Рости на спасіння (проповідь)

понеділок, 9 березня 2015 р.

Коли усміхаються і радіють ангели

Ти повинен говорити таким чином: «Я нічого про ту гідність не знаю. Гідний я чи негідний – мені байдуже. Це все – в минулому. Якщо зовнішньо, в Другій Скрижалі я – негідний, то хай воно так і буде. Це – мій бруд. Але всередині я прекрасний чужою прикрасою. Тут я цілковито святий і чудесно прикрашений. Цар любить цю красу, якщо я чую Слово і забуваю свого монаха[1] і вірую в мого Царя Христа, в те, що я викуплений Його кров’ю і виправданий Його заслугою. Якщо ця віра присутня, то все що я роблю по тому – Йому угодне і Він радіє моєю красою, якою Він наділив мене особисто. Через я взагалі не повинен сумніватися в тому, що я прекрасний і що все, що я роблю догоджає Богові, заради Христа, Якого я осягаю вірою, як мого Викупителя. Тож якщо я відкриваю вуста свої, аби навчати чи молитися, я повинен вірувати, що всі ангели усміхаються до мене і радіють.  Хто-лишень чує, як я навчаю, повинні знати – він приносить Богові найбільшу пахучу жертву». Ми мусимо приходити до цього місця, а це означає забування дому нашого батька і народу і міцне тримання за теперішню праведність віри на противагу старій праведності діл. Тоді ми найбільш прийнятні Богові.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сорок п’ятий


[1]
                        [1]
Стара внутрішня людина, яка прагне виправдатися ділами.

Немає коментарів: