Рости на спасіння (проповідь)

понеділок, 30 березня 2015 р.

Де сумління не зв'язується Божим Словом

     Оскільки "християни не можуть правитися нічим іншим, окрім Божого Слова" бо вони правляться вірою, а віра "не приходить через жодне слово людське, а лише через Слово Боже, яка каже Павло в Рим. 10 (:17)" і оскільки Новозаповітна Церква не має жодних левитських правил, які б описували деталі її зовнішнього життя, то існує велика царина християнської свободи, або ж "адіафори", - речей, яких ні наказано, ані заборонено в Божому написаному Слові. В цій царині сумління не можуть зв'язуватися так, наче дотримання таких зовнішніх речей було би саме по собі необхідним (АВ і Ап. XV).  Церква Ауґсбурзького Віросповідання урочисто свідчить перед усім християнством: "Не є необхідним (для правдивої єдності Церкви), щоб людські традиції або обряди, або церемонії, запроваджені людьми, повсюди одноманітно дотримувалися" (АВ VII:3).  Серед цих "людських традицій" є всі деталі церковної організації поза Божественно учиненими умовами для впорядкованого служіння засобами благодаті.
    Що ж тоді править цією цариною зовнішніх улаштувань у Церкві? Одним словом - любов (Рим. 13:8-15:13; 1 Кор. 13).  "Любов - імператриця над церемоніями і церемонії мусять підпорядковуватися любові, а не любов - церемоніям".

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

пʼятниця, 27 березня 2015 р.

Дивний злочин

     
     Не лише неприємна, але й незрозуміла подія сталася в орендованому нами приміщенні: нашу парафію обікрали. Причому викрали для чогось не лише ікони, дискос і процесійний хрест, але й напрестольне Євангеліє, кілька коробок з лютеранськими служебниками та Бібліями та ще деякі богослужебні речі. Прошу молитися, аби злодії та викрадені речі були знайдені, а цей дивний злочин розкритий.

четвер, 26 березня 2015 р.

Вибрати око власного розуму

     
… Статті віри є по-правді твердженнями про те, «чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало» (1 Кор. 2:9). Навчати їм може лише Слово і Святий Дух. Рисою всіх статей віри є те, що ними розум гидує, як це ми бачимо у випадку з язичниками та юдеями. Їх не зрозуміти без Святого Духа, бо вони – глибини божественної мудрості, в яких розум занурений і в яких він загублений повністю. Отже, кожен, хто бажає бути християнином, хай вибере око власного розуму (Мт. 5:29), хай чує лише те, що каже Бог і хай він промовляє: «Хоча те, що я чую не можу осягнути і воно – неймовірне, але через те, що промовив це Бог і Він підтверджує це могутніми чудами – в це я вірую».

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сорок п’ятий

четвер, 19 березня 2015 р.

Марнування часу та енергії поза Христом

     Бог не зворушується до любові до людських істоти їхніми релігійними зусиллями, незалежно від того, наскільки вони щирі та старанні. Бог зворушується до любові до людських істот, бо Він – любов.  Ніхто не заслужує Його любов – Він дає її безкоштовно, благодаттю.  Він виявив ту любов до цілого світу у Христі.  Поза Христом усі релігії – марнування часу та енергії.

Джон Браун, З коментарів на Книгу Св. Пророка Ісаї

середа, 18 березня 2015 р.

Хто такі нечестиві

Нечестиві­ – це найперше ті, що шукають лише свого і завдають шкоди ближньому або позитивно, або негативно. Це особливо стосується суджень. По-друге, і більш доречно, нечестивими є ті, що ставлять дух після букви. Таким чином, здійснюючи власну праведність, вони діють несправедливо. Саме тоді вони судять несправедливо, віддаючи перевагу непотрібному над цінним. І це – чиста гординя, якій висловлюється докір упродовж цього цілого Псалма.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сімдесят пятий

вівторок, 17 березня 2015 р.

З Днем Св. Патрика!

      Сьогодні християни Заходу, а особливо ірландці, згадують святого Патрика, місіонера до Ірландії. Він народився у християнській сім’ї приблизно 389 року. Підлітком його захопили в полон ірландці, які напали на його батьківщину і змусили працювати в них пастухом. Через шість років він утік до монастиря у Франції. 432 року його було рукопокладено на єпископа і він повернувся до Ірландії, в якій він провів решту життя, проповідуючи Євангеліє і організовуючи християнські спільноти. У час загрози доктрині про Святу Трійцю, він її наполегливо захищав – трилисник (листок конюшини) використовувався Патриком, як ілюстрація про триєдиність Бога. Донині християни читають його «Сповідь» і проказують його молитви та співають гімни написані цим ревним слугою Господнім, якого Він забрав до Себе приблизно 466 року. Як кажуть мої американські друзі - у день Св. Патрика - всі трохи ірландці.

З молитви Св. Патрика:

Сьогодні я зв'язую себе
Сильним Ім'ям Трійці,
Закликаючи її:
Трьох в Одному та Одного в Трьох.

Зв'язую сьогодні себе ось цим навіки:
Силою віри, Христового воплочення,
Хрищення Його в Йордані,
Смерті Його на хресті для мого спасіння,
Його проривом із гробу в пахощах,
Його підйомом небесною дорогою,
Його приходом в день приречення
Я зв'язую себе сьогодні...

понеділок, 16 березня 2015 р.

Без сучасного церковного маркетингу

   
     Серйозна і солідна богословська підготовка вшановує первинність Божого Слова, а тому й проповідування у Церкві. Тоді сутність Євангелія сама визначатиме та об'єднуватиме всі екзегетичні, догматичні, історичні та практичні дисципліни без фатальної шизофренії "теорії"/"практики" сучасного церковного маркетингу. "Не силою й не міццю, але тільки Моїм Духом, говорить Господь Саваот" (Зах. 4:6). Чоловік Божий відкидає пристрої та маніпуляції техніка (2 Кор. 2:17); 11:20; Гал. 4:17; Еф. 4:14), бо він довіряє Божественному посланню, яким він рядить, а не яке він контролює (АВ V), - і саме так він вивільняє у Євангелії не просто слова,а  силу (1 Сол. 1:5).

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

неділя, 15 березня 2015 р.

Проповідь на 3-ю неділю Великого посту

                      БЕРЕГТИ СЛОВО
        (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
А Ісус їм сказав: «Якби Бог був Отець ваш, ви б любили Мене, бо від Бога Я вийшов і прийшов, не від Себе ж Самого прийшов Я, а Мене Він послав. Чому мови Моєї ви не розумієте? Бо не можете чути ви слова Мого. Ваш батько диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, бо він неправдомовець і батько неправді. А Мені ви не вірите, бо Я правду кажу. Хто з вас може Мені докорити за гріх? Коли ж правду кажу, чом Мені ви не вірите? Хто від Бога, той слухає Божі слова; через те ви не слухаєте, що ви не від Бога». Відізвались юдеї й сказали Йому: «Чи ж не добре ми кажемо, що Ти самарянин і демона маєш?» Ісус відповів: «Не маю Я демона, та шаную Свого Отця, ви ж Мене зневажаєте. Не шукаю ж Я власної слави, є Такий, Хто шукає та судить. Поправді, поправді кажу вам: Хто слово Моє берегтиме, не побачить той смерти повік!» (Євангеліє від Св. Івана 8:42-51).

Благодать вам і мир від Того, Хто є, Хто був і Хто має прийти (Об. 1:4). Амінь.

Дорогі брати і сестри, завтра минає річниця анексії Росією українського Криму. Ще трохи і ми будемо мати роковини початку неоголошеної російсько-української війни, в якій вже загинули тисячі громадян України, а також російських загарбників. Коли люди у військовій формі без жодних розпізнавальних знаків, але з новітньою російською зброєю захоплювали адміністративні будівлі в Криму, російська влада всіляко відхрещувалася від тих нібито невідомих солдатів. А потім, коли вже факт анексії відбувся і стало зрозуміло, що Україна не перебуває у стані, який дозволить повернути відібрані землі, російська влада почала вихвалятися обманом, який поширювала на весь світ: український Крим захопили таки російські війська. Обман видається за чесноту і вважається російським істеблішментом і всіма тими, що його підтримують національною російською чеснотою.

З квітня 2014 року на українському Донбасі пролилися ріки крові. «Шахтарі» з Бурятії на російських танках убивають українців. Російські гради обстріляли вже не лише Маріуполь, але й інші наші міста на Донбасі. Гинуть не лише українські воїни, але й тисячі мирних жителів, які зброї до рук не брали.  Ми памятаємо про малайзійський «Боїнг», збитий росіянами в Донецькій області, коли військові із сусідньої країни вбили сотні мирних громадян із Європи та Азії. Убивці із Росії вихваляються їхнім телебаченням і прославляються масами тих, що такі убивства теж вважають за національну російську чесноту.

В сьогоднішньому Євангелії Господь каже: «Ваш батько диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, бо він неправдомовець і батько неправді». Дві характеристики дає сьогодні Господь дияволові та його дітям: брехуни та убивці. Кожен брехун не є дитям Божим, а є дитям диявола. І так само кожен убивця не є дитям Божим, а дитиною диявола.  Вони, не каючись у власних гріхах, простують до пекла, думаючи, що Бога немає. Вони плекають ілюзії про те, що їм вдасться уникнути вічних мук аду.

Але є ще одна категорія неправдомовців і убивць, набагато підступніша за явних брехунів і душогубів, яких ми нині так часто бачимо в Кремлі. Вони – рафіновані обманщики і приховані убійники. Хоча вони й служать одному батькові – дияволові, вони не обовязково є союзниками у війні на знищення людського роду. Часом деякі структури навіть в одній країні між собою жорстоко конкурують. Але ця друга категорія душогубів і неправдомовців часто-густо перебуває поза конкуренцією. Вони, зазвичай, не носять автоматів і не стріляють з «Градів».  Вони проповідують.

Їхня проповідь – обман.  А результат їхньої проповіді – душогубство. Син Божий каже до таких: «Якби Бог був Отець ваш, ви б любили Мене, бо від Бога Я вийшов і прийшов, не від Себе ж Самого прийшов Я, а Мене Він послав. Чому мови Моєї ви не розумієте? Бо не можете чути ви слова Мого. Ваш батько диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, бо він неправдомовець і батько неправді».

Духовні душогуби не люблять Христа. Вони завжди робитимуть усе, аби змусити Його замовкнути. Вони не даватимуть Йому промовляти в зібранні. Вони не дають Христові нагоди причастити дітей Ізраїлю, істинних віруючих, Його істинними тілом і кровю у хлібі та вині Святої Вечері. Вони затуляють Христа усіма можливими лахами передань і філософських повчань, усіляких вигадок і відверто демонічних доктрин. Вони відвертають людей від Христа, єдиної дороги спасіння, а натомість спрямовують їх шукати спасіння не в Самому Христі, а у власних зусиллях, власних ділах або ділах та заслугах когось іншого, але не Христа.

Вони так роблять, бо Бог – не їхній Отець.  Господь сьогодні робить дуже чітку заяву. Кожен, в кого Бог – Отець, той любить Христа понад усе. Той буде на Христа надіятися. Той буде про Христа говорити. Той буде Христа проповідувати. Той буде Христом причащати. Всі інші – діти диявола, обманщика і душогуба.  Чому обманщик? Бо спотворює Боже Слово і вказує на спасіння поза Христом. Чому душогуб? Бо якщо не має віри в Христа, то немає спасіння, а отже душа загублена і приречена до вічних мук у аду.

Якщо немає Христа, то залишається гріх. А Христос є тоді, коли є віра в Нього – сама віра в Христа, віра не в діла, не у власні заслуги, піст і все таке інше, а віра в Христа.  Він – єдиний, Хто каже істину. В Христові немає жодного кривого слова. Як про Нього пророкує Ісая: «Провини Він не учинив, і не було в Його устах омани...» (53:9). Він говорить тільки правду. Він – безгрішний. Він – Бог.  Він стався людиною, аби забрати гріх людства.

І ось Христос Бог стоїть посеред тих, що не вірують у Нього.  Вони вірять у власне достоїнство.  Вони вірять у власні діла. Вони як той фарисей у храмі, готові хвалитися перед Богом: «Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник. Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю!» (Лк. 18:11, 12). Врешті-решт хіба вони не спадкоємці Авраама?!

«Ні!» – каже Христос. Не спадкоємці ви Авраама. А спадкоємці і то навіть діти самого диявола, душогуба і брехуна. Ви – не святі. Бо коли немає віри в Сина Божого, то немає і святості. Коли немає віри в Сина Божого, то є гріх і то стільки гріха, що вас за тим гріхом не видно.  А де є гріх – там є смерть, там прокляття, там Божий гнів, там ад.

Христос же каже: «Хто з вас може Мені докорити за гріх?»  Він не почує відповіді саме на це запитання. Бо воно – риторичне. Ніхто не може докорити Христові за гріх. Святий Він. І краще сказати, що Святий – лише Він. Христа Писання називає Святий Ізраїлів. Іншого Святого вони не мають. У Христі немає жодного гріха. І Христос прагне, аби не було жодного гріха на тих, кому Він сьогодні докоряє. І Він так само хоче, аби не було жодного гріха ні на кому з вас, любі брати і сестри.

Через це Він з таким болем і докором запитує: «Коли ж правду кажу, чом Мені ви не вірите?» У вас є гріх, але повірте в Христа і ваш гріх зарахується Йому. Він понесе його на Голгофський хрест. Він змиє його там Своєю святою кровю.  Він помре за той гріх на хресті. Він здолає вашу смерть, воскреснувши на третій день із мертвих.

А ви натомість отримаєте Його святість.  У вас далі ще будуть грішні думки.  З вашого язика будуть зриватися інколи грішні слова або й навіть речення.  Ви будете часом, не хотячи, робити щось грішне. Але в очах Божих ви – святі. Бо, коли ви віруєте в Христа, то точно так, як Христові зараховуються всі ваші гріхи, точно так вам зараховується вся Його святість – святість істинного Бога та досконалої людини. Божі діти в це вірують і сповідують. Так виконуються слова Спасителя: «Хто від Бога, той слухає Божі слова».

Невіруючі ж діють навпаки. І їм Христос докоряє: «Через те ви не слухаєте, що ви не від Бога». Перед Великоднем диявол завжди запускає маховик антихристиянських глузувань зі Слова Божого. Навряд чи цей рік стане винятком. І цього року будуть ті, що в унісон із невіруючими юдеями насміхатимуться із Месії: «Чи ж не добре ми кажемо, що Ти самарянин і демона маєш?» Подібні звинувачення можуть лунати і на вашу адресу, любі віруючі, особливо, коли ви будете наполягати на тому, аби непохитно триматися Слова.

Що ж, хай ці звинувачення вас не бентежать. Памятайте, що вони були звернені перше на Христа і продовжують звертатися насамперед до Нього до вашого Господа і Спасителя. Вони зневажають Бога Сина і зневажають Бога Отця. Вони богохульствують проти Святого Духа. І, на жаль, залишаються, як і кремлівські убивці, у владі диявола та пекла. Часу для покаяння ще живих залишається все менше й менше.

Але не так із дітьми Божими. Не так із віруючими. Господь наголошує сьогодні: «Поправді, поправді кажу вам: Хто слово Моє берегтиме, не побачить той смерти повік!» Берегти Слово Христове не означає обгорнути Євангеліє у найдорожчу шкіру і покласти на полицю або замкнути в сейф. Так берегли Його Слово ті, що не вірили Христові. Тобто, на справді вони Слово не берегли, а вони його нищили.  Бо коли Христові не віриш, не віриш Біблії, тоді ти нищиш Слово Христове і перебуваєш під судом Божим.

А берегти Слово Христове означає вірити йому, вірити кожній літері, кожному звукові, яке це Слово промовляє. Це означає шукати і бачити в Біблії Христа, Його любов, Його хрест Його воскресіння, Його царювання, Його піклування про Церкву в цілому і про кожного віруючого зокрема. Вірувати, що Він любить тебе, піклується про тебе, прощає твої власні гріхи, причащає тебе Своїми святими та істинними тілом і кровю під виглядом хліба і вина Святої Вечері.

Вірувати і знати, що Христос, як і написано тебе воскресить із мертвих. Вірити навіть тоді, коли цьому суперечить не лише логіка, але й тоді, коли свої пять копійок намагається вставити досвід, власний або чужий. Це також означає любити Боже Слово і розмірковувати про нього, і звертатися до нього і за докором, і за порадою, і за втіхою.

Господь каже нам сьогодні, що хто берегтиме Його Слово, тобто довірятиме йому безумовно, не побачить смерті повік. Не грає ролі вік і стать того, хто береже Христове Слово. Не грає ролі професія і покликання того, хто береже Христове Слово.  Не грає ролі національність і громадянство того, хто береже Слово, тобто вірує Христові. Роль грає лише Слово, непомильне, святе Писання і Христос, наш єдиний Спаситель від гріха і смерті.  Він воскрес і живе вічно. Так само воскреснуть і житимуть вічно усі, хто Слово Його бережуть. Заради Христа. Амінь.


Прийди, Господи Ісусе!  Благодать Господа нашого Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Об. 22:20, 21).

субота, 14 березня 2015 р.

Одна-єдина краса

     Навчати, що ми повинні намагатися бути гарними нами таки вибраною релігійністю і нашою власною праведністю – ніщо. Посеред людей, звісно і при дворах мудрих це сяє, але при Божих дворах ми повинні мати іншу красу. І є лише одна-єдина краса – вірувати в Господа Ісуса Христа. Він видаляє усі плями і вади, і чинить нас прийнятними для Бога. Ця віра – всемогутня справа і найбільша краса, поза якою краси немає. Бо без Христа і поза Христом ми – засуджені і загублені з усім, що маємо і в усьому, чим ми є.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сорок п’ятий

пʼятниця, 13 березня 2015 р.

Служіння смерті та прокляття

   
     Бог справді хоче навернути людину, але не без засобів. Для цього Він запровадив для покаяння чи каяття (про які ми зараз говоримо) певні засоби чи інструмент, а саме: проповідь Закону, якою Він хоче здійснити це в людині. Тому Павло (2 Кор. 3:7, 9) називає її служінням смерті та прокляття і інструментом, яким Бог веде нас до визнання наших гріхів, божественного гніву і засудження, на які ми повністю заслужили, аби звідси в нас міг постати страх Божий і покаяння, створені Святим Духом. 
     Через це людей слід постійно закликати до уважного слухання і роздумів над Законом. Їм потрібно дуже часто нагадувати про те, що ті заклики Закону, які докоряють за гріхи, потрібно любити та вивищувати, бо через ці засоби Бог хоче створювати, зберігати та збільшувати в нас покаяння. Окрім цього - те, що ці заклики Закону є в нас ефективними, не залежить від зусиль нашої свобідної волі, а від діяння Самого Бога, Який може змінити серце і замість серця кам'яного вкласти серце з плоті.

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

понеділок, 9 березня 2015 р.

З Днем народження Тараса Шевченка!

Переспів Тарасом Шевченком Псалма 1
Блаженний муж на лукаву
Не вступає раду,
І не стане на путь злого,
І з лютим не сяде.
А в законі Господньому
Серце його й воля
Навчається, і стане він,
Як на добрім полі
Над водою посажене
Древо зеленіє,
Плодом вкрите. Так і муж той
В добрі своїм спіє,
А лукавих, нечестивих
І слід пропадає,
Як той попіл над землею
Вітер розмахає.
І не встануть з праведними
Злії з домовини,
Діла добрих оновляться,
Діла злих загинуть.

Коли усміхаються і радіють ангели

Ти повинен говорити таким чином: «Я нічого про ту гідність не знаю. Гідний я чи негідний – мені байдуже. Це все – в минулому. Якщо зовнішньо, в Другій Скрижалі я – негідний, то хай воно так і буде. Це – мій бруд. Але всередині я прекрасний чужою прикрасою. Тут я цілковито святий і чудесно прикрашений. Цар любить цю красу, якщо я чую Слово і забуваю свого монаха[1] і вірую в мого Царя Христа, в те, що я викуплений Його кров’ю і виправданий Його заслугою. Якщо ця віра присутня, то все що я роблю по тому – Йому угодне і Він радіє моєю красою, якою Він наділив мене особисто. Через я взагалі не повинен сумніватися в тому, що я прекрасний і що все, що я роблю догоджає Богові, заради Христа, Якого я осягаю вірою, як мого Викупителя. Тож якщо я відкриваю вуста свої, аби навчати чи молитися, я повинен вірувати, що всі ангели усміхаються до мене і радіють.  Хто-лишень чує, як я навчаю, повинні знати – він приносить Богові найбільшу пахучу жертву». Ми мусимо приходити до цього місця, а це означає забування дому нашого батька і народу і міцне тримання за теперішню праведність віри на противагу старій праведності діл. Тоді ми найбільш прийнятні Богові.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сорок п’ятий


[1]
                        [1]
Стара внутрішня людина, яка прагне виправдатися ділами.

неділя, 8 березня 2015 р.

Проповідь на 2-у неділю Великого посту

                      ЛЮДИ МОЛИТВИ
       (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
Чи страждає хто з вас? Нехай молиться! Чи тішиться хтось? Хай співає псалми! Чи хворіє хто з вас? Хай покличе пресвітерів Церкви, і над ним хай помоляться, намастивши його оливою в Господнє Ім'я, і молитва віри вздоровить недужого, і Господь його підійме, а коли він гріхи був учинив, то вони йому простяться. Отже, признавайтесь один перед одним у своїх прогріхах, і моліться один за одного, щоб вам уздоровитись. Бо дуже могутня ревна молитва праведного! Ілля був людина, подібна до нас пристрастями, і він помолився молитвою, щоб дощу не було, і дощу не було на землі аж три роки й шість місяців... І він знов помолився, і дощу дало небо, а земля вродила свій плід! Браття мої, коли хто з-поміж вас заблудить від правди, і його хто наверне, хай знає, що той, хто грішника навернув від його блудної дороги, той душу його спасає від смерти та безліч гріхів покриває! (Якова 5:13-20).

Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим…  благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!  (1 Кор. 1:2, 3). Амінь.

Дорогі брати і сестри, Віт Дітрих близький друг Лютера писав до Филипа Меланхтона: «Жодного дня не минає впродовж якого він не проводить у молитві принаймні три години, як найцінніші для дослідження. Одного разу я мав шанс почути, як він молиться. Любий Господи! Який дух, яка віра лунала з його слів. Він молився з таким благоговінням, що можна було побачити, як він говорить з Богом і то з такою вірою і впевненістю, яку виявляє той, хто говорить зі своїм Отцем і Другом».

А скільки годин на звичайний день серед тижня проводимо в молитвах ми? Три, дві години?  А може одну? А, можливо, час слід виміряти не годинами, а просто десятками хвилин?  А чи може варто забуватися навіть про десятки хвилин і перейти на просто хвилини?

Одного разу відвідуючи нашу парафію на півдні України, одна із сестер, сказала мені, чому вона так бажала відкриття церкви у її рідному селі.  Вона була родом із західної України і в її пам’яті назавжди залишилися мелодії і слова християнських гімнів, які весь час наспівували її дід і баба, віруючі зі звичайного села на Поліссі. Минуло багато років, дівчинка виросла, але бажання славити Бога гімнами у неї залишилося і тепер вона славить Бога піснями ще й у зібранні віруючих.

А як часто співаємо християнські гімни ми, любі брати і сестри?  Чи співаємо ми їх лише на службі Божій, а чи також наспівуємо вдень, навіть на роботі?  Чи співаємо ми християнські гімни також ввечері на молитві, коли вдома збирається вся сім’я?

Господь Святий Дух через Апостола Якова звертається до нас: «Чи страждає хто з вас? Нехай молиться! Чи тішиться хтось? Хай співає псалми!» Це – поради від Господа. Господь не каже нам, аби ми нічого не робили, а лише молилися, бо тоді ми були би винні в гріхові бездіяльності або лінощів. Але Господь дуже чітко каже про те, що повинне проходити червоною ниткою крізь пору наших страждань. І це молитва.

Зараз така пора в нашій країні. У нас війна. У нас великі економічні проблеми. Окрім наших власних страждань, які ми можемо мати через хвороби, сімейні негаразди або щось інше, до наших бід додалася біда народна.  У такі дні як ніколи слід молитися.
Але чому Апостол кличе нас молитися? Не просто для того, аби вилити свій біль. Якби мова велася просто про те, аби виговоритися або виплакатися, то це був радше просто психологічний прийом, а не молитва.  Господь Святий Дух через Св. Якова кличе нас молитися. Тобто підносити наші благання до Бога. Бог – наш люблячий Отець Небесний. Він нас любить. Він бажає нам добра. Він – всемогутній, всевідаючий і всюдисущий. І Він хоче нам допомогти. Він про це дуже виразно каже в Псалмі: «До Мене поклич в день недолі, Я тебе порятую, ти ж прославиш Мене!» (49:15).  Якщо ми справді хочемо, аби страждання перемінилося на радість, то молімося!

Так само втіху Апостол кличе перетворювати нас на спів псалмів. Це можуть бути і Псалми з Біблії, і християнські гімни з нашого служебника. Мирські пісні зазвичай прославляють людину. А християнські гімни славлять люблячого Бога. Про нього на початку свого листа Апостол Яків пише: «Усяке добре давання та дар досконалий походить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни» (1:17). Бог – добрий.  Одужали, здобули освіту, отримали будь-яке інше благословення Боже – дякуйте Богові, співаючи для Нього гімни. І не думайте в цей час ні про брак музичної освіти, ні про те, чи музичний у вас слух чи ні, а просто славте Бога, Який вас любить і Який про вас піклується.

Господь Святий Дух також каже нам сьогодні, що нам робити у час хвороби, і то такої хвороби, коли ми не можемо вийти з дому. Ми можемо бути дуже скромними і не те що не телефонуємо пастиреві, аби він прийшов нас провідати разом із кимось із церковної ради, ми навіть про те, аби за нас молилися, буває стидаємося попросити.  Писання ж каже, аби ми робили навпаки. Написано: «Чи хворіє хто з вас? Хай покличе пресвітерів Церкви, і над ним хай помоляться, намастивши його оливою в Господнє Ім'я, і молитва віри вздоровить недужого, і Господь його підійме, а коли він гріхи був учинив, то вони йому простяться».

Тут мова не йде про соборування в тому сенсі, в якому розуміють його деякі церкви, ідучи до важкохворих і соборуючи фактично тих, що при смерті. У час Апостола Якова олива вживалася з іншою метою – це були ліки.  Ці ліки застосовує, для прикладу, добрий самарянин, який, як каже Син Божий, побачивши пограбованого та ледь живого єврея «підійшов, і обв'язав йому рани, наливши оливи й вина» (Лк. 10:33). Тобто він продезинфікував рани вином і намастив їх цілющим бальзамом з оливи.

Можуть бути різні хвороби. Ліки можуть бути різні, але залишається одна-єдина помічна молитва, яку підносять пастирі за своїх недужих братів і сестер. І ця молитва – в Господнє Ім’я, тобто в Ім’я Ісуса Христа. Це про Його Ім’я звіщають Апостоли: «І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали» (Дії 4:12). Всі біди, які ми маємо в цьому світі – через гріх. Не обов’язково гріх, який скоїли ми особисто. Часто ці біди і хвороби – через падіння наших прабатьків, Адама та Єви, через котрих увійшов у наш світ гріх, а з ним і смерть.

Але ми маємо чудесне Ім’я, в яке ми отримуємо допомогу, в яке Господь може, як на те Його ласка і воля, підняти будь-якого хворого і в яке безумовно прощаються гріхи. Це Ім’я Ісуса. Чому це Ім’я таке могутнє і таке помічне?  Чому в це Ім’я даються усі великі блага і особливо прощення гріхів.

Бо Ісус – святий. Бо Ісус – Бог і людина водночас. І, найголовніше Він вас любить.  Це Він, як провіщає Ісая «немочі наші узяв і наші болі поніс, а ми уважали Його за пораненого, ніби Бог Його вдарив поразами й мучив... А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено!» (53:4, 5). Ось чому, коли пастир приходить до вашого дому і молиться в Ісусове Ім’я, Бог вас уздоровлює. Ось чому, коли пастир приходить до вашого дому і молиться над вами – ваші гріхи прощаються. Бог уздоровлює вас винятково в Імя Ісуса. Бог прощає усі ваші гріхи та провини винятково в Імя Ісуса Христа. Бог любить вас і з любові до вас посилає пастирів, аби вони були Його представниками. Аби вони звіщали це Імя і молилися над вами і за вас в Ісусове Ймення. 

«Отже, признавайтесь один перед одним у своїх прогріхах, і моліться один за одного, щоб вам уздоровитись», – продовжує Апостол. Сповідь не обмежується службою Божою. Щойно усвідомив гріх проти свого ближнього, щойно тобі про нього нагадав Святий Дух, щойно ти почув Слово, яке докорило тобі, не чекай довго, а признавайся у гріхові перед своїм ближнім і разом моліться: хай розкаяний кривдник молиться за милостивого скривдженого, а милостивий скривджений за розкаяного кривдника. «Милості хочу, а не жертви», – каже Господь (Ос. 6:6). Моліться один за одного, аби вам уздоровитися.

«Бо дуже могутня ревна молитва праведного!» – каже нам Господь Святий Дух через уста Апостола Якова. А хто такі праведні? Це – виправдані.  А як грішник стає праведним? Не ділами і не постами.  Писання чітко зазначає: «визнаємо, що людина виправдується вірою, без діл Закону» (Рим. 3:28). Праведні – це ті, що надіються на милосердя Боже винятково через Христа. Якщо є надія на щось інше поза Христом або на додаток до Христа, тоді немає виправдання, а отже й немає праведного. Тоді молитва такого не буде могутньою, якою б ревною вона не була.

А, хто уповає на самого Христа і в прощенні гріхів, і в усіх щедротах Божих – той праведний, бо той зодягнутий у праведність Христову.  Хто причащається від Господнього Столу істинними тілом і кровю Христа у Святій Вечері, той прикрашений Самим Христом Праведним. І його молитва – дуже могутня. Бо така молитва іде через Христа і стає Христовою молитвою, молитвою Єдинородного Сина Божого, Який підбадьорює нас: «Чого тільки попросите ви від Отця в Моє Ймення, Він дасть вам» (Ів. 16:23).

Таким праведним був пророк Ілля. Він вірував у Христа, Який мав прийти. І ця віра вчинила його праведним. У час, коли багато-хто надіявся то Ваала, то на царицю небесну, Ілля залишався вірним Христові.  Він був переслідуваний. Але він був праведний. «Ілля був людина, подібна до нас пристрастями», – пише сьогодні Апостол Яків.  Тобто він мав грішну плоть. Але надіявся на Христа, довіряв Йому, уповав на Нього, хотів бути в Його Царстві і через це Ілля був виправдний, тобто праведний праведністю Христовою.  «І він помолився молитвою, щоб дощу не було», – читаємо ми далі «і дощу не було на землі аж три роки й шість місяців... І він знов помолився, і дощу дало небо, а земля вродила свій плід!»  Любі праведні брати і сестри, не вагайтеся молитися один за одного і не вагайтеся молитися за весь наш народ і країну! Ілля своїми молитвами і Словом Божим привів до віри багатьох у вже тоді відступницькому Ізраїлі. Господь дасть відповідь на вашу молитву. Він вас любить.

Сьогодні наш любий Апостол також нагадує нам про великий привілей, який мають праведні – спасати від смерті душі наших ближніх і покривати чимало гріхів. Цей привілей дав нам наш люблячий Господь, Який помер за всі наші гріхи і Своїм світлим воскресінням здолав нашу смерть. Ми всі були заблудили від правди. Ми всі були збилися на манівці. Але Бог виявив до кожного з нас велику милість.  Він через Своє Слово докорив нам за наші гріхи і Своїм Євангелієм Він покликав нас, просвітив нас Своїми дарами, створив у наших серцях віру в Христа і спас нас від вічної смерті.  Христом покрив Він усі до одного наші гріхи і подарував нам вічне життя у Його Царстві, яке настане в час повернення Христа у славі.  Тоді покійні воскреснуть, а ми перемінимось і будемо забрані в Царство Боже, аби там повіки насолоджуватися вічним життям.

Бог запрошує, аби ми брали участь у Його спасенному плані і відвертали від аду грішних. Докоряли їм за гріх і кликали Євангелієм Христовим до вічного життя. Бог хоче, аби й вони жили вічно, адже Христос помер за всі гріхи цілого людства, за тих що нині заблудилися і перебувають в обмані диявола. Будьте людьми молитви. І хай Євангеліє лунає з ваших уст, любі брати і сестри і хай Царство Боже співає радісні гімні через тих, що навернуться через вас.  У Христове Ймення. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь.


субота, 7 березня 2015 р.

Коли ти не налаштований на молитву

… Коли ти відчуваєш, що ти – грішник і не налаштований на молитву, тоді більш ніж будь-коли, віддавайся молитві і Таїнству. Як же ще станеш ти праведним, окрім як Словом і Таїнством? Самим собою і ділами своїми ти, звісно, праведним ніколи не станеш… Якщо ти подивишся на Хрищення духовними очима, то побачиш, воно зодягає тебе ризами та прикрасою Христовою. Так! Євхаристія одягає тебе прикрасою Христовою, Євангеліє одягає тебе прикрасою Христовою. Як можеш ти бажати кращої і дорого ціннішої прикраси, ніж та якою прикрашений Христос і якою Він прикрашає тебе?

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сорок п’ятий

пʼятниця, 6 березня 2015 р.

Чому був зруйнований Єрусалим

Божий бунтівний народ опустився на рівень жадібних хижаків. Слово Господнє для них нічого не значило – вони довго його відкидали і зневажали Господні зусилля закликати їх до покаяння.  У своєму бунтівному стані вони опустилися до рівня тварин, які полюють за слабкими.  Багаті та могутні полювали на вдів і сиріт.
Важко уявити нижчий духовний стан. Любов не лише схолола – вона померла.  Без жодних мук сумління могутні зафарбовували крадіжку помазком законності. Суди стали місцями грабежу. Співчуття до менш удачливих і безсилих відкладалося у ім’я жадібності.  Природний закон Божий, записаний у серці кожної людини не мав жодного впливу на їхню порочність. Звісно ж було відкладено також і написаний Закон, який Бог об’явив у Десяти Заповідях.  Там, де Бог заповідав любов і співчуття, Божий бунтівний народ, виявляв хижацьку завзятість до багатства.
Що ж залишається крім суду?  Три питання передують оголошенню про суд.  Перше погрожує днем розплати. Друге припускає, що жадібні посеред Божого народу своєю чергою стануть  здобиччю ще могутнішого хижака.  Через те, що вони відмовлялися допомагати слабким і безпомічним, у день суду допомоги вони не знайдуть.  Третє питання кидає виклики цінності тих багатств, які ці безбожні люди так завзято намагалися накопичити.  Багатства їхні щезнуть. Вони не можуть їх навіть комусь передати для безпечного утримання.  Божий суд сам по собі – жорстокий.  Пожирачі удовиць і сиріт щуляться від страху посеред трупів, стаючи здобиччю для більших і могутніших хижаків. Це – цикл суду над зухвалими, які не послухаються і не розкаються.
        Чи цей суд – надто різкий, надто немилосердний, надто жорстокий для сучасних читачів?  Ми здригаємося від описаних жорстокості і кровопролиття. Але Господнє Слово тут – чітке. Це – ніщо інше, як різке оголошення Божого Закону.  Бог покарає гріх – Він його не пробачить. Чоловіки та жінки мають тенденцію до мінімізації гріха та виправдання грішника. Якщо нас звинувачують у гріхові, то наша перша реакція – заперечити його і майже водночас ми звиваємося, як черв’як, шукаючи на кого б то перекласти вину. Подумайте про Адама і Єву в раю.  Грішне людське серце ненавидить чути про покарання за гріх.  Сучасні читачі будуть думати, що це покарання – надто жорстоке, точно так як про це думали читачі перед нами – людські серця не хочуть чути, як Божий Закон засуджує їхні гріхи.
 Але не забувайте про автора цих судів і тих, що їх одержують.  Автор цих судів – Господь, Єгова.  Він – Бог благодаті і милосердя і через милосердя Своє, Він приніс жертву за гріхи людей.  Як це настільки красномовно описує Ісая, Господь пошле Сина Діви, щоб на Нього «покласти гріх усіх нас» (Ісаї 53:6).  Господь покарав Свого рідного Сина за нас – на нашому місці.  Це не було таємницею для тих, хто читав слова Ісаї.  Всі жертви обрядового закону вказували на цю одну велику жертву.  Починаючи від Мойсея, першого письменника Писань, Бог повторював цьому народові обітниці. Але вони відкидали Господнє милосердя і жертву за гріх, яку приніс Він.

Якщо Бог покарав Свого рідного Сина, вільно і охоче, за гріхи світу, то чому ж Він не покарає тих, що відкидають Його безкоштовну пропозицію благодаті?  Відкидання Сина ображає Бога, Який з такою любовю дав через Нього прощення і вічне життя. Відмова приймати Божий дар виявляє ставлення невдячності та зухвалості. Це покарання – не надто різке.  Це – прелюдія до останнього суду, коли всі ті, що зневажили смерть Сина Божого як неважливу та недоречну плазуватимуть посеред засуджених.  Ця єктенія суду очікує останнього суду. Рука Господня ще витягнена.



Джон Браун, З коментарів на Книгу Св. Пророка Ісаї (9-10 розділи).

четвер, 5 березня 2015 р.

Коли відкидають батька

Отже, коли виникне ситуація, що тобі треба відкинути або батька, або Бога, то ти мусиш сказати: «Прощавайте, батьку разом із Четвертою Заповіддю і з усією Другою Скрижаллю. Нічого про вас я не знаю, але забуваю вас повністю. І справа не в Четвертій Заповіді чи Другій Скрижалі, а в Першій – чи Бог правдивий, чи вся слава належить Йому, чи слід слухати Сина Божого. Якщо це буде, то й вас я буду шанувати з усією синівською пошаною».

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сорок п’ятий

середа, 4 березня 2015 р.

Мужі Божі та порожні функціонери

     Там, де руйнується або зневажається справжнє богослов'я, там, як на дріжджах, ростуть "практичні" курси, які призначені, аби оснастити майбутніх служителів психологічними та соціологічними вмінням, які потрібні для маніпулювання людьми на масовому ринку релігії. Тоді "служитель" більше вже не є чоловіком Божим, сформованим боротьбою з Богом (Буття 32:24-31) у освяченому тексті й Таїнстві, молитвою, дослідженням і випробуванням (oratio, meditatio, tentatio), а порожнім функціонером, який займається власним ремеслом задля прибутку та успіху.
     Віряни Церкви та її служителі відсахнуться від фальшивого виблискування (Мт. 4:1-11!) цього спотворення, молитимуться до Господа жнив, аби Він послав робітників на жниво Його (Мт. 9:38) і робитимуть усе в їхніх силах, аби передати вірним людям, які, у чергу, будуть спроможні навчити інших (2 Тим. 2:2). 

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"

вівторок, 3 березня 2015 р.

Справжнє покаяння

     Покаяння чи каяття відбувається та існує тоді, коли людина визнає власні гріхи, серйозно у серці зважає на погрози божественного гніву, справді боїться гніву Божого і жалкує за гріхи так, що із неприхованою рішучістю відвертається від них та зі стурбованим серцем переживає про те, щоб на бути вічно проклятою тощо. Тоді, коли такої зміни в людині немає і немає такого роду почуттів, то очевидно, що там немає і правдивого навернення чи каяття.

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

понеділок, 2 березня 2015 р.

Великий монах у грудях

Остерігаймося цієї пошесті: кожен з нас носить у грудях своїх великого монаха. Тобто, кожен з нас хотів би мати таке діло, яким міг би прославитися: «Ось що я вчинив! Сьогодні я догодив Богові моїми молитвами, моїми добрими ділами, отже я можу насолоджуватися  більшим миром розуму». Так бувало і зі мною, що коли я виконував діло власного поклику, то був значно щасливіший, аніж тоді, коли його не виконував. Нічого поганого немає в тому, аби бути щасливим, але це щастя – без віри і воно – нечисте, воно полонить сумління і непокоїть людину. Оскільки сумління – найделікатніша річ, то від цього пороку припущень вберегти його вкрай важко. Через це хай ніхто не виявляє безпечності.  Ми, що сповідуємо Христа, повинні ходити в страхові та зростати у вірі, і визнавати, що в наших грудях носимо ми потворного та огидного монаха, тобто: глупу та плотську оману діл, руїну віри.
Проти цієї нечестивої омани діл Святий Дух ставить перед нами абсолютну мету чистоти, а саме: щоб найперше ми забули цю праведність, принаймні в зовнішньому служінні Слова. Триматися ми повинні міцно за те, що здобули тут Божою благодаттю і не проповідували праведність діл, а проповідували натомість праведність Христа, Який постраждав за нас і воскрес із мертвих.  Інші елементи, включені в служіння Слова – чисті: роздавання Таїнств, опіка про душі та управління Церквою.

Мартін Лютер, З лекції на Псалом сорок п’ятий

неділя, 1 березня 2015 р.

Проповідь на 1-у неділю Великого посту

                           
                                     СЛУЖБОВЦІ
            (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
І сталось між ними й змагання, котрий з них уважатися має за більшого. Він же промовив до них: «Царі народів панують над ними, а ті, що ними володіють, доброчинцями звуться. Але не так ви: хто найбільший між вами, нехай буде, як менший, а начальник як службовець. Бо хто більший: чи той, хто сидить при столі, чи хто прислуговує? Чи не той, хто сидить при столі? А Я серед вас, як службовець. Ви ж оті, що перетривали зо Мною в спокусах Моїх, і Я вам заповітую Царство, як Отець Мій Мені заповів, щоб ви в Царстві Моїм споживали й пили за столом Моїм, і щоб ви на престолах засіли судити дванадцять племен Ізраїлевих». І промовив Господь: «Симоне, Симоне, ось сатана жадав вас, щоб вас пересіяти, мов ту пшеницю. Я ж молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя; ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю свою!»   (Євангеліє від Св. Луки 22:24-32).

Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим…  благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!  (1 Кор. 1:2, 3). Амінь.

Дорогі брати і сестри, в яблуневому саду ми часто бачимо, як гілки, на яких більше чудових, соковитих плодів, згинаються додолу, часом мало не до самої землі. І навпаки, гілки на яких плодів немає, наче рвуться до неба. Подібним чином і з святістю та покірністю.  Вони завжди йдуть пліч-о-пліч. Чим більше плодів Духа має людина, тим вона буде скромнішою і покірнішою.

Сьогоднішнє Євангеліє розпочинається не з притчі про фарисея і митника.  Памятаєте гордого аж до пихатості лицеміра, який стоячи в храмі, вихваляв усі свої достоїнства, принижуючи при цьому перед Богом розкаяного митника?  Сьогодні ми перебуваємо не в єрусалимському храмі, а трошки в іншому місці в Єрусалимі.  Зазвичай це місце називається горницею, місцем, де Божий Син і Його учні зібралися, аби відсвяткувати Пасху, останню Пасху перед розп'яттям Господа слави.

Тут зібралися ті, хто чув цю Ісусову притчу і мали би зробити з неї належні висновки. Однак, ось-ось має початися Тайна Вечеря. Все готове. Стоїть навіть вода і рушник, аби хтось взявся за обмивання ніг присутніх. Але хто це зробить? Хтось же з них важливіший, хтось старший, а хтось не такий важливий, хтось молодший.  Отже, такому слід братися за найнижчу роботу.  «І сталось між ними й змагання, котрий з них уважатися має за більшого», – каже нам євангеліст.

Напевно не раз і не два ви, любі брати і сестри, потрапляли в подібне становище. Можливо і у вас зявлялися думки про те, як би то перекласти роботу на когось іншого: чи то на співробітника на роботі, а чи на іншого члена сімї вдома. Як часто через те, хто важливіший виникають різноманітні сімейні суперечки або конфлікти на роботі? «І сталось між ними й змагання, котрий з них уважатися має за більшого»  – так буває, на жаль, часто в нашому грішному житті.

Господь сьогодні докоряє Своїм учням і нам, любі християни: «Царі народів панують над ними, а ті, що ними володіють, доброчинцями звуться». Син Божий описує типову поведінку в грішному світі, типову поведінку язичників – панування над іншими людьми. Такої поведінки не мало бути і не могло бути в раю – вона з’являється лише з гріхопадінням наших прабатьків. Відтоді той, хто має більше влади, має більше привілеїв і менше відповідальності для служіння. Гріх приводить до утворення грішної таки піраміди – ті, що на самому вершечку цієї піраміди мають панування. Решта їм прислуговує, ще й називаючи своїх верховних начальників титулами, які їм, ймовірніше за все анітрохи не личать – доброчинцями. Ця велич включає в себе панування, гріх і лицемірство. Змагання, яке постало між учнями – змагання, яке може поставати між нами за те, хто має уважатися за більшого, включає точно такі самі складові – гріх, панування і лицемірство. 

Бажання панувати над кимось – гріх, язичництво. Той, хто прагне панувати над іншими людьми, якими би релігійними фразами не прикривався і якими би титулами себе не називав – звичайна мирська, плотська людина, яка хоче бути на вершині бодай невеличкої піраміди гріха – хоче, аби їй хтось прислуговував, сама ж служити нікому не хоче.

Господь наголошує Своїм учням, а отже і нам: «Але не так ви: хто найбільший між вами, нехай буде, як менший, а начальник як службовець». Божі люди – більше не мирські і не плотські. Божі люди – не пихаті і не владолюбні. Божі люди – покірні та службові, тобто на службі в Бога і ближніх. 

Саме таким є Божий Син, Який обмиває ноги збентежених і сварливих учнів. Він каже: «Бо хто більший: чи той, хто сидить при столі, чи хто прислуговує? Чи не той, хто сидить при столі? А Я серед вас, як службовець». Ви не хотіли один одному служити – Я, ваш Господь і Учитель, щойно послужив усім вам. Святий Господь показує якою є святість. Святість не рабська. Святість – вільна. Святість – не пихата. Святість – службова. Святість радіє свободою. У цій радості святість упокорюється і служить.

Середи Христових немає вищих і нижчих. Христові – святі і рівні, брати і слуги один одному, як і Христос, будучи нашим Господом, є нашим братом і водночас Він є нашим слугою. Своїм Апостолам Він обмиває ноги і прислуговує за столом.  Але Ісус стає слугою цілого світу. Для цього Він, істинний Бог, стався людиною.

Чому Він це робить. Відповідь ми знаходимо в Божій любові. «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). Ось що спонукає Сина Божого стати істинною людиною – Божа любов до вас, любі брати і сестри.  Ось що спонукає Ісуса бути слугою для кожного з нас – Його любов, яка ніколи не перестає.

Ця любов веде Ісуса Христа до найбільшого служіння.  В горниці вода і рушник. Він обмиває ноги Своїм учням і витирає їх.  Він виконує роботу найнижчого слуги дому.  В останні години перебування зі Своїми учнями Він також скаже: «Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Ів. 15:13).  І те, що Він зробить незабаром буде найбільшим омиванням, зробити яке не зміг би ніхто, окрім Нього.

Святий Ісус іде за грішне людство на хрест Голгофи. Там Його, побитого і зневажного людьми, прибивають до римського хреста. Там з Його рук і ніг тече свята кров, яка обмиває не пил земних шляхів, а найжахливіший бруд – бруд, який прирікав нас на вічну смерть – нескінченні муки в огненному озері аду.  Ісус служить нам аж до Своєї смерті. Він приносить Себе у жертву за всі наші провини і гріхи. Яка служба грішному світові – смерть за його гріхи!  Смерть за ваші гріхи і мої!

Аби ми сьогодні могли радіти виправданням і співати в гімні чудові слова «З Його чола і рук, і ніг тече ще й досі свята кров, що з кожного змиває гріх, хто в вірі до Христа прийшов» є чудова причина – смерть утримати Христа не змогла.  Він подолав смерть і вийшов із гробу переможцем над смертю, над дияволом і над гріхом. Кожен, хто вірує в Христа-Слугу, бере участь у світлі Його воскресіння і життя, праведності і радості.  Як каже нам Апостол Іван: «Коли ж ходимо в світлі, як Сам Він у світлі, то маємо спільність один із одним, і кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха» (1 Ів. 1:7).

Віра, а не досконалість, робить нас учасниками спільноти Христової. За хвильку до слів Спасителя у нашому Євангелії, учні сперечалися, як можуть сперечатися друзі, колеги або навіть близькі родичі. Господь не спостерігає мовчки за такими суперечками, а докоряє.  Так само Господь утішає Своїх любих учнів і нас з вами, любі брати і сестри.  Він запевнює їх і нас про наше майбутнє з нашим Господом-Слугою, Який наче плідне дерево гнеться у покорі і служить усім людям, з нами включно.

«Ви ж оті, що перетривали зо Мною в спокусах Моїх, і Я вам заповітую Царство, як Отець Мій Мені заповів, щоб ви в Царстві Моїм споживали й пили за столом Моїм». Апостоли ходили з Христом. З Христом ходимо і ми, любі християни.  Христос – посеред нас у Слові і Таїнстві. Наші спокуси мало чим відрізняються від спокус, які мали Апостоли Христові, бо ми живемо в тому самому світі, який любить панування і визиск.

Учні сядуть за стіл зі Спасителем, аби вперше причаститися Його істинними тілом і кровю у Святій Вечері.  Це саме робимо сьогодні і ми, коли підходимо до Його Столу і споживаємо Його істинне тіло під виглядом хліба і пємо Його істинну кров під виглядом вина. Тут ми маємо прощення гріхів і вже тут дарується нам вічне життя в Царстві Христовим, де ми будемо сидіти за столом разом із нашим Спасителем Христом і Його учнями. Яке чудове майбутнє!  Яке чудове товариство! І все завдяки Христові і винятково завдяки Йому!  І прощення гріхів, і усиновлення нас Богом, і громадянство в Царстві Небесному, і вічне життя у повному блаженстві – все це завдяки і заради Христа!

Але поки-що ми, як і Апостоли у час Тайної Вечері, в цьому грішному світі. Ми тут не самі. З нами Бог. Але зовсім поряд блукає дуже підступний ворог – сатана. Це він вклав у серце Юді бажання зрадити Божого Сина за 30 срібняків. У нього були свої плани і на Петра. Про ці плани Господь каже, звертаючись до Петра: «Симоне, Симоне, ось сатана жадав вас, щоб вас пересіяти, мов ту пшеницю. Я ж молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя; ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю свою!»

Сатана хоче розсіяти Христову Церкву, розігнати нашу громаду і будь-яке інше зібрання Божих людей, серед яких Боже Слово проповідується чисто і Таїнства відправляються відповідно до Божого Слова. Ми – кістка йому в горлі, як були кісткою в його горлі Апостоли. Господь молився за Симона. Сатана отримає дозвіл спокусити цього Апостола. Це не буде бажання бути більшим від своїх друзів. Петро спокуситься через страх за життя. Хоча він буде впевнено обіцятиме Ісусові, що готовий іти з Ним і у вязницю, і навіть на смерть, за декілька годин він тричі Божого Сина зречеться.

Петро впаде. Петро відвернеться від Христа. Він не втратить своєї віри цілковито. Він розкається і відновить свою віру через Христа і буде далі зміцнювати Своїх братів. Це – той урок, про який нам варто памятати також сьогодні. Нині – пора Великого посту, великого впокорення і великого духовного піднесення. Памятайте, що сатана хоче знищити вашу віру. Бо без віри ми не спасенні. Але також памятайте, що Христос молиться за кожного з вас, як молився Він і за Петра. Памятайте, що Христос любить вас і навіть, якщо ви впадете в якийсь гріх, знайте, що Його молитва також за те, аби ви покаявшись, були відновлені прощенням гріхів і Святою Вечерею, і підбадьорювали своїх братів і сестер свідченням про Христа і власною довірою до Нього. В Його Імя. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23). Амінь.