Проповідь на 25-у неділю по П'ятидесятниці

                                     ВСЕ, ЩО МАЄМО

                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

 І сів Він навпроти скарбниці, і дививсь, як народ мідяки до скарбниці вкидає. І багато заможних укидали багато.  І підійшла одна вбога вдовиця, і поклала дві лепті, цебто гріш. І покликав Він учнів Своїх та й промовив до них: «Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю. Бо всі клали від лишка свого, а вона поклала з убозтва свого все, що мала, свій прожиток увесь»...  (Марка 12:41-44).

            Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!  (Рим. 1:7).  Амінь.

Дорогі брати і сестри, побожні царі та провідники Ізраїлю розуміли наскільки важливо було підтримувати проповідницьке служіння. Для цієї мети в єрусалимському храмі  було розташовано скарбницю.  Кошти зі скарбниці мали використовуватися на підтримку левітів, священиків, служителів Божих.  В храмі приносилися жертви, в храмі лунали Псалми, в храмі відбувалося проповідування Слова Божого, храм був місцем перебування Бога.  Кошти, які приносилися в храм – насправді віддавалися Богові на Його справу.

Але хто більше потребував тих коштів у Старому Заповіті?  Хто більше потребує тих коштів у Новому Заповіті?  Послухаймо лишень, як Господь говорить про Свою потребу в грошах або жертвоприношеннях у Псалмі 49 (7-14): «Слухай же ти, Мій народе, бо буду ось Я говорити, Ізраїлеві, і буду свідчить на тебе: Бог, Бог твій Я! Я буду картати тебе не за жертви твої, бо все переді Мною твої цілопалення, не візьму Я бичка з твого дому, ні козлів із кошар твоїх,  бо належить Мені вся лісна звірина та худоба із тисячі гір,  Я знаю все птаство гірське, і звір польовий при Мені! Якби був Я голодний, тобі б не сказав, бо Моя вся вселенна й усе, що на ній! Чи Я м'ясо бичків споживаю, і чи п'ю кров козлів? Принось Богові в жертву подяку, і виконуй свої обітниці Всевишньому».

Але чому ж тоді Господь через пророка Малахію (3:7-10) докоряє народові: «Від устав Моїх ви відступили з днів ваших батьків, і їх не стерегли. Верніться ж до Мене, і вернусь Я до вас! промовляє Господь Саваот. Та говорите ви: «У чому повернемось?» Чи Бога людина обманить? Мене ж ви обманюєте, ще й говорите: «Чим ми Тебе обманули?» Десятиною та приносами! Прокляттям ви прокляті, а Мене обманув, о люду ти ввесь! Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, промовляє Господь Саваот: чи небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір?»  Горе вам, що не даєте пожертв на підтримку служителів Слова. Якщо не даєте пожертв у церкву, то крадете в Бога!

Все належить Богові, все що є на цьому світі. Земля, усі її ресурси і все, що з них виробляється має одного власника – Бога Отця, Сина і Святого Духа.  Всі матеріальні речі, гроші, багатства перебувають лише в тимчасовому користуванні у людей. Хтось має їх більше, хтось має менше, але так чи інакше, все це отримано від Бога, або від Бога взято. 

Наші серця, спотворені гріхом, мають схильність ігнорувати Творця, а отже й походження усякого нашого добра.  Господь Святий Дух через Апостола Павла застерігає: «Корінь усього лихого то грошолюбство, якому віддавшись, дехто відбились від віри й поклали на себе великі страждання» (1 Тим. 6:10).  Часто гроші стають Богом, адже те, на що ми покладаємо нашу надію є наш Бог. Бог засуджує таку фальшиву надію. Бог хоче, аби Його ресурси використовувалися правильно, і зокрема, аби належна частина усіх матеріальних благ спрямовувалася на підтримку служіння Слова і Таїнства.

Сьогодні якраз добрий час замислитися про те, чи робили ви все так, як каже Бог.  Чи підтримували ви свою церкву своїми пожертвами. А також замислитися над тим, чому саме так ви робили.  Бо в нас окрім слів Господа в Малахії 3, які ми кілька хвилин тому чули є ще слова Господа, які звернуті до фарисеїв, релігійних і освічених лицемірів, які з кожної суми чітко відраховували десятину і несли до храму.  Господь каже до них: «Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що даєте десятину із м'яти, і ганусу й кмину, але найважливіше в Законі покинули: суд, милосердя та віру; це треба робити, і того не кидати…  Горе вам,… лицеміри, що подібні до гробів побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистости! Так і ви, назовні здаєтеся людям за праведних, а всередині повні лицемірства та беззаконня!» (Мт. 23:23, 27-28).

Сьогодні наш євангельський текст –  дуже короткий, але дуже змістовний. Події в ньому відбуваються біля скарбниці храму.  Тудою проходило чимало людей, і багатих, і бідних. Звісно ж туди любили приходити лицеміри, які хизувалися своїми жертвами і хотіли, аби їх бачили всі люди, як щедро вони підтримують служіння Старозаповітної Церкви.    За всім цим сидить і дивиться Господь Ісус Христос. Чи Він бачить які пожертви кладуть люди в інший час? Звісно, Він – Господь всезнаючий. Він тіло прийняв, як ми сповідуємо в нашому Символі віри «від Духа Святого і Діви Марії», але будучи правдивою людиною, Він залишається всемогутнім Богом і бачить, хто, коли, де і яку пожертву робить для підтримки Його Церкви.

Але тут Він прийшов у храм заради нас, як і все Його земне служіння відбувалося заради нас. Ось і сьогодні Він сидить разом зі Своїми учнями навпроти скарбниці, аби навчити нас важливій правді про ставлення серця до Бога, яке виявляється у пожертвах.

Господь «дививсь, як народ мідяки до скарбниці вкидає. І багато заможних укидали багато».  Довкола стояла луна від брязкання мідяків, які люди кидали в скарбницю і здавалося, що Господь похвалить тих, що дають більше.  Але Господь робить зовсім навпаки.  «І підійшла одна вбога вдовиця, і поклала дві лепті, цебто гріш». Вона кладе найменше від усіх, але саме на її пожертві затримується погляд Господа і Його слова. Він каже: «Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю. Бо всі клали від лишка свого, а вона поклала з убозтва свого все, що мала, свій прожиток увесь».

З усіх пожертв того дня ця пожертва була найщедрішою. Господь каже так, бо Він – Бог всезнаючий.  Він добре знає становище цієї вдови. Вона – убога, як убогими є багато сьогодні пенсіонерів у нашому рідному краї. І хоча пожертва її крихітна в очах світу, і можливо її пожертва заслужила глузування в очах багатіїв, які сипали жмені мідяків у скарбницю, в очах Господа вона заслуговує на похвалу, бо в неї не залишається більше грошей.

У мільйонера, який вкинув навіть сто тисяч, ще залишається дев’ятсот тисяч, а у вдовиці, яка мала лише гріш, не залишається більше нічого. Мільйонер дав більше в очах світу, але він дав набагато менше в очах Божих, ніж дала убога вдовиця.  Мільйонер, укинувши сто тисяч мідяків відчує свою пожертву хіба що в підрахунках,  бо в його кишенях залишалося ще в дев’ять разів більше ніж він щойно вкинув у скарбницю,  ця ж бідна вдова-пенсіонерка вже зіштовхується із реальністю повної відсутності грошей щойно її гріш задзвенівши, впав у скарбницю храму. 

Але її становище набагато краще ніж у багатого з його складом мідяків, бо її хвалить Господь.  А це означає, що в неї є віра, «чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце», як написано в 1 Книзі пророка Самуїла (16:7). 

Господь хвалить цю убогу жінку, бо вона дає пожертву з вдячності до Бога, а також вона дає, надіючись на Бога, знаючи, що Бог попіклується про неї.  Господь каже у Нагірній проповіді: «Ніхто двом панам служити не може, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні. Через те вам кажу: Не журіться про життя своє що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, у що зодягнетеся. Чи ж не більше від їжі життя, а від одягу тіло?.. Отож, не журіться, кажучи: Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: «У що ми зодягнемось?» Бож усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться. Отож, не журіться про завтрашній день, бо завтра за себе само поклопочеться. Кожний день має досить своєї турботи!» (Мт. 6:24, 25, 31-34).

Бідна вдова шукає Царства Небесного, і її знаходить Господь і показує усім нам її, це Своє дитя, виправдане вірою, якій належить Небесне Царство.  І вхід у це Царство не дають ніякі гроші, інакше Господь хвалив би мільйонерів, які давали від свого лишку, а Він хвалить вдову, яка покладається на Месію-Христа.  Вона вірує, що Він дає їй усе і навіть Самого Себе.  Бо Христова жертва не така, як здавання крові на аналізи. Візьміть ось пальця і декілька краплин крові. Христос віддає Себе всього, до останньої краплини, у жертву Богові замість нас.

Як вдова віддає свій останній гріш, так Христос за всі ваші гріхи та провини віддає усього Себе без останку, усе Його тіло несе не десятину ваших гріхів та провин, а увесь ваш гріх, усі до однієї ваші провини.  Він помер не за десятину людства, а за всіх без винятку людей.  Усі ваші гріхи прощено в Ім’я Христа повністю. Ви проголошені Богом виправданими заради Його Сина, Ісуса Христа, Який воскрес і царює нині на Небесах.

Але й це ще не все. Не просто всі ваші гріхи прощено. Не просто ви повністю і цілковито виправдані перед Богом і маєте тепер з Ним досконалий мир у Ім’я Ісуса.  Ви також є «Ви вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога» (Еф. 2:19). 

Україна безсило намагається то отримати якщо не повне то хоча би асоційоване членство в Євросоюзі, або є принаймні безвізовий із Євросоюзом режим.  Я впевнений, що якщо таке колись і станеться, то це буде святкуватися як тріумф української дипломатії і так воно, певно й, буде це доречно називати.

 Але замисліться, на хвильку, дорогі брати і сестри, над тим, що ми вже маємо в Бога.  Господь Святий Дух через Апостола Павла каже, що ви – мешканці Небесного Єрусалиму.  І ви для Бога – домашні, а не на екскурсії в Царство Небесне. Це не так: прийшов, подивився і пішов.  Приїхав, подивився і поїхав. І забувся. Зовсім ні –  небеса ваша домівка постійна і справжня.  Небеса – ваші!  «Життя ж наше на небесах, звідки ждемо й Спасителя, Господа Ісуса Христа», - каже Апостол Павло в Посланні до филип’ян (3:20).  Ми члени Божої сім’ї. Нам належить вічне життя, яке здобув для нас Христос. Нам належить життя упродовж трильйонів років у повній радості,  у нескінченному щасті або ж, як ще називає його Писання – блаженстві.  І все це – щедрий подарунок від Бога, Який нас невимовно любить і віддає усе найдорожче, що має Свого Сина Ісуса Христа за нас і для нас. Його Слово весь час із нами.  Христове правдиве тіло і кров пропонується вам щоразу, як громадянам Царства – чужим та відвідувачам цей щедрий дар не дається.

Вічна домівка наша – небеса, Царство Боже, яка знайшла бідна вдовиця і яка з вдячності за життя на небесах, віддала усе, що мала, бо Христос- Месія віддав за неї Самого Себе, подарувавши їй і нам повне прощення гріхів, Царство Небесне, воскресіння і життя вічне в Його святе Ім’я. Прийди, Господи Ісусе!  Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь. (Рим. 16:24).

Ознака фальшивих учителів

Справжня характеристика і ознака фальшивих учителів полягає в тому, що вони привертають увагу їхніх слухачів до самих себе і до свого життя, а не від своїх осіб – до Христа.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана

Видимі швартові Церкви

          Врешті-решт постає питання про правильне розрізнення між Законом і Євангелієм. Там, де це розрізнення заперечується в принципі, там Церква або буде скорочена легалістично до окремішньої видимої, юридичної структури, або ж випарується в абстрактну, універсалістську невидимість, проектовану на людство, у фальшивій великодушності, жорстокій ілюзії про спасіння через Закон, природне знання і щиру самодиспозицію. Навпаки, правдивим значенням сутнісної невидимості Церкви завжди була sola fide, сама квінтесенція Євангельського Віросповідання.

           Це означає, що жодна невидима cтруктура — і найменш за все «Лютеранська Церква» — може претендувати на те, що вона є cпівекстенсивна з містичним Тілом Христовим. З іншого боку, оскільки віра цілковито залежить від Христових Євангелія і Таїнств, ці об’єктивні, видимі швартові утримують церковну невидимість від розсіювання у газоподібному місці мешкання суєтних духів.

  

            Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

Правдиве богослов'я

Правдиве богослов’я промовляє, коли промовляє Боже Слово і воно мовчить, коли мовчить Боже Слово.

Герман Зассе, Господня Вечеря у Лютеранській Церкві, Лист до лютеранських пастирів, № 6,       Травень 1949.

День Мартіна Лютера

Сьогодні ми згадуємо День Мартіна Лютера - саме в цей день 1483 року, у сім'ї Ганса і Маргарити Лютерів народився майбутній Реформатор Церкви. Народився Мартін у Айслебені, а вже наступного ранку, на день Мартіна Турського, його було охрищено в Ім'я Отця, Сина і Святого Духа. Батьки Мартіна згодом перебралися до Мансфельда.  Вони докладали значних зусиль, аби їхній син Мартін здобув освіту юриста.  1505 року він здобув ступінь магістра і того ж таки року, після страшної грози, Мартін Лютер вирішив стати монахом-августинцем і присвятити все своє життя Богові.  31 жовтня 1517 року Лютер розпочав Обнову Церкви, прибивши 95 тез до дверей Замкової Церкви у Віттенберзі, протестуючи проти зловживань у Христовій Церкві, зокрема проти духовної симонії.  Господь Бог учинив Мартіна Лютера Своїм потужним інструментом для повернення Христового Слова і Спасителя Христа у центр життя Церкви. До сьогоднішньої публікації додаю репродукцію портретів доктора Мартіна Лютера та його дружини, Каті.

Вони мають храми, ми маємо Бога

     Де ті, що визначають церкву її величиною і зневажають черідку малу? Хто вимірює божественність і зважує людей? Хто вважає  цінними зерна піску, а ображає самі світила світу?  Врешті-решт, хто збирає мушлі, а перлини викидає зі зневагою?  Вони мають домівки, ми маємо помешкання.  Вони мають храми, ми маємо Бога. До того ж, через те, що ми – храми Бога живого, то ми – живі жертви, духовні цілопалення. Вони мають натовп, ми маємо ангелів. Вони мають зухвалу сміливість, ми маємо віру.  Вони мають погрози, ми маємо молитви й благання.  Вони мають золото й срібло, ми маємо очищену доктрину віри.
           
Григорій Богослов (Назіанзин), «Про Церкву», § 181.

Чому ми зберігаємо приватну сповідь

Фальшива доктрина реформованих та інших сект така: Проповідник не має влади прощати гріхи на місці Бога, а повинен лише проголошувати прощення гріхів загалом. Всупереч цьому Лютеранська Церква навчає відповідно до Божого Слова (Ів. 20:32; 2 Коринтян 2:10; 2 Самуїлова 12:13; Матвія 3:6; 18:17-20) - Проповідник може і повинен, за Христовим наказом і на Христовому місці, прощати гріхи тому, хто бажає прощення, а християнин повинен вважати, що "його гріхи таким чином прощені перед Богом на небесах".  Бо Відпущення гріхів "не голос присутньої людини, а Слово Боже, яке тут прощає гріх".  Саме заради цього втішливого Відпущення ми, лютерани, зберігаємо приватну Сповідь, яку Лютер не обміняв би й на тисячу царств.

Френсіс Піпер, Зі Скарбниці щоденної молитви

Проповідь на 24-у неділю по П'ятидесятниці

                                     ДОСКОНАЛИЙ ПЕРВОСВЯЩЕНИК

                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

 І багато було їх священиків, бо смерть боронила лишатися їм,  але Цей, що навіки лишається, безперестанне Священство Він має. Тому може Він завжди й спасати тих, хто через Нього до Бога приходить, бо Він завжди живий, щоб за них заступитись. Отакий бо потрібний нам Первосвященик: святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників, що вищий над небеса, що потреби не має щодня, як ті первосвященики, перше приносити жертви за власні гріхи, а потому за людські гріхи, бо Він це раз назавжди вчинив, принісши Самого Себе. Закон бо людей ставить первосвящениками, що немочі мають, але слово клятви, що воно за Законом, ставить Сина, Який досконалий навіки! (Євреїв 7:23-28).

            Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!  (Рим. 1:7).  Амінь.

Дорогі брати і сестри, у 39 розділі Книги Повторення Закону Господь описує, як відповідно до Його Слова, ізраїльтяни виготовляли священні шати для того, аби їх носив первосвященик.  Шати були дорогоцінні, вишукані. Нагрудник із дорогоцінних 12-и каменів був особливою прикрасою одягу первосвященика та свідчення про те, що він представляє 12 племен Ізраїлю і служить їм, заступаючись за них перед Богом.  Золоті прикраси на одязі все мало свою особливу символіку та цінність служіння Господу. 

Псалом 132, один із найкоротших Псалмів у Біблії згадує первосвященицькі шати Аарона: «Оце яке добре та гарне яке, щоб жити братам однокупно! Воно як та добра олива на голову, що спливає на бороду, Ааронову бороду, що спливає на кінці одежі його! Воно як хермонська роса, що спадає на гори Сіону, бо там наказав Господь благословення, повіквічне життя!»

Але загляньмо в історію служіння первосвящеників.  Хіба ж не Аарон, перший первосвященик Ізраїлю, зробив був золоте теля, піддавшись загальному настрою народу, який відступився від Бога?  Важко вірно представляти Бога, коли більшість народу, або його провідники бажають іншого, аніж наказує Бог. Писання пише, що Аарон був грішив.

А чи пам’ятаєте ви первосвященика Ілія? Це в час його служіння, благочестива Анна привела до скинії майбутнього пророка Самуїла. Саме Ілій порадив Самуїлові відповісти на поклик Божий: «Іди, лягай. І якщо знову покличе тебе, то скажеш: Говори, Господи, бо раб Твій слухає Тебе!» (1 Сам. 3:9).  І цей самий Ілій не вживав радикальних заходів проти гріха своїх синів, що крали з Божого дому та чинили блуд із жінками, які приходили, аби поклонитися Богові. Ілій грішив.

Незаконний, нічний суд над Ісусом відбувався у домі первосвященика Кайяфи, відомого корупціонера, жадібного до багатства. Кайяфа, як і його зять Анна, виявили найвищий ступінь гріха, віддавши на смерть невинного Сина Божого, Якому вони мали поклонятися і навчати цьому поклонінню інших людей.  Вони грішили.

А хто зі священиків не грішив?  Хто не грішив із вас, дорогі брати та сестри? Хто з вас любив Бога понад усе, а свого ближнього, як самого себе? «Всі згрішили, і позбавлені Божої слави», - свідчить Святий Дух в Римлян 3:23. І про наслідок гріха, говорить наш сьогоднішній текст, пояснюючи, чому так було багато первосвящеників: «І багато було їх священиків, бо смерть боронила лишатися їм».  Смерть боронила лишатися їм серед живих, бо смерть – заплата за гріх.  Так само як смерть боронить і нині залишатися усім людям тут назавжди, бо «як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили» (Рим. 5:12).

Проте сьогоднішнє Послання до євреїв має чудові, утішливі слова, кажучи нам, що: «[Ісус Христос] навіки лишається».  Єврейський історик Йосиф нарахував 83 первосвященики від Аарона до останнього первосвященика, який загинув 70 року по Різдві Христовім у час руйнування останнього храму.  Син же Божий – вічний. Усі первосвященики мали служити Йому і вказувати на Його майбутнє воплочення, життя і жертву, бо кожна їхня жертва була прообразом тієї великої жертви, яку приніс на Голгофському хресті Ісус за гріхи усіх первосвящеників, починаючи від Аарона до Кайяфи, Анни і за всіх нас.

Всі вони були священиками Священика Вічного – Божого Сина, Який з любові до всіх вас, приніс Себе в жертву за наші гріхи.  Його жертву, жертву Вічного Первосященика, Ісуса Христа Бог прийняв і доказом цьому є Ісусове славетне воскресіння на третій день по Його смерті на хресті. На сороковий день по воскресінні Він вознісся на небеса і перебуває по правиці Отця нашого небесного.  Але Він – Бог і лишається Він навіки також із нами, і священство Його безперестанне.

Апостол Іван у Книзі Об’явлення так описує воскреслого Ісуса на небесах: «І я оглянувся, щоб побачити голос, що говорив зо мною. І, оглянувшись, я побачив сім свічників золотих; а посеред семи свічників Подібного до Людського Сина, одягненого в довгу одежу і підперезаного по грудях золотим поясом. А Його голова та волосся білі, немов біла вовна, як сніг; а очі Його немов полум'я огняне. А ноги Його подібні до міді, розпалені, наче в печі; а голос Його немов шум великої води. І сім зір Він держав у правиці Своїй, а з уст Його меч обосічний виходив, а обличчя Його, немов сонце, що світить у силі своїй. І коли я побачив Його, то до ніг Йому впав, немов мертвий. І поклав Він на мене правицю Свою та й промовив мені: Не лякайся! Я Перший і Останній,  і Живий. І був Я мертвий, а ось Я Живий на вічні віки. І маю ключі Я від смерти й від аду» (Об. 1:12-17).

Подібним чином лунає і наш сьогоднішній текст, написаний до того, як Іван Богослов побачив це об’явлення: «Тому може [Ісус] завжди й спасати тих, хто через Нього до Бога приходить, бо Він завжди живий, щоб за них заступитись».  Всі Старозаповітні священики не могли спасти навіть самі себе.  Ісус спасати Себе не потребує, бо Він – безгрішний.  Але Він може будь-якої миті спасти усяку людину, яка вірує в Нього.  Він –  наш Первосвященик, Який, безперестанку стоїть перед Богом і заступається за нас.

Ці слова дуже важливі. Бо перед Богом не стоїть ні Діва Марія, ні Іван Христитель, ні Святий Яків, ані Апостол Андрій Первозванний.  Є лише один вічний Первосвяшеник і звати Його Ісус Христос.   Якщо до Бога підійти через Діву Марію, то ви почуєте: «Чому ти підходиш у її Ім’я.  Діва Марія – Богородиця.  Але вона – не твій вічний Первосвященик.  Заступитися за тебе вона не може.  Вона сама потребує Заступника, Ісуса Христа».   Таку саму відповідь має на увазі наш текст і про всіх інших святих, як Старозаповітних, так і Новозаповітних.

