Рости на спасіння (проповідь)

понеділок, 30 листопада 2015 р.

Рука Божа і рука наша

     (Аби Христос і Його заслуга застосовувалися до нас)... абсолютно необхідно двох речей: перше, аби Бог через Святого Духа встановив, запропонував і дав нам цю заслугу. З цією метою Бог встановив певні засоби або інструменти, а саме: Слово Євангелія і Таїнства. Ці засоби є рукою Божою, яку Він простягає і відкриває нам, пропонуючи і даючи нам для нашого спасіння користь  і заслуги Свого Сина (Рим. 10:17; 2 Кор. 5:19, 20; Тит. 3:5).
     Друга необхідна для застосування річ полягає в тому, щоб ми пізнавали, отримували і застосовували до самих себе дарунок бути дітьми Божими - що нам пропонується і представляється у Слові і Таїнствах; це чиниться не інакше як через віру (Рим. 1:17; 3:28; 4:5; Ів. 3:15, 16; Гал. 3:22, 24). Бо віра є нашою рукою, якою ми беремо, осягаємо і приймаємо заслуги Христові (Ів. 1:12). І це - також певний зв'язок, яким ми пов'язані з Христом і через який Він міг би бути і замешкувати в Нас (Еф. 3:17), а ми могли бути в Ньому.

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

неділя, 29 листопада 2015 р.

Проповідь на передостанню неділю церковного року

  ЧЕКАЄМО І ПРАГНЕМО СКОРОГО ПРИХОДУ ХРИСТА
                                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
Насамперед знайте оце, що в останні дні прийдуть із насмішками глузії, що ходитимуть за своїми пожадливостями, та й скажуть: «Де обітниця Його приходу? Бо від того часу, як позасинали наші батьки, усе залишається так від початку творіння».  Бо сховане від тих, хто хоче цього, що небо було напочатку, а земля із води та водою складена словом Божим, тому тодішній світ, водою потоплений, згинув. А теперішні небо й земля заховані тим самим словом, і зберігаються для огню на день суду й загибелі безбожних людей. Нехай же одне це не буде заховане від вас, улюблені, що в Господа один день немов тисяча років, а тисяча років немов один день! Не бариться Господь із обітницею, як деякі вважають це барінням, але вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття. День же Господній прибуде, як злодій вночі, коли з гуркотом небо мине, а стихії, розпечені, ринуть, а земля та діла, що на ній, погорять...  А коли все оце поруйнується, то якими мусите бути в святому житті та в побожності ви, що чекаєте й прагнете скорого приходу Божого дня, в якім небо, палючися, зникне, а розпалені стихії розтопляться? Але за Його обітницею ми дожидаємо неба нового й нової землі, що праведність на них пробуває. Тож, улюблені, чекаючи цього, попильнуйте, щоб ви знайшлися для Нього нескверні та чисті у мирі. А довготерпіння Господа нашого вважайте за спасіння, як і улюблений брат наш Павло написав був до вас за даною йому мудрістю (2 Петра 3:3-15).

Благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого!  (2 Петр. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, світ в якому ми живемо наповнений обманами.  В цьому світі егоїстичні, горді та зарозумілі люди ставлять себе і свій розум над Божим Словом і таким чином, ні в чому не сумніваючись, атакують нашу віру. Вони кажуть, що безсмертя душі і вічне життя – це, насправді, видавання бажаного за дійсне. Вони можуть насміхатися із самих основ нашого сповідання, або ставити палиці в колеса проповіді Слова Божого.

 В середині 1990-их років, коли відроджувалася Українська Лютеранська Церква, один із високих чиновників, на моє щире здивування, чому влада настільки затягує із реєстрацією церкви, глузливо відповів: «Христос терпел и вам велел».

Ми всі памятаємо, як нас, без усяких причин, виганяли із різних місць, які ми орендували, вчасно сплачуючи орендну плату, слідкуючи за чистотою в приміщеннях, докладаючи зусиль і нам, і нашим орендодавцям було добре. Проте, коли на президентських виборах переміг Віктор Янукович, представники його спецслужб і державних установ розпочали утиски протестантських церков, домагаючись, аби ті, що навчають Божому Слову та Боже Слово проповідували, не мали для цього належних умов.

Чому вони так робили?  Бо зневажали Боже Слово і не мали страху Божого. Натомість ними рухала гординя і зарозумілість.  Гординя, зарозумілість, відсутність страху Божого привела і до народних протестів, і до вбивств мирних громадян, і до теперішньої війни. Така само гординя, зарозумілість і відсутність страху до Бога привели до нищення українського народу окупаційним російським комуністичним режимом у 1932-1933 роках, коли мільйони наших співвітчизників загинули від Голодомору.

Усі убивці народу, переслідники Церкви, бандити і корупціонери – всі вони мають спільний знаменник – вони не вірять в Бога і хотіли би, аби в Бога ніхто теж не вірував. І вони на практиці застосовують власне невірство.  Нічого нового тут немає. Апостол Петро в сьогоднішньому листі попереджує нас саме про таке ставлення світу.

Він каже, «що в останні дні прийдуть із насмішками глузії, що ходитимуть за своїми пожадливостями». Коли Христів Апостол говорить про останні дні, то він не має на увазі декілька днів до повернення Христа у славі.  Вислів останні дні означає весь час від Вознесіння нашого Господа Христа і аж до Останнього Дня, тобто дня повернення Сина Божого у славі. Ми живемо в останні дні.  В наші дні ходять із насмішками глузії. Вони не дбають про ваше добре. Вони дбають про свою плоть, про власні егоїстичні інтереси і про те, аби зруйнувати вашу віру.

Яким чином вони це намагаються зробити? Вони намагаються посіяти сумнів до Божої обітниці. Тут теж немає нічого нового. Так само, як диявол у раю, спокушував наших прабатьків, Адама та Єву, засумніватися у Божому Слові, так само і тут його слуги, глузії, намагаються спокусити нас засумніватися у Божому Слові. «Де обітниця Його приходу? Бо від того часу, як позасинали наші батьки, усе залишається так від початку творіння» – кажуть вони.

Вони наводять масу різних теорій на підтвердження своїх насмішок: теорію про великий вибух, теорію про еволюцію, і ще казна що, аби лишень довести, що Бога немає. Проте Господь,а би вберегти нас від таких насмішників, нагадує нам сьогодні, що це Він – вічний Бог. І це ВІн створив світ Своїм Словом. І це Він був також знищив усе людство за винятком сімї Ноя у водах всесвітнього потопу.

Ті всі люди були знищені за власне невірство, через яке вони потопали у гріхах і беззаконні. Вони так само глузували з Бога і з Ноя, Божого проповідника, який намагався привести всю цивілізацію, яка тоді існувала до покаяння. Вони не розкаялися. Їхній бунт проти Бога тривав. Вони знаходили тисячі відмовок, аби не вірувати в Бога і не поклонятися Творцеві.  Бог їх усіх знищив у потопі.

Що  буде з цим світом? Що буде із цими усіма невіруючими людьми, з усіма тими, що глузують з Бога, з Його Слова, з віруючих і з усіма тими, що відмовляються розкаятися та увірувати в Христа?  Апостол Петро каже: «А теперішні небо й земля заховані тим самим словом, і зберігаються для огню на день суду й загибелі безбожних людей».

Перший грішний світ був знищений потопом. Всі безбожні люди у час приходу Христа, будуть нищені огнем аду впродовж цілої вічності. Але ось минає рік за роком, а Господь Христос не повертається.  Невже Він справді бариться? 

Ми можемо робити хибні висновки, не розуміючи природи нашого Бога. Господь Святий Дух через Апостола каже нам про те, що для Бога – тисяча років, наче один день. Для нас один рік може тривати досить довго. Бог же – вічний. Для вічного Бога дві тисячі років, які скоро проминуть від часу вознесіння Ісуса Христа, наче два дні.  Хіба це довго? Зовсім ні. Ми або наші нащадки не повинні дивуватися, якщо світ протриває в очах Божий цілий тиждень – ще пять тисяч років.

Ми можемо дивуватися, чому Господь цього дня знову не повернувся. Апостол наводить ще одну причину: «Не бариться Господь із обітницею, як деякі вважають це барінням, але вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття».  Про це каже і Апостол Павло: «Бо це добре й приємне Спасителеві нашому Богові, що хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди» (1 Тим. 2:3, 4). 

Божий Син помер за гріхи всіх без винятку людей.  Він пролив Свою святу і невинну кров не лише за нас, але й за всіх людей довкола нас. Ісусова жертва – жертва за гріхи усіх поколінь, які жили, живуть і житимуть до часу Його повернення у славі. Ісус воскрес, аби всі, хто вірує в Нього, були виправдані і успадкували вічне життя.

Як чудово, що ви, любі віруючі, прощені.  Як добре, що ви – виправдані. Як любо на серці, коли знаєш, що Бог тебе любить і приготував для тебе Царство Небесне і вічне життя. Як радісно бути з Богом і щонеділі отримувати запевнення про Христову любов у Його істинних тілі та крові, якими Він нас причащає щоразу, коли накривається Стіл Господній і ми підходимо до цього Столу у вірі в Сина Божого.

Але стільки людей довкола нас перебувають у невірстві і приречені до руйнівного вогню аду. А чи не бувало у вашому житті також періоду, коли ви коїли свідомий гріх або потрапляючи в тенета світу та диявола, відпадали від Христа, відходили від церкви і втрачали віру. Сьогодні Господь нам наводить ще одне свідчення Своєї любові до людства – Його довготерпіння.

Проте це не слід розуміти так, наче Господь настільки довготерпеливий, що ми можемо день за днем, рік за роком нехтувати Його благодаттю і любовю, бо вкінці, мовляв, все-одно спасемося. Це – не так! Господь Святий Дух застерігає нас проти такої фальшивої безпечності.

«День же Господній», – каже Апостол, «прибуде, як злодій вночі, коли з гуркотом небо мине, а стихії, розпечені, ринуть, а земля та діла, що на ній, погорять…» Злодій не приходить тоді, коли його ждуть.  Він приходить і діє в найнесподіваніший момент. Господь Ісус Христос каже: «Знайте ж це, що коли б знав господар, о котрій сторожі прийде злодій, то він пильнував би, і підкопати свого дому не дав би. Тому будьте готові й ви, бо прийде Син Людський тієї години, коли ви не думаєте!» (Мт. 24:43, 44).

Який жах чекає на невіруючий світ! Здається, що він триватиме вічно, але раптом зявляється у славі Господь і всесвіт, у стабільності, якого всі були впевнені – всесвіт, який досліджували космічні станції, раптом почне зникати. Небо з гуркотом мине, а наша планета буде спалена до останньої молекули в жахливому вогні. І все це настане раптово, несподівано, так само як раптовим і несподіваним буде повернення Сина Людського у славі, в ескорті Його святих ангелів.

 Але те, що для світу буде як несподіваний прихід злодія, і відбирання усіх мирських надій і сподівань, і катастрофа, і жахіття – для вас, любі діти Отця Небесного, буде великою радістю. Адже ми побачимо нашого люблячого Спасителя, Який забере нас до Себе у Царство, де буде нове небо і нова земля – новий всесвіт і все нове, без сліз, без горя, без хвороб, без страждань і без смерті.  Адже там немає гріха, а пробуває там праведність.

Останній День, день повернення Христа у славі – буде радісним днем для кожного віруючого і для кожної віруючої. Бо саме відтоді почнеться найрадісніша, найкраща, найпрекрасніша частина вашого вічного життя, життя, яке почалося у мить вашого народження згори, від Духа і води.

Світ, в якому ми живемо, приречений і диявол про це знає. Тим безсовіснішими і підступнішими будуть його напади на християн, на вчення Церкви, на Слово Боже, чим ближче стає день повернення Христа у славі. Через це Апостол Христів кличе всіх нас, аби ми пильнували, щоб знайшлися для Христа нескверні та чисті у мирі. Прийди, Господи Ісусе!  Амінь.


Мир вам усім у Христі! Амінь (1 Петр. 5:14).

субота, 28 листопада 2015 р.

День пам'яті жертв Голодомору та політичних репресій

       Сьогодні ми поминаємо жертв Голодомору 1932-1933 років, Геноциду українського народу, а також жертв усіх політичних репресій та нищень українства, на які було щедрим ХХ століття, століття богоборчих ідеологій і їх застосування на практиці російськими окупантами до вінця Божого творива - людини. За традицією у цей день о 16 годині ми виставляємо свічки пам'яті на наших підвіконнях, аби нагадати про те, до якого народу ми належимо, про мільйони наших невинно-убієнних одноплемінників і про нашу відповідальність докладати всіх сил, аби наш рідний край, Україна, була богобоязливою, незалежною і демократичною, щоби ніколи більше такі і подібні події не повторилися.

Молитва на цей день:

     Всемогутній і вічний Боже, Правителю людей і народів!  У покорі звертаємося до Тебе в цей день, коли ми згадуємо мільйони наших співвітчизників, які були вбиті російським, безбожним, окупаційним режимом у штучному голоді, тюрмах і концтаборах.  Просимо Господи благословити нас, аби над нашим краєм не панували вороги та окупанти.  Благослови Господи нас достатком і благодатно тримай Свою правицю захисту над нами.  Допоможи всім нам пізнати і визнати, що свобода, процвітання та інші благословення приходять від Тебе і вчини нас вдячними до Тебе за всі Твої дари.
     Ми сповідуємо Господи, що ми цілковито не заслуговуємо на Твої благословення.  Безбожність, похітливість, крадіжки, убивства, інші явні та приховані гріхи й злочини є ганьбою нашого рідного краю і разом із іншими людьми ми можемо лише схилитися в ганьбі перед Тобою. Милосердний Отче!  Заради Ісуса прости нам наші особисті гріхи і наші національні гріхи. Просвіти нас Твоїм Словом. Вчини нас вірними громадянами України та гідними членами спільноти серед якої ми живемо. Дай, щоби завжди на першому місці в нашому житті був Ти, благодатний Бог.  Навчи нас жити в рідному краї і захищати його так, як личить дітям Божим. Дай нам християнського відродження, і дай нам звернути до Тебе серця мільйонів людей, які живуть у невірстві.
      Коли наша пам'ять повертається до невинно убієнних, замордованих наших земляків, до тих, хто помер за наші свободи, учини нас вдячними та покірними. Дай нам сил робити все, аби зберегти свободу. Вчини нас старанними у молитві за Україну і за тих, хто має владу.  Дай нам сил свідчити, аби спаслися не тільки ті, хто вже є християнами.  Дай нам сили свідчити Твоїм Законом і Євангелієм, аби й ті, що поки що не вірують в Тебе, були приведені до вічного життя через віру в Христа Спасителя.  Заради Ісуса. Амінь.

пʼятниця, 27 листопада 2015 р.

День Св. Юстиніана, християнського правителя і сповідника Христового

     
Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Імператора Юстиніана, який правив Сходом від 527 по 565 роки по Різдві Христовім. Разом зі своєю дружиною, Феодорою, він відновив красу та велич візантійського двору. За його правління імперія пережила епоху відродження, значною мірою завдяки його амбіціям, розуму та сильним релігійним переконанням. Юстиніан також намагався принести єдність у розділену Церкву. Він захищав православне християнство і прагнув згоди між різними сторонами у Христологічних суперечках про взаємини між божественною і людською природами Христа. За його царювання було проведено V Вселенський Собор, який цю суперечку розглянув.

Молитва на день Св. Юстиніана, християнського правителя і сповідника Христового:

Господи Боже,  Отче небесний!  Через керування християнських правителів таких як імператор Юстиніан, Твоє Ім'я вільно сповідується посеред нашого народу. Дай, аби ми завжди обирали гідних провідників, які би служили Тобі вірно в нашому поколінні і ухвалювали мудрі рішення на добро Твого народу; через Ісуса Христа. Амінь.


Зі Скарбниці щоденної молитви

Коли князь діє мудро

                Князь також мусить бути дуже мудрим і не завжди нав’язувати власну волю навіть тоді, коли він має право і всі підстави так чинити. Бо набагато шляхетнішою чеснотою є дещо поступитися власними правами аніж (ризикувати завдати шкоду) майну і власності, де це стосується вигоди підлеглих. Як нам відомо, мирські права дійсні лише щодо речей цього світу.
Тому абсолютно нерозумним є казати: «Я маю на це право і через візьму це силою і утримуватиму це, хоча через чинення цього на інших людей найдуть всякі нещастя. У цьому відношенні ми читаємо про Цезаря Августа, що він не хотів вести воєн, незважаючи на те, наскільки великою була його правда, хіба що було чітко видно, що буде більша вигода, аніж шкода, або, принаймні, терпима шкода. Він говорив, що війну можна вподібнити до ловитви риби золотим неводом – ніколи не зловиш стільки, скільки ризикуєш втратити. Той, хто їде на возі, мусить діяти по іншому, аніж тоді, коли би він ішов один.  Коли він один, то він може йти, підстрибувати та робити все, що йому подобається, але коли він їде, то мусить контролювати і керувати таким чином, аби могли рухатися кінь і віз. Він має звертати більшу увагу на коня і воза, ніж на себе. Князь перебуває в такому самому становищі. Він стоїть на чолі і веде маси, і мусить не йти та робити, як хоче він, а так, як можуть це робити маси.  Він повинен більше уваги звертати на їхні потреби і необхідності, аніж на власну волю та власне задоволення. Коли князь править відповідно до власної скаженої волі і слідує за власною думкою, то він як божевільний візниця, який летить вперед зі своїм конем і возом кущами, канавами, річищами, горами та долами, незважаючи на дороги та мости. Довго він не їхатиме. Він приречений розбитися.
Тож найбільшою цінністю для правлячого класу було би, якби з юності вони читали (або, щоби їм читали) історичні книги, і священні, і світські. В цих книгах вони знайдуть багато чого (через приклади) про мистецтво управління, аніж в усіх книгах про закон. В Естер 6 (:1) ми читаємо, що так робили царі Персії. Історичні приклади дають і навчають набагато більше ніж закони та постанови. У перших навчає окремішній історичний досвід, а останній невипробувані та непевні слова.

Мартін Лютер, з Трактату про добрі діла 

четвер, 26 листопада 2015 р.

День Св. Івана Золотоустого, єпископа і проповідника

     Сьогодні ми згадуємо Св. Івана Золотоустого і дякуємо за нього Богові.  Св. Іван Золотоустий був провідником у Християнській Церкві IV століття. Він народився в Антіохії  приблизно 347 р. по Р. Х. і був навчений християнській вірі своєю побожною матір'ю, Антусою.  Після служіння на різних посадах у Християнській Церкві (паламарем, читцем тощо), Івана було рукопокладено до пресвітерського служіння і йому був даний обов'язок проповідувати.  Його прості, але цілеспрямовані послання знаходили слухачів далеко поза його рідним містом. 398 року по Р. Х. Іван Золотоустий став Патріархом Константинополя. Його метою була реформа Церкви, двору та міста. Ці наміри викликали конфлікт із світською владою. Врешті-решт із Константинополя його було відправлено в заслання. Але, навіть будучи віддаленим від своїх парафій і народу, Св. Іван Золотоустий продовжував писати і проповідувати аж до часу своєї смерті 407 р. по Р. Х. Останніми його словами були: "Слава Богові за все. Амінь".

Молитва на День Св. Івана Золотоустого, єпископа і проповідника

Боже!  Ти дав  слузі Твоєму, Іванові Золотоустому, благодать проголошувати Євангеліє у красномовності та силі.  Він, будучи єпископом великих громад в Антіохії та Константинополі, безстрашно терпів ганьбу заради Твого Імені.  Подай милостиво усім єпископам і пастирям такої відмінності в проповідуванні та вірності в служінні Твоїм Словом, аби люди Твої були співучасниками божественної природи; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків.  Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

середа, 25 листопада 2015 р.

Ярмарок духовних товарів

На вищому рівні сьогодні з Риму нічого не надходить окрім ярмарку духовних товарів, які відкрито й ганебно продаються і купуються: індульгенції, парафії, монастирі, єпископати, деканати, бенефіції та все інше, що раніше було засноване на службу Богові по всьому світові. Внаслідок цього не лише гроші та багатство світу притягуються і відвозяться до Риму[1] (і це ще не найгірший вид бізнесу), а спустошуються парафії, єпископати та прелатства. Внаслідок цього людьми нехтують, а Слово Боже та Боже Ймення і шана гинуть, а віра руйнується.  В кінці такі установи та служіння потрапляють у руки не лише невчених і некомпетентних людей, але й більшу частину всього захоплюють римляни, найгірші негідники на світі. Таким чином те, що було засноване для Божої служби, для проповідування Євангелія людям і для проводу та навчання їх, сьогодні вкладається в руки помічникам конюхів і погоничів віслюків – і то, не побоюся цих слів – римським повіям і селюкам.  І навіть тоді вони дякують нам, глузуючи з нас як з дурнів.
                        А якщо такі нестерпні зловживання здійснються в Ім’я Бога та Св. Петра так наче Боже Ім’я і духовна влада були запроваджені для того, щоби богохульствувати проти Божої шани та руйнування життя і душі християнського світу, тоді ми, звісно зобов’язані пропонувати належний опір настільки наскільки можемо. Ми повинні діяти, як добрі діти, батьки яких втратили розум.  По-перше, ми повинні побачити по якому праву те, що було засноване для служби Божої в нашій рідній країні або те, що було віддане задля добробуту наших рідних дітей, має витрачатися радше в Римі, а не тут, де воно повинне витрачатися. Як ми можемо бути такими нерозумними?
Оскільки єпископи і духовні прелати з цим нічого не роблять і або не чинять жодного опору або виявляють страх і таким чином дозволяють християнському світові гинути, нашим урочистим обо’язком найперше є покірно  кликати до Бога, аби Бог допоміг нам цьому завадити. По-друге, нашим урочистим обов’язком є взятися до діла і послати тих куртизанок і тих, що збирають папські комісійні геть. (Ми мусимо) повідомити їх в резонний та лагідний спосіб, що коли вони хочуть піклуватися про власні парафії чесно та щиро, то матимуть у них жити і допомагати людям, проповідуючи та подаючи їм добрий приклад. Якщо ж вони цього не робитимуть, а мешкатимуть в Римі або де-інде, плюндруючи церкви та спустошуючи їх, тоді хай годує їх Папа, бо вони – його слуги. Нам просто неправильно підтримувати папських слуг, його команду і то, власне кажучи, його лакеїв і повій, на руйнування наших душ і на шкоду нашим душам.
І це – ті справжні турки, на яких королі, князі та шляхта повинні напасти найперше, не в їхніх особистих інтересах, а задля користі християнського світу та за для того, аби запобігти богохульству та зневазі Божого Імені.  Шляхта повинна ставитися до духовного стану так як би вони ставилися до батька, який втратив здоровий глузд і який, якби його не стримували та не чинили йому опір, міг би знищити дитину, нащадка, і всіх інших (але з належною повагою та ставленням). Таким чином ми повинні високо шанувати римську владу, як нашого вищого батька.  Але водночас через те, що влада в Римі сказилася і втратила здоровий глузд, ми мусимо не дозволяти їм робити те, що вони хочуть, аби їхньою поведінкою не був зруйнований християнський світ.
             Дехто думає, що це має стосуватися загального Собору. На це я кажу: «Ні!»  Ми мали багато Соборів, на яких це пропонувалося, як-от: Собори в Констанці, Базелі та останній Латеранський Собор. З цих Соборів нічого не вийшло, а все стає з поганого гіршим. Окрім цього, з таких Соборів немає жодної користі, бо римське лукавство винайшло засіб, що ще до Собору королі та князі мусять скласти присягу, аби римляни залишалися тими, чим вони є і далі тримали те, що отримали. Таким чином вони виставили бар’єр, аби захистити себе від будь-якої реформації як також забезпечити себе захистом і свободою для всякого свого шахрайства. Але ж вже саму цю присягу вимагають і нав’язують всупереч Богові та праву. Цією присягою двері замикаються перед Святим Духом, Який повинен правити Соборами.
Було би найкраще і власне  кажучи – це єдиний спосіб – якби королі, князі, шляхта, міста та спільноти почали діяти, аби єпископи та клір (які поки-що бояться) мали би причину йти за ними. У цьому відношенні не слід звертати уваги ні на що, ані не можна на щось зважати, окрім Божих перших Трьох Заповідей, проти який ані Рим, ані небеса, ані земля не можуть нічого наказувати або щось забороняти. Всі їхні заборони та погрози, якими, на їхню думку, вони можуть всьому цьому запобігти,то це – ніщо точно так само, як ніщо є те, якщо божевільний батько жорстоко погрожує своєму синові, коли він стримує його або замикає.


                  Мартін Лютер, з Трактату про добрі діла




[1] Дивіться Відозву до християнської шляхти німецького народу

вівторок, 24 листопада 2015 р.

День Св. Мартина Турського

     
Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Мартина Турського. Він народився у поганській сім'ї приблизно 316 року по Різдві Христовім на території сучасної Угорщини, а виростав у Ломбардії, в Італії. Прийшовши в молодому віці до християнської віри, він розпочав військову кар'єру в римській армії. Але, відчуваючи покликання до християнського служіння, Мартин облишив військо і став ченцем, стверджуючи, що тепер він - "воїн Христа". Врешті-решт Мартина було названо єпископом Туру у західній Галлії (теперішня Франція). Його згадують за простий спосіб життя і рішучість ділитися Євангелієм по всій сільській Галлії. 1483 року у день Cв. Мартина Турського (який в Західній Церкві, відповідно до григоріанського календаря, святкується 11 листопада) син Ганса і Маргарети Лютерів, якому виповнився один день, був охрищений і йому було дано ім'я на честь цього святого - Мартін.

Молитва на День Св. Мартина Турського:

     Господи, Боже війська небесного!  Твій слуга Мартин-воїн, мав духа жертовності.  Він став єпископом у Твоїй Церкві, аби захищати кафоличну віру. Дай нам благодаті, аби ми йшли його слідами, щоби коли наш Господь повернеться, ми були зодягнуті у хрищальні одежі праведності та миру; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

понеділок, 23 листопада 2015 р.

Багато духовної влади та мало духовного уряду

    Якби запанував такий стан справ, то можна було би говорити про те, як слід шанувати духовну владу. Але нині ситуація дуже нагадує ситуацію з природними батьками, які дозволяють своїм дітям робити все, що ті хочуть. Сьогодні духовна влада видає постанови, звільнення від обітниць і приймає гроші. Вони прощають більше ніж мають владу прощати. Про більше не казатиму.  Цього ми бачимо більше, ніж добра. Керує всім жадібність. Те, що слід стримувати – тому, фактично, навчають. На власні очі ми бачимо, що в усіх відношеннях духовний стан – набагато більш мирський, ніж сам стан мирський. Тим часом християнський світ має цілковито розоритися, а ця Заповідь має бути викинута геть.     
     Якби єпископ про ці всі вимоги віддано піклувався, дбав про них, здійснював візитації та виконував свої обов’язки так як слід, тоді для нього було би надто великим навіть одне місто. Бо за днів Апостолів, коли християнський світ перебував у найкращому стані, кожне місто мало свого єпископа, хоча християни складали найменшу частку населення. Що ж станеться, коли один єпископ хоче стільки всього, а той стільки, цей хоче весь світ, а той – половину світу?     
     Пора, аби ми молилися до Бога про милосердя. Ми маємо чимало духовної влади, але не маємо взагалі духовного уряду або маємо дуже мало духовного уряду. Тим часом, хай кожен, хто може, допомагає наскільки це можливо, аби установи, монастирі, парафії і школи були добре впорядковані та керовані. Також має бути одним із завдань духовної влади скорочення (кількості) установ, монастирів і шкіл там, де про них не можна належним чином піклуватися. Набагато краще не мати жодного монастиря або установи, аніж мати той монастир або установу, де править зла система і де вона провокує Бога ще більше до гніву.                

Мартін Лютер, з Трактату про добрі діла 

неділя, 22 листопада 2015 р.

Проповідь на 24-у неділю по Св. Трійці

        ШАНУВАТИ СИНА 
ТА ВОСКРЕСІННЯ ЖИТТЯ
(Нарис проповіді пастиря 
В’ячеслава Горпинчука)
           
А Ісус відповів їм: «Отець Мій працює аж досі, працюю і Я».  І тому то юдеї ще більш намагалися вбити Його, що не тільки суботу порушував Він, але й Бога Отцем Своїм звав, тим роблячись Богові рівним. Відповів же Ісус і сказав їм: «Поправді, поправді кажу вам: Син нічого робити не може Сам від Себе, тільки те, що Він бачить, що робить Отець; бо що робить Він, те так само й Син робить. Бо Отець любить Сина, і показує все, що Сам робить, Йому. І покаже Йому діла більші від цих, щоб ви дивувались. Бо як мертвих Отець воскрешає й оживлює, так і Син, кого хоче, оживлює. Бо Отець і не судить нікого, а ввесь суд віддав Синові, щоб усі шанували і Сина, як шанують Отця. Хто не шанує Сина, не шанує Отця, що послав Його. Поправді, поправді кажу вам: Хто слухає слова Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерти в життя. Поправді, поправді кажу вам: Наступає година, і тепер уже є, коли голос Божого Сина почують померлі, а ті, що почують, оживуть. Бо як має Отець життя Сам у Собі, так і Синові дав життя мати в Самому Собі. І Він дав Йому силу чинити і суд, бо Він Людський Син. Не дивуйтесь цьому, бо надходить година, коли всі, хто в гробах, Його голос почують, і повиходять ті, що чинили добро, – на воскресення життя, а котрі зло чинили, – на воскресення Суду» (Євангеліє від Св. Івана 5:17-29).

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (2 Кор. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, в американській столиці, Вашингтоні є дуже видатний примірник Конституції Сполучених Штатів Америки. З першого погляду вона здається мішаниною неправильних рядків і незвичайних букв. Але відвідувачі, які пильно на неї дивляться, раптом бачать повернуте до них обличчя Джорджа Вашингтона.  Лінії  і букви утворюють подобу одного із отців-засновників американської нації.

Як Джордж Вашингтон проглядається у згаданій мною Конституції, так набагато яскравіше сяє крізь усю Біблію Ісус Христос. Від першої книги Біблії, Буття і до останньої книги Біблії, Обявлення, центральною і головною темою Святого Писання є Син Божий і Син Людський, Ісус Христос.

Проте як багато людей не хочуть бачити в Біблії Христа таким, як Він є. Натомість вони хочуть бачити свої уявлення про Нього, а то й не бачити Сина Божого, а бачити в Писанні набір правил, виконуючи які, можна спастися. Але без Христа Біблії не зрозуміти.

У сьогоднішній євангельській оповіді на боці розгніваних юдеїв могли би легко взяти участь ті люди, які вважають, що слід дотримуватися суботи, тобто шостого дня тижня в українському календарі. Юдеї, сучасники Ісуса, звинувачували Його в порушенні суботи, адже Ісус в суботу зцілив паралізованого чоловіка.

            Ісуса не раз і не два звинувачують в порушенні суботи.  Для людей, для яких важливі правила, Бог не такий важливий. Бог і Його милосердя залишаються на другому місці. Головне – виконати правило. А юдейські правила могли би позмагатися у своїй складності та відсутності милосердя навіть з багатьма українськими законами.

            Проте Ісусові не потрібні правила. Правила потрібні для грішників. Ісус – святий Бог. Він дав Закон Своєму народові біля гори Сінай. І Він знав для чого цей Закон був даний. Не для того, щоб доставити їх на небеса. А для того, щоб навчити їх, що за допомогою Закону, тобто власними ділами та заслугами на небеса вони ніколи не потраплять. Ісус дав їм Закон, аби юдеї, як і всі інші люди спасіння шукали не в ділах, а в Ньому – у Христі.

            Так само, як у Христі є зцілення для паралізованого. Так само у Христі для паралізованого є прощення усіх гріхів. Так само, як у Христі – милосердя. Так само, як Христос є нестримне джерело благодаті. І як пише дещо раніше Апостол Іван «з Його (тобто з Христової) повноти ми одержали всі, а то благодать на благодать» (Ів. 1:16).

            На звинувачення юдеїв Ісус відповідає просто: «Отець Мій працює аж досі, працюю і Я». Що буде, коли Отець хоча б на мить перестане працювати?  Що буде, коли хоча б на мить припиниться Його любляча опіка над створеним світом? Якби не Бог нас сили зла, та величезна демонічна рать, одразу стерла би в порох. Проте працює Отець. Працює Син. Працює Святий Дух.

            Хвилина за хвилиною, година за годиною, день за днем, рік за роком виливається на нас Боже милосердя, Божа благодать, Божа любов. Ось зцілений і фізично, і духовно ще один грішник. Він отримав не лише здоровя, але найголовніше – Він отримав прощення гріхів.

            Чому ж тоді юдеї настільки розгнівані? Не лише через суботу, через яку на Ісуса гнівалися б і багато сучасних любителів суботи і здорової їжі та способу життя. Тепер у юдеїв є не лише гнів на Ісуса, але й бажання вбити Його, бо «не тільки суботу порушував Він, але й Бога Отцем Своїм звав, тим роблячись Богові рівним».

            Це така негативна прогресія. Якщо вчепився за якийсь день, або за діло, то коли будеш дуже послідовним, то дійдеш до того, що будеш вимагати, аби Ісус не робив Себе Богові рівним. Не дивно, що секта «свідків Єгови» – логічне продовження любителів суботи, які ганьблять усіх інших християн за те, що ми збираємося в неділю.

            Адже там де є наголос на Законі і де є велика надія на виконання Закону і на власну праведність, там Христа потрібно все менше і менше, а згодом і зовсім непотрібно. Або потрібен зовсім інший Христос – Христос, яким можна маніпулювати. Христос, який виконуватиме всі забаганки. Христос, який буде завойовником світу для юдеїв. Христос, який буде хлопчиком на побігеньках.

            Для цієї ролі найкраще згодився би Христос-людина. Хтось подібний до царя Давида або в крайньому разі – до царя Соломона. Але Христос-Бог? Як це може бути? І для чого це все їм праведним і достойним нащадкам Авраама і всіх інших великих богословів? Проте Христос – інший.  Христос – людина, при чому людина істинна, досконала і абсолютно свята.

            Але Він також каже про Себе: «Поправді, поправді кажу вам: Син нічого робити не може Сам від Себе, тільки те, що Він бачить, що робить Отець; бо що робить Він, те так само й Син робить». Він робить точно те, що робить Отець. Його воля – однакова з волею Отця. Він бачить Отця і діє з Ним у повній і абсолютній гармонії. Ісус Христос – настільки поєднаний з Отцем, що будь-яка спроба відєднати Сина від Отця, обвинуватити Його в тому, що Він – не рівний Богові – жахливий наклеп і гріх.

            Ісус зцілив був паралізованого, бо точно це так само робить Отець. Ісус простив гріхи розкаяному грішникові, бо точно так це робить Отець. Ісус докоряє тим, хто впевнений, що вони прокладуть собі дорогу до небес власними ділами, бо точно так їм докоряє Отець.
            Отець любить Сина. І ця любов належить Синові через те, що Він споконвіку народжений Отцем і споконвіку перебуває з Отцем і у святості. Ця любов належить Синові, бо Син – Однороджений від Отця, а Сам Отець каже про Нього: «Це – Син Мій Улюблений, Його слухайтеся!» (Лк. 9:35). Як люблячий батько показує своєму рідному синові своє ремесло, власну працю – ще більше і ще досконаліше Отець показує Свою працю Своєму Синові. Він нічого від Сина не приховує.

            І Син має таку владу з Отцем, що серед народу, до якого Він посланий, буде все більше й більше здивування від тих чуд, які Він незабаром учинить. Ці діла не є для Сина чимось незвичайним. Творець світу і людини може все. Він – всемогутній. Але великі діла Ісус чинитиме для того, аби ті, що бачитимуть чуда, могли здивуватися, а здивувавшись, зрозуміти та визнати разом із Никодимом, учителем Ізраїлю: «Учителю, знаємо ми, що прийшов Ти від Бога, як Учитель, бо не може ніхто таких чуд учинити, які чиниш Ти, коли Бог із ним не буде» (Ів. 3:2).

            Ісус – тут говорить щось більше, ніж визнає Никодим. Ісус говорить сьогодні те, за що більшість Никодимових колег офіційно засудять Ісуса на смерть. Ісус каже, що Він – істинний Бог. Бог всемогутній, ділами Якого будуть дивуватися. Ісус ці діла робить для того, аби зі здивування прийшло не просто розуміння, Хто є серед Ізраїлю, але й щоб прийшла віра. Як напише в кінці свого Євангелія Іван: «Багато ж і інших ознак учинив був Ісус у присутності учнів Своїх, що в книзі оцій не записані. Це ж написано, щоб ви ввірували, що Ісус є Христос, Божий Син, і щоб, віруючи, життя мали в Ім'я Його!» (Ів. 20:30, 31).

            Єдинородний Син має всю повноту влади Отця.  І найнеприємніша новина для всіх єретиків, зі Свідками Єгови включно – Ісус має весь суд. Хто не шанує Сина так само як Отця, тобто як істинного Бога – буде засуджений: вже зараз на такій людині перебуває гнів Божий, а у вічності її чекають муки аду.

            Водночас, любі брати і сестри, сьогодні Ісус промовляє чудесні слова для віруючих. Він каже: «Поправді, поправді кажу вам: Хто слухає слова Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерти в життя». Господь дає рецепт вічного життя – слухайте Ісуса, довіряйте Його Словам, віруйте в Отця, Який послав нам Сина і смерть над вами влади не має – коли ви довіряєте Ісусові, то навіть коли ваше тіло перестане жити, ваша душа буде жива в Ісуса. Господь називає вас, любі віруючі, тими, хто перейшов від смерті в життя.

Ви були в смерті, як і зараз у ній перебувають, часто самі того не відаючи, усі невіруючі.  Але зі смерті ви вийшли. І увійшли в життя. Як? Віруючи в Христа, віруючи в Отця, віруючи в Святого Духа. Смерть над вами більше влади немає. Натомість ви маєте життя вже, нині і це життя не знає часових меж.

Але на цьому втіха для нас не завершується. Господь далі промовляє вкрай важливе послання.   Завжди коли ми чуємо ці слова «Поправді, поправді», а грецькою вони звучать «Амінь, амінь» і перекласти їх ще можна «Істинно, істинно», то ми знаємо, що Господь привертає нашу увагу до особливо важливого послання, яке ми повинні і памятати, і розмірковувати про нього, і найголовніше – вірувати в нього.

Господь каже нам сьогодні: «Поправді, поправді кажу вам: Наступає година, і тепер уже є, коли голос Божого Сина почують померлі, а ті, що почують, оживуть. Бо як має Отець життя Сам у Собі, так і Синові дав життя мати в Самому Собі. І Він дав Йому силу чинити і суд, бо Він Людський Син».  Які втішливі слова!  Христос забрав на Себе всі наші гріхи. Він обмив їх на Голгофському хресті Своєю святою і дорогоцінною кров’ю. Він помер на нашому місці. Він здолав нашу смерть. Бо смерть не могла тримати істинного Бога та нашого Спасителя у людській плоті. Христос воскрес і Він воскресить кожного із нас, що віруємо Йому, що стаємо вже сьогодні причасниками Його істинних тіла та крові у хлібі та вині Святої Вечері.

Господь каже, що всі мертві, усі без винятку почують Його голос. О, який то славний і водночас для багатьох страшний буде день. Воскреснуть усі, починаючи від Адама і закінчуючи останньою людиною, яка помре до приходу Христа у славі.

Але буде два воскресіння – одне воскресіння життя, а інше воскресіння суду. Господь каже, що для вічного життя воскреснуть ті, що чинили добро. І коли Спаситель говорить про чинення добра, то ми памятаємо, що раніше Він пояснює, яке саме діло Він має на увазі. А це діло таке – шанувати Сина, як і Отця, довіряти кожному Христовому слову, кожному слову Біблії, бачити в Біблії Христа, вірувати в Бога – тобто, вірувати в Христа. Віруєш в Христа, отже чиниш добро, отже вийдеш на воскресіння життя.  А коли не віруєш, то добра не робиш і вийдеш на воскресіння суду, тобто для проведення вічності в аду.

Хай ласкавий Господь Своїм Словом і Таїнством зміцнює нашу віру, аби ми завжди були доброчинцями, тобто віруючими, а в кінці вийшли на воскресіння життя у вічному Царстві Божому.  Заради Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь.



субота, 21 листопада 2015 р.

День Св. Архистратига Михаїла та всього війська небесного

      Сьогодні ми дякуємо Господу за Архангела Михаїла та всіх святих ангелів.  Ім'я Архангела Михаїла означає: "Хто такий як Бог?" Про Михаїла згадано в Даниїла (12:1), а також в Юди (в. 9) та в Об'явленні (12:7).  Даниїл зображує Михаїла, як ангельського помічника Ізраїлю, який веде битву проти сил зла.  В Об'явленні Михаїл та його ангели воюють проти сатани і нечистих ангелів та завдають їм поразки, скидаючи їх із небес.  Їхня перемога стала можливою Христовою перемогою над сатаною в Христовій смерті та воскресінні, перемогою, яка була проголошена голосом з небес: "Тепер настало спасіння, і сила, і царство нашого Бога, і влада Христа Його" (Об'явлення 12:10).  Разом із Михаїлом часто згадують Гавриїла і Рафаїла, інших головних ангелів або ж архангелів, які оточують престол Божий.  Передання називає Михаїла покровителем і захисником Церкви, особливо захисником християн в годину смерті.

    Молитва на День Св. Архистратига Михаїла та всього війська небесного:

      Вічний Боже!  Твоє мудре планування учинило та запровадило служіння людей і ангелів у дивовижному порядку. Милостиво дай нам, щоби так само як Твої святі ангели завжди служать Тобі на небесах, щоби Твоїм призначенням вони також допомагали та захищали нас тут на землі; через Ісуса Христа, Твого Сина, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом. Один Бог, нині і повіки віків.  Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

пʼятниця, 20 листопада 2015 р.

Домашній шпиталь і церква

Таким чином правда, як кажуть люди, що батьки можуть здобувати спасіння, роблячи вишкіл рідних дітей, навіть якби вони не робили чогось іншого. Якщо батьки роблять це, правильно готуючи їх до служіння Богові, то вони справді матимуть власні руки наповнені добрими ділами. Бо хто ті голодні, спрагнені, нагі, хворі, мандрівники, якщо не душі ваших рідних дітей? З них Бог робить ваш дім шпиталем. Він ставить вас над ними головним лікарем, аби ви їх доглядали, давали їм їжу та напої з добрих слів і діл. (Бог ставить вас над ними), аби вони могли навчитися довіряти Богові, вірувати в Нього, боятися Його і покладати всю свою надію на Нього, шанувати Його Ім’я та ніколи не проклинати або присягатися, умертвляти себе моліннями, постуваннями, пильнуваннями, працею, ходити в церкву, чекати на Слово Боже та дотримуватися суботи. (Він ставить вас над ними), щоб вони могли навчитися зневажати тимчасове, без нарікань терпіти невдачу і ані боятися смерті, ані любити цього життя.
Лишень подумайте про те, який великий це урок!  Як багато добрих діл ви маєте робити у власному домі з рідною дитиною, яка потребує всього цього, як голодна, спрагнена, нага, бідна, ув’язнена, хвора душа!  Який то благословенний шлюб і дім, які матимуть таких батьків! Той дім справді буде істинною церквою, обраним монастирем і навіть раєм!  Саме про такі місця співав Псалмоспівець у Псалмі 128 (:1-4): «Блажен кожен, хто боїться Господа, хто ходить путями Його! Коли труд своїх рук будеш їсти, блажен ти, і добре тобі! Твоя жінка в кутах твого дому як та виноградина плідна, твої діти навколо твого стола немов саджанці ті оливкові! Оце так буде поблагословлений муж, що боїться він Господа!» Де такі батьки? Де ті, що шукають таких добрих діл? Ніхто не виходить наперед. Чому? Тому що ці діла заповів Бог!  Плоть і диявол відтягують вас від таких діл. В них немає пишноти і чогось показного, через це ми припускаємо, що вони нічого не варті.  Чоловіки біжать до Св. Якова. Дружини дають обітниці Нашій Пані. Ніхто не складає обітниці готувати та навчати себе  і свою дитину належно шанувати Бога.  Тих, про яких Бог наказав чоловікові піклуватися в тілі та душі, він залишає і хоче Богові служити в якомусь іншому місці, яке ніколи не було заповідане. Жоден єпископ і жоден проповідник не докоряє за таку спотворену практику. Власне кажучи, в інтересах власної пожадливості клір такі практики заохочує.  Щодня вони вигадують все більше паломництв, канонізацій святих та ярмарків з індульгенцій. Хай Бог змилується над такою сліпотою!

Мартін Лютер, з Трактату про добрі діла 

четвер, 19 листопада 2015 р.

Хто винен у не-спасінні?

     Причину або вину за засудження в жодному разі не слід приписувати Богові. Бо Христос є Ублагання за гріхи всього світу (1 Івана 2:2). І Бог хоче, аби не загинула жодна людина, але щоб усі спаслися (1 Тимофія 2:4; 2 Петра 2:9; Єзекіїля 18:23; Матвія 18:14). 
     Провина за те, що не всі люди спасаються, лежить на них самих, бо не всі прийняли цю користь (Івана 1:5, 10, 11; 3:19). Бо потрібно, щоб ця користь або ж заслуга Христова стала нашою (Римлян 8:32), тобто, щоб її застосовувати до нас так, щоб кожна людина могла її прийняти та осягнути (Івана 1:12) і щоб таким чином Христос був у нас (Івана 6:56), а ми - в Ньому (Филип'ян 3:8, 9).

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства

середа, 18 листопада 2015 р.

Гріх без докору зростає

     Бог мовчав. Вже ця тиша сама по собі була судом.  Бог дозволив їм зростати сміливішими у їхньому опорові до Нього. Він мовчав, щоб міра їхнього бунту виповнилася.  Ці люди повз вуха пропустили докір Господа.  Коли Він докоряв їм, то вони не слухали.  Тож Бог покинув їх на їхні вигадки.  Коли ніхто не виправляє гріх і не дисциплінує гріх, то він зростає.  Без Божого покарання для направи, бунт проти Бога стає лише сильнішим і зухвалішим.  Немає людини, яку важче було би настановити на правильний шлях від тієї, яка знову й знову уникала покарання.  Така людина стає все сміливішою, запеклішою і впертішою з кожним непокараним непослухом. Ці люди не розмірковували про Господа, бо Він покинув їх на їхні особисті гріхи. Господь залишався мовчазний і гріх зростав.


Джон Браун, Народна Біблія: Ісаї (40-66)

вівторок, 17 листопада 2015 р.

Небезпека для батьків

                                     
        Є ще один спосіб зневаги батьків – набагато                      небезпечніший і витонченіший ніж  перший ..., який прикрашається і дає, аби його вважали за правдиве шанування батьків.  Це буває тоді, коли дитина робить що собі хоче, а батьки, з природної любові, дозволяють їй це робити. У цьому випадку вони шанують одне одного і одне одного люблять. З усіх боків – це гарно: задоволені батько і мати і задоволена дитина.
     Ця пошесть настільки поширена, що перший вид зневаги побачити важко. Цей другий вид зневаги постає із того факту, що батьки засліплені і ані не знають, ані не шанують Бога в сенсі перших Трьох Заповідей. З цієї причини вони не бачать, чого бракує їхнім дітям або ж як вони повинні їх навчати чи виховувати.  Саме для того, аби догоджати людям та досягати успіху, тренують вони дітей для мирської пошани, мирського задоволення та мирських володінь. Дітям це подобається і вони, звісно, радісно, без всяких грубощів, виявляють до них послух.
     Таким чином  Божа заповідь просто падає на самий низ, мимоволі та явно з добрих причин.  Отже так виконується написане в пророків Ісаї та Єремії, що діти руйнуються рідними батьками (Іс. 57:5; Єр. 7:31; 32:35). Вони роблять те, що робив цар Манасія. Цей цар приніс у жертву ідолові Молохові рідного сина і спалив його.[1] Що ж це ще окрім, як принесення у жертву рідної дитини та спалення її, коли батьки готують рідних дітей більше любити світ, аніж любити Бога та дають, аби їхні діти робили, що хочуть і згорали в мирській пожадливості, любові, насолоді, добрі та пошані, але дають, аби в них згасла Божа любов і шана та любов до вічних благословень.
     Ой, як небезпечно бути батьком чи матір’ю, де верховенствують лише плоть і кров!  Справді саме через це, що батькам наказано навчати рідних дітей, бо знання і виконання перших Трьох Заповідей і останніх Шести Заповідей, залежать від цієї Заповіді. Як каже Псалом 78 (:5-6): «Про які наказав був Він нашим батькам завідомити про них синів їхніх, щоб знало про це покоління майбутнє, сини, що народжені будуть, устануть і будуть розповідати своїм дітям». Це – також причина того, чому Бог просить, аби ми шанували наших батьків, тобто любили їх зі страхом; бо та інша любов – вона без страху, а отже вона більше зневага, аніж шана.

Мартін Лютер, з Трактату про добрі діла




[1] 2 Цар. 21:6.

понеділок, 16 листопада 2015 р.

Церква, як бізнесова корпорація

         В американських церквах існує тенденція  "думати про Церкву, як про якусь бізнесову корпорацію, якій дано привілей виконувати Господню роботу", що виливається  у "субординацію питань про правду" "ефективності операцій" у прагматичний спосіб. В інтересах підтримання "зовнішньої єдності та ефективного здійснення більших заходів" в них проходили "одночасно збільшувана адміністративна централізація і зменшувана богословська централізація". Ця "прагматична концепція Церкви" підмінила "широке церковне включення протилежних богословських думок та богословські на них відповіді". Таким чином богослов'я Церкви живе у скромному колоніальному будиночку, який все більше і більше потрапляє у тінь хмарочоса активної праці Церкви".[1]

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"






[1] L. A. Loetscher, The Broadening Church, c. 8, 59, 93. Передмова зазначає вірування автора в те, що пресвітеріанський досвід, описаний у цьому томі, «знайде широкі паралелі у багатьох інших провідників американської церкви. Її історія – це своєрідний богословський барометр часу».

неділя, 15 листопада 2015 р.

Проповідь на 23-ю неділю по Св. Трійці

                 СЛУГА НА ДОБРО
      (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога. Тому той, хто противиться владі, противиться Божій постанові; а ті, хто противиться, самі візьмуть осуд на себе. Бо володарі – пострах не на добрі діла, а на злі. Хочеш не боятися влади? Роби добро, і матимеш похвалу від неї, бо володар – Божий слуга, тобі на добро. А як чиниш ти зле, то бійся, бо недармо він носить меча, він бо Божий слуга, месник у гніві злочинцеві! Тому треба коритися не тільки ради страху кари, але й ради сумління. Через це ви й податки даєте, бо вони служителі Божі, саме тим завжди зайняті. Тож віддайте належне усім: кому податок – податок, кому мито – мито, кому страх – страх, кому честь – честь (Римлян 13:1-7).

Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!  (Рим. 1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри, для чого існує влада? Для чого існує уряд? Для чого існує Президент і всі посадовці? Читаючи стрічки українських новин та зіштовхуючись із багатьма українськими реаліями, можна прийти до дуже неправильного висновку: влада існує для того, щоб красти або ж як заведено нині говорити «дерибанити бюджет України».  Наслідки діяльності такої влади даються усім українця взнаки і, напевно, ще будуть дуже довго відчутними.

Ми не лише втратили частину української території – Крим, ми не лише втратили частину Донбасу. І у нас не лише ідуть на сході країни військові дії, незважаючи на перемиря. У великій кризі перебуває наша економіка, за рівнем корупції чиновників і суддів ми перебуваємо на одних місцях із найбільш корумпованими африканськими країнами, а значна частина молоді не бачить свого майбутнього у такій країні. 

Проте як риба у воді почуваються в ній саме корумповані чиновники та злодії всіх видів і гатунків. На довершення до всього, Верховна Рада України кілька днів тому, порушуючи свій же регламент, тобто закон, проголосувала де-факто, за легалізацію в Україні гріха содомії і відчинила двері для майбутньої легалізації одностатевих «шлюбів» і педофілії, яку будуть називати скороченням віку для вступу у статеві взаємини.

Але сьогоднішній текст для проповіді було обрано не через те, що я маю якісь претензії до влади. Претензії до влади мають більшість людей, і не лише в Україні. Часом мені здається, що мої приятелі, американці, мають більше претензій до американської влади, аніж я – до української. Сьогоднішній текст для проповіді, як і для більшості інших проповідей, визначено церковним календарем. В таку неділю як ця, в християнських церквах, одна з традиційних тем для проповідей – влада і наше ставлення до неї.

Як ви, любі брати і сестри, думаєте, чи знає Бог про те, що відбувається в Україні? Інколи разом із Псалмоспівцем нам хочеться вигукувати: «Прокинься ж, для чого Ти, Господи, спиш? Пробудися, не кидай назавжди! Для чого обличчя Своє Ти ховаєш, забуваєш про нашу недолю та нашу тісноту?» (Псалом 43:24, 25).  Звісно ж, Бог не спить. Звісно ж Він бачить лукавство і гріхи чиновників, від найвищих до найнижчих, як бачить Він також і наші гріхи, незважаючи на те, маскуємо ми їх чи ні. Він так само бачить порядних державників і бачить порядних, віруючих громадян.

Бог дуже добре знає про те, що коїться в Україні.  Але попри все Він каже нам сьогодні через Апостола Павла: «Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога».  Зауважте, що Бог не робить винятків. Мова стосується всіх людей. Чому Господь каже, аби ми корилися вищій владі? Бо Він нас любить і хоче нам добра.

У листі до Тимофія, наш любий Апостол пише: «Отже, перш над усе я благаю чинити молитви, благання, прохання, подяки за всіх людей, за царів та за всіх, хто при владі, щоб могли ми провадити тихе й мирне життя в усякій побожності та чистості. Бо це добре й приємне Спасителеві нашому Богові, що хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди» (1 Тим. 2:1-4).  Влада необхідна для тихого і мирного життя в усякій побожності та чистоті. Там де є влада і там, де вона виконує обовязки покладені на неї Богом, там, зазвичай є таке життя.

Бог віддав Свого Сина Єдинородного за кожну людину. Немає такого грішника, за якого не помер би Христос. Ісус воскрес для нашого виправдання, любі брати і сестри, аби ми вірою в Нього, були Божими дітьми і спадкоємцями Царства Божого. Бог хоче, щоб усі люди спаслися.

«Як тривога – так до Бога», – каже українське прислівя. Але, любі брати і сестри, де рвуться снаряди, де вибухають міни там дуже важко християнам збиратися разом. Де на вулицях панують банди, відбуваються перестрілки, де панує не порядок, а анархія – там теж важко не лише жити, не лише будувати господарське життя, економіку, але й збиратися разом на молитви.

Тихе, мирне життя можливе лише там, де є влада. Там Божі люди можуть безперешкодно збиратися довкола Євангелія. Ми можемо чути проповідь Божого Слова, яке творить віру в Христа. Ми можемо причащатися істинними тілом і кровю Господніми на прощення наших гріхів і на вічне життя. Ми можемо співати гімни, славити Бога, будувати церкви, навчати і виховувати наших дітей. Навіть, якщо наші умови гірші, ніж нам би цього хотілося, або гірші від тих умов, які ми могли би мати – все таки життя в побожності і чистоті, життя Богові угодне можливе. 

І за це ми дякуємо Богові. І через це ми коримося українській владі, якою би недосконалою вона наразі не була. Цю владу дам нам Бог і Він наказує нам цій владі коритися. «Тому той, хто противиться владі, противиться Божій постанові; а ті, хто противиться, самі візьмуть осуд на себе», – каже далі Апостол. Хто ж хоче бути революціонером і валити цю владу, той не просто намагається порушити мир і спокій, а противиться Божій постанові, тобто кидає виклик Богові зневажає Творця, Який дав нам владу для тихого і мирного життя в усякій побожності та чистоті.

Проте яким чином влада досягає саме такого тихого та мирного життя, життя в усякій побожності та чистоті. Господь каже, що у влади є всього два обовязки і вони стосуються добра і зла. «Бо володарі – пострах не на добрі діла, а на злі», – написано в Біблії. «Цар утримує край правосуддям, а людина хабарна руйнує його»,  – каже наймудріший правитель світу, цар Соломон.  (Приповісті 29:4). Бог дав владу в руки чиновникам не для того, аби вони брали хабарі, або кидали до вязниць невинних людей. Коли чиновники  беруть хабарі або кидають до вязниць невинних, тоді вони мало чим відрізняються від тих, хто хоче повалити владу.

Адже і ті, і другі діють всупереч Божій постанові. Бог дав владу в руки нашим можновладцям, аби вони карали зло і правили так, щоб у добрих людей, у людей, що роблять добро, не виникало жодного страху, що їх можуть з якоїсь немилості запроторити за грати. Через це Св. Павло каже нам сьогодні: «Хочеш не боятися влади? Роби добро, і матимеш похвалу від неї, бо володар – Божий слуга, тобі на добро». 
Визнавай існуючу владу, роби добро і тебе вона не зачепить. І навіть більше – володар, тобто, всі депутати, мер міста, Премєр-Міністр чи Президент країни – Божі слуги, поставлені Богом, аби вони служили нам на добро. Не завжди вони так служать. Часто відбуваються речі протилежні.  Але це не міняє того, що вони є влада. Це не відміняє Божої постанови про покору владі і це не скасовує їхніх обовязків бути слугами Божими нам на добро – і за це вони (а з ними і їхні нащадки до третього і четвертого покоління) будуть відповідати перед Богом, від Якого вони цю владу отримали.

«А як чиниш ти зле, то бійся, бо недармо він носить меча, він бо Божий слуга, месник у гніві злочинцеві!», – написано в Божому Слові далі. Боятися влади повинні злочинці, бо влада є Божим слугою, месником у гніві злочинцеві. Цей месник мусив був використати меч в Криму, коли злочинці з Росії загарбували нашу землю. Цей Божий месник сьогодні застосовує меч, зброю на Донбасі і всюди, де треба захистити своїх громадян від злочинців з Росії, доморощених бандиті або злочинців із будь-якої країни світу.

Зауважте, любі брати і сестри, не ми – месники злочинцям, а влада, яку ми маємо. Вона уповноважена Богом здійснювати таку помсту. Аби вона це робила правильно і сміливо захищала добро та карала зло, вона потребує наших молитов. Ось чому ми молимося щонеділі і за Президента України і за всіх, хто має над нами не лише духовну, але й світську владу. Наша влада розбудовує армію, реформує правоохоронні органи, аби належно виконувати саме такі функції і захищати нас від злочинців. Наше сумління спонукає нас до того, аби через такі служіння, які вона здійснює від Імені Бога, ми владі корилися.

В історії України було чимало випадків, коли до влади приходили відверто безбожні люди і виконували не обовязки покладені на них Богом, а відверті сатанинські бажання. Найвиразнішими слугами сатани були комуністи, які відверто воювали проти Бога скрізь, де могли. Коли влада вимагає робити щось проти Божого Закону або всупереч Божому Слову, тоді ми маємо обовязок промовити разом із Апостолом Петром: «Бога повинно слухатися більш, як людей!» (Дії 5:29)

Незабаром ми будемо згадувати чергові роковини Голодомору, коли комуністи відібравши всю їжу в наших селян, замордували майже десять мільйонів українців. Жорстокий, безжальний геноцид українського народу донині нам болить і буде завжди боліти. Що робити, коли така влада вимагає віддати все, що в тебе є? Чи є гріхом ховати те, що допоможе вам врятувати вашу сімю від голоду? Ні, це – не гріх. Гріхом було би добровільно все віддати.  На першому місці, після Бога, в кожного батька і матері має стояти добробут їхньої сімї, який вони повинні підтримувати власною працею. Памятаймо, Бог не запроваджує владу, щоб ми помирали через її вчинки у голоді та холоді, убогості та відчаї, а Бог дав нам правителів, аби «могли ми провадити тихе й мирне життя в усякій побожності та чистості».

Через це ми молимося про добрий уряд. І для того, аби уряд міг карати злочинців, захищати добро, ми платимо податки та мита. Звісно,  влада не має права розкрадати сплачені нами податки та мита собі по кишенях. Ми вже знаємо, що буває, коли нема як утримувати армію. Де немає армії, там немає і територіальної цілісності, бо поки триватиме цей грішний завжди знайдуться охочі загарбати нашу землю, а нас пограбувати і повбивати. Через це ми утримуємо нашу владу нашими податками і молимося до Господа, аби Він учинив так, щоб ми мали добру владу, владу яка служить Богові, а отже і українському народові, тобто кожному з нас на добро.

Як? Караючи злочинців і хвалячи добро. Для чого? Щоб «могли ми провадити тихе й мирне життя в усякій побожності та чистості». В Імя Христа. Амінь.


Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).