ів. 2:11).

Від іде від тих релігійних співвітчизників, які проповідують і моляться, але віри своєї не практикують. Це про них Він говорить: «На сидінні Мойсеєвім усілися книжники та фарисеї. Тож усе, що вони скажуть вам, робіть і виконуйте; та за вчинками їхніми не робіть, бо говорять вони та не роблять того!» (Мт. 23:2, 3).

Але щойно Син Божий входить у землі, де так мало фарисеїв, як ось жінка одна хананеянка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: «Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів». У краю неєврейському живе жінка, яка вірує у Спасителя. Ісус Назарянин – не просто якийсь для неї пан, бо слово Господь може мати й це значення. Ні, вона визнає у Ісусі Месію, на Якого з давніх-давен очікували євреї. Євреям Бог обіцяв, що Месія вийде з роду Давидового. Через Єремію Бог збільшив ці очікування, сказавши: «Ось дні наступають, говорить Господь, і поставлю Давидові праведну Парость, і Цар зацарює, і буде Він мудрий, і правосуддя та правду в Краю запровадить» (Єр. 23:5).

Ця жінка чула проповіді Божого Слова, вона чула про Христа, вона увірувала у Нього. І зараз, коли вона бачить Його своїми очима, вона благає, звертаючись до Нього словами віри: «Господи, Сину Давидів» - Сину Божий і Сину Людський, помилуй мене! У неї велика біда і вона виплакує її Христові, кажучи: «Демон тяжко дочку мою мучить!» Демон мучить її дочку, як мучать демони багатьох людей. Вони – «духи піднебесної злоби» і в них немає й краплини добра. Вся їхня діяльність – на шкоду людині. Це про них каже Апостол Павло: «Ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби» (Еф. 6:12).

Вона віруюча, але демон мучить її дочку, її дитину, її кровинку, яку вона любить усім своїм серцем і вірить, що ось перед нею Той, Хто вижене ту жахливу духовну істоту з її дочки і зцілить її. Вона вірує, що Господь – добрий і чуйний. Але що це за реакція Христа? Він їй не казав ані слова – чуємо ми оповідь Святого Духа. Але говорять учні. Вони «підійшовши, благали Його та казали: «Відпусти її, бо кричить услід за нами!»

Учні здивовані, бо вони ще не бачили, аби Ісус комусь відмовляв. Коли вони переходили Самарію і залишили Його самого біля криниці, то, повернувшись, вони бачили жваве спілкування Христа із самарянами. Щоправда і самарянці Христос відповів: «Спасіння – від юдеїв» (Ів. 4:22). А тут учні здивовані і благають Його дати відповідь, проте слова їхні не свідчать, що вони благають Господа через жалість до цієї чужинки. Ще не так давно Яків та Іван, побачивши ворожість якогось самарянського села, сказали до Нього: «Господи, хочеш, то ми скажемо, щоб огонь зійшов з неба та винищив їх, як і Ілля був зробив». «До чужинців можна ставитися жорстоко, винятково по Закону» - думали вони тоді «А Він обернувся до них, їм докорив та й сказав: Ви не знаєте, якого ви духа» (Луки 9:54, 55).

Тут учні ще до П’ятидесятниці. Ще вони будуть хвалитися своїми здобутками і втікати, коли юдеї будуть заарештовувати Христа. А поки-що вони користуються Законом і Законом їм Господь відповідає: ««Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого...» Перші речі першими. Господь дав слово і Він його тримає. Бог завжди виконує те, що обіцяв. Він прийшов найперше до євреїв.

Але поки Його слова ще лунають у вухах учнів, ця бідна жінка «підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: «Господи, допоможи мені!» Вона не відступає. Її прохання і молитва залишаються конкретними і наполегливими. Вона вклоняється Йому, як Богові і просить підтримки постійної. Бог їй відповість – в цьому вона упевнена і впевненість її будується на Слові Божому, а там Господь каже до неї і до всіх нас: «До Мене поклич в день недолі, Я тебе порятую, ти ж прославиш Мене!» (Пс. 49:15). «Господи, допоможи мені!» - просить у Спасителя жінка. «Господи, помилуй! Господи, допоможи!» - звертаємося до Христа сьогодні ми.

Дальша відповідь Христа людині самовпевненій і гордій здалася би зухвальством. Але не цій жінці. Божий Син відповідає: ««Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам...» Язичники мають благословення через євреїв. Новий Заповіт іде після Старого Заповіту. І без Старого Заповіту Нового Заповіту не було би. Господь має план. Він дає обітниці і Він їх виконує через євреїв. Невірство міняє вдячність на гординю. Євреї називали язичників собаками. Але тут Господь вживає слово цуцик, домашня собачка, тваринку з якою граються діти. Господь використовує це слово, аби відрізнити цю жінку, як від решти язичників так і від невіруючих євреїв, богом, яких є їхній шлунок.

Але ця жінка-язичниця – віруюча. Вона знає про язичницю Рахав, яка увірувала. Вона знає про язичницю-моавитянку Рут, прабабусю царя Давида, з роду якого вийшов Христос Спаситель, Який стоїть перед нею і в Якого вона вірує. Вона знає, що Він – Спаситель світу. І вірою вона знає, що Він хоче розмовляти з нею. Тому вона промовляє далі: «Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті кришки, що спадають зо столу їхніх панів».

Діти завжди кришать їжу. Але тут ця жінка не хвалиться спостережливістю. У ній промовляє віра. І тут ця віра – покірна і прекрасна. Вона вслухається у слова Спасителя. Його Слово малює у її уяві картину. І вона звертає увагу на всі деталі Слова Божого. Вона жінка, але як і в блаженного мужа з Псалма 1, у Слові Божому – її насолода. І втіха її – у Тому, Хто стоїть перед нею. І надія її – у Ньому. І життя її, і її дочки, і найбільші її скарби – у Ньому, у Христі, Сині Божому. Їй немає чим хвалитися. За походженням – вона язичниця. За статусом – вона нещасна жінка. Але людина виправдовується не ділами, а вірою.

Вона живе вірою в Нього, вона практикує віру і застосовує Слово Христове на практиці. І чує у відповідь на своє «Господи, помилуй! Господи, допоможи!» - «О жінко, твоя віра – велика, нехай буде тобі, як ти хочеш!» І тієї години дочка її видужала. Господь виголошує Євангеліє: жінка виправдана вірою. Господь не каже їй: «Нумо дивитися на твої діла! Так, їх достатньо!» Зовсім ні. Господь дивиться лише на віру і каже: «Віра твоя – велика!» Її дочка одужує через віру, не через діла Закону. Праведний живе вірою і вірою самою. Віра приводить до миру з Богом і до звільнення від лабет диявола. Віра несе справжній спокій і справжнє щастя.

Але повним зціленням дочки ханаанеянки історія ця не закінчиться. Бо Христос виконав план Божий до кінця. Він був виданий юдеями, відповідно до Слова Божого, у руки язичників, які розп’яли Царя Юдейського, Христа Ісуса на Голгофському хресті, невинного замість винних, святого замість грішних, Сина Божого замість синів і дочок людських. Той, хто визволив дочку ханаанеянки від мук демона, Сам страждав від мук, набагато сильніших, бо «на Нього Бог поклав гріх усіх нас». На хресті Він помер за всі ваші гріхи. Він заплатив за ваші гріхи Своєю смертю і подолав вашу смерть Своїм воскресінням вже на третій день, проголосивши весь світ примиреним із Богом і виправданим і гідним вічного життя.

Історія із жінкою ханаанеянкою має своє продовження на Голгофі так само, як і наші особисті історії повертаються до Голгофського хреста, бо на ньому прощені гріхи жінки-ханаанеянки і її дочки, гріхи ваші і мої. І ця історія продовжується біля порожнього гробу воскреслого Христа і вона продовжиться у час Його повернення, коли Він, славетний Спаситель-Бог, воскресить і ханаанеянку, і її дочку, і вас, щоб дати вам вічне життя у Його Царстві. І ця історія продовжується сьогодні біля Христового Вівтаря, де ви приймаєте Його справжнє тіло у крихтах хліба із Господнього Столу і де ви п’єте у краплинах вина Його правдиву кров. Бо Христос із нами. Його Слово творить віру. Його тіло і кров живить віру, а спасаємося ми лише вірою, без діл Закону. Самою вірою у Христа дається нам вічне життя. В Христове святе Ім’я. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

пʼятниця, 4 вересня 2009 р.

ЦЕРКВА І ДЕРЖАВА: ПАРТНЕРСЬКІ ВІДНОСИНИ

Вчора відбулося засідання Секретаріату Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО). Нашу церкву на цьому засіданні представляв Секретар УЛЦ, брат Ігор Рудзік.  Секретаріат позитивно оцінив співпрацю (ВРЦіРО) з Урядом, наслідком якої стало спрощення перебування служителів-іноземців в Україні, а також зниження цін на газ для релігійних організацій до рівня цін для населення (про що стало відомо вже після засідання Кабінету Міністрів). До вчорашнього дня церкви платили за газ таку саму ціну, як і комерційні установи, хоча, як відомо, прибутковою діяльністю церква не займається, а її надходження - пожертви від парафіян, які є платниками податків. Такому рішенню Уряду посприяв постійний діалог, який ведеться ВРЦіРО з Прем'єр-Міністром, пані Юлією Тимошенко. Детальнішу інформацію про засідання Секретаріату ВРЦіРО та останні рішення Уряду читайте на сайті Інституту Релігійної Свободи (наше фото звідти): http://www.irs.in.ua/

четвер, 3 вересня 2009 р.

НОВИЙ НАВЧАЛЬНИЙ РІК

У неділю під час служби Божої у нашій парафії відбулося благословення дітей і студентів на новий навчальний рік. Хтось іде до початкової школи, хтось до університету, хтось до магістратури, а хтось здобуває другу вищу освіту...  Наші діти і молодь - талановиті і щедро наділені Господом різними талантами!

У День знань мав привілей від імені батьків  (у школі, де вчаться мої діти) виступити на урочистій лінійці. Свій виступ і на цій урочистій лінійці,  і під час благословення студентів Вісконсинського Міжнародного Університету, основував на старовинному українському християнському благословенні про те, щоби діти виростали Церкві і Батьківщині на користь, батькам на втіху, а Богові на славу.

 Був радий поспілкуватися з учнями, вчителями, батьками та керівниками школи а також з керівниками та студентами університету.

Приємно також було побачити вручення грамот переможця міських освітніх конкурсів моєму синові, Владиславу, який до того ж, взяв участь у Першому дзвонику нового навчального року, несучи на своєму плечі першокласницю. Хай ласкавий і благодатний Господь поблагословить усіх українських школярів і студентів!

вівторок, 1 вересня 2009 р.

70 РОКІВ ТОМУ

  70 років тому розпочалася Друга світова війна. Нацистські і радянські війська розділили між собою Польщу і почали встановлювати "новий порядок" на зайнятих територіях. Для мешканців західної частини України той "порядок" означав побудову комунізму, з усіма відповідними наслідками: убивствами та катуваннями української інтелігенції, закриттям церков і масовими депортаціями до сибірських концтаборів тих, кого сталінський режим уважав за неблагонадійних. До речі, якраз на вересень 1939 року припадає перша хвиля нищення українського лютеранства, арешти душпастирів і дияконів. Саме з осені 1939 року до убивства в катівнях НКВС 1941 року, проводив свій час у Станіславівській в'язниці, блаженної пам'яті Теодор Ярчук, мученик за Євангеліє.

  В інтернеті натрапив на тогорічну карикатуру славетного художника Артура Шика "Нечесні гравці". Чим обернулися ця "гра" обох безбожників, Сталіна і Гітлера - відомо.  Доречно також поставити запитання, а чи була би ця "гра" такою активною, якби не мюнхенські домовленості 1938 року західних держав із Гітлером, і ще раніше папське потурання Гітлерові на початку 1930-их років?  Перекладати всю провину за початок Другої світової війни лише на Гітлера і Сталіна - ще один обман. У тій страшній війні винні усі лідери держав, які заради миттєвої вигоди і принципу "моя хата скраю", закривали очі на людиноненависництво, агресію і бажання панувати над світом заради противних Богові ідеологій і з бажанням контролювати навіть душі людей, і витіснити з Європи навіть згадку про Христа.

   А вже потім була агресія проти Радянського Союзу і військовий союз у боротьбі проти нацистської Німеччини, військовий альянс комуністичного Радянського Союзу і західних вільних держав, які представляли США і Велика Британія, і ялтинська здача Східної Європи радянському тоталітаризмові.  Активна фаза цього всього почалася саме 1 вересня 1939 року.

понеділок, 31 серпня 2009 р.

ІЗ ЗАССЕ ПРО ХРИЩЕННЯ НЕМОВЛЯТ

... Питання хрищення немовлят є богословським питанням, а не просто практичним, соціологічним питанням. Воно також не є питанням, на яке можна дати відповідь історично. Хома Аквінський (Summa th. 3, запитання 68, 9) відповідає на заперечення, що намір і віра є необхідними для прийняття Хрищення, а отже, що діти не можуть бути охрищеними, цитатою з останнього розділу "Небесної ієрархії" Діонисія Ареопагіта, відповідно до якого апостоли схвалили хрищення немовлят. Тобто, традицією, яку щонайменше, неможливо перевірити. Але Йоахім Єреміас (Hat die aelteste Christenheit die Kindertaufe geuebt? [1938] [перекладено англійською мовою під назвою Infant Baptism in the First Four Centuries (1960)]) і В. Ф. Флемінгтон (The New Testament Doctrine of Baptism [1948]) з достатком переконливих аргументів, зробили так, що виглядає правдоподібним, що хрищення немовлят, про яке першим чітко говорив Іриней (прибл. 185 р. по Р. Х.) ще починається із часу апостолів. Там воно мало би практикуватися відповідно до моделі юдейського хрищення прозелітів. А воно, як ми знаємо здійснювалося не тільки до дорослих, але у випадку з наверненням цілих сімей, воно здійснювалося і щодо цілого “дому” і таким чином з дітьми включно.

Були б доречними добре відомі приклади Лідії, купчихи карамзином, і в’язничний сторож у Филипах (Дії 16), які були охрищеними з цілими домами після того, як вони самі прийшли до віри. Коли Полікарп засвідчував на своєму мученицькому суді, що він служив Господу 86 років (Mart. Pol. 9), то це може стосуватися тільки його членства у церкві. Тоді його хрищення мало би відбутися в апостольський вік, перед 70 роком. Твердження Юстина (Apol. 1. 15.), що в його дні було чимало християн щестидесяти та семидесятирічного віку “які стали учнями Христа дітьми” може стосуватися тільки людей, які були охрищені в дитячому віці між 80 та 90 р.р. по Різдві Христовім. Про Іринея ми вже говорили. Він сповідує, що Христос прийшов спасти усіх, “що через Нього народжені знову для Бога: немовлят, малих дітей, хлопців, юнаків і чоловіків” (Adv. haer. 2. 22.4). В церковному порядкові його учня Іполіта чітко згадується хрищення маленьких дітей. Їх треба христити перед дорослими, а їхні батьки чи родич повинні представляти їх у даванні згоди та сповідуванні символу віри промовляючи за них, на їхньому місці (Apost. trad. 46).

Коли Тертуліан у своєму творі "Про хрищення" чітко противиться звичаєві хрищення немовлят, то він не виступає проти нього, наче то було якесь нововведення. Тож так само пізніше, коли Пелагій нападає на Августинову доктрину про прабатьківський гріх. Він залишає допустимою точку зору про хрищення дітей і не змагається проти хрищення немовлят. Подібним чином Оріген та Кіпріан приймають хрищення немовлят наче так і повинно бути. Оріген зазначив, що хрищення немовлят іде до традиції, яку апостоли отримали від Господа (Коментар до Римлян 5. 9), твредження, що було передане в середньовіччя Діонисієм Ареопагітом. Кіпріан дає Єпископу Фідусу добре відому пораду, що Хрищення не треба відкладати аж до восьмого дня по народженню відповідно до аналогії з обрізанням. (Ep. 64).

Єреміас правий, стверджуючи, що пізніше введення хрищення немовлят спровокувало б глибоке незадоволення у церкві і залишило б виразні сліди у історії церкви. Те що ми знаємо про історію церкви вказує набагато більше на те, що в ранній церкві обидві форми хрищення: і хрищення дорослих, і хрищення немовлят завжди існували поруч, так само як вони існують сьогодні в місійних полях. Це може тільки означати, що хрищення немовлят мусить повертатися до часів апостолів. Воно мало би бути включеним у практику охрищення цілих сімей, про що свідчить Новий Заповіт, навіть хоча діти там чітко не згадуються.

Германн Зассе  "СВЯТЕ ХРИЩЕННЯ", Листи до лютеранських пастирів, № 4, Березень 1949, частина 2.

субота, 29 серпня 2009 р.

ЗАВТРА


Що навчають Писання про наше життя у Церкві? Як уникнути фальшивих церков? Ці та інші питання ми будемо розглядати під часу Катехізису від 9:30 ранку. Упродовж Біблійного уроку ми будемо далі досліджувати Послання апостола Павла до колосян, а служба Божа будуватиметься довкола слів з Римлян 9:1-5. Ласкаво просимо до Церкви Христової!

НАША КАНЦЕЛЯРІЯ ПЕРЕЇХАЛА


Канцелярія Української Лютеранської Церкви змінила адресу. Тепер наша адреса така:

м. Київ, вул. Гончара 41-а, кв.3. Телефон і факс: 234-08-04.

Пишіть і дзвоніть! Заходити поки що не запрошуємо - потребуємо часу, аби організувати робочий простір на новому місці.

пʼятниця, 28 серпня 2009 р.

ДЕНЬ СВЯТОЇ ДІВИ МАРІЇ, БОГОРОДИЦІ


Свята Марія, матір Ісуса, неодноразово згадується у Євангеліях і Діях – там записані майже десяток особливих випадків з її життя: заручини з Йосипом; оголошення ангела Гавриїла про те, що вона стане матір’ю Месії; її подорож до Єлисавети, матері Івана Христителя; Різдво нашого Господа; відвідини пастухами і мудрецями; принесення немовлятка Ісуса до храму; втеча до Єгипту; Пасхальна подорож до Єрусалиму, коли Ісусові було дванадцять років; весілля в Кані Галілейській; присутність біля хреста Голгофи, де її Син передав її під опіку Свого учня Івана; і її перебування у горниці після вознесіння Христового, в очікуванні Святого Духа. Таким чином вона присутня на найважливіших подіях у житті її Сина. Особливо пам’ятаємо її за безумовний послух волі Божій («Нехай буде мені згідно з словом твоїм» [Луки 1:38]); за її вірність Синові навіть тоді, коли вона Його не розуміла («Зробіть усе те, що Він вам скаже» [Івана 2:1-11]); і понад усе - за ту найвищу честь, яка була їй подарована бути матір’ю нашого Господа («Благословенна ти між жонами» [Луки 1:42]). Відповідно до передання, Марія разом із Апостолом Іваном перейшла до Ефесу, де й померла.

Зі Скарбниці щоденної молитви

четвер, 27 серпня 2009 р.

КОРІННЯ ПРОБЛЕМ У ІСТОРІЇ: ЧИТАЮЧИ ШУЛЬГІНА


Перечитував нещодавно спогади Василя Віталійовича Шульгіна, відомого російського державного і політичного діяча, власника газети «Киевлянин», одного з двох (другим був Гучков), що прийняв відставку царя Миколи ІІ, одного із засновників Білої Гвардії. Його життя і творчість мені цікаві тим, що він – пасинок Дмитра Піхна, менш відомої, але не менш важливої для Російської Імперії людини. Життя їх обох пов’язане з моїм рідним краєм (малою батьківщиною) і частково з моєю родиною. Їхній маєток був розташований на Волині (зараз південь Рівненської області). Наш край вони любили (Василь Віталійович Шульгін по-своєму) і дуже долучилися до його розвитку. Шульгін, звісно, переймався моральними питаннями свого народу і ось що він пише, порівнюючи поведінку польських селян і російських військових, коли авто Шульгіна (на той час офіцера російської армії потрапило десь у Галичині в річку), а визволяти його з водяного полону приходили дві групи: польські селяни та російські військові. Далі слова Шульгіна «Это были местные крестьяне, поляки, очень суетливые и очень вежливые. Никакого мата, только: “проше пана” и причитания….” Далі з’являється російське військо: «Неожиданно послышался звук мотора. На песок спустилась машина, грузовик…. Последовала ругань, без которой нельзя….” Тему жахливої лайки Шульгін піднімає у своїх спогадах «Годы-дни-1920» не раз. Він цю лайку, звичайно ж, не хвалить. Значною мірою його книга присвячена причинам деградації Російської Імперії і її жахливої, і кривавої кончини через більшовицьку революцію. Очевидно, що чимало українських бід ідуть ще з тих часів, навіть не від комунізму, а з інших глибин. Навряд чи можна прожити один день в українському суспільстві (наприклад, на вулицях Києва), не почувши брудної лайки - особливо від молоді, одурманеної пивом або якимось іншим алкоголем. Спинити аморальність може тільки Євангеліє, але прояви навіть словесної аморальності можна було би обмежити й законом. Існують же правила пристойності, порушивши які, людина буде мати проблеми зі світським законом. Інакше деградація триватиме і лайкою та смішками над брудними жартами не скінчиться. Вчімо свою історію!

неділя, 23 серпня 2009 р.

З ДНЕМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ!


МОЛИТВА ЗА УКРАЇНУ

Музика Миколи Лисенка (1842-1912)

Боже, Великий, Єдиний,
Нам Україну храни,
Волі і світу промінням
Ти її осіни.

Світлом науки і знання
Ти її просвіти,
В чистій любові до краю
Ти нас, Боже, зміцни.

Молимось, Боже Єдиний:
Нам Україну храни,
Всі Свої ласки й щедроти
Ти на люд Свій зверни!

Дай йому волю, дай йому
Долю, дай доброго світа,
Щастя дай, Боже, народу
На многії, многії літа!

(З Українського Лютеранського Служебника)

ЯК ЗНАК БОЖИЙ


Виявляється, що під час прийняття Бого-відступницьких рішень на Соборі ЄЛЦА на одне з приміщень у Міннеаполісі, де ці рішення готувалися і приймалися, налетів смерч і поруйнував шпиль церкви (на якому розташовано, за християнською традицією, хрест). Це видно з доданого фото. Це фото може служити красномовною і дуже сумною ілюстрацією про всі церкви, які відступилися від Слова Божого, Спасителя-Христа.

ВІСКОНСИНСЬКИЙ ЄВАНГЕЛЬСЬКО-ЛЮТЕРАНСЬКИЙ СИНОД ПРО ОСТАННЄ РІШЕННЯ ЄЛЦА


Події на Соборі ЄЛЦА розвивалися логічно далі. Від п'ятниці гомосексуалісти в цій церкві можуть служити "пасторами". Пропоную Вашій увазі інформацію про заяву Президента Вісконсинського Євангельсько-Лютеранського Синоду про останні рішення Собору ЄЛЦА. (Українська Лютеранська Церква перебуває у сопричасті із Вісконсинським Євангельсько-Лютеранським Синодом.

Президент Віскосинського Євангельсько-Лютеранського Синоду висловлює жаль з приводу рішення ЄЛЦА про священиків-гомосексуалістів
Мілвокі, Вісконсин — Превелебний Марк Шрейдер, Президент Вісконсинського Євангельсько-Лютеранського Синоду (ВЄЛС) висловлює жаль з приводу голосування на Соборі Євангельської Лютеранської Церкви в Америці (ЄЛЦА) про гомосексуалістів-священиків. У п’ятницю делегати схвалили рішення, яке зобов’язує церкву знайти спосіб , аби «люди у таких достойних, по життєвих, моногамних, одностатевих взаєминах» служили професійними лідерами цієї церкви».

“Розглядати одностатеві взаємини, як Богоугодні означає ставити культурні точки зору та людські думки над чітким Словом Божим», - каже Шрейдер. «Вісконсинський Євангельсько-Лютеранський Синод, разом із Лютеранською Церквою Міссурійського Синоду, Євангельським Лютеранським Синодом та іншими меншими лютеранськими синодами, дотримується і горнеться до чіткого вчення Біблії про те, що гомосексуалізм не відповідає Божому задуму і в очах Божих – гріх».

Водночас, каже Шрейдер, громади ВЄЛС стоять напоготові, аби підтримати тих, що борються з одностатевими спокусами. «Як і з кожним гріхом, відповідальністю церкви є виявляти любов і співчуття до грішників, не схвалюючи і не виправдовуючи цей гріх, але закликаючи грішників до каяття і запевненням їх про те, що у Ісусі Христі є повне прощення», - каже Шрейдер.

ВЄЛС, який має приблизно 390, 000 членів і майже 1, 300 громад по всіх США – третя за величиною Лютеранська церква в Сполучених Штатах. Лише у Вісконсині є понад 210, 000 членів і 417 громад. Шрейдер заявляє, що «На жаль, багато заголовків у ЗМІ вийшли так, наче це рішення ЄЛЦА є тим, що схвалили лютерани. Насправді ЄЛЦА – лише одна з багатьох лютеранських конфесій. Ми засмучені ти, що ця група, яка носить назву «лютеранська» зробила ще один рішучий крок від чіткого вчення Біблії, яке було основою Лютеранської Реформації».

Шрейдер каже, що ВЄЛС відданий дотримуванню Божого задуму про шлюб, який викладено у Писанні – задум про шлюб одного чоловіка та однієї жінки. «Ми віруємо і цьому навчає Біблія, що Бог задумав ці взаємини, як благословення для чоловіка та жінки, і для суспільства. Будь-який відхід від того, що задумав Сам Бог робить дві речі: відкидає чітке вчення Писань і підриває Боже бажання, щоби ці взаємини між чоловіком і жінкою у шлюбі були благословенням»

субота, 22 серпня 2009 р.

ЗАВТРА


Як на те Божа ласка і воля, завтра, під час Біблійного уроку, ми почнемо досліджувати Послання Св. Апостола Павла до Колосян. Служба Божа будуватиметься довкола слів з книги пророка Ісаї 55:1-5, довкола благодатного запрошення Господа, аби ми жили вічно, прийти і купити всю поживу безкоштовно. Приходьте на ярмарок Божої благодаті!

пʼятниця, 21 серпня 2009 р.

ЄЛЦА - ЩЕ ОДИН КРОК У ГЛИБИНИ ПЕКЛА


Собор Євангельської Лютеранської Церкви Америки (ЄЛЦА - англійське ELCA), який відбувався у США цього тижня ще раз підтвердив, що між ЄЛЦА і лютеранством, як між ЄЛЦА і взагалі з будь-якою християнською церквою, спільнотою та рухом - нічого спільного немає. Як повідомляє у своєму блозі критик цієї заяви, Превелебний Пол Макейнн, з Лютеранської Церкви Міссурійського Синоду (http://cyberbrethren.com/2009/08/20/the-elca-formally-endorses-homosexuality-how-to-respond/) повноважні представники цієї "церкви" прийняли "соціальну заяву" у якій схвалюються одностатеві взаємини, які "невинні, моногамні та тривають усе життя". Пол Маккейн зазначає: "Це, звісно, суперечить Святим Писанням, які навчають нас, що Бог у Його твориві, створив чоловіка та жінку, аби вони мали цнотливі, моногамні взаємини упродовж усього життя. Це - природний порядок, який властивий у самому Божому доброму творінні. Збочення від цього природного порядку та природного закону є наслідком гріхопадіння. Щодо цього питання нейтральності бути не може. ЄЛЦА знову продемонструвала, що вона перебуває поза єдиною, святою, соборною і апостольською церквою..."

В Україні в сопричасті з Євангельською Лютеранською Церквою Америки перебуває Німецька Євангелічно-Лютеранська Церква (як учасник Всесвітньої Лютеранської Федерації). "Соціальна заява" ЄЛЦА - застереження для всіх віруючих такої спільноти, написане палаючим камінням, що падає з неба. Із Содому - із такого сопричастя, треба виходити, бо "крик Содому й Гомори великий, і ... гріх їхній став дуже тяжкий" (Буття 18:20). Лотові, який вагався, чи не слід затриматися у Содомі, Господь передав: "Рятуй свою душу, не оглядайся позад себе, і не затримуйся ніде в околиці. Ховайся на гору, щоб тобі не загинути" (Буття 19:17). Притулок на горі Сіон, у правдивій лютеранській церкві є для всіх. До слова, Українська Лютеранська Церква вважає содомію у всіх її проявах гріхом.