Господь Святий Дух каже, що Ісус спасає тих, хто приходить до Бога через Нього Самого.  Спаситель Сам це промовляв у Євангелії від Св. Івана (14:6): «Я дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене».  Єдиний спосіб прийти до Бога та жити в Його Царстві – Ісус Христос, і Він завжди живий, щоб за нас заступатися.  Згрішив і боїшся Божого гніву?  Правильно робиш!  Бог гріх ненавидить і заплата за гріх сувора – смерть.  Але згадай про Свого Заступника, Ісуса Христа.  Він завжди готовий за тебе заступитися.  І Він, Ісус Христос – святий, каже нам Писання.

Вас охопила злоба?  Може гірше ця злоба прорвалася у думки, слова чи вчинки?  Не впадайте у відчай.  Ваш Первосвященик, Ісус Христос, ось стоїть перед престолом Отця Небесного і заступається, аби вас було прощено заради Нього, Первосвященика незлобивого.  Ваші гріхи злоби, злостивості, як би вони не проявлялися – прощені Отцем заради Ісуса.

Ісус – невинний Первосвященик. Усі ваші провини забрав Він на Себе.  І коли лишень ви в чомусь стаєте винними перед Богом, Отець Небесний з огляду на заступництво Його Сина Улюбленого, прощає вас повністю.

Христос Господь – відлучений від грішників. Може ви не прислухалися до поради Святого Духа: «Мій сину, як грішники будуть тебе намовляти, то з ними не згоджуйся ти!..  сину мій, не ходи ти дорогою з ними, спини ногу свою від їхньої стежки» (Прип. 1:10, 15). І, можливо ви повелися на лукаву раду і сиділи на сидінні злоріків?  Що ж, зверніться до Христа просто зараз.  Він такого гріха ніколи не коїв.  Він – святий, відділений від грішників і наших гріхів.  Але Він настільки любить вас, що забрав ці гріхи на Себе і обмив їх Своєю, святою і дорогоцінною кров’ю.  І в цю мить перед Небесним Престолом, Він заступається за вас і ваші гріхи прощено повністю, в очах Божих ви – чисті.

Бо чистий Той, Хто заступається за вас.  Він – вищий за небеса.  Він – наш Творець і перед Ним схиляє коліна усе земне і небесне. І Він що потреби не має щодня, як ті первосвященики, перше приносити жертви за власні гріхи, а потому за людські гріхи, бо Він – безгрішний і святий.  Він це раз назавжди вчинив, принісши Самого Себе. 

Голгофська жертва відбулася один раз і назавжди.  Але жертва Великого і Вічного Первосвященика Ісуса Христа діє навіки. Не всі в це вірять.  Деякі конфесії намагаються повторювати «безкровну жертву», і потім пропонують її своїм парафіянам, як Євхаристію. Роблять вони це всупереч чистому Божому Слову, яке висловлює сьогодні для всіх нас велику втіху, кажучи, що Ісус приніс жертву за людські гріхи, раз і назавжди.  Жертва принесена там, на Голгофі.  Кров пролита там, на Голгофі.  Ісус вигукнув про прощення гріхів наших «Звершилося!» там – на Голгофі.  І коли це каже Бог, то Йому можна вірити більше як на 100 відсотків.

Сьогодні ми просто отримуємо спасенні наслідки викупного діла Голгофи і звертаємося до нашого Первосвященика і Заступника, Ісуса Христа, отримуючи від Нього як слова прощення наших гріхів так і Вечерю Любові Його тіла та крові під виглядом хліба та вина з Його вівтаря, яка нагадує нам про те, що настає той час, коли Він повернеться у славі, а всі, що їдять Його святе й правдиве тіло і п’ють Його правдиву й святу кров, оживуть і будуть жити з Христом повіки віків у Небесному Царстві.

Ми побачимо у Царстві Небесному Аарона, первосвященика, який був згрішив, але який покладався на Вічного Первосвященика – Христа.  Ми побачимо в Царстві Небесному Мельхиседека, священика Бога живого, ми побачимо там масу людей з різних народів і племен. І всі вони, як і ми будуть у Царстві Божому і житимуть вічно лише з однієї причини, бо до Бога вони прийшли лише через Ісуса Христа і Заступником у них був лише Він,  Божий Син, Який досконалий навіки!  Амінь.  Прийди, Господи Ісусе!  Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь. (Рим. 16:24).

Де Церква, а де єресь?

Коли ви побачите нечестиву єресь, яка є військом Антихриста і стоїть у святилищі Церкви, тоді хай ті, що в Юдеї, прямують у гори, — тобто ті, хто є християнами, хай прямують до Писань. Бо правдива Юдея – християнство, а гори – Писання апостолів і пророків, як написано: «Основи її – у святих горах».

 Але чому повинні всі християни цього віку прямувати до Писань? Бо в цей період, коли єресь заволодіє церквами, не може бути іншого доказу правдивого християнства, або іншого притулку для християн, які хочуть знати правду віри, крім Божественних Писань. Раніше ми багатьма способами показали, яка Церква є Христовою, а яка «поганською». Але нині для тих, хто хочуть знати, яка Церква є правдивою, немає іншого способу пізнати це, крім як через Писання.

 Чому? Тому що в єресі є все, що є й у Церкви. Як же тоді можна серед цього великого замішання, що виходить із подібності, дізнатися про те, де є правдива Церква Христова, крім як через Писання? Тож Господь, знаючи, що буде таке замішання в останні дні, наказує, щоб християни… які хочуть досягнути непохитності у правдивій вірі, шукали прихисток не в чомусь іншому, а в Писаннях. Інакше якщо вони дивитимуться на все інше, то будуть скривджені та загинуть, бо не знатимуть, яка Церква є правдивою, і через це впадуть у гидоту спустошення, яка стоїть у святилищі Церкви.

Мартін Хемніц,  З «Досліджень Тридентського Собору»

_

Церкво, залишайся церквою!

     Його плану ми не знаємо.  Ми не можемо бачити, чи будує Він, а чи валить. Може бути так, що відповідно до людських стандартів, настав час колапсу, а для Нього - це найвеличніший час будівництва. Може бути так, що на людський погляд настав найвеличніший час для церкви, а насправді це час падіння.

     Велику втіху дає Церкві Христос: сповідуй, проповідуй, свідкуй про Мене, а Я лише будуватиму там, де Мені угодно. Не втручайся у Мою провінцію.  Виконуй те, що тобі дано робити добре і цього досить. Але виконуй це добре.  Не зважай на думки та погляди. Не проси оцінок. Не прораховуй завжди, що станеться. Не намагайся завжди знайти якийсь інший притулок!  Церкво, залишайся церквою!  Церкво, сповідуй, сповідуй, сповідуй! Христос лише є Твій Господь; лише з Його благодаті можеш ти жити. Будує Христос!

Дітрих Бонгьофер, Зі Скарбниці щоденної молитви

День Реформації в громаді Воскресіння

Через хворобу не зміг раніше обновити блоґ.  Ми мали гарне святкування Дня Реформації у київській парафії Воскресіння.  Служба Божа почалася з того, що до повноправного членства в громаді було прийнято троє причасників Євангелської Лютеранської Церкви: брата Володимира Віхарєва та сестер: Олександру Петренко та Наталю Сиволу (через хворобу вона була відсутня на службі Божій), а по завершенні Священної Літургії драматична група "Янголятко" представила парафії сценку з часів Реформації (роль Мартіна Лютера виконував брат Михайло Гончаренко). Традиційно День Реформації у церкві завершився святковим частуванням.

Сповідування віри новими причасниками

Парафія просить у Господа "Многая і благая літа" для нових причасників Церкви

Проповідь для дітей на День Реформації

Сценка з часу Реформації у виконанні "Янголятка"

Сценка з часу Реформації у виконанні "Янголятка"