Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 1 березня 2015 р.

Проповідь на 1-у неділю Великого посту

                           
                                     СЛУЖБОВЦІ
            (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
І сталось між ними й змагання, котрий з них уважатися має за більшого. Він же промовив до них: «Царі народів панують над ними, а ті, що ними володіють, доброчинцями звуться. Але не так ви: хто найбільший між вами, нехай буде, як менший, а начальник як службовець. Бо хто більший: чи той, хто сидить при столі, чи хто прислуговує? Чи не той, хто сидить при столі? А Я серед вас, як службовець. Ви ж оті, що перетривали зо Мною в спокусах Моїх, і Я вам заповітую Царство, як Отець Мій Мені заповів, щоб ви в Царстві Моїм споживали й пили за столом Моїм, і щоб ви на престолах засіли судити дванадцять племен Ізраїлевих». І промовив Господь: «Симоне, Симоне, ось сатана жадав вас, щоб вас пересіяти, мов ту пшеницю. Я ж молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя; ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю свою!»   (Євангеліє від Св. Луки 22:24-32).

Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим…  благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!  (1 Кор. 1:2, 3). Амінь.

Дорогі брати і сестри, в яблуневому саду ми часто бачимо, як гілки, на яких більше чудових, соковитих плодів, згинаються додолу, часом мало не до самої землі. І навпаки, гілки на яких плодів немає, наче рвуться до неба. Подібним чином і з святістю та покірністю.  Вони завжди йдуть пліч-о-пліч. Чим більше плодів Духа має людина, тим вона буде скромнішою і покірнішою.

Сьогоднішнє Євангеліє розпочинається не з притчі про фарисея і митника.  Памятаєте гордого аж до пихатості лицеміра, який стоячи в храмі, вихваляв усі свої достоїнства, принижуючи при цьому перед Богом розкаяного митника?  Сьогодні ми перебуваємо не в єрусалимському храмі, а трошки в іншому місці в Єрусалимі.  Зазвичай це місце називається горницею, місцем, де Божий Син і Його учні зібралися, аби відсвяткувати Пасху, останню Пасху перед розп'яттям Господа слави.

Тут зібралися ті, хто чув цю Ісусову притчу і мали би зробити з неї належні висновки. Однак, ось-ось має початися Тайна Вечеря. Все готове. Стоїть навіть вода і рушник, аби хтось взявся за обмивання ніг присутніх. Але хто це зробить? Хтось же з них важливіший, хтось старший, а хтось не такий важливий, хтось молодший.  Отже, такому слід братися за найнижчу роботу.  «І сталось між ними й змагання, котрий з них уважатися має за більшого», – каже нам євангеліст.

Напевно не раз і не два ви, любі брати і сестри, потрапляли в подібне становище. Можливо і у вас зявлялися думки про те, як би то перекласти роботу на когось іншого: чи то на співробітника на роботі, а чи на іншого члена сімї вдома. Як часто через те, хто важливіший виникають різноманітні сімейні суперечки або конфлікти на роботі? «І сталось між ними й змагання, котрий з них уважатися має за більшого»  – так буває, на жаль, часто в нашому грішному житті.

Господь сьогодні докоряє Своїм учням і нам, любі християни: «Царі народів панують над ними, а ті, що ними володіють, доброчинцями звуться». Син Божий описує типову поведінку в грішному світі, типову поведінку язичників – панування над іншими людьми. Такої поведінки не мало бути і не могло бути в раю – вона з’являється лише з гріхопадінням наших прабатьків. Відтоді той, хто має більше влади, має більше привілеїв і менше відповідальності для служіння. Гріх приводить до утворення грішної таки піраміди – ті, що на самому вершечку цієї піраміди мають панування. Решта їм прислуговує, ще й називаючи своїх верховних начальників титулами, які їм, ймовірніше за все анітрохи не личать – доброчинцями. Ця велич включає в себе панування, гріх і лицемірство. Змагання, яке постало між учнями – змагання, яке може поставати між нами за те, хто має уважатися за більшого, включає точно такі самі складові – гріх, панування і лицемірство. 

Бажання панувати над кимось – гріх, язичництво. Той, хто прагне панувати над іншими людьми, якими би релігійними фразами не прикривався і якими би титулами себе не називав – звичайна мирська, плотська людина, яка хоче бути на вершині бодай невеличкої піраміди гріха – хоче, аби їй хтось прислуговував, сама ж служити нікому не хоче.

Господь наголошує Своїм учням, а отже і нам: «Але не так ви: хто найбільший між вами, нехай буде, як менший, а начальник як службовець». Божі люди – більше не мирські і не плотські. Божі люди – не пихаті і не владолюбні. Божі люди – покірні та службові, тобто на службі в Бога і ближніх. 

Саме таким є Божий Син, Який обмиває ноги збентежених і сварливих учнів. Він каже: «Бо хто більший: чи той, хто сидить при столі, чи хто прислуговує? Чи не той, хто сидить при столі? А Я серед вас, як службовець». Ви не хотіли один одному служити – Я, ваш Господь і Учитель, щойно послужив усім вам. Святий Господь показує якою є святість. Святість не рабська. Святість – вільна. Святість – не пихата. Святість – службова. Святість радіє свободою. У цій радості святість упокорюється і служить.

Середи Христових немає вищих і нижчих. Христові – святі і рівні, брати і слуги один одному, як і Христос, будучи нашим Господом, є нашим братом і водночас Він є нашим слугою. Своїм Апостолам Він обмиває ноги і прислуговує за столом.  Але Ісус стає слугою цілого світу. Для цього Він, істинний Бог, стався людиною.

Чому Він це робить. Відповідь ми знаходимо в Божій любові. «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). Ось що спонукає Сина Божого стати істинною людиною – Божа любов до вас, любі брати і сестри.  Ось що спонукає Ісуса бути слугою для кожного з нас – Його любов, яка ніколи не перестає.

Ця любов веде Ісуса Христа до найбільшого служіння.  В горниці вода і рушник. Він обмиває ноги Своїм учням і витирає їх.  Він виконує роботу найнижчого слуги дому.  В останні години перебування зі Своїми учнями Він також скаже: «Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Ів. 15:13).  І те, що Він зробить незабаром буде найбільшим омиванням, зробити яке не зміг би ніхто, окрім Нього.

Святий Ісус іде за грішне людство на хрест Голгофи. Там Його, побитого і зневажного людьми, прибивають до римського хреста. Там з Його рук і ніг тече свята кров, яка обмиває не пил земних шляхів, а найжахливіший бруд – бруд, який прирікав нас на вічну смерть – нескінченні муки в огненному озері аду.  Ісус служить нам аж до Своєї смерті. Він приносить Себе у жертву за всі наші провини і гріхи. Яка служба грішному світові – смерть за його гріхи!  Смерть за ваші гріхи і мої!

Аби ми сьогодні могли радіти виправданням і співати в гімні чудові слова «З Його чола і рук, і ніг тече ще й досі свята кров, що з кожного змиває гріх, хто в вірі до Христа прийшов» є чудова причина – смерть утримати Христа не змогла.  Він подолав смерть і вийшов із гробу переможцем над смертю, над дияволом і над гріхом. Кожен, хто вірує в Христа-Слугу, бере участь у світлі Його воскресіння і життя, праведності і радості.  Як каже нам Апостол Іван: «Коли ж ходимо в світлі, як Сам Він у світлі, то маємо спільність один із одним, і кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха» (1 Ів. 1:7).

Віра, а не досконалість, робить нас учасниками спільноти Христової. За хвильку до слів Спасителя у нашому Євангелії, учні сперечалися, як можуть сперечатися друзі, колеги або навіть близькі родичі. Господь не спостерігає мовчки за такими суперечками, а докоряє.  Так само Господь утішає Своїх любих учнів і нас з вами, любі брати і сестри.  Він запевнює їх і нас про наше майбутнє з нашим Господом-Слугою, Який наче плідне дерево гнеться у покорі і служить усім людям, з нами включно.

«Ви ж оті, що перетривали зо Мною в спокусах Моїх, і Я вам заповітую Царство, як Отець Мій Мені заповів, щоб ви в Царстві Моїм споживали й пили за столом Моїм». Апостоли ходили з Христом. З Христом ходимо і ми, любі християни.  Христос – посеред нас у Слові і Таїнстві. Наші спокуси мало чим відрізняються від спокус, які мали Апостоли Христові, бо ми живемо в тому самому світі, який любить панування і визиск.

Учні сядуть за стіл зі Спасителем, аби вперше причаститися Його істинними тілом і кровю у Святій Вечері.  Це саме робимо сьогодні і ми, коли підходимо до Його Столу і споживаємо Його істинне тіло під виглядом хліба і пємо Його істинну кров під виглядом вина. Тут ми маємо прощення гріхів і вже тут дарується нам вічне життя в Царстві Христовим, де ми будемо сидіти за столом разом із нашим Спасителем Христом і Його учнями. Яке чудове майбутнє!  Яке чудове товариство! І все завдяки Христові і винятково завдяки Йому!  І прощення гріхів, і усиновлення нас Богом, і громадянство в Царстві Небесному, і вічне життя у повному блаженстві – все це завдяки і заради Христа!

Але поки-що ми, як і Апостоли у час Тайної Вечері, в цьому грішному світі. Ми тут не самі. З нами Бог. Але зовсім поряд блукає дуже підступний ворог – сатана. Це він вклав у серце Юді бажання зрадити Божого Сина за 30 срібняків. У нього були свої плани і на Петра. Про ці плани Господь каже, звертаючись до Петра: «Симоне, Симоне, ось сатана жадав вас, щоб вас пересіяти, мов ту пшеницю. Я ж молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя; ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю свою!»

Сатана хоче розсіяти Христову Церкву, розігнати нашу громаду і будь-яке інше зібрання Божих людей, серед яких Боже Слово проповідується чисто і Таїнства відправляються відповідно до Божого Слова. Ми – кістка йому в горлі, як були кісткою в його горлі Апостоли. Господь молився за Симона. Сатана отримає дозвіл спокусити цього Апостола. Це не буде бажання бути більшим від своїх друзів. Петро спокуситься через страх за життя. Хоча він буде впевнено обіцятиме Ісусові, що готовий іти з Ним і у вязницю, і навіть на смерть, за декілька годин він тричі Божого Сина зречеться.

Петро впаде. Петро відвернеться від Христа. Він не втратить своєї віри цілковито. Він розкається і відновить свою віру через Христа і буде далі зміцнювати Своїх братів. Це – той урок, про який нам варто памятати також сьогодні. Нині – пора Великого посту, великого впокорення і великого духовного піднесення. Памятайте, що сатана хоче знищити вашу віру. Бо без віри ми не спасенні. Але також памятайте, що Христос молиться за кожного з вас, як молився Він і за Петра. Памятайте, що Христос любить вас і навіть, якщо ви впадете в якийсь гріх, знайте, що Його молитва також за те, аби ви покаявшись, були відновлені прощенням гріхів і Святою Вечерею, і підбадьорювали своїх братів і сестер свідченням про Христа і власною довірою до Нього. В Його Імя. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23). Амінь. 

Немає коментарів: