Проповідь на 1-у неділю Великого посту

                                       

                             ГОЛОВА ЗМІЯ СТЕРТА!
      (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Але змій був хитріший над усю польову звірину, яку Господь Бог учинив. І сказав він до жінки: «Чи Бог наказав: Не їжте з усякого дерева раю?» І відповіла жінка змієві: «З плодів дерева раю ми можемо їсти, але з плодів дерева, що в середині раю, Бог сказав: Не їжте із нього, і не доторкайтесь до нього, щоб вам не померти». І сказав змій до жінки: «Умерти не вмрете! Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло». І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане дерево, щоб набути знання. І взяла з його плоду, та й з'їла, і разом дала теж чоловікові своєму, і він з'їв. І розкрилися очі в обох них, і пізнали, що нагі вони. І зшили вони фігові листя, і зробили опаски собі. І почули вони голос Господа Бога, що по раю ходив, як повіяв денний холодок. І сховався Адам і його жінка від Господа Бога серед дерев раю. І закликав Господь Бог до Адама, і до нього сказав: «Де ти?» А той відповів: «Почув я Твій голос у раю і злякався, бо нагий я, і сховався». І промовив Господь: «Хто сказав тобі, що ти нагий? Чи ти не їв з того дерева, що Я звелів був тобі, щоб ти з нього не їв?» А Адам відказав: «Жінка, що дав Ти її, щоб зо мною була, вона подала мені з того дерева, і я їв». Тоді Господь Бог промовив до жінки: «Що це ти наробила?» А жінка сказала: «Змій спокусив мене, і я їла». І до змія сказав Господь Бог: «За те, що зробив ти оце, то ти проклятіший над усю худобу, і над усю звірину польову! На своїм череві будеш плазувати, і порох ти їстимеш у всі дні свойого життя. І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п'яту». До жінки промовив: «Помножуючи, помножу терпіння твої та болі вагітности твоєї. Ти в муках родитимеш діти, і до мужа твого пожадання твоє, а він буде панувати над тобою». І до Адама сказав Він: «За те, що ти послухав голосу жінки своєї та їв з того дерева, що Я наказав був тобі, говорячи: Від нього не їж, проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свойого життя. Тернину й осот вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову. У поті свойого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти – порох, і до пороху вернешся».  І назвав Адам ім'я своїй жінці: Єва, бо вона була мати всього живого. І зробив Господь Бог Адамові та жінці його одежу шкуряну і зодягнув їх. І сказав Господь Бог: «Ось став чоловік, немов один із Нас, щоб знати добро й зло. А тепер коли б не простяг він своєї руки, і не взяв з дерева життя, і щоб він не з'їв, і не жив повік віку». І вислав його Господь Бог із еденського раю, щоб порати землю, з якої узятий він був. І вигнав Господь Бог Адама. А на схід від еденського раю поставив Херувима і меча полум'яного, який обертався навколо, щоб стерегти дорогу до дерева життя  (Буття 3:1-24).

            Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (2 Кор. 1:2) Амінь.

            Дорогі брати і сестри, у книзі Клайва Люіса «Листи Крутеня», молодший біс звітується у пекло своєму начальникові про те, як він зумів відвернути молодого чоловіка від мислення про Бога. Цей чоловік сидів у бібліотеці. І він глибоко замислився над прочитаним і поступово почав приходити до усвідомлення Божої присутності і знову й знову повторював мовчки звернення до Бога.

            Але молодший біс, знаючи, що йому не вдасться перемогти у мисленнєвій суперечці, просто доторкнувся до плеча молодого чоловіка і навіяв йому просту думку: «Хіба ти не голодний? Вже час чогось попоїсти». Потім на вулиці він звернув увагу чоловіка на 73-ій номер автобуса, який проїжджав повз і на хлопчика, який вигукував про екстрений випуск газети. І ось таким чином біс повернув чоловіка до «реального» світу та ще й переконав його дивуватись із власного глупства, що він так думав про Бога.

Сьогодні ми згадуємо початки: початки гріхопадіння людства і початки визволення нас від гріха. Тут ми теж бачимо улюблену тактику диявола повертати людей до «реального» життя. Його улюблений інструмент – сіяння зневіри до Божого Слова, аби почали сумніватись у тому, що казав Бог, вагатися у Його любові до нас, а потім починали перекручувати Його Слово.

Сьогодні ми бачимо ще одну улюблену тактику диявола – видавати себе не за того, ким він насправді є. Він не з’являється до Єви як нечистий дух і не відрекомендується їй, кажучи: «Привіт!  Я – диявол, убивця і обманщик». Ні, він з’являється до нашої праматері в образі невинної тварини, яку Єва не мала в чому підозрювати. Диявол і зараз продовжує підступати до нас не лише через навіювання, але й часто використовуючи різні образи, і навіть людей. Проте часто впізнати його можна за нападом на Боже Слово і за перекрученням Божого Слова.

Прикриваючись змієм, диявол, обманщик і убивця, взявся за виконання свого плану з убивства людського роду, сіючи сумнів до Божого Слова. Він не підходить до Адама, голови сім'ї, а заходить з тилу – до його дружини, до його помічниці. І вдається до цитування Божого Слова, перекручуючи його: «Чи Бог наказав: Не їжте з усякого дерева раю?» Хитро вибудуване речення – диявол вдає із себе дурника, який наче нічого не знає про Божу Заповідь і який наче вважає, що Бог – жорстокий тиран, Який хоче заморити голодом Свої творіння.

Єва спростовує закиди, як вона думає, змія, але вже сама вдається до перекручення Слова, додаючи, що Бог сказав навіть не доторкатись до дерева, що в середині раю. І тут, коли змій бачить, що його зерно дало сходи, продовжує далі сіяти свою отруту: «Умерти не вмрете! Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло».

Він переконує Єву, що обманщик – Бог. А диявол – податель вічності і розуму. Що справжнє обожнення, теозис і справжнє життя, «реальне» життя почнеться, щойно Єва і Адам, відступляться від Бога і порушать Його святу Заповідь. «Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!...» (Екл. 1:9). Це стосується і диявольських стратегій і бісівських тактик. Сіяння сумніву до Божого Слова, до Божої любові, проповідь фальшивого вчення, яке нібито має повернути нас до «реального» життя, а в кінці – відступництво від Бога і смерть, духовна та фізична, і вічна.

Гріх стався не тоді, коли Єва вкусила заборонений плід, а коли перестала довіряти Богові, а натомість відступилась від люблячого Творця і повірила обманщикові і убивці. Тоді настала духовна смерть і почалася фізична смерть. Вкусивши плід, і не померши на місці та одразу, вона лише укріпилась у вірі у фальшиву проповідь, і пішла переконувати свого чоловіка, що обманщик – не змій, а Бог. Ось вона скуштувала і живе. І вона тепер по-новому дивиться на світ. А тепер настала черга і для її чоловіка, нашого праотця, якого довго умовляти не довелось. Адже Єва їсть і живе, і щось бачить зовсім по-іншому.

Відступившись від Бога, наші прабатьки справді опинись у зовсім іншій реальності: у реальності сорому, ганьби, страху, безвідповідальності та смерті. Бо коли Господь у Своїй милості шукає Своїх дітей, то вони ховаються від Нього і натягають на себе листя, бо їм вже соромно. А потім, під натхненням свого проповідника, диявола, не визнають вини, не каються, а переводять стрілки – покладають провину за власний гріх на інших.

Адам звинувачує Творця, Який дав йому дружину і Єву, що дала йому скуштувати плід. Про свою відповідальність як голови сім’ї, він скромно мовчить. В нього вже інша «реальність», реальність спотворення істини та безвідповідальності. А Єва обвинувачує диявола наче це не вона захотіла обожнитись і стати такою як Бог. А стала такою як диявол, бо спокусила ще й свого чоловіка.

Тож настає реальність смерті, коли Бог проголошує наслідки, які вразили і наших прабатьків, і їхніх нащадків, з вами і мною включно. Перше Господь проклинає диявола. Змія Бог теж прокляв, відтепер змій – плазун, а дияволові Бог обіцяв його тотальну руїну від Сина, Який народиться від жінки, і Який зітре голову дияволові, хоча й диявол завдасть Йому смертельної рани.

Адам, замість праці у власне задоволення в райському саду, буде працювати на проклятій, через його гріх, землі, яка буде родити бур’ян. Він не їстиме райських плодів, а хліб, який буде вирощувати у важкій праці, у поті чола свого. Втім, якщо в раю він міг жити вічно, то тепер він порох  і до пороху вернеться – всі грішні люди відтепер народжуються приреченими до смерті, тимчасової і вічної.

Єва буде змушена коритись чоловікові і водночас вона матиме до свого чоловіка пожадання. Дітей, яких би вона народжувала у радості та без болю у раю, тепер буде народжувати з болем і страждати у вагітності. Справдження цих слів Господа ми бачимо кожен день у нашому житті, варто лишень прочитати, послухати чи подивитись новини та згадати власне життя.

Я впевнений, що Адам і Єва дуже пильно слухали слова Господа, і вже перебуваючи у вигнанні поза раєм, згадували їх і чекали на народження того Сина, Який покладе край пануванню диявола і дасть визволення їм, і всім їхнім нащадкам, і вам, і мені, від гріха, від влади диявола і смерті.  І та Дитина народилась, згідно обітниці Божої. То був не Каїн, як були спочатку подумали Адам і Єва.

То був Ісус. Вічний Божий Син Сам народився від Діви Марії, аби виконати дану Богом обітницю: розтрощити голову дияволові, зазнавши при цьому укусу змія. Цього не могла ю зробити жодна людина. Але Бог може все. Тож Він стається людиною і, будучи святим і невинним, забирає всі наші гріхи і провини, і на хресті Голгофи Він обмиває їх усі до одного Свою святою, дорогоцінною кров’ю.

Диявол ужалив Христа і несправедливим судом, і бичуванням, і терновим вінцем, розп’яттям, і ударом спису в бік. А Христос стер голову змія Своїм тілом, виданим за нас, Своєю кров’ю, пролитою за нас на прощення гріхів. В диявола не залишилось інструментарію, доказової бази, аби нас обвинувачувати і вимагати від Бога справедливості – покарання для нас, смерті і вічних мук у аду.

Нам, що віруємо в Христа розп’ятого і воскреслого, наша віра зараховується у праведність. Ми знову й знову чуємо Христові слова любові, Його Євангеліє у Слові, коли нам, розкаяним грішникам, прощаються наші гріхи. І ми щонеділі причащаємось істинними Христовими тілом і кров’ю у хлібі та вині Святої Вечері і з ними отримуємо нашу перемогу: прощення гріхів і вічне життя.

 І ми разом із усією Церквою ми чекаємо на повернення Сина Божого у славі і воскресіння мертвих, і нашого входу в Царство Боже, і разом Христовим Апостолом вигукуємо: «Мусить-бо тлінне оце зодягнутись в нетління, а смертне оце – зодягтися в безсмертя. А коли оце тлінне в нетління зодягнеться, і оце смертне в безсмертя зодягнеться, тоді збудеться слово написане: «Поглинута смерть перемогою!» Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало? Жало ж смерти – то гріх, а сила гріха – то Закон. А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав» (1 Кор. 15:53-57).

Це реальність, до якої повернув нас Бог через Свого Сина Ісуса Христа і яка стає нашою через віру. І хоча стратегія і тактика диявола буває різна, суть її одна – відвернути нас від Слова, посіяти сумнів у Євангеліє Христове, відібрати від нас Святе Хрищення і Святу Вечерю, аби ми опинившись у фальшивій «реальності» без Бога і Його Слова, вкінці мали те, що призначене для диявола і його бісів – вічні муки а аду. Господь же нам через Своє Євангеліє дарує вічне життя у Христі. Через Христа. І заради Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь (2 Кор. 13:13).