ПІДНЕСЕНИЙ СИН ЛЮДСЬКИЙ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Любі брати і сестри, коли ви востаннє нарікали на Господа Бога? Коли ви висловлювали, бодай подумки, власне невдоволення Богом через те, як відбувались якісь недобрі події у вашому власному житті або й світі? Чи не буває з нами таке, що нам інколи можуть не подобатись чимало з того, що відбувалось із нами або з кимось іншим і тоді ми забуваємо про причину бід у світі і замість того, аби каятись у наших власних гріхах, ми починаємо звинувачуємо Бога і кажемо: «Ну як Бог міг таке допустити? Хіба Бог любить нас, коли дозволяє такому статись?»
Згадайте події тижневої давності. Молоде подружжя втікало від російських обстрілів із Оріхова на Запоріжжі і знайшло прихисток в одній з київських церков. І минулої неділі росіяни туди спрямували свій смертоносний «Шахед». Загинув батько см’ї, його п’ятирічна донька, поранена мати і зруйнована церковна будівля. Але чи є в цьому Божа провина? Ні, тут провина повна на Росії і на російському народові, який вже по голову занурився у кров українців і далі прагне нас убивати і знищувати.
Для нас це – біда і це – випробування для українського народу. Якщо ми не робимо усього необхідного і все, що ми можемо, аби захистити нашу країну, то ми цього випробування не пройдемо. І це випробування не лише для українського народу, але й для всіх народів світу, зокрема тих, що пишаються своїм християнським походженням і своєю демократією. Бо якщо вони не зроблять усього необхідного і всього, що можуть, то й вони не пройдуть цього випробування і не гідні будуть пишатись ані своєю християнською історією, ані своєю демократією.
Коли сьогодні було читання із Чисел, то ми чули, як народ Ізраїля, який з Божих рук отримав свободу від свого лютого рабовласника, Єгипту, нарікав у пустині на Свого Творця і Визволителя. Їм не подобалась пожива з неба – манна, якою Господь годував їх у пустині. «Нащо ви вивели нас із Єгипту, щоб ми повмирали в пустині? Бо ж нема тут хліба й нема води, а душі нашій обридла ця непридатна їжа» – нарікав народ на Бога і на Мойсея.
Вони стали вільним народом. Вони йшли до Обіцяного Краю. Дорогою вони не мали дбати про поживу – її давав їм Бог. Але вони нарікали вже на визволення від рабства і на одноманітну їжу. І були за це покарані. Ми чули, як Господь послав на них зміїв сарафів, від укусів яких загинуло багато людей. Лише Божа кара привела народ до тями і до покаяння. І Господь змилувався над народом і наказав Мойсеєві: «Зроби собі сарафа, і вистав його на жердині. І станеться, кожен покусаний, як погляне на нього, то буде жити». І зробив Мойсей мідяного змія, і виставив його на жердині. І сталося, якщо змій покусав кого, то той дивився на мідяного змія і жив!»
Люди жили не тим, що самі лікувались, бо таке лікування було неможливе – від тієї отрути протиотрути не було. Бог створив чудо. Люди спасались, дивлячись на піднесеного змія. Дивлячись на піднесеного змія, вони отримували зцілення, спасіння і життя. І як все інше знамення Господнє, цей піднесений змій теж вказував на грядуще велике спасіння, яке народ і навіть весь світ буде мати у Христі- Спасителі.
Тож у нашому Євангелії ми чуємо слова Сина Божого, звернуті до Никодима, віруючого учителя народу Ізраїля і в цих словах Господь говорить про єдиний спосіб спастися від укусу змія: від гріхів, від влади диявола і смерті. Він каже: «І, як Мойсей підніс змія в пустині, так мусить піднесений бути й Син Людський, щоб кожен, хто вірує в Нього, мав вічне життя». Господь тут говорить про Своє розп’яття на хресті. Аби ми мали спасіння і вічне життя, Він мав бути піднесеним на хресті.
Аби ми могли жити вічно, Син Божий повинен був померти смертю грішника і злочинця через муки розп’яття на Голгофі. Іншого ліку від укусу диявола, від гріха не існує. Немає іншої протиотрути окрім Христа і то – Христа піднесеного, тобто Розп’ятого. Бо за гріх має бути заплата, яка є смерть (Рим. 6:23). Лише Бог, Який воплотився, стався святою і досокналою Людиною є тим Ягням Божим, яке помирає за гріхи цілого світу і кров Якого всі ці гріхи змиває.
Ось чому Син Божий каже про те, що МУСИТЬ піднесений, розп’ятий бути Син Людський Ісус Христос. Лише дивлячись на Ісуса Розп’ятого, тобто віруючи в Нього, ми маємо зцілення від укусу змія-диявола – прощення гріхів, спасіння і вічне життя. Іншого способу вижити від укусу сарафів у пустині не було. Іншого способу спастись від гріхів у людства немає. Є лише один спосіб – дивитись на піднесеного Сина Людського – вірувати в Ісуса Христа Розп’ятого за наші гріхи і Воскреслого на третій день із мертвих, аби ми були виправдані, мали спасіння, воскресіння і вічне життя.
А далі Господь пояснює, чому Бог все це зробив і далі робить. Він робить це не через те, що ми це заробили чи заслужили. Що заслужили люди з народу Ізраїля за власні гріхи? Смерть від сарафів. Що заслужили ми за наші гріхи? Ми вже про це сьогодні говорили – ми заслужили за наші гріхи лише смерть. Тож чому Господь робить усе це?
Ісус далі промовляє слова, які ще називаються золотим віршом Біблії: «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне». Ось причина того, чому Бог видає Свого Єдинородного Сина, Свого Улюбленого на розп’яття, на жахливі муки і смерть на хресті. Бог віддає Сина Свого Єдинородного, бо Він нас так полюбив.
І ця любов Його незмінна. Бог любить світ і Бог хоче спасіння усіх без винятку грішників. Кожен з нас може замість слова «світ» поставити своє власне ім’я і прочитати цей вірш зі своїм ім’ям і не помилиться, бо в поняття світ включені усі люди без винятку – ви і я, і всі, хто жив, живе і буде ще жити в цьому світі. За всіх нас виданий Божий Син на смерть. За кожного з нас Ісус Христос піднесений на хресті.
Однак не всі будуть
спасенні. Так само як у пустині спались лише ті, що дивились на змія на жердині
так само будуть спасенні лише ті, хто вірує в Ісуса Розп’ятого за наші гріхи.
Кожен, хто вірує в Нього, каже Господь, не загине, але має життя вічне. Немає
такої людини, яка уповала би на Христа розп’ятого і воскреслого, і не була б
спасенною і не мала вічного життя. Спасуться усі, хто вірує в Ісуса Христа.
Спасеться кожен, хто вірує в Ісуса Христа.
«Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся». Бог не послав Ісуса, аби якомусь віруючому дати прощення гріхів, а якогось віруючого засудити. Ні, не для цього Бог послав Свого Сина Єдинородного. Ісус не судить нікого, хто в Нього вірує. Ісус спасає кожного грішника і кожну грішницю, яка вірує в Нього, Христа розп’ятого.
Через це Він каже далі: «Хто вірує в Нього, – не буде засуджений». Не майте сумнівів – якщо ви віруєте в Христа – все, ви прощені. Вас Бог судити не буде. Ви вже виправдані. Ваша віра в Христа розп’ятого і воскреслого вже зарахована вам у праведність. Ви, любі віруючі брати і сестри – виправдані через саму віру в Сина Божого. Тож Бог вас не судитиме і не засудить. Лишень віруйте в Христа і в усьому уповайте на Сина Божого.
Проте чи буде Бог судити світ? Чи будуть засуджені? Будуть! Ісус каже: «Хто ж не вірує, – той вже засуджений, що не повірив в Ім'я Однородженого Сина Божого». Хто не вірує в Христа, той вже засуджений. На Останньому Суді ми, що віруємо в Сина Божого, почуємо запрошення нашого Господа увійти в Царство Небесне, аби жити в радості та блаженстві з нашим Спасителем повіки віків.
А невіруючі почують вирок, який включатиме і їхні діла, вчинені у невірстві в Сина Божого і їхній присуд до вічних мук у невгасимому вогні аду. Чи Бог хоче їхньої погибелі? Ні, не хоче. Бог хоче, щоб усі люди спаслись. І для цього Він послав Свого Сина Єдинородного. І хто вірує Нього, мають спасіння і вічне життя. А хто не вірує в Ісуса Христа, той вже засуджений, що не вірує в Божого Сина. І провина за це невірство лежить винятково на невіруючому чи на невіруючій.
Господь далі каже про те, що більшість світу віддає перевагу невірству, за яке ті невіруючі засуджені: «Суд же такий, – що світло на світ прибуло, люди ж темряву більш полюбили, як світло, лихі-бо були їхні вчинки!» Людям подобаються їхні гріхи. Вони люблять гріх більше ніж праведність. Через це вони відкидають Христа і віру в Нього. Вони настільки люблять темряву і гріх, що Бог проголошує їм вирок, а вони закривають вуха і вважають, що з ними нічого поганого ніколи не станеться!
І навіть більше – вони ненавидять Світло. Вони ненавидять Христа! І про це Господь теж каже дуже чітко: «Бо кожен, хто робить лихе, ненавидить світло, і не приходить до світла, щоб не зганено вчинків його!». Кожен, хто робить лихе, хто коїть гріхи, той не є нейтральним до Сина Божого. Людина, яка перебуває у гріхах, Христа ненавидить. Бо Христос є Світло.
Цим невіруючим не хочеться каятись у власних гріхах. Їм заважає це зробити їхня любов до темряви і їхня власна гординя, бо ж вони хочуть бути впевненими, що роблять усе правильно. А якщо Христос є Світло і їм докоряє, то Світло слід загасити. Власне кажучи, ці спроби позбутись Христа ми бачимо не лише у фарисеїв, саддукеїв і всього Синедріону, а в будь-якої групи невіруючих, малої чи гігантської. Тож вони ходять під Божим гнівом і судом.
А віруючі, спасенні діти Божі, ви і я, любі брати і сестри, йдемо до світла. Бо наші діла – це плоди віри в Христа, Сина Божого Єдинородного – Сина Людського Піднесенного на хресті. Ми робимо їх з радістю і прагнемо, аби всі люди славили за них істинного Бога: Отця, Сина і Святого Духа. Заради Христа. Амінь.
А Бог усякої благодаті, що
покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто
трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні
віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).
Немає коментарів:
Дописати коментар