субота, 19 вересня 2009 р.

ХМАРА СВІДКІВ: СВЯТИЙ КУРТ МАРКВОРТ

"Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тягар та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами"  (Євреїв 12:1).


Сьогодні виповнюється три роки, відтоді, як Господь покликав до Своєї небесної доміки Превелебного доктора і професора Курта Маркворта, великого святого і учителя Християнської Церкви. Фундація "Лютеранська спадщина" підготувала до видавництва українською мовою IX том "Віросповідної лютеранської догматики: Церква та її спільнота, служіння і управління", автором якого є професор Маркворт.  Вашій увазі пропоную післямову перекладача і добірку фото перебування святого Курта в Україні.

                                                        ПІСЛЯМОВА ПЕРЕКЛАДАЧА


Великою честю і привілеєм для мене було перекладати цю книгу, написану доктором Куртом Марквортом. Професор Маркворт був тим богословом, який значною мірою і безпосередньо вплинув на відродження і становлення Української Лютеранської Церкви, як через свої поради, так і через лекції та семінари, які він проводив в Україні.

Зазнавши чимало переслідувань і втеч від радянського режиму через близькість до царської родини, сім’я Курта Маркворта і сам він з любов’ю ставилися, як до Росії, так і до України. Можливо ця любов була ще більшою до нашого краю, бо саме з України, як це любив повторювати професор, мала походження його мати. До речі, доктор Маркворт часто хвалив Преамбулу до Конституції України, в якій згадується Бог і відповідальність перед Ним, і говорив, що наша країна у такому ставленні до Бога – унікальна і несе приклад позитивний цілому світові.


Непохитна віра в Господа, чинна любов’ю – такі характеристики можна дати моєму улюбленому учителеві, енциклопедичні знання і богословський геній якого яскраво проявилися, як у його лекціях, семінарах, так і в книгах, і в практичному житті. Простота і водночас аристократичність, надзвичайно гармонійне поєднання серйозності та гумору у викладанні, у працях і спілкуванні робили доктора Маркворта улюбленим професором студентів богослов’я на багатьох континентах.

Глибоке знання Писання, відданість Лютеранським Віросповіданням, пошана до Отців Церкви, любов до літургії Церкви і до літургії Івана Золотоустого, якою користується наша Церква, що їх мав і практикував отець Курт, служать підбадьоренням для кожного богослова і будь-якого християнина, який любить свою Церкву і цінує її спадщину з багатьох тисячоліть. Професор Маркворт любив усю Церкву Христову і однаково прагнув добра всім християнам, самовіддано працюючи над тим, аби «могуче росло та зміцнялося Божеє Слово» (Дії 19:20) по всьому світові. Зараз він перебуває із Господом, у небесній домівці. Його учні ще залишаються у Церкві, яка веде боротьбу. Хай ця праця професора Курта Маркворта послужить тому, до чого спонукає нас Господь Святий Дух у Євреїв 13:7: «Спогадуйте наставників ваших, що вам говорили Слово Боже; і, дивлячися на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру».

В’ячеслав Горпинчук, Єпископ Української Лютеранської Церкви, доктор богослов’я.

пʼятниця, 18 вересня 2009 р.

ХМАРА СВІДКІВ: СВЯТІ ЗАХАРІЙ І ЄЛИСАВЕТА


"Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тягар та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами" (Євреїв 12:1).

Захарій і Єлисавета були "праведні перед Богом, бездоганно сповняючи заповіді й постанови Господні" (Луки 1:6).  Захарія, священика у єрусалимському храмі, привітав ангел Гавриїл, який оголосив про те, що в Захарія і Єлисавети народиться син. Спочатку Захарій не повірив оголошенню ангела, через свій і Єлисаветин літній вік.  За таке невірство Захарія було покарано німотою.
Народивши сина, Єлисавета назвала  його Іваном. Захарій підтвердив вибір дружини, і його здатність говорити було відновлено. У відповідь він заспівав "Благословенний Господь, Бог Ізраїлів..." - гімн - величний підсумок Божих обітниць у Старому Заповіті та передбачення діла Івана, як Предтечі Христа (Луки 1:68-79). Захарій і Єлисавета згадуються, як приклади вірності та побожності.

                                                      Зі Скарбниці щоденної молитви

четвер, 17 вересня 2009 р.

З НАРОДНОЇ БІБЛІЇ: КНИГА ВИХІД

Пропоную Вашій увазі декілька сторінок із книги Ернста Вендленда "Народна Бібіля: Вихід". Це - коментарі на Книгу Вихід, які вже видані українською мовою Фундацією "Лютеранська спадщина".  Аби замовити ці коментарі, пишіть на адресу: vhorpynchuk@hotmail.com

20 І Бог промовляв всі слова оці, кажучи: 2 "Я - Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому рабства".

Після грому та блискавки, після диму та звуку сурми, після того, як ціла гора сильно тремтіла, над тією місциною запанувала тиша. З тієї тиші промовляв Бог. Ізраїль міг чути Його голос і розуміти те, що Він говорив. Бог «промовляв всі слова». Під «словами» Біблія має на увазі Десять Заповідей, які також називаються Декалогом.

Біблія проводить відмінність між «словами», які нам дані у розділі 20 (Десять Заповідей) і «законами» (правилами та приписами, які стосуються поведінки Ізраїлю, як народу), які підсумовані для нас у розділах від 21 до 23. Декалог містить головним чином моральні принципи, на яких основується Сінайський кодекс законів. У «законах» ці принципи було пояснено та застосовано до становища, в якому перебував Ізраїль через різноманітні громадські та церемоніальні приписи, які також було дано Господом на горі Сінай. Вони записані в решті книг П’ятикнижжя.

Бог промовляв ці «слова», Десять Заповідей прямо до народу. «Закони», які йдуть далі, він дав спершу Мойсеєві приватно на горі Сінай.

«Слова» пізніше були написані Богом на двох скрижалях з каменю і дані Мойсеєві (31:18; 34:28). «Закони» були записані Мойсеєм на сувоях після того, як він зійшов з гори Сінай (24:4).

Ми згадуємо про це для того, щоб наголосити на унікальному та визначному становищі, яке ці «слова» або ж Десять Заповідей, займають у подаванні закону. Перше вони даються, як основа; вони промовляються до всіх людей. І Бог представляє їх, кажучи: «Я – Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю, з дому рабства».

«Я – Господь, Бог твій». Тут промовляє Бог, Який каже «Я Є», Господь, Який одного разу з’явився Мойсеєві на цьому самому місці і об’явився, як Той Самий Бог, Який промовляв до патріархів. Він – особова істота, Бог, Який рухається у необмеженій свободі, поза часом, Який є постійний, незмінний і, понад усе, заповітний Господь, Який обіцяв визволити Свій народ. Август Піпер, один із наших поважних професорів, говорив про цей вірш: «Немає чистішого, більш сердечного Євангелія у цілому Писанні, аніж цей вірш із Його обітницею».

Бог виконав Свою обітницю. Він вивів Свій народ із краю рабства. Ізраїль відчув Його руку, яка визволяє. Визнаючи свою цілковиту залежність від милосердя і благодаті Божої, і довіряючи Його триваючій обітниці про допомогу, Ізраїль тепер збирався дати відповідь послуху, виконуючи ті заповіді, що мав одержати.

Для нас важливо зрозуміти Десять Заповідей у світлі цієї вступної заяви Господа. Він не дав Декалог, щоб Ізраїль виконував Його Заповіді і таким чином заслужив собі з Ним приязні взаємини. Бог вже був чітко проголосив чим були ці взаємини. Він був їхнім Спасителем-Богом. Він довів це їм багатьма способами. У любові Він усиновив їх, як Свій обраний заповітний народ. Тепер Він показав їм цими Десятьма Заповідями, як вони могли відповідати на Його благодать, живучи відповідно до Його святої волі. З цього самого морального кодексу, вони могли визначати, яким чином їм не вдається відповідати тому досконалому стандартові, який Він виставив перед ними, як часто вони все ще переступали через Його закон, і наскільки вони все ще потребували тієї прощаючої любові, яку міг вільно дати їм лише благодатний Господь.

Ернст Г. Вендленд, Народна Біблія: Вихід (коментарі), с.133-134, Lutheran Heritage Foundation, 2008.

МОЛИТВА НА ДЕНЬ СВ. ПРОРОКА МОЙСЕЯ

Господи Боже, Отче Небесний, через пророка Мойсея, Ти розпочав пророцький взірець навчання Твого народу в правдивій вірі і, через чудеса, Ти виявив Свою присутність у творінні, щоб зцілити його від руйнування. Дай, аби Твоя Церква могла бачити у Твоєму Сині, нашому Господі, Ісусі Христі, завершального Пророка останніх часів, вчення і чудеса Якого, тривають у Твоїй Церкві через цілющі ліки Євангелія і Таїнств; через Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь.
Зі Скарбниці щоденної молитви

середа, 16 вересня 2009 р.

ХМАРА СВІДКІВ: ГРИГОРІЙ ВЕЛИКИЙ

 "Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тягар та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами..." (Євреїв 12:1)

Один із великих лідерів Європи наприкінці VI століття, Григорій свого часу служив і в світській, і в церковній царині.  Будучи мером Риму, він відновив економічне життя свого рідного міста, яке було ослаблене ворожими нападами, мародерствами та епідеміями. Продавши свої маєтки і пожертвуваши прибутки на допомогу бідним, він перейшов до повного служіння у Церкві.  3 вересня 590 року Григорія було обрано, аби він був лідером Церкви в Римі.

Будучи єпископом римським, він переймався змінами та розвитком церковної музики та літургії, місій у північній Європі та становленню церковного календаря, який донині використовується багатьма церквами в західному світі. Його книга про пастирську опіку аж до ХХ століття залишалася  стандартом для книг із пастирського богослов'я.

Зі Скарбниці щоденної молитиви

вівторок, 15 вересня 2009 р.

МОЛИТВА НА ДЕНЬ СВЯТОЇ АННИ

Боже, Отче Всемогутній, Творче і усякого добра Подателю! Ти зглянувся на страждання Твоєї неплідної слуги Анни і не забувся про неї, а відповів на її молитви даром сина. Почуй так само наші благання і прохання, і заповни нашу порожнечу, даруючи нам віру у Твоє піклування, щоб і ми, як Анна, могли складати Тобі всю подяку і славу у чудесному народженні Твого Сина Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

понеділок, 14 вересня 2009 р.

ЗГАДУЄМО ІСУСА НАВИНА

Ісус, син Навинів, був служитель і наступник Мойсея, і провідник народу Ізраїлю, який провів їх по сухому дну Йордану в край ханаанський.  Він мав таке саме ім'я, що й наш Спаситель, Ісус Христос [оскільки єврейською мовою "Єгошуа" та "Ісус" - одне й те саме ім'я], і він був прототипом Христа, Який веде дітей обітниці Авраама через Йордан бід і смерті цього життя у спочинок вічного життя..
Коли першого дня, року 2493-ого від створення світу, помер Мойсей, Єгошуа повів народ Ізраїлю у край ханаанський, що був обіцяний їхнім батькам. Він здобув прекрасні та чудесні перемоги для Божих вибраних.  Завоювавши царів Ханаану, він розділив край і вкінці помер у віці 110 років.  Єврейською мовою його ім'я - Єгошуа або Йошуа, тобто "Спаситель", "Помічник". Грецькою мовою його ім'я - Ієсус або Єсус.

Давид Хитреус (Зі Скарбниці щоденної молитви)

неділя, 13 вересня 2009 р.

ІЗ ЗАССЕ: СЛОВО І ТАЇНСТВО: ПРОПОВІДУВАННЯ І ГОСПОДНЯ ВЕЧЕРЯ


Германн Зассе


СЛОВО І ТАЇНСТВО

Проповідування і Господня Вечеря

Листи до лютеранських пастирів, № 42

Липень 1956 р.

(Видано в In Statu Confessionis: Gesammelte Aufsaetze von Hermann Sasse, за ред. Фрідріха Вільгельгма Гопфа [Берлін і Гамбург: Lutherisches Verlagshaus, 1966], 73-90.)

Певно що немає питання, що веде так глибоко в наше служіння, його суть і його завдання, його необхідність і його обітницю, як наш даний предмет. Коли лишень богослов’я стає цілком практичним, то воно займається цією проблемою. Найвидатніші християнські мислителі розмірковували над нею, і вона вплинула на всі церкви світу, на “Католицьку” не менше ніж на “Протестантську.” Це проблема не тільки для протестанства, чи для лютеранства зокрема. Католицькі церкви Сходу і Заходу також мають свої проблеми із проповідуванням і Господньою Вечерею. Наприклад, Східна Православна Церква, яка твердо закріпилася на Заході через масову міграцію православних християн зі східних країн не може задовольнятися продовженням святкування своєї “Святої літургії” літургійними мовами, коли її більше не розуміє молоде покоління. Вони мають скористатися своїм принципом, що літургія святкується мовою народу. Тож вже завершений її англійський переклад. Чи може взагалі Східна Церква забути, що її найвеличнішим проповідником був Іван Золотоустий і що недостатньо лише шанувати його ікону, але, що треба ще й повторювати його приклад?

Подібні питання, як на це вказує літургійний рух, постають перед Римським католицизмом. Він зародився перед Першою Світовою війною через глибоке незадоволення частини найкращих молодих католиків ситуацією в їхній церкві. По 1918 році він так відверто вказував на вади у публічному католицькому богослужінні, що Рим повинен був його обмежити та частково припинити. Але Курія перехопила його велике бажання піднести головні європейські мови до рівня літургійних мов з таким запалом, що ми можемо все ще очікувати головну реформу римської літургії ще в цьому столітті.

Чи є збігом обставин те, що літургійний рух у Німеччині та в інших країнах ішов пліч-о-пліч з “Біблійним рухом” і, що сучасна римська церква здійснила шедеври Біблійних перекладів? Чи є збігом обставин те, що римська церква у вік радіо та телебачення знову здійснює популярне проповідування, яке нагадує класичний період популярного проповідування у Середні віки?

Але заохочення читання Біблії і особливе популярне проповідування не є замінниками щонедільної парафіяльної проповіді, особливо, якщо остання є просто короткою лекцією з питань догматики чи етики. По правді, проблема “Слова і Таїнства: Проповідування і Господньої Вечері” не є тільки нашою проблемою, але всього християнства. Суворо кажучи, вона була завжди проблемою впродовж історії церкви, відколи Павло повинен був мати справу з проблемами Господньої Вечері (1 Кор. 10 і 11) і проповідуванням (1 Кор.14) у церкві в Коринті.

                                                              1.
Проблема Слова і Таїнства - давня, вона вперше була поставлена, як богословське питання Августином і ним була дана на те питання відповідь. Тут, як і в інших справах, цей великий отець церкви Заходу не завжди допомагає, і ми не можемо сліпо його повторювати, як це робило богослов’я не тільки Католицизму Середньовіччя, але й Реформації. Це можна сказати навіть про самого Лютера, хоча й він зумів пробитися крізь конструкції Августинової таїнственної доктрини у вирішальних моментах тим, що наводив свідчення Писання, свідчення, які краще використовувалися Східними отцями. Через те, що нас виховано в Августиновому таїнственному вченні і ми навіть дивимося на вчення Лютера про Таїнство очима Августина, то це не просто. Але чи повинні ми просто залишити римо-католицьким богословам віднаходити щось у багатих ресурсах Грецьких отців, які зіграли таку велику роль у Переліку свідчень у завершенні Формули Злагоди (Die Bekentnisschriften der evangelisch-lutherischen Kirche, 6th ed. {Goettingen, 1967], 1101-35) як свідчення правди Писання, так само як вони часто з’являються і в ранніх Віросповіданнях?

В чому полягає слабкість Августинової таїнственної доктрини? Її можна, перше за все, виявити у його спробі встановити sacramentum як універсальну ідею чи категорію, що стосується усіх релігій [Con. Faustum 19.11] Тоді християнське Таїнство є тільки особливим випадком універсального явища спільного для всіх релігій, і правдивих, і фальшивих. Що ж, це – правда, що християнські Таїнства такі як Хрищення і Господня Вечеря мають свої паралелі у багатьох релігіях, як це зауважили апологети другого століття, і навіть Павло в 1 Кор. 10:18-21. Ніхто не заперечує, що поганські обряди і міфи відлунюють первісне знання про Бога, але через гріх, вони були спотворені на служіння ідолам [Рим. 1:19-23]. У цьому сенсі, навіть людські жертвоприношення тевтонців, ацтеків, і сирійців можна вважати за демонічно спотворені натяки, що вказують на жертву Сина Людського. “Кожна догма - стара, як світ.”

Але спробувати зрозуміти християнське Таїнство на основі поняття таїнства, що виводиться з історії релігій абсолютно неможливо. Те, що складає церковне таїнство є чимось унікальним; у нього немає паралелей. Вся та пошана і любов, які ми віддаємо Августинові, як великому Отцеві Західної Церкви, не можуть приховати того факту, що він задовго і заглибоко жив у поганській релігії та філософії. Він не зумів знищити старого чоловіка у своєму мисленні таким самим чином, як він його знищив у своєму житті і вірі. Ось у що йому обійшлася “пізня любов.”

Ми можемо зауважити щось подібне і в Августиновому вченні про Святе Письмо. Тут він також має універсальну ідею або категорію того про що “божественне писання” є і про що воно повинне бути. Це він застосовує до Біблії і показує, як воно підходить його ідеалові замість того, щоб просто розпочати з того, що Святе Письмо має сказати про себе. Якби він це зробив, то не зміг би ставити Сивільського оракула на один рівень з пророками, бо вони очевидно правильно пророкували про прихід Викупителя [De. Civ. 18.23]. Як Біблія не є просто особливим випадком того, що може називатися “божественним писанням” у релігій світу, так і християнське таїнство не можна розуміти з універсальної ідеї sacramentum. Християнське таїнство є тим, чим воно є через те, що воно було запроваджене Ісусом Христом і отже є нерозв’язно пов’язаним з воплоченням вічного Сина Божого.

Богословська традиція Заходу виявила визначну стабільність від часів Середньовіччя до сучасного католицизму. Те ж саме можна сказати про лютеранське і реформатське богослов’я у Реформацію і до періоду ортодоксії. Займаючись богослов’ям, ми просто не можемо шкодувати зусиль на розрізнення між тим, що каже Біблія і людським способом мислення. Так воно є навіть для такої центральної доктрини християнської віри, як доктрина про Трійцю. Зі Сходом можна думати про неї, як про троє в одному [Dreieinigkeit], з Августином і Заходом як триєдиність [Dreifaltigkeit], жодним чином без применшення правди про незбагненну таємницю.

Однією з помилок наших отців було те, що вони надто часто ототожнювали мисленнєву форму з Біблійним змістом доктринального твердження. Внаслідок цього вони несвідомо і ненавмисно зодягнули вічну правду Писання у короткочасний одяг богословської традиції. Необов’язково зазначувати, що це спостереження не має нічого спільного зі спробою Річліанської школи, понад усе з Гарнаком у його Історії догми, де від християнської догми відбирають її Біблійний зміст і заміщують тим, що було взято з категорій грецької метафізики кантівською етикою. Як і не має нічого воно спільного з сучасною “деміфологізацією” Нового Заповіту перекладом Біблійних висловів на екзистенційну філософію. Ми ж тут маємо на увазі те, що робив Лютер, коли він зіштовхнувся з фальсифікацією Біблійної віри арістотелівською та хомівською філософією, і коли він сказав швейцарцям, які так енергійно посилалися на августинівську метафізику на Марбурзьких бесідах про те проходить межа для церковних отців:

Нам спарвді варто виявляти улюбленим отцям таку шану, читаючи, що вони написали, що є для нас корисним з найкращим розумінням у всій своїй спроможності, настільки наскільки вони [церковні отці – прим. перекладача] є в гармонії зі Святим Письмом. Але там, де їхні твори не є в гармонії зв Святим Письмом, то нам набагато краще було би сказати, що вони помилялися аніж через них відходити від Слова Божого. (Відповідно до звіту Осіандера, який підтверджений звітами інших, Лютер посилався на особисте правило Августина, відповідно до якого тільки канонічні книги Писання мають незаперечний авторитет; див. тексти, WA 30/III, 144-45, і W/ Koehler, Das Marburger Religionsgespraech: Versuch einer Rekonstruktion, де цитується декілька джерел на стор. 177.)

Для Лютеранської Церкви було би краще якби її богослови завжди притримувалися цього правила з суворішою самокритикою.

