Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 21 жовтня 2012 р.

Проповідь на 20-у неділю П'ятидесятниці


"Праведний житиме вірою своєю"
    (Проповідь пастиря Ніла Шрейдера)
____________________________________________
В Ім'я Христа Ісуса, Який береже Свою правду від віку до віку, дорогі віруючі:

На початку служби ви співали один з наймогутніших гімнів, що були будь-коли написані - “Могутня нам твердиня Бог”, гімн битви, гімн Лютеранської Реформації. Настільки він подобається віруючим, що вони включають його у свої співаники, незалежно від країни або конфесії.

Який це чудовий гімн! Яка сила в його словах, незважаючи на те, якою мовою його співають! Бог — наша Твердиня, Він Сам — наш Щит і наша Зброя, наш надійний Захист і Той, хто для нас розгромлює наших ворогів. Ісус — наш герой, відважний переможець. Якщо Він — за нас, а Він, звісно за нас, коли ми перебуваємо з Ним, - то хай проти нас будуть навіть наймогутніші, найлютіші вороги, хай нападають на нас з усіх сил, нас їм не здолати. Ми, що належимо Христові, програти не можемо. Що би ми не втратили, Царство, вічне спасіння, залишається нашим!

Яку впевненість вклав Мартін Лютер у кожне слово цього гімну! Яку впевненість повинні мати ми самі, співаючи голосно, аби всі чули цей гімн щоразу. Коли його співаємо ми! Яку впевненість мав Мартін Лютер, помираючи, що він проснеться на небесах! Як і маємо цю впевненість всі ми, якщо ми — лютерани у наших сповнених радістю віруючих серцях і душах, і то не просто лютерани, якими, на жаль є багато “лютеран” по всьому світі.

Як усі ми знаємо, Мартін Лютер не завжди мав таку віру та впевненість, які підтримували його душу навіть тоді, коли здавалося і помирало його тіло. 1483 року він був охрищений в Римській церкві, єдиній Церкві, яка була єдина Церква в західній частині християнського світу, і він був названий на честь одного з багатьох святих, яких на той час перевшановувала та церква, точно так як деяких із тих самих святих та інших святих, яких неправильно перевшановують в так званих православних церквах тут, в Україні.

Молодий Мартін Лютер, будучи вихований батьками в тому, чому навчила їх Мати-Церква, ковтав усе, чим годували його священики, єпископи і Папа в Римі, будь-що окрім поживи, пустими та отруйними крихтами, що спадали зі столу багатих прелатів. МОЛИСЬ ДО МАРІЇ І СВЯТИХ. ПЛАТИ ЦЕРКВІ ЩОРАЗУ, ЗНОВУ І ЗНОВУ. ВИЯВЛЯЙ ПОСЛУХ ТИМ, ЩО ТРИМАЮТЬ ТЕБЕ В ДУХОВНОМУ РАБСТВІ. НЕ ЗАДАВАЙ ПИТАНЬ. СПОВІДУЙ УСІ ДО ЄДИНОГО ГРІХИ СВЯЩЕНИКОВІ. ВИКОНУЙ БУДЬ-ЯКІ ЄПИТИМІЇ АБО Ж ПЛАТИ ЗА НИХ. НАДІЙСЯ, ЩО СПАСЕШСЯ. НАДІЙСЯ ВСУПЕРЕЧ НАДІЇ, АЛЕ НЕ РОЗРАХОВУЙ НА НЕЇ. БЛАГАЙ ПРО БОЖЕ МИЛОСЕРДЯ. А ЩЕ КРАЩЕ БЛАГАЙ ЦЕРКВУ, АБИ ВОНА БУЛА ДО ТЕБЕ МИЛОСЕРДНОЮ. АЛЕ ЗНОВУ-ТАКИ, НА МИЛОСЕРДЯ НЕ РОЗРАХОВУЙ.

Мартін Лютер, особливо після того, як став монахом, робив усе, що міг або ж старався з усіх сил, аби досягнути досконалості Але якби він не старався, неодноразово в усьому собі відмовляючи, б'ючи себе, замолюючись майже до ступору, у власних очах він був далі непрощеним грішником. І це робило його в очах Божих, незважаючи на всі його зусилля, засудженим грішником Мартіном Лютером. Він бачив Бога не як люблячого Бога та Господа і якби його інші люди не називали, це йому ні на йоту не допомагало. Маючи наказ, підбадьорення, заповідь любити Бога, Мартін Лютер Його ненавидів.

І так тривало. Таким чином похмурість, бідний замінник християнства, було всім чи Мартін Лютер знав і воно уярмлювало його, мучило ще в дитинстві, в школі, в монастирі і навіть у священицькому служінні.

Є така приказка: “Ті, що можуть — роблять, ті що не можуть — навчають”. Правда, звісно, полягає в тому, що коли ви не вмієте чогось робити, то й не зможете ніколи навчати. Аби передавати знання, треба спочатку його мати). Маючи, безперечно, таку думку, добрий доктор Йоганн Штацупіц, відправив двадцятип'ятирічного Лютера у Віттенберг з наказом приготуватися до викладання БОГОСЛОВ'Я. Бідного Мартіна Лютера відправили навчати інших про Бога те, що він сам мав знати і любити, але чого він не знав аж до того, що в житті любити він не міг.

Мудрий доктор Штаупіц знав, що коли Мартін Лютер мав навчати про Бога, то сам мусив перше зануритися в Біблію, Богом-дану книгу в якій Бог об'являє Себе. Аби навчати богослов'ю взагалі, Лютер мав би досліджувати Писання. З властивою йому ревністю Лютер взявся за дослідження Писання. Аби краще розуміти Слово Боже, він вивчив гебрейську та грецьку мови. І коли Лютер читав і перечитував Слово, Святий Дух розкривав йому Писання слово за словом, натхненний вірш за натхненним віршем. Не все одразу, але поступово, повільно та впевнено Бог Святий Дух розкривав Лютерові очі.

Дехто каже, що поворотним пунктом в Лютера настав з тим, що називається "Turm Erlebnis," його “досвід вежі”, коли він, готуючись до лекцій, досліджував Псалми та Послання до римлян, зокрема перший розділ, вірш 17: “А праведний житиме вірою”.

Коли Святий Дух, тут у Римлянах та інших книгах Біблії, розкривав йому Писання у всій красі, силі та втісі, Мартін Лютер вперше побачив, що той самий святий, праведний, могутній Бог, Який вимагає абсолютною святості від кожної людської істоти і коли її не знаходить, то засуджує людину до пекла — цей самий всесвятий Бог, розгніваного обличчя Якого грішники витерпіти не можуть, Який вимагає від нас досконалості, ДАЄ її нам сповна та безкоштовно, пропонує її всьому грішному людству в Особі Його Єдиного любого Сина, посланого для грішників, принесеного в жертву за гріх. Воскреснувши, як печать і обітниця для нас про те, що Його діло, яке здійснило спасіння для нас, вседостатнє, аби принести заплату за всі гріхи, викупити всіх грішників.

Святий Бог, все-праведний Господь, безкоштовно дає всьому людству Його власну праведність У ХРИСТІ ІСУСІ. А віра, сама незароблена, віра — безкоштовний і чудесний дар Божий, отримує те прощення і радіє ним. Віра в радості приймає прощення, здобуде і дане Ісусом, нашим Спасителем. Віра надіється на Ісуса, радіє завжди спасінням самою вірою в Ісуса, вигукує і співає голосно та повторює “Алілуя”, аби чув це весь світ.

Ось саме так і було для вперше щасливого та радісного в Богові доктора Мартіна Лютера. Він навчав тому, про що сам довідався з Біблії. Вчені з усієї Європи приїздили до маленького Віттенберга. Цим учителем богослов'я, його новою радістю в Ісусі, його Богом-даним поглядом у Слово, до нового університету притягувалися студенти. Лютеровою любов'ю до Слова і до Бога, Який її дав.

Те, про що Мартін Лютер довідався і те, чому він навчав інших, розійшлося з Німеччини цілим світом. І розходиться це далі, коли правильно викладають Писання. І далі оповідаючи та переповідаючи, ми беремо участь у вірі Лютера, в його радості, в його впевненості, що він закінчить власне життя без непевності про те, що далі з ним буде, він не був ані безутішним, ані розбитим, а натомість він був упевнений, що він, благодаттю Божою, помре переможцем над гріхом, сатаною і нечестивим світом та його ворогами в своєму грішному єстві.

Князь цього світу може й далі, як хоче, кидати злий погляд, і він, звісно, так робить, весь час чатуючи і шукаючи кого пожерти. Але й трошки він не може завдати шкоди нам, що віруємо в Христа Ісуса, нашого Господа і Спасителя — не може завдати шкоди в головному — нашим душам або спасінню наших душ. Він засуджений. Вчинок здійснено. Христове спасенне діло зроблене, повністю звершене для нас і нам дане. Одне маленьке слово може повалити диявола, розгромити його,яким би могутнім він не був, навіть у його стані падіння. Принаймні годину ми могли би дискутувати про те, що означає те маленьке слово в Лютеровому гімні, про яке він згадує. Оскільки я не думаю, що хтось із вас може сказати, що то за слово, то одного дня незабаром, спитаємося про це в Мартіна Лютера.

Це одне слово може бути “Ісус”, хоча й здається мені принизливим посилатися на те Ім'я, як на “маленьке слово”, яке й так вище понад усяке інше ім'я, і перед яким має схилися кожне коліно, чи то на землі, чи на небі чи під землею. Яким би великим понад усі великі імена не було Ймення Ісус, Лютерове “одне маленьке слово” мусить бути, звісно, чимось іншим — можливо це “Звершилось!” Або можливо те “маленьке”, але могутнє слово, яке Лютер має на увазі — віра. Якщо це й не воно, то воно принаймні має щось спільного, якщо не все, з вірою.

Спасіння — вірою. “Праведний житиме вірою — “САМОЮ” вірою, як зміцнив це Лютер, додавши слово "allein" в німецький переклад Біблії. І це повертає нас до Римлян 1:17, до Галатів 3:11 і до Євреїв 10:38 а також до книги Старозаповітного пророка Авакума, до нашого сьогоднішнього тексту, до того місця в Святому Писанні, де Дух вперше використовує слова — там, звісно, гебрейською мовою. Бо “праведним житиме вірою” є вже в Авакума, ані Павло, ані автор Послання до євреїв ніякого нового вчення не додали. Дорога спасіння, єдина дорога до небес, була, є і зажди буде одна і та сама чи то для тих, хто жив до Ісуса, за Його днів, а чи до кінця світу. “Самою вірою”. Праведність, святість в очах Божих приходить цією дорогою, а ні якоюсь дорогою іншою. Спасіння дається таким шляхом — приписування Христової праведності і святості нам, бідним грішникам, усім хто вірує і надіється на Ісуса. Не може бути іншої дороги до небес, окрім як через Нього. “Віруй в Ісуса, Христа Божого і будь спасенний” - заповідь/запрошення усім, хто буде спасенний і в Старому Заповіті, і в Новому.

Власне мало що залишається ще сказати про решту сьогоднішнього тексту. Щодо автора, то ми лише знаємо його ім'я, хоча рабини та апокрифічна книга “Бел і Змій” ідентифікують його, як “сина Єгошуї” і левита. Він жив і писав ближче до кінця правління Йосії (625-608 р.р. До Р. Х.) або ж у час Єгоякима (608-597 р. р. до Р. Х.). Він передвіщає неминуче руйнування Юдеї, яке здійснять халдеї, вавилоняни, які вже оточили Ніневію і покінчили з ассирійською імперією.

Авакумова коротка книга починається з двохсторонньої розмови з Богом. Пророк запитує: “Чому рясніє нечестивість? Чому ті, що видаються злими в Юдеї, здається не будуть покарані? Скільки це триватиме, великий Боже? Чому Ти це дозволяєш?” Ви, тут в Україні, з огляду на вашу історію та неодноразово зруйновані надії і мрії може задаєте Богові подібні запитання.

Поза Божим прямим об'явленням Авакум знав би відповіді не краще ніж ви знаєте відповіді на ваші запитання. Всі ми, за словами Св. Павла, дивимося наче крізь затемнене скло. Який би затуманений зір, ми, християни, не мали,ми не спроможні зрозуміти повністю, цілком, що відбувається в світі довкола нас і чому те, що відбувається, відбувається з нами. Хоча ми не можемо повністю осягнути це навіть якби нам це було сказано, ми все-таки наважуємося запитувати в Бога, дороги Якого надто глибокі для нашого розуміння. Будучи грішними та недосконалими, а ще більше будучи зухвалими, як сміємо ми, покриті гординею і грішною самовпевненістю, думати, що ми можемо хоч щось зрозуміти, особливо Божі таємниці з цього боку небес.

Все-таки в словах, що пропущені в нашому тексті Бог відповідає Авакумові посланням, яке дорівнює такому: “Я наведу халдеїв, приведу їх скоро, аби вони віддраїли край, змтаючи жорстоких жорстокістю”.

На що Авакум заперечує і тут ви теж можете відлунювати це заперечення, коли бачите, як кожен новий уряд не кращий за попередній, а гірший — Авакум заперечує, що ті, що мають карати — гірші за тих, кого буде покарано.

“Як Ти може, Господи, використовувати ще нечестивіших халдеїв і таким чином благословляти їхні зусилля та дарувати їм успіх? Знову — зі злом не покінчено — зло торжествує. Як це може бути, Праведний?”

Друга половина тексту — відповідь, яку Бог дає Своєму мужеві, Своєму пророкові, Який наче сторож на мурі, вартовий на посту, оглядаючи довкілля. Як такий вартовий, Авакум готовий чекати допоки Бог не відповість. (Не погана позиція, доречна діяльність і ставлення для будь-кого, хто хоче дізнатися про будь-що від Господа: “ЗАЙМАЙТЕ ПОСТ НА СЛОВІ БОЖОМУ. ЧЕКАЙТЕ НА НЬОГО. ПИЛЬНУЙТЕ. ВДИВЛЯЙТЕСЯ В СЛОВО, ЯК ЛЮТЕР РОБИВ ЦЕ ПЕРЕД ВАМИ. В НЬОМУ ПОБАЧИТЕ ТЕ, ЩО БОГ СКАЖЕ — ТЕ, ЩО ВІН КАЖЕ”.

І Бог віповів, у благодаті дав відповідь Авакуму, як і промовляє Він до всіх, що чекають на Нього, чекають на Його мову і готові почути. “Запиши це чітко, аби провісник міг з цим бігати і повсюди розголоси, аби його читали і поширювали, коли й тебе давно вже не буде. Об'явлення чекає на визначений час. Те, що Я планую для вавилонян, їхній кінець — він настане. “Своє вони одержать”, - обіцяє Бог. “На це можеш розраховувати. Можеш довіритися Мені, Твоєму Господу, Твоєму Богові. Я не підведу, ніколи”.

І тут нам сказано, що Бог Свого часу, безперечно, покарає нечестивих, всіх нечестивих. Це покарання може відкладатися, відкладатися довго, але воно неминуче станеться. Також сказано, що незважаючи на все те зло, яке вони заподіють Його людям, Бог збереже тих, що вірують в Нього. Для тих, що чекали на Месію і для нас, Бог в кінці, в повноті часу, послав Його, Ісуса, нашого Спасителя. І для тих усіх, що чекають на Христове повернення, воно також настане, хоча й нам доведеться на це чекати. Останній вірш із сьогоднішнього тексту може дещо збентежувати, бо займенник “він” не має антецедента. Він стосується всіх будь-кого і всіх, хто в цьому світі позначені на противагу тому, що слідує “праведним, справедливим”. Як і Божим людям нам сказано: “Чекайте і дивіться”. Ми, зіштовхуючись з нечестивістю з усіх боків, з усім, що буває з нами, нам сказано: “Вір і далі в Мене, скільки б часу це не тривало”. Невіруючі надимаються такою затримкою, достатньою для того, аби все більше богохульствувати проти Бога та Його Слова і говорити, що Бог навіть не існує, а всі, що чекають на Нього — звичайні дурні.

На відміну від них, справжні дурні цього світу, дурні, яких є мільйони по всьому світові - “Праведний житиме вірою своєю”. Він довіряє Богові, чекає на Боже об'явлення, того, що настане відповідно до Божого розкладу для тих, що вірують і не вірують і для цілого світу.

Віруючий живе своєю вірою щодня. Так само як віра — маленьке слово, так і сама віра може бути меншою ніж має бути. І часто вона дуже неміцна, наче тліючий ґніт або надломлена очеретина. Добре, що це Богом-дана віра, яка спасає, хоча й маленька ця віра, наче гірчичне зерня. Ті, що мають віру, покладають свою силу на Господа, а не на силу віри. Хай Господь використовує кожного з нас, коли ми маємо таку саму віру, як її мав Мартін Лютер, коли ми радіємо нею, поглиблюємо її, досліджуючи Писання і поширюємо її, наскільки це можливо, серед інших. АМІНЬ.

Немає коментарів: