ПРИРОДА ГРІХА

Отже, зрозуміймо, що такою є природа гріха: якщо Бог одразу не дає ліків і не кличе грішника назад, то він постійно втікає від Бога і, виправдовуючи свій гріх обманом, накладає гріх на гріх, аж допоки не дійде до богохульства та відчаю. Таким чином гріх своїм тяжінням завжди притягає інший гріх і приносить вічне руйнування, аж допоки грішна людина радше звинувачуватиме Бога, аніж визнаватиме свій гріх. Адам мав би сказати: «Господи, я згрішив». Але він цього не робить. Він звинувачує у гріхові Бога і насправді каже: «Ти згрішив, Господи. Бо я би залишився святим у Раю після споживання плоду, якби Ти мовчав». Ось правдиве значення слів його, коли він промовив: «Почув я Твій голос у раю і злякався».
Тож, коли Бог звинувачує людину в гріхові, то вона не визнає свого гріха, а натомість звинувачує Бога і переносить провину із себе на Творця…