Будівничий і дім: проповідь на 3-у неділю по Богоявленні

                      БУДІВНИЧИЙ І ДІМ

  (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

Отож, святі брати, учасники небесного покликання, уважайте на Апостола й Первосвященика нашого ісповідання, Ісуса, що вірний Тому, Хто настановив Його, як був і Мойсей у всім домі Його, бо гідний Він вищої слави понад Мойсея, поскільки будівничий має більшу честь, аніж дім. Усякий-бо дім хтось будує, а Той, хто все збудував, – то Бог. І Мойсей вірний був у всім домі Його, як слуга, на свідоцтво того, що сказати повинно було. Христос же, як Син, – у Його домі. А дім Його – ми, коли тільки відвагу й похвалу надії додержимо певними аж до кінця (Євреїв 3:1-6). 

Мир вам усім у Христі! Амінь (1 Петр. 5:14). 

Любі брати і сестри, коли ми дивимось на будівлі в нашому Києві, то чимало з них викликають наше захоплення, особливо в центрі міста. Власне кажучи, хіба не милує око наша церковна будівля, до якої доволі часто тепер хочуть потрапити екскурсанти? Періодично, в міру потреби і надходження відповідних ресурсів, ми вдосконалюємо нашу будівлю назовні і всередині: поліпшуємо дах, додаємо елементи обігріву та охолодження будівлі, прикрашаємо її. 

Але що головніше: будівля чи люди, які її збудували і якою вони користуються? І хто головніший: наша Церква, яка збудувала цю гарну споруду, сконструйовану нашими архітекторами: Володимиром і Миколою Віхарєвими, чи, наприклад туристи, яким подобається ця будівля і яку вони хочуть оглядати зовні, і всередині? 

Якщо мати неправильне уявлення про все, то на перше місце вийде будівля і туристи. Але якщо користуватись здоровим глуздом, то звісно, що головними будуть ті, хто збудував будівлю і власники будівлі. Ми її збудували, ми її утримуємо і ми маємо право щось у ній змінювати. А туристи прийшли і пішли.  Це порівняння може виявитись для нашого сьогоднішнього тексту з Писання доволі грубим – втім Послання до євреїв використовує дуже подібну аналогію. 

Ця аналогія важлива, бо диявол, а також гріх, який живе у нашій плоті, завжди намагатиметься вивищити нас над Богом. Вони не обов’язково це робитимуть, роздмухуючи у нас прямо манію величі, наче ми рівні з Богом, хоча в Раю диявол, спокушував наших прабатьків саме до цього. Пам’ятаєте, що він їм сказав і як їх він спокусив? 

Він підбурив нашу праматір, Єву, до гріха, переконуючи її, що Божі погрози надто перебільшені: «Умерти не вмрете. Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло» (1 М. 3:4, 5). Що ж Адам і Єва померли. Як і померли мільярди їхніх нащадків, бо через гріх Адама у світ увійшла смерть. 

А з гріхом увійшло це бажання бути, немов Боги і бажання заслуховуватись доктринами диявола і його слуг. Нам подобається хвалитись власними досягненнями, успіхами, силою, розумом, кмітливістю. У світі, який вражений прокляттям це все дуже допомагає у процесі виживання. Тут так – більше працюєш – то можеш більше всього мати. А, коли ще є протекція, то твої шанси на успіх різко зростають. 

І ось методи цього проклятого світу ми прагнемо перенести на святого Бога і на Царство Небесне. Нам здається, що коли ми будемо робити діла, то спасемось. Адже той виграє, хто більше всього має: праці, грошей, зв’язків. А у пророків, які постійно нам за це докоряють, ми хочемо чути лише те, що підходить під наше уявлення про те, що працює, а що не спрацьовує. Ми хочемо небесне і святе підлаштувати під наші земні і грішні стандарти. А Бог вимагає зворотнього. 

Сьогодні Господь Святий Дух звертає нашу увагу найперше на те, ким ми є. Бо світ і тут дуже постарався, аби переконати нас, що є справжні святі – ті, хто вже помер, а всі інші – невідомо хто. Святий ти, чи ні – це проявиться лише після твоєї смерті і визначать це спеціальні люди. Тож Бог перше спростовує цю жахливу єресь і називає святими усіх тих, хто вірує в Христа. 

Віруєш в Христа – ти святий брат. Віруєш в Христа – ти свята сестра. Не люди це визначають, а визначає це Бог. І Він називає кожного віруючого в Христа святим братом, а кожну віруючу в Христа – святою сестрою. А потім Він нагадує про наше покликання і каже, що ми беремо участь у небесному покликанні. Ми – учасники небесного покликання. 

Ми покликані Господом для виконання небесних завдань і ці завдання, звісно, Він дає нам тут на землі. Але хоча ми тут живемо і діємо в різному стані і становищі, на різній роботі і на різних посадах, ми маємо покликання з небес діяти, як Його святі чоловіки та жінки, бо такими ми є  і через це ми уважаємо, тобто звертаємо пильну увагу на Ісуса, якого Святий Дух сьогодні називає нашим Апостолом. 

Невже Святий Дух понижує Христа до рівня Апостола такого, як наприклад Павло чи Петро? Зовсім ні. Павло і Петро, і всі інші любі Апостоли є Апостолами Христовими. Апостол означає Посланець. Вони відправлені Христом, щоб проповідувати Його Євангеліє і свідчити про Христа. Хочемо знати Христа? Слухаймо Його Апостолів! 

А Христос – Апостол Божий, Посланець Божий. Бог послав Свого Сина, щоб ми пізнали істинного Бога – Бога благодатного, люблячого, милостивого – Бога, Який хоче нашого спасіння.  Ось як Ісус молиться у Чистий Четвер: «Життя ж вічне це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його» (Iв.17:3). Отця ми пізнаємо через Сина, бо Син і Отець – одне. Тож – Син Божий істинний Апостол, Посланець Бога. 

І Святий Дух кличе, щоб ми про це пильнували, бо диявол і світ захочуть нас переконати, що Бог не любить нас і не хоче нашого спасіння. Але, коли ми чуємо такі думки і слова, то уважаймо на Христа, нашого люблячого Спасителя, Який нас так полюбив, що за нас і за наші гріхи віддав Самого Себе в жертву за всі наші гріхи і провини. Бо Він і Апостол, і Первосвященик нашого ісповідання. 

Первосвященики приносили жертви за власні гріхи і за гріхи народу, а Ісус, істинний Богочоловік, приніс Себе Самого в жертву за гріхи цілого світу.  Ісус – Апостол, бо Його послав Бог. Ісус – Первосвященик ісповідання нашого, бо Він приніс Себе Самого у жертву за все людство. І Його жертва, повна, свята і досконала – доказом цього є воскресіння нашого Спасителя Христа на третій день із мертвих. 

Ісус – Первосвященик нашого ісповідання, бо віруючи в Нього, ми вже маємо прощення гріхів, спасіння, воскресіння і вічне життя. А Ісус, продовжує нас навчати Писання – вірний! Ісус – вірний Тому, Хто настановив Його, тобто вірний Богові. А це означає, що Він виконує все, що каже Йому Бог, Який хоче нашого спасіння. Адже «так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:16, 17). Ісуса і спасіння, і вічне життя дав нам Бог. 

А далі Господь Святий Дух звертає нашу увагу на Мойсея, бо саме Мойсеєм прикриваються ті, хто наполягає на спасінні через діла. Це правда, що Бог дав через Мойсея Закон, який для вічного життя вимагає досконалого виконання всіх його Заповідей. Але навіть Мойсей не міг спастись Законом. «Бо жодне тіло ділами Закону не виправдається перед Ним, Законом-бо гріх пізнається» (Рим. 3:20). 

І чомусь говорячи про Мойсея, забувають про найпершу книгу, написану ним під проводом Святого Духа – про книгу Буття, де так багато про грядущого Христа і про праведність вірою в Нього! Та й сьогодні ми чули слова, які Господь промовляв до Мойсея у Повторенні Закону: «Поставлю Пророка для них з-поміж їхніх братів, Такого, як ти, і дам Я слова Свої в уста Його, і Він їм говоритиме все, що Я накажу». Господь тоді говорив про грядущого Христа. 

Тож Мойсей спасся через віру в Христа грядущого і був вірний Богові, пророкуючи про грядущого Христа. Мойсей був вірний у домі Божому, тобто в Ізраїлі, у Старозаповітній Церкві, адже Ізраїль, як народ Божий, створений був Богом. Як дім Божий Ізраїль був збудований Христом. 

І якщо Христос збудував Ізраїля, а отже і Мойсея, то хто більший: Ісус чи Мойсей? Риторичне запитання. Звісно ж – Ісус, адже Він – Син Божий. Він будував цей дім і Він перебуває у цьому домі – у святій Церкві Божій не як слуга, хоча й слуга вірний і добрий, але як Син, будучи Будівничим цього дому, як істинний Бог. Бог усе збудував. Ісус усе збудував, як про Нього свідчить Євангеліє: «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе через Нього постало, і ніщо, що постало, – не постало без Нього», тобто без Христа. (Ів. 1:1-3). 

  Важливішим від будівлі є будівничий. Як наша Церква і громада важливіша від церковної будівлі, так і Христос – важливіший від Церкви. Христос Церкву завжди вислуховує і любить, але Церква Його слухається. Не вона вирішує, що треба змінити у Христові і Його Слові, а Він вирішує про те, що Церква іноді повинна змінити в собі відповідно до Його Слова. Бо Церква – це Божий дім, це дім Христа, а Він перебуває в нас на правах Сина і Будівничого. 

Як ви знаєте, любі брати і сестри, будь-яку будівлю слід утримувати і підтримувати в належному стані. Тож і Святий Дух каже нам, коли ми є домом Божим. «А дім Його – ми, коли тільки відвагу й похвалу надії додержимо певними аж до кінця». Пам’ятаймо, що це – Послання до євреїв і в них була особливо велика спокуса повернутись до діл, до яких їх кликала традиція, логіка і, звісно, диявол та грішна плоть. Юдея була переповнена ходячою рекламою про намагання спастись добрими ділами – фарисеями. 

Проте спасіння в добрих ділах немає. Воно є лише в Ісусі. Він будував Свій дім у Старому Заповіті, віруючий Ізраїль і ті, що вірували в Христа грядущого спасенні і мають вічне життя. І Він будує Свій дім у Новому Заповіті. А будує Він не мертвим камінням, а живим – усіма тими людьми, хто вірує в Христа розп’ятого і воскреслого і, як ми чуємо сьогодні, ми залишаємось Його домом, «коли тільки відвагу й похвалу надії додержимо певними аж до кінця», тобто до кінця нашого життя будемо уповати в спасінні лише на Христа, сповідуючи, що лише Він – наша надія, наше Життя, і наше спасіння і незважаючи ні на кого і ні на що будемо горнутись до Христа у Його Слові і в Таїнстві. Заради Христа. Амінь. 

А Сам Бог миру нехай освятить вас цілком досконало, а непорушений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть на прихід Господа нашого Ісуса Христа! Вірний Той, Хто вас кличе, – Він і вчинить оте! (1 Сол. 5:23, 24). Йому нехай буде слава на віки віків. Амінь.