Повстання ніколи не має рації

      Повстання ніколи не приносить бажаного покращення. Бо повстанню бракує проникливості – загалом воно завдає більше шкоди невинним, аніж винним. Тож ніяке повстання ніколи не має рації, незважаючи на те, за яку справедливу справу воно береться. Воно завжди приносить більше шкоди аніж вдосконалення і підтверджує приказку «Погане стає гіршим». Владу та меч було запроваджено для того, аби карати нечестивих і захищати невинних, аби запобігати повстанням, як каже Св. Павло в Римлян 13 і як про це ми читаємо в 1 Петра 2. Та коли вибухає Пан Натовп, то він не може відрізнити нечестивого від праведного або розділити їх; він кладе всіх наліво і направо, і неминучою стає велика і жахлива несправедливість.

Тож не зводь очей із влади і, допоки вона не робить ніякого руху і не видає ніяких доручень, просто тримай свою руку, вуста і серце в спокої, і ні чого на себе не перебирай. Але якщо ти розворушиш владу, аби вона щось робила і віддавала накази  - ось тоді ти можеш діяти. А якщо влада не хоче, то й ти мусиш теж не хотіти. А якщо ти почнеш щось з власної ініціативи, тоді ти вже не маєш рації і ти вже гірший від своїх опонентів. Я перебуваю і завжди буду перебувати на боці тих, проти кого спрямоване повстання, незважаючи на те, якою є їхня справа. Я противлюсь тим, що повстають, незважаючи на те, наскільки справедливою є їхня справа, бо не може бути такого повстання, де не буде завдано шкоди невинним і де не буде пролита невинна кров…

Тож повстання може робити все лише гіршим, бо воно йде проти Бога – Бог же не на боці повстання.

Мартін Лютер

Піднесений Син Людський: проповідь на 4-у неділю Великого посту

     ПІДНЕСЕНИЙ СИН ЛЮДСЬКИЙ             

     (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

       І, як Мойсей підніс змія в пустині, так мусить піднесений бути й Син Людський, щоб кожен, хто вірує в Нього, мав вічне життя. Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся. Хто вірує в Нього, – не буде засуджений; хто ж не вірує, – той вже засуджений, що не повірив в Ім'я Однородженого Сина Божого. Суд же такий, – що світло на світ прибуло, люди ж темряву більш полюбили, як світло, лихі-бо були їхні вчинки! Бо кожен, хто робить лихе, ненавидить світло, і не приходить до світла, щоб не зганено вчинків його. А хто робить за правдою, той до світла йде, щоб діла його виявились, бо зроблені в Бозі вони (Євангеліє від Св. Івана 3:14-21).

 Благодать вам і мир від Того, Хто є, Хто був і Хто має прийти (Об. 1:4). Амінь. 

Любі брати і сестри, коли ви востаннє нарікали на Господа Бога? Коли ви висловлювали, бодай подумки, власне невдоволення Богом через те, як відбувались якісь недобрі події у вашому власному житті або й світі? Чи не буває з нами таке, що нам інколи можуть не подобатись чимало з того, що відбувалось із нами або з кимось іншим і тоді ми забуваємо про причину бід у світі і замість того, аби каятись у наших власних гріхах, ми починаємо звинувачуємо Бога і кажемо: «Ну як Бог міг таке допустити? Хіба Бог любить нас, коли дозволяє такому статись?» 

Згадайте події тижневої давності. Молоде подружжя втікало від російських обстрілів із Оріхова на Запоріжжі і знайшло прихисток в одній з київських церков. І минулої неділі росіяни туди спрямували свій смертоносний «Шахед». Загинув батько см’ї, його п’ятирічна донька, поранена мати і зруйнована церковна будівля. Але чи є в цьому Божа провина? Ні, тут провина повна на Росії і на російському народові, який вже по голову занурився у кров українців і далі прагне нас убивати і знищувати. 

Для нас це – біда і це – випробування для українського народу. Якщо ми не робимо усього необхідного і все, що ми можемо, аби захистити нашу країну, то ми цього випробування не пройдемо. І це випробування не лише для українського народу, але й для всіх народів світу, зокрема тих, що пишаються своїм християнським походженням і своєю демократією. Бо якщо вони не зроблять усього необхідного і всього, що можуть, то й вони не пройдуть цього випробування і не гідні будуть пишатись ані своєю християнською історією, ані своєю демократією. 

Коли сьогодні було читання із Чисел, то ми чули, як народ Ізраїля, який з Божих рук отримав свободу від свого лютого рабовласника, Єгипту, нарікав у пустині на Свого Творця і Визволителя. Їм не подобалась пожива з неба – манна, якою Господь годував їх у пустині. «Нащо ви вивели нас із Єгипту, щоб ми повмирали в пустині? Бо ж нема тут хліба й нема води, а душі нашій обридла ця непридатна їжа» – нарікав народ на Бога і на Мойсея. 

Вони стали вільним народом. Вони йшли до Обіцяного Краю. Дорогою вони не мали дбати про поживу – її давав їм Бог. Але вони нарікали вже на визволення від рабства і на одноманітну їжу. І були за це покарані. Ми чули, як Господь послав на них зміїв сарафів, від укусів яких загинуло багато людей. Лише Божа кара привела народ до тями і до покаяння. І  Господь змилувався над народом і наказав Мойсеєві: «Зроби собі сарафа, і вистав його на жердині. І станеться, кожен покусаний, як погляне на нього, то буде жити». І зробив Мойсей мідяного змія, і виставив його на жердині. І сталося, якщо змій покусав кого, то той дивився на мідяного змія і жив!» 

      Люди жили не тим, що самі лікувались, бо таке лікування було неможливе – від тієї отрути протиотрути не було. Бог створив чудо. Люди спасались, дивлячись на піднесеного змія. Дивлячись на піднесеного змія, вони отримували зцілення, спасіння і життя. І як все інше знамення Господнє, цей піднесений змій теж вказував на грядуще велике спасіння, яке народ і навіть весь світ буде мати у Христі- Спасителі. 

      Тож у нашому Євангелії ми чуємо слова Сина Божого, звернуті до Никодима, віруючого учителя народу Ізраїля і в цих словах Господь говорить про єдиний спосіб спастися від укусу змія: від гріхів, від влади диявола і смерті. Він каже: «І, як Мойсей підніс змія в пустині, так мусить піднесений бути й Син Людський, щоб кожен, хто вірує в Нього, мав вічне життя». Господь тут говорить про Своє розп’яття на хресті. Аби ми мали спасіння і вічне життя, Він мав бути піднесеним на хресті. 

      Аби ми могли жити вічно, Син Божий повинен був померти смертю грішника і злочинця через муки розп’яття на Голгофі. Іншого ліку від укусу диявола, від гріха не існує. Немає іншої протиотрути окрім Христа і то – Христа піднесеного, тобто Розп’ятого. Бо за гріх має бути заплата, яка є смерть (Рим. 6:23). Лише Бог, Який воплотився, стався святою і досокналою Людиною є тим Ягням Божим, яке помирає за гріхи цілого світу і кров Якого всі ці гріхи змиває. 

      Ось чому Син Божий каже про те, що МУСИТЬ піднесений, розп’ятий бути Син Людський Ісус Христос. Лише дивлячись на Ісуса Розп’ятого, тобто віруючи в Нього, ми маємо зцілення від укусу змія-диявола – прощення гріхів, спасіння і вічне життя. Іншого способу вижити від укусу сарафів у пустині не було. Іншого способу спастись від гріхів у людства немає. Є лише один спосіб – дивитись на піднесеного Сина Людського – вірувати в Ісуса Христа Розп’ятого за наші гріхи і Воскреслого на третій день із мертвих, аби ми були виправдані, мали спасіння, воскресіння і вічне життя. 

      А далі Господь пояснює, чому Бог все це зробив і далі робить. Він  робить це не через те, що ми це заробили чи заслужили. Що заслужили люди з народу Ізраїля за власні гріхи? Смерть від сарафів. Що заслужили ми за наші гріхи? Ми вже про це сьогодні говорили – ми заслужили за наші гріхи лише смерть. Тож чому Господь робить усе це? 

      Ісус далі промовляє слова, які ще називаються золотим віршом Біблії: «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне». Ось причина того, чому Бог видає Свого Єдинородного Сина, Свого Улюбленого на розп’яття, на жахливі муки і смерть на хресті. Бог віддає Сина Свого Єдинородного, бо Він нас так полюбив. 

      І ця любов Його незмінна. Бог любить світ і Бог хоче спасіння усіх без винятку грішників. Кожен з нас може замість слова «світ» поставити своє власне ім’я і прочитати цей вірш зі своїм ім’ям і не помилиться, бо в поняття світ включені усі люди без винятку – ви і я, і всі, хто жив, живе і буде ще жити в цьому світі. За всіх нас виданий Божий Син на смерть. За кожного з нас Ісус Христос піднесений на хресті. 

      Однак не всі будуть спасенні. Так само як у пустині спались лише ті, що дивились на змія на жердині так само будуть спасенні лише ті, хто вірує в Ісуса Розп’ятого за наші гріхи. Кожен, хто вірує в Нього, каже Господь, не загине, але має життя вічне. Немає такої людини, яка уповала би на Христа розп’ятого і воскреслого, і не була б спасенною і не мала вічного життя. Спасуться усі, хто вірує в Ісуса Христа. Спасеться кожен, хто вірує в Ісуса Христа.

            «Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся». Бог не послав Ісуса, аби якомусь віруючому дати прощення гріхів, а якогось віруючого засудити. Ні, не для цього Бог послав Свого Сина Єдинородного. Ісус не судить нікого, хто в Нього вірує. Ісус спасає кожного грішника і кожну грішницю, яка вірує в Нього, Христа розп’ятого. 

      Через це Він каже далі: «Хто вірує в Нього, – не буде засуджений». Не майте сумнівів – якщо ви віруєте в Христа – все, ви прощені. Вас Бог судити не буде. Ви вже виправдані. Ваша віра в Христа розп’ятого і воскреслого вже зарахована вам у праведність. Ви, любі віруючі брати і сестри – виправдані через саму віру в Сина Божого. Тож Бог вас не судитиме і не засудить. Лишень віруйте в Христа і в усьому уповайте на Сина Божого. 

      Проте чи буде Бог судити світ? Чи будуть засуджені? Будуть! Ісус каже: «Хто ж не вірує, – той вже засуджений, що не повірив в Ім'я Однородженого Сина Божого». Хто не вірує в Христа, той вже засуджений. На Останньому Суді ми, що віруємо в Сина Божого, почуємо запрошення нашого Господа увійти в Царство Небесне, аби жити в радості та блаженстві з нашим Спасителем повіки віків. 

      А невіруючі почують вирок, який включатиме і їхні діла, вчинені у невірстві в Сина Божого і їхній присуд до вічних мук у невгасимому вогні аду. Чи Бог хоче їхньої погибелі? Ні, не хоче. Бог хоче, щоб усі люди спаслись. І для цього Він послав Свого Сина Єдинородного. І хто вірує Нього, мають спасіння і вічне життя. А хто не вірує в Ісуса Христа, той вже засуджений, що не вірує в Божого Сина. І провина за це невірство лежить винятково на невіруючому чи на невіруючій. 

      Господь далі каже про те, що більшість світу віддає перевагу невірству, за яке ті невіруючі засуджені: «Суд же такий, – що світло на світ прибуло, люди ж темряву більш полюбили, як світло, лихі-бо були їхні вчинки!» Людям подобаються їхні гріхи. Вони люблять гріх більше ніж праведність. Через це вони відкидають Христа і віру в Нього. Вони настільки люблять темряву і гріх, що Бог проголошує їм вирок, а вони закривають вуха і вважають, що з ними нічого поганого ніколи не станеться! 

      І навіть більше – вони ненавидять Світло. Вони ненавидять Христа! І про це Господь теж каже дуже чітко: «Бо кожен, хто робить лихе, ненавидить світло, і не приходить до світла, щоб не зганено вчинків його!». Кожен, хто робить лихе, хто коїть гріхи, той не є нейтральним до Сина Божого. Людина, яка перебуває у гріхах, Христа ненавидить. Бо Христос є Світло.  

      Цим невіруючим не хочеться каятись у власних гріхах. Їм заважає це зробити їхня любов до темряви і їхня власна гординя, бо ж вони хочуть бути впевненими, що роблять усе правильно. А якщо Христос є Світло і їм докоряє, то Світло слід загасити. Власне кажучи, ці спроби позбутись Христа ми бачимо не лише у фарисеїв, саддукеїв і всього Синедріону, а в будь-якої групи невіруючих, малої чи гігантської. Тож вони ходять під Божим гнівом і судом. 

            А віруючі, спасенні діти Божі, ви і я, любі брати і сестри, йдемо до світла. Бо наші діла – це плоди віри в Христа, Сина Божого Єдинородного – Сина Людського Піднесенного на хресті. Ми робимо їх з радістю і прагнемо, аби всі люди славили за них істинного Бога: Отця, Сина і Святого Духа. Заради Христа. Амінь. 

А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).