пʼятниця, 7 лютого 2020 р.

Усе, що роблять християни - добре

    
Діла християн не обмежені іменем, часом чи місцем. Все, що роблять християни - добре, коли лишень вони роблять - усе вчасно, де б вони це не робили - усюди доречно. Павло не називає ніякого діла. Він не проводить ніякої відмінності, але робить висновок, що всі діла - добрі: чи то їсти та пити, чи то говорити, а чи мовчати, просинатися чи спати, іти або залишатися, бити байдики або ж діяти по-іншому. Всі вчинки гідні у вищому сенсі, бо вони робляться в Ім'я Господа Ісуса. Ось таким є тут учення Павла. А наші діла виконуються у Ім'я Господа Ісуса, коли ми вірою міцно тримаємось того факту, що Христос живе в нас, а ми - в Ньому у тому сенсі, що це вже не ми трудимось, а Він живе в нас і працює в нас.

Мартін Лютер

четвер, 6 лютого 2020 р.

Коли пре біснуватий ґадаринський натовп

   
    У такий вік як наш (2 Тим. 3:1-4!), коли все, що є святим, добрим і шляхетним затоптується біснуватим ґадаринським натовпом (Мр. 5:1 і далі) до розгнузданого потакання своїм бажанням, слід не зводити погляду з практичного значення Святого Хрищення. В усіх сферах життя, чи то стосується грошей, одягу, праці, освіти, політики, автомобілів, розваг чи будь-чого іншого - і в кожному рішенні, які цього всього стосуються, християнам слід боротися на боці Хрищення проти їхньої плоті, а не на боці плоті проти Хрищення і Духа!

Курт Маркворт, Спасенна істина: доктрина для мирян

середа, 5 лютого 2020 р.

День Св. Якова (Ізраїля)

    
Сьогодні ми згадуємо Патріарха Якова (Ізраїля) і дякуємо за нього Господу.  Яків, третій з єврейських Патріархів, був молодшим з двійнят-синів Ісака та Ревеки.  Після боротьби з Ангелом Господнім, Яків, ім'я якого означає "обманець" було змінене на Ізраїль, що означає "бореться з Богом" (Буття 25:26; 32:28).  Його сімейне життя було сповнене бід, що були викликані його вчинком обману щодо батька та брата, Ісава, а також сімейним фаворитизмом, який він виявляв до свого молодшого сина, Йосипа.  Значна частина його дорослого життя була проведена в смуткові через смерть його улюбленої дружини, Рахілі та позірної смерті Йосипа, якого було призначено єгипетським фараоном відповідальним за роздачу їжі під час голоду в краю.  Перед смертю Якова Бог вклав в його уста благословення на його синів, у якому зазначив, що Месія прийде з роду четвертого Якового сина, Юди (Буття 49).

Молитва на День Св. Якова (Ізраїля):

Господи Ісусе - Ти Cкіпетр, який постає з Якова і Ти - Агнець Божий, що на Себе гріх світу береш.  Царюй у серцях наших через Свій страдницький хрест і прощай нам провини наші, аби ми могли стати причасниками Твого божественного життя, бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

вівторок, 4 лютого 2020 р.

І виправданий, і грішник, і праведний

    
    Ми розуміємо, що людина, яка виправдана, ще не праведна, але перебуває в рухові або ж подорожі до праведності. Тож, хто лишень виправданий, то й усе ще є грішником, але попри це його вважає повністю і цілковито праведним Бог, Який прощає і милостивий. 
    До того ж Бог прощає нас і милостивий до нас, бо Христос, наш Заступник і Священик, заступається за нас і освячує наші початки в праведності.
   
     Мартін Лютер


неділя, 2 лютого 2020 р.

Проповідь на Стрітення Господнє

                 
                           ПОМІЧ ДЛЯ ВИПРОБОВУВАНИХ
                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

А що діти стали спільниками тіла та крови, то й Він став учасником їхнім, щоб смертю знищити того, хто має владу смерти, цебто диявола, та визволити тих усіх, хто все життя страхом смерти тримався в неволі. Бо приймає Він не Анголів, але Авраамове насіння. Тому мусів бути Він у всьому подібний братам, щоб стати милостивим та вірним Первосвящеником у Божих справах, для вблагання за гріхи людей. Бо в чому був Сам постраждав, випробовуваний, у тому Він може й випробовуваним помогти (Євреїв 2:14-18).

            Усім,.. улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7)

            Дорогі брати і сестри, один із отців ранньої Церкви, Св. Кипріян Карфагенський досить гарно підсумував стан християнина, який ще живу на цьому світі. Він писав: «Що ще відбувається у світі окрім битви проти диявола, як битва проти з постійними нападами через його стріли і зброю?  Із зажерливістю, із розпустою, із гнівом, із честолюбством ми маємо конфлікт. Із пороками плоті, зі спокусами світу ми маємо постійну та запеклу боротьбу.

Розум людський перебуває в облозі і оточений зусібіч атаками диявола і йому важко чинити опір цим ворогам, по черзі, трудно йому їм опиратися. Якщо повалено на землю зажерливість, знімається похітливість, коли повалено похітливість, її місце займає честолюбство, а щойно стримано честолюбство, як вже за працею гнів, надимається гординя, п’янство запрошує до себе в гості, задрість руйнує гармонію, і дружбу роз’єднують завидки. Ти починаєш проклинати, а це заборонено Законом, ти починаєш клястися і це теж заборонено».

Немає такої людини на світі, яка б не була грішником або грішницею. Через це всі люди мають дату народження і дату смерті. Лише двоє людей не мають таких дат – Енох та Ілля, якими ще живими Бог забрав на небеса. І хоча історія не терпить умовного способу (а ми віруємо, що Біблія – непомильна та історично правильна), якби Енох та Ілля далі залишалися б на землі, то вони теж мали б дату фізичної смерті.

Бо Господь Святий Дух через Апостола Павла каже: «Як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили» (Рим. 5:12). Брат Олександр, наш Голова Ради громади, і я перебували у відрядженні на південній Україні. Проїжджаючи Первомайськ на Миколаївщині, ми скористалися сумною перевагою, яку дає зима – через те, що дерева зараз голі ми бачили кладовища і здивувались, що на таке невелике місто їх так багато.

            Гріх живе в нашій плоті. А диявол, наш споконвічний ворог, разом із своєю армією нечистих духів, бісів, далі залишається нашим основним противником на цьому світі. Його мета не просто нас убити і не так нас убити, як добитися того, аби ми залишалися у гріхах нерозкаяними і без спасіння. Як би він хотів би, аби у день, коли повернеться Син Божий у славі, із гробів повставали люди не в прославлених тілах до вічного життя, а люди, що приречені до вічних мук у пеклі!  

            Через це він так наполегливо трудиться, аби не допустити до нас голос Євангелія, аби відвести нас якомога далі від церкви, або хоча б якомога довше від церкви, від служби Божої, від євангельської проповіді затримати. Він знає, до чого це приведе: до духовної глухоти та сліпоти.

            А далі – спокуси, яким ми вже не зможемо чинити опір і навіть не будемо підозрювати, що це спокуса, метою якою є не наше багатство, наша насолода, наше добро, а гріх і смерть, і ад. Становище людства без Спасителя-Бога безвихідне і його можна описати одним словом – приреченість. Сьогодні Господь Святий Дух через наше Писання нас неймовірно утішає і підбадьорює.

            Господь через Писання нагадує нам, що Сам Бог став таким самим учасником тіла та крові, що й діти, тобто люди. Наш текст сьогодні – із Послання до євреїв, тобто він звернутий, насамперед до євреїв. Через це ми будемо чути, як Бог піклується про них і як про них Він переживає. Але які і всі тексти Писання, він звернутий також до всіх людей, адже «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16).

            І найперші слова із нашого сьогоднішнього тексту вони стосуються усіх дітей, як Адама з Євою так і всіх їхніх нащадків. Лишень подумайте, як називає нас Бог – Він називає нас дітьми! Св. Малахія пророкує про цю істину: «Чи Отець нам усім не один? Хіба Бог не один нас створив?» (2:10). Ось як Бог любить людство – усі людські істоти Він називає дітьми.

            Це Він нас такими створив – тілом і кров’ю. І Він створив нас не для гріха, і не для смерті, а для вічного життя у Його Раю. Але оскільки ми відступилися і оскільки ми впали в гріх, а отже й стали заручниками смерті, то вічний Божий Син, стає нашим учасником. Він набуває нашу плоть і нашу кров, аби здолати нашу проблему, наш біль, наших ворогів, наш страх, і нашу неволю.

            Бог Син стається людиною, плоттю і кров’ю, аби Своєю смертю знищити того, хто має владу смерті, тобто диявола. Євреї безперечно пам’ятали як і пам’ятаємо ми, те пророцтво про Спасителя, яке Бог висловив у проклятті на диявола: «Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п'яту» (1 М. 3:15).

Про це пророцтво згадує тут Послання до євреїв і стверджує, що воно виконалось у Ісусі Христі. Він, будучи безгрішним, досконалим і святим, забрав усі наші гріхи, тобто диявольський укус, отруту диявола – те, до чого спокусив людство диявол. Божого Сина диявол кусає за п’яту нашими гріхами та провинами. Усі наші гріхи і провини ми можемо порівняти із отруйною пащею змія, яка вчепилася Ісусові в п’яту. 

Від цього укусу, який Ісус Сам дозволив Собі завдати, Він помирає. Але Своєю п’ятою Він розчавлює голову диявола. Його свята і невинна кров проливається за всі наші гріхи. За кожен наш гріх, про який згадував сьогодні Св. Кипріян і за всі інші масу гріхів, навіть тих, які ми поки що можемо навіть не усвідомлювати Ісус приніс повну і досконалу заплату – пролив Свою кров і віддав Своє життя. 

Гріхи буквально утоплені у крові Христовій, як нагадує нам Апостол Іван: «Коли ж ходимо в світлі, як Сам Він у світлі, то маємо спільність один із одним, і кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха. Коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди! Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої» (1 Ів. 1:7-9).            

            А якщо немає гріха на тих, хто вірує в Христа, то й немає страху перед смертю. Чому є страх перед смертю. Бо смерть означає не просто кінець цього життя, а перехід до вічних мук в аду. Але коли є віра в Ісуса Христа, то є і Його перемога над гріхом, а отже і перемога над дияволом. Бо дияволові немає більше в чому нас звинувачувати.

Бо щойно він почне нас звинувачувати, то ми можемо відповісти: «Ти мене не звинувачуй. Ісус помер за всі мої гріхи. Він визволив мене від тебе, бо всі твої папірці зі статтями твого диявольського кримінального кодексу, всі твої справи проти мене, всі твої обвинувачення і докази розчинені змиті кров’ю Божого Сина і нічого більше не значать. Я визволений із твоєї в’язниці і тобі більше не належу. Я належу Христові, моєму розп’ятому і воскреслому Визволителеві. І смерть більше не страшна. Бо як воскрес Христос, так само воскресну і я. 

Він дає мені життя на небесах. І Він воскресить мене і всіх інших віруючих в Нього Останнього Дня. Це – незаперечна правда». Як каже Апостол Павло: «Тягнуть мене одне й друге, хоч я маю бажання померти та бути з Христом, бо це значно ліпше.  А щоб полишатися в тілі, то це потрібніш ради вас» (Фил. 1:23, 24). Ми знаємо, що ми потрібні для наших рідних, братів і сестер. Але коли Господь забере нас через смерть до Себе, то з Христом нам буде значно ліпше. 

Апостол Пало не боявся смерті, бо вірував у Христа.  Як і не боявся смерті Св. Семен з нашого сьогоднішнього Євангелія, а радісно промовляв: «Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля!» (Лк. 2:29-32). Тобто Семен побачив Христа, в Якого він вірував. І тепер він радісно готовий піти з цього світу у світ кращий – у Царство Небесне, приготоване для нього Христом.

Сьогоднішнє Писання каже, що Христос усе зробив не для Ангелів, бо Ангели – святі і безгрішні. Але Він приймає Авраамове насіння. Ці слова звернені не лише до євреїв, бо Авраамові діти – це не просто ті, хто народжується євреєм по плоті. Без віри в Христа такий просто нащадок Авраама, який не має вічного життя. Але тут згадані усі ті, хто є істинним Авраамовим насінням – ті, хто вірує в Христа. Звісно ж, як було б добре, якби всі Авраамові нащадки були його істинним насінням, вірували в Христа і мали вічне життя!

Бо Христос – вірний і милостивий Первосвященик. Він – не Кайяфа і не Анна, що зрадили Христа. Ісуса не можна навіть зрівняти з Аароном, якого оспівує Псалтир. Бо всі первосвященики Ізраїлю були грішними людьми і мали найперше приносити жертву за власні гріхи, а вже потім приносили вони жертву за гріх народу. Ісус – не такий Первосвященик. Він – безгрішний. Він – святий. 

Він – вірний у Божих справах, тобто Він досконало служить Богові і Він – вблагання за гріхи всіх людей. Він просить за кожного з нас, любі брати і сестри. Заради Нього і винятково через Нього, Свого Єдинородного Сина, Бог усиновлює кожного, хто вірує в Христа і називає нас Своїм сином, Своєю донькою і спадкоємцями вічного життя в Царстві Небесному. 

А допоки ми живемо в цьому світі, коли нас атакує диявол, коли, як нас навчає Св. Кипріян Карфагенський, наш розум перебуває в облозі та оточений зусібіч атаками диявола, то Господь Святий Дух нагадує нам, що ми маємо могутнього і Небесного Помічника – нашого любого Господа і Спасителя Ісуса Христа. Як би нас не ошелешував своїми спокусами та нападами диявол, ми віримо і знаємо, що наш Спаситель – поряд із нами, як і обіцяв.

Він став нашим учасником, набув плоть і кров, перейшов спокуси, аби сьогодні нам допомагати і покріпляти нас Своїм Словом і Своїми істинними тілом і кров’ю, якими ми причащаємось під виглядом хліба і вина Святої Євхаристії. Він дасть відповідь на наші молитви, бо Він – посеред нас. І Він допоможе нам, бо Він – Господь не просто Всемогутній, але й Бог, Який невимовно любить кожного з нас. Він може нам допомогти і Він нам допоможе. Прийди, Господи Ісусе! Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).


Стрітення Господнє

    
Сьогодні ми святкуємо Стрітення Господнє, день, коли на виконання Писання, Немовля Христа було принесено до Храму, Його правдивої домівки. У цей день Св. Діва Марія і Св. Йосип (коли минулися дні очищення) принесли необхідну жертву, що складалася з двох голубів. Ця жертва вказувала на їхню бідність і на їхню покору. Така жертва була дозволена в Левиті 12:8. Втім, потреби приносити ягня не було, бо Ісус - "Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере" (Івана 1:29) і таким чином Він починає Стрітення зі Своїм віруючим народом з усіх рас і національностей, який, повторюючи приклад праведного Семена, співає: "Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля", розуміючи та сповідуючи ціну викуплення від влади гріха, смерті і диявола, що пролягає винятково через хрест Ісуса (Луки 2:22-38).

Молитва на Стрітення Господнє:

Всемогутній і вічний Боже! У день цей Син Твій був представлений в Храмі у сутності нашої плоті. Дай, аби через Нього, ми представали перед Тобою з серцями чистими; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь. 

субота, 1 лютого 2020 р.

Слава Господня у Старому Заповіті


Дім Господній наповнився хмарою!... 14І не могли священики стояти й служити через ту хмару, бо слава Господня наповнила дім Божий!... (2 Хронік 5:13, 14)

Один із духовних дарів, який дає нам Літописець – це сила бачити історію Божого Старозаповітного народу як серію взірців, що повторюються. У цих взірцях Бог показує Свою руку Того, Хто любляче контролює всі наші дні. За п’ятсот років до освячення храму Мойсей освятив скинію у синайській пустелі. У той час Господь зійшов і об’явився у особливий спосіб. Його хмара слави наповнила скинію так, що «не міг Мойсей увійти до скинії заповіту» (Вихід 40:35). Ми бачимо, як такий само взірець повторюється у освяченні Соломонового храму.

Всі язичницькі народи довкола Ізраїлю мали свої фізичні представництва божків, яким вони поклонялись. Якщо якісь филистимляни хотіли попросити допомоги у свого бога, Дагона, то вони могли піти до його храму, побачити його статую і вклонитись перед нею у молитві. Але Своєму народові Бог був сказав: «Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я – Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене» (Вихід 20:4, 5).

Як же тоді мав Ізраїль з’єднуватись із цим невидимим, невимовним Богом? Нам, що живемо в Новозаповітній ері може бути важко осягнути яку велику спокусу це представляло для Старозаповітних дітей Божих. Врешті-решт, аби знайти нашого Бога, ми маємо лише дивитись на Ісуса, і всім християнам знайомі слова, які наш Спаситель промовив до Пилипа: «Хто бачив Мене, той бачив Отця» (Івана 14:9). Але Бог – добрий. Він не дав, аби Його народ упродовж століть боровся без видимого знаку про Його присутність. У Своїй благодаті Він дав відповідь на їхню потребу. Замість ідола, виготовленого людськими руками з металу, видобутого із землі, Бог об’явився у яскравій сяючій хмарі. Цей вияв Бога, Старозаповітні письменники просто називають «слава Господня».

Дослідники Писання описували нам хмару у декілька різних способів. Маймонід, видатний єврейський середньовічний учений, давав їй визначення як «певному створеному сяйву, яке Бог спричиняв у певному місці – яке було замість ознаки та чуда – для видимого виявлення Його величі».[1]  Август Піпер каже нам, що слава Господня з’являлась наче язик полум’я, загорнутий в дим або хмару.. часом у вигляді яскравої хмари або простого вогню».[2]  Важливішим від певних елементів опису є осягання її значення. Хмара слави запевнювала блукаючих ізраїльтян про те, що їхній могутній Бог був близько, вів їх і захищав їх від небезпеки (Вихід 14:19, 20). Вона також виявляла Божу величну святість на землі у такий спосіб, шо грішні людські істоти не могли на неї дивитись, хоча й вони не бачили повної і абсолютної яскравості Бога на небесах. Зауважте, як хмара слави утримувала Мойсея від скинії і як вона не дала, аби священики продовжували свою службу в храмі (пор. вірш 14 і Вихід 40:35).

Це особливе об’явлення слави Господньої належало Ізраїлеві як частина його унікальної спадщини Божого вибраного народу. Так само Бог відділив його від усіх інших народів світу. Язичники поклонялись вирізьбленим богам, які не могли спасати, які мали уста, але не говорили і мали очі, але не бачили (Псалом 113 (114, 115):13). Проте Ізраїль міг хвалитись: «(Нам) належить синівство, і слава, і заповіти, і законодавство, і Богослужба, і обітниці» (Римлян 9:4). Бог Ізраїля був істинний, а всі інші боги були оманою. Божа слава з’явилась у храмі, як чітка ознака для Ізраїлю і для цілого світу, що знайти Його можна буде лише там і ніде інде!

Пол О. Вендланд, Коментарі на 2 Хронік, серія коментарів Народна Біблії (книга готується до видання Фундацією "Лютеранська спадщина" - Lutheran Heritage Foundation).


[1] Переклад цитати в August Pieper, “The Glory of the Lord”, The Wauwatosa Theology, Vol. 2, edited by Curtis A. Jahn (Milwaukee: Northwestern Publishing House, 1997), c. 419.
[2] Pieper, с. 419.

пʼятниця, 31 січня 2020 р.

День Св. Князя Костянтина Василя Острозького, християнського правителя

Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. князя Костянтина Василя Острозького, який народився 1526 р. Будучи нащадком славетного роду Рюриковичів та сином великого литовського гетьмана Костянтина Івановича Острозького, Костянтин Василь Острозький, став не лише одним із впливових правителів тогочасного світу і захисником Русі у Речі Посполитій, але й християнським просвітителем. Саме цей волинський князь вважається засновником Острозької Академії (1572 р.), першого вищого навчального закладу в східній Європі та ряду шкіл на території теперішньої західної України, а також засновником Острозької друкарні, в якій Іван Федоров, утікач з Москви, 1580 року надрукував перший повний текст Біблії слов'янською мовою. Князь Костянтин Василь Острозький також підтримував віротерпимість та був прихильником союзу православних і протестантів для відстоювання християнських свобод у Речі Посполитій. Князь Костянтин Василь Острозький упокоївся у такий день, як цей 1608 року та був похований у крипті Богоявленської церкви Острога (на Рівненщині).

Молитва на День Св. Князя Костянтина Василя Острозького, християнського правителя:

Отче Небесний! Ти - Податель усякого добра. В тобі немає переміни чи тіні відміни. Прийми нашу подяку за князя Костянтина Василя Острозького, християнського правителя та мужа, який дбав про християнську освіту рідного краю. Благословляй нашу країну подібними правителями, аби наш рідний край завжди мав освіту, в підвалинах якої лежить Твоє святе Слово. Заради Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.

четвер, 30 січня 2020 р.

Фальшиві апостоли шукають власної слави

   
Павло завдає фальшивим апостолам сильного удару, коли показує їм, що вони уявлення не мають про основу на якій істинний християнин шукає своєї слави. Він навчає їх, що християнин пишається тим, чого інші люди соромляться – хрестом і його стражданнями.  Головна суть цього уроку полягає в тому, що у проповідникові чи вчителеві немає більш шкідливого та отруйного пороку ніж марнославство.  Служіння установлене, аби на меті мати славу Божу і її поширення, а служителі повинні, заради Божої слави, зазнавати ганьби та сорому. Світ Слова не терпітиме. Не може той, хто шукає власної слави у проповідуванні, залишатися на праведній стежці та проповідувати чисте Євангеліє. Відповідно такий уникає прагнення до Божої слави і він мусить проповідувати те, що догоджає людям, що приносить йому шану те звеличує його вміння і мудрість.
                                         Мартін Лютер


середа, 29 січня 2020 р.

Хрищення - не людське діло, а Боже

   
     Ми народжуємось знову із води і Духа, щоб увійти в Царство Боже (Івана 3:5; Тита 3:5-7). 
І на основі цього потрібно навчати людей, аби вони не вважали Хрищення і не розглядали його, як просто людське діло, але як діло Боже, а саме: що в ньому присутня уся Свята Трійця і вся Свята Трійця працює над бідним грішником через зовнішнє служіння так, що очищує його від гріхів, спасає його від смерті, сатани та вічного прокляття і дає йому натомість праведність та вічне спасіння.

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства

понеділок, 27 січня 2020 р.

Стан Церкви перед гоніннями


Вони обчорнювали одне одного отруєними язиками, вони сварилися один з одним у впертій ненависті. Чимало єпископів, які мали би бути джерелом підбадьорення і прикладом для решти християн, нехтували власними божественними обов’язками та переходили під керівництво мирських царів і покинувши свої престоли та людей, блукали іноземними провінціями та шукали ринків для прибуткового бізнесу. Поки їхні брати у Церкві голодали, вони прагнули мати достаток у грошах. Лукавими замислами вони захоплювали маєтки і збільшували капітали, намножуючи лихварство. То хіба такі ми не заслуговуємо на те, щоб страждати за такі гріхи, коли вже давно почули божественне остереження про суд: «Коли ж його діти покинуть Закона Мого, і не будуть держатись наказів Моїх, коли ізневажать Мої постанови, і не будуть держатись наказів Моїх, тоді палицею навіщу їхню провину, та поразами їхнє беззаконня!» (Псалом 88:30-32). 


Св. Кипріян Карфагенський

неділя, 26 січня 2020 р.

Проповідь на 3-ю неділю по-Богоявленні

                                  

                        ВІРА І ЛЮБОВ
      (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

А коли Він зійшов із гори, услід за Ним ішов натовп великий. І ось підійшов прокажений, уклонився Йому та й сказав: «Коли, Господи, хочеш, – Ти можеш очистити мене!» А Ісус простяг руку, і доторкнувся до нього, говорячи: «Хочу, – будь чистий!» І тієї хвилини очистився той від своєї прокази. І говорить до нього Ісус: «Гляди, – не розповідай нікому. Але йди, покажися священикові, та дар принеси, якого Мойсей заповів, їм на свідоцтво». А коли Він до Капернауму ввійшов, то до Нього наблизився сотник, та й благати зачав Його, кажучи: «Господи, мій слуга лежить удома розслаблений, і тяжко страждає». Він говорить йому: «Я прийду й уздоровлю його». А сотник Йому відповів: «Недостойний я, Господи, щоб зайшов Ти під стріху мою... Та промов тільки слово, – і видужає мій слуга! Бо й я людина підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: піди – то йде він, а тому: прийди – і приходить, або рабові своєму: зроби те – і він зробить». Почувши таке, Ісус здивувався, і промовив до тих, хто йшов услід за Ним: «Поправді кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри! Кажу ж вам, що багато-хто прийдуть від сходу та заходу, і засядуть у Царстві Небеснім із Авраамом, Ісаком та Яковом. Сини ж Царства – повкидані будуть до темряви зовнішньої – буде там плач і скрегіт зубів!»... І сказав Ісус сотникові: Іди, і як повірив ти, нехай так тобі й станеться! І тієї ж години одужав слуга його (Євангеліє від Св. Матвія 8:1-13).


            Усім,.. улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7)


            Дорогі брати і сестри, сьогодні Євангеліє дає нам дві чудесні оповіді.  І обидві вони навчають нас про віру та про любов. В першій оповіді ми бачимо, як Господь сходить із гори після Своєї славетної проповіді, яку ми ще називаємо Нагірною проповіддю. То була чудесна і велична проповідь. Люди чули проповідь Самого Бога. Євангеліст Матвія так описує їхню реакцію на Христову проповідь: «Народ дивувався з науки Його. Бо навчав Він їх, як можновладний, а не як ті книжники їхні» (7:28, 29).

            На горі була маса людей. Але деякі люди потрапити туди не могли. То були прокажені. Вони хворіли на небезпечну і заразну хворобу. І відповідно до Закону Мойсея, вони були зобов’язані перебувати поза табором Ізраїлю, поза містами і селами, де жили здорові люди. А коли вони наближались до здорових людей, то мали попереджувати їх про небезпеку наближення вигуками: «Нечистий! Нечистий!» (3 М. 14:35)

            Ці нещасні хворі змушені були проживати в самотності. В крайньому разі товариство їм складали такі самі прокажені, як і вони. Тож наш бідний і нещасний прокажений мав усі причини не бути на горі і чути всю проповідь Христа, але він, безперечно, чув добрі слова про Христа. Бо ми знаємо, що незважаючи на те, як Син Божий, забороняв їм говорити про чуда, які Він чинив, люди робили навпаки і все більше про Нього розповідали. Фактично, вони проповідували добрі новини про Ісуса Назарянина, тобто вони проповідували Євангеліє.

            «Віра – від слухання, а слухання – через Слово Христове», – каже нам Апостол Павло (Рим. 10:17). Коли ми говоримо добре про Христа, про Його любов, про Його чуда, про Його милість, про Його хрест, смерть на хресті за нас і про Його перемогу над смертю – про все, що Він зробив і далі робить для нас – ми проповідуємо Євангеліє. І коли ми говоримо добрі та правдиві слова про Христа – тоді ми стаємо інструментами Божими, через які Господь Святий Дух творить в інших людях віру.

             А віра дана Святим Духом через слухання Євангелія, вона бачить Христа таким як Він є – вона бачить абсолютну доброту, любов, милість і благодать. Віра також бачить невинність Христа, Його божественність і чистоту. Вона бачить також власну нечистість, власний гріх і потребу саме в такому Спасителі – єдиному Спасителі від гріха – в Христі.

            Наш прокажений має цю віру. І коли він бачить, що Христос зійшов з гори, то він не втікає від Христа, а підходить до Нього і вклоняється Йому. Він порушує Закон. Він не зважає на те, що зараз будуть про нього говорити люди або що вони йому зараз зроблять за те, що він, прокажений, опинився серед них перед Христом.

Йому байдуже зараз до Закону і до людей, бо перед ним – Божий Син, Якому він поклоняється і на Якого він уповає. І про це його уповання свідчать його слова: «Коли, Господи, хочеш, – Ти можеш очистити мене!» Він міг би, звичайно, просити про очищення, тобто про зцілення від хвороби прямо. Але він – богобоязливий. І хоча він знає, що Христос люблячий, він також розуміє, що може бути Божа воля на дальші його страждання, бо так буде краще для нас і для інших біля нас, з огляду на Божу благодатну волю щодо цілої вічності і всього Його Царства. 

Він знає, що Христос – безумовна доброта і абсолютна любов. Він знає, що Христос ще нікому не відмовив у допомозі. Але він не проти бути першим. Проте він вірує, що Христос може його зцілити. І він отримує відповідь Божого Сина: «Ісус простяг руку, і доторкнувся до нього, говорячи: «Хочу, – будь чистий!» І тієї хвилини очистився той від своєї прокази». 

Христос не відмовляє і цьому бідному віруючому. Цей прокажений не заслужив на зцілення. Я маю на увазі, що він для цього не зробив ніяких добрих діл. Все зробив Христос. Він, вічний Божий Син, стався для нас людиною. Він прожив досконале життя. Він виконав Закон на нашому місці, для нас і замість нас. Він забрав усі наші гріхи на Себе і обмив їх Своєю невинною і святою кров’ю. Він помер заради нас на хресті Голгофи. Він переміг саму смерть для нас і заради нас, вийшовши на третій день із гробу, як воскреслий Господь, Цар над царями і Пан над панами. І Він дає нам усі Його благословення, серед яких головні: прощення гріхів і виправдання. А отже і воскресіння, і вічне життя у Царстві Божому. 

Зцілення – одне з таких благословень, яке Господь дає прокаженому. А він отримує це благословення від Господа вірою. Так самою вірою він, і ми, любі брати і сестри, є дітьми Божими і спадкоємцями Царства Небесного. Ми маємо всі ці благословення винятково з Божої до нас любові. «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16).  «Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!» (Євр. 13:8). Ця євангельська оповідь і нас підбадьорює без вагань звертатись до нашого люблячого Спасителя. 

Друга оповідь з нашого сьогоднішнього Євангелія не менш вражаюча. Ми бачимо, що коли Господь заходить до Капернауму, який тепер є Його містом, до Нього підходить римський сотник. Римський сотник – не єврей і не юдей. Він – язичник, як і ми. Однак він теж вірує в Христа. Ця віра була дана Йому, як і всім істинним віруючим, Святим Духом через слухання оповідей про божественність Христа, про Його любов і доброту, тобто – через слухання Євангелія. 

Іншого способу увірувати не було. Навряд чи хтось із славетного народу завойовника прийняв би віру завойованого, приниженого народу через якісь логічні міркування. Правитель Русі, наш святий князь Володимир Великий, відкинув пропозицію юдеїв прийняти їхню віру, довідавшись, що вони вже майже тисячу років не мають власної держави. Істинна віра приходить від слухання Слова Христового. 

А віра, як відомо, «чинна любов’ю» (Гал. 5:6). Сотник вірує в Христа і через це він любить Бога і любить своїх ближніх. Ближні – це не наші родичі, хоча наші родичі можуть бути нашими ближніми. Ближні – це всі люди, яких Бог розташовує поряд з нами, як побитого і закривавленого юдея у притчі Він помістив поряд із одновірцями та одноплемінниками: священиком і левитом, та чужинцем – самарянином.


Бог розташував поряд із нашим сотником його слугу. І цей слуга захворів. Його розбив параліч і він дуже тяжко страждав. Віра спонукає сотника любити свого слугу і віра, яка чинна любов’ю спонукає його звертатись за допомогою до Божого Сина. Він, будучи мирським паном над Христом, благає Христа, як Господа, що над ним: «Господи, мій слуга лежить удома розслаблений, і тяжко страждає». Цікаво, що він не встигає навіть попросити Божого Сина зцілити його слугу, як Господь відповідає: «Я прийду й уздоровлю його». 

Бог добре знає про всі наші потреби ще навіть до того, як ми попросимо і Він хоче нам прийти на поміч. А істинна і сильна віра уповає на Слово Христа. Сотник має саме таку віру. І про неї свідчить його відповідь: «Недостойний я, Господи, щоб зайшов Ти під стріху мою... Та промов тільки слово, – і видужає мій слуга! Бо й я людина підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: піди – то йде він, а тому: прийди – і приходить, або рабові своєму: зроби те – і він зробить».   

Він сповідує власну недостойність (а істинна віра завжди буде мати таке сповідання), вірує і сповідує, що Христові достатньо промовити слово, як станеться чудо і слуга одужає. Сотник сповідує божественність Христа і те, що Христові підвладне все створене. І на цього сотника і на його слугу Божий Син виливає Свою любов – на язичника і на його слугу, а  Своїх одноплемінників, які не вірують в Нього, попереджує про ад, який на них чекає.  

Ці слова Христа про те, що в Царстві Небесному, в якому перебувають патріархи єврейського народу: Авраам, Ісак і Яків, - засядуть і будуть жити вічно багато язичників, може і не шокували б юдеїв так сильно, адже вони вірували, що спастися можуть тільки нащадки Авраама, які будуть інкорпоровані у єврейський народ через обрізання. Як багато-хто з нас нині вірує, що коли вже охрищений, то можна і в церкву не ходити, і в Христа не вірувати, і в блуді жити –  все-одно будеш спасенний.  Це фальшива віра.  

Подібну фальшиву віру мали практично всі представники юдейського істеблішменту, які відкидали Христа і Його Євангеліє. Тож їх чекало пекло, зовнішня темрява, де лише плач і скрегіт зубів. Спасає не походження, не титули, не мирські заслуги і не добрі діла. Спасає від аду і вічної смерті лише віра в Христа.  

Господь хвалить і звеличує цього сотника понад усіх навіть віруючих юдеїв, а потім каже йому: «Іди, і як повірив ти, нехай так тобі й станеться! І тієї ж години одужав слуга його». Ісус звеличує його, бо він довіряє безумовно Христовому Слову і Божій благодаті. Хай ця довіра до Божого Слова і віра в Божу благодать буде сильною і в нас, любі брати і сестри, і хай ця віра, яка чинна любов’ю, шириться серед нашого народу. Заради Христа. Амінь.  

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).            

День Св. Тита, пастиря і сповідника

    
Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Тита. Св. Тит, як і Тимофій, був другом і співробітником Св. Павла. Титу був язичником, можливо уродженцем Антіохії. Він супроводжував Павла та Варнаву до Єрусалиму, коли вони несли допомогу для християн в Юдеї під час голоду (Дії 11:29, 30; Галатів 2:1). Невідомо, чи він супроводжував Павла під час першої чи другої місіонерської подорожі останнього, але Тит був з ним в третій подорожі  і допомагав коринтянам помиритися з Павлом (2 Коринтян 7:6, 7), а також допомагав у збірці для церкви в Єрусалимі (2 Коринтян 8:3-6). Напевно, по поверненні з Єрусалиму, Павло залишив Тита на Криті (Тита 1:4, 5). Потім він продовжив працю в Далматії (2 Тимофія 4:10). Відповідно до передання, Тит повернувся на Крит, де служив єпископом до упокоєння 96 року по Р. Х.

               
Молитва на День Св. Тита, пастиря і сповідника:

    Всемогутній Боже!  Ти покликав Тита до діла пастиря і вчителя. Учини всіх пастирів отари Твоєї старанними в проповідуванні Твого святого Слова, аби весь світ міг пізнати незміренні багатства нашого Спасителя Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

субота, 25 січня 2020 р.

День Навернення Св. Апостола Павла

     Сьогодні ми згадуємо навернення Св. Павла, яке сталося дорогою до Дамаску і про яке, в Книзі Дій, розповідається тричі (9:1-9; 22:6-11; 26:12-18). Будучи архіворогом християн, Савл із Тарсу, вирушив до Дамаску, аби там заарештовувати віруючих і доставити їх на допит до юдейської верхівки в Єрусалимі. Дорогою до Дамаску він побачив сліпуче світло і почув слова: "Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?" Савл запитав: "Хто Ти, Пане?" І пролунала відповідь: "Я - Ісус, що Його переслідуєш ти". В Дамаску, куди Савла привели за руку, бо він осліп, учень Христів, якого звали Ананія, був спрямований Господом до Савла, щоби відновити його зір: "Іди, бо для Мене посудина вибрана він, щоб носити Ім'я Моє перед народами, і царями, і синами Ізраїля" (Дії 9:15). Отримавши знову зір, Савл охристився і далі був відомий, як Павло, великий апостол.

Молитва на День Навернення Св. Апостола Павла:

Всемогутній Боже! Ти перемінив серце того, хто переслідував Церкву і його проповідь принесла світло Євангелія, яке почало сяяти по всьому світові. Дай, аби ми завжди раділи спасенним світлом Твого Євангелія і, повторюючи приклад Апостола Павла, поширювали Євангеліє до всіх кінців світу; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.


Зі Скарбниці щоденної молитви