Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 14 листопада 2010 р.

Проповідь на 25-у неділю по П'ятидесятниці


                                     ВСЕ, ЩО МАЄМО
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
 І сів Він навпроти скарбниці, і дививсь, як народ мідяки до скарбниці вкидає. І багато заможних укидали багато.  І підійшла одна вбога вдовиця, і поклала дві лепті, цебто гріш. І покликав Він учнів Своїх та й промовив до них: «Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю. Бо всі клали від лишка свого, а вона поклала з убозтва свого все, що мала, свій прожиток увесь»...  (Марка 12:41-44).

            Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!  (Рим. 1:7).  Амінь.

Дорогі брати і сестри, побожні царі та провідники Ізраїлю розуміли наскільки важливо було підтримувати проповідницьке служіння. Для цієї мети в єрусалимському храмі  було розташовано скарбницю.  Кошти зі скарбниці мали використовуватися на підтримку левітів, священиків, служителів Божих.  В храмі приносилися жертви, в храмі лунали Псалми, в храмі відбувалося проповідування Слова Божого, храм був місцем перебування Бога.  Кошти, які приносилися в храм – насправді віддавалися Богові на Його справу.

Але хто більше потребував тих коштів у Старому Заповіті?  Хто більше потребує тих коштів у Новому Заповіті?  Послухаймо лишень, як Господь говорить про Свою потребу в грошах або жертвоприношеннях у Псалмі 49 (7-14): «Слухай же ти, Мій народе, бо буду ось Я говорити, Ізраїлеві, і буду свідчить на тебе: Бог, Бог твій Я! Я буду картати тебе не за жертви твої, бо все переді Мною твої цілопалення, не візьму Я бичка з твого дому, ні козлів із кошар твоїх,  бо належить Мені вся лісна звірина та худоба із тисячі гір,  Я знаю все птаство гірське, і звір польовий при Мені! Якби був Я голодний, тобі б не сказав, бо Моя вся вселенна й усе, що на ній! Чи Я м'ясо бичків споживаю, і чи п'ю кров козлів? Принось Богові в жертву подяку, і виконуй свої обітниці Всевишньому».

Але чому ж тоді Господь через пророка Малахію (3:7-10) докоряє народові: «Від устав Моїх ви відступили з днів ваших батьків, і їх не стерегли. Верніться ж до Мене, і вернусь Я до вас! промовляє Господь Саваот. Та говорите ви: «У чому повернемось?» Чи Бога людина обманить? Мене ж ви обманюєте, ще й говорите: «Чим ми Тебе обманули?» Десятиною та приносами! Прокляттям ви прокляті, а Мене обманув, о люду ти ввесь! Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, промовляє Господь Саваот: чи небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір?»  Горе вам, що не даєте пожертв на підтримку служителів Слова. Якщо не даєте пожертв у церкву, то крадете в Бога!

Все належить Богові, все що є на цьому світі. Земля, усі її ресурси і все, що з них виробляється має одного власника – Бога Отця, Сина і Святого Духа.  Всі матеріальні речі, гроші, багатства перебувають лише в тимчасовому користуванні у людей. Хтось має їх більше, хтось має менше, але так чи інакше, все це отримано від Бога, або від Бога взято. 

Наші серця, спотворені гріхом, мають схильність ігнорувати Творця, а отже й походження усякого нашого добра.  Господь Святий Дух через Апостола Павла застерігає: «Корінь усього лихого то грошолюбство, якому віддавшись, дехто відбились від віри й поклали на себе великі страждання» (1 Тим. 6:10).  Часто гроші стають Богом, адже те, на що ми покладаємо нашу надію є наш Бог. Бог засуджує таку фальшиву надію. Бог хоче, аби Його ресурси використовувалися правильно, і зокрема, аби належна частина усіх матеріальних благ спрямовувалася на підтримку служіння Слова і Таїнства.

Сьогодні якраз добрий час замислитися про те, чи робили ви все так, як каже Бог.  Чи підтримували ви свою церкву своїми пожертвами. А також замислитися над тим, чому саме так ви робили.  Бо в нас окрім слів Господа в Малахії 3, які ми кілька хвилин тому чули є ще слова Господа, які звернуті до фарисеїв, релігійних і освічених лицемірів, які з кожної суми чітко відраховували десятину і несли до храму.  Господь каже до них: «Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що даєте десятину із м'яти, і ганусу й кмину, але найважливіше в Законі покинули: суд, милосердя та віру; це треба робити, і того не кидати…  Горе вам,… лицеміри, що подібні до гробів побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистости! Так і ви, назовні здаєтеся людям за праведних, а всередині повні лицемірства та беззаконня!» (Мт. 23:23, 27-28).

Сьогодні наш євангельський текст –  дуже короткий, але дуже змістовний. Події в ньому відбуваються біля скарбниці храму.  Тудою проходило чимало людей, і багатих, і бідних. Звісно ж туди любили приходити лицеміри, які хизувалися своїми жертвами і хотіли, аби їх бачили всі люди, як щедро вони підтримують служіння Старозаповітної Церкви.    За всім цим сидить і дивиться Господь Ісус Христос. Чи Він бачить які пожертви кладуть люди в інший час? Звісно, Він – Господь всезнаючий. Він тіло прийняв, як ми сповідуємо в нашому Символі віри «від Духа Святого і Діви Марії», але будучи правдивою людиною, Він залишається всемогутнім Богом і бачить, хто, коли, де і яку пожертву робить для підтримки Його Церкви.

Але тут Він прийшов у храм заради нас, як і все Його земне служіння відбувалося заради нас. Ось і сьогодні Він сидить разом зі Своїми учнями навпроти скарбниці, аби навчити нас важливій правді про ставлення серця до Бога, яке виявляється у пожертвах.

Господь «дививсь, як народ мідяки до скарбниці вкидає. І багато заможних укидали багато».  Довкола стояла луна від брязкання мідяків, які люди кидали в скарбницю і здавалося, що Господь похвалить тих, що дають більше.  Але Господь робить зовсім навпаки.  «І підійшла одна вбога вдовиця, і поклала дві лепті, цебто гріш». Вона кладе найменше від усіх, але саме на її пожертві затримується погляд Господа і Його слова. Він каже: «Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю. Бо всі клали від лишка свого, а вона поклала з убозтва свого все, що мала, свій прожиток увесь».

З усіх пожертв того дня ця пожертва була найщедрішою. Господь каже так, бо Він – Бог всезнаючий.  Він добре знає становище цієї вдови. Вона – убога, як убогими є багато сьогодні пенсіонерів у нашому рідному краї. І хоча пожертва її крихітна в очах світу, і можливо її пожертва заслужила глузування в очах багатіїв, які сипали жмені мідяків у скарбницю, в очах Господа вона заслуговує на похвалу, бо в неї не залишається більше грошей.

У мільйонера, який вкинув навіть сто тисяч, ще залишається дев’ятсот тисяч, а у вдовиці, яка мала лише гріш, не залишається більше нічого. Мільйонер дав більше в очах світу, але він дав набагато менше в очах Божих, ніж дала убога вдовиця.  Мільйонер, укинувши сто тисяч мідяків відчує свою пожертву хіба що в підрахунках,  бо в його кишенях залишалося ще в дев’ять разів більше ніж він щойно вкинув у скарбницю,  ця ж бідна вдова-пенсіонерка вже зіштовхується із реальністю повної відсутності грошей щойно її гріш задзвенівши, впав у скарбницю храму. 

Але її становище набагато краще ніж у багатого з його складом мідяків, бо її хвалить Господь.  А це означає, що в неї є віра, «чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце», як написано в 1 Книзі пророка Самуїла (16:7). 

Господь хвалить цю убогу жінку, бо вона дає пожертву з вдячності до Бога, а також вона дає, надіючись на Бога, знаючи, що Бог попіклується про неї.  Господь каже у Нагірній проповіді: «Ніхто двом панам служити не може, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні. Через те вам кажу: Не журіться про життя своє що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, у що зодягнетеся. Чи ж не більше від їжі життя, а від одягу тіло?.. Отож, не журіться, кажучи: Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: «У що ми зодягнемось?» Бож усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться. Отож, не журіться про завтрашній день, бо завтра за себе само поклопочеться. Кожний день має досить своєї турботи!» (Мт. 6:24, 25, 31-34).

Бідна вдова шукає Царства Небесного, і її знаходить Господь і показує усім нам її, це Своє дитя, виправдане вірою, якій належить Небесне Царство.  І вхід у це Царство не дають ніякі гроші, інакше Господь хвалив би мільйонерів, які давали від свого лишку, а Він хвалить вдову, яка покладається на Месію-Христа.  Вона вірує, що Він дає їй усе і навіть Самого Себе.  Бо Христова жертва не така, як здавання крові на аналізи. Візьміть ось пальця і декілька краплин крові. Христос віддає Себе всього, до останньої краплини, у жертву Богові замість нас.

Як вдова віддає свій останній гріш, так Христос за всі ваші гріхи та провини віддає усього Себе без останку, усе Його тіло несе не десятину ваших гріхів та провин, а увесь ваш гріх, усі до однієї ваші провини.  Він помер не за десятину людства, а за всіх без винятку людей.  Усі ваші гріхи прощено в Імя Христа повністю. Ви проголошені Богом виправданими заради Його Сина, Ісуса Христа, Який воскрес і царює нині на Небесах.

Але й це ще не все. Не просто всі ваші гріхи прощено. Не просто ви повністю і цілковито виправдані перед Богом і маєте тепер з Ним досконалий мир у Імя Ісуса.  Ви також є «Ви вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога» (Еф. 2:19). 

Україна безсило намагається то отримати якщо не повне то хоча би асоційоване членство в Євросоюзі, або є принаймні безвізовий із Євросоюзом режим.  Я впевнений, що якщо таке колись і станеться, то це буде святкуватися як тріумф української дипломатії і так воно, певно й, буде це доречно називати.

 Але замисліться, на хвильку, дорогі брати і сестри, над тим, що ми вже маємо в Бога.  Господь Святий Дух через Апостола Павла каже, що ви – мешканці Небесного Єрусалиму.  І ви для Бога – домашні, а не на екскурсії в Царство Небесне. Це не так: прийшов, подивився і пішов.  Приїхав, подивився і поїхав. І забувся. Зовсім ні –  небеса ваша домівка постійна і справжня.  Небеса – ваші!  «Життя ж наше на небесах, звідки ждемо й Спасителя, Господа Ісуса Христа», - каже Апостол Павло в Посланні до филипян (3:20).  Ми члени Божої сім’ї. Нам належить вічне життя, яке здобув для нас Христос. Нам належить життя упродовж трильйонів років у повній радості,  у нескінченному щасті або ж, як ще називає його Писання – блаженстві.  І все це – щедрий подарунок від Бога, Який нас невимовно любить і віддає усе найдорожче, що має Свого Сина Ісуса Христа за нас і для нас. Його Слово весь час із нами.  Христове правдиве тіло і кров пропонується вам щоразу, як громадянам Царства – чужим та відвідувачам цей щедрий дар не дається.

Вічна домівка наша – небеса, Царство Боже, яка знайшла бідна вдовиця і яка з вдячності за життя на небесах, віддала усе, що мала, бо Христос- Месія віддав за неї Самого Себе, подарувавши їй і нам повне прощення гріхів, Царство Небесне, воскресіння і життя вічне в Його святе Ім’я. Прийди, Господи Ісусе!  Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь. (Рим. 16:24).

Немає коментарів: