Рости на спасіння (проповідь)

вівторок, 13 жовтня 2009 р.

СЛУГИ ПРАВЕДНОСТІ ТА ЛУКАВІ РОБІТНИКИ (2 КОРИНТЯН 11)

Знімання масок із Павлових опонентів

13Такі-бо фальшиві апостоли, лукаві робітники, що підроблюються на Христових апостолів.

Павло тут говорить цілком відверто. Саме такими й були «передніші апостоли». Вони не були переднішими і не були вони апостолами. Вони були «фальшиві апостоли», які «підроблюються на Христових апостолів». Вони були «лукаві робітники», що претендують на одне, а насправді є чимось іншим. Фальшиві, лукаві, що підробляються, - ці слова описують те, як діють фальшиві пророки. Те, що ви бачите насправді не є тим, що ви одержуєте. Як вовк ув овечій одежі, вони маскуються, аби прикрити свою правдиву сутність.

14І не дивно, бо сам сатана прикидається анголом світла! 15Отож, не велика це річ, якщо й слуги його прикидаються слугами правди. Буде їхній кінець згідно з учинками їхніми!

Тож не дивно, що фальшиві вчителі маскуються учителями правдивими. Таким чином вони повторюють свого господаря, сатану. Від початку часу сатана був головним маскувальником. Те, що він сказав Єві в Саду, звучало логічно, привабливо, і навіть мудро. Правда ж полягала у зворотньому.

Тавруючи самозваних «передніших апостолів» «фальшивими апостолами» Павло ставить коринтян перед вибором «або-або». Вони не можуть іти за ними та за Павлом. Це було би наче йти за сатаною і за Богом водночас.

Якщо сатана та його агенти – майстри з маскування, то як їх могли впізнати коринтяни і як їх можуть впізнавати християни сьогодні? У Нагірній Проповіді Ісус сказав: «По їхніх плодах ви пізнаєте їх» (Матвія 7:16). «Плід» того, хто заявляє про себе, як про «слугу правди» буде те, що виходить із його вуст – його вчення.

Як дізнатися про те, яке вчення приймати, а яке відкидати? Ключ до розуміння знаходиться у слові праведність . Сатана та ті, кого він веде, хочуть,аби люди вірували, що праведність, досягання правильного становища перед Богом, принаймні хоч частково залежало від того, що роблять вони. Може згадуватися навіть Ім’я Христове. Його можуть навіть називати Спасителем. Але коли все сказано і зроблено, то Христа відштовхують вбік і праведність стає справою само-досягнення.

Як і юдействуючі в Галатії, «передніші апостоли» в Коринті говорили людям про те, що самої віри в Христа не достатньо для того, щоб запевнити їх у правильному становищі перед Богом. «Їхній кінець» - кінець усіх тих, що маскуються під Божих слуг, але навчають посланню сатани, «згідно з учинками їхніми». Якщо вони вірують у те, що навчають, то в кінці часу на них чекатиме не Господнє «Гаразд, рабе, добрий і вірний!» (Матвія 25:21), а Його «Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований» (вірш 41) і всім, хто йде за його обманом.

Щирий слуга праведності, з іншого боку, для того, щоб мати правильне становище в Бога, буде спрямовувати людей до Христа і лише до Христа. Це – головний пробний камінь, який відділяє сатану та його агентів від правдивих слуг праведності. «Якщо ця доктрина [про праведність через Христа Самого] втрачається», - пише Лютер, «то для нас буде неможливо опиратися жодній помилці або секті» (Мартін Лютер, Luther's Works, Volume 26, сторінка 176).

«Слугам праведності» потрібно проголошувати ту праведність, яка настає Христом, Який прожив святе, праведне життя на місці неправедних грішників, а потім помер тією смертю, на яку заслуговують грішники. У Ньому ми «стаємо праведністю Божою» (5:21).

З Народної Біблії: Коментарі на 2 Коринтян, автор коментарів Дейвід Валескі.

Матеріал надано Фундацією "Лютеранська спадщина"

Немає коментарів: