ГОВОРИ,
ГОСПОДИ, БО РАБ ТВІЙ СЛУХАЄ!
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
А отрок Самуїл служив Господеві при Ілії. А Господнє слово було рідке за тих днів, видіння не було часте. І сталося того дня, коли Ілій лежав на своєму місці, а очі його стали затемнятися, він не міг бачити, і поки Божий світильник ще не погас, а Самуїл лежав у Господньому храмі, там, де Божий ковчег, то покликав Господь до Самуїла: «Самуїле, Самуїле!» А він відказав: «Ось я!» І побіг він до Ілія та й сказав: «Ось я, бо ти кликав мене». А той відказав: «Я не кликав. Вернися, лягай». І він пішов і ліг. А Господь далі покликав: «Самуїле, Самуїле!» І встав Самуїл, і пішов до Ілія та й сказав: «Ось я, бо ти кликав мене». А той відказав: «Не кликав я, сину мій. Вернися, лягай». А Самуїл ще не пізнав голосу Господа, і ще не відкрилося йому Господнє слово. А Господь далі покликав Самуїла третій раз. І він устав, і пішов до Ілія та й сказав: «Ось я, бо ти кликав мене. І зрозумів Ілій, що то Господь кличе отрока. І сказав Ілій до Самуїла: «Іди, лягай. І якщо знову покличе тебе, то скажеш: «Говори, Господи, бо раб Твій слухає Тебе!» І пішов Самуїл, та й ліг на своє місце. І ввійшов Господь, і став, і покликав, як перед тим: «Самуїле, Самуїле!» А Самуїл відказав: «Говори, Господи, бо раб Твій слухає!» (1 Сам 3:1-10).
Мир вам усім у Христі! Амінь (1 Петр. 5:14).
Любі брати і сестри, далекого 1994 року, вже майже тридцять років тому коли я мав нагоду навчатись у Семінарії Конкордія в американському місті Сен-Луїсі, мені американські семінаристи розповіли історію з відомим американським богословом і догматиком Джей Ті Мюллером. Він проходив повз семінарську дзвіницю, верх якої був прямокутний, без шпиля і без купола. З тієї дзвіниці один бешкетник-студент серйозним голосом загукав «Джей Ті Мюллер! Джей Ті Мюллер!» Професор оглянувся довкола і нікого не помітив, тож ставши на коліна він промовив: «Говори, Господи, бо раб Твій слухає!»
Я не пам’ятаю, що далі було з тим студентом, який вдався до такого розіграшу, але професор Мюллер увійшов у історію Церкви, як людина, що відповідала на поклик Божий з усією серйозністю. І мова йде про справжній поклик від Бога і про ті завдання, які Бог ставив перед цим славетним професором, який навіть на розіграш відповів, як малий Самуїл із нашого сьогоднішнього тексту.
Господнє слово було рідке за тих днів і видіння було не часте. Ілій, який служив первосвящеником, не був таким як уславлений і ревний до Слова Божого Пінхас. Власне кажучи, коли бездітна Анна молилась про те, щоб Господь поблагословив її дитиною, то Ілій вважав, що вона просто була п’яна і щось там собі сп’яну бурмотіла і почав вже проганяти її зі скинії.
Щоправда навіть через нього Бог Анну поблагословив, коли у відповідь на пояснення тверезої і благочестивої Анни, Ілій промовив їй: «Іди з миром! А Бог Ізраїлів дасть тобі бажання твоє, яке ти від Нього жадала» (1 Сам. 1:17). У Ілія були сини, священики, які були уже брутальними і невіруючими чоловіками. Писання каже, що вони «були люди негідні, вони не знали Господа» (1 Сам. 2:12).
Вони діяли наче рекетири в скинії щодо людей, які приносили жертви Господу, а з тими жінками, що приходили послужити у храм, вони злягались. Це були публічні і добре відомі гріхи. Але Ілій не лише не віддавав наказу вкаменувати своїх синів, але навіть не відлучав їх від служіння, а лише мляво докоряв: «Нащо ви робите такі речі, про які я чую? Про ваші злі вчинки я чую від усього цього народу. Ні, сини мої, недобра та чутка, що я чую, ви відхиляєте Господній народ від Закону! Якщо хто згрішить супроти людини, то помоляться за неї перед Богом. А якщо людина згрішить супроти Господа, хто заступиться за неї?» А яка була їхня реакція? Читаємо про неї в Писанні далі: «Та вони не слухали голосу батька свого, бо Господь постановив погубити їх» (1 Сам. 2:22-24).
А в благочестивої і віруючої Анни народився син, якого вона назвала Самуїлом і якого, за Божим Словом, вона буквально присвятила Господу – віддала його на служіння в скинії. Саме до Самуїла, а не до Ілія, а тим більше не до його нечестивих синів, звертався Господь Бог. Чому Самуїлові здавалось, що його кликав Ілій? А хто ще міг покликати його в храмі? До того ж, навіщо Господу лякати маленького хлопчика, на якого Він мав дуже великі плани?
Тричі відповідав Самуїл на поклик Божий, бігаючи до Ілія, якому він прислуговував. І лише на третій раз Ілій зрозумів, що хлопчика до розмови кликав Бог. І вже тоді він дає йому добу пораду: «Іди, лягай. І якщо знову покличе тебе, то скажеш: «Говори, Господи, бо раб Твій слухає Тебе!» Господь покликав Самуїла вчетверте і він, навчений, священиком, відповів: «Говори, Господи, бо раб Твій слухає!»
Господь об’явить Самуїлові про виконання пророцтва про погублення дому Ілія за нечестивість його синів. А Самуїл далі буде вірним Божим рабом і він буде ревно проповідувати Боже Слово та судити Ізраїль, а потім помаже на царство Саула, і Давида, залишаючись вірним Божим пророком, проповідником про грядущого Христа, прообразом Якого він теж був.
Адже Христос, Божий Син, дав відповідь на поклик Божий, спасти людський рід. Як давав відповідь Самуїл, кажучи «Говори, Господи, бо раб Твій слухає!», так і про Христа пророкував Ісая, кажучи: «Оце Отрок Мій, що Я підпираю Його, Мій Обранець, що Його полюбила душа Моя. Я злив Свого Духа на Нього, і Він правосуддя народам подасть» (42:1). Там, де наш перекладач використовує слово «Отрок», говорячи про Христа, в єврейському оригіналі стоїть те саме слово, яке промовляв Самуїл «Ябді-Ебед» – «Слуга» або ж «Раб».
І так само само Ісая далі пророкує про Христа: «Хто між вами лякається Господа і голос Його Отрока слухає? Хто ходить у темряві, світла ж немає йому, хай надіється він на Господнє Ім'я, і хай на Бога свого опирається!» (50:10). І: «Ось стане розумне робити Мій Отрок, підійметься й буде повищений, і височенним Він стане!» (52:13).
І ще: «Він через муки Своєї душі буде бачити плід, та й насититься. Справедливий, Мій Отрок, оправдає пізнанням Своїм багатьох, і їхні гріхи понесе. Тому то дам уділ Йому між великими, і з потужними буде ділити здобич за те, що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований, хоч гріх багатьох Сам носив і заступавсь за злочинців! (Iс. 53:11, 12).
Ось так Ісая пророкував про раба Божого – про Христа, Сина Його. Він пророкував і про Його Хрищення – про Водохрище, яке ми святкували вчора, і про Його земне служіння, і про Його смерть на хресті за всі наші гріхи, і про Його воскресіння із мертвих, аби ми були виправдані вірою в Христа – ми що віруємо в Нього, тобто знаємо Його, як нашого Господа і Спасителя.
Господь Христос від початку і до кінця виконував вірно волю Отця
Небесного. Навіть у Гетсиманії, перед Своїм арештом і хресними муками, Він
молився за волю Отця Небесного, промовляючи: «Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене... Та
проте, не як Я хочу, а як Ти...» І: «Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене,
щоб не пити її, нехай станеться воля Твоя!» (Мт. 26:39, 42).
Любі брати і сестри, ми можемо подумати: «Ну, я не живу в Старому Заповіті. Бог зараз напряму до людей не звертається. Тож я не маю ані такої можливості, ані тим більше такої відповідальності, яку мав, наприклад Самуїл або якийсь інший із вірних мужів Старого Заповіту, а тим більше – зі священиків та пророків». Хибна думка, любі брати і сестри!
По-перше, Господь не обмежує Себе, якщо Він захоче щось промовити до нас Своїм власним голосом Він це зробить. Але зауважте, що Він промовляє до Самуїла з місця Божої Присутності. А по-друге, Він звертається до нас напряму. Що прямішого може бути, наприклад, від Святого Причастя? Відколи Божий Син воплотився і запровадив це Таїнство, ми причащаємось Його істинним тілом і Його істинною кров’ю, які реально присутні у хлібові та вині Святої Вечері.
І це настільки прямо, що Ісус проголошує нам прощення гріхів, дає спасіння і вічне життя, торкаючись кожного з нас, причасників, особисто! Він не просто промовляє, а причащає нас точно так, як причащав Своїх учнів на Тайній Вечері. Він хоче, щоб ми не лише чули Його запевнення про любов, але й відчували Його дотик – дотик Бога-Спасителя.
А, коли ми чуємо Його Слово, то хіба не до нас воно звернуте? Коли ми чуємо слова «Уважаймо, премудрість!» або: «Стіймо уважно!», то ми подумки ми теж можемо промовити як і Самуїл: «Говори, Господи, бо раб Твій слухає!» Ми слухаємо уважно те, що промовляє до нас Господь. Ми не будемо слухати, як Ілій – не роблячи належних висновків, а потім і потрібних кроків. Чому?
Тому що Бог має на кожного з нас Свої плани. Слова, які Він промовляє до віруючих через пророка Єремію у дуже складні часи, стосуються віруючих і в наші дні, і завжди: «Бо Я знаю ті думки, які думаю про вас, говорить Господь, думки спокою, а не на зло, щоб дати вам будучність та надію» (Єр. 29:11). Тож, коли Господь промовляє до нас через Слово, то знаймо, що Він завжди хоче нам добра, спасіння і вічного життя. Він нас любить і промовляє усе нам на добро.
Задумаймось про таке: чи є принципова різниця між нами та віруючими у Старому Заповіті, коли ми чуємо слова докору Господнього за наші гріхи? Немає, звісно! І тоді, і нині, Господь промовляє ці слова, щоб ми їх почули і покаялись у тому злі, яке ми скоїли: свідомо чи несвідомо. Господь хоче, щоб ми каялись у всіх наших гріхах: вільних і невільних. Тож, коли ми чуємо Закон, який виявляє нам гріх, то нам слід так само говорити, бодай подумки: «Говори, Господи, бо раб Твій слухає!»
І приймати ті слова близько до серця. І каятись у гріхах, і постановляти зміну ставлення, і розуму, і всього нашого життя в упованні на Христа. А коли ми чуємо Євангеліє, яке проголошує нам Божу любов і прощення гріхів, то тим більше нам з готовністю, бодай подумки, і то навіть із радістю промовляти: «Говори, Господи, бо раб Твій слухає!»
Бо це такі чудові і солодкі слова! Це слова Божої любові і Божої чудової будучності для кожного розкаяного грішника, для кожної розкаяної грішниці. Ці слова слід чути і радіти ними, як радіють маленькі діти дарунками від батьків і беруть їх, і тішаться ними. Наш Господь хоче, щоб ми так само раділи нашим чудовим Євангелієм, словами про Його любов і про Його добрі плани на нашу будучину, де нас чекає воскресіння і вічне життя з Христом у Його славному і святому Царстві. А до того часу словами «Говори, Господи, бо раб Твій слухає!» відповідаймо і на Його заклик любити наших ближніх і служити їм – кожен у нашому християнському покликанні. В Ім’я Христове. Амінь.
А Сам Бог миру нехай освятить вас цілком досконало, а непорушений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть на прихід Господа нашого Ісуса Христа! Вірний Той, Хто вас кличе, – Він і вчинить оте! (1 Сол. 5:23, 24). Йому нехай буде слава на віки віків. Амінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар