Рости на спасіння (проповідь)

пʼятниця, 25 жовтня 2013 р.

Загальна Пастирська Конференція - день 2

25 жовтня в кременецькій парафії Хреста Господнього завершила роботу Загальна Пастирська Конференція Української Лютеранської Церкви. Другий день Конференції розпочався молитовним роздумом Єпископа В'ячеслава Горпинчука. Есеїстом Конференції служив пастир Джонатан Шрейдер. Тема есе другого дня Конференції - "Працювати, аж поки є день". Конференція обговорила також поточний справ в Українській Лютеранській Церкві. Віце-Єпископ УЛЦ Сергій Романюк завершив роботу Конференції молитовним роздумом.

четвер, 24 жовтня 2013 р.

Загальна Пастирська Конференція УЛЦ

24 жовтня в в Кременці розпочала роботу Загальна Пастирська Конференція. Есеїстом Конференції служить пастир Вісконсинського Євангельського Лютеранського Синоду, о. Джонатан Шрейдер. Тема есе першого дня Конференції - "Поклоніння і вихід до інших: лютеранська парадигма". Традиційно перший день Конференції розпочався і завершився молитовними роздумами пастирів УЛЦ.  Цього разу проповідниками виступили настоятель парафії Святого Хреста (м. Кременець), о. Роман Андрунців та пастир громади Усіх Святих (м. Харків), о. Віктор Хаустов.

субота, 19 жовтня 2013 р.

четвер, 17 жовтня 2013 р.

Закон не винен

     
     Божий Закон вимагає чистої, святої і разом з тим абсолютної та досконалої праведності. Якщо людина її має та демонструє, то вона, безперечно, буде таким чином спасенна і праведна перед Богом. Але те, що жодна людина не виправдовується чи не спасається Законом, не є провиною Закону, так ніби він навчає нечестивим або недосконалим ділам, а через те, що Закон послаблюється плоттю, яка не може виконати його досконало (Рим. 8:3; Дії 7:53; 15:10).

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

середа, 16 жовтня 2013 р.

Християнська політика, євангелицька хімія та лютеранська ботаніка

   На відміну від нечесних намірів утопістів обкраяти та витягнути багатостраждальне людство, аби воно відійшло від "прокрустової ідеології", у християнських громадян є свобода розвивати співчутливий реалізм, який сформований акумульованою мудрістю віків...  Немає виразно християнського виду політики... Те, що відрізняє християн від інших людей доброї волі на суспільній арені, є їхня надприродна мотивація любові до Бога та їхніх ближніх людських істот, і тому Суддею може бути лише Бог (Кол. 3:3). Новий Заповіт не дає жодного плану щодо відновлення суспільства як такого. Тому політичні або економічні схеми можуть бути компетентними або некомпетентними, людяними або варварськими, але вони не можуть бути "християнськими", як не може бути "євангелицькою" хімія або "лютеранською" ботаніка.

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

вівторок, 15 жовтня 2013 р.

Істина, закарбована в серцях

      Ми знаходимо Святого Духа, Який промовляє в Його творах і в Його запечатуванні. Коли він промовляє, з ручкою в руці та карбує в серці літери, то люди радикально змінюються. Такі люди стають переконані, бо Святий Дух пише та закарбовує Своє послання у серце.  Вони мають присягу, персня та печатку так що не мають жодних сумнівів щодо правдивості Бога. Знання про те, що Бог – правдивий є славетний скарб у серці. А той, хто зневажає і глузує з цього, робить Бога обманщиком, викидає Його зі свого серця і селить там диявола.  Найбільша честь, яку ми можемо віддавати Богові є та, що ми можемо служити Його Слову.  Хто лишень робить так, той сповідує що Бог – правдивий. А той, хто не вірує, каже до Бога: «Ти брешеш і Ти – не правдивий!»  Таким чином римлянам сказано в розділі четвертому: «Авраам віддав славу Богові», коли увірував, бо він був цілковито переконаним (Рим. 4:20).  Він запечатав це чіткими та рівними літерами свого серця.  Він мав чітко вирізьблену печать, тобто вірував усім своїм серцем, що це була правда.
     Я шаную Бога, кажучи, що Його Слово правдиве. Правда, яка перебуває в Його величі – безсумнівна. Повторимо, що ті, що вірують, як вірував Авраам, переконані в правді та мають правду настільки закарбованою у своїх серцях, що ставлять на неї своє життя і смерть.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана 

понеділок, 14 жовтня 2013 р.

Бога радістю не образиш

Спокійне серце і серце, яке справді вірує, що Бог примирився з нами заради Христа, чинитиме бадьоре обличчя і щасливі очі, воно розв’язуватиме язик для прославлення Бога. «Таким чином», – каже Святий Дух, «служитимеш ти цьому Цареві, що щастя буде в тобі і всередині, і назовні.  Проте воно має поєднуватися з благоговінням, аби ти не став свинею і не був надто самовдоволеним, опускаючись до плотського вдоволення. Бо якщо ти забереш фальшиву безпечність, то Бога радістю не образиш. Власне кажучи, Його ображає печаль і Він наказує, аби ми веселилися».  Таким  чином Закон забороняв тим, що перебували в жалобі приносити жертви і Малахія каже, що жертви їхні забруднені плачем (Мал. 2:13).  Отже, ми повинні бути радісні хоча й у такий спосіб, аби не ставали ми самовдоволені. Але хай страх буде змішаний з радістю, а надія зі страхом…  Бо є лише одна правдива релігія – боятися Бога і довіряти Богові. Де ці двоє перебувають у правдивому балансі, там все життя – праведне і святе.

Мартін Лютер, З тлумачення другого Псалма

Ти - Покрова моя

Блаженний, кому подарований злочин, кому гріх закрито,
блаженна людина, що Господь їй гріха не залічить, що нема в її дусі лукавства!
Коли я мовчав, спорохнявіли кості мої в цілоденному зойку моєму,
бо рука Твоя вдень та вночі надо мною тяжить, і волога моя обернулась на літню посуху! Села.
Я відкрив Тобі гріх свій, і не сховав був провини своєї. Я сказав був: "Признаюся в проступках своїх перед Господом!" і провину мого гріха Ти простив. Села.
Тому кожен побожний відповідного часу молитися буде до Тебе, і навіть велика навала води не досягне до нього!
Ти - покрова моя, Ти від утиску будеш мене стерегти, Ти обгорнеш мене радістю спасіння! Села.
"Я зроблю тебе мудрим, і буду навчати тебе у дорозі, якою ти будеш ходити, Я дам тобі раду, Моє око вважає на тебе!
Не будьте, як кінь, як той мул нерозумні, що їх треба приборкати оздобою їхньою вудилом і вуздечкою, як до тебе вони не зближаються".
Багато хвороб на безбожного, хто ж надію свою покладає на Господа - того милість оточує!
Веселітесь у Господі, і тіштеся, праведні, і співайте із радістю, всі щиросерді!
(Псалом 32)

неділя, 13 жовтня 2013 р.

Проповідь на День подяки за врожай

        УБОГІ ТА БАГАТІ В БОГА
         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

І озвався до Нього один із народу: «Учителю, скажи братові моєму, щоб він спадщиною поділився зо мною». А Він відказав йому: «Чоловіче, хто поставив над вами Мене за суддю або за подільника?» І промовив до них: «Глядіть, остерігайтеся всякої зажерливости, бо життя чоловіка не залежить від достатку маєтку його». І Він розповів їм притчу, говорячи: «В одного багача гойно нива вродила була. І міркував він про себе й казав: «Що робити, що не маю куди зібрати плодів своїх?» І сказав: «Оце я зроблю, порозвалюю клуні свої, і просторніші поставлю, і позбираю туди пашню свою всю та свій достаток. І скажу я душі своїй: «Душе, маєш багато добра, на багато років складеного. Спочивай, їж та пий, і веселися!» Бог же до нього прорік: «Нерозумний, ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позостанеться те, що ти був наготовив?...» Так буває і з тим, хто збирає для себе, та не багатіє в Бога (Євангеліє від Св. Луки 12:13-21).

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (2 Кор. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, як вам, напевно відомо, на американських доларах є напис «В Бога віримо».  Одного разу «Ньюзвік», популярний американський журнал був вийшов із обкладинкою, на якій був зображений стовпчик срібних доларів. На одному з них були викарбувані слова «В нафту віримо».  «Те, на що ми покладаємо нашу надію, є нашим богом», - сказав був доктор Мартін Лютер.

Сьогоднішній у наш євангельський текст вривається якийсь чоловік, який перериває розмову Господа своїм нагальним зверненням: «Учителю, скажи братові моєму, щоб він спадщиною поділився зо мною». Цього чоловіка не цікавить те, про що навчає Ісус Христос. Цього чоловіка не цікавить абсолютно проповідь Божого Слова, Євангелія.  Його зовсім не цікавить Царство Боже.  Його цікавить лише одне – спадщина. Його цікавить майно, гроші та сякі можливі прибутки і вигоди від спадщини, яка наразі належить його братові. Його інтерес, і власне ціле його життя обертається зараз лише довкола цієї спадщини настільки, що він перериває повчання Сина Божого своїм проханням.

Цей чоловік може нагадати нам про усіх не лише слухачів, але й проповідників, які просять в Учителя-Христа головним чином грошей, здоровя, тобто вирішення якихось власних матеріальних проблем. Для таких матеріальне стоїть на першому місці і Бог виступає в якості якоїсь соціальної установи або судової інстанції, яка зобов’язана, повинна і мусить надавати усе на першу вимогу таких ось прохачів.

Щойно шлунок буде наповнений, щойно тіло буде прикрите одягом, щойно над головою з’явиться сякий-такий дах, щойно в гаманці забрязкають гроші, щойно їхній матеріальний інтерес вдоволено, як такі прохачі вважають, що їхня головна проблема вирішена і тепер вони можуть далі займатися власними справами, вже не звертаючи уваги на Бога.

Відповідь таким, як і сьогоднішньому матеріалістові, дає Господь у нашому Євангелії: «Чоловіче, хто поставив над вами Мене за суддю або за подільника?» У вас є судді, у вас є кому ділити усе, що ви маєте. До них звертайтеся з такими проханнями. Уряд, судді поставлені Богом, аби бути Його інструментами не лише для віруючих, але й для невіруючих – для всіх без винятку людей. Чоловіка, якого не цікавить учення Боже, а цікавлять винятково власні справи, Господь відправляє до світських установ.

А до нас, любі брати і сестри, звертається Господь із серйозним застереженням: «Глядіть, остерігайтеся всякої зажерливости, бо життя чоловіка не залежить від достатку маєтку його».  Якби життя людини залежало від достатку маєтку її, то Стів Джобс, колишній лютеранин, наприклад, жив би і донині. Але ані мільйонер, ані мільярдер купити в Бога життя не можуть.  Що вони можуть сказати? Хіба Бог прислухається до їхніх благань: «Ось, візьми мільйон за день життя!» Або: «Ось, візьми мільярд за рік життя!»  Часом до таких благань не прислуховуються навіть люди, як це ми бачили із повстанцями та сімю Каддафі у Лівії, коли гроші одного з наймогутніших арабських диктаторів не врятували.  Якщо часом навіть люди непідкупні, то що вже говорити про справедливого Бога, Який застерігає нас: «Глядіть, остерігайтеся всякої зажерливости, бо життя чоловіка не залежить від достатку маєтку його».

Господь розповідає нам сьогодні притчу про одного багатого чоловіка. Він не називає його імені, бо для небес він – ніхто. Імя його не записане в Царстві Небесному.  Це тут, в цьому світі гроші мають значення. Це тут про них говорять, ведуть світські хроніки, ловлять кожне їхнє слово. А в Царстві Небесному мають значення лише Його громадяни, тобто віруючі. Звісно, бувають і багаті віруючі.  Певно що найяскравішим прикладом для нас є Авраам, віруючий, патріарх і дуже багатий чоловік.  Авраама в Царстві Небесному згадують.  Власне кажучи, Господь навіть рай називає «лоном Авраамовим», бо Авраам – батько усіх віруючих.

Але нашого багатого на імя Бог не згадує.  Хоча й багатий – дуже успішний бізнесмен.  Можливо, він – бізнесмен навіть дуже моральний. Нам нічого не сказано про те, що він здобув багатство у нечесний спосіб. Нам не сказано, що він визискував своїх працівників, знущався з них, не виплачував їм заробітку.  Про це ні слова.  Можливо, він навіть був зразковим бізнесменом і добрим громадянином, сплачував податки, а його працівники були задоволені високими заробітками.

Але проблема полягала не в його багатстві, а в його серці – у зажерливості.  І якщо назовні люди бачили доброго господаря, бачили «крепкого хозяйственника», відмінного менеджера, і можливо навіть мецената, філантропа, то для Бога такі погляди теж неважливі. Адже людина дивиться на обличчя, тобто на зовнішність, на мову, на поведінку, а Бог дивиться на серце.

І ось після чергового успіху в аграрному секторі, цей безіменний багатий починає розмову сам із собою – він мислить, розмірковує, планує, як і слід робити кожному хазяйновитому чоловікові.  Але ось які його думки: «Що робити, що не маю куди зібрати плодів своїх?» І сказав: «Оце я зроблю, порозвалюю клуні свої, і просторніші поставлю, і позбираю туди пашню свою всю та свій достаток. І скажу я душі своїй: «Душе, маєш багато добра, на багато років складеного. Спочивай, їж та пий, і веселися!»  Виглядає наче – хороший бізнес-план, правда ж?

Жодного слова вдячності Богові, зате скільки там займенників: «плоди свої», «я зроблю», «клуні свої», «пашню всю свою», «свій достаток», «скажу я душі своїй». «Я», «моє» – ось ті слова які панують у серці сьогоднішнього багатого.  А де ж слова: «Господь, Бог?»  Їх там просто немає.  Є місце для багатства. Не просто для зерна, для пашні, але й для достатку. В багатого не лише є зерно, але є й багато всього іншого. Є місце для мислення про себе. Але немає зовсім місця в його серці для Бога.

Він накопичує багатство і багатство його стає для нього богом і джерелом щасливого, безпечного життя на багато років уперед. Його серце зажерливе, воно пожадає все більше і більше, і більше матеріальних статків, бо лише в них воно бачить можливість безтурботного довгого життя. «Душе, маєш багато добра, на багато років складеного. Спочивай, їж та пий, і веселися!»

«Человек предполагает – Бог располагает». Багато років, кажеш?  «Бог же до нього прорік: «Нерозумний, ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позостанеться те, що ти був наготовив?...»  Плани безіменного багатого вже вибудувані на багато років вперед. План Божий – лише на цю ніч. В очах людських багатий – розумний, можливо, навіть геній бізнесу. В очах Божих – нерозумний, бо багатий випускає з виду головне багатство – багатство Боже. Цієї ночі від багатого зажадають, витребують його життя ангели. 

Йому не захочеться розставатися із своїм багатством,розкошами, плотськими утіхами та славою. Але в нього вибору не буде.  Його душа буде вирвана із тіла силоміць і вкинута до аду, де маса таких самих як він – безіменних невіруючих, що приречені до вічних страждань у вогняному озері.  Їм не допомогло ні їхнє багатство, ні їхнє убозтво.  Дорогу до аду їм проклало невірство, яке Господь називає глупством, а невіруючих, навіть геніальних вчених і бізнесменів – називає Господь нерозумними. 

Тепер вони – убогі, бо в аду не мають вони нічого окрім мук… Ця притча, любі брати і сестри, нагадаю – не проти багатства, а проти зажерливості. І цю притчу Господь розповідає нам, аби ми не повторювали прикладу безіменного багатого у його зажерливості, але не забувалися багатіти в Бога і то, насамперед, багатіли в Бога.

Нерозумний багатий з притчі не бачив Бога. Але перед притчею ми маємо ще одного чоловіка, який і став приводом до притчі. Він – справжній нерозумний, бо він піклується про спадщину. Його серце зажерливе. І він не бачить найбільшого скарбу, який поставлений у нього перед очима – Ісуса Христа.  Апостол Павло каже, що в Христі «всі скарби премудрости й пізнання заховані» (Кол. 2:3).

Христос – справжній скарб і справжнє багатство. «Бо», як звіщає Господь Святий Дух, «все з Нього, через Нього і для Нього!»  Ми створені через Христа. Ми живемо завдяки тому, що Він піклується про нас.  Ми зібрали наш урожай завдяки Христові і через Христа. Ми маємо кожен новий ранок і день через Нього.

Але найголовніше навіть не в нашому теперішньому минущому житті. Світ цей грішний і Останнього Дня він буде Богом спалений, наче полова, або зілля, яке нині палять на українських полях і городах. Найголовнішим є те, що у Христі ми маємо життя, яке ніколи не закінчиться – ми маємо життя вічне. Якби у нас не було Христа, то ми були би  такі само бідні та убогі, як наш дуже багатий чоловік із сьогоднішньої притчі.  Нам не було би що представити Богові за наші гріхи.

Але оскільки у нас є Христос, Який любить нас і Який віддав за нас Себе Самого у жертву за наші гріхи зажерливості і за всі інші наші гріхи, то ми чуємо сьогодні утішливе проголошення Боже: «Твоє серце мало подібні думки до думок безіменного багатого. Ти, бувало, теж не мав місця у власному серці для Мене.  Але Мій Син Єдинородний, Ісус Христос, забрав усі твої жахливі гріхи на Себе і обмив їх кров’ю на Голгофському хресті.  Віруй у Христа, горнися до Нього, і то міцно хапай Христа в свої обійми, бо Христос – це той скарб, який викупив тебе від вічної смерті, від аду і від влади диявола. Віруй в Христа і  будь прощений!»

 Царство Небесне відкрите лише для праведних, святих, безгрішних. А таким є лише Син Божий і Син Людський Ісус Христос. Яка користь із багатства земного, якщо ночі цієї або наступної душа буде витребувана і вкинута у ад?  Але коли є Христос, то є Його праведність.  Коли є Христос, то є Його святість.  Коли є Христос, то є прощення гріхів і немає осуду та ворожнечі з Богом, а є навпаки мир з Богом і мир Божий.  Коли є Христос, то є і воскресіння, бо Син Божий подолав смерть і гріб.  Коли є Христос, то є не лише життя в цьому світі і урожай, за який ми дякуємо винятково Богові, але коли є Христос, то є вічне життя в Божому Царстві.

Але всіх цих скарбів не отримати без віри.  Чоловік, який хотів отримати спадщину, бачив Христа, але не вірував у Нього. Як на обкладинці журналу «Ньюзвік» було «У нафту ми віруємо», так і для нього у житті було важливим гасло: «У спадщину, у гроші я вірую». Але ми віруємо у Христа і цією вірою, каже Господь Святий Дух, Христос і все, що має Христос, стає нашим. Віра у Христа робить нас багатими на небесні скарби, бо Христос – найбільший небесний Скарб, Який сьогодні стає нашим, стаючи частинкою самого наше єства Своїми правдивими тілом і кров’ю через хліб і вино Святої Вечері.

Не лише в наших думках віра знаходить місце для Скарбу небесного, Ісуса Христа, але й у серці і навіть у нашому, змученому гріхом, тілі, яке Господь обіцяє воскресити у повній досконалості і без жодного гріха вже незабаром, у час Свого повернення, Останнього Дня. Тоді Він кожного з вас назве на імя, яке вже записане на небесах, і дасть вам чудесну оселю у Його Царстві, бо ця оселя, як і ваше життя, набуте за ваше багатство небесне. І навіть коли настане час для покидання нашої земної оселі, то душу від нас не витребують, а ми віддаємо дух свій у руки Божі з миром і впевненістю у вічному житті. Бо ми – багатів в Бога, бо вірою маємо правдивий скарб, Ісуса Христа. Заради Нього. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь (2 Кор. 13:1

День Св. Єронима

      Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Єронима (Св. Єроніма або ж Св. Ієроніма). Єроним народився в маленькомі селі на узбережжі Адріатичного моря приблизно 345 року по Р. Х. В молодому віці він відправився на навчання до Риму, де й був охрищений. Після тривалих подорожей він обрав чернецьке життя і провів п'ять років у сирійській пустелі. Там він опанував гебрейською мовою, мовою Старого Заповіту. Після рукопокладання в Антіохії та відвідин Риму й Константинополя, Єроним оселився у Віфлеємі.  Свої мовні здібності він використав для перекладу Біблії з єврейської, арамейської та грецької мов (мов оригіналу) на латину, найбільш поширену тогочасну мову. Понад тисячу років цей переклад, який називається Вульґата, залишався авторитетною версією Біблії у Західній Церкві. Ставши одним з найбільших вчених у ранній Церкві, Єроним був покликаний до осель небесних 13 жовтня 420 року. Першим місцем його поховання став Віфлеєм, а потім його останки було перенесено до Риму. День Св. Єронима через його перекладацький подвиг також вважається Міжнародним днем перекладача.  Зі святом!

Молитва на День Св. Єронима:

Господи, Боже правди!  Твоє Слово - світильник для ніг наших і світло для нашої стежки. Твій слуга, Єроним, радів, досліджуючи Святе Писання. Дай, аби ті, що далі читають, позначають і споживають Твоє Слово, знаходили в ньому їжу спасіння і джерело життя.  Через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

субота, 12 жовтня 2013 р.

Віра побожних

     Хай побожні сумління знають, що заповідь Божа така: щоб вони вірували, що їх задарма прощено, заради Христа, а не заради наших діл.  І цією заповіддю Божою хай вони покріпляються проти відчаю та проти жаху гріха та смерті. 
     І хай вони знають, що ця віра існує серед святих від часу створення світу. Бо Петро чітко наводить одностайність пророків, і писання Апостолів свідчать, що вони вірують у це ж саме. Також не бракує писань отців. Бо Бернард каже це саме словами, які не є розпливчастими: "Бо треба перш за все вірувати, що ви не можете мати таке прощення гріхів, хіба що з ласки Божої, але додавати все-таки, що ви віруєте в це, а саме: в те, що заради Нього [Христа] ваші гріхи вам прощено. Це те свідчення, яке стверджує у твоєму серці Святий Дух, кажучи: "Твої гріхи тобі прощено". Бо так Апостол судить, що людина виправдовується задарма, через віру".

З Апології Ауґсбурзького віросповідання

Завтра і щонеділі


пʼятниця, 11 жовтня 2013 р.

Функція Закону і Євангелія

     Навчати про те, що є гріхом, а що ні, і так само виносити нам, грішникам, вирок Божого гніву та вічного прокляття, є не функцією Євангелія, а функцією Закону (Рим. 3:20; 4:15; 2 Кор. 3:6-9).  Але через те, що Євангеліє навчає про те, що Христос викупив нас і примирив нас із Богом Отцем, то водночас це свідчить про те, від чого Христос нас викупив, а саме - від осуду Закону (Гал. 3:13).  Подібним чином це показує нам, як і якою ціною Христос здобув для нас примирення, а саме через те, що Він став під Закон, узяв на Себе всі наші гріхи і праведний Божий гнів за ці гріхи і, відповідно до суворості Закону, приніс заплату за наші гріхи Своїм послухом і смертю...
     .....Різниця між Законом і Євангелієм залишається чіткою.  Бо Євангеліє говорить про те, що Бог поставив Сина Свого під Закон за нас; що Він поклав на Нього всі наші гріхи і вилив на Нього весь Свій гнів та прокляття, які ці наші гріхи заслужили, аби ми могли мати мир (Іс. 53:5) і могли бути Божою праведністю в Ньому (2 Кор. 5:21). 
     Але Закон стримує саме наше єство, засуджує наші гріхи не в комусь іншому, а нас самих і виносить вирок гніву та прокляття через наші гріхи не комусь іншому, а а нам самим, допоки ми на покладаємося на примирення у Христі.

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

четвер, 10 жовтня 2013 р.

Субраціональний клімат мислення

     Сучасний клімат мислення є субраціональним у тому, що розуму не дозволяють займатися нормальними ймовірними доводами про існування розумного Творця, а натомість розум змушений одурманюватися панівним у культурі міфом про походження усього з нічого, самого по собі.  Хоча зловтішна космогонія, здається, є саморуйнівною, християнські громадяни не можуть очікувати її кончини, оскільки під дверима вже лежить ще гірше божевілля - фетиш окультизму. Прагнучи добробуту своїх ближніх, християнські громадяни можуть - кожен у власному покликанні - наполягати на основах людської гідності та цінностях, які більшість людей визнають за нормальні та здорові...

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

середа, 9 жовтня 2013 р.

Не в Своїй величі

     Коли Бог виправданий у Своєму Слові, тобто, коли вважають, що Він має рацію, тоді Йому віддається належна честь, а саме, ми визнаємо, що Його Слово і Таїнство – чисті і джерело спасіння, і вічного життя. Ось де Папа промахується і зазнає невдачі зі своєю доктриною і навіть прирікає себе до глибин пекла. Якщо я вважаю Бога за справедливого, то шаную Його як Бога. Яким чином? Проголошуючи, що Його Слово – правдиве. І тоді Бог буде благодатний до нас, не, звісно, у Своїй величі, яка надто для нас витончена. До того ж, коли я кажу, що Таїнство Вівтаря правдиве, а шлюб – святий стан, то даю, аби Бог був Богом. До цього місце Бога займав диявол. А тепер я відновлюю порядок з Богом, Який запропонував Себе мені, Який промовляв до мене, Якому я служив і Який також обявив Себе Мені в Своєму Слові й Таїнствах. Не в Своїй величі, а в Своєму стані пониження та людськості промовляє Він до нас і пропонує нам Свої Таїнства. Там цей Бог, Який став людиною, Який страждає, помирає і воскресає з мертвих, проголошується мені, входить в мої вуха, і через мої вуха входить в моє серце  Хто лишень не шанує цього Христа, той також богохульствує проти Бога, бо Він – одна Особа з Трійці.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана 

вівторок, 8 жовтня 2013 р.

Мистецтво приймати удари і радіти

Бог хоче, щоб ми жили.  Він не хоче, аби ми загинули.  І саме з цієї причини посилає Він нам удари. І так буває, що ви відчуваєте принаймні краплинку радості. Вона потроху зростатиме, аж допоки цілковито не здолає страху.  Ця практика – складна, але вона – саме те, що навчилися робити святі Божі, як про це свідчить їхній приклад.  Ми теж мусимо йти їхніми слідами та навчитися цьому мистецтву.  До того ж на допомогу нам прийде Святий Дух, особливо тоді, коли ми молимося.

Мартін Лютер, З тлумачення другого Псалма

понеділок, 7 жовтня 2013 р.

День подяки в Кам'янці-Подільському

Парафія УЛЦ «Святої Трійці»  в Кам'янці-Подільському взяла участь у Дні Подяки, що організувала міська влада. Диякон парафії, брат Володимир Масков звернувся із привітанням до мешканців столиці туризму, а наші миряни пригостили учасників свята українським кулішем, приготованим головою громади, братом Віктором Мрачковським і подарували усім бажаючим журнал "ДОБРА ЗВІСТКА" та інші християнські видання. Світлини брата Олексія Кустливого. 









неділя, 6 жовтня 2013 р.

Проповідь на 15-у неділю П'ятидесятниці

     КНЯЗІ ТА КНЯГИНІ
      (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

І кажу: ходіть за духом, і не вчините пожадливости тіла, бо тіло бажає противного духові, а дух противного тілу, і супротивні вони один одному, щоб ви чинили не те, чого хочете. Коли ж дух вас провадить, то ви не під Законом. Учинки тіла явні, то є: перелюб, нечистість, розпуста, ідолослуження, чари, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, завидки, п'янство, гулянки й подібне до цього. Я про це попереджую вас, як і попереджав був, що хто чинить таке, не вспадкують вони Царства Божого! А плід духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість: Закону нема на таких! А ті, що Христові Ісусові, розп'яли вони тіло з пожадливостями та з похотями (Галатів 5:16-24).

Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Гал. 1:3) Амінь.

Дорогі брати і сестри, кажуть, що перед наверненням до Христа, Августин, який стане пізніше славетним богословом, вів розпутне життя.  Але це було в минулому.  Одного разу він ішов вулицею міста, як до нього підбігла блудниця і спробувала переконати його піти з нею. Августин, звісно відмовився від такої пропозиції. Тож здивувавшись, вона вигукнула: «Августине!  Це ж – я!»  Але йдучи вперед своєю дорогою, Августин відповів: «Звичайно. Але це вже не я!»

Августин в минулому і Августин тепер – дві різні людини.  Августин у минулому – людина, яка ходила за плоттю, а віруючий Августин – людина, яка ходить за духом, тобто нова людина, людина відроджена. Писання нам каже сьогодні про грізний конфлікт, який існує між плоттю і духом, тобто між грішною плоттю і духом, новою, відродженою людиною. «Плоть», – каже Господь Святий Дух через Апостола Павла, «бажає противного духові, а дух – противного тілу, і супротивні вони один одному, щоб ви чинили не те, чого хочете». 

Апостол Павло свідчить про власну внутрішню боротьбу в листі до християн у Римі (7:18-24): «Знаю-бо, що не живе в мені, цебто в плоті моїй, добре; бо бажання лежить у мені, але щоб виконати добре, того не знаходжу. Бо не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені. Тож знаходжу закона, коли хочу робити добро, що зло лежить у мені. Бо маю задоволення в Законі Божому за внутрішнім чоловіком, та бачу інший закон у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і полонить мене законом гріховним, що знаходиться в членах моїх. Нещасна я людина!»  Віруючий чоловік, віруюча жінка не будуть робити зла свідомо. Свідомо зло чинять лише невіруючі. Віруючі зла робити не те що не плануються, а навіть не хочуть.

Августин до навернення був цілковито нещасним, навіть сам цього не підозрюючи. Про його колишній стан нагадала йому блудниця, яка перестріла його в місті. А хто перестріває нас, любі брати і сестри, на вулицях, на площах, вдома, на роботі, перед телевізором і в інших місцях?  Апостол Павло застерігає нас  про нашу грішну плоть, аби ми остерігалися її спокус і не прислуговували їй та, відповідно, гріхові.

Апостол починає із найвиразніших учинків плоті – перелюбу і всього, що з ним пов’язане: нечистості та розпусти. Августин зустрівся із блудницею, вийшовши на міські вулиці.  Сьогодні, аби натрапити на таких людей і на таку спокусу не обов’язково навіть виходити з дому. Часто буває достатнім лише ввімкнути телевізор, або розгорнути якусь газету чи журнал.  Наше українське суспільство пронизане цим учинками тіла: перелюбом, нечистістю, розпустою, починаючи від відвертого перелюбу і закінчуючи непристойними жартами та піснями. Учинки видають таких людей і свідчать про те, що вони – не віруючі люди, не належать Христові, а є людьми невіруючими, плотськими. Господь Святий Дух називає перелюб, нечистість і розпусту вчинками плоті і виносить вирок: «Я про це попереджую вас, як і попереджав був, що хто чинить таке, не вспадкують вони Царства Божого!»

Царства Божого не вспадкують ідоляни. Як часто навіть ті, що вважають себе за християн, потрапляють у пастки різноманітних ворожбитів, які обіцяють зняти різні порчі, прокляття і все таке інше. Так само як діти Божі хочуть спільноти з Богом, так само і гріх, який живе у плоті, хоче спільноти з дияволом та його слугами, ворожбитами, фальшивими пророками-проповідниками, гороскопами та всіма іншими приманками сатани. Вирок Божий для таких людей не змінюється: ««Я про це попереджую вас, як і попереджав був, що хто чинить таке, не вспадкують вони Царства Божого!»

Невіруюче серце видають також «ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі». Це надзвичайно згубні учинки для людських спільнот.  Через ці вчинки діляться не лише сім’ї, родини, колективи, країни, але й церкви.  Усіх любителів посваритися, пересварити інших людей, колективи, народ і церкви, Господь попереджує: «Хто чинить таке, не вспадкують вони Царства Божого!»

Як і немає місця в Царстві Божому для тих, хто практикує «завидки, п'янство, гулянки й подібне до цього». Як бачите, любі брати і сестри, не треба іти десь далеко, аби натрапити на гріх та учинки плоті. Серйозно, дуже серйозно треба перейнятися словами Апостола Христового: «Я про це попереджую вас, як і попереджав був, що хто чинить таке, не вспадкують вони Царства Божого!»

Хтось може подумати: «Що ж, віднині я буду робити все навпаки і заслужу Царство Боже».  Помилкова думка!  Апостол Павло каже, що Царство Боже не заслуговують наші діла, а Царство Боже успадковується. Це означає, що воно збудоване кимось іншим.  Хтось розбудував його без вашої участі.  Ви – спадкоємці того, що хтось інший, не ви, здобув для вас. Царство Боже творить винятково Бог. Невипадково воно так і називається – Царство Боже. Не царство людське і навіть не царство віруючих.  А називається воно Царство Боже, а ще Царство Небесне, бо має воно не земне походження, а небесне, божественне, тобто походить від Бога.

І природа цього Царства – дуже особлива, як дуже особливий Його Цар – Бог. Через ваші гріхи ви були приречені до перебування поза Царством Божим, тобто поза вічним життям – у вічних муках аду. Але Бог не хоче, аби ви через власні гріхи гинули і страждали упродовж цілої вічності.  Бог хоче, аби ви спаслися. До того ж Бог, хоче, щоб ви не просто спаслися. Бог хоче, щоб ви не просто жили вічно – Бог хоче, аби ви успадкували Його Царство.  Бог любить вас.  Це означає, що Він хоче, аби ви були Його дітьми, дітьми Царської Величності, дітьми Царя Небесного.  Бог хоче, аби ви були князями, княгинями та княжнами Його Царської Величності, Господа Бога.

Аби ви були князями і княгинями, Цар Небесний, Ісус Христос стався людиною.  Він не мав учинків тіла і не міг їх мати, бо Він – праведний і святий. Проте з великої, невимовної, любові до вас, любові жертовної, Цар Небесний Ісус узяв на Себе всі ваші гріхи. Він волів бути покараним за вас. Він настільки хоче, аби ви успадкували Царство Боже, аби ви жили вічно, що приносить у жертву за кожен ваш гріх Себе, праведного чоловіка, і святого Бога.

Ця жертва була принесена за вас на Голгофському хресті.  Там вічний Цар помер за ваші власні учинки тіла, аби вас не було покарано смертю і адом – аби ви були прощені за будь-який гріх із того жахливого переліку, який ви чули з уст Апостола Павла. Христос воскрес, аби ви були проголошені невинними, виправданими і гідними спадкоємцями Царства Божого.  «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16).

Вірою в Христа ви маєте вічне життя. Вірою в Христа ви стаєте спадкоємцями Царства Божого.  Віра в Христа розп’ятого і воскреслого, повна довіра Христові робить вас князями і княгинями Царства Божого, дітьми Божими, співспадкоємцями з Христом.  І саме вона, ця віра в Христа робить вас новими людьми, людьми духа. Де немає віри, там немає прощення, немає виправдання, немає вічного життя.  А де є віра в Христа там є усе і там є для вас ціле Царство Боже. Ми не заслуговуємо вічне життя.  Його заслужив для нас Цар Христос.  Ми успадковуємо Царство Боже вірою в Царя Христа.

Віра спонукала святого Августина відкинути вчинок тіла і йти далі дорогою вишньою, дорогою Царства Божого. Віра зароджує і у вашій новій людині, яку Апостол сьогодні називає духом. Одним з плодів духа і то найголовнішим плодом духа є любов.  Любов – мати усіх християнських чеснот.  «Коли я любові не маю» – каже Христів Апостол, «то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!» (1 Кор. 13:1). Любов – найголовніший плід духа, адже наш Бог є любов. Бог з любові до світу віддав у жертву за наші гріхи за нас Свого Сина. Ви любите, адже Бог перше так полюбив вас.

Поряд із плодами любові, нова людина рясніє радістю. Похмурої віри не буває, як і не буває віри песимістичної. Ми – оптимісти, бо Ісус Христос – наш воскреслий і живий Цар любить нас.  Він приготував для нас Царство.  Він перебуває з нами у Слові. Він доторкується до нас Своїми істинним тілом та кровю і запевнює про Свою любов у хлібі та вині Святої Вечері. Він обіцяє прийти Останнього Дня у славі і забрати нас до Свого Царства, до наших небесних осель, де ми будемо жити вічно.  Нас чекає радість небесна і ми – оптимісти, і вже тут ми радіємо, бо ми вже спадкоємці Царства Божого, Христові князі та княгині.  І лише питанням часу є те, коли ми Христа побачимо власними очима.

            Ми впевнені у тому, що ми маємо мир з Богом, адже ради Христа Бог примирився з нами, що колись ворогували з Ним і виявляли власну ворожнечу до Бога вчинками плоті. А тепер ми не просто примирені, ми – Його спадкоємці, що несуть мир Євангелія до всіх інших людей і хочуть жити в мирі з іншими людьми, якщо це залежить від нас (Рим. 12:18).  Наша нова людина, наш дух також має довготерпіння, особливо за непростих ситуацій, коли хтось хоче, аби ми вибухнули гнівом або зірвалися до якогось іншого гріха. Але дух приносить цей плід, бо ми народилися від Бога, а наш Бог – довготерпеливий.

І оскільки Бог породив вас Євангелієм і ви – Його діти, то ви ще й зароджуєте добротою і милосердям. Як кажуть «які ворота – такий син, який батько – такий син». Ви – сини та доньки Отця Небесного, а Він – добрий і милосердний. Через це і ваші плоди – доброта та милосердя до інших людей, не лише до домашніх або друзів, але й до всіх ближніх, тобто – до всіх людей довкола вас.

Наступний плід – віра, довіра яку люди мають до вас.  Адже ви – дитина Божа, отже ви й поводитеся відповідно до вашого покликання.  Адже Христос, ваш Цар – бездоганний. Він не підводить. Серед Його князів і княгинь зрадників немає. Дітям Божим можна довіряти.

Коли ж хтось не виправдовує нашої довіри, то ми не мстимося, бо хіба може добре дерево родити поганий плід? Помста – учинок плоті.  А плід духа – лагідність. Християнин, християнка – стримані. Вони контролюють власні емоції, а особливо плоть. Вони – вільні від гріха. Цю свободу дає нам наша віра, якою ми пораховані визволеними, виправданими та праведними перед Богом. Через це Закон нас не стосується, він нас не судить і ми не його слуги, а ми натомість – діти Божі. Закон – не для того, аби нас судити. Бо ми його виконали досконало – у Христі, вірою.

Святий Августин із нашої оповіді, ідучи містом, міг бути за крок до гріха, але виявився за крок від гріха.  Він розпяв своє тіло з пожадливостями. Це саме робите і ви, каючись у гріхах своїх і покладаючи надію на Христа, довіряючи Йому беззастережно, нині і завжди. Бо ви – Його, Христові, князі та княгині Царства Божого, самою вірою. Заради Христа.  Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з духом вашим..! Амінь (Гал. 6:18).

четвер, 3 жовтня 2013 р.

Кому - Закон, а кому - Євангеліє

   (Мт. 9:12):  Євангеліє потрібно проповідувати нещасним людям, а саме тим, серця яких були нажахані та розбиті проповіддю Закону (Лк. 4:18; Іс. 61:1; 66:2).  Бо фарисейське серце, поглинуте гординею у ділах самоправедності думає про те, що йому не потрібно ні проповіді благодаті, ні проповіді Христа.  І безпечне, і епікурейське серце про таке не тривожиться і не бажає такого. 

Тому потрібно підготувати дорогу для Христа Господа Законом таким чином, щоби показати фарисеям із Закону, що вони перебувають під гріхом і гнівом Божим, і не можуть власною праведністю і ділами заслужити вічне спасіння. І потрібно пояснити  безпечним людям і епікурейцям те, якими жахливими та мерзенними є їхні гріхи, через які вони утримуються під Божим гнівом у вічному прокляття, щоби і фарисеї, і епікурейці могли почати жадати та прагнути тієї праведності, яку об'являє Євангеліє і яку воно безкоштовно пропонує у Христі.

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

середа, 2 жовтня 2013 р.

Кого любить Господь

Псалом 147:11 поєднує ці дві ідеї таким чином: «Господь любить тих, хто боїться Його, хто надію складає на милість Його!»  Чому ж він додає: «тих, хто боїться Його?»  Безперечно, робить він це через гордих, які надіються на власну мудрість і праведність. Їх Бог любити не може. Але лише тих Він любить, хто боїться Його, тобто тих, що визнають, що вони – грішники і через це не надимаються, а покірно схиляють свої голови.

Мартін Лютер, З тлумачення другого Псалма

вівторок, 1 жовтня 2013 р.

Де сліпий веде сліпого

Де лишень Слово не світить і не сяє, там сліпий веде сліпого і обоє впадуть в яму, як про це каже Христос Господь (Лк. 6:39).


Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана