Рости на спасіння (проповідь)

пʼятниця, 6 березня 2015 р.

Чому був зруйнований Єрусалим

Божий бунтівний народ опустився на рівень жадібних хижаків. Слово Господнє для них нічого не значило – вони довго його відкидали і зневажали Господні зусилля закликати їх до покаяння.  У своєму бунтівному стані вони опустилися до рівня тварин, які полюють за слабкими.  Багаті та могутні полювали на вдів і сиріт.
Важко уявити нижчий духовний стан. Любов не лише схолола – вона померла.  Без жодних мук сумління могутні зафарбовували крадіжку помазком законності. Суди стали місцями грабежу. Співчуття до менш удачливих і безсилих відкладалося у ім’я жадібності.  Природний закон Божий, записаний у серці кожної людини не мав жодного впливу на їхню порочність. Звісно ж було відкладено також і написаний Закон, який Бог об’явив у Десяти Заповідях.  Там, де Бог заповідав любов і співчуття, Божий бунтівний народ, виявляв хижацьку завзятість до багатства.
Що ж залишається крім суду?  Три питання передують оголошенню про суд.  Перше погрожує днем розплати. Друге припускає, що жадібні посеред Божого народу своєю чергою стануть  здобиччю ще могутнішого хижака.  Через те, що вони відмовлялися допомагати слабким і безпомічним, у день суду допомоги вони не знайдуть.  Третє питання кидає виклики цінності тих багатств, які ці безбожні люди так завзято намагалися накопичити.  Багатства їхні щезнуть. Вони не можуть їх навіть комусь передати для безпечного утримання.  Божий суд сам по собі – жорстокий.  Пожирачі удовиць і сиріт щуляться від страху посеред трупів, стаючи здобиччю для більших і могутніших хижаків. Це – цикл суду над зухвалими, які не послухаються і не розкаються.
        Чи цей суд – надто різкий, надто немилосердний, надто жорстокий для сучасних читачів?  Ми здригаємося від описаних жорстокості і кровопролиття. Але Господнє Слово тут – чітке. Це – ніщо інше, як різке оголошення Божого Закону.  Бог покарає гріх – Він його не пробачить. Чоловіки та жінки мають тенденцію до мінімізації гріха та виправдання грішника. Якщо нас звинувачують у гріхові, то наша перша реакція – заперечити його і майже водночас ми звиваємося, як черв’як, шукаючи на кого б то перекласти вину. Подумайте про Адама і Єву в раю.  Грішне людське серце ненавидить чути про покарання за гріх.  Сучасні читачі будуть думати, що це покарання – надто жорстоке, точно так як про це думали читачі перед нами – людські серця не хочуть чути, як Божий Закон засуджує їхні гріхи.
 Але не забувайте про автора цих судів і тих, що їх одержують.  Автор цих судів – Господь, Єгова.  Він – Бог благодаті і милосердя і через милосердя Своє, Він приніс жертву за гріхи людей.  Як це настільки красномовно описує Ісая, Господь пошле Сина Діви, щоб на Нього «покласти гріх усіх нас» (Ісаї 53:6).  Господь покарав Свого рідного Сина за нас – на нашому місці.  Це не було таємницею для тих, хто читав слова Ісаї.  Всі жертви обрядового закону вказували на цю одну велику жертву.  Починаючи від Мойсея, першого письменника Писань, Бог повторював цьому народові обітниці. Але вони відкидали Господнє милосердя і жертву за гріх, яку приніс Він.

Якщо Бог покарав Свого рідного Сина, вільно і охоче, за гріхи світу, то чому ж Він не покарає тих, що відкидають Його безкоштовну пропозицію благодаті?  Відкидання Сина ображає Бога, Який з такою любовю дав через Нього прощення і вічне життя. Відмова приймати Божий дар виявляє ставлення невдячності та зухвалості. Це покарання – не надто різке.  Це – прелюдія до останнього суду, коли всі ті, що зневажили смерть Сина Божого як неважливу та недоречну плазуватимуть посеред засуджених.  Ця єктенія суду очікує останнього суду. Рука Господня ще витягнена.



Джон Браун, З коментарів на Книгу Св. Пророка Ісаї (9-10 розділи).

Немає коментарів: