Проповідь на Прощену неділю

         

НІКОЛИ ЛЮБОВ НЕ ПЕРЕСТАЄ!
         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, – то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий! І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, – то я ніщо! І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, – то пожитку не матиму жадного! Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, – та припиняться, хоч мови існують, – замовкнуть, хоч існує знання, – та скасується. Бо ми знаємо частинно, і пророкуємо частинно; коли ж досконале настане, тоді зупиниться те, що частинне. Коли я дитиною був, то я говорив, як дитина, як дитина я думав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитяче. Отож, тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці, але потім – обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а потім пізнаю, як і пізнаний я. А тепер залишаються віра, надія, любов, – оці три. А найбільша між ними – любов! (1 Коринтян 13:1-13).

            Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим,.. благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (1 Кор. 1:2, 3) Амінь.

            Дорогі брати і сестри, на тихоокеанському узбережжі США, недалеко від Канади на скелі потрапив корабель. Був сильний шторм, а на березі зібрався натовп із місцевого рибальського містечка, а до корабля був відправлений катер, аби врятувати моряків з корабля. Катер повернувся із усіма моряками крім одного. На катері не вистачило місця. Рибалки, які привезли врятованих були змучені, але один молодий хлопець був готовий відправитись ще раз до місця корабля на скелях.

«Мені потрібна допомога!», – вигукнув він. «Хто піде зі мною?» Щойно інший молодий хлопчина застрибнув на катер, як почала голосити його мати. «Джиме, не йди!  Ти – все, що в мене залишилось! Твій батько потонув у морі. Твій брат, Вільям, пішов у море, і відтоді ми про нього не чули. А якщо ти потонеш, то я залишусь сама. Джиме, благаю тебе – не йди!».

Проте Джим був уже на катері і відповів: «Це мій обов’язок. Я мушу піти». Люди з містечка дивились, як катер по величезних хвилях знову підбирався до корабля. Люди молилися. А мати Джима ще й плакала. Нарешті вони побачили, як катер вже наближався до берега. Не встиг він ще причалити, як люди почали гукати: «Взяли того моряка?» А у відповідь Джим закричав: «Так і скажіть мамі, що це – Вільям!»

Так проявляється та любов, про яку каже Спаситель: «Оце Моя заповідь, – щоб любили один одного ви, як Я вас полюбив! Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Ів. 15:12, 13). І Апостол Іван каже: «Ми з того пізнали любов, що душу Свою Він поклав був за нас. І ми мусимо класти душі за братів! А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому?» (1 Ів. 3:16, 17).

По-іншому про це саме промовляє Апостол Яків: «Чи віруєш ти, що Бог один? Добре робиш! Та й демони вірують, і тремтять. Чи хочеш ти знати, о марна людино, що віра без діл мертва?... Бо як тіло без духа мертве, так і віра без діл мертва!» (Як. 2:20, 26).  Апостол Павло в іншому місці промовляє: «Сили не має в Христі Ісусі ані обрізання, ані необрізання, але віра, що чинна любов'ю» (Гал. 5:6).

Де є віра, і тут мається на увазі істинна віра, там обов’язково буде любов. Бо істинну віру в Христа розп’ятого і воскреслого чинить Господь Святий Дух.  Для того, аби віру створити Він обрав особливий засіб – Христове Слово. І покріплює цю віру Він Словом і Христовими істинними тілом і кров’ю під виглядом хліба та вина Святої Вечері. Істинна віра – від слухання Слова Христового. Істинна віра прагне чути Христа у Слово і причащатися Христом у Таїнстві. І така віра жива. І така віра чинна любов’ю.

Сьогодні ми маємо цілий гімн про цю любов, що є плодом Святого Духа і цей розділ у 1 Коринтян ще називається гімном любові. Апостол каже, що навіть коли є такий дар говорити мовами, який мали Апостоли і навіть вищий дар – говорити мовами ангельськими, але немає любові, тоді такий християнин, як мідь та дзвінка та бубон гудячий. Немає ніякого тоді толку ні з мов людських, ані з мов ангельських.  Коли лунає мова без любові, то є лише багато галасу та шуму.

Так само і з пророцтвами, і зі знанням і навіть вірою, яка може гори переставляти. Коли любові немає, тоді я і ви, ми – ніщо. Бо тоді віра – не істинна, а лицемірна. Апостол Павло застерігає тут про те знання, яке надимає. І про віру, яка є лицемірною. І про фальшиві чуда, які можуть творити інколи диявол і його демони. Це нас дивувати не повинно.

Господь нас теж попереджує: «Не кожен, хто каже до Мене: «Господи, Господи!» увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі. Багато-хто скажуть Мені того дня: «Господи, Господи, хіба ми не Ім'ям Твоїм пророкували, хіба не Ім'ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім'ям Твоїм чуда великі творили?» І їм оголошу Я тоді: «Я ніколи не знав вас... Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!» (Мт. 7:21-23).  Господь застерігає нас про тих, що мають лицемірну віру і не мають любові до Бога і до ближніх. Такі – ніщо.

Ми живемо у світі, де чимало людей і навіть християн люблять хвалитись благодійністю. Але часом ця благодійність робиться на показ, аби отримати похвалу від людей. Як каже Господь: «Стережіться виставляти свою милостиню перед людьми, щоб бачили вас; а як ні, то не матимете нагороди від Отця вашого, що на небі. Отож, коли чиниш ти милостиню, не сурми перед себе, як то роблять оті лицеміри по синагогах та вулицях, щоб хвалили їх люди. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А як ти чиниш милостиню, – хай не знатиме ліва рука твоя, що робить правиця твоя» (Мт. 6:1-3).

Бувають ще гірші випадки давання милостині або допомоги бідним чи церквам, – коли показною милостинею прикриваються якісь темні, грішні справи або приноситься ніби плата Богові за якийсь смертний гріх. Все це марно, каже сьогодні Господь Святий Дух устами Апостола Павла. «І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, – то пожитку не матиму жадного!» – каже він.

Йому вторить доктор Мартін Лютер: «Коли подають, то це воістину плід любові. Любов – це духовний дар, який спонукає серце, а не лише руки. Любов – це назва не того, що робить рука, а того, що відчуває серце». Маєщ золоті уста, але не маєш любові, то ти – мідь дзвінка і бубон гудячий. Маєш сильну віру, але любові, яку має Христос і яку лише Він, то ти – ніщо.  Ти відомий благодійник, але робиш усе без любові, а з якихось інших причин чи жорстокого розрахунку, то ніякого пожитку ти не матимеш. І найголовніша втрата – Царство Боже.

А любов, якою чинна віра, лине до наших братів і сестер, і до всіх наших ближніх. Вона прагне, як той Джим із рибальського містечка служити своїм ближнім навіть коли це загрожує нашому життю.

Така любов довготерпить. Ми живемо у світі, який лежить у злі.  І коли ми з цим злом зіштовхуємось, а особливо тоді, коли воно на нас нападає, нас атакує, то наша природна реакція – чинити цьому злу опір власним обуренням, гнівом або злими таки словами. Любов, яку вкладає нам у наші серця Святий Дух подібна до любові Божого Сина, Який «коли був лихословлений, Він не лихословив взаємно, а коли Він страждав, не погрожував, але передав Тому, Хто судить справедливо» (1 Петр. 2:23). Любов довготерить.

Любов, якою чинна віра, милосердствує. І це милосердя виявляється якраз за важких обставин, коли грішний світ за тих обставин проявив би холодний розрахунок або жорстокість. Саме за таких обставин, любов милосердствує. Так само любов не заздрить. Заздрість може проявлятися у різних формах: від обурення, що інша людина має дуже велике багатство і до невизнання талантів, які може мати навіть людина бідна. Любов, на відміну від плотських почуттів, не відбирає хвали, що належить іншим людям, а радіє і тішиться їхніми успіхами.

Водночас, любов не величається і не надимається. Від заздрості до величання і надимання – один крок. Як часто ті люди, які заздрять іншим, надимаються і показують наскільки вони самі багаті, успішні та важливі. Але віруючі у Христа не величаються і не надимаються. Вони так само не будуть намагатися нас принизити, бо любов так не чинить, як і взагалі любов не поводиться нечемно, а чинить із чоловіка істинного джентельмена, а з жінки – істинну леді.

Любов не шукає тільки свого – християнин не буде егоїстом, для якого власний добробут –самоціль і який можна добиватись у будь-який спосіб. Любов стає на заваді егоїзму, а натомість шукає добра і для інших людей та прагне гармонії добра у цілому своєму суспільстві. Так само любов не рветься до гніву, коли щось виходить не так як ми задумали, а навпаки шукає доброго пояснення слів і учинків інших людей. Бо любов не думає лихого.

Так само як любов не радіє з неправди, але тішиться правдою. Тут не зовсім добрий переклад, бо там, де наш переклад використовує слово «неправда» грецька мова оригіналу використовує слово «адікіа», що має значення «неправедності» і «несправедливості». Як часто ми бачимо це у світі, коли люди зловтішаються з біди або наївності інших людей. Так любов не діє. Вона радіє правдою, тобто радісно її приймає і безперестанно за нею слідує. Її зі шляху ніхто не зіб’є і неправедність від неї втікає.

Ця любов усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Вона усе зносить заради Христа. Вона вірить в кожне слово, промовлене Христом, а не ставиться до Писання вибірково. Вона сподівається усього від Бога і усе терпить заради Христа. Вона не нарікає, не скаржиться, а бадьоро служить своїм ближнім і підбадьорює інших до вірності Господу. Як зазначив був пастир Ленскі: «Любов високо тримає свою голову, очі її світлі і блищать, руки її сильні та правдиві, серце її міцне через силу згори».

Любов ніколи не перестає, – каже нам Христів Апостол. Все перестане, все припиниться. Коли наш Господь Христос повернеться у славі і забере нас у Царство слави, у нас відпаде в нашому нинішньому обмеженому знанні і в проповіді про Христа, що гряде у славі. Там ми будемо бачити нашого Господа обличчя в обличчя. Але любов триватиме повіки віків – стільки ж, скільки і ми будемо жити в Царстві Небесному.

Віра, надія, любов – ці три залишаються, а найбільша між ними, каже нам Апостол – любов. Як каже Апостол Іван: «Улюблені, любім один одного, бо від Бога любов, і кожен, хто любить, родився від Бога та відає Бога!... Бог є любов» (1 Ів. 4:7, 8). У Христі і через Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь.