Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 4 жовтня 2009 р.

ПРОПОВІДЬ НА 17-У НЕДІЛЮ ПО П'ЯТИДЕСЯТНИЦІ



ЖИВЕМО І ВМИРАЄМО ДЛЯ ГОСПОДА


(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Один вирізнює день від дня, інший же про кожен день судить однаково. Нехай кожен за власною думкою тримається свого переконання. Хто вважає на день, для Господа вважає, а хто не вважає на день, для Господа не вважає. Хто їсть, для Господа їсть, бо дякує Богові. А хто не їсть, для Господа не їсть, і дякує Богові. Бо ніхто з нас не живе сам для себе, і не вмирає ніхто сам для себе. Бо коли живемо для Господа живемо, і коли вмираємо для Господа вмираємо. І чи живемо, чи вмираємо ми Господні! Бо Христос на те й умер, і ожив, щоб панувати і над мертвими, і над живими (Римлян 14:5-9).

Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7). Амінь.

Дорогі брати і сестри, у Берлінській художній галереї колись було виставлено незакінчений твір Менцеля. Цей твір був присвячений розмові Фрідріха Великого зі своїми генералами. У самому центрі незакінченої картини було порожнє місце, в якому вугільним олівцем художник зазначив свій намір. Він намалював усіх генералів, а вже короля залишив наостанок.

Так буває часто і в нашому житті. Ми уважно розташовуємо всіх генералів, а Царя (з великої букви) залишаємо наостанок, з надією, яка щодня слабне, що кінець-кінцем Царя ми розташуємо таки в центрі. Бідний Менцель помер, так і не закінчивши картини. Це саме загрожує і нам.
Питання, що саме ставити у центр нашого життя постає перед нами щодня, не покидаючи нас ні на мить. Ми – грішні людські істоти, а отже наші пріоритети часто змішуються і замість того, аби увагу звертати на Господа Бога, вони переміщуються на Його твориво.

Хтось звертає увагу на те, яке в цей день свято і на те, що можна робити, а чого робити не можна. Я виростав у селі і пам’ятаю, що селяни могли говорити про людину, яка в неділю наважилася би пришити відірваний ґудзик до сорочки. В їхніх очах то був би гріх. Бо для них неділя означала насамперед відсутність роботи взагалі.

Їжа – ще одне твориво Боже, на яке звертає надто пильну увагу цей грішний світ. Пройде ще трохи часу і почнеться ще один піст. Телерадіоефіри, газетні та журнальні сторінки наповняться рекомендаціями щодо їжі у час посту, різними рецептами та ідеями про те, якому очищенню такий піст допомагає. Ресторанні меню будуть рекламувати пісні страви у надії привабити до себе клієнтів, а той до кого приходитимуть гості, які таку пильну увагу звертають на їжу, сушитиме собі голову над тим, як таких гостів нагодувати, бо для них з’їсти щось не те, що написано у підручниках їхніх церков, прирівнюється до гріха. Їжа стає у центрі життя такої людини, її караючим або милосердним божеством.

«Дослідіть-но Писання», - каже нам Господь, коли ми, як грішні істоти поміщаємо свята, їжу або щось подібне у центр свого життя. Сьогодні Господь Святий Дух з Писань, через апостола Павла навчає нас: «Один вирізнює день від дня, інший же про кожен день судить однаково. Нехай кожен за власною думкою тримається свого переконання. Хто вважає на день, для Господа вважає, а хто не вважає на день, для Господа не вважає. Хто їсть, для Господа їсть, бо дякує Богові. А хто не їсть, для Господа не їсть, і дякує Богові».

Господь дав нам християнську свободу. Апостол в Посланні до галатів (5:1) каже: «Христос для волі нас визволив. Тож стійте в ній та не піддавайтеся знову в ярмо рабства!» Важливі не дні, не їжа, не одяг. Тут вам дана Христом свобода – свобода, що їсти і пити, у що вдягатися і як проживати кожен день. Важливим є те, що або хто перебуває у центрі нашого життя.

Але чи задумуємося ми часто у центрі чийого життя перебуваємо ми? Хто про нас думає день і ніч? Хто про нас постійно піклується? Хто про нас невпинно дбає і думає про наше добро? Це, звісно, - не уряд, не якісь політичні сили, і навіть не батько з матір’ю. В одному з наших гімнів є такі чудові слова: «Може завжди нас лишити й зрадить всякий чоловік: батько, мати, жінка й діти – Тільки Він не зрадить ввік». Цей Він – наш Бог.

Не Він наших прабатьків зрадив у Едемському саду. Це вони зрадили Його, правдивого Бога, Який для них створив увесь всесвіт, і наповнив його усім необхідним для їхнього і нашого життя. Донині все людство перебуває у центрі Його уваги, Його життя і піклування. Ми настільки серцевинні для Нього, всемогутнього, милосердного і люблячого Бога, що Він задля того, аби визволити нас від лютого поневолення дияволом, гріхом і смертю «дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16).

Вічний Божий Син стався людиною, щоб прожити досконале життя на нашому місці і для нас. Там, де Адам і Єва піддалися спокусі диявола – Він вистояв. Там, де ми впали би у гріх – Він, правдивий Бог і правдива людина, здобув над спокусою перемогу.

Там, де ми порушили би святий Закон Божий, Він виконав Божі Заповіді бездоганно, не просто не порушуючи їх, але люблячи Бога і ближніх Своїх повною любов’ю, про яку Апостол Павло пише в 1 Коринтян (13:4-8): «Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає».

З цієї віковічної до нас любові і маючи на у серцевині Свого земного перебування, Ісус Христос, Божий Син, не лише прожив досконале для нас життя, але й помер для нас на Голгофському хресті. «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере» - такими словами оголосив Іван Христитель початок Христового служіння для нас. «Звершилось» - таким словом закінчив Ісус Назарянин, Божий Син, час Свого земного служіння у стані пониження, помираючи за нас і для нас.

На хресті Він помер за ваші всі гріхи: колишні, теперішні і майбутні. Він зробив це для вас, аби вони більше не тяжіли на вами. В Ім’я Христа розп’ятого з вас усі гріхи знято. В Ім’я Сина Божого, Який за вас помер на хресті, ви – прощені. Святий Дух через Апостола Івана для нашого щоденного підбадьорення пише: «Кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха» (1 Ів. 1:7). Христос «що був виданий за наші гріхи… воскрес для виправдання нашого» (Рим. 4:25).

Наші гріхи змито Христовою кров’ю на Голгофському хресті. Христовою жертвою за наші гріхи на ніщо перетворені звинувачення диявола. І смерть наша подолана смертю Свтяого Ізраїлевого, вічного Сина Божого за нас і для нас. Натомість ви тепер одягнені у Христову святість. Ви носите шати Христової святості і Бог у вас бачить Своїх любих дітей, «вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої» (1 Петр. 2:9). А прощення означає, що тепер смерть не має над вами влади і ви будете жити вічно. Виправдання означає, що вам, як Божим дітям належить чудесна спадщина – Царство Боже і вас Бог воскресить до вічного життя у Його прекрасному і святому Царстві повіки віків.

Все це Господь зробив для нас. «Бо Христос на те й умер, і ожив, щоб панувати і над мертвими, і над живими». Він жив для нас, а ми тепер живемо для Нього. Апостол Павло так висловлює цей наш теперішній стан і теперішню позицію прощених і виправданих дітей Божих: «Бо ніхто з нас не живе сам для себе, і не вмирає ніхто сам для себе. Бо коли живемо для Господа живемо, і коли вмираємо для Господа вмираємо». Христос нас викупив для Себе, як написано: «Хіба ви не знаєте, що ваше тіло то храм Духа Святого, що живе Він у вас, якого від Бога ви маєте, і ви не свої? Бо дорого куплені ви. Отож прославляйте Бога в тілі своєму та в дусі своєму, що Божі вони» (1 Кор. 6:19, 20).

Ми належимо Христові, отже і живемо для Нього. Ми - не господарі свого життя. Натомість Ісус Христос – наш пан і господар нашого життя. Саме це має на увазі і його титул, яким ми до Нього звертаємося – Господь. А це означає, що наші слова і діла спрямовані на прославлення нашого Пана, нашого Володаря, нашого Господа. Святий Дух привів нас до відречення від нашого колишнього життя, засліпленого плоттю і її пожаданнями.

Звісно можна поводитися так, як художник Менцель і до останньої миті відкладати найголовніше і мати незавершене полотно про Фрідріха Великого. Але хай не буде так і з нами. Тепер ми щоранку і щовечора, кожну мить свого життя передаємо Христові, радісно слухаємося Його волю і прагнемо коритися кожному Його слову, яке ми чуємо із Писання. Ролі не грають ніякі умовності, як-от: пожива, питво, традиції і звичаї. Роль грає те, чи у центрі нашого життя перебуває воскреслий Спаситель, Який жив і помер для нас і Який каже: «Де двоє чи троє в Ім'я Моє зібрані, там Я – серед них» (Мт. 18:20).

Коли у центрі нашого життя Христос, то все інше – дрібниці, які обов’язково вирішаться або просто зникнуть, бо все, що ми будемо казати, або робити, буде спрямоване на Його славу (1 Кор. 10:31), а отже і на те, щоб Його Ім’я святилося посеред нас. Ми святимо Його Ім’я, пеленаючи дітей і розробляючи програмне забезпечення. Ми святимо Його Ім’я, навчаючи у школі і варячи борщ на кухні, аби нагодувати сім’ю чи гостів. Ми живемо для Христа, лікуючи людей чи чесно торгуючи, або виготовляючи якісні товари, чи керуючи авто, чи підмітаючи вулиці нашого міста, аби в ньому було затишно та чисто, чи вирощуючи овочі, аби ними прогодувати родину або продати іншим людям, щоб вони мали якісну і добру їжу. Ми живемо для Христа і приємно відпочиваючи та відновлюючи свої сили для дальшого служіння нашим ближнім.

З вірою у Христа, ми живемо для нашого Господа. Таке життя для Господа – світло, про яке Він каже: «Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» (Мт. 5:16).

Власне, що би не робили, ми – у центрі Христового життя, Він і далі живить нашу віру Своїм Словом, зміцнює нас Своїми правдивими та святими тілом і кров’ю у Святій Вечері, щоб ми набиралися сил у Нього, Джерела Життя і жили для Нього, з Ним і в Ньому. Де б ми не були, що б ми не робили, каже Господь Святий Дух – ми Господні, ми належимо Христові повністю!

Так само ми й помираємо для Христа. Наша смерть насправді не перебуває в наших руках. Бог знає час і місце, коли вона має настати. Власне так буває з кожною людиною. Але через те, що Христос помер для нас, то й ми помираємо для Нього. А це означає, що для нас смерть – перехід з цього життя у життя вічне. Це означає, що наша смерть – це завершення передавання нашого тіла і душі в руки розп’ятого і воскреслого Господа, люблячого Христа. Це означає, що нам нічого боятися смерті, бо «чи живемо, чи вмираємо ми Господні». Це означає, що ми в Його обіймах чекаємо «воскресіння мертвих і життя будучого віку», яке скоро настане у час повернення Христа у славі. Прийди, Господи Ісусе. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

Фото: Лікар педіатричного відділу "Медичної клініки на колесах" (Благодійний фонд "Дар життя") оглядає дитину.

Немає коментарів: