ДУМАТИ ЯК ІСУС
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі! Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерті, і то смерті хресної... Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім'я, що вище над кожне ім'я, щоб перед Ісусовим Ім'ям вклонялося кожне коліно небесних, і земних, і підземних, і щоб кожен язик визнавав: «Ісус Христос – то Господь, на славу Бога Отця!» (Филип’ян 2:5-11).
Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і спільність Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь. (2 Кор. 13:13).
Любі брати і сестри, про що ви думали? Я маю на увазі, якими і про що були ваші думки впродовж минулого тижня? Чи були ці думки такими, що вам про них доводиться жалкувати? А можливо, ваші думки були захоплені навіть не жахливою війною, яку проти нас веде біснувата Росія, а тим що відбувається десь далеко закордоном?
А можливо ми можемо разом із Тарасом Шевченком повторювати: «Думи мої, думи мої, горе мені з вами – нащо стали на папері сумними рядами?» Наші думки, те – про що ми думаємо і як ми думаємо – все це дуже важливе. Не лише наші слова, але й думки! Не випадково ми чуємо сьогодні настанову від Господа Святого Духа, яку Він дає нам через Апостола Павла: «Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі!»
Ці слова Апостола можна також перекласти з грецької мови: «Нехай у вас буде такий само розум (або й навіть ставлення), що й у Христі Ісусі!» Тож стандартом, відповідно до якого ми повинні судити наше мислення є мислення Христа. А це мислення святого Бога і святої людини в одній Особі! Нас ці слова Апостола можуть справедливо налякати. Адже хто з нас не мав ніколи грішної думки?
А хіба не були ми себелюбними, егоїстами у нашому ставленні? Чи ми весь час прагнули служити нашим ближнім і дбали не лише про власне добро, але й про добро всіх людей довкола нас? Коли ми серйозно сприймаємо цей Апостольський наказ: «Нехай у вас будуть ті самі думки (розум, ставлення), що й у Христі Ісусі!», то розуміємо, що перше нам слід покаятись у власному егоїзмі, у гріхові себелюбства та небажанні служити наших ближнім так, як Христос послужив нас.
Бо дальші слова з Писання і наше сьогоднішнє свято – саме про це. Коли Ісус входив у Єрусалим, то вхід Божого Сина і Сина Давидового, відбувався не на баскому коні, а на сумирному віслюкові. Син Давидів входив у Свою земну столицю не як цар, що іде, аби взяти у власні руки всю повноту світської влади і панувати не лише над Юдеєю, але й над цілим світом. Бо всі можливості для такого панування в Нього були. Адже Ісус – не просто Син Давидів, а Син Божий. Він істинний Бог, Який воплотився і став також справжньою людиною.
Він не став людиною пихатою і зарозумілою, як-то буває з тими людьми, які якимось чином добираються до влади і тоді справджується українська приказка «Не дай, Боже, з хама пана». Бо хам, ставши паном, залишається таки хамом, який не розуміє, чому Бог дозволив йому отримати певну владу і буде лише панувати над людьми, знущаючись із них, і намножувати власні статки руйнуючи життя цілого народу. І таких панів і підпанків, правителів і їхніх прислужників ми в історії світу та й України ми бачили чимало. Вистачало їх і в історії Ізраїлю.
Проте Ісус – не такий Цар. Він в’їздить у Свою земну столицю на віслюкові, під’яремній тварині, а не на царському коні. Бо, каже Апостол «Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним». Що означають ці слова? Вони означають, що Божий Син не вважав за потрібне для Себе користуватись усіма привілеями Бога Живого, Який стався людиною.
Бо мета воплочення Його і славного Його входу в Єрусалим не полягала в тому, щоб Його вшановували як Бога. Якби Він цього хотів би, то міг би і з даху Храму ступити, віддавшись у руки ангелів, щоб вони Його понесли. Він міг би підкорити Собі силою весь світ, не питаючись дозволу сатани – того стародавнього змія-обманщика.
Син Божий воплотився, щоб послужити усьому людству, кожному з нас, любі брати і сестри. Апостол каже, що замість того, аби ходити цим світом, як всемогутній Бог і чинити суд над гріхом «Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини». Бог понизився до людського стану.
Це дуже велика тайна. І цю тайну осягнути неможливо. У час освячення Храму в Єрусалимі премудрий Соломон промовляв у молитві до Бога: «Бо чи ж справді Бог сидить на землі? Ось небо та небо небес не обіймають Тебе, що ж тоді храм той, що я збудував?» (1 Цар. 8:27). Бога не можуть обняти небо небес, але ось Він стає подібний людини і то не лише подібний до людини, але істинною людиною.
Небо небес не може обняти Його, але ось Він приймає вигляд не могутнього Владики-Царя, а раба – каже Апостол. Син Давидів, вічний Бог і Цар стає рабом для нас, для нашого добра, для нашого спасіння. Через це Він в’їздить у Єрусалим не бойовому коні, а на в’ючній тварині. Від часу Хрищення в Йордані ми бачимо Христа, Який не панує над Своїм народом і не лише над Своїм народом Ізраїля, але й над будь-яким народом і над будь-якою людиною.
Ми бачимо Христа-раба, Христа-слугу всім потребуючим. І Він дбає про Своє твориво, Він дбає про потребуючих, чи то Своїм першим чудом на весіллі в Кані Галілейській, перетворюючи воду на вино, чи зцілюючи недужих, чи насичуючи голодних, чи воскрешаючи померлих – Ісус весь час служить. Ісус діє як раб. Ісус діє як Раб людства.
В’їжджаючи в Єрусалим, Ісус залишається вірний Своєму вигляду і Своєму
служінню Раба Ізраїля, Раба людського роду, який Він так сильно, невимовно
сильно любить. Так народ, стелить одежу на Його дорозі, вітає Христа пальмовим
віттям і вигукує: «Осанна! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Цар
Ізраїлів!» (Ів. 12:13).
Проте Ісус не пересідає з віслюка на коня. Ісус, каже Апостол «упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерті, і то смерті хресної...» Ісус увійшов у Єрусалим, бо як Він Сам був промовляв: «Мені треба ходити сьогодні та взавтра, і часу найближчого, бо згинути не може пророк поза Єрусалимом» (Лк. 13:33).
Ісус знав, що Його чекає проте Він залишився покірний, слухняний аж до смерті. Бо такою Його була місія – Він любить нас до кінця. І з невимовної Своєї любові Він віддає Себе у жертву святу і досконалу за всі наші гріхи та провини. Бог, Якого небо небес не обіймають, вічний і святий, став людиною і рабом задля нашого спасіння. Аби нам Бог не зараховував гріхів, Ісус забрав усі до одного наші гріхи на Себе. Аби ми не помирали вічною смертю і не мучились у вогняному озері аду, Ісус вибрав смерть на хресті за всіх нас і навіть за все людство.
У ту найпершу Вербну неділю народ вітав Сина Давидового, Царя Ізраїлю, не думаючи, що вітає Агнця Божого, що на Себе гріх світу бере. Багато-хто з тих, що вітали Господа Христа у Вербну неділю щонайменше були розчаровані після Його смерті на хресті і говорили про Сина Божого і до воскреслого Сина Божого: «Первосвященики й наша старшина Його віддали на суд смертний, і Його розп'яли... А ми сподівались були, що Це Той, що має Ізраїля визволити» (Лк. 24:20, 21). Їхні очі були стримані від того, щоб вони впізнали Христа розп’ятого і воскреслого. Вони впізнали Його лише за ламанням хліба.
Як часто ми самі хотіли би бачити Христа, винятково як Царя з мечем у
руках, Який карає несправедливість і встановлює Своє Царство Слави вже тут і
зараз, особливо в час цієї несправедливої війни, яку проти нас безпричинно
розпочала і веде нечестива Росія! Ми хотіли б цього, про це ми молимось і
знаємо, що Христос може це зробити, адже, як проголошує далі Апостол: «Бог
повищив Його, та дав Йому Ім'я, що вище над кожне ім'я».
А Він далі служить нам і хоче нашого спасіння, і все для цього робить. Він також хоче спасіння усім людям. Апостол далі каже, що Бог дав Христові «Ім'я, що вище над кожне ім'я, щоб перед Ісусовим Ім'ям вклонялося кожне коліно небесних, і земних, і підземних, і щоб кожен язик визнавав: «Ісус Христос – то Господь, на славу Бога Отця!» Немає такої людини, за яку Христос не помер на хресті. Немає таких гріхів наших, за які Син Божий не приніс Себе у жертву. Немає такого віруючого, якого Господь не захотів би причастити Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Вечері.
Він помер за всіх людей і Він воскрес із мертвих, аби кожен, хто вірує в Нього, Христа розп’ятого і воскреслого, був виправданий від усіх гріхів і мав воскресіння і вічне життя. Кожен, хто вірує в Христа належить до небесного коліна, до небесного племені, до небесного народу. Ми спасенні і ми радісно визнаємо: «Ісус Христос – то Господь, на славу Бога Отця!» Ми радісно будемо це визнавати у час повернення Сина Божого у славі, коли Він воскресить усіх мертвих і всіх віруючих в Нього запросить увійти у Царство Небесне і жити з ним у радості та блаженстві повіки віків.
Проте будуть також інші люди, які теж воскреснуть. Будуть ті, які відмовлялись вірувати в Сина Божого, або відрікались від Нього. Будуть ті, хто у найпершу Вербну неділю змовлялись убити Сина Божого. Вони належать до підземного коліна, до народу з пекла – до народу, який відмовившись вірувати в Христа, став засудженим до вічних мук в огняному озері пекла. Тут вони не визнають Христа, але, коли Христос повернуться у славі, то вони змушені будуть визнавати: «Ісус Христос – то Господь, на славу Бога Отця!» І це буде визнання їхньої власної вічної поразки.
А ми, любі брати і сестри, до входу в наш Небесний Єрусалим маймо ті самі думки, що й Христос. Як Христос став для нас рабом так і ми будьмо рабами в служінні добрими ділами нашим ближнім. Думаймо, як Ісус. Думаймо про добро нашої країни, про добро наших воїнів, наших волонтерів і про добро всіх наших ближніх. Думаймо як Ісус. В Його святе Ім’я. Амінь.
Бог же надії нехай вас наповнить усякою радістю й миром у вірі, щоб ви збагатились надією, силою Духа Святого! (Рим. 15:13). Амінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар