ДОГОДЖАТИ
БЛИЖНІМ
(Нарис
проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Ми, сильні, повинні нести слабості
безсилих, а не собі догоджати. Кожен із нас нехай догоджає ближньому на добро
для збудування. Бо й Христос не Собі догоджав, але як написано: «Зневаги тих,
хто Тебе зневажає, упали на Мене». А все, що давніше написане, написане нам на
науку, щоб терпінням і потіхою з Писання ми мали надію. А Бог терпеливости й
потіхи нехай дасть вам бути однодумними між собою за Христом Ісусом, щоб ви
однодушно, одними устами славили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа.
Приймайте тому один одного, як і Христос прийняв нас до Божої слави (Римлян 15:1-7)
Усім… улюбленим Божим,
вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса
Христа! (Рим. 1:7) Амінь.
Дорогі брати і сестри, Фабіола,
знатна римлянка із IV століття по Різдві Христовім, була одруженою християнкою. Але
її чоловік вів настільки зле і брутальне життя, що ця жінка розлучилася з ним
відповідно до римського закону. Проте всупереч приписам ранньої Церкви, не
будучи вдовою, ще до смерті свого першого чоловіка, з яким вона була розлучилась,
вона вийшла заміж за іншого чоловіка. За це вона була відлучена від церкви. Згодом,
по смерті її другого чоловіка, вона попросила прощення у її церкви і була знову
допущена до Святого Причастя.
Втім відомою вона стала не за
таке життя, а через те, що вона робила вже як вдова і християнка, активна в
церкві. В історію не лише Християнської Церкви, але й світу, вона ввійшла, як
людина, яка заснувала першу громадську лікарню, в якій медичну допомогу могли
отримувати найбільш знедолені люди. Християнська Церква започаткувала та
очолила, через своїх віруючих і різноманітні християнські організації, рух
піклування про слабких. Навіть донині чимало сучасних лікарень засновані саме
Християнською Церквою.
Чому християни так робили? Чому християни так продовжують робити? Відповідь
на це ми знаходимо в Божому Слові. Цю відповідь дає нам також наш сьогоднішній
лист Св. Апостола Павла, в якому він каже: «Ми,
сильні, повинні нести слабості безсилих, а не собі догоджати».
Надто часто в невіруючому,
матеріалістичному світі, ми бачимо навіть дуже багатих людей, які справляють
враження, що вони справді догоджають лише самі собі. Ми бачимо їхні дорогі
маєтки, які розкинулися на десятках гектарів заповідних колись лісів, бачимо
їхні яхти, дорогі годинники і автопарки, які зазвичай стоять за кількаметровими
загорожами. Коли вони хворіють, то з новин ми дізнаємось, що приватними
літаками вони зазвичай вирушають рятувати своє життя до Австрії, Англії чи
якоїсь іншої країни, до найсучасніших європейських лікарень і клінік.
І водночас вже за декілька
кілометрів від їхніх домівок ми бачимо занедбані та вбогі лікарні, школи та
напівзруйновані дороги, якими змушені користуватися звичайні громадяни. Таке відбувається,
бо за своєю грішною природою ми – егоїсти, які догоджають тільки самі собі,
думають лише про себе. І це не залежить від країни. Кругом, де панує гріх, де
не діють як слід закони, а особливо там, де немає християнської віри – там процвітає
егоїзм і гріх.
Слова Апостола, які ми сьогодні
читаємо, написані під проводом Святого Духа. Вони стосуються не лише фізичних
слабкостей. Насамперед вони стосуються слабкостей духовних. Адже й у вірі, як і
в житті, є люди сильніші і слабші.
Апостол звертається до сильніших,
до яких він зараховує і себе. Сильні – це ті, хто має непохитну віру в Христа,
у Його милосердя, у Його благодать. Слабкі – це ті, в кого віра не така сильна.
Слабкі – це ті, хто частіше ніж ми піддається спокусам сатани, потрапляє у його
пастки або йде не поводу власної плоті і коїть гріхи. Слабкі – це також ті, хто
виробив якісь звички, які дратують нас або неприємні і нам, і іншим людям.
Ми бачимо, що ці люди віруючі,
але ми також бачимо, що їхня віра – слабка. Через це Господь Святий Дух кличе
нас до терпеливості, аби ми терпляче до них ставилися, залишалися їхніми
братами і сестрами у Христі, і терпеливо допомагали їм зростати у вірі, у
пізнанні нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа.
До слабких слід зараховувати і
тих, що, будучи новими у вірі, вважають за гріхи те, що гріхами насправді не є.
Як-от: праця у певні дні, споживання певних продуктів чи пиття певних напоїв. Як
сказав був Апостол Павло про слабких у вірі братів, які вважали за гріх їсти м’ясо, яке було куплене в
язичницьких жреців: «Коли їжа спокушує брата мого, то повік я не їстиму м'яса,
щоб не спокусити брата свого!» (1 Кор. 8:13).
Звісно ж, носити слабості безсилих,
догоджати своїм братам і сестрам слід у вірі та на добро їм – на збудування. Це
означає не потакати слабкостям чи гріхам.
Але це означає ставитися до них терпеливо. Терпеливо не означає мовчки
чи з байдужістю. Бо будування означає, що їм слід пояснювати, хто такий
Христос, що означає бути християнином, що означає мати християнську свободу. І
це, звісно, означає говорити правду у любові і ділитися Євангелієм, бо віра –
від слухання Слова Христового, тобто від слухання Євангелія. І сильнішими наші
безсилі стануть тоді, коли будуть чути Євангеліє і коли будуть черпати силу з
причастя істинними тілом і кров’ю
Христа у Святому Причасті. І завжди слід
пам’ятати, що у ненависті
навіть правда руйнує. А будує завжди правда в любові, в терпеливості.
А потім Апостол каже про причину
такого ставлення сильних християн: «Бо й
Христос не Собі догоджав, але як написано: «Зневаги тих, хто Тебе зневажає,
упали на Мене». Все земне життя
Христа, Сина Божого – життя служіння. Навіть, коли ми маємо опис Христа, Який
спить у човні, то й тоді Його будять перелякані учні в час бурі: «Рятуй, Господи, гинемо!» (Мт. 8:25) Ісус негайно приходить їм на допомогу.
А коли декілька учнів вже
незадовго до розп’яття
Господа сперечались про те, хто яку буде мати вищу посаду в Царстві Небесному і
шукали способи, як ті майбутні посади отримати, то Господь промовив: «Ви знаєте, що ті, що вважають себе за князів
у народів, панують над ними, а їхні вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами,
але хто з вас великим бути хоче, – нехай буде він вам за слугу. А хто з вас бути першим бажає, – нехай буде
всім за раба. Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб
послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох» (Мр. 10:42-45).
Служіння – ось лейтмотив життя
християнина в цьому світі. Христос послужив нам, ми служимо нашим ближнім. До
того ж, Христос послужив нам так, що ми ніколи не зможемо Його служіння
перевершити. Бо Ісус – святий. Ми – грішні. Ісус – вічний Бог, Який у час
стався людиною, а ми – звичайні люди, зачаті і народжені в гріхах. Ісус – Бог,
Який міг не понижуватись, щоб стати людиною. А ми – грішники, що приречені були
до смерті фізичної і вічної.
Але Бог любить вас, любі брати і
сестри. Ось чому Його Син стається людиною. Бог хоче, щоб ви були розкаяні і
вірували в Нього, довіряли Йому і мали вічне життя. Ось чому Його Син,
народжений від Діви Марії іде на Голгофський хрест.
Йому туди не було чого йти без наших гріхів. І Йому
не було що на хрест нести. Адже як Бог і людина в одній Особі, Ісус – святий і
безгрішний. Проте Він Сам, добровільно, без примусу, узяв на Себе усі наші
гріхи та провини.
Що таке гріх нашого брата чи
нашої сестри у порівнянні з гріхами нашими і гріхами цілого людства? Що таке
який недолік чи якась дратівлива звичка у нашого одновірця у порівнянні з усіма
нашими переступами проти Закону Божого та всіма злочинами людства? Однак Ісус забрав усе без винятку на Себе.
Його дорога на Голгофу була важкою – на неї Він ступав зранений, збичований і
знеможений.
Але на хресті на Ісуса вилився весь
гнів Божий за все людство, за кожного з вас, любі брати і сестри. Настільки
жахливі були Голгофські муки, настільки нестерпною була самотність Ісусової
жертви, що Він вигукнув до Небесного Отця: «Елі,
Елі, лама савахтані? цебто: Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?...»
(Мт. 27:46). Настільки сповнений любові
до нас був Його прощальний вигук: «Звершилось!»
Ісус пройшов усю дорогу заради
нас. Він ні на крок не відступився від неї і приніс святу і досконалу жертву,
Самого Себе, за кожного з нас. І Він воскрес, проголосивши Своїм воскресінням,
що жертва Його за всі наші гріхи і за гріхи цілого людства – повна і що,
кожному, хто вірує в Нього, гріхи прощені, а віра в Ісуса зараховується в
праведність.
Але Ісус на тому не зупинився. Чому ми, любі брати і сестри, сьогодні зібрані
в Церкві? Бо нас сюди привів Дух Ісуса. Чому ми сьогодні тут, бо Ісус – посеред
нас. Чи ми падаємо? Чи ми грішимо? Чи ми кривдимо наших ближніх? Так. На жаль
так, бо ми далі живемо в грішному світі і інколи старий Адам, наша грішна плоть
бере над нами гору.
Але як ставиться до нас Господь
Ісус? Чи Він налітає на нас, ображаючи, принижуючи, виганяючи нас із Свого
Царства і кидаючи нас моментально і на вічні віки у невгасимий огонь пекла? Ні.
Він так не робить. Він терпить нас. Він хоче, аби розкаялись. Він іде поряд з
нами і докоряє нам, і нагадує про домівку в Отця нашого Небесного.
А потім, коли ми каємось, Спаситель
нас утішає і каже: «Твої гріхи прощені. Моєю кров’ю Ти очищений і став ти біліший від снігу.
Ти – дитя Боже. І Царство Небесне тобі належить. Чекай вірно на Мій другий
прихід, коли ти з усіма воскреслими до вічного життя, увійдеш у нескінченне
блаженство, у велику радість, яка приготована Мною для всіх святих, для всіх
віруючих в Ім’я Отця, і Сина,
і Святого Духа».
Щодня так Ісус ходить з нами,
несучи наші слабкості і будуючи нас. А коли ми збираємося в неділю в Його
церкві, аби однодумно сповідувати Боже Ім’я і славити нашого люблячого Бога в нашому зібранні і промовляти
про Нього до інших людей, які можуть ще не знати Бога. Які може чули про Бога, але не знають про Його
любов, милість і благодать, не чувши Євангелія і не пізнавши Христа, Який Він
добрий і люблячий. Які можуть пізнати про Божу любов з наших слів і вчинків, як
пізнавали про Божу любов римляни з учинків Св. Фабіоли, засновниці першої
лікарні у світі, що приймала всіх. Адже Бог прийняв Фабіолу і кожного з нас,
заради Христа і в Його святе Ім’я.
Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).
Немає коментарів:
Дописати коментар