Рости на спасіння (проповідь)

четвер, 20 березня 2014 р.

Серед Своїх Христос від нестачі не страждатиме

 Навіть ближні тепер залишають одне одного в біді. Коротко кажучи, нам усім довелося би голодати. Вони не підтримували би жодного пастиря, проповідника або шкільного вчителя. Сьогодні міщани, селяни, шляхта та князі цим не переймаються. Ми й далі живемо з тих фундацій, які наші праотці, вже давно поховані, одного разу подарували на славу Божу.
Христос каже до жінки: «Дай напитись Мені».  Очевидно, вона не була погана жінка.  Але все ж таки вона вагається, чи давати Йому пити. Вона каже: «Як же Ти, юдеянин бувши, та просиш напитись від мене, самарянки?» (Ів. 4:9).  Але в цьому й криється суть:  Христос мусить страждати від спраги та голоду.  Це типово. Христос Сам передвістив це, кажучи: «Оце посилаю Я вас, як овець між вовки» (Мт. 10:16).  І: «Хто приймає пророка і хто напоїть, як учня, кого з малих цих бодай кухлем водиці холодної, поправді кажу вам, – той не згубить нагороди своєї» (Мт. 10:41, 42).  Чому, навіщо це треба?  Хіба Він не великий Господь і не Пророк? Навіщо Йому переживати про те, аби Його послідовникам давали кухоль свіжої води?  Чому Він пропонує за це таку щедру нагороду?  Мені здається, що для Нього мали би відчинятися комори та льохи і, що Його слід вітати радісними піснями, як це робилося Вербної Неділі. Християни, звичайно, ставлять перед Христом їжу на напої. Серед своїх Христос не страждатиме від нестачі, хоча й самі вони часто згорьовані в світі та голодні. Та від невіруючих Він не може очікувати кухля холодної води – вони навіть прибивають Христа до хреста, вбивають Його і з Ним розправляються. Вони настільки безсовісні скупердяї, що жаліють для Нього й скибки хліба. Якби ми не мали церковних фундацій – заповіданих нам нашими попередниками для підтримки церков, шкіл і шпиталів – то всі пастирі залишилися би без підтримки [1]  .
Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана



[1] Лютер згадує фундації та пожертви, які були установлені в Середні Віки – коли територія стала євангелицькою, то їх перебрали князі (Пор. також Luthers Works, т. 13, с. 190, прим. 50).

Немає коментарів: