Проповідь на 2-у неділю Великого посту

    

ОЦЕ ВОЛЯ БОЖА – ОСВЯЧЕННЯ НАШЕ!
          (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

А далі, браття, просимо вас та благаємо в Господі Ісусі, щоб, як прийняли ви від нас, як належить поводитись вам та догоджувати Богові, – як ви й поводитеся, – щоб у тому ще більше зростали! Бо ви знаєте, які вам накази дали ми Господом Ісусом. Бо це воля Божа, – освячення ваше: щоб ви береглись від розпусти, щоб кожен із вас умів тримати начиння своє в святості й честі, а не в пристрасній похоті, як і «погани, що Бога не знають». Щоб ніхто не кривдив і не визискував брата свого в якій-будь справі, бо месник Господь за все це, як і перше казали ми вам та засвідчили. Бо покликав нас Бог не на нечистість, але на освячення (1 Солунян 4:1-7).

            Благодать вам і мир! (1 Сол. 1:1) Амінь.

            Дорогі брати і сестри, один із професорів семінарії Конкордія в Сен-Луїсі був одного разу сказав своїм студентам, що проповіді про освячення служать своїй меті лише, якщо вони нагадують християнам про те, що вони можуть робити і те, що їм сказано робити. Аби Євангеліє панувало слід казати: «Ви вільні. Доведіть це, чинячи успішний спротив гріхові».

   Професор, звичайно, має на увазі ту свободу, яку мають істинні християни. Це свобода – від гріха, від влади диявола і від смерті. Цю свободу ми не здобули самі.  Доктор Мартін Лютер у поясненні Апостольського Символу віри нагадує нам, як це сталося: «(Син Божий, Ісус Христос) спокутував за мене, втрачене та засуджене створіння, викупив і визволив мене від усіх гріхів, від смерті та від влади диявола — не золотом чи сріблом, а Своєю святою, доро­гоцінною кров’ю, Своїм невинним стражданням і смертю».

А далі він нагадує нас для чого  і до чого нас Христос викупив: «І все це Він зробив для того, щоб я належав Йому, жив під Його владою у Його Царстві та служив Йому у вічній праведності, невинності та блаженстві, так як і Він воскрес із мертвих, живе і царює вічно».

У нашому грішному світі панує фальшиве уявлення, навіяне нам князем темряви, що всі люди в принципі вільні. Було колись рабство, але його скасували. В нас було кріпацтво – з ним теж покінчили – з радянським кріпацтвом на селі покінчили в 70-их роках минулого століття, коли навіть колгоспникам почали видавати паспорти і ті могли відносно вільно вибирати собі місце роботи. Рабство є десь там, можливо, у Африці. Ще в новинах ми чуємо про сексуальне рабство. 

Але іншого рабства немає, тож якщо твоя мирська, світська свобода не скута кимось іншим і ти не змушений до якоїсь діяльності, то ти в принципі вільна людина. Але в духовному світі всі люди комусь належать: або дияволові, або Христові.  Третього не дано. Ти не можеш теліпатися десь в невагомості, витати вільно у духовному просторі без належності. Якщо ти не належиш Христові, тебе обов’язково схопить диявол і зробить своїм рабом.

Рабів диявола видно насамперед за тим, як вони ставлять до Бога і до ближніх. Раб диявола буде зневажати і Христа, і всі Божі заповіді. Раб диявола буде приносити злі плоди і радіти ними, вважаючи, що нічого поганого він не робить. Навпаки він буде ще й кепкувати та глузувати з тих, що прагнуть бути в мирі з Богом і жити відповідно до Божих заповідей. 

Проте є ще інші симптоми за якими видно, чи людина є рабом Божим. І найголовніший з них, видимий неозброєним оком – це те, що людина не вірує в Христа, як у свого Спасителя. Така людина може вести зовні пристойне життя, але без віри в Христа, вона далі перебуває без виправдання, а отже під судом і у владі диявола. Диявол дуже підступний і може таку людину і навіть нас заколисувати: «Ти нормальна людина. Ти не крадеш, не вбиваєш. Ти добрий батько (добра мати). Отже в тебе все гаразд». І таким чином у людини створюється фальшива реальність, що вона вільна, нейтральна, агностик тощо, хоча насправді вона перебуває у рабстві гріха, диявола і смерті.

Сьогоднішні слова із Писання звернені до визволених, до тих, що належить Христові, що стали Божими дітьми через віру в Ісуса Христа, нашого розп’ятого і воскреслого Спасителя. Ми належимо Йому і через Христа нам належить прощення гріхів, праведність, воскресіння і вічне життя в Царстві Небесному.

Нам належить також ще одна річ, про яку каже Христів Апостол – належна поведінка та догоджання Богові. Господь Св. Павло хвалить християн у Солуні за їхню поведінку. Так само через Апостола Павла Господь Святий Дух хвалить християн  у кожному місті за нашу поведінку. І додає, що в добрій поведінці треба ще більше зростати.

Звідки береться така добра поведінка? Це наслідок дії Святого Духа, Який живе в нас. Це Він спонукає наші серця догоджати Богові. І таке догоджання Богові ми робимо не з примусу, а охоче. Такі зміни у нас учинив Святий Дух!  Ми хочемо робити добро. Зло у будь-якому прояві нам огидне. І коли ми щось зле робимо, то нам соромно. 

Ми тоді каємось і тоді разом із Св. Павлом визнаємо: «Коли роблю те, чого я не хочу, то згоджуюсь із Законом, що він добрий, а тому вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені. Знаю бо, що не живе в мені, цебто в тілі моїм, добре; бо бажання лежить у мені, але щоб виконати добре, того не знаходжу. Бо не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені. Тож знаходжу закона, коли хочу робити добро, що зло лежить у мені. Бо маю задоволення в Законі Божому за внутрішнім чоловіком» (Рим. 7:16-22).

Але якщо є щось добре, що живе в мені, то це – дар від Святого Духа. Моє тіло – тепер Його храм і я прагну Своїм тілом догоджати Богові. Господь через Апостола хвалить нас за нашу поведінку і кличе нас зростати у добрій поведінці та догоджанні Богові. Любі брати і сестри, ви також догоджаєте Богові, ви уповаєте на Христа, ви любите Бога і любите ваших ближніх.

Ви не бунтівники проти Господа і ви хочете, аби Його Євангеліє проповідувалось та Його Царство прийшло у славі. Але допоки Христос, наш Господь, не повернеться у славі, ми далі живемо у грішній плоті. І щойно ми припинимо догоджання Богові, як буде відхід назад. Бо ні диявол, ні гріх не сплять. Вони – наші вороги. Не люди – наші вороги.  «Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби» (Еф. 6:12). 

Вони бачать наше нове життя. Вони бачать, як Господь радіє нами і тішиться нашим послухом Йому. І вони з усіх сил хочуть відтягнути нас від світла, від праведності, від святості  - назад у темряву гріха та прокляття пекла. Господь же хоче, аби ми далі зростали у святості.

Тож Апостол каже: «Бо це воля Божа, – освячення ваше». Ми тут повинні розуміти одну важливу річ. Освячення – не наша дія. Так само як спасіння – не наша дія. В листі до Тимофія Апостол пише: «(Бог) хоче, щоб усі люди спаслися» (1 Тим. 2:4). Але ми себе не спасаємо. Спасає нас Бог. Так само і освячення. Наш Господь молиться до Отця: «Освяти Ти їх правдою, Твоє Слово – то правда» (Ів. 17:17).

Бог освячує нас Своїм Словом. Бог освячує нас Своїм Євангелієм у Слові та у істинних тілі і крові Христа. Хто прагне освятити сам себе або думає, що якимись власними силами зможе освятитись, помиляється і перебуває у небезпечній загрозі – потрапити у пастку диявола і навіть відпасти від Бога. Освячення – це Боже діяння. 

Апостол Павло також каже: «Бо то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю» (Фил. 2:13). Бог хоче, аби ми були святі і лише Він дає нам і бажання, і прагнення, і сили до святості. Бог наче джерело електроенергії, що переливаючись у лапочку, викликає у ній світіння. Так Бог нас і освячує. 

Сьогодні Його Слово дає нам сили до освячення, яке має виявлятись зокрема у двох речах. Перше: щоб ми береглись від розпусти. Світ і диявол дуже часто використовують розпусту, аби звести людину.  Найчастіше жертвами таких пасток стає молодь, хоча в розпусту можуть впадати всі покоління людей. В Україні зараз пошесть розпусти: від брудних жартів за столом, непристойних передач на телебаченні і радіо, до показових маршів блудників і блудниць та різних збоченців центральними вулицями Києва під покровительством влади. 

Бог кличе нас сьогодні берегтись від розпусти і всіх таких передач, заходів і самої розпусти. Для статевого життя Бог запровадив шлюб. І Він хоче, аби «чоловік і дружина любили та шанували одне одного». Бог забороняє будь-які статеві взаємини поза шлюбом. Бог хоче, щоб шлюб складався виключно з одного чоловіка і однієї жінки. Освячення означає любити, шанувати Божий задум про сім’ю, про статеве життя і його притримуватись. Як написано: «Нехай буде в усіх чесний шлюб та ложе непорочне, а блудників та перелюбів судитиме Бог» (Євр. 13:4).

Бог дає нам сили і бажання до освячення, яке також має виявлятись зокрема у тому «щоб ніхто не кривдив і не визискував брата свого в якій-будь справі». Через брак святості в нашому рідному краї, сьогодні мільйони українців опинились за кордоном серед тих народів, де немає такої відкритої практики кривдити та визискувати, яка укріпилась і виросла в пост-комуністичній Україні за останні три десятиліття. 

Апостол, а через Апостола Господь Святий Дух закликає християн до чесних і несебелюбних ділових взаємин. Поганство і невіруючий світ якраз вирізнялись двома особливими своїми показними рисами: мерзенністю у статевому та бізнесовому житті. У статевому житті – масовою і нічим не прикритою розпустою, а в діловому житті – відвертим визиском ближніх, неприхованою жадібністю і безчесністю у торгівлі. 

Погани так діють, бо не знають Бога. Вони не мають любові ні до Бога, ні до ближнього. Ми ж Бога знаємо. Наші тіла – храми Святого Духа. Ми любимо нашого Бога. І ми любимо  наших ближніх. Як каже Апостол Іван: «Ми від Бога, хто знає Бога, той слухає нас, хто не від Бога, той не слухає нас. Цим пізнаємо Духа правди та духа обмани. Улюблені, любім один одного, бо від Бога любов, і кожен, хто любить, родився від Бога та відає Бога! Хто не любить, – той Бога не пізнав, бо Бог є любов! Любов Божа до нас з'явилася тим, що Бог Сина Свого Однородженого послав у світ, щоб ми через Нього жили. Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи. Улюблені, коли Бог полюбив нас отак, то повинні любити і ми один одного! Бога не бачив ніколи ніхто. Коли один одного любимо, то Бог в нас пробуває, а любов Його в нас удосконалилась» (1 Ів. 4:6-12).

Для цього покликав нас Бог – для освячення, для плекання наших сімей, для піклування про наших братів і сестер, які з нами працюють і поряд з нами живуть, для чесних ділових взаємин із цілим світом, взаємин без визисків і кривди. У цьому полягає наше освячення в цю пору Великого посту. У Христі. І через Нього. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вами. Амінь! (1 Сол. 5:28)