ДАРОХРАНИТЕЛЬНИЦЯ ПЕРЛИНИ

Щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне (Івана 3:16)

Але як можна схопити цей скарб і дар [вічного життя]? Де та торбина або скарбниця у яку його покласти? Це – лише віра, як про неї каже тут Христос: «Щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув…» Віра тримає розкритими руки і відкриває торбину, і дає Богові чинити саме добро. Бо, коли Бог, Податель, дарує такі речі через Свою любов, так і ми є одержувачами через віру, яка нічого не робить, а лише одержує дар. Тож це – не наше діяння і цього неможливо заробити через наші діла. Це вже дано і подаровано. Лише: «відчини свої уста і Я їх наповню» (Псалом 81:10). Цього не може статися через будь-що поза твоїм віруванням у ці Слова. Як ти чуєш, так само Він викликає віру і цей скарб стає цілковито твоїм особистим.

І тут ти також бачиш чим є віра, і чим вона називається, а саме: проста… думка про Христа, що Він народжений від Діви, страждав, був розп’ятий, воскрес, вознісся на небеса. Але таке серце сповнене рішучості і хапається за Сина Божого так, як кажуть ці Слова, і тримається, як певності того, що Бог дав Свого Сина Єдинородного для нас і так полюбив світ, щоби ми не були заради Нього загиблими, але мали життя вічними.
Тому Він також каже зокрема: «Кожен, хто вірує в Нього». Це стосується тих віруючих, які не надіються на власні діла, ані на силу та гідність їхньої віри, якоїсь властивості або чогось посадженого або влитого в їхні серця, як про це фантазують та гадають сліпі софісти. Радше віруючий горнеться до Христа поза собою і впевнений у Ньому, як у Тому, Хто даний заради його особистого добра; впевнений у тому, що Бог любить його заради Христа, а не заради добрих діл віруючого, його гідності або служіння. Бо все це інше не є скарбом, даним від Бога. Треба вірувати в Христа, Божого Сина.

Сама віра не має вжитку поза цим подарунком або даром. Без нього вона – бідна і порожня посудина. І все-таки, погляньте на [посудину віри] і ви знайдете втіху в тому, за що хапається вона і що вона утримує. Лише заради того віра людини є цінною, бо можна сказати, що «віра може бути бідною дарохранительницею, але в ній лежить така шляхетна перлина або смарагд, що небеса і земля не можуть її осягнути». Тож тут із Писання віри ми довідуємося, що ми лише стаємо праведними та догоджаємо Богові через віру, оскільки віра є єдиною річчю, яка хапається за цей скарб і тримає цей скарб, Сина Божого.

Мартін Лютер «Друга проповідь на понеділок П’ятидесятниці»