Практичним наслідком вищезазначеного є те, що ми мусимо заявляти про нашу свободу від універсальної ідеї sacramentum августинівської школи , як це роблять наші Віросповідання, коли вони не дають спершу визначення природи таїнства і навіть залишають відкритим питання про кількість таїнств, на противагу Римові (не більше і не менше семи) і Реформованій Церкві (не більше і не менше двох). Той спосіб, що його використовують Віросповідання перебуває у гармонії з ученням ранньої церкви, якій не була властива жодна з таких ідей про таїнства. Вони говорили про зокрема про “таємниці”, використовуючи слово "таємниця" досить широко. В ХІ ст. латинське слово sacramentum все ще використовувалося настільки широко, що Гю Святовікторський окрім своїх інших догматичних творів, написав догматику з назвою De sacramentis у якій навіть Трійця називається sacramentum, тобто таємницею, чимось тим, що пізнається тільки вірі. Класичному догматикові Східної Церкви, Іванові Дамаському також невідома жодна доктрина про таїнство як таке. У нього є розділи про “Віру та Хрищення” і про “Святі Безвадні Таємниці Господні”, тобто, Євхаристію. [De Fide 4.9.13.] В гармонії із цим, коли Лютер вживає слово Таїнство в однині він за звичай має на увазі “Таїнство таїнств”, як Таїнство Вівтаря спершу називалося отцями Грецької церкви. ВІдлуння цього лютеранського вживання є в німецькому тексті Апології Юстуса Йонаса, коли він передає Меланхтонові eadem sacramenta, як ці самі Хрищення і Таїнство” (Ап. VII/VIII 10). Таким чином Лютеранська Церква ще й зберегла свободу називати відпущення гріхів таїнством. Чи називається Влада Ключів  таїнством, чи ні, це - чисто питання термінології, у якому церква мала і мусить мати повну свободу, якщо вона хоче залишитися на основах Писання. Христос не запроваджував якогось абстрактного sacramentum. Він запровадив служіння священства, Хрищення, Святе Причастя і владу ключів. Тільки коли ми здобудемо знову свободу Лютеранської Реформації, тільки тоді ми зможемо пройти весь шлях до серця того, на що унікально посилаються терміном “таїнство”, сутність якого не знайти в будь-якому явищі з історії релігій чи в будь яких людських припущеннях про те, що мусить зробити Бог, щоб нас визволити. Вона в запровадженні Господа, яке ухиляється від всяких людських “чому” і в неосяжному чуді Воплочення. Якщо ми до цього ставимося серйозно, тоді проблема Слова і Таїнства набуває зовсім іншого вигляду.

Ця частина твору Зассе надана Фундацією Лютеранська Спадщина (http://www.lhfmissions.org/). Повністю дану працю буде видано 2010 року, як один із трилогії творів Германна Зассе "Сповідуємо".

субота, 12 вересня 2009 р.

ЗАВТРА

Як на те буде Божа ласка і воля, то досліджуючи Катехізис, ми розглянемо тему "Воскресіння тіла", а під час Біблійного уроку ми обговоримо вседостатність Христа, Якого проголошує євангельське служіння (Ефесян 1:24:2:5).  Служба Божа будуватиметься довкола слів Апостола Павла з Послання до римлян (11:33-36). Для дітей у нас діє Недільна школа. Парафія Воскресіння у неділю (від 9:30 ранку) зустрічається у приміщенні Інституту Математики, що на вулиці Терещенківській, 3 (біля станції метро Театральна), в місті Києві.  Ласкаво просимо!

пʼятниця, 11 вересня 2009 р.

МОЛИТВА НА ДЕНЬ МУЧЕНИЦЬКОЇ СМЕРТІ ІВАНА ХРИСТИТЕЛЯ

Всемогутній Боже, Ти дав, аби Твій слуга, Іван Христитель, був Предтечею Твого Сина Ісуса Христа, і в проповідуванні покаяння, і у своїй невинній смерті.  Дай, аби й ми, що померли і воскресли з Христом у Святому Хрищенні, могли щоденно каятися у наших гріхах, терпляче страждати заради правди,  і безстрашно нести свідчення про Його перемогу над смертю; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі "Скарбниці щоденної молитви"

четвер, 10 вересня 2009 р.

ЗГАДУЄМО АВГУСТИНА БЛАЖЕННОГО


"Пророк каже: "Уступіться, вступіться та вийдіть ізвідти, нечистого не доторкайтеся" [Ісаї 52:11].  Я також вигукую і кажу: "Вийдіть ізвідти, нечистого не доторкайтеся", але доторком серця, а не тіла. Бо що означає "нечистого доторкатися", як не погоджуватися із гріхом? І що то є "вийти ізвідти", як не докором нечестивому, наскільки це можливо, відповідно до ступеню кожної людини та її стану, з дотриманням миру. Якщо ви не задоволені гріхом людини, тоді ви "нечистого не доторкнулися". Якщо ви докорили їй, напучили, осудили її гріх і застосували до неї, як того вимагає справа, належну дисципліну, яка не руйнує єдності, тоді ви "вийшли ізвідти"..."

Августин Блаженний

середа, 9 вересня 2009 р.

ДЕНЬ СВЯТОЇ МОНІКИ

Сьогодні ми згадуємо Святу Моніку, матір Августина Блаженного.  Господь Святий Дух навчає нас через Писання: "Безперестанку моліться!" (1 Солунян 5:17). Ревність цієї святої молитвениці робить її чудесним прикладом палкої і частої молитви для кожного християнина і християнки.

"Уродженка Північної Африки, Моніка (333 р. - 387 р. р. по Р. Х.) була відданою матір'ю Св. Августина. Упродовж усього свого життя вона прагнула духовного добробуту для своїх дітей, особливо для її талановитого сина, Августина.  Овдовівши у молодому віці, вона присвятила своє життя сім'ї, молячись упродовж багатьох років за навернення Августина.  Коли Августин з Північної Африки відправився до Італії, вона пішла за ним до Риму, а потім до Мілану. Там вона раділа від того, що була свідком навернення її сина до християнської віри. Ослаблена подорожами, Моніка померла в італійській Остії під час тієї мандрівки, яка мала би, як вона сподівалася, привести її назад до рідної Африки".

Зі Скарбниці щоденної молитви

вівторок, 8 вересня 2009 р.

ЛЮТЕР ПРО АВЕЛЯ І КАЇНА

Але, як сказав я вище, не забуваймо головної думки, а саме: що від початку світу Бог проголосив, що Він - суддя між плоттю і духом, і що Він не зважає на обличчя. Він зважає на Авеля не через те, що зворушений якимось його ділом, а просто через те, що Він - зворушений його вірою, у якій Авель приніс жертву.  А на Каїна Він не зважає не через те, що його діло було не таким чудесним або великим, а через те, що Каїнові бракувало віри, і те, що Каїн - первородний, йому не допомогло.

Мартін Лютер з Лекцій на книгу Буття

понеділок, 7 вересня 2009 р.

ЛЮТЕРАНСЬКА НАВЧАЛЬНА БІБЛІЯ ВИЙШЛА!

Надруковано Лютеранську Навчальну Біблію англійською мовою - The Lutheran Study Bible! Цю Біблію видав видавничий дім "Конкордія".

Англійську назву варто запам'ятати, бо виходить ще одна Біблія із подібною назвою - Lutheran Study Bible, без артикля The - її випускає ЄЛЦА, та сама організація, яка нещодавно ухвалила рішення, що гомосексуалісти можуть служити в них "пастирями" і "проповідниками".   Тому остерігайтеся зфальшованої Lutheran Study Bible і прагніть отримати The Lutheran Study Bible.

У будь-якому випадку українським християнам, що знають англійську мову The Lutheran Study Bible стане у пригоді, бо вона містить:

Понад 26,500 навчальних заміток.

Понад 2,000 нотаток про застосування Біблійних віршів і молитов на кожну частину Біблії.

80,000 посилань на Біблійні вірші.

Понад 900 посилань на 120 кольорових карт, схем і діаграм.

Понад 220 статей і вступів до Біблійних книг і тем.

Погляди на Писання з Отців ранньої Церкви, середньовіччя і Реформації.

Використовує переклад англійської стандартної вресії (the English Standard Version translation), один із найточніших доступних перекладів Біблії англійською мовою.

Має надійну обкладинку з прошивкою типу "Сміт".  Замовити цю Біблію можна сайті видавничого дому "Конкордія" - http://www.cph.org/